Головна Історія Інтелігенція і влада 60-ті РОКОВИНИ ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 РОКІВ В УКРАЇНІ НА СТОРІНКАХ ОДЕСЬКОЇ ПРЕСИ 1990-х рр
joomla
60-ті РОКОВИНИ ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 РОКІВ В УКРАЇНІ НА СТОРІНКАХ ОДЕСЬКОЇ ПРЕСИ 1990-х рр
Історія - Інтелігенція і влада

УДК 94(477.74):070.46«1932-1933»-056.253

В. О. Татарова

У статті розглядається вклад преси м. Одеси в проведенні Днів Пам’яті і Скорботи за загиблими під час Голодомору 1932-1933 років в Україні. Аналізується взаємозв’язок між роботою періодич­них видань і суспільно-політичними подіями.

Ключові слова: преса, ЗМІ, геноцид, голодомор.

Штучний голод 1932-1933 років — найжахливіший злочин тоталітарної системи проти українського народу. Цим подіям передували не менш сумні і трагічні роки сталінської колекти­візації. Наступною передумовою стало так зване «розкуркулен - ня», коли було фактично знищено всі господарства заможних селян. Комуністична влада мала вдосталь ресурсів і можливос­тей для запобігання Голодомору в Україні і голоду в інших ре­гіонах СРСР. Однак ці ресурси не було використано. Натомість в Україні було свідомо задіяно продуману систему репресивних заходів для позбавлення селян всієї їжі, оскільки кремлівське керівництво мало намір використати штучний голод як знаряд­дя геноцидного знищення [1].

Політика Сталіна відносно України зводилася до спроб зла­мати спротив українського народу засобами фізичного насиль­ства. Наслідки такої політики дають право історикам віднести Голодомор 1932-1933 років до найбільш трагічних подій в іс­торії людства.

Вказана тема не була об’єктом спеціального дослідження, проте явище Голодомору на Одещині вивчали такі дослід­ники, як В. М. Осипов, Е. П. Петровський, О. Т. Ярещенко та ін.

Мета статті: проаналізувати висвітлення на сторінках одесь­кої преси подій, приурочених до 60-х роковин Голодомору 1932-1933 рр.

Зрозуміло, що будь-якого офіційного розслідування подій 1932-1933 рр. у радянські часи не було. Більшовицька влада здебільшого не коментувала наслідки безпрецедентних втрат людських життів і довгі роки не відкривала архіви для не­залежних дослідників. Публічне заперечування голоду, пе­реховування у спецсховах архівів і бібліотек «політично не­зручних» документів і літератури, жорстка цензура Головліта становили лише одну складову сформованої вже у 1930-ті рр. офіційної політики «примусової амнезії». Її іншою складовою стало впровадження у свідомість людей сконструйованої за до­помогою потужної пропагандистської машини — преси, літера­тури, кіно і, звичайно, історичної науки — цілком спотвореної картини дійсності, в якій апокаліптична реальність — занепад, руйнація і жахлива смерть мільйонів людей від голоду була підмінена оптимістичними картинами переможної ходи соці­алізму, радісного і заможного селянського життя, а масовий опір, війна хліборобів проти сталінської влади — картинами одностайної підтримки населенням політики правлячої Кому­ністичної партії при протидії їй лише з боку купки «куркулів» та «партійних ухильників» [2, с. 389].

Лише після здобуття Україною незалежності вчені отрима­ли можливість неупереджено досліджувати явища Голодомору. Регіональні розробки представлені головним чином вивченням політичних та економічних обставин голоду в окремих регіонах, зібраннями архівних документів і свідчень очевидців. Одеська область постраждала під час цих страшних подій частково, так як Південна Бессарабія тоді не входила до складу УРСР.

Наприкінці 80-х — на початку 90-х рр. українські істори­ки зробили перші кроки по вивченню Голоду 1932-1933 рр. в Україні. 60-ті роковини трагедії українського народу відно­сяться до 1993 року. Помічається певне ігнорування явища Голодомору серед політичної еліти України, не дивлячись на те, що вже минав другий рік з того часу, як зазнала краху радянська політична система. Прагнення вважати тему Голоду 1932-1933 рр. «остаточно закритою» для суспільних дискусій насамперед можна пояснити комуністичною спадковістю по­важної частини українських політиків [3, с. 392].

