Головна Історія Інтелігенція і влада ПАМ’ЯТКИ ІСТОРИЧНОГО ТА АРХЕОЛОГІЧНОГО КРАЄЗНАВСТВА НА МИКОЛАЇВЩИНІ
joomla
ПАМ’ЯТКИ ІСТОРИЧНОГО ТА АРХЕОЛОГІЧНОГО КРАЄЗНАВСТВА НА МИКОЛАЇВЩИНІ
Історія - Інтелігенція і влада

УДК 39;572.9

Г. В. Бабійчук

У статті розповідається про миколаївські підземелля, які ста­ли історичними та археологічними пам’ятками краєзнавства, крізь призму людини, як творця наземної та підземної історії і дослідни­ка підземних пустот Миколаївщини.

Ключові слова: пам’ятки, історичне краєзнавство Миколаїв­щини, підземелля, катакомби, тунелі.

В еру цифрових технологій XXI ст. особливого значення набувають питання ґенези національної краєзнавчої історіо­графії, де об’єднуючим її компонентом є вся інформація, що стосується однієї місцевості — Миколаївського регіону з його наземною та підземною історією. Миколаївські катакомби, як і все, що лежить на кордоні буденного і невідомого, одночасно вселяють інтерес і підсвідомий страх стати об’єктом міфотвор­чості, а разом з цим набувають особливої актуальності.

Мета дослідження передбачає висвітлення та встановлення причинно-наслідкових зв’язків між наземною та підземною іс­торією розвитку Миколаївщини крізь призму людини як твор­ця історії краю та дослідника підземних порожнин, що стали історичними та археологічними пам’ятками краєзнавства.

Об’єктом дослідження є миколаївські підземелля, які як утворювалися природньо, так і створені штучно, в результаті діяльності людини. Вони також могли служити людині при­тулком, будинком або храмом, чи використовуватися в госпо­дарстві тощо.

Предметом дослідження стали архівні та історіографіч­ні джерела, публіцистичні видання, історичні реальні факти дослідження, доповіді, міфи, легенди, спогади та перекази з комплексним аналізом історії миколаївських катакомб, де по­рівнювалися різні версії їх створення та використання, а також аналізувалися процеси нагромадження знань і формування іс­торичних думок шляхом висунення і доведення гіпотез.

Попри те, що дослідження миколаївських підземель здій­снювалися спонтанно і фрагментарно у 20-ті, 60-ті, 90-ті роки XX ст., а також були складені перші карти і звіти про загад­кові підземні поверхи, ще не написані історіографічні праці, які б комплексно висвітлювали повноту досліджень підземних пам’яток історичного та археологічного краєзнавства Микола - ївщини, локалізуючи об’єкт дослідження, максимально набли­жений до суб’єкту історичного процесу — людини, з її мож­ливостями відтворювати події «по гарячих слідах». Хоча про тунелі Миколаїв — Херсон є незначна інформація в доповіді Миколаївського управління архітектури, датованій 1954 р., коли геодезист Матвеев пройшов у тунелі близько 2 км, де рі­вень води в них досягав 50 см, то цим підкріплювалося лише реальне їх існування. Проте далі геодезист не пішов і більш де­тальної сучасної інформації про тунель, на жаль, немає. У 1956 році військовим флотом була організована велика експедиція під керівництвом інженера О. В. Алексеева, який склав план і докладний опис пройдених тунелів. Збереглися карти тунелів і виявлена в 1960 р. доповідь О. В. Алексеева «О результатах разведывательных работ по вскрытию тоннелей и катакомб под гор. Николаевом, Николаевской области, Украинской ССР» станом на 15 липня 1953 р., яка направлялася Г. А. Михай­лову [8]. Проте більше ніяких матеріалів з цієї експедиції не збереглося. У доповіді О. В. Алексеев пояснював, що під час огляду підземелля легенди про існування миколаївських ту - нелей, катакомб підтвердилися, проте не вдалося розшукати архівні документальні дані — плани, креслення, описи і т. п. Але разом з цим автор зазначав, що «в областном архиве УМВД по Николаевской области хранится книга «Николаев — совре­менное состояние и перспективы хозяйственного и культурно­го развития», изданная по материалам «Гипрограда» Одесским областным издательством в 1931 году. Описывая благоустрой­ство города Николаева на страницах 240-241 названной кни­ги, автор пишет, что: «Нельзя обойти вопрос о катакомбах и подземных «минах», имеющихся в городе в большом количе­стве, которые до сих пор еще не исследованы и не изучены». Одновременно с этим, автор указывает, что по собранным данным катакомбы и «мины» весьма давнего происхождения и перечисляет адреса ориентировочных входов и направлений тоннелей катакомб». Миколаївські катакомби — мережа під­земних ходів і лабіринтів під містом, які мають природний і штучний характер походження.

