Головна Історія Інтелігенція і влада СТАРШИНА БУЗЬКОГО КОЗАЦЬКОГО ВІЙСЬКА КІНЦЯ XVIII — ПОЧАТКУ XIX ст.: ЗМІНА ФУНКЦІОНАЛЬНИХ ОБОВ’ЯЗКІВ, ЧИСЕЛЬНІСТЬ ТА НАЦІОНАЛЬНИЙ СКЛАД
joomla
СТАРШИНА БУЗЬКОГО КОЗАЦЬКОГО ВІЙСЬКА КІНЦЯ XVIII — ПОЧАТКУ XIX ст.: ЗМІНА ФУНКЦІОНАЛЬНИХ ОБОВ’ЯЗКІВ, ЧИСЕЛЬНІСТЬ ТА НАЦІОНАЛЬНИЙ СКЛАД
Історія - Інтелігенція і влада

УДК 94:(477.73/74):355.332“1803”

А. С. Ложешник

У даній статті розглядається національний і соціальний склад старшини і відображається еволюція їх функціональних обов’язків на різних етапах існування війська.

Ключові слова: Бузьке військо, поліетнічність, соціальний склад, функціональні обов’язки.

Останнім часом багато наукових робіт присвячено отаманам Південноукраїнських козачих формувань. В них автори дослі­джують участь Чорноморського [1], Азовського [2], Катерино­славського [3] військ у військових кампаніях того часу, їхній внесок у культурний розвиток Південної України та господар­ське освоєння краю. Але, на жаль, соціальний та національний склад старшини Бузького війська майже не розглядається, а якщо і висвітлюється, то досить побіжно [4]. Тому в цій статті ми дослідили кількісний склад старшини Бузького війська та його еволюцію за період існування війська.

Значним впливом у війську продовжували користуватися полкові осавули. їхні функції під час військових походів повніс­тю прирівнювались до функцій майора регулярної російської армії, який повинен був відповідати за «справність та чистоту цілого полку». Тобто головними обов’язками полкових осавулів було відання суто військовими справами козаків свого полку, а також їхнім спорядженням і озброєнням. Крім того, вони вико­нували доручення, пов’язанні з адміністративним управлінням даного полку. Подібними до обов’язків осавулів були обов’язки полкових хорунжих, але вони мали менш самостійний харак­тер. Крім виконання військових обов’язків, полковий хорун­жий брав участь і в адміністративному управлінні полком.

Своєрідність національного та соціального складу війська має декілька причин. По-перше, ще в 1796 р. імператриця Ка­терина II наказала князю Зубову перевести 3796 душ кріпаків, куплених князем Потьомкіним у різних поміщиків, до козаць­кого стану і наділити їх прикордонною землею по річці Дністер. Пізніше вони були представлені до офіційних нагород чинами за участь у бойових діях у зазначений період, їм відвели рангові дачі і нагородили заслуженими сумами грошей [5, арк. 294].

По-друге, в Бузькому козацькому війську існував досить вільний вступ на службу всіх бажаючих людей будь-якої наці­ональності. Цьому сприяла і практика комплектування війська «згори». Отже поліетнічність війська, особливо в перші роки його існування, була визначена джерелами його формування і поповнення.

Строкатість національного складу можна зустріти і пізніше. Серед бузької старшини з’являються представники шляхет­ства: малоросійського (Дорофей Васильєв, Гнат Родіонов, Фе­дір Янчеков, Микита Ставицький, Григорій Колесніков, Дани­ло Бутовський, Кирило Глоба, Микита Гардовий), польського (Дмитро Боленовий, Олексій Латка, Данило Грометин, Олексій Хмельницький, Федір Потескі, Григорій Степанов, Іван Салти - новці), молдавського (Семен Попов, Степан Жекул, Свстафій Фурке, Гаврило Бахта, Андрій Коврин), російського дворян­ства (Спиридон Пузан), а також грузини (Петро Жеребо), угор­ці (Йосип Іванов), серби (Матвій Газда) та вихрещені турки (Микола Пдопов, Олександр Ясний) [6, арк. 190].

