Головна Історія Інтелігенція і влада УЧАСТЬ ДУХОВЕНСТВА ГКЦ У ПІДГОТОВЦІ ТА ПРОВЕДЕННІ «КАТОЛИЦЬКОЇ АКЦІЇ» В ГАЛИЧИНІ
joomla
УЧАСТЬ ДУХОВЕНСТВА ГКЦ У ПІДГОТОВЦІ ТА ПРОВЕДЕННІ «КАТОЛИЦЬКОЇ АКЦІЇ» В ГАЛИЧИНІ
Історія - Інтелігенція і влада

І. В. Пилипів

Ключові слова: Галичина, Греко-католицька церква, духовен­ство, Католицька акція, єпископ, митрополит, українські моло­діжні організації та товариства.

Ключевые слова: Галичина, Греко-католическая церковь, духо­венство, Католическая акция, епископ, митрополит, украинские молодежные организации и общества.

Key words: Galizia, Greek-catholic church, clergy, Catholic action, bishop, priest, Ukrainian youth organizations and societies.

Розмаїття політичних партій та організацій, діяльність ши­рокого спектру різних релігійних конфесій стали незмінним атрибутом становлення громадянського суспільства в Україні. В той же час переважна більшість цих партій та об’єднань ви­користовують молодь у своїх чисто меркантильних інтересах, забуваючи про необхідність формування в них моральних та духовних якостей.

В цьому контексті особливої актуальності набуває вивчення досвіду Греко-католицької церкви в організації молодіжного руху «Католицька акція» та створення українських молодіж­них товариств, які в основу своєї діяльності ставили питання християнської моралі, патріотизму та відповідальності.

Мета дослідження полягає в науковому аналізі форм та ме­тодів роботи греко-католицького духовенства серед української молоді, створення та підтримки молодіжних товариств, нама­гання направити їх діяльність у контексті виховних засад церк­ви, вберегти молодь від раннього радикалізму та екстремізму. Об’єктом дослідження є Греко-католицька церква. Предметом дослідження виступає діяльність церкви серед української молоді в організації Католицької акції.

Питанню аналізу виховних систем, які практикувалися в Галичині в другій половині XIX — першій третині XX ст., присвячено чимало праць, особливо представниками педагогіч­ної науки. Водночас недостатньо приділено уваги ролі Греко - католицької церкви у формуванні християнської моралі шляхом створення українських клерикальних молодіжних організацій.

Досліджувана проблематика не набула предметного науко­вого аналізу. Її дослідження обмежувалися низкою статей і публікацій науково-популярного та епізодичного змісту самих організаторів та учасників молодіжних товариств у Західній Україні. В сучасний період частково займалися І. Андрухів [1],

А. Грицан [2], В. Марчук [3], І. Рудянин [4], Б. Савчук [5; 6]. Внесок ГКЦ у виховання української молоді Галичини вивча­ли С. Скрипнікова [7]. Ю. Щербяк досліджував концептуальні засади освітньої доктрини ГКЦ в XX столітті [8]. У. Яцишин розглядав внесок Української греко-католицької церкви у ви­ховання патріотичного світогляду Галицької молоді [9]. В той же час відсутні ґрунтовні наукові дослідження про створення та діяльність під керівництвом ГКЦ українських молодіжних клерикальних організацій в Західній Україні в міжвоєнний пе­ріод.

УГКЦ відіграла помітну роль і в реалізації християнських моральних норм через українські молодіжні товариства. Зокре­ма, наприкінці XIX — на початку XX ст. греко-католицьке духовенство в різних формах тісно співпрацювало з «Марій­ськими дружинами», «Соколом» та «Пластом», в рядах яких напередодні Першої світової війни налічувалося понад 120 тис. членів [10].

Всі вони, за винятком товариства «Січ», яке було під впли­вом Української радикальної партії, проводили виховну роботу під гаслом «Бог і Україна».

У перші повоєнні роки, незважаючи на утиски польського уряду, майже всі українські товариства, за винятком «Січі», відродили свою діяльність. Стосовно «Січі», то уряд, через їх надмірну політизацію і радикалізм, всіма можливими способа­ми перешкоджав їх відновленню і зростанню рядів, вважаючи їх «неблагонадійними» й «антидержавними». Тому, фактично наприкінці 1924 р. товариство припинило своє існування [11, с. 44].

На його основі в березні 1925 р. було створене нове товари­ство «Луг» (голова Р. Дашкевич), яке продовжувало традиції «Січі», однак намагалося бути аполітичним [11, с. 60].

