Головна Історія Інтелігенція і влада ВІДОМИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ІСТОРИК — ГРИГОРІЙ ІВАНОВИЧ ГОНЧАРУК (з нагоди 75-річчя з дня народження та 30-річчя перебування на посаді завідувача кафедри Одеського національного політехнічного університету)
joomla
ВІДОМИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ІСТОРИК — ГРИГОРІЙ ІВАНОВИЧ ГОНЧАРУК (з нагоди 75-річчя з дня народження та 30-річчя перебування на посаді завідувача кафедри Одеського національного політехнічного університету)
Історія - Інтелігенція і влада

Л. І. Сухотеріна

Ключові слова: відомий український історик, завідувач кафе­дри, Одеський національний політехнічний університет, наукова діяльність.

Ключевые слова: известный украинский историк, заведующий кафедрой, Одесский национальный политехнический универси­тет, научная деятельность.

Key words: a famous Ukrainian historian, the head of the depart­ment, Odessa National Polytechnic University, scientific activity.

У серпні 2012 року виповнюється 75 років з дня народження і 30-та річниця перебування на посаді завідувача кафедри іс­торії та етнографії України Одеського політехнічного універси­тету відомого українського історика доктора історичних наук, професора, заслуженого працівника освіти України Григорія Івановича Гончарука.

Г. І. Гончарук народився 9 серпня 1937 року в с. Ново - георгіївка Ананьївського району Одеської області. По закін­ченні Васильківського воєнного авіаційного училища (1959)


Служив офіцером ВПС Радянської Армії. Закінчив із відзна­кою історичний факультет Одеського державного університе­ту ім. І. І. Мечникова (1967), працював асистентом, старшим викладачем. З 1970 року і дотепер працює в Одеському на­ціональному політехнічному університеті. Послідовно обіймав посади старшого викладача, доцента, завідувача кафедри. Кафедра історії та етнографії України виникла в результаті еволюції назви і науково-навчального профілю. На науковій і матеріальній основі кафедри історії КПРС у 1988 році була створена кафедра історії та політології, у 1991 році вона пере­творюється у кафедру історії та соціології. Після відпочкуван - ня від неї кафедр політології та соціології у 1993 році кафе­дра отримала стійкішу назву і профіль — історії та етнографії України. Слід відмітити, що колектив кафедри при підтримці керівництва політехнічного інституту першим в Одесі відій­шов від викладання історії КПРС.

Після захисту докторської дисертації Г. І. Гончарука у 1984 році побачила світ його монографія «Роль комсомольско­го политического просвещения в формировании марксистско - ленинского образования молодёжи».

У 1987-1988 рр. працював радником ректора Кабульсько­го університету (Афганістан), радником-консультантом Ін­ституту суспільних наук Центрального Комитету Народно- демократичної партії Афганістану. Там, у спекотному в усіх відношеннях Афганістані, Гончарук, вже маючи великий на­уковий досвід, організував викладання декількох нових дис­циплін, сприяв відкриттю аспірантури, провадженню всеаф - ганських науково-теоретичних конференцій. Його невгамовної енергії вистачило на написання актуальних для Афганістану статей з проблем національного примирення, досягнення по­літичних компромісів, соціальної активності населення. Він по праву удостоївся подяки ректора Кабульського університету, медалей ЦК ДОМА «Слава» та Президента Афганістану, інших нагород.

Афганський період життя, де реально, а не за повідомлен­нями у пресі й промовами керівників різних рангів, оціню­вав його, вчений висвітлив у неординарній монографії «Аф­ганистан, прости. Исследования пережитого» (Москва-Одесса, г.), що не мала аналогів.

