Головна Історія Інтелігенція і влада ЧИННИКИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПАРЛАМЕНТСЬКОЇ ОПОЗИЦІЇ
joomla
ЧИННИКИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПАРЛАМЕНТСЬКОЇ ОПОЗИЦІЇ
Історія - Інтелігенція і влада

М. О. Скрипник

В умовах законодавчого і практичного закріплення здобут­ків демократії в сучасній Україні набуває актуальності питання статусу політичної опозиції і, насамперед, в представницькому органі влади — парламентської опозиції.

Ця проблема для українських дослідників відносно нова. Між тим в історичній, юридичній, політичній думці зарубіжжя вона розроблялась з античної доби і продовжується до сього­дення. Значний внесок в її розробку у XX сторіччі внесли такі вчені, як М. Дюверже, К. Поппер, X. Арендт, Р. Даль, Г. Ал­монд, С. Хантингтон, Дж. Сорос та інші.

Сучасні українські дослідники — О. В. Совгиря [1], В. Ка - мпо [2], П. П. Шляхтун [3] та інші аналізують статус, функції парламентської опозиції в різних країнах і вивчають процес її формування в нашій державі.

Відзначаючи, що парламентська опозиція є певною спіль­нотою, вони характеризують її структурні компоненти. В пар­ламентську опозицію входять окремі депутати, парламентські (депутатські) групи чи фракції представлених у парламенті по­літичних партій, а також коаліцій.

Серед функцій парламентської опозиції найбільшу увагу приділено праву опозиції на критику структур влади, праву альтернатив, праву контролю, інформуванню виборців про свою діяльність та праву формування опозиційного уряду.

Між тим, питання про те, як реально в сучасній Україні формуються функції і правовий статус опозиції, вивчено недо­статньо.

Тому метою роботи стало вивчення чинників, які сприяють дійовості функціонування парламентської опозиції у Верхов­ній Раді. Серед таких чинників виділимо, на наш погляд, ос­новні.

По-перше, політична опозиція відіграє суттєву роль в сис­темі розподілу влади як механізм стримувань і противаг. В ба - гатопартійній політичній системі опозиція, насамперед, пар­ламентська, виконує функцію своєрідної з’єднувальної ланки між домінуючою політичною силою (партією чи коаліцією) та іншими суб’єктами парламентської діяльності і громадянами. Вона репрезентує і захищає їх інтереси. В державах зі сталою демократією нормою політичного життя є добре структурована та організована влада і така ж чітка опозиція. Вони змагаються у відстоюванні системи цінностей громадянського суспільства. Опозиція вимагає від влади виконувати функції, які притаман­ні демократичній правовій, соціальній державі, а від політич­ної владної еліти — бути взірцем моральності.

Чим вищий ступінь консолідації опозиційних сил в парла­менті та суспільстві в цілому, тим вагоміші ресурси їх політич­ного впливу на владу.

Політична ситуація в Україні 2007 року наочно показала не­спроможність роз’єднаної опозиції дійово захищати загально­національні інтереси. Тому показовим є факт підписання заяви керівників двох конструктивних сил українського політику - му — “Нашої України” і “БЮТ” 5 лютого 2007 р. про спіль­ну опозиційну діяльність у Верховній Раді [4]. Це, безумовно, буде сприяти посиленню впливу опозиції.

По-друге, парламентська опозиція виступає фактично ру­шійною силою механізму стримувань і противаг. Завдяки тому, що “голос меншості” в парламенті домагається законодавчого закріплення своїх прав, домінуючій політичній силі не вдаєть­ся підпорядковувати собі всі керівні і допоміжні органи парла­менту та регламентської процедури його діяльності. Тим самим парламент діє як реальний представницький орган громадян­ського суспільства.

Сучасна Україна торує шлях до демократії і в цьому напря­мку. Вже пройшов процедуру першого читання у Верховній Раді законопроект про опозицію і наразі її представник посідає місце віце-спікера парламенту. Депутати від опозиції очолюють частину комітетів Верховної Ради, або є заступниками голів комітетів і членами цих важливих структур законодавчого ор­гану України. Вплив опозиції помітно зріс і в місцевих Радах, де депутати від неї сміливо піднімають і захищають найбільш болючі для громадян питання сьогодення.

По-третє, політична опозиція як в парламенті, так і за його межами виконує функцію комунікації між владою і суспільст­вом. В демократичній політичній системі ця функція виявля­ється у формі конструктивного діалогу, хоча можливі і прямі прояви протиборства. Від того, наскільки конструктивним є діалог влади і опозиції, значною мірою залежить політичний клімат у суспільстві. Відсутність такого діалогу стає чинником нестабільності. У тому разі, якщо протистояння між владою і опозицією призводить до використання “брудних” технологій та силових дій, наслідком стає дестабілізація суспільства. Не­гативного впливу таких дій зазнає моральна сфера політичного життя не тільки еліти, але і всіх громадян.

