Головна Історія Інтелігенція і влада КИРИЛО СТУДИНСЬКИЙ: ЖИТТЯ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ
joomla
КИРИЛО СТУДИНСЬКИЙ: ЖИТТЯ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ
Історія - Інтелігенція і влада

A. Б. Кліш

Тернотльський національний недагогічний університет ім. В. Гнатюка

Актуальним завданням сучасної історичної науки залишається всебічне вивчення нерсоналій видатних громадсько-нолітичних дія­чів, чиї імена в умовах нанування в Україні однонартійної тоталітар­ної системи неребували ноза межами наукових досліджень або й уза­галі були викреслені з української історії. У цьому зв’язку важливу цінність, наукове та нрактичне значення має діяльність відомого українського вченого і суснільно-нолітичного діяча К. Й. Студинсь­кого (1868- 1941).

Постать академіка К. Студинського, уродженця Тернонільщини, досі не знайшла широкого висвітлення в сучасній вітчизняній істо­ріографії. За радянських часів його ім’я замовчували через те, що він ніби був “фашистом” та “націоналістом”

Із здобуттям Україною незалежності нраць нро К. Студинського стало більше. Проте вони, на жаль, не мають довершеного, система­тизованого характеру. І тут особливо хотілося б виділити статтю Уля - ни Єдлінської “Суснільно-громадська та наукова діяльність академі­ка Кирила Студинського” [1]. У ній найновніше розкрита роль

К. Студинського у суспільно-політичному та культурному житті України наприкінці XIX — першій половині XX ст.

Ряд праць про свого визначного земляка опублікували і тернопіль­ські краєзнавці, зокрема В. Бідулько [2], О. Веретюк [3], П. Медве - дик [4], О. Черемшинський [5], Р. Чопик [6]. Проте ці дослідження стосуються якихось окремих моментів із життя чи творчості К. Сту- динського.

Ряд статей опублікував автор даного дослідження [7-12].

Отож, недостатнє вивчення даної проблеми та її наукова актуаль­ність потребують подальшого предметного дослідження, що сприя­тиме глибшому засвоєнню спадщини К. Студинського, дасть змогу розкрити процес формування вченого та громадсько-політичного ді­яча, узагальнити його досвід.

Народився К. Студинський 4 жовтня 1868 р. в с. Кип’ячці, що знаходиться поблизу Тернополя в сім’ї греко-католицького свяще­ника. Батько був священником і до 1906 р. обслуговував три церкви в Кип’ячці, Застінці та Товстолузі. За його душпастирства в двох останніх селах було побудовано дві муровані церкви [13, арк. 5]. Мати Вікторія народилася 29 травня 1844 р. в Озарній в домі свого діда

О. Миколи Стрільбицького [13, арк. 10]. Вона була дочкою відомого культурного діяча та політика о. Степана Качали — одного з фунда­торів та засновників Наукового товариства імені Шевченка у Льво­ві [біогр:].

У 1878-1883 рр. К. Студинський навчався у 1-4 класах Тернопіль­ської гімназії з польською мовою викладання. Вчителями юного гім­назиста були Лев Сілецький, історик та географ Лев Рудницький, Пе­тро Левицький, власник великої бібліотеки, Василь Копитчак та інші. Серед близьких друзів-гімназистів К. Студинського були Ста­ніслав Дністрянський — згодом академік-правовик, брат співачки Соломії Крушельницької Антон — диригент і збирач фольклору та Володимир Садовський — згодом диригент і музичний критик [4, С. 2].

У 1883 р. батько переводить його до Львова — в Українську гім­назію. У Львові його вчителями і вихователями були відомі діячі української науки, культури і письменства — історик та письмен­ник Василь Ільницький, письменники Іван Гушалевич і Григорій Цеглинський, історик Михайло Полянський, автор підручників з географії та німецької мови Омелян ^литовський, композитор Ана - толь Вахнянин та інші.

Саме Григорію Цеглинському молодий K. Студинський присвя­тив свою поезію “Моя любка”, в якій є слова, які показують, наскіль­ки майбутній визначний вчений любив свою Батьківщину:

В зеленії шати вона (Україна. — Авт.) оповита,

Дніпром вперезалась — то любка моя...

Як тяжко в любові її угодити,

Яка ж забачлива, несита вона!. [14, С. SG-S1].