ЗМІ, в свою чергу, навпаки, намагалися оглядати переваж­но ту інформацію, яка раніше була заборонена. В 90-ті роки XX століття українська преса вступила в дуже важливу фазу своєї історії. Діяльність української періодики в основному по­чинає базуватися на принципах демократичності та плюраліз­му. Наслідком цього стало зростання ролі преси у висвітленні проблем культурного та політичного життя, активне втручання періодичних органів в історико-культурний процес [4, с. 80].

19 лютого 1993 року президент України Леонід Кравчук ви­дав указ про заходи у зв’язку з 60-ми роковинами Голодомору в Україні. Згідно з цим у вересні 1993 року були проведені Дні Скорботи і Пам’яті жертв Голодомору в Україні у 1932-1933 роках. На різних рівнях створювалися оргкомітети по підго­товці та проведенню Днів Скорботи. Днями Скорботи і Пам’яті проголошенні 10-12 вересня [5, с. 1].

До редакцій газет починають надходити листи читачів, які висловлювали своє ставлення до страшних подій 1932-1933 років. Переважна більшість авторів були очевидцями Голодо­мору, багато хто втратив рідних та близьких людей. «Ніколи не забути мені рідне село Малахово, зараз Олександродар, Ми­колаївської області. В 1932-1933 роках в цьому селі вимерли майже всі жителі, в тому числі мої бабуся Марія і дідусь Степан Дроботи, їх два сини Костя та Петро, тітка та дядько Левуць - кі». Ось такі спогади надіслав до редакції «Вечерней Одессы» Н. І. Коломийченко. «Коли мати працювала на колгоспному току, то інколи їй вдавалося принести в кармані небагато пше­ниці, кукурудзи. Потім варили куліш. Так і вижили. А інші люди не вижили. Ось і думаю я тепер, що ж це за влада у нас була така? І ніхто ж ні за що не відповів» [6, с. 3].

24 липня 1993 року в номері «Чорноморських новин» вмі­щена стаття жителя селища Овідіополь П. Поспішенка, який також ділиться з читачами спогадами свого дитинства. «Вес­ною 1933 року мені було майже 17 років, я не опух, тому що ходив до школи, де давали нам на день по одній тарілці борош­няної баланди. Але в нашій сім’ї у той час було троє дітей до­шкільного віку, на яких у колгоспі ніякої допомоги не давали. Лише на працездатних припадало по 200 грамів на день сорго чи кукурудзи — за вихід на роботу. Діти були приречені. Вони лежали на вулицях, на площах і під парканами» [7, с. 2].

26 червня 1993 року у приміщенні актового залу Одеського державного університету на Французькому бульварі відбулася науково-практична конференція «Голодомор в Україні 1932­1933 рр.» Її організаторами були Одеська обласна держадмі­ністрація, крайове товариство «Південна громада» Всеукраїн­ського товариства «Просвіта» імені Т. Г. Шевченка, обласна організація «Знання». На конференції з доповідями, свідчен­нями про страшний геноцид, вчиненими в Україні комуністич­ним режимом, виступили науковці, політичні діячі, очевидці Голодомору [8, с. 2].

21 серпня 1993 року в «Чорноморських новинах» опублі­кували доповідь учасника конференції відомого публіциста Василя Барладяну-Берладника «Демографічні наслідки штуч­них голодоморів в Україні». Автор наголошує, що Голодомор 1932-1933 років, як і Голодомори 1921-1922 та 1946-1947 років, не варто класифікувати лише як помсту українцям за спротив колективізації. «Більшовики в боротьбі з українським народом користувалися досвідом тих, хто після Полтавської катастрофи знищив Українську державу. І причиною голодо­морів як у XVIII, так і в XX столітті було єдине — створення штучних демографічних та фізичних перешкод на шляху до відродження Української держави, зменшуючи число населен­ня та підриваючи фізичне і духовне здоров’я тим, хто вижи­вав: хворі не борються за незалежність, а лише за своє живо­тіння» [9, с. 2].

По всій Україні з 10 по 12 вересня 1993 року пройшли все­народні Дні Пам’яті і Скорботи. «Чорноморська комуна» по­відомляє, що об 11-й годині 11 вересня 1993 року в Одесі біля пам’ятника Т. Г. Шевченку за ініціативи обласної держадмі­ністрації і міської ради народних депутатів відбувся мітинг Пам’яті і Скорботи по жертвах Голодомору 1932-1933 років. В усіх храмах були відслужені заупокійні літургії і панахиди [10, с. 3].

