Головна Історія Інтелігенція і влада РОЛЬ “КОММЕРЧЕСКОЙ ГАЗЕТЫ” У СКАСУВАННІ ПІЛЬГ ОДЕСЬКО-КАВКАЗЬКОГО ТРАНЗИТУ 1831 Р
joomla
РОЛЬ “КОММЕРЧЕСКОЙ ГАЗЕТЫ” У СКАСУВАННІ ПІЛЬГ ОДЕСЬКО-КАВКАЗЬКОГО ТРАНЗИТУ 1831 Р
Історія - Інтелігенція і влада

Т. Г. Гончарук

У першій половини XIX ст. помітним явищем українсь­кого товарообміну був “одесько-кавказький транзит”, що існував в силу надання Одесі прав порто-франко (16 квіт­ня 1817 р.) та сухопутного транзиту (14 серпня 1818 р.), я також торговельних пільг, наданих Закавказькому краю 8 жовтня 1821 р. [1] Зазначений транзит зв’язував Персію та Закавказзя з німецькими промисловими виробниками ма­ршрутом Лейпциг — Броди — Радзивилів — Одеса — Редут - Кале — Тбілісі — Персія. Проте вищезгадані пільги були надані Закавказзю терміном на 10 років. У другій половині 1820-х рр. мала місце гостра дискусія між апологетом фіс­кальних інтересів імперії міністром фінансів Є. Канкріним та захисниками інтересів промисловості Центральної Росії, які вимагали завершення дії митних пільг Закавказзя, та генерал-губернатором Південної України М. Воронцовим, “головним управляючим Грузією” О. Єрмоловим, тбіліським губернатором М. Сипягіним та іншими захисниками “місце­вого економічного інтересу”, які наполягали на продовжені терміну дії пільг після 1831 р.

Зазначеному протистоянню вже приділялася певна увага в історіографії (особливо у працях П. Міллера та О. Оглоблі - на [2]), проте багато його аспектів ще не набули належного висвітлення. Це, зокрема, стосується і ролі, що її тоді ві­діграла преса й особливо “Коммерческая газета”. Фундацію цього друкованого органу Департаменту зовнішньої торгівлі Міністерства фінансів Є. Канкрін називав серед головних до­сягнень цієї установи у звіті за перші 10 років свого керівництва (“... видання “Коммерческой газеты” мало вельми помітний вплив на купецтво, сприяло розповсюдженню й укоріненню понять про правильну торгівлю й, можна сказа­ти, мало навіть вплив на загальну спрямованість та мораль торговельного прошарку” [3]). Звісно, зазначений часопис відбивав думки й прагнення самого керівника фінансового відомства. На вельми тривалий час (від 1829 до 1859 рр.) га­зету очолив однодумець Є. Канкріна — молодий (на момент призначення редактором йому було лише 18 років) випуск­ник петербурзького “Шляхетного пансіону” Григорій Павло­вич Неболсін (1811 — 1896 рр.)

Вже від початку свого існування “Коммерческая газета” до­зволяла собі недоброзичливі коментарі щодо транзиту Лейп­циг — Броди — Одеса — Закавказзя. Наприклад, влітку 1828 р. вона надрукувала таку кореспонденцію з Тбілісі: “Купці наші з Лейпцизького ярмарку повернулися. Серед кращих шовко­вих хустин, що вони їх там купили, більша частина виявилася виробництва московських фабрик; а ситці, що вони привезли, поступаються у якості санкт-петербурзьким та московським, яких зразки ми отримали безпосереднього з фабрик” [4]. Подіб­ні “байки” про високоякісні російські вироби були, загалом, притаманні для демагогії прихильників жорсткого протекціо­нізму. А “Коммерческая газета” і в подальшому у боротьбі із “закавказьким транзитом” використовувала тезу про те, що ця галузь торгівлі занепадає під тиском більш “правильної” торгів­лі у Закавказзі російськими промисловими товарами. Газета також зберігала упереджено негативне ставлення до деяких га­лузей торгівлі Лейпцизького ярмарку та, особливо, галицького міста Броди [5].

