Головна Історія Інтелігенція і влада ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ ТА ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ПО УВІЧНЕННЮ ІСТОРІЇ КРИМУ В 1954 — 1991 рр
joomla
ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ ТА ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ПО УВІЧНЕННЮ ІСТОРІЇ КРИМУ В 1954 — 1991 рр
Історія - Інтелігенція і влада

Н. В. Кармазіна

В умовах становлення України як незалежної демократичної держави особливого значення набуває історичне краєзнавство, яке значною мірою сприяє відродженню духовності і культури, вихо­ванню патріотизму.

З реалізацією поточних і перспективних завдань історичного крає-


Знавства нерозривно були пов’язані зусилля державних органів і громадських організацій Криму у 50-ті — 80-ті рр. XX ст. щодо ство­рення монументального літопису півострова. Вивчення закономір­ностей монументального увічнення сторінок історії Криму сприяє виробленню загальнодержавних і регіональних програм досліджен­ня рідного краю, поліпшенню роботи системи охорони пам’ятників.

Надзвичайно важливо, що проблеми увічнення сторінок історії стали предметом дослідження істориків у 90-ті рр. XX ст. Питання практичної діяльності органів державної влади та громадських організацій України щодо проектування, спорудження та викорис­тання пам’ятників у культурних і освітніх цілях розглядаються у монографії П. Т. Тронька та В. А. Войналовича “Увічнена історія України” [1]. Певний фактичний матеріал щодо увічнення знамен­них дат, спорудження пам’ятників у Криму приводиться Т. Ф. Гри - гор’євою у збірнику “Охорона, використання та пропаганда пам’я­ток історії та культури в УССР” [2]. Разом з тим зазначені праці не розглядають комплексно проблеми, пов’язані з монументальною пропагандою в Криму у 50-ті — 80-ті рр. XX ст.

Ціль дослідження — показати місце і роль державних органів та громадських організацій у справі встановлення пам’ятників, па­м’ятних знаків, меморіальних дощок у 1954 — 1991 рр. Виходячи з цього, поставлені наступні задачі: охарактеризувати напрямки ро­боти по увічненню подій історії; проаналізувати коло регіональних програм щодо спорудження історико-культурних об’єктів.

У досліджуваний період установка пам’ятників, пам’ятних зна­ків, меморіальних дощок знаходилася під твердим контролем пар­тійних і радянських органів, що залишило свій відбиток на їхній тематичній спрямованості. Проте, з ініціативи творчих об’єднань, громадських організацій були увічнені героїчні події Великої Віт­чизняної війни. Невід’ємною складовою частиною монументально­го літопису України були пам’ятники і пам’ятні знаки, які відбива­ли події Жовтневої революції і громадянської війни.

Спорудження таких монументів, меморіальних дощок набувало характер масових, добре організованих кампаній. Так, у період під­готовки до святкування 50-літнього ювілею першої російської ре­волюції 1905 — 1907 р. ЦК КПУ і Рада Міністрів УРСР постано­вою від 19 серпня 1955 року затвердили план заходів, серед яких передбачалося виявлення та увічнення пам’ятних місць, пов’яза­них з подіями 1905 — 1907 р. в Україні. У Кримській області в список пам’ятних місць були внесені: у Сімферополі — місце міти­нгу, розгромленого чорносотенцями 17 жовтня 1905 року, у місько­му саду (вул. Леніна), у с. Партизани (колишнє с. Сабли) — місце виступу селян 1 травня 1905 р. у маєтку поміщика Давидова, в Євпаторії — будинок, де розміщувалась явочна квартира РСДРП, в Феодосії — місце мітингу матросів броненосця “Потьомкін” і жи­телів міста 22-23 червня 1905 р. [3, арк. 4-5].

Трохи пізніше, до 40-ї річниці Жовтневої революції вище полі­тичне керівництво та уряд України 13 серпня 1957 р. прийняли постанову, яка передбачала роботи з благоустрою історичних місць та пам’ятників, присвячених подіям “Великої Жовтневої Соціаліс­тичної революції і громадянської війни на Україні”. На території Кримської області були встановлені меморіальні дошки: у Сімфе­рополі — на головному корпусі шкіркомбінату, працівники якого в січні 1918 року разом з моряками Чорноморського флоту брали активну участь у збройному повстанні за встановлення радянської влади; на будинку № 9 по Червоноармійській вулиці в м. Керчі, де в 1920 р. знаходився підпільний революційний комітет більшови­ків, і на будинку № 21 по вулиці Петра Алексєєва — місці розмі­щення Керченського міського підпільного більшовицького коміте­ту; у Євпаторії — по вулиці Чернишевського на будинку № 2, у якому в 1918 році формувалися перші загони Червоної гвардії і розміщувалась перша міська рада робітничих депутатів; біля озера Сиваш, на схід від Перекопського перешийка, де 8 листопада 1920 року частини Червоної Армії форсували Сиваш [4, с. 207-208].