Г. І. Гончаруку завжди талановито вдавалося поєднувати адміністративну роботу з науковою діяльністю. Першою науко­вою розвідкою Г. І. Гончарука як доцента кафедри наукового комунізму Одеського політехнічного інституту, а згодом — іс­торії КПРС, стало актуальне дослідження: «До питання про періодизацію технічного навчання робітничої молоді України (1928-1937 рр.). У 1982 р. Гончарук очолив кафедру, ставши через три роки професором. У 1988 р. кафедра була перетворе­на в — історії та політології, у 1991-му — історії та соціології, а з 1991-го — історії та етнографії України. Неважко уявити собі, які навантаження випали на плечі Григорія Івановича у зв’язку із цим еволюційним процесом, але він не на шкоду якості навчального процесу, вчасно й ефективно вирішував всі організаційні та кадрові питання. Саме відповідальність найви­щої проби, поряд із іншими визначними якостями характеру професора Гончарука, сприяла його великій науковій та орга­нізаційній роботі.

Перехід до викладання дисципліни «Політична історія XX століття» вплинув і на дослідницький профіль колективу ка­федри. Загальною темою з урахуванням дослідницького до­свіду членів кафедри було визначено наступну: «Політичні та громадські організації: історія та сучасність». Але при затвер­дженні індивідуальних планів наукової роботи враховувалися наукові інтереси дослідника.

За роки реорганізації кафедри кількісний склад її значно скоротився — з 23 осіб у 1988 році до восьми ставок у 1999 році й виникла небезпека подальшого скорочення з наступною лік­відацією кафедри. Колектив вів самовіддану боротьбу за збере­ження кафедри шляхом пошуків резервів збільшення навчаль­ного навантаження. Між гуманітарними кафедрами точилась «війна» за право викладати ті чи інші дисципліни. Колекти­вом кафедри була запропонована низка нових навчальних дис­циплін: історія інженерної діяльності, «етнографія України», філософія історії та інші. Перші дві дисципліни ректоратом вузу були закріплені за кафедрою, третю передали на кафедру філософії. Згодом навчальна дисципліна етнографія України з обов’язкової була зведена до факультативної. Натомість історія інженерної діяльності Міністерством освіти України була ви­значена як обов’язкова для вищих технічних закладів.

З відкриттям гуманітарного факультету боротьба за навчаль­ні предмети загострилася. В результаті кафедрі поряд з історі­єю України, історією інженерної діяльності дістались навчальні дисципліни та курси: «Етнографія України», «Історія соціаль­ної роботи в Україні», «Всесвітня історія», «Архівознавство», «Соціальна демографія та етнографія», «Основи етнопсихоло­гії», «Історія культури України». Кількість ставок зросла до 11. Кафедра та перспективні молоді викладачі були збережені.

За роки боротьби за незалежність України реально став змінюватися зміст як навчальної, так і наукової роботи. У 1990 році Г. І. Гончаруком була підготовлена антиімперська монографія «Афганистан, прости», написана на документах, що були накопичені автором у 1987-1988 роках, коли він пере­бував на посаді радника ректора Кабульського університету й керівника радянських викладачів та науковців. Перші глави були опубліковані в незалежній газеті «Юг» у 1991 році, до відомих подій у Москві 19-21 серпня того ж року.

З відкриттям аспірантури на кафедрі історії та етнографії України у 1995 році значно активізувалась наукова робота ка­федри. Змістом пошуків науковців переважно стає діяльність національно-демократичних організацій чи партій. Декілька аспірантів обрали рухівську тематику: багатогранну роботу Народного Руху України (спочатку — громадсько-політичної організації, а з 1994 року — політичної партії). Керівникові аспірантів діяльність НРУ теж стала до вподоби. У 1997 році ним опублікована монографія «Народний Рух України. Істо­рія». Про цю книгу Олександр Бойко писав: «На нашу думку, найбільш вдало... вдалося висвітлити місце і роль НРУ у по­літичному житті республіки Г. Гончаруку, який, використав­ши архіви рухівських структур, зумів дати доволі об’єктивну картину історії формування НРУ та критично оцінити його лі­дерів. Ця робота відрізняється органічним поєднанням науко­вості та публіцистики».

