Головна Історія Інтелігенція і влада РЕЦЕНЗІЇ «КИЇВСЬКОЇ СТАРОВИНИ» (1882-1906 PP.) НА ОДЕСЬКІ ВИДАННЯ: РЕФЛЕКСІЇ ТА ОЦІНКИ
joomla
РЕЦЕНЗІЇ «КИЇВСЬКОЇ СТАРОВИНИ» (1882-1906 PP.) НА ОДЕСЬКІ ВИДАННЯ: РЕФЛЕКСІЇ ТА ОЦІНКИ
Історія - Інтелігенція і влада

Т. Г. Гончарук

Ключові слова: журнал «Київська старовина», рецензії, одеські видання.

Ключевые слова: журнал ««Киевская старина», рецензии, одес­ские издания.

Keyworws: «(Kievskaya starina», reviews, Odessa publications.

Журнал «Київська старовина» (далі — КС) займає вагоме місце в історії української науки та українського національ­ного визвольного руху. Дослідженню цього часопису присвя­чено низку ґрунтовних праць вітчизняної історіографії. Се­ред них монографія М. Палієнко, з покажчиками, що значно спрощують роботу з матеріалами журналу. Між іншим, у цій монографії вказано, що у КС «широко було репрезентовано критико-бібліографічні огляди періодичної преси та рецензії на історичні монографії (понад 1300 публікацій)» й розглянуто найбільш резонансні з цих рецензій (на праці та твори М. Кос­томарова, М. Грушевського, Г. Сенкевича та ін.) [1]. Чимало рецензій на сторінках КС було присвячено одеським виданням та працям одеських авторів. Окремі з таких рецензій вже роз­глядалися у наукових дослідженнях В. Хмарського, О. Музич - ко, Л. Новікової, О. Синявської [2], про зв’язки КС з Одесою чимало писав Г. Зленко [3]. Однак комплексного дослідження рецензій на одеські видання, вміщені в КС, дотепер здійснено не було. Таке дослідження може бути цінним як для вивчення географії зв’язків КС, так і для подальших досліджень роз­витку книговидавництва, українознавства та історичної науки в Одесі. Метою пропонованої статті є аналіз рецензій КС на одеські видання за тематичним принципом (хоч принцип цей в даному разі не є досконалим, оскільки рецензії часто стосува­лися збірок матеріалів з різної тематики).

Передусім слід зазначити, що одним із завдань КС було про­інформувати читачів про вихід україномовної та українознав­чої друкованої продукції. Від початку свого існування журнал подавав щорічні огляди книг та статей, присвячених «історії та етнографії південної Росії» (тобто України). Першою серед одеських видань у такому огляді за 1881 р. було згадано пра­цю визначного статистика, економіста та соціолога Федора Ан­дрійовича Щербини (1849-1936 рр.) [4] «Очерк южно-русских артелей и общинно-артельных форм» [5]. Відтоді журнал ре­гулярно вміщував інформацію про одеські видання, зокрема, передавав зміст матеріалів з місцевої історії, культури, еко­номіки, статистики та ін. на сторінках одеських газет [6]. КС розміщував рекламу передплати на одеські газети («Одесский листок», «Одесский вестник» та ін.). «Переконані, що наша газета, яка редагується майже десять років однією редакці­єю, достатньо визначила свій напрямок й те, що, незважаючи на усі обставини й умови, вона залишається й залишиться ві­рною одного разу обраному шляху» — так розпочиналася ре­клама «Одесского вестника» на сторінках КС 1884 р. за під­писом редактора газети відомого українофіла П. Зеленого [7]. КС звертала увагу на нові одеські часописи. Так, 1903 р. що­місяця рекламувалася передплата «нового, першого на Півдні, популярно наукового, літературного, художнього, політичного і громадського щотижневого журналу, що видається в Одесі, «Южные записки» [8], а 1906 р., коли «завдяки змінам за­конів про періодичну пресу в останній з’явилася можливість видавати українські газети і журнали», КС повідомляла про «оголошення видань»: «в Одесі «Народня Справа», щотижнева газета; після першого числа була призупинена; «Вісті», щоден­на газета, та «Вільна Україна», щоденна газета.», стежачи за подальшою долею цих газет [9].

