Головна Історія Інтелігенція і влада МАТЕРІАЛЬНЕ СТАНОВИЩЕ ПАРАФІЯЛЬНОГО ДУХІВНИЦТВА ХЕРСОНСЬКОЇ ЄПАРХІЇ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIX — ПОЧАТКУ XX СТ
joomla
МАТЕРІАЛЬНЕ СТАНОВИЩЕ ПАРАФІЯЛЬНОГО ДУХІВНИЦТВА ХЕРСОНСЬКОЇ ЄПАРХІЇ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIX — ПОЧАТКУ XX СТ
Історія - Інтелігенція і влада

Д. А. Грозний

В останні роки історія православного духівництва України в другій половині XIX ст. привертає все більше уваги науко­вців з історії православної церкви. З’явилась низка цікавих публікацій з цієї теми [1]. Однак необхідно визнати, що історія духовного стану дореволюційної України залишається ще мало дослідженою. Серед інших аспектів цікавим моментом є мате­ріальне становище духівництва.

Ще у XVIII ст. привілейований стан білого духівництва — священики — наближався в юридичних правах до особистого дворянства. Але у співвідношенні доходів від служби смороду сильне розрізнялися. Так, урядовці цивільної служби, що мали чини ІХ-Х^ класів на початку XIX ст. одержували щорічну платню від 100 до 400 крб. на рік; військовий, що мав найниж­чий офіцерський чин, — 200 крб., а середній річний прибуток священиків у місті складав від 30 до 80 крб., а в селі і того менше — 25-40 крб.

В ХІХ сторіччі духівництво, що складало одну із найчисель - ніших станових і професійних груп городян, також не відріз­нялося високими статками. За підрахунками Б. Н. Миронова, в середині ХІХ в. парафіяльне духівництво поступалося за рів­нем доходів молодшим урядовцям і офіцерам приблизно у 1,5­

2 рази [2]. I. Дитятин відзначав: “Можна... стверджувати, не ризикуючи впасти в грубу помилку, що міське духівництво у величезній більшості випадків, з погляду економічного добро­буту, обходиться взагалі не дуже високо” [3].

Парафіяльне духівництво складалося з трьох основних груп — священиків, дияконів і паламарів. Представники ко­жної групи мали різний духовний статус й відповідно йому різні обов’язки при виконанні церковних обрядів: священик виконував головну роль, без нього взагалі не могло відбувати­ся ніяких обрядів і таїнств, диякон допомагав священикові, а причетники служили для створення пишності, урочистості служби. Священики і диякони відносилися до священнослужи­телів різного рангу, а причетники — до церковнослужителів, що не мали статусу священного. Священик був главою причту і мав адміністративну владу над іншими його членами. Для заняття відповідної посади існував віковий ценз: мінімальний вік складав для священика 30 років, диякона — 25, палама­ря — 15 років. В другій половині XIX — на початку XX в. свя­щеники складали від 37 до 50 % парафіяльного духівництва, диякони — 11-14 %, паламарі — 41-56 % [4].

Платня духовенства була невисока. Наприкінці 1860-х рр. настоятель міської церкви Херсонської єпархії одержував у се­редньому 180 крб. на рік, помічник настоятеля — 120 крб., псаломщик — 60 руб.; причт Ананьївської соборної церкви протоієрей одержував 200 крб. на рік, священик — 114 крб., диякон — 85 крб. 80 коп., паламар — 57 руб. 15 коп.; в інших церквах: священик — від 90 до 114 крб. на рік, диякон — 80 крб., паламар — від 30 до 57 крб. [5].