Позитивні оцінки отримали монографії Г. І. Гончарука і О. А. Шановської «Національна ідея і Народний Рух України», а також Ю. В. Діденка «Народний Рух у державотворчих про­цесах України (1989-2002 рр.)».

Оленою Шановською захищена також дисертація на здобут­тя наукового ступеня кандидата історичних наук «Діяльність Народного Руху України з розробки національної програми та практичного втілення її в процесі державотворення (1989­1996 рр.)».

Ще кілька аспірантів теж обрали рухівську тематику. Олена Мардаренко захистила дисертацію «Українсько-російські відно­сини у політичній діяльності Народного Руху України (1989­1998 рр.)». Ю. В. Діденко захистив дисертацію на тему «Народ­ний Рух у державотворчих процесах України (1989-2002 рр.)» та С. Л. Овсієнко — «Діяльність Народного Руху України в умо­вах внутрішньопартійної кризи (1997-2002 рр.)». 2010 року за­хистила дисертацію аспірантка Г. І. Гончарука Н. М. Кіндрачук «Боротьба Народного Руху України за незалежність України». Складовою вивчення багатогранної проблеми діяльності НРУ є суміжна наукова тематика, що стала предметом дослідження аспірантів. І. В. Місевра захистила кандидатську дисертацію на тему «Внесок ВУТ «Просвіта ім. Т. Г. Шевченка в піднесен­ня рівня національної самосвідомості громадян України (1988­1996 рр.)». А І. Б. Кривдіна захистила кандидатську дисерта­цію «Гельсінський рух і його вплив на національно-політичні процеси в Україні (1976 — початок 90-х років)». Висвітлення цих аспектів національно-демократичних рухів дозволяє глиб­ше зрозуміти визвольні коріння ідеології НРУ та його найближ­чого союзника у боротьбі за незалежну Україну — ВУТ «Просві­та». У кандидатській дисертації аспірантки Е. В. Мамонтової «Фактор преси в Конституційному процесі в Україні» показана відчайдушна боротьба НРУ за демократизацію проекта Консти­туції та її прийняття на сесії Верховної Ради України.

Всебічному та глибокому висвітленню ролі НРУ в політич­них демократичних процесах сприяли всеукраїнські наукові конференції «Народний Рух України: місце в історії та полі­тиці». Таких конференцій відбулося вже вісім. У вересні 1994, 1996, 1998, 2000, 2001 та 2005 роках. Матеріали всіх кон­ференцій опубліковані. В їх роботі взяли участь вчені з усіх науково-навчальних центрів України, а також такі політичні діячі, як Іван Драч, В’ячеслав Чорновіл, Геннадій Удовенко, Борис Тарасюк, Ліля Григорович, Роман Зварич, Юрій Ключ - ковський.

Досліджуючи визвольну тематику, вчені кафедри не могли обійти стороною такі історичні фактори, як створення та бойові дії Української повстанської армії. їй присвячено чотири книги професора Г. І. Гончарука та доцента Ю. О. Нагайцева: «Укра­инская повстанческая армия в литературе и документах», «Нацистские документы об УПА. Разночтение», «Украинские повстанцы в советской литературе и документах 1944-1953 го­дов», «Расправа. (Украинское повстанчество в советских доку­ментах 1954-1964 годов. Часть вторая».

Та національною чи національно-демократичною тематикою не обмежувались дослідження колективу кафедри. Добрих слів заслуговує А. Г. Зінченко. її дисертація, присвячена дитячій безпритульності в Радянській Україні, викликала жваву дис­кусію при захисті.

Серед перших захистила докторську дисертацію перша ас­пірантка професора Г. І. Гончарука Л. Б. Кулікова з проблеми місця класичної греко-римської міфології у структурі школь - ної історичної освіти. З даної проблеми нею опубліковано три монографії. Лілія Борисівна завідує кафедрою в Херсонському педагогічному університеті.