Крім того, «Луг» не так категорично ставилося до співпраці

Із духовенством, як це мало місце в «Січі», до якого, за сло­вами «духовного батька» «Січі» — адвоката К. Трильовського, «було замкнено вступ попам» і тим «звільнено Січі від попів­ського і клерикального впливу» [11, с. 40].

Особливо значну допомогу в подоланні урядових перепон у питанні відновлення діяльності та матеріальному сприянні на­давало греко-католицьке духовенство й особисто митрополит «Соколу» та «Пласту». Так, митрополит у січні 1924 р. надав «Соколу» матеріальну допомогу для викупу й обладнання спор­тивного комплексу [12, с. 523].

Про тісну співпрацю духовенства із цим товариством свідчать численні донесення із населених пунктів поліцейських посте­рунків. Наприклад, у донесенні за грудень 1927 р. говорилося, що в с. Босари Тернопільського воєводства о. С. Матковський заснував у селах своєї парафії сокільські товариства, а в своїх виступах на зборах товариства критикував політику польсько­го уряду стосовно українців. Аналогічно характеризувала полі­ція й діяльність бережанського священика о. Е. Бачинського, який підтримував місцевий осередок «Сокола» [13].

У донесеннях за червень 1928 р. на ім’я старости Підгаєць - кого повіту говорилося, що в селах священики і дяки залуча­ють сокольську молодь до вшанування пам’яті борців за волю України [14, с. 73-74].

Необхідно відзначити і той факт, що довгий час верховним сокільським духовником був о. І. Гриньох [15].

Особисто митрополит А. Шептицький великі надії покладав на «Пласт», в якому була добре налагоджена освітньо-виховна робота. Крім того, в цьому товаристві виховниками та настав­никами працювало й чимало досвідчених педагогів й студентів. Зокрема, для проведення вишколу як новаків, так і пластунів митрополит подарував у своєму маєтку в Підлютому, що в Кар­патах, 50 га площі під табір, а також надав грошову й матеріаль­ну допомогу для облаштування табору. І саме завдяки цій допо­мозі уже навесні 1926 р. розпочав свою діяльність найбільший в Галичині пластовий табір. А в 1928 р. митрополит надав про­сторий будинок-санаторій у Підлютому, де щороку проходили вишкіл до 80 новаків, готуючись стати членами «Пласту» [16].

Крім того, за сприяння о. Т. Войнаровського було засно­вано пластові табори на горі Сокіл у Карпатах. А на «дачі» священика В. Глібовецького під Чорногорою пластова молодь завжди знаходила притулок під час мандрівок по Гуцульщині [5, с. 219]. Митрополит А. Шептицький постійно контактував з головою Верховної пластової комісії і засновником «Пласту» О. Тисовським, на просьби якого і надавав необхідну матері­альну допомогу [17].

Пластове товариство користувалася підтримкою греко - католицького духовенства і в парафіях. Часто священики ви­ступали в ролі пластових опікунів. Наприклад, завдяки зусил­лям о. А. Добрянського був збережений і кілька років добре розвивався «Пласт» у Бучацькій гімназії (Тернопільське воє­водство). А після відмови дирекції Снятинської гімназії (Ста - ніславське воєводство) створити пластову організацію її учні почали проводити напівлегальну пластову діяльність під про­водом о. Ю. Проца [18].

Але оскільки чимало старших пластунів були нелегальними членами ОУН або тісно співпрацювали з нею, а також були залучені до антидержавних акцій саботажу, то за рішенням Львівського повітового староства від 26 вересня 1930 р. діяль­ність товариства була заборонена [11, с. 59].

Чимало членів товариства перейшли до гуртків «Католиць­кої акції української молоді» (КАУМ), що почали створювати­ся напочатку 1931 р.

Тут необхідно відзначити, що ідею «Католицької акції» ще в 1905 р. започаткував папа Римський Пій X, закликавши у сво­їй енцикліці всіх католиків до світського апостольства [19].

Трагічні наслідки першої світової війни, кардинальні зміни у світі, поширення різних ідеологій змусили нового папу Пія XI надати «Католицькій акції» нового спрямування, перш за все, відвернути вірних від насильства та навернути їх до до­тримання християнських чеснот. Ці завдання було викладено в енцикліці папи Римського від 23 грудня 1922 року [20]. Після запровадження конкордату питання «Католицької акції» не­одноразово обговорювалося в Апостольській Столиці та Галиць­кій митрополії, а 10 червня 1928 р. у «Новій зорі» появилася стаття «Про політичні і соціальні завдання Української Като­лицької Акції», в якій наголошувалося, що релігійний рух по­винен допомогти українському громадянству вийти з глибокої духовної кризи [21].

