Головна Історія Інтелігенція і влада СФЕРИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ТА ОСВІТИ В ДІЯЛЬНОСТІ ОДЕСЬКОЇ МІСЬКОЇ УПРАВИ (КІНЕЦЬ ХІХ ст.)
joomla
СФЕРИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ТА ОСВІТИ В ДІЯЛЬНОСТІ ОДЕСЬКОЇ МІСЬКОЇ УПРАВИ (КІНЕЦЬ ХІХ ст.)
Історія - Інтелігенція і влада

УДК 94(477.74-21):61+37(09)«1879/1887»

Т. М. Моісеєва

У статті на основі аналізу звітів Одеської міської управи роз­глядається її діяльність у царині охорони здоров’я та освіти, в тому числі питання фінансування.

Ключові слова: міське самоврядування, міська управа, звіти, охорона здоров'я, освіта, фінансування.

Міські думи та управи були визначені як органи місцевого са­моврядування (міського громадського управління) «Городовым положением» 1870 р., яке поклало початок міській реформі.

Згідно з цим документом міська управа була виконавчим ор­ганом міської думи. До її компетенції входило виконання поста­нов міської думи, ведення міського господарства, складання про­ектів міських кошторисів, збирання міських податків та ін. [1].

«Городовое положение» серед інших встановлювало і за­вдання міського громадського управління в соціальній сфе­рі, зокрема: «в) дела, касающиеся благосостояния городско­го населения: попечение в пределах, законом указанных об охранении народного здравия.; г) устройство за счет города благотворительных заведений и больниц и заведывание ими на основаниях, указанных для земских учреждений относи­тельно подведомственных сим последним такого рода заведе­ний; участие, на том основании, в попечении о народном об­разовании.» [2].

Основні принципи та засади організації місцевого само­врядування в сучасній Україні регламентовані Законом «Про місцеве самоврядування в Україні», прийнятим в травні 1997 р., з численними правками та доповненнями, внесеними пізніше [3].

Тим не менш проблема місцевого самоуправління все ще за­лишається актуальною. На жаль, політичні еліти «згадують» про неї лише перед виборами або в часи гострих політичних криз. Невідкладного вирішення потребують питання розши­рення компетенції територіальних громад та органів, що їх представляють; чіткого визначення повноважень місцевих ре­ферендумів і громадських слухань; формування місцевих бю­джетів і перерозподілу фінансових потоків та багато інших. На наш погляд, відповідну реформу необхідно проводити з ура­хуванням економічних факторів, особливостей національного складу населення, історичного минулого та досвіду вирішення аналогічних проблем в тому чи іншому регіоні.

Про актуальність питання свідчить і інтерес до нього істори­ків. В останні роки вийшло чимало наукових праць, присвяче­них дослідженню проблеми як у загальному контексті (на при­кладі окремих регіонів) [4], так і діяльності місцевих органів самоврядування в певних сферах суспільного життя [5].

В той же час робота муніципальної влади Одеси (у порефор - мений період) на ниві охорони здоров’я та освіти ще не зна­йшла достатнього висвітлення.

Метою статті є вивчення діяльності Одеської міської упра­ви в згаданій царині на основі аналізу її звітних документів (далі — «Звіти»).

Сфера охорони здоров’я.

За «Звітами», у віданні міста знаходилися такі медичні та соціальні заклади, як: міська лікарня, очна лікарня П. Є. Ко­цебу, міська богадільня.

У міській лікарні (станом на 1879 р.), окрім палат для «обычных больных», існували спеціальні відділення: для «умалишенных», хронічних хворих, сифілітиків, лиманне (ді­яло лише влітку), Маріїнське — на 20 ліжок для безкоштовного лікування нужденних (утримувалося на відсотки від капіталу, пожертвуваного вдовою таємного радника Маріні), тимчасове відділення для військових на 100 койок.

Клініка також мала приміщення для амбулаторних («при­ходящих больных»), серед яких найбідніші отримували меди­каменти з лікарняної аптеки безплатно (таких у 1879 р. нара­ховувалося до 14 тис.). Заможні ж платили за надані послуги та ліки від 10 до 20 копійок за рецепт.