Вшановували 60-ті роковини пам’яті жертв страшних по­дій 1932-1933 років не лише в місті Одесі, але і в області. Жителі Великої Михайлівки на старому кладовищі насипали високий курган і встановили на ньому хрест в пам’ять тих, хто там був похований в роки голоду. Сотні місцевих жителів пройшли хресною ходою від місцевої церкви до кладовища [11, с. 3]. В Ананьєві 12 вересня 1993 року на місці масово­го поховання жертв Голодомору було встановлено пам’ятний хрест [12, с. 3].

Таким чином, починаючи з лютого 1993 року, після постано­ви президента України Леоніда Кравчука про проведення Днів Пам’яті і Скорботи у зв’язку з 60-ми роковинами голодомору - геноциду 1932-1933 років, по всій країні проводяться відповід­ні заходи. В ході підготовки до відзначення 60-річчя народної трагедії встановили чимало пам’ятників у багатьох областях і населених пунктах, в тому числі і на Одещині. До редак­цій газет надходили десятки листів від читачів: свідків та оче­видців тих жахливих подій. Нарешті настав час, коли люди змогли без остраху розповісти про страшні роки Голодомору, який забрав життя рідних та близьких і назавжди залишився в пам’яті чорною датою.

Джерела та література

1. Василенко В. Хто й навіщо прагне переглянути Закон «Про Голо­домор 1932-1933 років в Україні» [Електронний ресурс] / В. Ва­силенко. — Режим доступу : Http://www. day. kiev. ua/uk/article/ podrobici/sproba-z-negidnimi-zasobami

2. Гриневич Л. Голод 1932-1933 у публічній культурі, пам’яті та суспільній свідомості в Україні / Л. Гриневич // Проблеми істо­рії України: факти, судження, пошуки: Міжвід. зб. наук. пр. —

2007. — Вип. 17. — С. 389-401.

3. Там само. С. 389-401.

4. Татарова В. Вплив політичних подій 1991 року в Україні на пе­рейменування одеських газет/ В. Татарова // Інтелігенція і Вла­да. — 2013. — № 29. — С. 79-85.

5. Живи и помни / К 60-летию голодомора в Украине [Рубрика] // Вечерняя Одесса. — 1993 — № 157. — С. 1-2.

6. Коломийченко Н. Мое «счастливое» детство / Н. Коломийчен - ко // Вечерняя Одесса. — 1993. — № 145-146. — С. 3.

7. Поспішенко П. Спогад з дитинства / П. Поспішенко // Чорномор­ські новини. — 1993. — № 71. — С. 2.

8. Поліщук О. Не забудьте, люди! / О. Поліщук // Чорноморські новини. — 1993. — № 68. — С. 2.

9. Демографічні наслідки штучних голодоморів в Україні / Події, факти, коментарі [Рубрика] // Чорноморські новини. — 1993. — № 75. — С. 2.

10. Микольчук О. Дні пам’яті, скорботи / О. Микольчук // Чорномор­ські новини. — 1993. — № 78. — С. 3.

11. Шевченко Ю. Курган памяти / Ю. Шевченко // Юг. — 1993. — № 136. — С. 3.

12. Микольчук О. Дні пам’яті, скорботи / О. Микольчук // Чорномор­ські новини. — 1993. — № 78. — С. 3.

Анотації

Татарова В. А. 60-я годовщина Голодомора 1932—1933 годов в Украине на страницах одесской прессы 1990-х гг.

В статье рассматривается вклад прессы г. Одессы в проведении Дней Памяти и Скорби по погибшими во время голодомора 1932­1933 годов в Украине. Анализируется взаимосвязь между работой переодических изданий и общественно-политическими событий.

Ключевые слова: пресса, СМИ, геноцид, голодомор.

Tatarova V. A. 60th anniversary of Holodomor 1932—1933 in Ukraine on the pages of Odessa press in the 1990th.

The article considers the role of Odessa press on the Days of Re­membrance and Grief for the dead during the famine of 1932-1933 in Ukraine. It examines the relationship between work periodicals and socio-political events.

Key words: the press, the mass media, the famine, the genocide.

Надійшла до редакції 9 квітня 2014 року