Провівши масову централізовану кампанію по увічненню істо - рико-революційних подій в масштабах республіки, ЦК КПУ і Рада Міністрів УРСР у постанові від 28 лютого 1968 р. вирішили, що “питання щодо встановлення пам’ятних знаків, меморіальних до - шок, плит у місцях, пов’язаних із видатними подіями Великої Жо­втневої соціалістичної революції, громадянської війні та іншими історико-революційними подіями, вирішують обкоми КПУ та обл­виконкоми” [4, с. 219]. Так, вже 28 квітня 1968 р. Кримський ОК КПУ та облвиконком прийняли постанову по питанню споруджен­ня в області пам’ятників у 1969 — 1970 р. Відповідно до нього, одним із перших заходів передбачалося встановлення пам’ятника - погруддя Д. І. Ульянову в Сімферополі до 1969 р. З метою виконан­ня постанови Кримський ОК КПУ зобов’язав начальника управлін­ня культури облвиконкому Г. І. Івановського та завідувача відді­лом будівництва й архітектури облвиконкому В. П. Мелик-Парса - данова, а також керівників Сімферопольського, Керченського міст - комів КПУ та міськвиконкомів вжити міри до проектування, спо­рудженню пам’ятника у встановлений термін [5, арк. 96].

Водночас в області активно проводилось спорудження пам’ятни­ків В. І. Леніну. На рубежі 50-х — 60-х років XX століття, як від­значав відомий дослідник монументальної скульптури М. В. Воро­нов, концепція трактування образу В. І. Леніна в монументальному мистецтві починає певним чином змінюватися. З кінця 50-х років під впливом критики культу особистості І. В. Сталіна почав за­тверджуватися культ Леніна — вождя, що підкреслює правильність обраного шляху розвитку країни. Крім того, у скульптурних тво­рах необхідно було утілювати ставлення Леніна до людей, його риси характеру [1, с. 82].

У наказі міністра культури УРСР Р. Бабійчука 26 грудня 1959 року вказувалося на необхідність дотримуватися нового трактуван­ня образу В. І. Леніна: “Далеко не всі споруджені пам’ятники ма-

• «j о • U • Т» • и • •

Ють дійсно високий художній рівень. В композиційному рішенні ряду з них наявні одноманітність та шаблон, недостатньо викорис­товуються засоби розгорнутого композиційного рішення, які дали б можливість більш повного розкриття образу. Часто автори намага­ються передати лише портретну схожість, що збіднює образне рі­шення, знижує ідейно-художній рівень твору, його громадсько-ви­ховний вплив на глядача”. Відповідно до установок, даних партією та урядом, у Кримській області надалі передбачалося проведення заміни пам’ятників В. І. Леніну, виконаних з недовговічних мате­ріалів і на недостатньому художньому рівні. Так, у перспективному плані на 1959 — 1969 рр. передбачалося установити пам’ятники та погруддя В. І. Леніну загальною вартістю 2200 тис. крб., у т. ч. у Сімферополі перед Будинком Рад (700 тис. крб.), у центрі Євпато­рії (150 тис. крб.), у центрі Керчі (150 тис. крб.), у Феодосії (500 тис. крб.), в Алушті (700 тис. крб). Засоби та матеріали рекомендува­лось взяти з фондів міст та районів, відрахувань від прибутків міс­цевої промисловості [6, арк. 90-92]. Крім того, до 1968 — 1969 рр. планувалося замінити за рахунок місцевих бюджетів 12 скульптур у містах і районах Криму, орієнтовна вартість яких складала 220 тисяч карбованців. Крім передбачених на заміну, у містах і селах області нараховувалося більш 80 скульптур і погрудь В. І. Леніну низького художнього рівня, встановлених у 40-х — 50-х роках [7, арк. 21-22].