Всього в 1879 році медичну допомогу в закладі отримали

12 344 особи: 7 265 за плату і 4 807 безкоштовно; у 1881 р., від­повідно, — з 11 500: 7 250 і 4 014; у 1885 р. — з 8 459: 6 482 і 1 979 осіб [6].

Специфіка портового міста, яке приваблювало до себе багато робочого люду та шукачів пригод, обумовлювала і структуру захворюваності населення на різні хвороби, зокрема — великий відсоток слабих на венеричні недуги. Так, серед 12 344 осіб, що користувалися послугами медиків в міській лікарні у 1879 р.,

4 705 (38 % — підраховано автором) лікувалися у сифілітич­ному відділенні. У 1881 та 1884 роках ці цифри, відповідно, складали: 26,7 % та 25,4 %. Для порівняння: у 1881 р., під час епідемії тифу, відсоток хворих на цю недугу складав 20,4 [7].

Хворі, що знаходилися в лікарні на звичайному утриманні, платили за лікування в перший тиждень — 2 карб. 50 копійок, другий — 2 карб., останній — 1 карб. 50 копійок; на покраще­ному утриманні — 15 карб. в місяць; хворі військового відом­ства — 65 копійок на добу; сифілітичні хворі (за виключенням хворих воєнного відомства) на звичайному утриманні звільня­лися від плати.

Значну проблему для міської клініки становила невідпо­відність наявних можливостей зростаючому попиту населення на медичне обслуговування. За зверненням Виконавчої комісії міською думою було прийнято рішення щодо спорудження при закладі наступних приміщень: 1) «для внутренних больных»; 2) для нервових; 3) для інфекційних з трьома відділеннями; 4) при богадільні — хронічного відділення на 70-80 ліжок. Всі ці будівлі обійшлися місту в 44 684 карб. [8].

Не менш болючими були питання фінансування лікарні, оскільки плата за медичні послуги та прибутки від капіта­лів суспільної опіки не покривали видатків на її утримання. У зв’язку з цим на перспективу було поставлено завдання:

А. Збільшення плати за лікування (на звичайному утриманні — до 12 карб. 70 коп. в місяць, на покращеному — до 25 карб.); Б. Введення в Одесі особливого лікарняного збору по 1 карб. в рік з прислуги, ремісників та чорноробів; В. Спрямовування на користь міста всієї суми губернського земського збору, що над­ходив від Одеси з торгових документів [9].

Стараючись відповідати викликам часу, міська влада, не дивлячись на фінансові труднощі, намагалася відкривати нові медично-соціальні заклади. У 1884 р. при міській лікарні було відкрито ще одну амбулаторію для «приходящих больных», а

7 червня 1887 р. був введений в дію і почав прийом Інвалідний будинок (споруджений в пам’ять царювання імператора Олек­сандра II), розрахований на опікування 100 інвалідів. В цьому ж році для забезпечення його функціонування було виділено 21 425 карб. [10].

Міська богадільня опікувала інвалідів, «идиотов», малоліт­ніх та старих. Більшість з них за соціальним станом стано­вили одеські міщани, а за родом хвороби — старі. В 1879 р. штат богадільні було визначено у 270 осіб обох статей, на­справді ж щоденно опікувалося близько 282, а за рік — 410 душ. У 1881 р. в закладі, окрім штатних пацієнтів, перебували також шість пансіонерів імені барона А. Є. Мааса, які утриму­валися на відсотки з капіталу, що були пожертвувані установі його сім’єю.

Щорічний перекомплект богадільні пояснювався чергою охочих отримати в ній притулок. У 1885 р. було дозволено по­верх комплекту (284 місць) утримувати ще 75 осіб. Це було зроблено з метою прихистити хоча б декого з 198 кандидатів на прийом до закладу, які не мали засобів до існування, родичів, не могли працювати [11].