“Коммерческая газета” особливої уваги приділяла Нижего - родському ярмарку та перспективам розвитку його зв’язків із Закавказзям, як альтернативі торгівлі між цим краєм та ярма­рком Лейпцизьким [6], а також вивченню ринків збуту у Пер­сії, що їх російські промисловці мріяли завоювати [7]. Також наводилися відомості про потенційних конкурентів Росії у цій боротьбі. Так було надруковано переклад частини праці купця та французького консула у Тбілісі Гамби про торгівлю азійсь­ких портів Туреччини, зокрема Трапезунд [8].

Окрім редактора Г. Неболсіна зазначені питання докладно розглядали й інші дописувачі газети. Наприклад, В. Пельчин - ський, що здійснив подорож по Закавказзю й навесні 1831 р. стверджував: “Хоча вірмени, грузини й перси вже дуже звикли до торгівлі з Лейпцигом, але, при всьому тому, їхні торгові опе­рації з цим ринком за останні три роки вельми послабилися, а торговельні їх зносини з нашими фабрикантами, навпаки, по­силилися. Закавказькі купці не тільки знайшли усе необхідне для них, й того ж самого ґатунку у наших виробах, але ще й зв’язки їхні з нашими фабрикантами та купцями являють для них важливу вигоду через надання довготермінового кредиту. Лейпцизькі ж купці не надають їм кредиту довше ніж до Оде­си, і то із забезпеченням одеських торговельних контор, тому цей кредит коштує значно дорожче. А у наших фабрикантів та купців вони знаходять кредит на 8 місяців й навіть на рік, у чому я переконався на ділі.”

В. Пельчинський вважав подальше завоювання закавказь­кого та персидського ринків стратегічним завданням російської промисловості. “Успіхи наших вітчизняних мануфактур, — за­значав він, — при благотворному сприянні уряду, в останні роки зробилися такими важливими, що після задоволення вла­сних потреб, залишається ще значний надлишок мануфактур­них виробів, якому потрібно знайти вихід за кордон.” В. Пель­чинський констатував, що зазначений надлишок товарів Росії навряд чи вдасться продавати на Захід (“європейські ринки, че­рез численні причини, не можуть надати нашим мануфактурам вигідного збуту”), тому, на його думку, російські купці мали б “звернути усі свої зусилля на поширення торговельних зв’яз­ків з азійськими народами”, оскільки “розкіш закавказьких та персидських споживачів ще далека від тієї, якої досягли євро­пейці.” Серед заходів, які мав би здійснити уряд для сприяння цьому збуту, В. Пельчинський називав, зокрема, поширення судноплавства на Каспійському морі. Оскільки шлях російсь­ких товарів через Кавказ був вельми складним (в тому числі й через напади горців) й дорогим, саме каспійська торгівля, на думку захисників російських промислових інтересів, мала ста­ти йому альтернативою. Як вважав В. Пельчинський та його однодумці, Тбілісі тісно пов’язаний з інтересами чорноморсь­кої та європейської торгівлі, мав поступитися місцем головного торговельного центру Закавказзя на користь Баку. “Портове місто Баку є єдиним для поширення у Закавказзі торгівлі ро­сійського купецтва. Цей порт обіцяє блискуче майбутнє нашій торгівлі з Азією.” — стверджував він. Тому В. Пельчинський вельми позитивно оцінив скасування транзитних (так званих “рахтарних”) мит на дорозі між Баку та Тбілісі у 1830 р. Він також наголошував на необхідності створювати у краї російські “складські контори”, в першу чергу у Баку, через які росіяни могли б продавати купцям-вірменам свої промислові вироби. У майбутньому, на думку В. Пельчинського, російські вироби могли б замінити практично всі найменування товарів, що їх Закавказзя отримувало транзитом через Правобережну Украї­ну та Чорне море з Європи [9].