На кафедрі історії та етнографії України ОНПУ підготовлена докторська дисертація Л. І. Сухотериної. Вона досліджує роз­виток технічних наук в Україні у 20-30-ті роки минулого сто­ліття. Нею також опублікована монографія «Внесок вчених в розвиток технічних наук в Україні в 30-х роках ХХ ст.». Вона перша в Україні розробила навчальну дисципліну «Історія ін­женерної діяльності» і викладала її. Зараз Любов Іванівна очо­лює кафедру політології і права в ОНПУ.

Ще дві колишні аспірантки професора Гончарука заверши­ли навчання у докторантурі. Це Е. В. Мамонтова, що досліджує історію державної символіки, та О. А. Шановська, яка обрала тему дисертації «Інтелігенція в змаганнях за незалежну демо­кратичну Україну (1989-1996 рр.)».

Як керівник, так і його аспіранти мають свої наукові упо­добання. Очевидно, як і кожного патріота своєї рідної землі хвилює її минуле і сьогодення, так і професора Г. І. Гонча­рука дуже приваблювала одесика. І як результат з’явилися книги: «Одеське протистояння», «Одеська стратегія», «Пре­зидент і Одеса», «Комінтернівське: історія і сучасність (1802­2002 рр.)», «Атакованный за призвание», «Историография одесских фабрик и заводов», «Выбор одесских политехников».

Названі книги і дисертації не вичерпують результати на­укової діяльності членів кафедри. Кожен з них має солідний вантаж публікацій у журналах, збірниках, матеріалах конфе­ренцій, колективних монографіях. У декого з них кількість публікацій вже сягнула більше ста.

Не можна не назвати ще один напрямок пошуків, який здій­снювала кафедра за планом наукових досліджень Міністерства освіти і науки України, так звана держбюджетна тема. Кожні три роки, починаючи з 1995 року, вчені кафедри виявляються серед переможців конкурсів проектів на актуальні теми в істо­рії і філософії. Загальна тема наших досліджень «Інтелігенція і влада», але кожного разу ми визначали інші аспекти, так би мовити, модифікуємо напрямки пошуків. Колектив кафедри працював над темою за такою редакцією: «Інтелігенція в полі­тичних демократичних процесах в Україні». У результаті цієї роботи кафедра виступила ініціатором і організатором п’яти всеукраїнських наукових конференцій.

Умовно можна виділити три напрямки наукових дослі­джень кафедри: політичні партії та суспільні організації, інтелігенція і влада та опір владі (1943-1991 рр). На керо­ваний професором Г. І. Гончаруком кафедрі створений потуж­ний осередок вивчення історії та діяльності Народного Руху України, громадських та релігійних організацій. На кафедрі функціонує аспірантура і докторантура. Проводиться велика науково-дослідна робота — захищена одна докторська та 20 кандидатських дисертацій, підготовлена ще одна докторська дисертація на тему «Інтелігенція у боротьбі за незалежність України». Опубліковано біля 20 монографій, 25 номери пері­одичного наукового збірника «Інтелігенція і влада» та більш 200 наукових статей, проведено 13 всеукраїнських наукових конференції.

У різні роки науковий колектив під керівництвом Г. І. Гон­чарука працював над розробкою різних суспільно значущих наукових тем. У 2000-2002 роках досліджувалася тема «На - ціократичні тенденції у сучасному українському суспільстві (1994-2002 рр)». Була досліджена діяльність правоцентрист - ських і лівих партій України у справі використання етнографіч­ного чинника у боротьбі за владу и сприйняття громадськістю вказаних суспільно-політичних організацій. Розроблені реко­мендації з підвищення їх впливу на формування національної свідомості громадян країни.