У монументальній пропаганді 1960-х — 1980-х років основна увага приділялася спорудженню пам’ятників В. І. Леніну. Так, у його честь були встановлені в 1967 р. одинадцять пам’ятників із 137 споруджених. Однак вони не відповідали естетичним вимогам, виготовлялися з недовговічних матеріалів. У Кримській області в с. Зоркино Нижнегірського, с. Ковиловому Роздольненського, с. Кольцово Сакського, с. Широкому Сімферопольського районів спо­рудження пам’ятників до 100-річчя з дня народження В. І. Леніна було здійснено без особливого поліпшення естетичного вигляду [2, с. 88]. За даними інформації управління культури облвиконкому щодо проведеного комплексу робіт в області охорони пам’ятників історії в 1971 році, з 184 скульптур і погрудь В. І. Леніну тільки 23 були виконані з міцних матеріалів [8, арк. 10].

Провідне місце в справі спорудження пам’ятників, пам’ятних знаків, меморіальних дощок у всіх областях УРСР, у т. ч. і Кримсь­кій, займало увічнення пам’яті воїнів та мирних жителів, які заги­нули в боротьбі з фашизмом, стали жертвами небаченого терору. У фондах центральних і обласних архівів відклався корпус докуме­нтів, які включають перспективні плани, пропозиції, протоколи по­станов Ради Міністрів УРСР, міністерств, відділів облвиконкомів, міськвиконкомів із питань спорудження пам’ятників, пам’ятних знаків, присвячених подіям і героям Великої Вітчизняної війни. Аналіз зазначених документальних матеріалів дозволяє визначити основні напрямки робіт по увічненню всенародного подвигу в 1950-ті— 1980-ті рр.

Спорудження пам’ятників героям Великої Вітчизняної війни значно активізувалося на початку 50-х років XX століття. У містах і селах Криму упорядковувалися братські кладовища, споруджува­лись пам’ятники й обеліски. У 1954 році на благоустрій військо­вих цвинтарів з місцевого бюджету було виділено 200 тисяч карбо­ванців. Були споруджені нові пам’ятники й обеліски: у Бахчиса­райському районі — 3, Судакському — 1, Ленінському, Джанкойсь - кому районах — по 2 [9, арк. 23-24]. Однак зростаюча кількість пам’ятників не завжди була належного ідейно-художнього рівня, мали місце кількаразові випадки їх будівництва без затвердження в установленому порядку проектів. Вироби монументальної скуль­птури в більшості випадків виготовлялись із недовговічних матері­алів, внаслідок чого швидко руйнувалися. Низьким був контроль за професійною майстерністю при виконанні монументальної ску­льптури [4, с. 189]. Примітивні пам’ятники з каменю-черепашнику були встановлені в 1950-ті роки в Красноперекопському, Ленінсь­кому, Джанкойському, Кіровському районах Кримської області [10, л. 7]. І це не випадково, тому що, за даними Спілки художників України, в республіці на той час існувало близько 200 організацій, які, не маючи нічого спільного з образотворчим мистецтвом, займа­лися випуском художньої продукції, у тому числі пам’ятників, мо­нументів, обелісків [11, л. 30].

Все це зумовило необхідність підготовки нормативних докумен­тів, які б істотно вплинули на стан спорудження пам’ятників. До­кументом, який направляв увічнення подвигів героїв Великої Віт­чизняної війни, стала постанова Ради міністрів України від 30 гру­дня 1952 року “Про поліпшення справи спорудження пам’ятників і монументів та підвищення якості виробництва монументальної і масової політичної та побутової скульптури в УРСР”, яка з 1954 року поширювалася і на Кримську область. Констатуючи не­доліки, що накопичилися в монументальній пропаганді, уряд Укра­їни встановлював порядок, згідно з яким проектування пам’ятни­ків і монументів покладалося на Комітет у справах мистецтва при Раді Міністрів України, їх спорудження — на обласні, міські вико­навчі комітети Рад депутатів трудящих з віднесенням витрат на рахунок відповідних місцевих бюджетів.

Постанова зобов’язувала управління у справах архітектури при Раді Міністрів України при опрацюванні генеральних планів міст на головних магістралях, площах, в парках і садах передбачати мі­сця для встановлення бюстів, пам’ятників і монументів. Йому ж доручалося посилити архітектурно-технічний контроль за спору­джуваними на території республіки пам’ятниками. З метою підви­щення ідейно-художнього рівня споруджуваних пам’ятників ре­комендувалось ширше проводити громадські огляди, колективні об­говорення ескізів і завершених робіт [4, с. 189-192].