В. Корчагін у документальній статті «Миколаївські підзе­мелля: міф чи реальність?» зібрав і узагальнив інформацію про катакомби під нашим містом, реалістично зображуючи сцени побуту підземної експедиції підводного пошуку «Садко», яка у 1992 р. обстежувала миколаївські катакомби та затонуле судно біля Кінбурнської коси. В. Корчагін, а також А. Шин­каренко, Т. Кремінь у творчій розвідці «Подземные крепости Николаева» впевнено стверджували: «Со всей определенностью можно утверждать, что под нашими ногами существует раз­ветвленная сеть подземных сооружений, построенных в конце XVIII-XIX в.». І про це свідчать численні факти: документи, публікації у місцевій пресі, оповідання очевидців, які побували в підземних спорудах, карти-схеми з напрямками підземних ходів і споруд, звіти про нечисленні дослідженя підземель міс­та, пропозиції місцевих краєзнавців, а також з’явився розділ «Підземний Миколаїв» на сайті «Миколаївський базар» (www. bazar. nikolaev. ua)» та ін. Проте історія появи миколаївських підземель загадкова і розпливчаста, оскільки глибокі системні дослідження майже не здійснювалися, а дилетантське, поверх­неве, навпомацки, практично наосліп дослідження тільки поро­джувало різного роду легенди і міфи, які обростали все новими і новими домислами та фрагментарним констатуванням фактів. Варто зазначити, що легенди, пов’язані з катакомбами, не є цілісним епосом, а скоріше набором билин, об’єднаних спіль­ною темою, що дозволяє припустити їх походження, оскільки реально мали місце факти відвідування людьми підземних спо­руд [3]. Тому В. Корчагін пропонував розпочати розмову про підземні споруди з історії міста Миколаєва, розташованого на півострові, в місці злиття річок Південний Буг та Інгул, які утворюють повноводний Бузький лиман. Адже м. Миколаїв се­ред міст колишньої Російської імперії займало особливе, важ­ливе стратегічне положення, де зосереджувався весь Чорномор­ський військово-морський потенціал Півдня Російської імперії (кораблебудування, штаб Чорноморського флоту, командуван­ня, депо карт, штурманське училище та ін.). Датою заснування міста вважається 27 серпня 1789 р., коли губернатор Новоро­сійського краю Г. О. Потьомкін направив наказ полковнику М. Л. Фалееву: «Называть нововозводимую верфь на Ингуле — город Николаев...». Перший план Миколаєва був складений ін­женером Н. Н. Князевим незабаром після наказу Г. О. Потьом - кіна, а подальша розробка проводилася відомим російським архітектором М. Є. Старовим. Вже 5 січня 1790 р. на верфі був закладений 46-гарматний фрегат «Святий Миколай». У місті відкрилося Морське артилерійське училище, Чорноморське штурманське училище, Училище корабельної архітектури, а в 1803 році — найстаріше на півдні Росії гідрофізичне бюро, що володіло унікальною колекцією морських карт і античних старожитностей. І тому в м. Миколаїв неодноразово навідува­лися російські імператори, вся політика яких була націлена на посилення військово-морської могутності флоту на Чорному морі і за його межами. Під час Кримської війни Миколаїв був головною базою Чорноморського флоту. Але з початку засну­вання міста його жителі страждали від браку прісної питної води (єдине джерело ключової питної води було на території сучасного яхт-клубу в Спаському урочищі — так званий ту­рецький фонтан). Тому в пошуках інших джерел питної води під землю заганялись цілі армії каторжників, матросів, солдат і інших працівників. До того ж під землею існували різного роду складські приміщення, різні підвали, підземні ходи тощо. Певно, тому архітектори далекого минулого, знаючи про на­явність підземних споруд, не ризикували проектувати будівлі підвищеної поверховості, а обмежувалися максимум чотирма поверхами. Початок XX ст. місто зустріло як великий суднобу­дівний і науковий центр. З часом військове значення Микола­єва відійшло на другий план. Наступні роки, аж до XXI ст. — знищували підземні споруди: замуровували входи, бетонували тунелі зверху, засипали їх сміттям — при цьому заперечували існування катакомб як таких.