Міські органи самоврядування приділяли увагу і питанням санітарного надзору. У 1879 р., у зв’язку з початком у примісь­ких поселеннях епідемій дифтериту та віспи, за згодою міської управи, градоначальника і місцевого Управління Товариства Червоного Хреста, в селах Дальнику, Гниляковому, Нерубай - ському, Кривій Балці було влаштовано чотири тимчасових лі­карні. Видатки на найом приміщень, оплату праці сестер мило­сердя, покупку медикаментів склали 1 903 карб. [12].

Сфера освіти.

Сфері освіти міська управа приділяла набагато більше уваги, зокрема, у її підпорядкуванні перебували: Одеська Маріїнська міська громадська жіноча гімназія, Одеська міська жіноча про­гімназія, Міське дівоче училище, Одеське міське училище «Еф- руссі», Одеський міський сирітський будинок, Народні училища.

Одеська Маріїнська міська громадська жіноча гімназія спочатку мала статус приватної установи, яка утримувалася

А. Е. фон-Огліо. На початку 1868 р. була передана власницею на користь міста за 5 000 карб., а 26 грудня 1868 р. отримала назву «Маріїнської». В рік відкриття гімназія мала 7 класів та 195 вихованок. На 1889 р. кількість учениць зросла вже до 460 [13].

Одеська міська жіноча прогімназія почала свою діяльність 23 вересня 1879 р., у передмісті — на Госпітальній вулиці Мол­даванки, у складі трьох класів та підготовчого. Пізніше у за­кладі відкривалися нові класи, і у 1884 р. прогімназія була перетворена на Другу гімназію, а в 1889 р. в ній відкрився до­датковий 8-й клас. Кількість вихованок зросла з 159 в 1880 р. до 334 у 1889 р. [14].

Цікавою є інформація щодо розподілу учениць цих закладів по віросповіданням та станам. Наприклад, співвідношення уче­ниць православної та іудейської конфесій в Маріїнській гімна­зії на 1882 р. становило, відповідно (у відсотках), 74 : 19, у жі­ночій прогімназії -— 27 : 71. В 1889 р. показники свідчать про зменшення в обох закладах відсотка представниць іудейського віросповідання: 72 : 11 (Маріїнська гімназія) та 50 : 45 (Друга гімназія). В той же час відсоток православних у Маріїнській гімназії залишається сталим (не збільшується) за рахунок під­вищення відсотку вихованок інших конфесій. За соціальним складом (на 1889 р.) співвідношення вихідців з дворян та місь­ких станів (у відсотках) у Маріїнської гімназії становило 53,7 : 33, а у Другій жіночій гімназії — 29 : 64.

Обидві установи фінансувалися з міської скарбниці, в по­повнення коштів на видатки йшли і суми збору за навчання. Останній розподілявся наступним чином: учні підготовчо­го та перших чотирьох класів платили по 50 карб. на рік, з п’ятого по сьомий клас — по 60 карб., восьмого — 100 карб. За необов’язкові предмети плата складала по 15 карб. на рік. Саме плата за навчання становила головну статтю доходів для обох гімназій. В той же час певна кількість учениць від неї звільнялася: у 1879 р. із загального контингенту вихованок Маріїнської гімназії (483 особи), 172 навчалися безкоштовно, в Другій жіночій гімназії — 41 зі 150. Місто на утримання цих закладів виділяло щорічно по 25 100 карб. [15].

Міське дівоче училище засноване 12 березня 1817 р. за іні­ціативою Одеського міського голови купця Протасова при під­тримці графа О. Ф. Ланжерона. На першому етапі існування заклад знаходився у підпорядкуванні Приказу суспільної опі­ки (господарська частина) та Рішельєвського ліцею (навчальна частина), а з 23 листопада 1835 р. — Інституту шляхетних ді­вчат. 24 січня 1883 р. училище перейшло у відання Одеського міського громадського управління.