Підвищення матеріального рівня духівництва стало одним

З головних напрямків церковної реформи 1860-1870-х рр. В 1862 р. була створена “Присутність для поліпшення побуту православного білого духівництва”, що повинне було знаходити способи для збільшення засобів матеріального забезпечення па­рафіяльного духівництва. На адресу присутності направлялися численні послання кліриків зі скаргами на погане забезпечен­ня. Так, духівництво церков м. Ананьїва в 1868 р. клопоталося про “якнайшвидше призначення їм більш високої платні, тому що при існуючій дорожнечі одержуваних ними коштів для про­живання зовсім недостатньо, тому вони поставлені в найжалю - гідніше становище і в даний час прохають зглянутися на їхнє жалюгідне становище і надати розпорядження про якнайшви­дший пошук засобів для кращого забезпечення матеріального їхнього існування” [6]. Подібних звертань було чимало. Так, в 1864 р. подібне прохання було спрямовано від духовенства Ананьївського благочиння, при цьому в клопотанні були за­значені розміри дійсної платні причту собору в м. Ананьєві і мінімально необхідного (див. табл.).

Одержувана і запитувана платня духівництва міста Ананьїва Херсонської єпархії в 1863 р.

Посада

Одержувана пла­тня в 1863 р.

Запитувана

Платня

Одержувана пла­тня в 1902 р.

Священик

114 крб. 30 коп.

500 крб.

147 крб. 12 коп.

Диякон

85 крб. 80 коп.

200 крб.

70 крб. 58 коп.

Псаломщик,

Паламар

57 крб. 15 коп.

150 крб.

60 крб. 00 коп.

У зв’язку з тим, що в таких містах, як Ананьїв, Новомир - город парафіяни були бідні, купецтва було небагато, урядовці були в своїй масі дуже бідні, духовенству цих містечок жило­ся несолодко, про що говорять численні прохання: “Просимо... принаймні подвоїти оклад духовенству. Духівництво також просило наділити їх землею й угіддями [7].

Судячи з прохань 1860 — 1870-х рр., парафіяльне духівниц­тво повірило в своє швидке і достатнє забезпечення. Однак свя- щенно-церковнослужителі не звертали уваги на застереження, що скарбниця не має в своєму розпорядженні грошових засобів для здійснення реформи і розраховує вирішити проблему ін­шими засобами. Передбачалося збільшити казенну платню, що знаходилась в прямій залежності від класу церкви, за рахунок укрупнення приходів і скорочення складу причтів. Все це приз­вело в підсумку до значного зменшення чисельності штатних священно-церковнослужителів і збільшення позаштатних. Але всі ці заходи не вирішили питання про збільшення прибутків священнослужителів. На рубежі 1880-х рр., в зв’язку зі зміною урядового курсу знову починається розукрупнення приходів і збільшення штатів [8].

Зміни відбувалися і в пенсійному забезпеченні духовенства. В період церковних реформ 1860-1870-х рр. пенсійний капітал церкви був переданий до державної скарбниці, тобто духівництво практично перейшло на державне пенсійне забезпечення. Поза­штатному священикові за 35 років служби покладалося 90 крб., вдові священика з дітьми — 65 крб., без дітей — 55 крб. в рік [9]. Розміри пенсій були збільшені двічі: в 1866 і 1878 р., при­чому не тільки священикам: з 1876 р. пенсіями забезпечувалися протодиякони, з 1880 р. — і диякони. Збільшення пенсій стосу­валося і родин духовних осіб, що втратили годувальника [10].

Одержуваною платнею доходи духовенства не обмежувалися. За указом Святого Синоду від 24 травня 1873 р. до додаткових (крім платні) засобів утримання духівництва були віднесені: “добровільні дарунки” від парафіян за виконання треб; церко­вна земля або церковне постачання, що парафіяни платили за­мість відводу узаконеної церковної ділянки; відсотки з призна­чених на користь причтів вічних внесків і доходи з церковних оброчних статей. Більшість духівництва одержувало основний прибуток безпосередньо від пастви за виконання обрядів — ві­нчання, відспівування, водохрещення і т. п.