Науковець А. Майстренко у першій ґрунтовній статті «Під­земний поверх міста» після багаторічного замовчування теми

Про миколаївські катакомби намагався хронологічно просте­жити їх розвиток, вбачаючи дві тенденції в інтересі городян: матеріальну — дізнатися, коли і для чого пророблені були ба­гатокілометрові ходи в товщі підземних порід, які досліджу­вав прагматик інженер А. Алексєєв, а також — ідеальну, або сакральну, навіяну легендами про древні храми і святилища, розміщені, ніби, під землею. До того ж краєзнавець В. Кула - ков у праці «Підземне місто Миколаїв» вважав, що всіх до­слідників миколаївських підземель умовно можна об’єднати в три групи: романтиків-міфологів, прагматиків з певною метою та істориків-краєзнавців. До перших відносяться Г. Каспер — ентузіаст-романтик, впевнений у наявності якогось стародав­нього підземного храму в трикутнику яхт-клуб — Сухий Фон­тан — Лагерне Поле, і А. Золотухін, який переконув нас, що миколаївський півострів не тільки батьківщина Гомера, але і вхід в античне царство мертвих — Аїд, а геродотівський храм Деметри — під обсерваторією. Ті нечисленні групи дослідни­ків, що побували в катакомбах Миколаївщини, розповідають дивовижні речі, певно тому з метою ознайомлення з микола­ївськими підземеллями місто Миколаїв відвідали московські журналісти найпопулярнішого в світі географічного науково - популярного журналу «National Geografie». Крім того, А. Май - стренко вважав, що підземелля мають два-три, а може, і більше ярусів. Деякі ходи знаходяться на глибині 3-4 метри, інші — 8 і 20 метрів від рівня земної поверхні. План-схему, складену археологом Андрієм Майстренка, підтверджували викладені каменем реальні тунелі, а також існуючі найбільш «молоді» підземні ходи з пиленого вапняка, які мали часткове господар­ське призначення. Один з таких підвалів був обстежений пошу­ковою групою, до складу якої входив науковець, котрий поясив їх походження на розі вулиць Радянської і Потьомкінської, під будівлею кафе «Малюк». Проте найдавніші рукотворні пече­ри, катакомби Миколаєва вивчені менше всіх, тому їх появу приписують туркам, грекам, євреям, навіть готам III ст. н. е. З’явилася версія, що саме готи пов’язували річку Південний Буг (Боуг), Гіпаніс, з підземним царством Нібелунгів. Також відомі оповідання та легенди про давні часи, коли в багато­кілометрових підземних ходах, що пов’язували великі міста, наприклад, Київ — Смоленськ і Новгород, Миколаїв — Херсон і Очаків, посли НЕ скакали на конях з донесеннями, що забез­печувало їх скритність і безпеку. Цікаву версію деяких мико­лаївських порожнин А. Майстренко записав з розповіді бабусі, яка нібито в 1947 р. ще в 12-річному віці разом з іншими під­літками пройшла під землею тунелем аж до «батареї», розмі­щеної в районі Малої Коренихи. Але найцікавішою була згад­ка про відвідини куполоподібного приміщення серед підземних ходів. На вході і виході з приміщення на рівні голови ясно читалися незрозумілі літери: пряма і перевернута, що нагадує велику «Т» і горизонтально розташована між ними латинська «в». У середині зали знаходився довгастий кам’яний стіл з кам’яними ж стільцями-тумбами навколо нього, а в чотирьох нішах громадилися кам’яні скрині. У темних кам’яних галере­ях вирубані в стінах саркофаги. Загадкові письмена на стінах на невідомих мовах. Серед них трапляється слово «Боуг» (Бог? Або річка Буг?). Є знаки, написані давньоєврейською мовою. Вибиті стрілки, різні покажчики і багато іншого. Під похму­рими склепіннями знаходять зброю різних часів і епох, кістки людей і тварин. Судячи з аналізу А. Майстренка, цей підзем­ний грот знаходиться десь в районі вулиць Інженерна — 1-ша Слобідська і Чкалова — Потьомкінська. Ця інформація під­твердилася дослідниками.