У 1SS6 р. ^рило Студинський опублікував в № 13-14 “Зорі” свою першу наукову спробу під назвою “Дідівська (жебрацька) мова”, із словничком, який охоплював 3GG слів. Згодом цю статтю він випустив окремим виданням під заголовком “Лірники” (Львів, 1S94). У передмові визнав: “... зробив я ту похибку, що назвав рані­ше ту мову дідівською, а не мовою лірників, яку записав тоді (1SS6) в рідній ^п’ячці від молодого парубка Павла Білецького, що че­рез сім літ був поводирем свого батька старого лірника Юрка” [1, С. 91].

Львівську гімназію Студинський закінчив у 1SSÍ р., а потім про­довжив навчання на філософських факультетах Львівського та Ві­денського університетів.

K. Студинський бере активну участь у студентському житті. 23 жовтня 1SSÍ р. виділ “Академічного братства” на своєму засіданні приймає його до товариства. Тоді ж на перевиборних загальних збо­рах цього товариства K. Студинського було висунуто до складу виді­лу [15, С. Щ.

У Відні, у професора В. Ягіча, академіка Петербурзької Академії наук, три роки (1S91-1S93) студіював філологічні дисципліни. Під керівництвом визначного вченого-славіста у 1S93 р. написав першу важливу наукову працю — “Огляд української літератури XVI - XVII ст.” зі спеціальним оглядом “календарної справи”. На жаль, праця не була надрукована. Та вона визначила головний напрямок діяльності K. Студинського — літературознавство [3, с. 2].

1Í лютого 1S94 р. здобув титул доктора філософії. Потім на власні кошти поглиблював знання в Берліні і як стипендіат Міністерства освіти — у ^єві та Петербурзі. ^їв зустрів K. Студинського своєю величчю та красою. Лише одне прикро вразило молодого вченого — всюди він чув російську мову, натомість українська звучала лише у будинках визначних громадян [16, арк. 39-40].

Повернувшись до Львова, у 1895-1897 рр., K. Студинський ви­кладав українську мову в різних гімназіях. Видав свою першу дру­ковану працю окремою книгою під назвою “Пересторога. Руський па­м‘ятник початку XVI віка. Літературно-історична студия. У Львові 1895”, співпрацюючи з науковим товариством ім. T. Шевченка, опу­блікував у записках HT0 інші дослідження середньовічного пись­менництва: “Адельфотес” — граматика видана у Львові в 1591 р. Сту­дия літературно-язикова” (1895), “Панегірик “Евфонія велобремя - чая” посьвячений Петрови Могилі в р. 1633” (1895), надрукував ве­лику рецензію на відому книжку І. Франка “Іван Вишенський і єго твори” (1895), “Причинки до історії унії” (1895), рецензію на книж­ку “Уніатський митрополит Лев ^шка и его значение в истории уніи” (1896).

Шнець XIX і перші два десятиліття XX століття — це період ста­новлення й утвердження K. Студинського як педагога, вченого і сус­пільного діяча.

^ самий початок згаданого періоду припадає знайомство і тісна співпраця K. Студинського з М. Грушевським, яка триває все пода­льше життя вчених. Як слушно зазначає Я. Дашкевич: ‘^еплі від­носини між двома вченими — майже ровесниками — зав’язалися ще у львівський ^Ш^всько-університетський період, щоб згодом, у пе­ріод післяреволюційного лихоліття, загальнонаціональної зневіри, переоцінки вартостей, перерости у справжні дружні відносини. K. Студинський, незважаючи також на свій не дуже простий світогляд­ний шлях, належав до приятелів М. Грушевського, в якого справж­ніх друзів було й не дуже багато. Здається, вони часто розуміли один одного без слів” [17, с. X].

Саме з переїздом у 1894 р. до Львова М. Грушевського розпочався найбільш інтенсивний розвиток HT0. В цьому ж році він очолив істо­рично-філософську секцію замість A. Вахнянина, в цьому ж році на пропозицію М. Грушевського було засновано Археографічну комісію HT0, яку він же і очолив. Формально її було засновано 15 січня 1896 р., заступником став І. Франко, а секретарем K. Студинський. До комісії також належали О. Борковський, О. Юлесса, В. ^цовсь - кий, K. Левицький.

У 1903-1906 рр. Кирило Студинський — член виділу товариства “Просвіта” і редактор його видань.