Протягом 2003-2005 років розроблялася тема «Інтеліген­ція і влада: взаємодія та шляхи їх взаєморозуміння». Наслід­ком проведеної роботи була розроблена комунікативна модель «суб’єкт влади — суб’єкт, зацікавлений у впливі на владу». Були запропоновані практичні поради, спрямовані на пошуки шляхів розвитку співробітництва між інтелігенцією і владою задля поліпшення економічного, соціально-політичного і мо­рального стану українського суспільства.

У 2006-2008 роках науковий колектив під керівни­цтвом Г. І. Гончарука працював над темою «Інтелігенція у де­мократичному політичному процесі незалежної України». Був визначений діапазон суспільно-політичної роботи інтелігенції як суб’єкта і діяча політичних демократичних перетворень, з’ясована міра її впливу на розвиток політичних процесів в Україні. Виявлені закономірності об’єктивних законів життя суспільства визначають провідну роль інтелектуальної еліти у сучасних процесах демократизації українського суспільства.

Протягом 2009-2011 років професорсько-викладацький склад кафедри під керівництвом Г. І. Гончарука досліджував тему «Ін­телігенція в політиці зміцнення національної єдності українсько­го народу». Дослідження показало, що становлення української політичної нації як сучасної європейської спільноти нероздільно пов’язане з активним, складним, а часом і суперечливим про­цесом формування національної ідентичності. Дати правильні відповіді на виклики єдності та консолідації українського сус­пільства як цілісного демократичного політичного організму можливо тільки глибоко розуміючи особливості цього процесу. Дуже важливою є роль національної ідентичності в утвердженні демократії. Демократія не може існувати поза політичною наці­єю. В кожній державі вона має свої національні риси.

Вирішальна роль ідентичності, з точки зору легітимності та демократії, вимагає від української держави, яка вже своїм іс­нуванням зобов’язана самовизначенню української нації, забез­печити їй підтримку і розвиток. Майбутнє України залежить від темпів становлення української національної ідентичності. Це завдання має вирішуватися спільними зусиллями держави і суспільства.

Григорій Іванович — відомий учений у галузі історії та су­часної діяльності політичних і громадських угруповань, вза­ємовідносин інтелігенції і влади. Він — ініціатор і голова орг­комітетів 14 всеукраїнських і двох всеафганських наукових конференцій, з яких вісім конференцій «Народний Рух Украї­ни: місце в історії та політиці» та п’ять «Інтелігенція і влада».

Професор Г. І. Гончарук є автором понад 130 наукових і науково-методичних публікацій, близько 200 газетних ста­тей, 20 монографій. Серед численних досліджень профе­сора Г. І. Гончарука особливе місто посідають його книги «Афганистан, прости», «Народний рух України. Історія», «Украина: предрассветные сражения. Сопротивление власти в советских документах 1975—1991 годов» та інші.

Широкий громадський резонанс здобули монографії, «На­цистские документы об УПА. Разночтение», «Украинская по­встанческая армия в советской литературе и документах. 1944­1953 рр.». Окремим напрямом досліджень професора стали монографії-персоналії: «Президент і Одеса» (1994-2001 рр.), «Атакований за покликання», «Выбор одесских политехников». Велике місце в дослідженнях він відвів суто одеській темати­ці, видавши праці «Историография одесских фабрик и заводов», «Одеське протистояння», «Одеська стратегія», які сприяли до­сягненню взаєморозуміння між місцевою владою та громадськіс­тю, виробленню методів широкого залучення до відродження Одеси національних, громадських, культурних організацій.

