Головна Історія Інтелігенція і влада ЩО ПОТРІБНО ЗМІНИТИ УКРАЇНЦЯМ: ПОЛІТИЧНУ СИСТЕМУ, ЕКОНОМІЧНИЙ ЛАД ЧИ ВЛАСНУ СВІДОМІСТЬ?
joomla
ЩО ПОТРІБНО ЗМІНИТИ УКРАЇНЦЯМ: ПОЛІТИЧНУ СИСТЕМУ, ЕКОНОМІЧНИЙ ЛАД ЧИ ВЛАСНУ СВІДОМІСТЬ?
Історія - Інтелігенція і влада

М. С. Кучерук

Ключові слова: революція, еволюція, ідеологія, свідомість.

Ключевые слова: революция, эволюция, идеология, сознание.

Key words: revolution, evolution, ideology, self-conscience.

Що таке революція? Яка роль революції в історії? Чому і за яких обставин вони відбуваються? І що спонукає громадян полишите нехай нелегке, але стабільне та звичне становище, і стати на небезпечний шлях змін? Що має статися, щоб велика кількість людей виступила як єдине ціле заради того, щоб зла­мати стару систему і побудувати нову, ризикуючи своїм жит­тям и життям своїх близьких?

Згідно даним Великого тлумачного словника сучасної укра­їнської мови, революція — це: 1) докорінний переворот у житті суспільства, який приводить до ліквідації віджитого суспіль­ного ладу і утворення нового, прогресивного; 2) переворот у будь-якій галузі, що приводить до докорінного перетворення, удосконалення чого-небудь [1].

Це визначення перегукується із визначенням поняття «со­ціальна революція», даним у філософському словнику, видано­му ще за радянських часів: це докорінний переворот у житті суспільства, який забезпечує його поступальний розвиток, при­водить до ліквідації віджилого суспільного ладу й утворення нового, прогресивнішого [11].


Як ми бачимо, ці визначення майже ідентичні одне одному, за винятком того, що в сучасному відкинуто марксистську те­леологію, яка вбачала в суспільному розвитку певний процес. Весь історичний поступ має певну мету, а історичні періоди пов’язані між собою, як ланки ланцюга. Соціальна революція була покликана прискорити процес переходу від одного щабля розвитку до наступного. Це твердження надавало марксист­ській теорії якогось містицизму, а марксистські ідеї здавали­ся не просто науковою теорією — а рішенням долі, яка, як відомо, невідворотна. І більшовики, осяяні місією реалізації божественного задуму (тобто, історичного процесу), були лише знаряддям вищих сил. Як каменярі із відомого вірша І. Фран­ка, вони робили свою справу, йшли вперед, і ніщо не могло їх спинити.

Революція 1917 року стала переломною віхою не тільки у вітчизняній, але й у світовій історії. Надломлена і прогнивша система Російської імперії неухильно крокувала до свого кін­ця. Вона потребувала лише акселератора, який доконав би її остаточно, і на уламках вибудував би нову державу, встановив нову систему, привів до панування нову еліту.

Поштовхом до революційних подій стала криза, спричинена важким становищем Російської імперії у зв’язку із участю кра­їни у Першій світовій війні. За висловом О. Субтельного, ця ві­йна стала змаганням на самознищення, і першою під її тиском розвалилася Російська імперія [9, с. 418].

Безсилля російської пануючої еліти зберегти владу у своїх руках, розорення і вкрай нужденне становище широких мас населення, а також підвищення політичної активності грома­дян стали тими факторами, які привели до здійснення револю­ції. Більшовики, завдячуючи тому, що вони чітко знали, чого хотіли і не гребували ніякими методами для досягнення своїх цілей, мали на озброєнні потужну ідеологію, тримали залізну дисципліну і активно діяли, вийшли переможцями.

Але Україна потерпіла фіаско. Незважаючи на те, що тут вибухнула власна, національна революція, яка за своєю при­родою була як національною, так і соціально-економічною, український народ так і не зміг вибороти право влаштовувати свою долю на власний розсуд. Центральна Рада, Гетьманат, Директорія, отаманщина, іноземні інтервенції, громадянська війна — все це пережила українська земля за якихось три роки.

Які причини зумовили поразку революції на Україні? Це: ідейна обмеженість, дилетантизм керівників, відсутність ма­теріальної зацікавленості у перемозі, небажання українців об’єднатися і виступити єдиним фронтом. По суті, українську революцію 1917-1920-х років можна назвати «національною» і «соціально-економічною» лише умовно, тому що процес фор­мування української політичної нації не завершився, а інтегро­ваність української економіки в економіку Російської імперії робила перемогу української революції економічно невигідною ані для еліти, ані для пересічних українців.

Фактично, ідея української національної революції майо­ріла в головах лише інтелігенції і митців, в той час як біль­шість народу залишалася до неї байдужою. Більше того, прості українці із недовірою і підозрою дивилися на своїх політичних діячів, не вбачаючи за потрібне йти за ними, вирішивши зали­шитись осторонь цих буремних подій.

За свою байдужість український народ заплатив високу ціну: репресії, Голодомор, злиденність і ретельно замаскована, витончена, соціальна нерівність.

