Головна Історія Інтелігенція і влада ГРОШОВИЙ ОБІГ У МІСТАХ ПОДІЛЬСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ ЗА ГЕТЬМАНАТУ П. СКОРОПАДСЬКОГО (29 КВІТНЯ — 14 ГРУДНЯ 1918 р.)
joomla
ГРОШОВИЙ ОБІГ У МІСТАХ ПОДІЛЬСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ ЗА ГЕТЬМАНАТУ П. СКОРОПАДСЬКОГО (29 КВІТНЯ — 14 ГРУДНЯ 1918 р.)
Історія - Інтелігенція і влада

Т. Ю. Герасимов

Ключові слова: гроші, валюта, російський рубль, карбованець, «керенки», крона, Гетьманат, Поділля.

Ключевые слова: деньги, валюта, рубль, ««керенки», крона, Гет - манат, Подолия.

Key words: money, currency, ruble, ««kerenki», crown, Hetmanate, Podillia.

Із самого початку своєї появи гроші слугували засобом опла­ти товарів і послуг та засобом збереження і накопичення. Якість грошової маси у державі та її конвертації також мають велике значення у побуті населення. Проте суспільно-політичні події 1914-1918 рр., що призвели до появи в Українській державі П. Скоропадського великої кількості іноземної валюти сумнів­ної якості, вносили у повсякденне життя городян Подільської губернії великі незручності.

У сучасній історіографії проблему грошового обігу в Україні у 1918 р. висвітлив П. Гай-Нижник, досліджуючи фінансову політику урядів Гетьманату [1]. Мають великий науковий ін­терес також праці російських істориків, які вивчали грошову емісію в Росії у період Першої світової війни, Лютневої рево­люції та Громадянської війни: А. Малишева [2], О. Алямкіна

[3] та Л. Кузнецової [4]. Натомість практичні результати фінан­сової політики українських і російських урядів та фінансові наслідки для населення перебування австро-німецьких військ в Українській державі науковцями не досліджені. Висвітлити останні питання дає можливість використання подільської га­зетної періодики 1918 р.

За Гетьманату найпоширенішими в грошовому обігу Поділь­ської губернії були російські рублі (названі в народі «миколаїв­ськими» і «романівськими»), «керенки», австрійські крони та українські кредитні білети — карбованці і гривні.

Російський рубль слугував тією основною грошовою одини­цею, у якій визначалися фінансові розрахунки, кошториси та ціни на різноманітні товари. Це було цілком закономірно, адже в Україні у 1918 р. співвідношення кількості грошей росій­ського виробництва та українських карбованців, надрукованих Центральною Радою та Гетьманатом, було приблизно 1:15-20. Можна припустити, що перебування української економіки в «рубльовій зоні» полегшувало й прирівнювання вітчизняного карбованця з «миколаївським» рублем, здійснене Центральною Радою ще у 1917 р. [1, с. 52-55, 71]. Що стосується україн­ської гривні, то вона почала входити до грошового обігу лише в жовтні-листопаді 1918 р. [5, с. 169].

Присутність величезної кількості російських грошей на По­діллі пояснювалася тим, що:

- по-перше, протягом 1914-1917 рр. грошова маса в Росій­ській імперії збільшилася у 5 разів, що було спричинено Пер­шою світовою війною [2, с. 74];

- по-друге, після Лютневої революції «друкарський станок» російського Тимчасового Уряду запрацював з таким розмахом, що в жовтні 1917 р. кількість грошової маси зросла у понад 11 разів, порівняно з 1 січня 1914 р.

І хоча за Гетьманату була поширена думка, що, попри ін­фляцію 1914-1916 рр., населення вважало царські купюри «міцними» грошима і використовувало їх для заощаджень [3, с. 38, 45], усе ж таки надпотужна грошова емісія «північного сусіда» давалася взнаки, через що серед подолян неодноразово виникала розгубленість у сфері купівлі-продажу. Наприклад, у червні 1918 р. на вінницьких базарах покупці не знали, якими грошима розраховуватися: дійшло до того, що навіть «микола­ївські» рублі продавці не приймали: нові вважали фальшиви­ми, а старі — потріпаними. Від прийому купонів, «керенок» і австрійських крон вони взагалі відмовлялися [6, с. 1].

