Головна Історія Інтелігенція і влада ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ В ДРУГІЙ РЕЧІ ПОСПОЛИТІЙ
joomla
ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ В ДРУГІЙ РЕЧІ ПОСПОЛИТІЙ
Історія - Інтелігенція і влада

І. В. Пилипів

Ключові слова: Греко-католицька церква, митрополит, єпис­коп, парох, духовна семінарія, монастирі.

Ключевые слова: Греко-католичекая церковь, митрополит, епископ, священник, духовная семинария, монастыри.

Key words: Greek-Catholic church, metropolitan, bishop, priest, seminary, cloisters.

Розбудова Української держави характеризується швидким розвитком релігійних конфесій. Розширення канонічної терито­рії Української греко-католицької церкви та прагнення створен­ня Патріархату в наш час викликає жвавий інтерес у суспільстві. Цікавим в цьому плані є вивчення історичного досвіду розвитку адміністративно-територіальної структури Греко-католицької церкви у міжвоєнні роки двадцятого століття в Польщі.

Окреслена нами тема не знайшла достатнього вивчення в історичній науці. Питання організаційно-територіальної струк­тури ГКЦ окремих єпархій висвітлювали І. Андрухів [1], Р. Делятинський [2], М. Дністрянський [3], Г. Лужницький [4], В. Марчук [5], С. Мудрий [6], В. Пащенко [7], Я. Стоцький [8], І. Скочиляс [9], С. Стемпень [10], Ю. Федорів [11] та інші дослідники церкви. В той же час відсутнє комплексне дослі­дження вказаної проблеми.

Метою статті — проаналізувати розвиток адміністративно - територіальної структури Галицької митрополії Греко - католицької церкви за період з 1919 по 1939 рр.

ГКЦ від часу свого виникнення і до початку 20-х рр. XX ст. пройшла складний шлях організаційно-структурних змін, що був зумовлений передусім зовнішніми політичними чинника­ми. На думку істориків А. Великого [12], Г. Лужницького [4], І. Мончака [13], С. Мудрого [6] та ін., ГКЦ сягає історичними коренями часів Володимирового Хрещення Русі 988 р., хоча, власне, організаційна структура ГКЦ бере початок із часів Бе­рестейської унії.

Розвиток організаційної структури ГКЦ відбувався на на­ступних рівнях: адміністративно-територіальному, на яко­му основну ланку Церкви (виходячи з давньохристиянських традицій) становили єпархії, що в свою чергу поділялися на деканати, а групи єпархій об’єднуються в митрополію, та іє­рархічному або адміністративно-управлінському, на якому структурними елементами були насамперед єпископи (ордина - рій та помічники), єпархіальні собори та адміністративні орга­ни, які безпосередньо регулювали життя Церкви, зокрема капі - тула, консисторія та церковний суд, декани (протопресвітери) та парафіяльні управи, а також духовні семінарії та церковні товариства (братства).

