Головна Історія Інтелігенція і влада ВНЕСОК Л. ЛУК’ЯНЕНКА У ФОРМУВАННЯ ІДЕОЛОГІЇ УКРАЇНСЬКОЇ РЕСПУБЛІКАНСЬКОЇ ПАРТІЇ (1990-1991 рр.)
joomla
ВНЕСОК Л. ЛУК’ЯНЕНКА У ФОРМУВАННЯ ІДЕОЛОГІЇ УКРАЇНСЬКОЇ РЕСПУБЛІКАНСЬКОЇ ПАРТІЇ (1990-1991 рр.)
Історія - Інтелігенція і влада

І. Б. Кривдіна

Левко Григорович Лук’яненко — відомий український пра­возахисник та політичний діяч, який своєю багаторічною ак­тивною громадсько-політичною діяльністю справив визначаль­ний вплив на розвиток ідеї незалежності України та реального втілення її в життя.

Основна проблематика наукового дослідження полягає у ви­значенні внеску Л. Лук’яненка у формування ідеології Україн­ської республіканської партії (УРП) у перші роки її існування. Безумовно, закладені у зазначений час ідеологічні підвалини дали можливість організації стати лідером демократичних сил та реально впливати на політичну ситуацію в країні на початку 90-х років XX ст.

Останніми дослідженнями та публікаціями за даною тема­тикою є: грунтовна монографія О. Гараня «Убити дракона», в якому автор розкриває роль Народного Руху України та нових партій України (в тому числі й УРП) у боротьбі за незалеж­ність та демократію, проаналізувавши їхні власні проблеми. Також спроби проаналізувати діяльність Руху та нових партій робляться А. Слюсаренком та М. Томенком в збірці «Нові полі­тичні партії України. Довідник», М. Томенком в розвідці «Про­блема державності в програмових документах та діяльності су­часних політичних партій України», а також О. Слободяном у статті «Українські республіканці — «найтрадиційніша» партія (до питання консолідації української нації)». Серед видань за­кордонних авторів слід назвати роботу С. Козака «Омріяний дзвін. З подій в Україні кінця 1980-х — поч. 90-х». Особливіс­тю вказаних досліджень є те, що вони в основному присвячені загальним питанням історії українських партій та діяльності їх керівництва.

Невирішеними частинами загальної наукової проблеми є розгляд змісту основних публіцистичних праць Л. Лук’яненка та його виступів, присвячених визначенню ідеологічних на­прямів діяльності Української республіканської партії та її програмових документів, що дає змогу визначити вплив Лев­ка Григоровича на формування ідеології зазначеної політич­ної сили.

При розгляді процесу формування ідеологічної доктрини УРП необхідно прослідкувати тісний ідейний зв’язок першої офіційно зареєстрованої у 1990 році української партії з опо­зиційними рухами та організаціями 1950-80-х років XX сто­ліття в УРСР. Л. Лук’яненко як один із засновників УРП на­писав статтю «До історії українського правозахисного руху» (квітень 1990 р.). Спираючись на програмові декларації, він проводить чітку спадкоємницьку лінію від заснованої ним у 1958 році підпільної Української робітничо-селянської спілки, що ставила за мету досягнення незалежності України мирними засобами до Української Гельсінської Групи (УГГ) (листопад 1976 р.) та Української Гельсінської Спілки (УГС) (початок 1988 р.) як напівлегальних правозахисних організіцій, що зре­штою закінчилося формуванням політичної партії нового типу в легальних умовах 1990-го року. Тактику лідерів УГС автор називав гнучкою, згадавши Декларацію принципів, в якій май­бутнє СРСР уявлялося в формі конфедерації незалежних дер­жав. Але одразу ж підкреслював, що з вересня 1989 р. Спіл­ка відкрито перейшла до пропаганди виходу з СРСР. «За рік бурхливих змін у суспільстві національна свідомість зросла, страх перед репресіями зменшився, ідея самостійності переста­ла здаватися такою екстремістською. Зміна програмних цілей УГС спричинила необхідність відкинути правозахисну форму і замінити федеративний принцип організаційної структури уні­тарним», — такими були думки Л. Лук’яненка [1].