Громадянська війна і прихід до влади більшовиків завдали дуже великих втрат українській національній еліті. На фрон­тах загинули кращі люди своєї нації, багато змушено було ті­кати за кордон, щоб уникнути репресій (навіть сьогодні укра­їнська діаспора в США і Канаді є дуже впливовою [10, с. 244]). Ті, хто залишився, були репресовані — багато українців за­гинуло в таборах. Всім відомо про «розстріляне відродження». Окрім фізичного знищення еліти нації, більшовики впродовж 70 років грабували Україну, позбавляючи її власного прибутку з господарської діяльності. Зароблене від продажу українсько­го збіжжя і продуктів промисловості осідало на закритих ра­хунках швейцарських і американських банків.

Тому знекровлена, малочисельна і пограбована українська еліта змушена була чекати на той час, щоб звільнитися від більшовицької влади. Такий привід настав в середині 1980-х років, коли величезний механізм — СРСР — почав давати збої.

Великобританський філософ XX ст. К. Поппер, критик марксизму, висунув теорію, згідно якої сучасні революції мо­жуть і повинні відбуватися безкровно, шляхом мирних демон­страцій, а еліти також можуть і повинні заміняти одна одну мирно, не вдаючись до фізичного знищення, як це було раніше. Певним чином, теорія К. Поппера перетворилася на ідеологію так званих «оксамитових» революцій, перша хвиля яких при­пала на кінець 1980-х років, коли розпався Радянський Союз і весь соціалістичний табір.

Чи можна назвати розпад СРСР революцією у буквальному розумінні цього слова, питання спірне. Але подія ця стала не менш грандіозною і мала величезні наслідки, як і революція 1917 року. Якщо судити по наслідкам — то так, це була рево­люція. Тільки тиха революція.

В сучасній науці переважає думка, що вирішальним момен­том в розпаді СРСР стало проголошення суверенітету Росією [2, с. 13]. Як відзначає Г. Касьянов, коли суверенність ста­ла об’єктом намагань керівництва Російської Федерації, і до нього приєдналася партійно-номенклатурна верхівка України і Білорусії, то тоді розхиталися самі основи Радянського Союзу. І якщо розпад почався із Росії, то Україна його завершила.

В період «перебудови» Українську СРР вважали «заповід­ником застою» — особливо на фоні суспільно-політичної актив­ності і свободи думки в Москві і рішучих дій народних фронтів в Прибалтиці, де з осені 1988 до літа 1989 років були проголо­шені декларації про незалежність. Ситуацію в республіці збу­рив Народний Рух України за перебудову, наймасовіша альтер­нативна суспільна течія, створена в другій половині 1989 року. Націонал-демократична опозиція швидко зростала і посилюва­лася. Завдяки великій пропагандистській і просвітницькій ро­боті української інтелігенції ідея суверенітету проникла в усі шари українського суспільства, включаючи частину місцевої номенклатури. Апогеєм змагань українського народу за неза­лежність стало проголошення суверенітету України 24 серпня 1991 року.

Проте і в цей раз революція не призвела до бажаних змін.

Із проголошенням незалежності проблеми не зникли самі по собі, як на це сподівалась більшість населення. Нова держава, економічний і культурний потенціал якої дозволяв надіятися на скоре входження до найбільш процвітаючих держав Європи, зіткнулася з питаннями, відповіді на які Європа шукала сто­літтями. Мова йшла про перехід до ринкової економіки, фор­мування політичної нації і відновленням культурної ідентич­ності титульної нації, створення нових державних інститутів і структур, розбудову громадянського суспільства, побудову но­вої системи суспільних відносин. Все це було необхідно робити, долаючи інерцію централізованої планової економіки, на тлі соціально-економічної кризи, що поглиблювалася [2, с. 40].

Щодо подій, названих у пресі «помаранчевою» революцією, є різні точки зору. С. Кульчицький вважав, що «помаранче­ва» революція була пов’язана передусім із проблемами в по­літичному і соціально-економічному розвитку, що нагрома­дилися за роки незалежності [4, с. 9]. Його думку розділяє і тернопільський історик М. Лазарович [6, с. 15]. В. М. Литвин охарактеризував її не як боротьбу Сходу і Заходу, не галичан з луганчанами і не Києва з Донецьком; це була боротьба світо­глядів — нового європейського і старого радянського [7, с. 402­403]. Під час традиційних теледебатів кандидатів у Президенти В. Ющенко зазначав, що «українці не просто хочуть змін, вони хочуть, щоб ці зміни були масштабними, це не конфлікт двох Вікторів — це конфлікт двох світоглядів, двох моралей» [5].

М. Катеринчук, безпосередній учасник подій, характеризу­вав революцію як перемогу народу України в боротьбі за сво­боду і демократію. Він вважав, що на Майдані люди виступали не персонально за Ющенка, вони стояли насамперед за себе [3, с. 290].

Авторка схильна вважати, що «помаранчева» революція, хоч із запізненням, але є продовженням хвилі національно- демократичного пробудження нації 1989-1991 років, результа­том якого стало проголошення незалежності України.