Піднімаючи коло питань, пов’язаних із проектуванням і спору­дженням пам’ятників, постанова Ради Міністрів України від 30 грудня 1952 року в першу чергу була спрямована на створення повноцінного, високохудожнього монументального літопису Вели­кої Вітчизняної війни, оскільки саме ці пам’ятники становили зна­чну групу із встановлених у 50-х роках [1, с. 140].

Документальні матеріали фонду управління культури Кримсь­кого облвиконкому (ф. Р-3319) Державного архіву в Автономній Республіці Крим (далі: ДААРК) дають можливість визначити об­сяги робіт з реалізації постанов у Кримській області. У серпні 1953 року були виділені кошти на пам’ятник воїнам, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни в селі Ішунь, у сумі 763 тисячі карбованців [12, л. 4]. Рік за роком збільшувалася сума на благоус­трій і ремонт братських могил і пам’ятників. Так, з місцевого бю­джету в 1953 р. було виділено 100 тисяч крб. [13, л. 6], у 1954 р. — 200 тис. крб. [9, л. 24], а в 1956 р. — 220 тис. крб. [14, л. 37]. У сере­дині 1950-х рр. управління культури облвиконкому також пору­шило питання щодо спорудження нових пам’ятників на Перекоп - ському валу, тому що встановлені у 1944 році тимчасові вимагали заміни. На засіданні бюро Кримського ОК КПУ та облвиконкому 18 жовтня 1957 р. було прийнято рішення про установку 5 листо­пада 1957 р. на Перекопі заставного каменю у формі конічного обеліска, увінчаного зіркою, висотою до двох метрів. Пам’ятник ге­роям громадянської та Великої Вітчизняної воєн тут планувалося спорудити до 1958 — 1959 рр. [15, арк. 139].

У цілому, наприкінці 50-х рр. XX століття заходам щодо увіч­нення пам’ятних місць приділялася велика увага Кримським ОК КПУ та облвиконкомом. На засіданнях бюро обласної партійної організації систематично розглядалися питання спорудження па­м’ятників. Таких постанов тільки у 1958 році було прийнято вісім, у т. ч. “Про спорудження на Алуштинському перевалі пам’ятника кримським партизанам” [16, арк. 75], “Про увічнення пам’ятних місць, пов’язаних із діяльністю найвизначніших діячів науки і куль­тури, учасників Жовтневої революції, громадянської та Великої

Вітчизняної воєн” [17, арк. 45], “Про затвердження проекту пам”ятника героям громадянської та Великої Вітчизняної воєн на Перекопському валу” [18, арк. 57], “Про встановлення меморіаль­них дощок на братських і одиночних могилах воїнів Радянської армії і партизан у Советському районі” [19, арк. 54], “Про десяти­річній план (1959 — 1969 рр.) спорудження пам’ятників, монумен­тів і погрудь” [20, арк. 63].

Конкретною програмою подальшої роботи по увічненню сторі­нок історії Великої Вітчизняної війни та пам’яті її героїв була постанова вищого політичного керівництва країни “Про увічнення пам’яті радянських воїнів, які загинули в період Великої Вітчизня­ної війни” (1960 р.). У ході його реалізації відділ адміністративних органів ЦК КПРС розіслав на місця пропозиції по увічненню па­м’ятних місць військових подій, підготовлені Генштабом Зброй­них Сил СРСР. Запропонована програма була розрахована на де­сять років, її завершення планувалось до 25-річчя Перемоги.

Аналіз цього документа свідчить, що військовими істориками була проведена значна і важлива робота, результатом якої стала обґрунтована перспективна програма, яка всебічно відображала по­дії Великої Вітчизняної війни на Україні.

Так, у районі Севастополя пропонувалось спорудити пам’ятники та обеліски воїнам 19-ї батареї берегової оборони Чорноморського флоту, яка вела кровопролитні бої на 7-му кілометрі Балаклавсько - го шосе, особовому складу торпедних катерів Чорноморського фло­ту, військовим льотчикам, які відзначились при обороні та визво­ленні Криму в 1944 року, а також учасникам оборони Севастополя, які боролися на останньому рубежі 35-ї батареї (мис Херсонес). Бойові дії по визволенню Криму в 1943-1944 роках повинні були увічнити пам’ятники в Сімферополі, Феодосії, Керчі.