На вересневих зборах 1989 року Всеукраїнської Координа­ційної Ради (ВКР) УГС було ухвалено нову політичну лінію: пе­рейти до прямої агітації за вихід України зі складу СРСР. Саме в цей час Л. Лук’яненком була підготовлена для керівництва УГС розвідка під назвою «Проект програми Української демо­кратичної спілки» (УДС — один з варіантів майбутньої назви організації). У вступі до Проекту автор робить висновок, що не завоювання чужого, а оборона свого була в українській психо­логії. На його думку, «предковічний індивідуалізм та глибокий демократизм заважали українцеві підкорятися своїм кермани­чам — і народ весь потрапив під владу чужинецьких правите­лів та царів» [2]. Але в умовах демократизації кінця XX ст.

Та скорого здобуття державної незалежності індивідуалізм, як вважав Л. Лук’яненко, перетворюється на джерело розвитку нації. Лідер УГС зазначав, що в самостійній Україні матимуть право на існування всі види власності: державна, кооператив­на, приватна, індивідуальна. У промисловості самі робітники та трудові колективи мають вирішувати форму власності. Що ж до колгоспів, то якщо частина селян захоче залишитися в колгоспі, а інша — вийти з нього й утворити одноосібні госпо­дарства — то їхня приватна справа. Оцінюючи ставлення Захо­ду до національно-визвольного руху в Україні, Л. Лук’яненко визнавав: там існують побоювання, що розширення цього руху може спричинитися до втручання Москви. Захід сподівався, що лібералізація режиму дозволить зменшити воєнну загрозу і забезпечити співжиття з частково лібералізованою імперією. Однак, на думку автора, ці міркування походять від аналізу сучасного поточного становища, взятого із можливої багатова - ріантності дійсного розвитку подій в Радянському Союзі. Але імперія завжди залишатиметься загрозою для Заходу, тому у довготривалій перспективі він мусив бути зацікавлений у здо­бутті незалежності Україною. Тим більше, що шлях до неза­лежності Л. Лук’янеко вбачав «у поступовій трансформації окупаційних державних, економічних, громадських інституцій на патріотичні інституції мирними, конституційними засоба­ми» [3]. Аналізуючи ст. 68 Конституції УРСР («Українська Радянська Соціалістична Республіка — суверенна радянська соціалістична держава»), автор підкреслював, що тут тільки слово «українська» має відповідне значення, та й то лише гео­графічне. Звідси робив висновок, що шлях до незалежності по­лягає в тому, щоб фіктивні конституційні поняття наповнити реальним змістом, у тому числі і «соціалістична» — якщо на самостійній Україні залишаться елементи соціалізму, то це означатиме спільне володіння й розпорядження. Співвідношен­ня суспільних сил Л. Лук’яненко бачив так: крім експлуатар - ського класу, якому протистоять колишні політв’язні, є третя суспільна сила — велика маса трудящих, що стоять осторонь і спостерігають за процесами перебудови. Він підкреслював, що вищезгадана загальна схема розмежування суспільства сто­сується й КПРС та зазначав, що на боці перебудовчих сил є прогресивний осередок в найвищому ешелоні влади. Серед со­юзників перебудови в Україні називався й демократичний рух в Росії. На Установчому з’їзді Народного Руху України за пе­ребудову, що відбувся 8-10 вересня 1989 р. у Києві, доповідь Л. Лук’яненка була однією з найрадикальніших. Зокрема, він звернув увагу на те, що «...наші передові інтелігенти хочуть тієї самої самостійності України, що й я. На превеликий жаль, в них ще є страх. Ми всі ще люди зі страху» [4].