Серед періодичних видань Одеси КС особливу увагу приді­ляла друкованим звітам та «Запискам» Одеського товариства історії та старожитностей (далі — ОТІС). У першому подібному огляді звіту ОТІС, що вийшов 1882 р. (автор публікації Н. Пе­тров), журнал повідомляв: «Не встановивши ще безпосередніх зносин для своєчасного повідомлення про діяльність товари­ства в галузі місцевої історії, ми обмежуємось цього разу пере - данням таких відомостей згідно звіту за минулий рік, видано­му окремою брошурою в цьому році в Одесі» [10].

Рецензенти видань ОТІС, звичайно, звертали увагу на ті ас­пекти друкованих праць товариства, які відповідали їхнім на­уковим інтересам. Так, І. Лучицький, подаючи огляд змісту Т. 13 «Записок» товариства, найбільшу увагу звернув на розділ «Смесь», зазначаючи, що «найбільш цікавим є останній роз­діл», й розглянув нарис протоієрея О. Лебединцева, некролог І. Фундуклея, що, «як і чимало іншого в цьому розділі, на­лежить перу покійного голови товариства М. Мурзакевича»та ін. [11]. Рецензія на звіт ОТІС за 1886 р. І. Каманіна містила передачу його змісту зі зазначенням чисельного та високопро - фесійного складу товариства, публікацій, проведення розко­пок, читання рефератів на засіданнях, поповнення музею та бібліотеки (особливо вказувалося на зв’язки з науковцями Ки­єва й, що при поповненні бібліотеки «у пожертвах поважне місце займає Київ: університет ім. св. Володимира приніс в дар «Товариству» свої ювілейні видання; проф. В. Б. Антоно­вич 1-й том своїх «Монографий по истории южной и западной России»; редакція «Киевской старины» свій журнал за 1885 рік; Київська тимчасова комісія для розбору давніх актів «Ар­хив юго-западной России»; загалом же в минулому році при­дбано 85 книг» [12]). Рецензія І. Каманіна на 14-й том «За­писок» ОТІС містила як огляд «сухих та скучних» (за словами рецензента) праць з археології, так і детальні огляди історич­них, історіографічних (зокрема, з історії розвитку археології) та археографічних публікацій. Притому рецензент не скупився на добрі слова з приводу «багатого та різноманітного змісту» рецензованого тому [13]. В. Щербина у рецензії на 20-й том «Записок» окрім діяльності товариства та праць з археології особливу увагу приділив «історичним статтям, присвяченим переважно запорізьким справам XVIII ст.» [14].

В інформації про друкований звіт ОТІС від 1888 р. В. Ястре­бов хоч і приділив значну увагу археологічним здобуткам, проте, між іншим, відзначив «у звітному періоді товариство придбало п’ять старовинних портретів малоросійських геть­манів Богдана та Юрія Хмельницьких, Мазепи, Апостола та Розумовського...» [15]. Той же рецензент щодо звітів ОТІС за 1893 та 1894 рр., відзначивши здобутки товариства, подав свої міркування щодо складностей проведення та організації розко­пок (зокрема, на місці «горезвісної Ольвії, що досі залишаєть­ся болючим місцем російської археології»), стану археологіч­них музеїв і т. п. [16]. Таким чином, можна констатувати, що в окремих відгуках КС на звіти та «Записки» ОТІС детальніше висвітлювалися археологічні дослідження, а в інших — біль­ше приділялося уваги діяльності товариства на ниві історії, історіографії та археографії. Це було пов’язане як зі змістом рецензованих публікацій, так і з науковими уподобаннями ре­цензентів.

Лише зрідка рецензенти КС звертали увагу на недоліки праць, вміщених у «Записках» ОТІС. Так О. Левицький, пере­даючи зміст їхнього 21-го тому за 1898 р., зазначив, що вмі­щений О. Маркевичем історичний документ «не викликає осо­бливого інтересу» й до того ж надрукований «у надзвичайно спотвореному вигляді», вказавши на деякі конкретні помилки публікації [17]. Відповідь О. Маркевича на ці зауваження, в якій зверталася увага на недоліки коректури при публікації документів не лише у «Записках» ОТІС, але й в інших видан­нях (в тому числі КС), була опублікована київською газетою «Жизнь и искусство» та у наступному після рецензії О. Ле- вицького номері КС, притому редакція останньої цілком пого­дилася з думкою одеського автора [18].