Крім того, у документі були представлені пропозиції щодо спо­рудження 19 пам’ятників партизанам і підпільникам. Два з них вважалося доцільним встановити в Сімферополі та Севастополі до 25-річчя повного звільнення українських земель (1969 р.) від фа­шистських загарбників [1, с. 144-145].

Основні положення документа, представленого Генеральним штабом і Міністерством оборони, вплинули на формування ком­плексних планів спорудження пам’ятників на честь Великої Пере - моги і розробку нових підходів увічнення народного подвигу. Од­ним з яскравих прикладів такого підходу може служити постано­ва Ради Міністрів УРСР від 16 травня 1967 року. Уряд України наголошував у ній на необхідності активізувати роботу по проекту­ванню і спорудженню обелісків на честь міст-героїв: Києва, Одеси, Севастополя. Разом з тим, Міністерству культури, Держбуду Укра­їни спільно з облвиконкомами та ОК КПУ було доручено подати пропозиції про спорудження в 1967-1970 рр. пам’ятників з визна­ченням черговості їх будівництва та джерел фінансування [1, с. 146].

Вже до 21 липня 1967 року Кримським ОК КПУ та облвикон­комом ці пропозиції були підготовлені. У фонді Кримського ОК КПУ (ф. П-1) ГААРК відклалася постанова бюро обкому партії й облвиконкому від 21 липня 1967 року “Про спорудження в Крим­ській області пам’ятників у 1967 — 1970 рр.” і додаток до неї з переліком пропонованих до спорудження пам’ятників. За рахунок коштів господарств, громадських організацій, місцевого бюджету пла­нувалося спорудити 18 пам’ятників, у тому числі 12 — на честь полеглих у роки Великої Вітчизняної війни [21, арк. 192-195].

Зібрані пропозиції з місць лягли в основу постанови Ради Міні­стрів республіки від 28 лютого 1968 року про спорудження на те­риторії України пам’ятників республіканського значення у 1968 — 1970 роках. У документі передбачалося будівництво меморіального ансамблю в Керчі, який би увічнював подвиг героїв Аджимушкай - ської оборони та Ельтигенського десанту [22, арк. 97]. Хоча роботу планувалося виконати в 1970 р., вона ще не була почата й у 1972 р. [10, арк. 10].

Новий крок у проектуванні і спорудженні пам’ятників героям і подіям Великої Вітчизняної війни був пов’язаний з постановою Ради Міністрів УРСР від 14 лютого 1975 року, спеціально присвяченою питанням монументального увічнення всенародного подвигу. Нею визначалося спорудження монументів Вічної Слави в ряді міст УРСР, у тому числі — у Сімферополі. Значно розширила програму спору­дження пам’ятників і монументів постанова Ради Міністрів України від 10 січня 1978 р., якою до 1980 р. планувалося здійснити проекту­вання 36 нових пам’ятників. Серед них — пам’ятник танкістам (Ге­роям Радянського Союзу) у селі Героївське Кримської області.

Реалізація програм по спорудженню пам’ятників знаходилася в полі зору громадських організацій. Так, Рада ветеранів Окремої Приморської Армії в листі, відправленому у відділ управління куль­тури Кримського облвиконкому в лютому 1977 р., цікавилася хо­дом спорудження пам’ятників. Заступник голови облвиконкому Р. М. Чепуріна у відповіді на лист голові Ради ветеранів Окремої Приморської Армії П. М. Шедько в лютому 1977 року повідомля­ла, що “у поточній п’ятирічці будуть споруджені відповідно до по­станов ЦК КПРС, Ради Міністрів, ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР пам’ятники героям Ельтигенського десанту, Керченсько-Феодосій - ського десанту у Феодосії, меморіальний комплекс героям Переко­пу, героям Аджимушкайської оборони, пам’ятник дев’ятьом Геро­ям Радянського Союзу в с. Героївське Сакського району, меморіал Вічної Слави в Сімферополі” [23, арк. 7].