У 1884 р. училище складалося з трьох класів, в яких учило­ся 153 вихованки, на 1886 р. кількість вихованок нараховувала вже 186 осіб. З учениць стягувалася плата — по 2 карб. 86 коп. (разова) з тих, що вступали в училище, та по 12 карб. в рік для тих, хто бажав навчитися кравецькому ремеслу. Зранку в класах дівчата вивчали загальноосвітні предмети, а з 12:00 до 15:00 займалися ремеслами (шиття білизни, вишивання та ін.). Створені в майстернях вироби згодом реалізовувалися: в 1886 р. училище заробило на їх продажу 1 253 карб. У цьому ж році міською управою було прийнято розпорядження по ре­місничому відділенню закладу — для удосконалення навичок в рукоділлі та в допомогу учителькам-майстриням, залишати при установі певну кількість учениць, що завершили курс на­вчання з оплатою кожній по 50 карб. за навчальний рік (з 1 ве­ресня 1886 р. в закладі залишилися 4 випускниці) [16].

Міський сирітський будинок (точна дата заснування неві­дома) наприкінці 1865 р. перейшов з відання Приказу суспіль­ної опіки у підпорядкування Одеського міського громадського управління. Прийом сиріт здійснювався після балотування в Опікунській раді закладу. Перевага (за «Звітами») надавала­ся дітям одеських громадян та круглим сиротам. В той же час аналіз документів свідчить, що серед загальної кількос­ті вихованців, левову частку складали напівсироти. Так, на 1 січня 1885 р. (183 вихованця) співвідношення круглих та напівсиріт складало 45 : 138, у 1887 р. (211 вихованців), від­повідно, 55 : 156.

Учні, окрім початкової освіти, отримували також професій­ні навички, працюючи у влаштованих тут майстернях (столяр­ній, шевській, кравецькій).

Навчальний процес було організовано наступним чином: з 9:00 до 13:30 — навчання в класах, з 15:00 до 18:00 — в май­стернях. У 1885/1886 навчальному році, у зв’язку зі схвале­ним Опікунською радою проектом перетворення училища при сирітському будинку у професійне, було внесено зміни в про­грами викладання та розподіл навчального матеріалу. Зокре­ма, курс поділявся на загальноосвітні та ремісничі класи, було збільшено кількість уроків технічного малювання (з 8 до 14 на тиждень) [17].

Одеське міське училище «Ефруссі» почало діяти 31 берез­ня 1872 р. (у власному будинку, побудованому на кошти, що були пожертвувані паном Ефруссі), утримувалося на кошти міста. Училище складалося з чотирьох класів. Плата за на­вчання становила 6 карб. на рік, незаможні учні, за рішенням Управи, від плати звільнялися. На 1885 р. в закладі навчалося 154 особи, серед яких основну масу складали учні з міських станів іудейського (92) та православного (57) віросповідання. У 1887 р. кількість учнів збільшилася до 247 (по конфесіям, відповідно, 125 та 116). Домінування в загальному контингенті учнів-євреїв пояснювалося тим, що назва установи склала у населення хибне уявлення, що училище є єврейським навчаль­ним закладом і православні в нього не приймаються. Пізні­ше співвідношення православні — іудеї змінюється на користь перших: у 1890 р., відповідно, 201 : 171 [18].

Початкові Народні училища

Впродовж 1879 р. місто утримувало 27 народних училищ:

8 однокласних, 16 двокласних, 2 трикласні та 1 чотирьохклас - не — всього 50 класів, в яких навчалося 2 787 учнів (1 635 хлопчиків і 1 152 дівчинки). Кількість народних училищ з року в рік збільшувалася, що обумовлювалося нестачею місць в них для бажаючих вчитися (у 1886 р. 300 дітей не змогли почати навчання, у 1887 р. — 500).

В 1884 р. діяло вже 36 училищ на 67 класів та 3 710 учнів (до того ж було відкрито два додаткових класи при існуючих закладах — училищі в домі фон Бенета на Новій Слобідці, та другому Дальницькому училищі), а в 1887 р. — 42 училища на 81 клас та 4 728 учнів (в тому числі сільськогосподарське учи­лище, ремісничо-токарний клас для хлопчиків та рукодільний для дівчаток). Як видно з наведених даних, в училищах діти навчалися не тільки грамоті, а й ремеслам.