Розвиток судноплавства на Каспійському морі хвилював й ін­ших прихильників просування російських промислових виробів у Закавказзя та далі на Схід. “Коммерческая газета” публікува­ла щодо цього питання ґрунтовні розвідки [10] та повідомляла про державну підтримку проекту пароплавного сполучення на Каспійському морі. Зокрема, про будівництво одного пароплава “для рейсів у Баку, а якщо дозволить час, і у Зензелі” й готов­ність уряду, задля потреби каспійської торгівлі, будувати паро­плави надалі [11]. Таке сприяння пароплавству на Каспійському морі контрастувало зі зволіканням щодо влаштування паропла­вного сполучення на лінії Одеса — Редут-Кале.

“Коммерческая газета” підтримувала будь-які заходи, спря­мовані на поширення у Закавказзі російських промислових ви­робів, зокрема створення у Тбілісі указом від 3 січня 1831 р. кампанії під “фірмою Закавказького торговельного депо [12].” “Коммерческая газета” передала зміст публікацій з трьох чисел “Тифлисских ведомостей” щодо мотивів створення вищезгаданої кампанії. Зокрема, у цих публікаціях йшлося і про недоскона­лість дії указу 8 жовтня 1821 р. “... Цим указом, — стверджу­вала газета, — скористалася лише частина туземного закавказь­кого купецтва з числа вірмен. Багато з них значно просвітилися від подорожей до Європи й знайомств з тамтешніми негоціан­тами, навчившись у них практичному діловодству зовнішньої торгівлі. Тбілісі, головне місце, куди приїздять росіяни, які є найбільшими споживачами товарів, що привозяться сюди, вна­слідок дії указу, з Лейпцизького ярмарку, також багато чим зобов’язаний цьому їхньому припливу. Але цілий край безпосе­редньо мало виграв, бо на Лейпцизький ярмарок возять звиси лише чисті гроші, а не місцеві вироби, — ще менше виграла Росія, бо її товари могли б замінити у Закавказзі європейські.

І, насправді, купці закавказькі з року у рік все менше і менше почали купувати виробів російських фабрик”. Отже, автори за­значеної публікації (на відміну від В. Пельчинського та інших авторів з “Коммерческой газеты”) дивилися на динаміку поши­рення російських товарів без особливого оптимізму. У публіка­ції, між іншим, констатувалося, що головним “центром закав­казької торгівлі” був Тбілісі, головними купцями — вірмени, а російські купці були практично відсутні (“Головні торговці суть вірмени. Лише декілька є багатих купців з мусульман, тільки один досить багатий дім з грузин у Тбілісі й, нарешті, один лише російський купець веде значний торг з Кавказом”), головним “джерелом привезення мануфактурних виробів” — Лейпцизь­кий ярмарок. Серед заходів, що мала б здійснити вищезгадана торговельна компанія, автори публікації називали, між іншим, розвиток маршруту російських товарів як через Кавказ, так і через Каспійське море, для чого створювалася і мережа комісіо­нерів кампанії у Москві, Владикавказі, Астрахані та Баку [13]. Зазначена публікація засвідчувала, що без суттєвого державного втручання російським виробам навряд чи вдасться витіснити єв­ропейські із Закавказзя.

“Коммерческая газета” звертала увагу на зменшення обсягів торгівлі між Грузією та Лейпцигом напередодні завершення дії торговельних пільг, сподіваючись, що це призведе до посилен­ня торговельних зв’язків з Нижегородським ярмарком та ро­сійськими виробниками (“Протягом минулого та теперішнього місяців, — повідомляв у червні 1830 р. тбіліський кореспон­дент газети, — надіслані з Тбілісі до Нижегородського ярмарку значні суми грошей. Завершення терміну переваг, подарованих височайшим указом 8 жовтня 1821 року закавказькому купец­тву по іноземній торгівлі є причиною того, що капітали, які ра­ніше вивозилися звідси до Лейпцигу, спрямовуються всередину Росії. Можна сподіватися, що така зміна закавказької торгівлі буде мати вигідні наслідки для нашої промисловості [14]”).