На початку чи не кожної рецензії на видання ОТІС автори КС вказували на поважний вік цього найстарішого в Україні історичного товариства. Тому КС не могла оминути увагою й історичного нарису В. Юргевича, присвяченого 50-річчу ОТІС, притому автор схвальної рецензії П. Голубовський зайвий раз нагадав про значення діяльності ОТІС й переказав деякі факти з нарису про передумови створення товариства, перших архео­логів краю, членів-засновників товариства та ін. [19]. Слід за­уважити, що інформація про діяльність ОТІС на сторінках КС не обмежувалася рецензіями на друковані праці. Журнал дру­кував оголошення від одеського товариства, вміщував нариси, присвячені його музею та ін.

Від початку ХІХ ст. рецензії та детальні повідомлення про часописи ОТІС практично зникають зі сторінок КС (остання публікація вийшла 1900 р. [20]). Натомість значна увага почи­нає приділятися діяльності інших наукових товариств, переду­сім, Науковому товариству ім. Т. Шевченка (далі — НТШ). Це може бути пов’язаним зі зміною курсу журналу й тим, що, на думку його видавців, НТШ та інші наукові товариства, що вже створилися в Україні на той час, перейняли традиції вивчення історії українських земель від ОТІС, або з іншими причинами, які ще слід з’ясувати.

Певна кількість рецензій на сторінках КС була присвячена одеським археологічним публікаціям. Тут передусім слід згада­ти про детальне висвітлення КС VI археологічного з’їзду в Оде­сі 16-30 серпня 1884 р., оскільки доповіді, прочитані на ньому, згодом відбилися у публікаціях. Дописувач журналу серед не­доліків роботи з’їзду відзначив те, що було заслухано забагато доповідей на неархеологічні теми («не приготувавши для з’їзду чого-небудь нового та цінного в науковому відношенні й виру­шаючи на з’їзд, можливо, для приємних зустрічей, побачень, вільного й разом корисного проведення часу, делегати та неде - легати, які приїхали ніби для прогулянки, вважають для себе небажаним бути лише слухачами, а намагаються обов’язково зробити про щось повідомлення», — зазначав автор КС, вказу­ючи, що через це і час проведення з’їзду надто розтягнувся і чимало суто археологічних тем не було прийнято та заслухано). Проте безперечно більше уваги дописувач КС приділив позити­вам з’їзду, відзначивши доповіді Антоновича («Набагато більш цікавими є ті реферати, що відносяться до доісторичної епохи нашого краю. Перше місце між них можна відвести допові­дям В. Б. Антоновича» — писав автор огляду), польського ар­хеолога Осовського, Мельник, Лучицького, Багалія, Яворниць - кого та ін. Показово, що серед відзначених були й доповіді не на археологічні теми (зокрема, доповідь О. Маркевича «Одесса в народной поэзии», стосовно якої автор огляду писав: «З неї виявляється, що Одеса лише за поверховим враженням між­народне місто, що її передмістя, які набагато більше самого міста, заселені скрізь російським народом, а саме в переваж­ній більшості малоросами, як і уся Новоросія»). Окремо автор КС відзначив велике наукове значення археологічної виставки, проведеної в рамках з’їзду [21].

Згодом В. Ястребов на сторінках журналу передав зміст І тому «Трудов» вищезгаданого з’їзду й рефератів (текстів допо­відей), вміщених у ньому. Лише стосовно двох з них рецензент дозволив собі критичні висловлювання. Особливо щодо допо­віді Ізноскова, яку він назвав «курйозом» й характеризував як переказ чужих та добре відомих історикам думок з наявністю хибних та дивних тверджень (зокрема, «філологічної еквілі­бристики» стосовно етимології географічних назв). «Із зовніш­нього боку «Труды» видані відмінно, наповнені чудовими фото­копіями та малюнками у тексті. Слід лише пошкодувати, що до рефератів проф. Самоквасова та гр. Бобринського не подано жодного аркушу рисунків (тоді як, наприклад, у повідомленні п. Осовського їх забагато), а літерні позначення у рефераті пані Мельник не завжди відповідають тексту» — завершив свою ре­цензію В. Ястребов [22].