Незважаючи на зміни, що відбулися впродовж двох століть, митрополит Андрей Шептицький, покликуючись на чинну норму канонічного права, відповідно до якої юридична особа в Церкві (наприклад, єпархія) продовжує існувати ще 100 ро­ків після її скасування «некомпетентною владою» [14; 15], в одному із клопотань до папи Пія X у 1908 р. так окреслює свій титул: «смиренний митрополит Галицький, адміністратор митрополії Київської і всієї Русі, як рівно ж архиєпархій Воло - димирської, Полоцької, Смоленської, а також єпархій Луцької з екзархатом всієї Русі, Острозької, Новгородської, Мінської, Брестської, Вітебської, Мстиславської, Оршанської, Могилев - ської, Холмської, Белзької, Сіверської, Пінської, Туровської і рівно ж єпископ Кам’янець-Подільський» [14, с. 115]. Однак, враховуючи політичні обставини періоду Першої світової вій­ни, Галицький митрополит зміг лише частково використати повноваження, які надав йому папа Пій X. Так, в умовах аре­шту й заслання 10 вересня 1914 р. таємно в Києві митрополит А. Шептицький висвятив на єпископа вакантної Луцької єпар­хії о. Йосафата Боцяна, якого, однак, згодом польська влада не допустила до кафедрального собору, і до своєї смерті він виконував обов’язки Львівського єпископа-помічника; тоді ж на єпископа вакантної Острозької єпархії висвятив о. Дмитра Яремка, який помер 1916 р. на засланні в Росії [16, с. 37]. Також у 1918 р. під час повернення із заслання Галицький митрополит заснував екзархат для греко-католиків у Росії на чолі з О. Л. Федоровим [17, с. 89-101]. Крім того, митропо­лит А. Шептицький доклав зусиль для призначення Апостоль­ським Престолом та висвячення перших єпископів ГКЦ для українських емігрантів у США (1907 р. — Сотера Ортинсько - го) та Канаді (1912 р. — Микиту Будку) [16, с. 37], а під час довготермінової подорожі по країнах Європи та Північної Аме­рики у 1920-1923 рр. отримав від Римського Апостольського Престолу повноваження Апостольського делегата для візитації греко-католицьких громад у державах Європи, Канаді та США [18, с. 72-73]. Після визнання 1923 р. міжнародною спільно­тою анексії Східної Галичини Польщею Галицький митрополит А. Шептицький змушений був зосередити увагу на врегулю­ванні правового статусу Галицької митрополії ГКЦ на підставі нового конкордату між Польщею та Апостольським Престолом, підписаного 10 лютого 1925 р.

Варто зауважити, що Галицька митрополія ГКЦ після Першої світової війни втратила частину адміністративно - канонічної території. Окупована румунськими військами в лис­топаді 1918 р., Буковина поступово відходила з-під юрисдикції Станіславівського єпископа: місцеві греко-католицькі парохії, на думку Ю. Федоріва, вже 1919 р. отримали генерального ві­карія, призначуваного з Риму і підпорядкованого єпископові в Марамороші [19, с. 283]. Внаслідок цього територія Станісла- вівської єпархії зменшилася на 2 деканати (Чернівецький та Сучавський) площею 180 кв. миль та чисельністю віруючих близько 25.000 душ [20, с. XXIX].

Під час підготовки тексту конкордату між Польщею та Апостольським Престолом митрополит А. Шептицький, ма­буть, розраховував закріпити канонічний зв’язок з Галицькою митрополією Луцької єпархії. Крім того, існували й інші фак­тори, так би мовити, зовнішнього характеру, що могли поспри­яти розширенню адміністративно-територіальної структури ГКЦ. Так, на конференції єпископів Галицької митрополії 10 грудня 1923 р., зважаючи на відповідне звернення «президента орієнтального інститута» о. Дербіні, обговорювалося питання про можливість призначення єпископа на Полоцько-Вітебську архиєпархію з юрисдикцією «на Білорусь і Україну», кандида­том на яку пропонували о. Олексія Базюка, тогочасного Апос­тольського адміністратора в Боснії [21, с. 71]. Згодом на конфе­ренції єпископів Галицької митрополії 31 серпня — 1 вересня 1924 р. у відповідь на рішення Конференції римо-католицьких єпископів Польщі у Ченстохові 2-4 липня 1924 р. про ініці­ативу створення Станіславівської римо-католицької дієцезії греко-католицькі ієрархи ухвалили звернутися до Апостоль­ського Престолу з проханням «не узглядняти того проекту, а натомість утворити нові єпархії нашого обряду в Галичині, а іменно єпархію тернопільську (з дієцезій львівської і станис - лавівскої) і єпархії Сяніцьку і Белзьку (з дієцезії перемись - кої) і реститувати єпископови луцькому части його єпархію, інкорпоровану в р. 1784 до львівскої єпархії» [21, с. 74-75]. Однак обидва згадані проекти — щодо заміщення Полоцько - Вітебської архиєпархії та створення Тернопільської, Сяніцької і Белзької єпархій, що могли б призвести до суттєвого розши­рення адміністративно-територіального рівня організаційної структури ГКЦ, — так і не були реалізовані.