Професор Ю. С. Крючков присвятив низку публіцистич­них праць історії миколаївських підземних лабіринтів через призму людини, зокрема: «Миколаївські підземелля» — крім загальновідомих фактів наведена цікава історія про чекістів і катакомби; «Гідротех Борис Фан-дер-Фліс» — цікава стаття про відомого гідротехніка, що залишив в історії міста значний слід; «Цей норовливий інженер Рокуро» — про будівельника грандіозної на ті часи гідротехнічної споруди Спаського само­пливного водопроводу, інженера, економіста, філософа, педаго­га Антуані Рокуро. У статті-відповіді «А чи були катакомби?», написаній на статтю А. Майстренка «Підземний поверх міста» відомий в місті краєзнавець Ю. С. Крючков простежив часо­ву зміну історичної думки краєзнавця про миколаївські «ка­такомби» і «турецькі підземні ходи». Він вважав, що поява статей про це в газетах «Южная правда» і «Вечірній Миколаїв» не тільки не розвіяли домислів, але явно їх посилила, породив­ши нові легенди, наприклад, про давні «підземні цивілізації».

Або, наприклад, легенда про зникнення води та назву місце­вості Сухий Фонтан, яка народилася з легкої руки знавця міс­та і першого історика Миколаєва, гідрографа Чорноморського флоту контр-адмірала М. М. Кумані у грунтовній статті «Ми­колаїв» (1861 р.). Продовжив цю тему радянський краєзнавець М. Д. Лагута в 1927 р., який писав: «Сухий Фонтан» — міс­цевість, де раніше був фонтан, але з тих пір, як губернатор Грейг задумав провести воду з цього фонтану в свій палац на Адміральській вулиці він припинив свою дію і не давав вже води — тому став називатися «сухим» з 20-х років XIX століт­тя». І сучасні краєзнавці у статтях про Спаський водопровід на всі лади переписували цю версію, докоряючи Грейгу і Рокуро в тому, що вони занапастили джерело і тому «вода пішла в пісок». Заперечивши попередні гіпотези, Ю. С. Крючков доку­ментально та аргументовано доводив причини зникнення води в місті. А також пояснив, що спочатку ідея створення Спась - кого самопливного водопроводу належала губернатору міста Миколаєва М. С. Мордвінову ще на зорі його заснування. До того ж в архівах є два плани, підписані М. С. Мордвіновим, які датуються 1795 р. Сама назва Сухий Фонтан з’явилася не як іронічна, а як офіційна і згадується в документах і листуванні

А. С. Грейга в 1833 р. як свідчення про забезпечення водою бід­ного населення. З часом, топонім Сухий Фонтан поширився від Казенного саду на все узбережжя, аж до старого Варварівсько - го мосту, замінивши назву Спаське Адміралтейство. Всі три Спаських джерела поступово зникли через природні тектонічні зміни в земній корі і в результаті діяльності людей. Зникнення фонтанів було першим попередженням про насування еколо­гічної катастрофи, на яке, на жаль, ніхто не звернув уваги. А небилиці про підземні «турецьких ходи» насправді являють собою ні що інше, як галереї «самопливного водопроводу». На думку професора Ю. С. Крючкова, до покинутих галерей Спась - кого водопроводу додалися збірні колодязі — круглі камери з радіальними каналами для збору грунтових вод, які входили в систему міського водопроводу, з їх розгалуженими дренажни­ми галереями, побудованими в 1904-1908 рр. їх і зараз видно в районі Водопроводної вулиці. Зараз, коли старі водопровідні колодязі і вся система збору води фактично занедбані, ці під­земні споруди могли перетворитися на «катакомби».