Важливою є наявність реальних каналів висловлення дум­ки, позиції і поза межами парламенту як для опозиції, так і для представників інших суб’єктів політичного та суспільного життя в цілому. В Україні є такі можливості: незалежна преса, аналітичні та дискусійні програми на телебаченні і радіо. Такі програми, як “Свобода слова”, дають можливість познайомити­ся з суспільною думкою щодо дискусійних питань і ходом їх аргументації.

Прес-конференції, інтерв’ю, публікація даних моніторингу суспільної думки, рейтингів політичних діячів, при всій від­носності ступеня їх достовірності, все ж таки стають чинником політичної орієнтації для влади, опозиції та небайдужих гро­мадян.

По-четверте, маючи повноцінні можливості для представ­лення та відстювання своєї, альтернативної щодо офіційної, точки зору, конкуренції з правлячою політичною силою, опо­зиція слугує засобом пом’якшення соціальної напруги.

Здійснюючи вплив на процес розробки та прийняття держа­вних рішень, опозиція сприяє його прозорості та зменшує віро­гідність помилок та спроб експериментування над суспільством. Ефективно діюча опозиція сприяє формулюванню, висловлен­ню й узугальненню інтересів соціальних груп, які пропонують альтернативні шляхи розвитку суспільства, або зазнають утис­ку. Тим самим, вона виступає основним організованим крити­ком владних стуктур і дає можливість трансформувати існуюче в суспільстві невдоволення владою в демократичні цивілізовані форми замість ірраціональних, руйнівних дій, стимулює владу до самооновлення.

Прикладом конструктивізму може слугувати ініціатива парламентської опозиції в сучасній Україні, коли 6 лютого 2007 року, коли депутатам Верховної Ради було запропоновано законопроект про внесення змін до Закону України (1996 р.) “Про трубопровідний транспорт” (про підприємства магістраль­ного трубопроводного транспорту). Цей законопроект був під­триманий більшістю депутатів (340 голосами) [5].

Наслідком такої підтримки стане захищеність стратегічних магістралей від будь-яких спроб відчуження. Важливо і те, що домінуюча у Верховній Раді України коаліція підтримала про­позиції відносно захисту цього загальнонаціонального надбан­ня. В такий спосіб спільних дій влада і опозиція виступили оборонцями інтересів всіх громадян України, виявили патріо­тичну свідомість.

Українська політична система має перехідний характер: здій­снюється її трансформація в напрямку становлення правової, демократичної, соціальної держави. Водночас формується і гро­мадянське суспільство. Ці процеси досить об’єктивно непрості, але чимало чинників суб’єктивного характеру їх послаблюють. Найбільшою загрозою для сучасної України є боротьба всереди­ні політичної еліти щодо питань конституційних повноважень, функцій структур влади. Перманентність такого стану порушує усталені принципи демократії і баланс політичної взаємодії між гілками влади, владою і опозицією. Інтереси громадян, які і влада, і опозиція повинні захищати, виступають другорядними. Небезпека полягає в тому, що суспільство буде неспроможним протистояти багатьом внутрішнім і зовнішнім викликам.

Одним із реальних напрямків недопущення такого стану, безумовно, повинно бути стабільне конституційне закріплення повноважень гілок влади та статусу політичної опозиції.

Джерела та література:

1. Совгиря О. В. Правовий статус парламентської опозиції. — Київ.: КНУ ім. Т. Шевченка. — 2006. — 264 с.

2. Кампо В. Проблема правового регулювання парламентської біль­шості та парламентської опозиції у Верховній Раді України // По­літичний календар. Інформаційно-аналітичний огляд. — 2003. — № 5. (63). — С. 4.

3. Шляхтун П. П. Парламенаризм. Київ: Парлам. вид-во. — 2003. — 132 с.

4. Шульман Л. Крига нарешті скресла // Свобода. — 2007. — 13-19 лютого. — № 5. (320). — С. 3.

5. Еременко А. Закон “О трубе”: как залатать дыры // Зеркало неде­ли. — 2007. — 10-16 февраля. — № 5. (634). — С. 1, 9.


Скрипник Н. А. Факторы функционирования парламентской оппозиции.

В статье предпринята попытка охарактеризовать процесс ста­новления парламентской оппозиции в современной Украине и вы­яснить факторы, способствующие ее полноценному функциониро­ванию, реализации своего назначения.

Skripnik N. A. The factors of the Parliament’s opposition func­tioning.

The article presents the description of the forming process of the Parliament’s opposition in modern Ukraine. The factors that contrib­ute to the comprehending of its real functions and to the realization of its aims are investigated.


Похожие статьи