Звичайно, в «Шематизмі греко-католицького духовенства Львівської архиєпархії на 1923-1924 рік», очевидно, за вказів­кою митрополита А. Шептицького, в переліку адміністративно- канонічних одиниць Галицької митрополії було вказано, крім «традиційних» Львівської архиєпархії, Перемишльської та Станіславівської єпархій, також Луцьку, Мукачівську і Пря - шівську єпархії та Апостольську адміністратуру на Букови­ні. Така вказівка в офіційному виданні ГКЦ 1924 р., мусимо підкреслити, стала пізніше помилковою підставою для окре­мих дослідників. Однак, підкреслимо, що Галицька митропо­лія ГКЦ у 1919-1925 рр. продовжувала складатися із трьох адміністративно-канонічних одиниць, а юрисдикція Галиць­кого митрополита, незважаючи на його авторитет, штучно об­межувалася до території митрополії. Більше того, у Галиць­кій митрополії, як стверджує М. Гайковський, «відповідно до канонічних правил та з благословення Апостольської Столиці правили єпископи-ординарії самоврядно кожен у своїй єпар­хії», а «влада Галицького митрополита була більше почесною, символічною і закінчувалася в межах Львівської архиєпархії», хоча особистий авторитет А. Шептицького серед ієрархії та ду­ховенства був незаперечний [16, с. 38].

Конкордат між Польщею та Римським Апостольським Пре­столом 1925 р., хоча й не виправдав сподівань на розширення території, все ж певною мірою стабілізував статус Галицької митрополії ГКЦ як в канонічно-правовому, так і в державно­правовому аспектах. За умовами ст.1 конкордату стверджу­валася рівність трьох обрядів Католицької церкви в Поль­щі — римського, грецького та вірменського [22, с. 42-43], а також чітко визначалася їхня адміністративно-територіальна організаційна структура. Так, до складу Галицької митрополії ГКЦ, яка за умовами ст. 9 конкордату 1925 р. визначена як «Львівська церковна провінція греко-руського обряду», вхо­дили Львівська архиєпархія, Перемишльська та Станиславів - ська єпархії [22, с. 46]. На думку М. Гайковського, «Конкордат на догоду владі обмежив вплив Греко-Католицької Церкви в Польщі до кордонів Галичини, що призвело до створення так званого «Сокальського кордону». Унійна акція на анексованих Польщею територіях Волині, Підляшшя, Холмщини і Білору­сії опинилася в руках польського латинського єпископату.» [23, с. 39-45].

На адміністративно-територіальному рівні кожна єпархія Галицької митрополії поділялася, у свою чергу, на деканати, які об’єднували в середньому по 18-25 парохій. Так, у 1925 р. Львівська архиєпархія поділялася на 54 деканати [24], Пере­мишльська — на 54 [25; 26], а Станіславівська — на 20 [20; 27].

Суттєві зміни в адміністративно-територіальній структурі Галицької митрополії ГКЦ наступили в 1934 р., коли внаслі­док посилення «старорусинської» агітації, спрямованої проти «українізаційних» заходів єпископа И. Коциловського, зна­чна частина греко-католицького духовенства просила Апос­тольського нунція у Варшаві посприяти у створенні окремої єпархії. Конгрегація для Східних Церков 10 лютого 1934 року опублікувала декрет, згідно з яким з-під канонічної юрисдик­ції Перемишльської єпархії Галицької митрополії ГКЦ відо­кремлено 9 деканатів (Буківський, Дуклянський, Динівський, Горлицький, Грибівський, Короснянський, Мушинський, Ри - манівський і Сяніцький [25, с. 20]), з яких створено Апос­тольську адміністрацію Лемківщини, підпорядковану безпо­середньо Римському Апостольському Престолові [26, в. 249]. Апостольська адміністрація Лемківщини проіснувала до 1947 року, коли внаслідок акції «Вісла» було суттєво змінено етніч­ний склад населення регіону, а ліквідація ГКЦ комуністичним режимом стала доконаним фактом.

Аналізуючи ієрархічний, або адміністративно-управлінсь­кий, рівень організаційної структури Галицької митропо­лії ГКЦ, варто зазначити, що головою церковної провінції був Галицький митрополит Андрей Шептицький, який, крім того, зберігав за собою титули Львівського та Кам’янець - Подільського єпископів. Інші дві єпархії Галицької митропо­лії — Перемишльську та Станіславівську — очолювали відпо­відно єпископи-ординарії Йосафат Коциловський (1918-1947) та Григорій Хомишин (1904-1946).