Еволюція політичного розвитку Української Гельсінської спілки привела до того, що на проведеному 29-30 квітня

1990 р. з’їзді цю громадську організацію було перетворено на партію, затверджено й назву — Українська Республікан­ська партія (УРП), прийнято Статут та Програму. Напри­кінці 1990 р. УРП першою серед політичних партій України було зареєстровано. Партія продовжувала історичні традиції республіканського державного устрою, традиції української національно-державницької, християнсько-демократичної та світової консервативної політичної думки, що ґрунтується на ідеалах національної та особистої свободи, соціальної та еконо­мічної стабільності, сильної ринкової економіки й незалежної державності. Стриженем Програми УРП був в 1990 році ан- тикомунізм. Комуністична ідеологія і практика оголошували­ся «антилюдськими і протиприродними за своєю суттю» [5]. Декларуючи, що усі політичні партії та організації мають га­рантовану Конституцією свободу, УРП водночас виступала за заборону діяльності політичних організацій, що були організа­ційно підлеглими СРСР, за націоналізацію власності КПРС в Україні. Головною метою партії проголошувалося «створення Української незалежної соборної держави як неодмінної умови політичного, економічного, культурного відродження, консолі­дації та самопоступу народу України, піднесення його добро­буту, утвердження демократичного ладу та розвитку громадян­ського суспільства, виведення України з міжнародної ізоляції й посідання гідного місця серед вільних народів світу» [6].

В програмі партії записано, що УРП вважає за необхідне в міру зростання свідомості постійну радикалізацію засобів аж до загальнонародної кампанії громадської непокори. Статут УРП свідчить, що діяльність партії будується на принципах жорсткої дисципліни, абсолютного централізму та авторита - різму [7].

Головою УРП було обрано Л. Лук’яненка, який зазначав на Установчому з’їзді, що сила партії полягала в тому, що «по- перше — ми знали, чого прагнемо — самостійності України; по-друге — знали, якими засобами досягти її; по-третє — всі керівники УГС пройшли через в’язниці, спалили за собою мос­ти і психічно готові до всього, інші ж політичні сили виникли з дозволу влади» [8]. Своєю соціальною базою УРП вважала всіх, хто за словами Б. Гориня — «усвідомлює, що порятунок — в утворенні Української самостійної держави» [9]. Визначними моральними авторитетами для партії були особи з багатолітнім стажем участі у націоналістичному русі. Головний напрямок політичної діяльності — згуртування опозиційних, антикому­ністичних та націоналістичних сил в республіці, координація їх зусиль по протидії Компартії України. Комуністична партія України, в свою чергу, вважала УРП одним з найнебезпечні - ших супротивників, який має сильні стартові позиції — чітко діючу структуру, випробуванний склад та неабиякий досвід по­літичної боротьби [10].

Боротьба різних напрямків в УРП змушувала партію більш чітко визначитися щодо ідеології. Цьому питанню була при­свячена теоретична конференція, що відбулася 23-24 лютого 1991 р. у Києві. У прийнятих нею документах наголошува­лося, що ідеологію партії можна визначити як національно - демократичну; що для боротьби за незалежну Україну потрібна консолідація всіх партій парламентського типу з усіма силами, які виступають з позицій мирних парламентських методів бо­ротьби. Йшлося про необхідність залучення до партії інтелек - тульних сил, як для вироблення ідеології й політики, так і для створення своєрідного кабінету експертів в усіх галузях підго­товки кадрів для державотворчої діяльності. З основною допо­віддю «Якою я бачу ідеологію УРП» виступив Л. Лук’яненко. Він наголосив, що сутністю ідеології партії є любов до України і прагнення зробити її самостійною, тобто ідеологія національ­ного визволення. Доповідач робив висновок, що таку ідеоло­гію можна було назвати демократичним націоналізмом, і УРП має взяти її на озброєння. Л. Лук’яненко підкреслював, що ідеологія УРП не може бути зведена до вузького ідейного діа­пазону і характеризував її як таку, що «включає три елементи: прагнення національного визволення, заперечення безправ’я, утвердження демократії. Цю ідеологію можна назвати також національно-визвольною» [11].