В авторському доробку «Миколаївські підземелля» Ю. С. Крючков, зробивши об’єктивний аналіз архівних та іс­торіографічних джерел, висував гіпотезу про те, що існує кіль­ка груп таких підземних тунелей — не менше семи-восьми. Перші з них — це природні карстові печери, що суцільно про­низують місто в декількох місцях. Як мінімум їх три — за кількістю Спаських джерел. Припущення аргументувалося тим, що за мільйони років підземні води проточили у вап­няковій породі ці печери з ходами і «залами». Про карстові печери, з яких витікало перше Спаське джерело (в балці у сучасного яхт-клубу), також впевнено говорив знавець старого Миколаєва купець А. Д. Самокишин, як про очевидний факт. Великий підземний «зал» на так званому Сухому Фонтані, та­кож карстового походження, і, треба думати, він не єдиний під вулицями Миколаєва [6].

Професор також підтверджував другу версію утворення пус­тот у підземеллі, пов’язану з добуванням каменю. При будівлі старого Миколаєва камінь добували недалеко від забудовуваної частині міста — в межах Миколаївського півострова, оскільки перші 20 років місто займало тільки приінгульну смугу і навіть не доходило до сучасного проспекту Леніна. Одночасно з ка­менем добувалося і вапно, причому в основному з боку берего­вих урвищ Бузького лиману, також у межах міста. Вироблен­ня утворювали глибокі і розгалужені катакомби, які внаслідок природного розширення міста опинилися під його будинками. Ще до війни на березі лиману в межах міста було видно вхо­ди в ці катакомби, закладені каменем. Відповідно до архівних документів, для будівництва Миколаєва потрібно було багато каменю. Для того, щоб не вивозити його по галереях, прямо в місті робилися колодязі. Глибина залягання каменоломень — від 20 до 30 метрів нижче земної поверхні. «Добували камінь досить варварським способом, без дотримання будь-яких пра­вил гірничих робіт, — розповідав науковець Андрій Майстрен - ко, — Видобуток під містом вівся більше ста років. Хаотичні і неконтрольовані розробки не мали ні карт, ні схем, що, мож­ливо, і призвело до утворення заплутаної і безсистемної мережі підземних галерей» [6].

У історичному нарисі «Касперовский завод строительных материалов» із книги Д. І. Заковоротного повідомлялося про розробку каменя на місці будівництва Миколаєва, що під­кріплювалося «Топографическим описанием, доставшимся по мирному трактату от Оттоманской порты во владение Россий­ской империи землям в 1774 году», а саме «...Ингул в 33 вер­стах от Куцого Еланца в Буг впадает, на сем расстоянии река Буг... к каменной горе у Поповой балки коснется, при которой турки каменную ломку для Очакова и Кинбурна порохом про­изводили». Крім того, у звіті інженер-підпоручика I. В. Соко­лова про кількість вільнонайманих та інших людей, які пра­цювали на будівництві влітку 1789 р., вказується: «В Витовке (Корабельный район) ломка камня — 48 человек; на Усть - Ингуле (Николаев) ломка на сажень камня — 48 человек». До того ж І. В. Соколов широко залучав підрядників-будівельників: купця Дофіна у 1790 р. — зобов’язався побудувати для штаб - і обер-офіцерів будинок, а для рядових — казарму, площею 1000 квадратних сажнів з бутового місцевого каменю. У 1791 р. куп­ця Фідкова — зобов’язався побудувати 20 будиночків і казарму з бутового місцевого каменю, заливаючи його рідкою глиною. У 1821 р. при будівництві обсерваторії камінь доставляли зі села Тернівки. У календарі-довіднику м. Миколаєва на 1882 р. повідомлялося: «Городские дома, большей частью особняки, преимущественно построены из камня, вследствие обильных каменоломень в окрестностях и даже в черте города. Местный камень — ракушечный известняк».