Крім того, звичайною була практика прийому причту до днів найважливіших релігійних свят. Обхід будинків парафі­ян, в двунадесяті свята, парафіяльним духовенством має дав­ню традицію. Відвідування будинків парафіян в дні релігійних торжеств супроводжувалися частуванням і грошовим підно­шенням, що складало в багатих купецьких будинках повітових міст другої половини XIX ст. 5 крб. сріблом. Прибутки членів причту помітно відрізнялися, тому що за звичаєм вони поділя­лися між священиком, дияконом і всіма причетниками в про­порції 4:2:1 [11]. Однак ці прибутки були ніяк не гарантовані, принизливими і сильно залежали від місцевих умов. У другій половині XIX — на початку XX ст. в парафіяльного духівниц­тва з’явилися додаткові статті доходів: гроші за оренду церко­вних крамниць; державні субсидії на православні приходи, що відкриваються знову, пожертвування заможних парафіян.

Реальні статки духівництва в Херсонській єпархії виросли, приблизно на 5-10 % чому чимало сприяла політика царського уряду. Проте, за свідченнями самих священно-церковнослужи - телів, їхнє матеріальне забезпечення залишалося “досить убо­гим” або в кращому випадку “посереднім”. Потрібно відмітити, що в публікації про матеріальне становище духовенства не були розглянуті такі аспекти: надходження грошей до скарбниці за оренду споруд, землі, соціальний захист духовенства та спроби самих священиків покращити свої умови. Всі ці напрями бу­дуть розглянуті в подальших дослідженнях.


1. Покровский И. М. Русские епархии в XVI - XIX вв. Их открытие, состав и пределы. Опыт церковно-исторического, статистического и географического исследования. — Казань: Центральная типогра­фия, 1913. — Т. 2. ^Ш-й век). — 892 + XVIII с. Сухарев М. В. Экономическое положение православной церкви в Крыму в первой половине XIX в. // Культура народов Причерноморья. — 1998. — № 3. — С. 254 - 258; Тригуб А. П. Создание и деятельность Xерсо - нской епархии (1775 - 1860 гг.) // Матеріали ІІ-Ї Миколаївської обласної краєзнавчої конференції “Історія. Етнографія. Культу­ра. Нові дослідження”. — Т. II. Історія і культура. — Миколаїв, 1997. — С. 100 - 101;

2. Миронов Б. Н. Американский историк о русском духовном сосло­вии // Вопросы истории. — 1987. — № 1. — С. 153-158.

3. Дитятин И. Устройство и управление городов России. Т. II: Городс­кое самоуправление в настоящем состоянии. — Ярославль, 1877. — С. 330.

4. Там само. — С. 108.

5. С. И. Д-л-вь Несколько слов об улучшении материального быта сельского духовенства // Xерсонские епархиальные ведомости. Часть официальная. — 1863. — № 10. — С. 83-95.

6. Мнение об улучшении быта православного духовенства. (Статья эта есть извлечение из проекта составленного духовенством Ананьев­ского благочиния) // Xерсонские епархиальные ведомости. Часть официальная. — 1863. — № 12. — С. 385.

7. Мнение об улучшении быта православного духовенства. (Статья эта есть извлечение из проекта, составленного духовенством Ананьев­ского благочиния) // Xерсонские епархиальные ведомости. Часть официальная. — 1863. — № 12. — С. 390.

8. К делу обеспечение православного духовенства // Xерсонские епархи­альные ведомости. Часть официальная. — 1864. — № 4. — С. 217.

9. Ведомость об окладах, назначенных причтам городских и сельских церквей, по новому расписанию, на счет освобождающих сумм от закрытия священно-церковнослужительских мест // Xерсонские епархиальные ведомости. Часть официальная. — 1877. — № 2. —

С. 96-97.

Ю^ерсонские епархиальные ведомости. Часть официальная. —

1862. — № 10. — С. 95.

11. Чемена М. О доходах церковных причтов во время великого поста // Xерсонские епархиальные ведомости. Часть официальная. —

1863. — № 10. — С. 95.


Похожие статьи