Упродовж 21-29 жовтня 1929 р. у Ватикані проходила кон­ференція греко-католицького єпископату, присвячена Като­лицькій Акції, в якій взяли участь митрополит А. Шептиць - кий, єпископи Г. Хомишин та И. Коциловський. На засіданні обговорювалося питання організації керівного органу, який мав би координувати розвиток Католицької Акції в Галичині, а також роль єпископів у її поширенні на теренах єпархій Га­лицької провінції [22].

У червні 1930 р. у Познані відбувся Перший крайовий Євха - ристійний Конгрес за участю галицьких ієрархів ГКЦ, на яко­му було обговорено хід Католицької Акції на теренах Польщі [23, с. 30]. А 3 січня 1931 р. на конференції у Львові галиць­кі ієрархи затвердили статут Католицької Акції для її поши­рення на теренах Східної Галичини, який опублікувала газета «Мета».

Оскільки в 1933 р. виповнювалося 1900 років з дня безкров­ної Голгофської Жертви Сина Божого Ісуса Христа, то 1933 р. було оголошено Ватиканом «Роком Ісуса Христа».

У статуті «Католицької акції» відзначалося, що її метою є «підготовляти, творити і гуртувати католицькі товариства для цілей світського апостольства, для поглиблення та поширення, впроваджування в чин й охорону католицьких засад у житті одиниці, родини та суспільства, згідно з наукою Католицької Церкви і вказівками Апостольської Столиці» [24].

Таким чином, «Католицька акція» мала поєднати в собі як світські, так і релігійні завдання. Зокрема, наголошувалося на двох головних моментах у процесі здійснення руху: особистій досконалості та активній участі в удосконаленні суспільного співжиття. Відповідно, розвиток «Католицької акції» відбувався у трьох взаємопов’язаних напрямах: релігійному, соціальному, національному, які пропагували боротьбу за єдність життя, збе­реження і розвиток духовного й фізичного розвитку людини.

1 березня 1933 р. ієрархи ГКЦ звернулися до духовенства і мирян краю з відозвою, в якій закликали їх взяти актив­ну участь у «Католицькій акції», що мала тривати з 2 квітня

1933 р. до 2 квітня 1934 р., а також у загальногалицькому свя­ті «Українська Молодь — Христові» (УМХ), яке мало відбути­ся 6, 7 і 14 травня. Владики закликали духовенство й світську інтелігенцію створювати в парафіях «кружки» Католицької Акції та проводити підготовку до свята УХМ, вивчаючи історію ГКЦ, її святих, релігійні традиції та звичаї [25].

Програмою свята передбачалося провести 6 травня посвя­чення прапорів делегацій, молебні та сповідь учасників в усіх церквах Львова, а 7 травня мали відбутися спільне Богослу­жіння та Святе Причастя на площі «Сокола-Батька», маніфес­тація делегацій вулицями Львова до площі перед собором св. Юра, де учасники свята мали скласти перед ієрархами ГКЦ присягу на вірність Ісусу Христу. Через тиждень, 14 травня, мала присягнути у своїх парафіях та молодь, яка з різних при­чин не змогла приїхати до Львова 6-7 травня. Таким чином, як відзначалося у зверненні Оргкомітету, свято «УХМ» мало об’єднати всіх віруючих українців у «непоборну стіну для за­хисту Христової віри», а також «скріплення релігійних і мо­ральних основ його існування» для «побідного пройдення його історичної Голгофи» [26].

У святі 6-7 травня взяло участь понад 60 тис. молодих укра­їнців з різних куточків Галичини. Як писала одна з польських газет, більшість польського громадянства Львова розгубила­ся від побаченого, оскільки для них було несподіванкою, що «українці потрафили зорганізувати свято, дати докази своєї карності і своєї високої національної свідомості» [27].

14 травня присягу на вірність Ісусу Христу склала молодь в усіх парафіях Галичини, а 20 травня (суботу) Львівська шкіль­на кураторія навіть звільнила учнів-українців від занять в шко­лах (Закон «Про товариства» 1932 р. забороняв участь учнів у будь-яких масових заходах без дозволу Шкільної кураторії), щоб і вони склали присягу. Таким чином, у святі «УМХ» взяла участь майже вся українська молодь, за винятком окремих осе­редків радикальних «Каменярів» та оунівського «Юнацтва».