Відповідно до чинного канонічного права, єпископи - ординарії в межах своїх єпархій користувалися повною особис­тою законодавчою, виконавчою та судовою владою, яку могли частково делегувати єпископам-помічникам, колегіальним до­радчим органам (капітулі, консисторії, єпархіальному судові) чи окремим священикам (наприклад, генеральному вікарію, деканам тощо). Так, у період, коли митрополит А. Шептиць­кий перебував на засланні (1914-1918 рр.), безпосереднє ке­рівництво Львівською архиєпархію здійснював генеральний вікарій отець Андрій Білецький, архипресвітер Митрополи­чої капітули у 1895-1926 рр. [24, с. 19]. Так само в період вакантності єпископського престолу Перемишльської єпархії (1915-1917 рр.) після смерті єпископа Константина Чехови - ча керівництво єпархією здійснював генеральний вікарій о. Карл Волошинський, архипресвітер Єпископської капітули у 1898-1924 рр. [25, с. 25]. Подібний прецедент вже існував в історії Станіславівської єпархії у 1900-1904 рр., коли після інтронізації А. Шептицького на Галицький митрополичий пре­стол розгорнулася боротьба за вакантний престол; тоді гене­ральним вікарієм Станіславівської єпархії був призначений

О. Василь Фацієвич, архипресвітер Єпископської капітули у 1891-1910 рр. [27, с. 13]. Проте практика керівництва єпархія­ми через генеральних вікаріїв, які були священиками і не мали єпископської гідності, виявляла певні недоліки: по-перше, не було можливості висвячувати нових священиків; по-друге, ге­неральний вікарій на єпископській конференції мав право тіль­ки дорадчого, але не вирішального голосу.

З огляду на це на початку 1920-х рр. поступово формується інша практика, заснована на нормах канонічного права, щодо призначення єпископів-помічників. Звичайно, для Львівської архиєпархії інститут єпископа-помічника не був новизною: протягом усього ХІХ ст. періодично Римський Апостольський Престол, на прохання митрополитів, призначав їм помічни­ків з єпископським саном, щоб полегшити управління вели­чезною за територією архиєпархією [24, с. 19]. У Перемишль­ській та Станіславівській єпархіях до початку XX ст. подібних прецедентів не існувало. Уже 1924 р., на прохання митропо­лита А. Шептицького, Апостольський Престол призначив єпископом-помічником Львівської архиєпархії єпископа Иоси­фа Боцяна, висвяченого раніше для вакантної Луцької єпархії. Але після смерті останнього (1926 р.) деякий час Львівська єпархія залишалась без єпископа-помічника. У 1926 р., на про­хання єпископа И. Коциловського, єпископом-помічником для Перемишльської єпархії призначений о. Григорій Лакота, ар­хипресвітер капітули з 1924 р. [25, с. 25]. Врешті, 1929 р., з ініціативи владик А. Шептицького та Г. Хомишина, Апостоль­ський Престол призначив аж трьох єпископів-помічників: для Львівської архиєпархії — о. д-ра Івана Бучка та о. д-ра Ми­киту Будку (останній повернувся із Канади), для Станисла - вівської єпархії — о. д-ра Івана Лятишевського [24, с. 19; 27, с. 13]. Таким чином, на початку 1930-х рр. в ієрархічному рів­ні організаційної структури Галицької митрополії ГКЦ, поряд з єпископами-ординаріями, утверджено інститут єпископів - помічників. Межі їх компетенції визначалися декретами про їх призначення, а додатково доповнювалися в межах необхідності єпископами-ординаріями.

Важливим елементом ієрархічного, адміністративно-управ­лінського рівня організаційної структури Галицької митропо­лії ГКЦ були також колегіальні органи — капітула, консисто­рія та церковний суд у подружніх та дисциплінарних справах. Основною функцією капітули протягом століть залишалася до­помога єпископові в управлінні єпархією та участь в урочис­тих релігійних церемоніях [28, с. 170-171]. Львівський собор 1891 р. також підкреслює роль капітули як допоміжного орга­ну при єпископові [29, с. 67]. Діяльність Єпископських капітул відбувалася на основі окремих статутів, які затверджувалися Римським Апостольським Престолом. Так, статути Львівської митрополичої капітули та Перемишльської єпископської капі­тули були затверджені 1786 р. [4, с. 450], а Станиславівської єпископської капітули — 1894 р. [30, с. 28].