Ю. С. Крючков аргументовано доводить, що крім природних печер і каменоломень, існують підземні споруди різного призна­чення. Найбільш цікавим творінням рук людських є штольні та галереї Спаського самопливного водопроводу. У його проек­туванні брали участь військові інженери Б. В. Фан-дер-Фліс, Ж. В. Гаюї і А. Рокуро де Шарлевиль. На сайті ДП «Одеський морський торговельний порт» зазначалося, що Б. В. Фон-дер - Фліс (Бернард), нідерландський інженер-гідротехнік у 1819 р. за дорученням віце-адмірала А. Грейга розробляв проект Спась­кого самопливного водопроводу від Фонтана в Кам’яному саду до Адміралтейства протяжністю 1683 сажня (близько 3 км). На думку автора, цей водопровід настільки унікальний, а історія його створення настільки цікава, що він заслуговує особливої розповіді. Довжина цього тунелю тільки по вулиці Адміраль­ській досягає п’яти кілометрів [5]. Штольні зроблені в зріст лю­дини і мають напівкруглі склепіння. Нещодавно їх частково обстежили спелеологи з клубу «Садко». Однак лінії водопрово­ду — це лише невелика частина підземних лабіринтів.

Професор Ю. С. Крючков відносить до четвертої групи під­земель склади Чорноморського флоту, споруджені як до рево­люції, так і в радянський час. Вони розташовувалися в берего­вому урвищі під Морським бульваром (Флотський бульвар) і на мисі Порохового льоху. На плані міста 1880 р. у цьому місці зображений пороховий льох Чорноморського флоту і кілька льохів боєприпасів. Варто зазначити, що після Кримської ві­йни Миколаїв перетворився на фортецю з потужною фортечною артилерією з боєприпасами, які також зберігалися в підземних льохах з розгалуженнями і камерами, вирубаних у вапняковій породі. Аналогічні підземні склади флоту розташовувалися і під бульваром. Три входи збереглися до наших днів у лівій стіні Інгульського спуску, проведеного від площі до старого Інгульського мосту, і використовуються місцевими міськими службами для збереження інвентаря, яким прибирають при­леглу територію [6].

Науковець припускає, що ряд відомчих (колишніх мор­ських) будівель також з’єднувалися одна з одною підземними ходами. До того ж обширні підземелля знаходяться під багать­ма старими миколаївськими будинками, як правило двоповер­ховими, де кожен заможний господар мав підвал або льох, причому ці підвали були глибокими, мали склепінні кам’яні стелі, облицьовані каменем стіни і кілька кімнат-«камер». Вони будувалися для господарських потреб — зберігання бо­чок і пляшок з вином, солінь і мочення, льоду і різного продо­вольства. Такі підвали були практично під кожним магазином. Але найдивовижніше, що вони іноді сполучалися один з од­ним самим хитромудрим шляхом — підземними ходами. Одну з таких катакомб з підвалами докладно описав співробітник ЧК Миколаєва М. Б. Спектор у своїй автобіографічній повісті «Глухой фармацевт». Мова йшла про два ювелірні магазини з кам’яними підвалами, які сполучалися між собою по вул. Со­борній № 6 купця Я. І. Цукермана, який реалізовував незакон­но здобуті скарби. В одному з підвалів М. Б. Спектор з групою чекістів знайшли столове срібло, а в другому — три каструлі, наповнені антикварними виробами із золота і дорогоцінно­го каміння (VII—VIII ст.). У іншому підвалі чекісти виявили склад зброї, підговленої для повстання контрреволюційного підпілля. На думку професора, ще багато таких загадкових ходів є під центром Миколаєва, але зараз важко пояснити їх походження [6].