Бузьке військо формувалося за зразком Донського та Чорно­морського козацьких військ. Тобто кількість чинів у кожному полку відповідала штатній чисельності даних військ, а саме: військовий отаман — 1, полкових осавулів — 5, сотників — 5, хорунжих — 5, квартирмейстер — 1, писар — 1, урядників і козаків — 483, всіх же чинів — 501 чоловік [5, арк. 210]. По кількості 3 полків комплект штаб - і обер-офіцерів у війську був визначений, крім військового отамана, наступним чином: полковників — 3, полкових осавулів — 15, сотників — 15, хорунжих — 15, квартирмейстерів — 3. До цього комплекту зараховувались насамперед достойні штаб - і обер-офіцери з на­явних у війську і лише потім дообиралась відповідна кількість з достойних старшин того ж війська. Ті ж з чиновників, які не перебували на похідній службі, а також не здатні до стройової служби могли бути призначені лише для несення внутрішньої служби по війську.

На основі наказу військової колегії від 22 березня 1798 р. чини Бузького війська прирівнювались до табельних чинів ро­сійської регулярної армії: полковникам надавалися чини майо­рів, полковим осавулам — чини ротмістрів, хорунжим — чини корнетів, сотникам — чини поручиків, квартирмейстери при­рівнювалися до чинів квартирмейстерів регулярних військ [5, арк. 294].

На той час кількість нижчих чинів в полках складала: в першому полку 38, в другому — 48, в третьому — 55 осіб. Всього у війську налічувалася 141 особа, крім полкових писа­рів, які набирались на службу з офіцерських дітей після певної підготовки при Військовій канцелярії [7, арк. 297].

Для збереження у війську внутрішнього громадянського та господарського порядку була створена Військова колегія на чолі з військовим отаманом. До її складу входили 2 чиновники, обов’язково з штаб-офіцерських чинів, та 2 асесори за вибором. Перевибори складу Військової канцелярії відбувалися через кожні 3 роки [5, арк. 300]. До штату військової канцелярії входив також прокурор, що перебував у відомстві губернського прокурора, та секретар. Платня членам Військової канцелярії призначалась наступним чином: чинам із штаб-офіцерів 300 рублів на рік, асесорам 250 рублів на рік, прокурору 250 рублів на рік, секретарю 200 рублів на рік [5, арк. 302]. Канцелярія перебувала на утримуванні козаків, тобто всі посади утримува­лися за рахунок землі. Військовий отаман отримував платню від казни. У 1804 р. штат канцелярії збільшився за рахунок: лікаря, учня лікаря, поліцмейстера, помічника поліцмейстера, земського комісара, помічника земського комісара та казначея.

У вирішенні військових справ канцелярія знаходилась у відомстві інспектора військ Кримської інспекції (згодом хер­сонського воєнного губернатора та командира 13-ї дивізії), у вирішенні цивільних — у відомстві губернського начальства, зокрема у губернатора. Брала участь у пошитті мундирів, збруї та іншого, скликала мешканців і за їх згодою розпоряджалася коштами [8, с. 601].

31 серпня 1803 р. штат Бузького війська збільшився на 10 урядників (5 старших і 5 молодших). Після цього полк кількіс­но збільшився до 578 чоловік, зокрема до його старшинського складу входили 1 полковник, 5 осавулів, 5 сотників, 5 хорун­жих, 1 квартирмейстер, 1 полковий писар, 5 старших урядни­ків та 5 молодших урядників [9, арк. 197].