Відповідно до цих канонічно-правових документів, капіту - ла складалася із трьох категорій членів-«крилошан»: прелати (архипресвітер, архідиякон, кустош, схоластик), соборні та почесні. Члени капітули мали вирішальний голос при виборі єпископа-помічника, запрошенні на вакантну посаду генераль­ного вікарія, призначенні просинодальних екзаменаторів, вирі­шенні майнових питань. Треба нагадати, що саме архипресвіте - ри, як правило, призначалися генеральними вікаріями єпархії. Крилошани також, як правило, паралельно займали посади радників і референтів Єпископської консисторії, яка виконува­ла адміністративні функції (зокрема, організовувала заміщення вакантних парафіяльних урядів), і членів Церковного суду в по­дружніх та дисциплінарних справах, який здійснював судочин­ство відповідно до приписів канонічного права. Посади в Єпис­копській консисторії також поділялися на дві категорії: дійсні радники та референти. Крім того, до складу консисторії вхо­дили канцелярія, колегія просинодальних екаменаторів і цен­зор релігійної літератури. Церковне судочинство здійснювала ціла мережа судів: Львівський митрополичий суд з 1921 р. вва­жався трибуналом 1-ї інстанції, Єпископські суди Перемишль­ської та Станіславівської єпархій — трибуналами 2-ї інстанції. Підкреслимо, що формально головою капітули, консисторії та церковного суду завжди вважався митрополит або єпископ- ординарій, який міг делегувати частину своїх прав членам вказаних колегіальних органів. Звичайно, із призначенням у 1920 - х рр. єпископів-помічників у Львівській, Перемишльській та Станіславівській єпархіях за ними були закріплені функції архипресвітерів, які відтоді фактично очолили Єпископські ка­пітули. Отже, адміністративно-управлінський рівень організа­ційної структури Галицької митрополії ГКЦ відзначався чітким розподілом повноважень, що враховував ієрархічні зв’язки із єпископом-ординарієм та єпископом-помічником.

Згідно з багатьма канонічно-правовими документами (кон­кордати 1857 та 1925 рр., статути капітул, рішення Львівського синоду 1891 р. тощо), у Галицькій митрополії ГКЦ встановлю­вався наступний кількісний склад капітул: у Львівській архи­єпархії — 10, у Перемишльській — 7, у Станіславівській — 6 членів. Кількість членів консисторії визначалася пропорційно до складу капітул та інших поточних потреб, складаючи для Львівської архиєпархії, Перемишльської і Станіславівської єпархій відповідно 20-30, 15-20 та 8-14 чоловік [31, с. 34;

32]. Необхідно зауважити, що у міжвоєнний період «плинність кадрів» у капітулах, порівняно із консисторіями, була незнач­ною, особливо на рівні крилошан-прелатів.

Відповідно до чинного канонічного права поза межами юрис­дикції єпископів-ординаріїв перебували монастирі, які, хоча й розташовувалися на території кожної з трьох єпархій Галицької митрополії, все ж підпорядковувалися генеральним настояте­лям відповідних чернечих чинів і згромаджень [33]. Митрополит А. Шептицький, єпископи И. Коциловський та Г. Хомишин ак­тивно сприяли розвитку чернечих згромаджень та здійснювали візитації їхніх монастирів у межах своїх єпархій, скріплюючи духовними настановами християнський дух ченців і черниць, покликаних дбати про спасіння не тільки власних душ, але й виконувати суспільні обов’язки. У Галицькій митрополії 1920­1939 рр. діяли чоловічі: Чин святого Василія Великого (онов­лений під час Добромильської реформи 1882-1904 рр.), Згрома­дження святого Теодора Студита (заснованого А. Шептицьким у 1910 р.), Чин Найсвятішого Ізбавителя, або отців редемпторис - тів (заснованого 1913 р.), а також жіночі: Згромадження Сестер Василіянок (на основі статуту Иосифа Рутського, затвердженого

А. Шептицьким 1909 р.), Згромадження Сестер Мироносиць, Сестер Служебниць, Сестер святого Иосифа, Сестер святого Ио - сафата та Сестер святих Вінкентія і Павла [16, с. 36-37].