3 червня 1831 р. були затверджені нові “Положення про влаштування торговельних та митних справ у Закавказькому краї”, що практично ліквідовували головні митні пільги зазна - ченого краю й створювали несприятливі умови для функціо­нування транзиту Лейпциг — Броди — Одеса — Тбілісі [15]. Це невдовзі призвело до припинення зазначеного транзиту та занепаду закавказької торгівлі загалом. Після публікації тексту “Положень...” та штатів митних установ, доданих до них, у лип­невих числах “Коммерческой газеты” [16], її редактор виступив зі своїми поясненнями доцільності здійснених змін митного за­конодавства для Закавказзя. До його статті, між іншим, було додано список публікацій у 12 числах його газети, що схиляли громадську та урядову думку до усвідомлення необхідності за­значених змін. Думки, висловлені Г. Неболсіним, постфактум певною мірою відрізнялися від того, що писала його газета до скасування пільг (загалом, Григорію Павловичу була прита­манна нещирість суджень стосовно різних економічних питань, задля досягнення мети він міг висловлювати тези, які цілком суперечили одна одній, на що звертав увагу О. Оглоблин [17]). На початку редакторськой статті було проаналізовано пільги, надані Закавказзю 1821 р. “Мета цього указу, — писав Г. Не - болсін, — була двоякою: по-перше, залучити до наших Закав­казьких областей торгівлю Верхньої Азії, зробивши Тбілісі го­ловним її місцем складування; й по-друге, розкрити через це джерела багатств того краю й тим самим сприяти піднесенню його добробуту.” Зазначені цілі указу, на думку Г. Неболсіна, не були досягнуті: добробут краю суттєво не покращився, а єв­ропейський транзит до Персії на перейшов на російські терени, європейські ж товари, що приходили з Лейпцига через Одесу, поширювалися майже виключно серед населення самого Зака­вказзя. “Ми не встигли, — відзначав редактор, — відволікти торгівлю Верхньої Азії від попереднього її напрямку, бо відомо, що Північна Персія продовжує отримувати європейські товари через Арзерум, Требизонд й Константинополь, а товари, що по­стачаються з Лейпцигу прямо до Редут-Кале, розповсюджують­ся переважно у наших Закавказьких областях.”

Г. Неболсін визнавав, що європейські товари з Лейпцигу швидко витісняли із Закавказзя російські, що завдало значних “збитків російським мануфактурам й торгівлі.” “До запрова­дження цієї пільги, — писав редактор, — Росія постачала у За­кавказзя власних та чужоземних товарів на кілька мільйонів; з відкриттям порту Редут-Кале порту для лейпцизької торгівлі, грузини почали закуповувати у нас лише ті товари, що через їх дешевизну, важкість або крихкість незручно було привозити з інших держав 3 Лейпцизького ярмарку вони постачали тра­нзитом бавовняні, вовняні вироби, також цукор, напої й інші товари, довіз яких з року в рік збільшувався...” На показниках обігів товарообміну Закавказзя Г. Неболсін доводив, що довіз європейських товарів у цей край зріс від 1825 до 1830 рр. май­же вдвічі (з 3. 809 тис. крб. до 6. 813 тис. крб.).

Таким чином, Г. Неболсін заперечував ті тези, які лунали зі шпальт його газети у попередній період (у статті В. Пельчин - ського та ін.). По-перше, про те, що російські товари успішно конкурували з європейськими на ринку Закавказзя. По-друге, про поступовий занепад довозу транзитних товарів до Редут - Кале з Лейпцигу. Більш того, Г. Неболсін тепер стверджував, що “якщо в останній час вивіз [у Закавказзя] російських това­рів трішки збільшився, то це слід пояснювати війною з Персією та Туреччиною, яка перешкоджала транзиту,” а за нормальних умов довіз транзитних європейських товарів у край неодмінно збільшувався. Отже, Григорій Павлович визнав, що “Положен­нями...” від 3 червня 1831 р. російський уряд фактично лік­відував стрімко зростаючу галузь торгівлі задля задоволення інтересів російської промисловості у Закавказзі й туманних пе­рспектив просування російських товарів до Персії [18].