Крім наукової та педагогічної роботи, ці роки насичені для К. Сту­динського інтенсивною суспільною діяльністю. У 1905-1914 рр. він — член Крайової шкільної ради, якій віддав дуже багато сил.

Окрім того, К. Студинський був також одним з керівників Хрис­тиянсько-суспільної партії, співредактором її органу — журналу “Ру­слан”, названого на честь твору М. Шашкевича “3 Русланових псал­мів”. Девізом часопису були такі рядки з вірша: “Вирвеш ми очи і душу ми вирвеш: а не возьмеш милости і віри не возьмеш, бо руски ми серце і віра руска” [18].

Безперечно, партійний вибір був не випадковим. К. Студинський вийшов з клерикального середовища і ніколи з ним не поривав. Нау­ковець, син і внук греко-католицького священика, виніс з батьківсь­кого дому глибоку повагу до віри і церкви. Дві визначальні вартості — Бог і Україна — становили основу світогляду К. Студинського, релі­гійні та національно-патріотичні погляди якого були сформовані під впливом правого консервативного угруповання українців.

Особливо плідними в дослідженні вченим галицького культурно - національного відродження були роки 1910-1920. Серед низки праць, присвячених цій проблемі, написаних тоді й раніше — “Гене - за поетичних творів Маркіяна Шашкевича” (укр. мовою, 1910), “При­чинки до історії культурного життя Галицької Руси 1833-1847 рр.” (1909), “Кореспонденція Якова Головацького” (1909), “Псевдо-По - сланіє Маркіяна Шашкевича” (1935), “Карло Яромір Ербен і Яків Головацький” (1935). І знову його студії — результат тривалої клопіт­кої роботи над дотихчасними дослідженнями (опрацював їх понад 80), численним листуванням видатних діячів української культури, уря­довими матеріалами, позбираними в різних архівах та бібліотеках, спогадами сучасників, текстами.

Межу цьому творчому періодові життя К. Студинського постави­ла війна.

Його дуже вразив подвиг січових стрільців, яких він порівнював

Із трьома сотнями спартанців у бою під Фермопілами: “І дало нам наше молоде лицарство, наша галицька армія і буковинський курінь докази свого завзяття й хоробрости. Багато з них поклали свої буйні, молоденькі голови на побоєвищі... В маленькій казочній країні зірва - лися наймолодші Кобзареві діти, молоденькі вірлята до бою за рідну землю против чужого насильства та дали цілому світові приклад не - чуваного геройства”[19, арк. 17].

К. Студинський входив до складу Української національної ради ЗУНР-ЗОУНР 1918-1919 рр. Хоча він не був ні бійцем УГА, ні учас­ником національно-визвольної боротьби 1918-1919 рр. Але польсь­ка влада насильно і безпідставно загнала його, як і багатьох інших українських письменників, вчених, артистів, у табори інтернованих у Барановичах і Домб’є, щоб обезглавити корінний народ Галичини, позбавити його від авторитетної творчої інтелігенції. Шість місяців у 1919 році К. Студинський був інтернований у Барановичах і Домб’є.

Саме в Баранові він написав такі рядки, присвячені синові, в яких дуже виразно описав свої переживання та прагнення:

Хто з малку не рвався до лету,

До ясних блискучих зірок,

Хто з ранку не йшов проти гнету,

Про волю не мріяв думок,

Хто з орлом не линув в блакити,

Про світло, про сонце не снив,

Не вмів сей по світі ходити,

Йому й но здавалось, що жив [20, арк. 1].

У 1923 р. К. Студинського обирають головою Наукового товарис­тва ім. Шевченка, і з того часу починається новий етап у його житті, вщент насичений науково-організаційною працею.

Першим документом, виданим на початку головування К. Студин­ського, у грудні 1923 р., був “Пропам’ятний лист НТШ у Львові з нагоди заборони національної назви українського народу Кураторі - єю Львівського шкільного округу”. Його підписали К. Студинсь­кий — голова НТШ та Вол. Гнатюк — генеральний секретар. Доку­мент мав міжнародний характер, вийшов у перекладі французькою і німецькою мовами з огляду на необхідність захистити національне ім’я народу. В основу цього документа Богдан Барвінський поклав бопланове визначення поняття “Україна” в його Генеральній карті України 1639 р., виданій 1654 р. [21, с. 64]. Зокрема у листі йдеться: “Нема у світі такої влади, котра могла б живому народови заборони­ти вживання його національного імени, а накинути такого, якого він не хоче або не може вживати. Тому Наукове Товариство ім. Шевчен­ка, яко найвисша інституція на українських землях, що опинилися під Польщею, приневолене на основі одноголосної ухвали своїх Сек­цій... подати отсе письмо до прилюдного відома” [22, с. 45].