Важливими елементами організаційної структури Галицької митрополії ГКЦ були богословські навчальні заклади, які за­безпечували не тільки підготовку нового покоління священиків і богословів, але й взагалі сприяли християнському вихованню української молоді. Митрополит А. Шептицький значною мі­рою спричинився до розвитку богословської освіти, сприяючи насамперед становленню Львівської духовної семінарії як са­мостійного від Львівського університету навчального закладу, створенню на його базі Львівської богословської академії, а та­кож допомагав у заснуванні та становленні духовних семінарій у Перемишлі та Станіславові та філіалів при них [16, с. 35].

Таким чином, розгалужена мережа богословських закладів освіти в Галицькій митрополії ГКЦ забезпечувала християнське виховання молоді та плекала нове покоління священиків. В ор­ганізаційній структурі Церкви богословські освітні заклади за­ймали окрему стосовно інших адміністративно-управлінських органів позицію, хоча фактично перебували під контролем єпископа-ординарія та капітули.

Середньою ланкою адміністративно-управлінської структу­ри Галицької митрополії ГКЦ були деканальні уряди, а най­нижчою — парафіяльні уряди. До складу деканальних урядів входили насамперед самі отці-декани, яких призначав єпископ - ординарій із числа найбільш авторитетних священиків дека­нату, а також один або два віце-декани, яких за рекоменда­цією декана також призначав ієрарх. Основним обов’язком деканального уряду, відповідно до норм канонічного права, був нагляд за дотриманням «християнського благочестя» се­ред священиків та вірних деканату, проведення канонічних візитацій церков у межах деканату, контроль за виконанням рішень Провінційних та Єпархіальних соборів, введення на по­саду парохів та «сотрудників» парафіяльних урядів у межах свого деканату тощо. Крім того, в межах Галицької митрополії ГКЦ у міжвоєнний період продовжувала існувати традиційна практика скликання деканальних соборчиків духовенства, як правило, з нагоди храмових свят, на яких під проводом дека­на обговорювалися реферати про душпастирський досвід і най­більш актуальні проблеми церковного та суспільного життя, оголошувалися розпорядження єпископів; рішення деканаль­них соборчиків ґрунтувались на чинному канонічному праві, могли зобов’язувати тільки священиків одного деканату, а для єпископа-ординарія набували винятково рекомендаційного, до­радчого значення [14, с. 358-359].

У міжвоєнний період у Галицькій митрополії ГКЦ продо­вжувало зберігатися давнє право патронату, за яким місцевий дідич-поміщик мав право під час конкурсу на посаду пароха вибирати одного із трьох претендентів, список яких формувала Єпископська консисторія на підставі поданих заявок місцевого духовенства [34, арк. 1-4].

Таким чином, організаційна структура Галицької митропо­лії ГКЦ у міжвоєнний період мало чим відрізнялася від дово­єнного періоду. Важливе значення щодо визначення правового статусу ГКЦ мала польська конституція та конкордат, які від­крили перспективи для подальшого її організаційного зміцнен­ня, розширення релігійної, культурно-освітньої, доброчинної та місіонерської діяльності.

Джерела та література

1. Андрухів І. О., о. Кам’янський П. Є. Історія релігійного життя в Галичині та на Прикарпатті: Історико-правовий аналіз. — Івано - Франківськ: Нова Зоря, 2006. — 364 с.

2. Делятинський Р. І. Особливості відновлення та розвитку організа­ційної структури Станиславівської єпархії у 1919-1925 рр. [опу­бліковано 21.11. 2011] // Центр Востока и Запада «МеБО-ЕигаБІа»: [електронний ресурс] — режим доступу: Http://www. mesoeurasia. о^/агсЬіуеБ/5597.