«Керенками» в народі охрестили казначейські знаки номі­налом 20 і 40 руб., випущені Тимчасовим Урядом. Ці гроші, згідно указу від 23 серпня 1917 р., були обов’язкові до прийо­му за всіма платежами, як у будь-яке казначейство, в банк, в ощадні каси, так і у будь-які платежі між приватними особами на необмежену суму. Однак вони не мали майже ніякого за­хисту й навіть номерів, не кажучи про те, що випускалися без банківського забезпечення [4, с. 112]. Тому у грошовому обігу занижена розцінка «керенок» складала в середньому 15-20 % [2, с. 83].

Ось чому ці банкноти серед населення Поділля не корис­тувалася довірою. Наприклад, у червні 1918 р. у деяких ві­нницьких магазинах покупцям заздалегідь ставили запитання, якими грошима вони будуть платити, і якщо чули, що «керен­ками», то відмовлялися відпускати товар. Подібні інциденти, у свою чергу, сприяли появі скупників, які купували «керенки» за заниженими цінами.

Того ж місяця у «Подільських губернських відомостях» було опубліковано обов’язкову постанову для усіх мешканців губер­нії, відповідно до якої за відмову приймати в оплату кредит­ні білети, в тому числі і «керенки», або за спекуляцію ними, винні підлягали штрафу до 3 тис. крб чи ув’язненню до 3 мі­сяців. Зі свого боку, начальник Вінницької міської державної варти С. Мончинський пропонував у випадку відмови прийма­ти в оплату «керенки», повідомляти про це в міські дільничні управління варти [7, с. 1].

Про сумнівні результати таких заходів влади свідчить те, що в липні 1918 р. навіть білетні касири на подільській заліз­ниці відмовлялися від прийому «керенок» [8, с. 1].

Зрештою, ажіотаж стосовно «керенок» було вирішено завдя­ки зваженій фінансовій політиці уряду Української держави. В результаті, в другій половині осені 1918 р. у Подільській губернії спостерігалося зменшення їхнього обороту, оскільки вони потрапляли до державних фінансових закладів, а замість них населенню видавали українські кредитні білети [9, с. 2].

Починаючи з кінця літа 1918 р., гетьманський уряд вжив низку послідовних заходів для розриву з російськими цінними паперами, оскільки вони, у значній мірі, не мали товарного еквіваленту. Річ у тім, що проникнення російських грошових знаків у 1918 р. здійснювалося двома шляхами, які аж ніяк не збагачували економіку держави: завдяки колосальній різ­ниці в ціні продуктів продовольства в Україні та у Росії через товарообіг між країнами і втечі від більшовиків в українські міста російських заможних людей, які привозили з собою де­сятки мільйонів всякого роду коштовностей, як законними, так і незаконними способами [1, с. 100]. Таким чином, спочат­ку гетьманська влада обмежила ввезення російської валюти в Україну (14 серпня 1918 р.), далі вводився повний оборотний контроль над нею шляхом обов’язкового штемпелювання всіх

5 % зобов’язань Російської державної скарбниці (4 жовтня), потім було видано закон про обов’язковий обмін російських кредитних білетів вартістю 250 руб. (5 листопада), і, нарешті, 8 листопада гетьманське Міністерство фінансів одержало до­звіл на вилучення з обігу будь-яких російських грошових зна­ків (облігацій, купонів, рублів тощо) [10, с. 12].

Присутність в Україні австро-німецького військового кон­тингенту давала в український грошовий обіг значне приті­кання відповідно австрійських крон і німецьких марок. Ними союзники розраховувалися за імпортоване українське продо­вольство, і тому ця валюта оберталася в Україні нарівні з ро­сійськими та українськими грошима.