Високо оцінив діяльність Кирила Студинського у НТШ М. Гру - шевський: “Не можна не спинитись над деякими моментами поза - університетської діяльности проф. К. Студинського. Багато праці від­дав він організації наукової праці в українськім науковім осередку Галичини — Науковім т-ві ім. Шевченка: довго був він заступником голови його, минулого року (1923) вибраний головою, з незвичайною енергією працює над його духовним і матеріяльним подвигненням з тяжкого становища, до якого привело його попереднє бурхливе деся­тиліття” [23, арк. 6].

Новий злет К. Студинського як громадсько-політичного діяча при­падає на кінець 1930-х рр. В кінці жовтня 1939 р. він головував на Народних зборах Західної України.

Кирило Студинський обирається народним депутатом СРСР у Львівському виборчому окрузі №580 з колосальною перевагою (97 % жителів, які брали участь у голосуванні, віддали за нього свій голос).

Суспільно-політична та наукова діяльність К. Студинського у пе­ріод становлення радянської влади на західноукраїнських землях вражає: він входить в редколегію видання творів І. Я. Франка (10 січ­ня 1940 р.), заступник голови комітету для проведення 85-річного ювілею Каменяра (22 квітня 1940 р.), входить до складу вченої ради Львівської філії бібліотеки АН УРСР (25 червня 1940 р.), Інституту української літератури ім. Т. Г. Шевченка (25 лютого 1940 р.) та Інституту мовознавства (5 квітня 1940 р.). Кирило Йосипович продо­вжує займатися охороною пам’яток культури, зокрема він входить до комітету охорони та збереження історико-культурних, архітекту­рних і археологічних пам’яток УРСР; разом із І. С. Свенціцьким пише заяву в справі пошкодження колекції пам’яток українського народ­ного мистецтва в колишньому Львівському національному музеї.

Збереглися документальні свідчення про те, що К. Студинський, як депутат Верховної Ради СРСР, та деякі інші місцеві інтелігенти, які в той час опинилися на керівних посадах і користувалися певним впливом, як могли, допомагали тим мешканцям регіону, що на них впала тінь підозри з боку репресивного апарату. 15-19 січня 1941 р. у Львові відбувся “Процес 59-ти”, що набув надзвичайно широкого громадського резонансу як через мужню поведінку підсудних, так і через неймовірно жорстокі вироки. Сорока двом підсудним виголо­сили присуд — “смертна кара”; сімнадцять “отримали” по 10 років каторги і по б років заслання. Щойно після клопотання голови На­родних зборів Західної України, депутата Верховної Ради СРСР ака­деміка К. Студинського Президія Верховної Ради СРСР замінила жі­нкам розстріл на десятилітнє ув’язнення [11, с. 196].

Наприкінці червня 1941 р. Кирила Студинського разом із сином Івана Франка Петром примусово вивезли радянські спецслужби. Подальша його доля невідома.

Кирило Студинський був одним із когорти видатних діячів епохи відродження початку XX ст. Вихований на найкращих духовних тра­диціях українського народу, він став не лише добротним збирачем фольклору, літературознавцем, істориком, а й справжнім патріотом та борцем за національну ідею.

Таким чином, ми можемо зробити висновок, що в основі громад­ських, політичних та наукових принципів К. Студинського була лю­бов до України та українського народу. На цьому незмінному тлі ви­креслюються думки вченого в різні періоди його життя.

Література

1. Єдлінська У. Суспільно-громадська та наукова діяльність академіка Ки­рила Студинського / Наукове товариство імені Т. Шевченка і українське національне відродження: Збірник наукових праць і матеріалів першої наукової сесії НТШ. — Львів, 1992. — С. 90-97.

2. Бідулько В. Взаємини Кирила Студинського з громадськими діячами Борщівщини // Літопис Борщівщини: Наук.-краєзнав. зб. — Борщів, 1994. — Вип. б. — С. 107-112.