Така масова підтримка та участь у святі українського грома­дянства переконливо доказала, що саме Церква, а не будь-які політичні партії, користується широким авторитетом і довірою серед населення і що «саме християнство може стати тією кон­солідуючою морально-виховною інституцією, яка приведе укра­їнський народ до моральної обнови й до нового життя» [28].

Свято «УМХ» мало важливе політичне значення, яке під­няло престиж і моральний дух українців Галичини, в умовах польської окупації; створило сприятливий ґрунт для процесу національного єднання задля досягнення кінцевої мети — дер­жавної самостійності України. Воно, за словами першого глави уряду ЗУНР д-ра К. Левицького, стало тим «живчиком, який, обновив мораль життя української молоді. на службу для сво­го народу» [28].

Важливе значення свята «УМХ» полягало і в тому, що воно започаткувало масове створення у парафіях Галичини гуртків під керівництвом священиків, які з благословення митрополи­та А. Шептицького 14 липня 1933 р. об’єдналися в молодіжну релігійну організацію — «Католицька акція української моло­ді» (КАУМ) [29].

Однак, масовість свята «УМХ» змусила владик ГКЦ надати новоствореній організації не лише релігійного, а й світського характеру. Тому, в грудні 1933 р. гуртки «Католицької акції» було перейменовано в «Католицьку асоціацію української мо­лоді» (КАУМ), а також створено координаційну раду — Гене­ральний Інститут Католицької Акції (ГІКА), до складу якого увійшли як релігійні, так і відомі в Галичині світські особи. Зо­крема, президентом ГІКА, за рекомендацією Андрея Шептиць­кого, було обрано члена Головного Виділу «Просвіти» та УНДО Маркіяна Дзеровича, а директором — Романа Гайдука [30].

Богослови ГКЦ ототожнювали страдницьку долю України із Голгофськими стражданнями Ісуса Христа. Тому вважали, що оновлення християнського світу можливе через оновлен­ня у вірі до Ісуса Христа і, перш за все, української молоді. «Наше молоде покоління, — говорилося в одній із статей, — жде величне й почесне завдання — обновити Христовою ідеєю Українську Націю, а через неї й інші народи, що в погоні за матеріальними добробутами затримали духовні цінності та зі­йшли на шлях новочасного поганства» [31, с. 40].

Участь молоді в гуртках КАУМ мала сприяти формуванню особистості. Як наголошувалося в програмних документах, «член КАУМ — це лицар Христа. це неустрашимий борець за українську правду, це українець-націоналіст» [32, с. 8].

Таким чином, на гуртки КАУМ покладалося завдання ви­ховати новий тип свідомого українця-патріота, який мав уосо­блювати в собі риси «правдивого християнина, солідного фа­хівця і зразкового громадянина». Як «правдивий християнин», він мав глибоко усвідомлювати, що Христова віра є «коренем його життя, яка дає підстави його існуванню і його творчості» [32, с. 11].

Виховання «солідного фахівця» було тісно взаємозв’язане з вихованням «правдивого християнина», оскільки основними складовими було, перш за все, дотримання ним Божих Запові­дей, пошанування і допомога батькам, добросовісне виконання своїх фахових і громадських обов’язків. Саме з метою набуття певних фахових навиків при гуртках КАУМ діяли різні фахові курси з «основ рукоділля та ведення домашнього господарства».

Як «взірцевий громадянин» член КАУМ мав поєднувати в собі риси «правдивого християнина» та «солідного фахівця» і, відповідно, бути «людиною конкретної справи та активної дії, позбавленою рабської психології». А досягнення такого статусу вважалося «ідеалом християнства», а статусу «вільного укра­їнця» — головною метою КАУМ. Тому, як відзначалося в про­грамному документі КАУМ, «українець, що його виховаємо на християнсько-націоналістичному світогляді, буде правдивим громадянином — націоналістом». Для такого громадянина ви­конання свого обов’язку перед Україною і народом ніколи не буде примусом чи «актом ласки», а «звичайною природною по­винністю, за яку ані похвали, ані ніякої нагороди він ждати не буде» [33].