3. Дністрянський М. Адміністративно-територіальна організація греко-католицької церкви : історична ретроспектива і сучасні про­блеми / Дністрянський М., Ковальчук А. // Історія релігій в Укра­їні : тези повідомлень VI Міжнар. «круглого столу», (Львів, 3-8 трав. 1995 р.). — Львів, 1996. — С. 82.

4. Лужницький Г. о. д-р. Українська Церква між Сходом і Заходом: нарис історії Української Церкви. — 2-ге вид., виправлене. — Львів: Свічадо, 2008. — 640 с.

5. Марчук В. В. Церква, духовність, нація: Українська греко - католицька церква в суспільному житті України XX ст. — Івано - Франківськ: Плай, 2004. — 464 с.

6. Мудрий С., владика. Нарис історії Церкви в Україні / вла­дика Софрон Мудрий. — 2-ге вид. — Івано-Франківськ : Вид-во Івано-Франківського теологічно-катехитичного духовного інститу­ту, 1999. — 528 с.

7. Пащенко В. Греко-католики в Україні від 40-х років XX ст. до на­ших днів: Монографія. — Полтава, 2002. — 615 с.

8. Стоцький Я. Українська Греко-Католицька Церква і релігійне ста­новище на Тернопільщині (1946-1989 рр.). — Тернопіль: Підруч­ники і посібники, 2003. — 432 с.

9. Скочиляс І. Адміністративно-територіальний устрій Львівської єпархії в першій половині XVIII ст.: межі єпархії, поділ на офіціа - лати та деканати (спроба картографування) // Картографія та істо­рія України. — Львів — Київ — Нью-Йорк, 2000. — С. 149-169.

10. Стемпєнь С. Організація та територіальна структура Перемиської греко-католицької єпархії за владицтва єпископа Йосафата (Коци - ловського) ЧСВВ (1917-1946). // Перемишль і перемиська земля протягом віків з інституції. Збірник наукових праць та матеріа­лів міжнародної наукової конференції. Перемишль, 11-13 квітня 2002 р. — Перемишль — Львів. 2003. — С. 195-234.

11. Федорів Ю. о. д-р. Організаційна структура Української Церкви/ НТШ в Канаді. — Торонто, 1990. — 210 с.

12. Великий А. Г. З літопису християнської України : Церковно - історичні радіолекції з Ватикану. Т. VIII : ХІХ ст. / А. Г. Вели­кий. — Рим, 1976. — 275 с.; Т. IX : XX ст. — Рим, 1977. — 304 с.

13. Мончак І., о. Самоуправна Київська Церква / о. І. Мончак. — Львів : Свічадо, 1994. — 175 с.

14. Митрополит Андрей Шептицький : Життя і діяльність : Докумен­ти і матеріали (1899-1944). Т. 1 : Церква і Церковна єдність. — Львів : Свічадо, 1995. — 524 с.

15. Кодекс канонів Східних Церков, проголошений Іваном Павлом II / авториз. пер. И. Кобів ; канонічна комісія: о. Протоархімандрит

І. Патрило, о. С. Мудрий, о. К. Корчагін і о. Т. Галицький. — Львів : Вид-во оо. Василіян, 1995.

16. Гайковський М. ГКЦ в часи митрополитування Андрея Шептиць­кого / М. Гайковський // Київська Церква. — 2001. — № 2-3. —

С. 32-48.

17. Боруцька О. Перебування митрополита Андрея Шептицького в ро­сійському ув’язненні (вересень 1914 — березень 1917 рр.) / О. Бо­руцька // Історія релігій в Україні : Науковий щорічник. 2004 рік. — Львів, 2004. — Кн. 1. — С. 89-101.

18. О. Зінько В. Апостольська візитація митрополита Андрея Шеп­тицького у Південну Америку / о. Зінько В. // Київська Церк­ва. — 2001. — № 1. — С. 72-73.

19. О. д-р Федорів Ю. Історія церкви в Україні: репринтне видання / Ю. Федорів. — Л. : Видавничий відділ «Свічадо», 2001. — 362 с.

20. Шематизм всего клира греко-католицької єпархії Станиславів - ської на рік Божий 1925. Річник XXX. — Станіслав : Накладом клира єпархіального духовенства, 1925. — XXXII + 325 с.