Актуальні питання і перспективні програми монументальної про­паганди, спорудження пам’ятників, присвячених подіям і героям Великої Вітчизняної війни, одержували реалізацію в ході діяльності Кримської організації УТОПІК. Корпус документів цієї організації (ф. Р-4584) у ДААРК містить у собі матеріали конференцій, постано­ви засідань президії, протоколи пленумів, що дозволяють охаракте­ризувати комплекс проведених заходів щодо реставрації і споруджен­ня обелісків, пам’ятних знаків. Так, уже на першій настановній кон­ференції Кримської організації УТОПІК, що проводилася 26 листо­пада 1966 року, особлива увага приділялася необхідності увічнення пам’яті героїв Перекопу, Сиваша, Ішуні [24, арк. 51]. З ініціативи міських і районних організацій Кримської організації УТОПІК вже до 1968 року в ряді місцевих населених пунктів були встановлені 75 пам’ятників воїнам, які загинули в 1941 — 1945 рр. Пам’ятники виготовлялися з довговічних матеріалів і по проектах професійних скульпторів і архітекторів [25, арк. 103]. Серед них виділялися: ме­моріал на пагорбі Малий Дарсан у Ялті, пам’ятник-обеліск із барель­єфом жертвам фашистського терору в Євпаторії [10, арк. 7]. На по­чатку 1970-х років за рахунок засобів Кримської організації УТО­ПІК були споруджені: меморіальний комплекс у пам’ять радянсь­ких громадян, розстріляних і замучених фашистами в 1943 —

1944 рр. у с. Дубки Сімферопольського району; скульптурні пам’я­тники радянським воїнам-визволителям у Первомайському і Радян­ському районах; пам’ятний знак на Ак-Монайських позиціях у Ле­нінському районі; меморіальний знак підпільній диверсійній групі Єфремова в Сімферополі [26, арк. 36].

Як свідчать документальні матеріали фонду УТОПІК (ф. 4760) Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України (далі: ЦДАВОВУ), а також Кримської організації УТОПІК у ДААРК, конкретні питання по спорудженню і реставрації обелісків, пам’ятних знаків вирішувались в процесі проведення республікан­ських оглядів пам’ятників на честь річниць знаменних подій істо­рії. Напередодні 30-річчя Перемоги відповідно до постанови прези­дії правління УТОПІК, колегії Міністерства культури, Держбуду ре­спубліки, Секретаріату ЦК ЛКСМУ від 7 червня 1974 року був про­ведений республіканський громадський огляд пам’ятників і пам’ят­них місць Великої Вітчизняної війни 1941 — 1945 р. [27, арк. 2].

Підприємства й організації Севастополя в ході огляду взяли шефство над пам’ятками. Так, севастопольське спеціалізоване управ­ління механізації вчасно та якісно упорядкувало братське кладо­вище воїнів 128-ї Туркменської стрілецької дивізії. Рибопромис­лове об’єднання “Атлантика” побудувало пам’ятний знак на моги­лі воїнів підводного човна Щ-203 на цвинтарі комунарів. Всього трудовими колективами міста лише за період проведення огляду було споруджено шість пам’ятників і обелісків, закладено парк Перемоги в районі Стрілецької бухти [28, арк. 5-7].

На IV пленумі правління Кримської організації УТОПІК 12 січ­ня 1976 року були підведені підсумки огляду пам’яток і пам’ятних місць Великої Вітчизняної війни по Кримській області. Було від­значено, що був зроблений ремонт і благоустрій 368 пам’яток. Пре­зидія УТОПІК нагородила пам’ятними медалями — 126, нагрудни­ми знаками — 812, дипломами — 155 активістів Кримської органі­зації [29, арк. 9].

У цілому, 76 з 84 пам’ятників, споруджених у 1975 році, були присвячені 30-літній річниці Перемоги. У містах і районах області були встановлені 25 пам’ятників односельчанам, 43 — на братсь­ких могилах радянських воїнів. Серед них: пам’ятник на могилі Невідомого солдата в парку Гагаріна в Сімферополі; монумент на місці спаленого фашистами села Лаки в с. Верхоріччя Бахчисарай­ського району; на братській могилі партизанів, що загинули в 1942 році в с. Солоне Озеро Джанкойського району; на місці фор­сування Сиваша в 1943 — 1944 рр. у с. Вишневка Красноперекоп - ського району [30, арк. 20-21].

В наступні роки продовжувалась робота в більшій мірі по спору­дженню пам’ятних знаків на честь полеглих у роки Великої Вітчиз­няної війни. Так, у 1977 році три пам’ятних знаки були створені на честь воїнів-односельчан у с. Джерельному Сімферопольського райо­ну, Врожайному Радянського району, у Зуї Білогірського району [31, арк. 2]. Пам’ятний знак, що увічнює пам’ять партизан і підпільників, був відкритий у сквері біля кінотеатру “Мир” м. Сімферополя 9 тра­вня 1978 року [32, арк. 4]. Чотири пам’ятних знаки були споруджені в 1984 році на честь воїнів-односельчан у с. Листяному Нижнегірсь - кого району, с. Абрикосовому Первомайського району, с. Вишневка Красноперекопського району, а також на честь 383-ї стрілецької ди­візії в Ялті на території пансіонату “Донбас” [33, арк. 15].