15 травня 1918 р., згідно з підписаною фінансовою угодою між Українською державою та Центральними державами були встановлені такі курси обмінних валют: 1 австро-угорська крона — 1 грн (або 2 крони за 1 крб) та 0,665 німецької марки — 1 грн (або 1,33 1/3 марки за 1 крб). Однак слід за­значити, що в тогочасній Україні не було офіційно визнано гнучкого валютного курсу. Як і в більшості країн тієї пори, за Гетьманату в Україні діяв твердий визначений грошовий курс, який міг бути змінений за кращих або гірших для дер­жави обставин [1, с. 70-71]. Проте невдовзі навіть держав­ні установи його порушували. Наприклад, у червні 1918 р. подільські відділення Державного банку приймали крони по 44 коп. [11, с. 1]. Хоча в той же час у Вінниці були розклеєні оголошення про зобов’язання мешканців міста приймати кро­ни по 50 коп. [12, с. 2], а на місцевій підпільній біржі курс був ще вищим [13, с. 1].

Саме крони, з відомих причин, були масово представлені у Подільському регіоні. Австрійські купюри мали суттєвий недо­лік: надруковані на крихкому папері, вони дуже швидко при­ходили в непридатність, особливо при розповсюдженому серед широких мас способі зберігання їх у вузликах та кисетах за па­зухою, внаслідок чого вони обтріпувалися при згинаннях і роз­ривалися. Через це навіть злегка потріпані крони відмовлялися приймати, вважаючи за недійсні. Урядові заклади бракували навіть трохи порвані крони, адже протягом їх шестимісячного обігу вони значно потріпалися і могли повністю втратити свою цінність. Тому ситуація з кронами могла цілком серйозно при­звести до того, що вивезений з України до Австро-Угорщини товар в кінцевому рахунку міг вважатися дармовим [11, с. 1].

У липні 1918 р. вінницька громадськість почала шукати ре­альні шляхи для того, щоб наявні у населення крони не пере­творилися на пил. Так, один із місцевих банків мав взяти на себе інкасацію порваних крон для того, щоб обміняти їх у Львів­ському відділенні Австрійського Державного банку на нові. За свідченням газети «Слово Подолии», «австро-угорський комен­дант поставився до цієї пропозиції зі співчуттям» [14, с. 1].

У період виведення австро-німецьких військ з території України, 8 листопада 1918 р. було зроблено урядове розпоря­дження про повне припинення обігу крони. Однак ще певний час Державний банк продовжував приймати австрійські гроші за курсом 45 коп. за крону сумами, що не перевищували 300 крон на одну особу [1, с. 86]. Ті, хто не міг стояти в довгих чергах, зверталися до тогочасних «міняйлів», які збиралися купками біля установи і приймали валюту за заниженими ці­нами [15, с. 2].

У Кам’янці-Подільському місцева влада приймала австрій­ську валюту на інших умовах: по 40 коп. і не більше ніж на 40 крб від одного платника [16, с. 2].

Відповідно до листопадового розпорядження Міністерства внутрішніх справ, відділи державної варти повинні були при­пинити складання протоколів про відмову приймати крони, оскільки їх прийом не був обов’язковим [17, с. 1].

Таким чином, на Поділлі великий вибір розрахункових (чи­мало сумнівної якості) валют сприяв виникненню, на перший погляд, безглуздих ситуацій. Наприклад, у кінці червня 1918 р. начальник Проскурівської поштово-телеграфної контори виві­сив оголошення, що «грошові знаки без яскраво виражених водяних знаків на пошту не приймаються» [18, с. 1]. Проте, на нашу думку, справжнім апогеєм «валютного божевілля» стала ситуація на ярмарку у Ялтушкові (11 листопада 1918 р., Моги - лівський повіт), на якому різні торгові площі самовизначалися щодо прийому валют того чи іншого зразка. На свинячій «тор­говиці» приймалися лише українські гроші, на воловій — «ке­ренки», на кінній — крони, а продавці яєць, масла та інших продуктів приймали тільки «миколаївки». Як наслідок, поку­пець потрапляв у неймовірну ситуацію: наприклад, маючи на руках українські гроші і бажаючи купити коня, він міг купити тільки свиню [19, с. 4].

Отже, можна зробити висновки, що надмірне розмаїття гро­шових знаків у 1918 р. негативно впливало на повсякденне життя подільських городян, підтверджуючи те, що потужна національна фінансова система за Гетьманату не склалася. А це, у свою чергу, дає підстави стверджувати, що висвітлення подібних аспектів соціально-побутового життя населення має значний науковий інтерес, оскільки дає змогу по-новому трак­тувати події Української революції 1917-1920 рр.