Науковець Ю. С. Крючков аналізував ще одну групу під­земних ходів, пов’язаних з фортифікацією м. Миколаєва ге­нералом Е. І. Тотлебеном. До того ж місцевий краєзнавець

А. Шинкаренко також вважав, що катакомби були спеціаль­но споруджені в XIX ст. під час Кримської війни, мотивуючи тим, що м. Миколаїв був один із найважливіших стратегіч­них пунктів після Севастополя на всьому Причорноморсько­му узбережжі. Тут знаходилися адміралтейство, верф, склади корабельного лісу. У місті налічувалося до 40 тисяч жителів. Тому, за вказівкою Е. І. Тотлебена, батька російської фортифі­каційної школи, були вириті численні підземні ходи з існую­чих підвалів будинків, у яких робилися відгалуження-«міни» у різних напрямках для розміщення порохового заряду, ядер і продовольства. Крім того, підземні тунелі були надійним укриттям для гарнізону і цивільного населення під час облоги міста. До того ж, саме діяльність Е. І. Тотлебена дозволила пе­ретворити дореволюційний Миколаїв у один із найбільш захи­щених міст-фортів у світі не тільки в період Кримської війни 1853-1856 рр., а й протягом багатьох наступних років. Поряд з цим А. Шинкаренко пояснював, що будівництво «мін» іноді приписували туркам, у зв’язку зі знайденими у тунелях ятага­нами (старовинна холодна зброя, середня між шаблею й кин­джалом, що має фігурний вигин, увігнуте лезо і поширена у турків, татар, монголів) [9]. Отже гіпотези дослідників про за­здалегідь прориті підземні галереї «міни» співпадають, але ця версія вимагає підтвердження. Відповідь може дати тільки по­шук документів і планів у Державному військово-історичному архіві Росії [6].

Отже потрібно здійснити деталізоване та заглиблене дослі­дження у конкретні пласти історії утворення підземних ми­колаївських пустот та зробити своєрідну «інвентаризацію» на­працьованого, щоб реконструювати історичні події та виявити причини утворення миколаївських підземних лабіринтів, туне­лів, катакомб.


Джерела та література

1. Никитин В. Еще раз о Николаевских подземельях / В. Никитин // Вечерний Николаев. — 2006. — 12 января.

2. Доклад инженера Алексеева [Електронний ресурс]. — Режим до­ступу: http: / / www. sadko. mk. ua/uground/doklad/index. html

3. Корчагин В. Николаевские подземелья: миф или реальность? / В. Корчагин [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http:// www. sadko. mk. ua/uground/catacomba/catacomba 1. html

4. Кривошеев С. Катакомбы, уводящие в вечность / С. Кривошеев // Итоги. — 2005. — 19 апреля, № 16/462.

5. Крючков, Ю. С. Град Святого Николая: путеводитель по старому Николаеву / Ю. С. Крючков. — Николаев: Возможности Кимме­рии, 2003. — 256 с.

6. Крючков Ю. С. Николаевские подземелья/ Ю. С. Крючков // Ве­черний Николаев. — 1997. — 5 июля.

7. Майстренко А. В. Николаевские катакомбы/ А. В. Майстренко // Южная правда. — 1990. — 6 декабря.

8. Схема катакомб [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http:// Www. sadko. mk. ua/uground/krutchkov2/map. html

9. Шинкаренко А. Подземные крепости Николаева /А. Шинкаренко, Т. Креминь [Електронний ресурс]. — Режим доступу: // http:// bazar. nikolaev. ua/content

Анотації

Г. В. Бабийчук. Достопримечательности исторического и архео­логического краеведения Николаевщины.

В статье рассказывается о Николаевских подземельях, которые стали историческими и археологическими памятниками краеве­дения, сквозь призму человека как творца наземной и подземной истории и исследователя подземных пустот Николаевщины.

Ключевые слова: достопримечательности, историческое крае­ведение Николаевщины, подземелья, катакомбы, туннели.

G. V. Babiychuk. Places of historical and archaeological ethnog­raphy in Mykolayiv region.

The article tells us about Nikolaev dungeons which are historical and archaeological ethnographical monuments in the light of a man as a creator of ground and underground history and explorer of under­ground cavities of Mykolayiv region.

Key words: Sightseeing, historic study of Mykolayiv region, dun­geons, catacombs, tunnels.