Дискусії навколо визначення націоналізму, його проявів на всіх етапах національно-визвольного руху в Україні обумовили й інші пропозиції щодо ідейних засад УРП: національна демо­кратія, національно-демократична ідеологія, ідеологія україн­ського національного визволення. При розгляді питань тактики УРП йшлося про необхідність зміни акцентів у її пріоритетах, а саме: висунення на перший план боротьби проти Компартії та побудова незалежності України [12].

До найближчих тактичних завдань, що були розглянуті на конференції, віднесено активну участь у зруйнуванні тоталі­тарних структур; творення вільних солідарних профспілок, ко­ординацію дій демократичних Рад і організацію самоврядуван­ня, забезпечення законодавчої ініціативи; агітаційну роботу в армії, правоохоронних органах; заснування молодіжних струк­тур партії; встановлення контактів з науковими, творчими організаціями та управлінською інтелігенцією; налагодження випуску часопису тощо. Значне місце зайняли питання взаємо­дії УРП з іншими політичними організаціями та внутрішньо­партійні проблеми, рішенням яких займався другий з’їзд УРП 1-2 червня 1991 р.

Таким чином, вплив Л. Лук’яненка на формування ідеоло­гічних засад УРП привів до того, що, разом з Народним Рухом України, Українська республіканська партія стала лідером де­мократичних сил на політичній арені тогочасної України. Ма­ючи активного та принципового керівника, чітку організаційну структуру, визначившись з ідеологією, вона виконувала вели­ку роботу по втіленню в життя декларованих нею принципів. Основним досягненням всіх демократичних сил, в тому числі й УРП, було проголошення України незалежною самостійною державою 24 серпня 1991 року.

Щодо перспектив подальших розвиток у даному напрямку, то можна присвятити наступне наукове дослідження політич­ній діяльності Л. Лук’яненка, зокрема й у лавах УРП, після проголошення незалежності України.

Джерела та література

1. Інтерв’ю Л. Лук’яненка // Тернистий шлях. — 1993. — 6 листо­пада.

2. Гарань О. В. Убити дракона. — К.: Либідь, 1993. — С. 114.

3. Там само. — С. 117.

4. Там само. — С. 187.

5. Програма Української республіканської партії // Комуніст України. — 1991. — № 5. — С. 39.

6. Там само. — С. 40.

7. Сучасні політичні партії та рухи в Україні. (Інформаційно - довідкові матеріали). — К.: Либідь, 1991. — 56 с.

8. Козак С. Омріяний дзвін. З подій в Україні кінця 1980-х — поч. 90-х. — Детройт: Українські вісті, 1995. — С. 20.

9. Там само. — С. 23.

10. ЦДАГО України, ф.1, оп. 32, спр. 2767, арк. 141.

11. Слободян О. Українські республіканці — «найтрадиційніша» пар­тія (до питання консолідації української нації) // Розбудова дер­жави. — 1997. — № 4. — С. 24.

12. Там само. — С. 26.

Анотації

Кривдина И. Б. Вклад Л. Лукьяненко в формирование идеоло­гии Украинской республиканской партии (1990—1991 гг.).

Статья посвящена известному украинскому правозащитнику и политику Л. Лукьяненко. Определяется его вклад в формирование идеологии Украинской республиканской партии в 1990-1991 го­дах.

Krivdina I. B. Contribution of L. Lukyanenko to forming of Ukrai­nian Republic Party’s ideology.

The article is devoted to the famous Ukrainian civil rights activist and politician L. Lukyanenko. His contribution to forming of Ukrai­nian Republic Party’s ideology in 1990-1991 is analyzed.


Похожие статьи