Джерела та література

1. Гай-Нижник П. П. Фінансова політика уряду Української Дер­жави Гетьмана Павла Скоропадського (29 квітня — 14 грудня 1918 р.). — К., 2004. — 430 с.

2. Малышев А. И. и др. Бумажные денежные знаки России и СССР / А. И. Малышев, В. И. Таранков, И. Н. Смиренный; Под ред.

B. И. Таранкова. — М.: Финансы и статистика, 1991. — 496 с: ил.

3. Алямкин А. В. Денежное обращение в контексте политической и социально-экономической жизни Зауралья в 1914-1924 гг.: Дис. ... канд. ист. наук: 07.00.02 / Андрей Викторович Алямкин. — Челя­бинск, 2006. — 231 с.

4. Кузнецова Л. Ф. Из истории денежного обращения временных си­бирских правительств 1918-1919 гг. (обзор коллекции бон Кеме­ровского областного краеведческого музея) / Л. Ф. Кузнецова // История «белой» Сибири: Тез. третьей науч. конф. — Кемерово, 1999. — С. 111-114.

5. Левченко В. Історія запровадження та функціонування гривні: від 1918 до 2008 року. (До 90-річчя закону про грошову одиницю — гривні) / В. Левченко // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики: Збірка наукових праць / Відп. ред. Г. В. Боряк; Упорядники: М. Ф. Дмитрієнко, О. О. Попельницька, В. В. Тома - зов. — К.: НАН України, Інститут історії України, 2009. — Чис­ло 16. — 272 с.

6. К вам, отцы города, взываем: Помогите! // Слово Подолии. — 1918. — 27 июня, № 35. — С. 1.

7. Керенки // Слово Подолии. — 1918. — 27 июня. — С. 1.

8. Порядки на железных дорогах // Слово Подолии. — 1918. — 10 июля. — С. 1.

9. В последнее время. // Подольская мысль. — 1918. — 2 ноября. —

C. 2.

10. Гай-Нижник П. П. Теоретичні засади фінансової системи Укра­їнської держави у 1917-1919 рр. / П. П. Гай-Нижник // Україн­ський історичний журнал. — 1998. — № 4. — С. 3-17.

11. Австрийские деньги // Слово Подолии. — 1918. — 29 июня. — С. 1.

12. Письмо в редакцию // Слово Подолии. — 1918. — 30 июня. — С. 2.

13. Винницкая биржа // Слово Подолии. — 1918. — 21 июня. — С. 1.

14. Порванные кроны будут обменяны // Слово Подолии. — 1918. — 12 июля. — С. 1.

15. На улице // Слово Подолии. — 1918. — 15 ноября. — С. 2.

16. Каменецкая гор. управа... // Подольский край. — 1918. — 16 но­ября. — С. 2.

17. Подольский губ. Староста. // Подольская мысль. — 1918. — 14 ноября. — С. 1.

18. Начальник Проскуровской почтово-телеграфной конторы. // Сло­во Подолии. — 1918. — 29 июня. — С. 1.

19. Ялтушков, Могил. Уезда // Жизнь Подолии. — 1918. — 23 ноя­бря. — С. 4.

Анотац11

Герасимов Т. Ю. Денежное обращение в городах Подольской губернии во времена Гетманата П. Скоропадского (29 апреля — 14 декабря 1918 г.).

В статье характеризуется влияние финансовой политики Укра­инской Державы на социально-бытовую жизнь жителей подоль­ских городов. Осуществлен также анализ основных валют в регио­не и меры местных властей по регуляции денежной массы.

Gerasimov T. Yr. Monetary circulation in the cities of Podollia region at the time of Hetmanate of P. Skoropadsky (April, 29 - De­cember, 14, 1918).

The effect of financial policy of the Ukrainian State on social and domestic life of the inhabitants of cities in Podillia is characterized. The analysis of the major currencies in the region and measures of local authorities is carried out to regulate the money supply.