Робота в гуртках КАУМ носила в основному просвітницько - культурологічний характер. Головними виховними формами були: молитва, дотримання святих Таїнств (сповіді, причастя, шлюбу), участь у богослужіннях, у релігійних бесідах та дис­путах, читання та обговорення релігійної літератури, аматор­ські вистави на релігійну тематику, влаштування святкових концертів, присвячених релігійним святам, вивчення істо­рії Церкви та життєпису святих тощо. Особлива увага членів гуртків КАУМ зверталася на ліквідацію неписьменності серед мешканців населеного пункту та антиалкогольну пропаганду. У цих питаннях члени КАУМ активно співпрацювали з «Про­світою». «Рідною школою» та антиалкогольним товариством «Відродження».

Кожного року, 7 травня, члени гуртків КАУМ влаштовува­ли «Річне свято КАУМ», що було своєрідним звітом проведеної за рік роботи. До програми свята входило спільне богослужіння та прийняття всіма членами святих Таїнств сповіді й причастя, після чого в приміщенні хати-читальні «Просвіти» відбувався святковий концерт за участю членів гуртка КАУМ [34].

Спершу діяльність КАУМ було започатковано у Львівській архієпархії, головою якої, за згодою митрополита А. Шептиць - кого, було призначено інженера А. Мельника. Упродовж 1933­1935 рр. гуртки КАУМ поширилися на території Перемишль­ської єпархії і частково — на Станіславщині. Слід відзначити, що через особисту позицію станіславського єпископа Григорія Хомишина КАУМ тут не знайшла належної підтримки, а в про­тивагу їй було створено товариство «Скала».

З метою підготовки інструкторів-виховників, у Львові в

1934 р. було відкрито інструкторські курси, на двотижневе на­вчання до яких залучалися й світські особи з населених пунк­тів за рекомендаціями місцевих парохів. А влітку 1935 р. для них було започатковано і перший табірний вишкіл, що відбув­ся в с. Сокіл поблизу стародавнього Галича.

Інформаційне висвітлення діяльності КАУМ забезпечував друкований орган товариства — часопис «Українське Юнац­тво» (1933-1939 рр.), а методичні рекомендації з проведення освітньо-виховних заходів на кожний місяць, доведення роз­поряджень центрального керівного органу здійснювалося че­рез інформаційний додаток до часопису під назвою «Готовсь» (1935-1937). За рекомендацією митрополита духовним опіку­ном КАУМ до квітня 1937 р. був архиепископ І. Бучко [12, с. 507-510].

Таким чином, «Католицька акція», приурочена відзначенню 1900-річчя голгофської Жертви Ісуса Христа, завдяки актив­ному сприянню ієрархів та духовенства УГКЦ перетворилася у масовий рух, до якого прилучилася майже вся молодь Гали­чини. Свідченням такої масовості було залучення молоді краю до клятви у «Рік Ісуса Христа» жити Його заповідями та пере­ростання гуртків «Католицької акції» в товариство під назвою «Католицька асоціація української молоді».

«Католицька акція», а особливо свято «Українська молодь Христові», що відбулося в травні 1933 р., переконливо засвід­чили, що саме християнська мораль є тим головним виховним чинником, на основі якого можна об’єднати українську молодь і створити ідеальну молодіжну організацію, зародком якої і стала КАУМ — Католицька асоціація української молоді.

Джерела та література

1. Андрухів І. Українські молодіжні товариства Галичини. 1861­1939. — Івано-Франківськ. 1995. — 72 с.

2. Грицан А. В. Просвітня зоря Прикарпаття. Нариси про історію то­вариства «Просвіта» на Прикарпатті між двома світовими війнами (1921-1939 рр.). — Івано-Франківськ: Сіверсія, 2000. — 180 с.

3. Марчук В. Церква, духовність, нація. Українська греко-католицька церква в суспільному житті України XX ст./ Прикарпатський університет імені Василя Стефаника. — Івано-Франківськ: Плай, 2004. — 464 с.

4. Рудянин І. Участь греко-католицьких священиків у роботі громад­ських організацій Східної Галичини у ХІХ — на початку XX ст. // Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки. — 2008 р. № 11. — С. 25-29.

5. Савчук Б. Український пласт. 1911-1939. — Івано-Франківськ: Лілея — НВ, 1996. — 272 с.

6. Савчук Б. Просвітницька та соціально-економічна діяльність укра­їнських громадських товариств у Галичині (остання третина ХІХ ст. — кінець 30 рр. XX ст.). — Івано-Франківськ, 1999. — 226 с.