Призначення офіційних чинів залежало від імператора, вій­ськового отамана і колезького інспектора, а у військовий час від генерала командуючого армією чи корпусом. Прийняття офі­церів по війську могло відбуватись лише на існуючі вакансії, щоб чини не перевищували встановленої кількості, по спільно­му поданню військового отамана та Військової канцелярії на ім’я імператора через херсонського воєнного губернатора, а під час війни через командуючого армією або корпусом військ, де перебували бузькі полки, за поданням похідного отамана або полковників. При поданні на призначення наступного чину вра­ховувалось не лише старшинство, а й здатність до проходження служби та достоїнства, а під час війни відмінна хоробрість та розторопність, виявлені у битвах з ворогом. Проте, коли в по­данні офіцерів до підвищення хтось із старших за погане не­сення служби, нездатності, або за інший який-небудь гріх бував обділений, тоді в тому ж поданні потрібно було доповісти, за що саме старшина був позбавлений підвищення [7, арк. 299].

Наприклад, з клопотанням щодо відновлення Бузького війська 1 серпня 1801 р. капітан Василь Хмельницький був направлений на чолі делегації (поручик Іван Салтиковський, сотники Федір Лінчевський, Євстахій Фурке та п’ятидесятник Ілля Маліновський) до Петербургу. А вже 8 липня 1803 р. Олек­сандр І підписав указ про присвоєння йому звання військово­го старшини. Його помічникам — поручику І. Салтиковсько - му та сотникам Ф. Лінчевському і Є. Фурке було пожалувано чини полкових осавулів. Але з посадою військового отамана, на яку так сподівався В. Хмельницький, цар розпорядився по-іншому. В той же день, 8 липня, на неї був призначений донський генерал-майор Іван Кузьмич Краснов. Призначення

І. Краснова стало для В. Хмельницького цілковитою несподі­ванкою. Використавши незадоволення козаків заборгованістю попереднього кошового отамана В. П. Орлова, він призначив себе першим суддею Військової канцелярії, а майора Григорія Юраша — другим, полки очолили за його наказом Григорій Добченко, майор Микола Єлчаніков, капітан Гаврило Бахта, полковими осавулами були призначені осавули Іван Салтиков­ський, Федір Динчевський, Євстахій Фурка [10, с. 176-179].

Коли потрібно було відряджати на службу одночасно всі три полки, а офіцерів через перебування на різних посадах по вну­трішній службі або через хворобу не вистачало, військовий ота­ман разом з Військовою канцелярією на свій розсуд призначали до полків зауряд-офіцерами здібних урядників та козаків, які заслуговували на довіру. Тих зауряд-офіцерів, які проявляли на цій посаді старанність та виправку, а також мужність у битвах з ворогом, призначали на вакантні посади хорунжих [7, арк. 423].

За час існування Бузького війська визначеного строку служ­би для отримання відставки встановлено так і не було. Всі чини могли йти у відставку лише з причини повної нездатності до проходження служби (старість, немічність, хворобу, важкі по­ранення, каліцтво). Відставка офіцерів подавалась на затвер­дження імператору через інспектора військ Кримської інспек­ції (згодом херсонського воєнного губернатора), а нижчі чини могли йти у відставку після безпристрасного розгляду подання військовим отаманом разом із Військовою канцелярією. Плата штаб та обер-офіцерів з дивізіями призначалася за останнім штатом гусарської армії полків, кожному за своїм чином.

Отже кількісний склад Бузького козацького війська від мо­менту його створення до 1803 р. перебував у прогресивному стані. Штат війська, сформований за прикладом Донського та Чорноморського, постійно збільшувався, змінювався і його на­ціональний склад, що стало наслідком своєрідного формування.

В цілому старшина Бузького козацького війська на чолі з кошовим отаманом у першій половині XIX ст. продовжувала залишатися однією з важливих ланок командного козацько­го формування. Але в той же час спостерігається все більш помітне втручання у військові справи російських чиновників та імператора. Козацька старшина, призначена чиновниками із Петербургу, нерідко діє за прямими вказівками. Поступово зникає традиційність козацько-старшинських чинів в україн­ському війську, що тривалий час засвідчувало його самобут­ність та національне підґрунтя. Військова старшина, що про­тягом багатьох десятиліть виконувала головні функції щодо комплектування, внутрішньої організації, системи забезпечен­ня і командування полками, поступово віддає ці повноваження російському командуванню.