Григорій Іванович усією своєю діяльністю підтверджує, що вчений не має самовідсторонюватися від громадського життя, а зобов’язаний бути на його стрижні, займаючи активну громад­ську позицію. Не випадково йому було довірено бути співголо - вою Асоціації істориків вищої школи України. Він знаходить час, щоб на громадських засадах редагувати всеукраїнський пе­ріодичний науковий збірник «Інтелігенція і влада», у якому пу­блікуються статті вчених із усіх регіонів України. У 1996 році Гончарук очолив Одеське обласне відділення Конгресу укра­їнської інтелігенції, на рахунку якого чимало гарних справ. Члени Конгресу постійно будирували надзвичайно актуальні питання всеукраїнського та обласного масштабу й, зокрема, міста Одеси, вносили конкретні пропозиції щодо їхньої реалі­зації. Наприклад, йшлося щодо створення в обласному центрі комісії та консультативного органу з проблем української мови та культури. Досвід своєї громадсько-публіцистичної діяльнос­ті Г. І. Гончарук узагальнив у монографії «Газетна пам’ять», яка вийшла в світ 2007 року. Із особливим натхненням він працював над ювілейним, десятим, збірником «Інтелігенція і влада», у якому розповідається про його учнів, які нині втілю­ють в життя його педагогічні настанови та ідеї й дотримуються його напучення: істина від того, що вона нескінченно повторю­ється, не перестає бути істиною. Вітання з нагоди виходу у світ цього видання написав голова Одеської облдержадміністрації Іван Плачков, який тепло відгукнувся про автора та його учнів.

У 1992 році була опублікована книга «Афганистан, про­сти». В ній уперше в новітній українській історіографії була зроблена спроба показати кричуще протиріччя між офіційною пропагандою і дійсно радянською гуманітарною допомогою Афганістану. У книзі був розкритий окупаційний характер ді­яльності фахівців з Москви, Ленінграду, Києва та інших міст колишнього Радянського Союзу відносно подій у Афганістані. Показані гострі конфлікти як між афганськими и радянськими колективами, так і у середині останніх. Привідкриті тіньові сторони імперської роботи радників, дипломатичних співробіт­ників і партробітників на афганській землі.

Наступна монографія Г. І. Гончарука, яка вийшла друком у 1997 році, була присвячена історії Народного Руху України. В ній показано, що Народний Рух України був створений у верес­ні 1989 року як громадсько-політична організація національно - демократичного спрямування. У роботі аналізується процес формування концепції і взаємодії різних чинників виникнення та зміцнення цього політичного угруповання; показана різно­манітна діяльність Руху на шляху до програмної мети — неза­лежності України і пошуків шляхів розбудови її державності, ствердження демократії, проведення реформ. Особливу увагу в монографії Г. І. Гончарук приділяє роботі крайових та район­них організацій НРУ, їхній високій відповідальності і стабілізу­ючій ролі в переломні, драматичні моменти діяльності Руху, що виникали при визначенні його стратегії і тактики. Джерелом написання книги послужили матеріали архівів Центрального Проводу Руху, крайових організацій, періодична преса, інші численні публикації з питань діяльності НРУ.

У 2001 році була надрукована книга Г. І. Гончарука «Пре­зидент і Одеса (1994-2001)». У книзі була зроблена спроба до­слідити напрямки безпосереднього впливу Президента Украї­ни Леоніда Кучми на життя одного із значних промислових, наукових і культурних центрів України — міста Одеси. На численних документах, матеріалах періодичної преси показані неабиякий інтерес глави держави до м. Одеси, всього причорно­морського краю. Його безпосередня допомога у вирішенні жит­тєво важливих господарських проблем міста. На окрему увагу заслуговують заходи Леоніда Кучми, спрямовані на ліквіда­цію загрозливого для нормального життя одеситів політичного протистояння між міською і обласною гілками влади. У кни­зі переконливо показано також фактори підтримки й глибокої поваги жителів міста до Леоніда Даниловича Кучми як глави держави.

Наступного, 2002 року, з нагоди 200-ї річниці заснування се­лища міського типу, районного центру Комінтернівське Одесь­кої області був надрукований науково-популярний нарис «Ко­мінтернівське: історія і сучасність (1802-2002 роки)». У книзі подано періодизацію розвитку селища Комінтернівське. Автор наголошує, що умовно всю історію селища можна розділити на 8 періодів і що тільки останній період, який розпочався з отриманням Україною незалежності, можна вважати початком справжньої історії незалежної країни і її селян, а всі інші пері­оди — сумною передісторією селища.