3. Веретюк О. Огонь життя, принесений на жертівник рідної землі // Руса­лка Дністрова. — 1993. — M 18 (жовт.).

4. Медведик П. І фольклор, і музика, і театр //Русалка Дністрова. — 1993.

— M 18 (жовт.).

Б. Черемшинський О. Дружба академіків-земляків: [В. Гнатюка і К. Сту­динського] // Русалка Дністрова. — 1998. — M 21-22 (лип.).

6. Чопик Р. Заходами Кирила Студинського //Наукові записки /Терноп. краєзнав. обл. музей. Голов. ред. В. Лавренюк. — Тернопіль, 1997. — Кн. 2. — Ч. 2. — С. 201-207.

7. Кліш A. Громадсько-політична і наукова діяльність Кирила Студинсь - кого // Українська історична біографістика: забуте і невідоме / За ред. проф. М. М. Алексієвця. — Част. 1. — Тернопіль, 2005. — С. 155-167.

8. Кліш А. Формування К. Студинського як особистості, науковця та гро­мадського діяча / / Наукові записки Тернопільського національного пе­дагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія / За заг. ред. проф. М. М. Алексієвця. — Тернопіль, 2004. — Вип. 2. — С. 36-44.

9. Кліш А. Внесок К. Студинського у становлення і розвиток Наукового то­вариства імені Шевченка / / Наукові записки Тернопільського націона­льного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія / За заг. ред. проф. М. М. Алексієвця. — Тернопіль, 2005. — Вип. 1. — С. 37-44.

10. Кліш А. Б. Роль Кирила Студинського в дослідженні національного від­родження на західноукраїнських землях / / Збірник наукових праць На­уково-дослідного інституту українознавства. — К.: Поліграфічний центр “Фоліант”, 2005. — Т. IV. — С. 199-209.

11. Кліш А. Суспільно-політична діяльність академіка Кирила Студинсько­го в період утвердження радянської влади в Західній Україні (1939-1941) // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного універ­ситету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія / За заг. ред. проф. М. М. Алексієвця. — Тернопіль, 2005. — Вип. 2. — С. 195-200.

12. Кліш А. Кирило Студинський і ВУАН // Сторінки історії. Збірник нау­кових праць / Відп. ред. Н. Ф. Гнатюк. — К.: ІВЦ “Видавництво “Політе­хніка””. — Вип. 21. — С. 90-98.

13. Центральний державний історичний архів України у м. Львові (далі — ЦДІАУ у м. Львові). — Ф. 362 (Студинський К. — академік). — Оп. 1. — Спр. 9 (Розвідка Студинського К. “Мій рід”). — 15 арк.

14. Студинський К. Моя любка: (мому дорогому учителеві Григорію Цеглин - ському). — Зоря. — 1888. — №5. — С. 80-81.

15. Ковалюк Р. Український студентський рух на західних землях XIX - XX ст. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАНУ, 2001. — 420 с.

16. ЦДІАУ у м. Львові. — Ф. 362. (Студинський Кирило) — Оп. 1. — Спр. 98 (Праця “Мої зв’язки з Україною в рр. 1885-1905”) — 127 арк.

17. Листи Михайла Грушевського до Кирила Студинського (1849-1932). — Львів; Нью-Йорк: Вид. М. П. Коць, 1998. — 267 с.

18. Руслан. — 1911. — Ч. 12.

19. ЦДІАУ у Львові. — Ф. 362 (Студинський — академік). — Оп. 1. — Спр. 79 (Статті та виписки про життєвий і творчий шлях Т. Г. Шевченка). — 58 арк.

20. ЦДІАУ у Львові. — Ф. 362 (Студинський — академік). — Оп. 1. — Спр. 12 (Спогади часів ув’язнення Студинського К. польським урядом в м-ку Баранові в 1918 р.). — 55 арк.

21. Романів О. Наукове товариство ім. Шевченка — перша Українська ака­демія наук // Київська старовина. — 1999. — № 2. — С. 49-72.

22. Кучер Р. В. Наукове Товариство імені Шевченка: Два ювілеї. — К.: Наук.

Думка, 1992. — 112 с.

23. ЦДАВО України. — Ф. 166 (Народний комісаріат освіти УСРР). — Оп. 12.

— Спр. 7453 (К. Студинський). — 11 арк.