Джерела та література

1. Потто В. Чепега и Головатый / В. Потто. — Санкт-Петербург, 1904; Фелицын Е., Щербина Ф. Кубанское казачество и его ата­маны. / Фелицын Е., Щербина Ф. — Москва, 2008; Короленко П. П. Черноморцы / П. Короленко. — Санкт-Петербург, 1874; Бачинський А. Д., Бачинська О. А. Козацтво на Півдні України 1775-1869 / Бачинський А. Д., Бачинська О. А. — Одеса, 1995; Шиян Р. Чорноморське військо вірних козаків в останній чверті

XVIII Ст. / Р. Шиян. — Запоріжжя, 1996.

2. Гладкий В. О. Осип Михайлович Гладкий — кошевой атаман За­дунайской Сечи. 1789-1866 / В. О. Гладкий // Русская стари­на. — 1881. — № 2. — С. 381-396; Короленко П. П. Азовцы / П. Короленко. // Киевская старина. — 1891. — № 7. — С. 53- 74; № 9. — С. 171-194; Маленко Л. М. Азовське козаче військо (1828-1866) / Маленко Л. М. — Запоріжжя, 2000.

3. Смирный Н. Ф. Жизнь и подвиги графа Матвея Ивановича Плато­ва / Н. Ф. Смирный. Ч. 1-2. — Москва, 1821; Малышев В. Н. Ге­нерал от кавалерии граф Матвей Иванович Платов / В. Малы­шев — Санкт-Петербург, 1904; Сапожников А. И. Атаман Платов: Проблемы историографии / А. И. Сапожников // Экономические и социально-политические проблемы отечественной истории: Сбор­ник научнных трудов. — Москва; Санкт-Петербург, 1992.

4. Глинка В. М., Помарнацкий А. В. Военная галерея Зимнего двор­ца / В. М. Глинка, А. В. Помарнацкий. — Ленинград, 1974; Дру­жинина Е. И. Северное Причерноморье. 1775-1800 гг. / Дружи­нина Е. И. — Москва, 1959; Хиони И. А. Бугские казаки и их борьба против феодально-крепостнического гнета (последняя чет­верть XVIII — первая четверть XIX вв.) / И. А. Хиони. — Одесса, 1973; Хіоні І. А. До історії заселення Побужжя: Бузьке козацьке військо 1769-1817 рр. / І. Хіоні // Український історичний жур­нал. — 1965. — № 8; Хіоні І. А. Нові матеріали до історії Бузького козацького війська / І. О. Хіоні // Український історичний жур­нал. — 1966. — № 1.

5. РДВІА. — Ф. 846. — Оп. 16. — Спр. 351.

6. РДВІА. — Ф. 490. — Оп, 1. — Спр. 618.

7. РДВІА. — Ф. 846. — Оп. 16. — Спр. 341.

8. Лобачевский В. Бугское казачество и военные поселения / В. Ло­бачевский // Киевская старина. — Киев, 1887. — Т. 19.

9. РДВІА. — Ф. 846. — Оп, 16. — Спр. 34.

10. Хиони И. А. Бугские казаки и их борьба против феодально - крепостнического гнета (последняя четверть XVIII — первая чет­верть XIX вв.) / И. А. Хиони. — Одесса, 1973.


Анотаци

Ложешник А. С. Старшина Бугского козацкого войска конца

XVIII — начала XIX в.: изменение функциональных обязанно­стей, численность и национальный состав.

В данной статье рассматривается национальный и социальный состав старшины и отображается эволюция их функциональных обязанностей на разных этапах существования войска.

Ключевые слова: Бугское войско, полиэтничность, социальный состав, функциональные обязанности.

Lozheshnih A. S. Master Sergeant of Bug Cossack army of XVIII—

XIX Centuries: changes in functional duties, quantity and national composition.

In this article national and social composition of master sergeant is examined and the evolution of their functional duties is represented on the different stages of the army existence.

Key words: Bug army, polyetnicity, social structure, functional duties.

Надшшла до редакци 12 вересня 2013 p.

Похожие статьи