В 1884 р. міська управа прийняла рішення про встановлен­ня норми, за якою на одного вчителя мало припадати не більше 45 учнів, що призвело до певного зниження їх кількості в по­рівнянні з попереднім роком (менше на 76 осіб). Цей припис витримувався і в подальшому.

Аналіз соціальної структури учнівства свідчить, що осно­вний контингент Народних училищ становили міщани (близь­ко 71 %), на другому місці — селяни (бл. 18 %), на інші групи (дворяни, духовенство, купці, іноземці) припадає бл. 11 %.

Головні статті видатків закладів становили: жалування ви­кладачам, найом приміщень, їх ремонт та опалення, придбан­ня навчальних посібників. Витрати міста на утримання одного училища збільшилися з 1 897 карб. у 1880 р. до 2 518 карб. у 1889 р. [19].

Таким чином, досліджувані документи дають можливість зробити висновок, що діяльність міських органів самовряду­вання у сферах охорони здоров’я та освіти зосереджувалася в основному на питаннях фінансування, реорганізації старих та відкритті нових установ.

Джерела та література

1. Тиганій К. А. Правові засади формування інституту міського са­моврядування в Російській імперії у другій половині ХІХ ст. (на матеріалах міста Одеса): монографія / К. А. Тиганій. — Одеса: Юридична література, 2011. — С. 93.

2. Полное собрание законов Российской империи. — Собрание 2. — Отд. 1. — Т. 45. — № 48498. — С. 821-839.

3. Про місцеве самоврядування в Україні. Закон Украї­ни від 21.05.1997 р. — Редакція від 23.10.2013 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: Http://zakon2.rada. gov. ua/laws/ show/280/97- %Б0 %В2 %Б1 %80.

4. Євтушенко Л. Є. Органи державної влади й міського самовряду­вання: проблеми взаємодії в умовах міської реформи 1870 року [Електронний ресурс]. — Режим доступу: Http://lib. chdu. edu. ua/ pdf/naukpraci/politics/2009/122-109-4.pdf; Марченко О. М. Місь­ке самоврядуання на Півдні України у другій половині XIX ст.: Дис. канд. іст. наук: 07.00.01. — Одеса, 1997. — 180 с.; Марченко

О. М. Міське самоврядування на Півдні України за реформою 1870 року: сутність, функції та діяльність [Електронний ресурс]. — Ре­жим доступу: Http://www. zsu. zp. ua/pu/uk/articles/105.pdf; Плак­сій Т. М. Міське самоврядування Середньої Наддніпрянщини в другій половині ХІХ — на початку ХХ ст. — Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спе­ціальністю 07.00.01 — Історія України. — Запорізький державний університет, Запоріжжя, 2001; Тиганій К. А. Правові засади фор­мування інституту міського самоврядування в Російській імперії у другій половині ХІХ ст. (на матеріалах міста Одеса): монографія / К. А. Тиганій. — Одеса: Юридична література, 2011. — 368 с.; Ци - берт В. Становлення органів самоврядування міст Південної Украї - ни в останній чверті XVIII — середині XIX століття // Наукові пра­ці історичного факультету Запорізького державного університету. Випуск 16. — Запоріжжя: Просвіта, 2003. — С. 30-34; Черемісін

О. Місцеве самоврядування Південної України кінця XVIII — пер­шої половини XIX століть // Краєзнавство. — 2009. — № 3-4. — С. 222-227.

5. Моісеєва Т. М. Розвиток форм та засобів соціальної підтримки насе­лення Одеси після проведення міської реформи 1870 р. //Інтеліген­ція і влада. Громадсько-політичний науковий збірник. — Вип. 8. Серія: історія. — Одеса: Астропринт, 2006. — С. 35-46; Ступак Ф. Из опыта деятельности городских общественных управлений в области народного образования [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http: //іяі. donetsk. ua/_u/iai/dtp/СОЫР /13 /sec2/ stat28.html; Тригуб П. М. Діяльність Миколаївської міської думи в галузі освіти, охорони здоров’я, фізичного виховання і спорту (дру­га половина XIX — початок XX ст.) / П. М. Тригуб, Н. Ю. Довгань // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. — Запоріжжя, 1999. — Вип. VII. — С. 177-182.