7. Скрипнікова С. В. Основні принципи католицького сімейного ви­ховання // «Наука. Релігія. Суспільство» № 4’2009. — С. 161­167.

8. Щербяк Ю. Концептуальні засади освітньої доктрини Україн­ської греко-католицької церкви в XX ст. / Ю. Щербяк. — Терно­піль: Підручники і посібники, 2006. — 588 с.

9. Яцишин У. Внесок Української греко-католицької церкви у ви­ховання патріотичного світогляду Галицької молоді // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. Збірник науко­вих праць НУ «Львівська політехніка». — Випуск 21, 2009. — С. 185-195.

10. Назарович М. Організація Українських Січових Стріл // Терно­піль. — Тернопіль. — 1995. — Ч. 4. — С. 61-65.

11. Андрухів І. О. Західноукраїнські молодіжні товариства «Сокіл», «Січ», «Пласт», «Луг». — Івано-Франківськ, 1992. — 80 с.

12. Трофим’як Б. Гімнастично-спортивні організації у національно- визвольному русі Галичини (друга пол. XІX — перша пол. XX ст.). — Тернопіль: Економічна думка, 2001. — 695 с.

13. Державний архів Тернопільської області. — Ф. 231. Тернопільське воєводське управління. — Оп. 1. — Спр. 951. — Арк. 82.

14. Трофим’як Б. Є. Фізичне виховання і спортивний рух у Західній Україні (З початку 30-х років XІX ст. до 1939 р.). — К.: ІЗМН, 1997. — 424 с.

15. Державний архів Тернопільської області. — Ф. 231. Тернопільське воєводське управління. — Оп. 1. — Спр. 3066. — Арк. 64.

16. Бучацький О. Альбом столових маєтків греко-католицької митро­полії // Мета. — Львів. — 1932. — 21 лютого. — С. 13.

17. У нашого великого добродія // Молоде життя. — Львів. — 1929. — 15 грудня. — С. 12

18. Державний архів Івано-Франківської області — Ф. 2. Станіслав - ське воєводське управління. — Оп. 1. — Спр. 319. — Арк. 265.

19. Католицька акція і світське апостольство // «Правда». — Львів, 1931. — Серія 1. — Ч. 18. — С. 8.

20. Нова зоря. — 1928. — 24 травня.

21. Там само. — 10 червня.

22. Центральний історичний архів України у м. Львові. — Ф. 201. — Оп. 4 в. — Спр. 503. — Арк. 1-8.

23. Васьків А. Греко-католицька церква і діяльність Католицької Ак­ції в Східній Галичині (30-ті роки XX століття) // Історія релігій в Україні. Тези повідомлень IV круглого столу. (Львів, 9-10 травня 1994 р.). — Київ — Львів, 1994. — С. 30 (30-33).

24. Статут Католицької Акції //Нова зоря. 1931. — 16 серпня

25. Нива. — Львів, 1933. — Березень.

26. Нова зоря. — 1933. — 30 квітня.

27. KurierWilenski. — 1933. — 16 травня.

28. Левицький К. Хто побідив // Діло. — 1933. — Ч. 125. — С. 4.

29. Нива. — 1933. — Жовтень.

30. Католицька Акція. — Львів, 1934. — Червень.

31. Глібовицький В. «Туто ніка!» (Цим побідиш!) // Українське Юнац­тво. — 1937. — Ч. 3. — С. 39-41.

32. Завдання членів КАУМ у громадській праці // Готовсь. Листок КАУМ. — Львів, 1936. — Ч. 2. — С. 8.

33. Завдання членів КАУМ у громадській праці // Готовсь. Листок КАУМ. — Львів, 1936. — Ч. 3. — С. 11-12.

34. З організаційного життя української молоді // Українське Юнац­тво. Ілюстрований журнал української молоді. — Львів, 1934. — Ч.6. — С. 14-15.

Анотації

Пылыпив И. В. Участие духовенства ГКЦ в подготовке и про­ведении «Католической акции» в Галичине.

В статье отражено участие Греко-католического духовенства в 30-х гг. XX ст. в создании массового молодежного движения, име­нуемого «Католическая акция», и формировании христианской мо­рали среди украинской молодежи.

Pylypiv I. В. The role of clergy of the Greek Catholic Church in preparation and administering of the «Catholic Action» in Galizia.

This article examines the role of Greek-catholic clergy in 1930s in creation of mass youth movement in Galizia called «Catholic action» and formation of Christian morals among Ukrainian youth.