З огляду на революційність чи еволюційність подій, при­йняття Акту про державну незалежність України 24 серпня 1991 року, було лише першим кроком на шляху до революцій­них перетворень. Справжнє революційне перетворення передба­чає різку зміну природи речі. Еволюція ж передбачає поступове впровадження зміни, але зберігаючи природу. Прийняття Акту про незалежність і подальші події в новітній історії України, в період 1991-2004 років були скоріше еволюцією: зберігалася влада колишньої партноменклатури всіх рівнів і поступове ре­формування суспільного, політичного та економічного укладів.

Ми змогли б назвати прийняття Акту революційною подією лише в тому випадку, якщо б за ним послідувала зміна правля­чої еліти і миттєвих суспільно-економічних перетворень.

Певним намаганням революційного перетворення укра­їнського суспільства була «помаранчева» революція. Тому її можна вважати продовженням суспільно-політичних перетво­рень 1989-1991 років. Але, приймаючи до уваги факт її звер­шення 13 років після проголошення державної незалежності, її ми охарактеризуємо як «наздоганяючу» революцію.

Але і «помаранчева» революція стала революцією тільки на­половину. Не відбулося яких-небудь корінних змін в системі суспільних відносин, в економіці, в функціонуванні політич­них інституцій.

Класичні революції і «оксамитові» революції різняться між собою лише методами. Мета ж їхня залишається однією — ко­рінний переворот системи. Більшовики в 1917 році своєї мети досягли, чехи у 1986 році досягли, грузини в 2003 році дося - гли. Українці своїх цілей не досягли ані в 1917, ані в 1991, ані в 2004. Це були половинчасті революції, нерішучі кроки. Ось що об’єднує ці три революції, на перший погляд, такі різні.

Отже, проблема в чомусь іншому — в самих українцях. Більшовики хотіли перемогти і перемогли, чехи хотіли зміни­ти своє життя — і змінили, грузини прагнули змін — і вони домоглися їх. Українці ж вагалися і гризлися між собою. На­родна приказка «моя хата скраю — нічого не знаю» стала філо­софією життя пересічних, та й не тільки, українців.

Згідно даним останніх соціологічних досліджень, апатія се­ред українців зростає. Так, за даними опитування, проведеного в березні 2011 року Інститутом Горшеніна, тільки 7,7 % респон­дентів заявили, що прийняти участь в акціях протесту їх може змусити політична ситуація в країні. Лише для 14,8 % таким мотивом може стати порушення їх громадянських прав і свобод. В той час як 36 % опитаних готові протестувати у випадку зрос­ту цін на товари і послуги, 25,8 % — якщо вчасно не виплачу­ватиметься зарплата, стипендія або пенсія, 19,4 % — у випадку відсутності роботи або загрози її втрати. А 26,1 % респондентів не приймуть участі в акціях протесу ні за яких умов [8].

Автор статті вважає, що протестні настрої в українсько­му суспільстві найбільш сильні, коли мова йде про шкурні,

А не про принципові громадянські питання, що пов’язано із соціально-політичною моделлю, яка склалася в державі [8].

Але історія українського народу доводить, що шкурні інтере­си завжди були переважаючими. Тому українці потребують ре­волюції в свідомості. Тільки тоді, розбудувавши громадянське суспільство, ми перетворимось із населення в націю.

Джерела та література

1. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. Вусел В. Т. — К.: Перун, 2003. — С. 1020.

2. Касьянов Г. Украина 1991-2007. Очерки новейшей истории. — К.: Наш час, 2008. — 480 с.

3. Катеринчук М. Адвокати помаранчевої революції. — К.: Юстині - ан, 2005. — 296 с.

4. Кульчицький С. Українська революція 2004 р. — К.: Ґенеза,

2005. — 368 с.

5. Лавренюк С. Теледебати відбулися. Кандидати задоволені // Голос України. — 2004. — № 218. — С. 2.

6. Лазарович М. В. Разом нас багато. Тернопільський державний економічний університет у контексті Української помаранчевої ре­волюції. — Тернопіль: Економічна думка, 2005. — 528 с.

7. Литвин В. М. Україна — 2004. Події. Документи. Факти: У 3 т. Т. 3. — К.: Видавництво ТзОВ «3 Медіа», 2005. — 416 с.

8. Рыбачук Ю. Вводим страну в уныние. Дорого // Комментарии. — 2011. — № 47. — С. 2.

9. Субтельний О. Україна. Історія. — К.: Либідь, 1993. — 717 с.

10. Тоффлер Э. Метаморфозы власти. — М.: Аст, 2004. — 668 с.

11. Філософський словник / За ред. Шинкарука В. І. — К.: Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1986. — С. 571.

Анотації

Кучерук М. С. Что должны изменить украинцы: политическую систему, экономическое устройство или собственное сознание?

В статье автор анализирует развитие современных украинских национально-демократичнеских движений в контексте общеисто­рического развития государства.

Kucheruk M. S. What should Ukrainians Change: the Political System, the Economical System or their own Self-Conscience?

The author of this artide analyses the development of modern Ukrainian national-democratic movements in the ^ntext of historical development of the TOuntry.


Похожие статьи