21. Кравчук А. Конференції архієреїв Української греко-католицької церкви (1902-1937) / А. Кравчук. — Львів, 1997. — 92 с.

22. Конкордат між Св. Престолом а Річюпосполитою Польською // Вісник Станиславівської єпархії. — 1925. — Ч. ІХ-ХІІ. — С. 42­46.

23. Стоколос Н. Неоунія: історія провалу / Н. Стоколос // Людина і світ. — 2004. — № 1. — С. 39-45.

24. Блажейовський Д. Історичний шематизм Львівської архієпархії (1832-1944). Т. 1 : Адміністрація і парохії / Д. Блажейовський. — Львів ; К. : Академія, 2004. — 1004 с. ; Т. 2 : Духовенство і релі­гійні згромадження. — Львів ; К. : Академія, 2004. — 570 с. — Текст: англ.

25. Блажейовський Д. Історичний шематизм Перемиської єпархії з включенням Апостольської Адміністратури Лемківщини (1828­1939) / Д. Блажейовський. — Львів : Каменяр, 1995. — 1008 с. — Текст: англ.

26. Paul J. Best. Apostolska Administracja £emkowszczyzny (1934-1944) / Paul J. Best // Polska — Ukraina : 1000 lat s^siedztwa. T. 4 : Katolickie Unie Koscielne w Europie Srodkowej i Wschodniej — idea a rzeczywistosc / рod red. S. Stqpnia. — Przemysl, 1998. — S. 240­254.

27. Блажейовський Д. Історичний шематизм Станиславівської (Івано - Франківської) єпархії від її заснування до початку Другої світо­вої війни (1885-1938 / Д. Блажейовський. — Львів : Місіонер, 2002. — 450 с. — Текст: англ.

28. Димид М. Єпископ Київської Церкви (1589-1891) / М. Димид. — Львів : ЛБА, Ін-т канонічного права, 2000. — С.170-171.

29. Чинности і рішення руского провінціального Собора в Галичи­ні одбувшегося в Львові в році 1891. — Львів : Накладом Ми­трополичого Ординаріату, Із типографії Ставропігійського Ін-та, 1896. — 272 с.

30. Делятинський Р. Історія Станіславівської єпархії (1885-1900 pp.) / Р. Делятинський. — Івано-Франківськ : Нова зоря, 2001. — 96 с.

31. Гайковський М. ГКЦ в часи митрополитування Андрея Шептиць­кого / М. Гайковський // Київська Церква. — 2001. — № 2-3. —

С. 32-48.

32. Степанюк Г. Організаційна будова Галицько-Львівської митро­полії УГКЦ у міжвоєнний період / Г. Степанюк // Історія релі­гій в Україні: Матеріали X міжнар. конф. (Львів, 16-19 трав.

2000 Р.). — Львів, 2000. — Кн. 1. — С. 354-355.

33. Патрило І. Нарис історії Галицької провінції ЧСВВ / І. Патрило // Нарис історії Василіянського Чину Святого Иосафата. — Рим : Вид-во оо. Василіян, 1992.

34. Державний архів Львівської області. Ф. 1 Львівське воєводство. 1921-1939 рр. — Оп. 1. — Спр. 611. Про кількість костелів і цер­ков, які користувалися правом патронату. Із листування з Мі­ністерством віросповідань і громадської освіти. 1919-1921 рр., 55 арк.

Пилипив И. В. Организационная структура Греко-католической церкви во второй Речи Посполитой.

Раскршвается административно-территориальное устройство Гореко-католической церкви в период между двумя войнами. Проанализировано влияние общественно-политических процессов на изменения в административной и территориальной структурах церкви. Описшвается административно-управленческая структура Галицкой митрополии.

Pylypiv I. V. The organizational structure of the Greek-Catholic church in the Second Rich Pospolita.

In the article the administrative-territorial structure of the Greek - Catholic church in the period between the wars is described. The influence of the social and political process on the changes in the administrative and territorial church structures is analyzed. The ad­ministrative and managment structure of the Galizia Metropolis it also described.


Похожие статьи