У досліджуваний період роботі по увічненню героїзму радянсь­кого народу в роки Великої Вітчизняної війни належало помітне місце в діяльності вищих органів влади і державного управління, місцевих Рад, громадських організацій. На жаль, у 1980-ті роки реалізації багатьох проектів перешкоджало скорочення фінансу­вання соціально-культурної сфери. У постанові політичного керів­ництва й уряду СРСР від 12 квітня 1983 року говорилося про забо­рону в 1983 — 1985 роках будівництва нових і продовження спору­дження початих меморіальних комплексів, обелісків, пам’ятників, за винятком недорогих пам’ятників особам, що загинули при вико­нанні службових обов’язків, захищаючи інтереси держави [1, л. 155].

Таким чином, протягом 1950-х — 1980-х років у Кримській області була проведена велика робота зі спорудження пам’ятників, пам’ятних знаків, меморіальних дощок, що відбивають історію пів­острова. Разом із тим, комплекс робіт проводився під контролем офіційної ідеології, тому досить суб’єктивно увічнені революційні події. Пам’ятники, пам’ятні знаки, як правило, відбивають лише роль більшовицької партії і її найбільш відомих діячів, залишаючи без уваги діяльність інших політичних сил і партій. Найбільш розши­реної в монументальному увічненні була тема Великої Вітчизня­ної війни, однак багато сторінок народного подвигу залишилися не освітленими (трагічні події початкового періоду війни), тому що не визнавалися офіційною історіографією.


1. Тронько П. Т., Войналович В. А. Увічнена історія України. — К., 1992. — 276 с.

2. Григор’ева Т. Ф. Вивчення, охорона і спорудження пам’яток історії та культури в Криму як один з напрямків краєзнавчих досліджень / / Охо­рона, використання та пропаганда пам’яток історії та культури в УССР: У 6 ч. — К., 1989. — Ч. 5. — 90 с.

3. Державний архів в Автономній Республіці Крим (далі: ДААРК). — Ф. Р-3319. — Оп. 1. — Спр. 188.

4. Законодавство про пам’ятники історії та культури / Збірник норматив­них актів. — К., 1970.

5. ДААРК. — Ф. П-1. — Оп. 4. — Спр. 372.

6. Там само. — Ф. П-1. — Оп. 1. — Спр. 4044.

7. Там само. — Ф. Р-3319. — Оп. 1. — Спр. 879.

8. Там само. — Ф. Р-3319. — Оп. 1. — Спр. 1118.

9. Там само. — Ф. Р-3319. — Оп. 1. — Спр. 123.

10. Там само. — Ф. Р-4584. — Оп. 1. — Спр. 11.

11. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі ЦДАВОВУ). — Ф. 581. — Оп. 1. — Спр. 1487.

12. ДААРК. — Ф. Р-3319. — Оп. 1. — Спр. 81.

13. Там само. — Спр. 4.

14. Там само. — Спр. 177.

15. Там само. — Ф. П-1. — Оп. 1. — Спр. 3953.

16. Там само. — Спр. 4037.

17. Там само. — Спр. 4039.

18. Там само. — Спр. 4041.

19. Там само. — Спр. 4043.

20. Там само. — Спр. 4044.

21. Там само. — Оп. 4. — Спр. 234.

22. Там само. — Спр. 372.

23. Там само. — Ф. Р-3319. — Оп. 1. — Спр. 1434.

24. Там само. — Ф. Р-4584. — Оп. 1. — Спр. 1.

25. Там само. — Спр. 17.

26. Там само. — Спр. 48.

27. ЦДАВОВУ. — Ф. 4760. — Оп. 1. — Спр. 17.

28. Там само. — Спр. 15.

29. ДААРК. — Ф. Р-4584. — Оп. 1. — Спр. 63.

30. Там само. — Ф. Р-3319. — Оп. 1. — Спр. 1112.

31. Там само. — Спр. 1494.

32. Там само. — Спр. 1530.

33. Там само. — Ф. Р-4584. — Оп. 1. — Спр. 11.


Похожие статьи