6. Отчет о деятельности Одесской городской управы и о состоянии подведомственных ей частей за 1879 г. — Одесса: Франко-Русская тип. Л. Даникана, 1880. — 79 с. — С. 35-37; Отчет о деятельнос­ти Одесской городской управы и о состоянии подведомственных ей частей по военному отделению и отделения городской управы по заведыванию благотворительными учреждениями за 1881 г. — Одесса: типография П. Францова, 1882. — 24 с. — С. 11, 20; Отчет Одесской городской управы о ее деятельности и о состоянии подведомственных ей частей за 1884 г. — Одесса: тип. А. Шульце, 1885. — 57 с. — С. 36; Отчет о деятельности Одесской городской управы и состоянии подведомственных ей частей за 1885 г. — Одесса: тип. А. Шульце, 1886. — 92 с. — С. 38.

7. Отчет... за 1879 г. — С. 35-38; Отчет... за 1881 г. — С. 12; Отчет... за 1884 г. — С. 35.

8. Отчет. за 1879 г. — С. 35-38.

9. Отчет. за 1881 г. — С. 21.

10. Отчет. за 1884 г. — С. 35; Объяснительная записка к отчету Одес­ской городской управы за 1887 г. По военному отделению и по отделению по заведыванию благотворительными и богоугодными заведениями. — Одесса: Тип. А. Шульце, 1888. — 46 с. — С. 39.

11. Отчет. за 1879 г. — С. 45; Отчет... за 1881 г. — С. 24; Отчет. за 1885 г. — С. 51.

12. Отчет. за 1879 г. — С. 46.

13. Народное образование в Одессе в ведении Городского общественно­го управления (1873-1889 г.): Статистическое бюро при Одесской городской управе. Издание Одесского городского общественного Управления. — Одесса: Тип. А. Шульце, 1891. — 88 с. — С. 15-16.

14. Народное образование. — С. 16.

15. Народное образование. — С. 20, 21; Отчет. за 1879 г. — С. 48, 49.

16. Народное образование. — С. 23; Отчет, за 1884 г. — С. 27; Отчет, за 1885 г. — С. 31; Объяснительная записка к отчету Одесской городской управы за 1886 г. — Одесса: Тип. А. Шульце,

1887. — 56 с. — С. 25-28; Объяснительная записка к отчету Одес­ской городской управы за 1887 г. По народному образованию и со­держанию Городских садов и Александровского парка. — Одесса: Тип. А. Шульце, 1888. — 47 с. — С. 19.

17. Народное образование. — С. 32, 33; Отчет. за 1879 г. — С. 52; Отчет. за 1884 г. — С. 24; Объяснительная записка. за 1887 г. По народному образованию. — С. 24.

18. Отчет. за 1885 г. — С. 32; Объяснительная записка. за 1887 г. По народному образованию. — С. 21; Народное образование. — С. 29-30.

19. Отчет. за 1879 г. — С. 53; Отчет. за 1884 г. — С. 21-22; Объяснительная записка. за 1886 г. — С. 22; Объяснительная записка. за 1887 г. По народному образованию. — С. 4, 7; На­родное образование. — С. 44, 46.

Анотації

Моисеева Т. Н. Сферы здравоохранения и образования в дея­тельности Одесской городской управы (конец XIX ст.)

В статье на основе анализа Отчетов Одесской Городской Упра­вы, рассматривается ее деятельность в области здравоохранения и образования, в том числе, вопросы финансирования.

Ключевые слова: городское самоуправление, Городская Управа, отчеты, охрана здоровья, образование, финансирование.

Moiseeva T. N. Spheres of health protection and education in the activity of Odessa Municipal Council (end of the XlXth century)

The article considers the activity of Odessa Municipal Council in the area of health protection and education, including the questions of financing, analyzing its reports.

Key words: municipal self-government, Municipal Council, reports, health care, education, financing.

Надійшла до редакції 8 квітня 2014 року