Таким чином, скасування митних пільг Закавказзя та “оде­сько-кавказького транзиту” 1831 р. було прикладом викорис­тання преси як засобу підтримки у просуванні відповідних за­конів в економічній сфері. Застосувавши в якості рупора своїх ідей “Коммерческую газету”, та вживши низку інших заходів, захисники інтересів російської скарбниці та промисловості ви­щезгаданим законом завдали значних збитків українській та грузинській торгівлі, тоді як місцева преса Південної України та Закавказзя ще не була спроможна захистити економічні ін­тереси своїх регіонів.

Примітки:

1.Полное собрание законов Российской империи. (Далі — ПСЗРИ). — Собр. 1. — Т. 34. — № 26. 792. — С. 208-211; ПСЗРИ. — Собр. 1. — Т. 35. — № 27. 479. — С. 449-454; ПСЗРИ. — Собр. 1. — Т. 36. — № 27. 786. — С. 168.

2.Оглоблін О. Нариси з історії капіталізму на Україні. — К., 1930. —

С. 54-61; Миллер П. Русская транзитная торговля в XIX веке // Русское экономическое обозрение. — 1900. — № 5. — С. 99-106.

З. Інститут рукописів Національної бібліотеки України ім. В. Вернад - ського. — Ф. 57. — Спр. 58. — Арк. 32.

4. Тифлис // Коммерческая газета. — 1828. — 4 августа.

5. Лейпциг // Коммерческая газета. — 1830. — 1 февраля; Броды // Коммерческая газета. — 1830. — 8 февраля; Броды // Коммер­ческая газета. — 1830. — 19 апреля; Лейпциг // Коммерческая газета. — 1830. — 11 июня.

6. Тифлис // Коммерческая газета. — 1830. — 23 июля; Сведения о Нижегородской ярмарке // Коммерческая газета. — 1830. — 2 ок­тября; 4 октября; Взгляд на Нижегородскую ярмарку // Коммер­ческая газета. — 1830. — 11 октября, 15 октября.

7. Взгляд на торговлю Персидского государства // Коммерческая га­зета. — 1830. — 16 апреля.

8.0 некоторых портах и городах Азиатской Турции в торговом отно­шении // Коммерческая газета. — 1830. — 2 апреля, 5 апреля.

9. Пельчинский В. 0 распространении сбыта российских мануфак­турных изделий в Закавказье и Персии // Коммерческая газета. — 1831. — 28 марта.

10. О мореходных способностях Каспийского моря и о пристанях по западному берегу оного // Коммерческая газета. — 1830. — 1 ян­варя, 11 января; 0 каспийском судоходстве // Коммерческая газе­та. — 1831. — 3 июня, 6 июня.

11. Внутренние известия // Коммерческая газета. — 1830. — 23 апреля.

12. ПСЗРИ. — Собр. 2. — Т. 6. — Отд. 1. — № 4238. — С. 4, 5.

13. Коммерческая газета. — 1831. — 4 июля.

14. Тифлис // Коммерческая газета. — 1830. — 2 июля.

15. ПСЗРИ. — Собр. 2. — Т. 6. — Отд. 1. — № 4622. — С. 440, 443, 444.

16. Коммерческая газета. — 1831. — 8 июля, 11 июля.

17. Оглоблін О. Зазнач. праця. — С. 217.

18. Несколько слов о Закавказской торговле // Коммерческая газе­та. — 1831. — 19 сентября.

Анотації

Гончарук Т. Г. Роль “Коммерческой газеты” в ликвидации льгот одесско-кавказского транзита 1831 г.

На примере “Коммерческой газеты” автор рассматривает ис­пользование прессы как способа поддержки в продвижении россий­ских товаров посредством одесско-кавказского транзита, который связывал Персию и Закавказье с немецкими производителями.

Goncharuk T. G. The role of “The commercial newspaper” in the forfeiture of Odessa-Kuakas transit of privileges in 1831.

On the example of “The commercial newspaper” the author exam­ines the use of press as a method of support in the advancement of Russian goods by means of Odessa-Kuakas transit, which connected Persia and Transcaucasia with German producers.

Похожие статьи