Заслуговує на увагу праця Г. Гончарука і А. Нагайцева «Ис­ториография одесских фабрик и заводов: К 210-й годовщине основания Одессы», де розглядаються літературні і докумен­тальні джерела з історії фабрик і заводів міста за період з 1896 року й до кінця XX століття. Дослідники відзначають етапи розвитку історіографії і надають методичні рекомендації істо­рикам, економістам, краєзнавцям щодо методів і форм дослі­дження історії фабрик і заводів, що існували у минулому або функціонують у сучасних умовах.

У 2012 році вийшла в світ монографія «Украина: предрас­светные сражения. Сопротивление власти в советских докумен­тах 1975—1991 годов». Це колективна монографія, одним із співавторів якої є Г. І. Гончарук. Книга складається з чотирьох розділів, які охоплюють період від появи правозахисного руху до діяльності широкої народної опозиції під керівництвом На­родного Руху України у революційний період 1989-1991 рр. Як зауважила на презентації книги доктор історичних наук, професор кафедри історії України Одеського національного уні­верситету ім. І. І. Мечникова Олена Анатоліївна Бачинська, у монографії міститься матеріал, якого немає в інших працях. Так, дуже вичерпано показана діяльність дисидентів діаспо­ри, у тому числі у Канаді у період Олімпійських ігор. Читачі познайомляться з новими маловідомими фактами з діяльнос­ті В. Чорновола, І. Драча, дізнаються про методи русифікації, що їх застосовував перший секретар ЦК КПУ Володимир Щер - бицький. У монографії можна знайти прізвища одеських дис­идентів, інформацію про їх діяльність.

Г. І. Гончарук — засновник і головний редактор трьох ко­лективних монографій, ініціатор створення і головний редактор періодичного наукового збірника «Інтелігенція і влада», член редколегії «Праць Одеського політехнічного університету».

Неодноразово призначався членом спеціалізованої вченої ради з захисту кандидатських і докторських дисертацій. 32 ро­ків є членом вченої ради Одеського національного політехніч­ного університету.

Голова Одеського обласного відділення Конгресу української інтелігенції. Член Президії Національної ради КУІну. Співго - лова Асоціації істориків вищої школи України. Відмінник осві­ти України.

Г. І. Гончарук має нагороди: Вищу Відзнаку Народного Руху України «За заслуги перед українським народом» ІІ ступеня; медаль Маршала Жукова, «10 років Саурської революції» Пре­зидента Афганістану, медаль «Слава», «За доблесний труд», «За мужество» Демократичної організації молоді Афганістану, Почесний знак «Об’єднання вищих офіцерів м. Одеси», відзна­ку історичного факультету Одеського національного універси­тету ім. І. І. Мечникова.

Джерела та література

1. Енциклопедія сучасної України. Т. 6. К., 2006.

2. Наукова еліта Одещини. Ч. 1. Доктора і професора. Одеса, 2005.

3. Кто есть кто в Одесском регионе. «Европа-Центр», 2008.


Сухотерина Л. И. Известный украинский историк Григорий Иванович Гончарук (по случаю 75-летия с дня рождения и 30-ле­тия пребывания в должности заведующего кафедры Одесского на­ционального политехнического университета).

В статье освящается творческая и организаторская деятель­ность одного из известных украинских историков Гончарука Г. И. В частности, показана его роль как заведующего в развитии кафе­дры.

Suhoterina L. I. G. I. Goncharuk is a famous Ukrainian historian (in connection with the 75-th anniversary of the birth and the 30-th anniversary of tenure as the head of the department of Odessa Na­tional Polytechnic University).

This article shows the creative and organizational activity of one of the famous Ukrainian historian G. Goncharuk. In particular it il­lustrates his role as the head of the department.