Наступного року в КС вийшла рецензія І. Каманіна на пра­цю Матвеева «К вопросу об археологических изследованиях в Южной России», що вийшла 1884 р. в Одесі, як «видання роз­порядчого комітету VI археологічного з’їзду». Працю рецен­зент вважав дуже важливою як один з перших посібників для вітчизняних археологів («Посібника з археології взагалі й кур- ганознавства, зокрема, у нас немає майже зовсім, а увага до археологічних досліджень, інтерес до розкопок щороку зрос­тає...», — зазначав І. Каманін). «Передусім це не самостійна праця фахівця, — писав він, — але зведення й обробка відомос­тей, здобутих іншими археологами, складене з практичною ме­тою надати гідні настанови бажаючим зайнятися здійсненням розкопок.». И в цьому М. Каманін вбачав вельми важливий позитив рецензованої книги. Докладно передавши зміст запро­понованої Матвєєвим типології курганів та насипів, рецензент зазначив: «З вищезазначеного видно, що брошура п. Матвеева, являючи собою повне зведення усіх відомостей, необхідних під час здійснення розкопок, може бути настільною книгою для людей вже знайомих з цією справою й тим більш посібником тих, хто лише починає займатися археологією» [23].

П. Голубовський відгукнувся на сторінках КС на опубліко­вані окремими брошурами доповіді, «прочитані у свій час на VI археологічному з’їзду, що відбувся в Одесі», В. Антоновича та К. Мельник, перша з яких вийшла друком в Одесі, а друга — у Львові. У короткій схвальній рецензії П. Голубовський зга­дав, що обидва зазначені «реферати» «знайомі вже постійним читачам «Киевской Старины» [24]. Загалом слід відзначити, що рецензенти КС практично завжди відзначали високий на­уковий рівень праць з археології, що виходили друком в Одесі.

Більш критичний характер мали рецензії КС на одеські ви­дання в галузі середньовічної історії. Зокрема, перша подібна рецензія (що загалом була першою рецензією на одеське видан­ня, вміщеною КС) стосувалася праці О. Маркевича «О летопи - сях. Из лекций по русской историографии» видання 1883 р. й належала П. Голубовському. На думку рецензента, автор книги просто зібрав різні точки зору науковців щодо давньоруських літописів, не подавши ані їхнього аналізу, ані свого погляду на першоджерело — літописи. Притому П. Голубовський вважав, що книга О. Маркевича не відповідає й вимогам до історіо­графічних праць, зазначаючи: «Чи можливо отримати ясні по­няття про те, як розвивалося вивчення питання про літописи, коли я бачу лише низку точок зору, які безперервно повто­рюються, щодо усіляких найдрібніших деталей питання? Для повного та ясного розуміння цього питання необхідно розподі­лити існуючи теорії за певними групами або школами, показа­ти, як вони сприяли з’ясуванню питання, як старання однієї школи відстояти свою позицію, зараджували розвиткові іншої. Нічого подібного у автора нема, й таким чином, і як. історіо­графія про літописи книга п. Маркевича не має наукового, а тому й практичного значення». Окрім того, П. Голубовський вбачав у деяких моментах книги О. Маркевича прикмети по­ганої обізнаності її автора щодо текстів давньоруських, поль­ських та західноєвропейських літописів, а також заперечував і педагогічне значення рецензованої праці («Ми розглядали книгу п. Маркевича як опублікований твір. Ще менше доброго можна сказати про неї як про лекцію. Ми не бачимо тут ознак аналізу, так би мовити, анатомії літопису, вона лише привчає недосвідчених, ще не збагачених відомостями слухачів до по­вторювання чужих думок». — цими словами завершив свою рецензію П. Голубовський) [25].

Проте далеко не до усіх одеських видань, присвячених дав­ньоруському періоду, П. Голубовський підходив так критич­но. Він з великою повагою поставився до опублікованої 1888 р. промови Ф. Успенського, подав назви її розділів та вказав на залучені Ф. Успенським нові джерела, а далі, здебільшого, знаходив в рецензованій промові підтвердження для власних міркувань про самобутній розвиток Русі, попри наявність в її історії варязького та візантійського факторів (так стосовно ва­рязького фактора у промові Ф. Успенського рецензент зазна­чив: «Хоча поважний автор й не висловлює остаточно своєї точ­ки зору з питання про походження варягів й утворення руської державності, але в своєму огляді руського життя ІХ та Х ст.

Ясно схиляється до визнання того факту, що наша туземна дер­жавність не могла створитися ледве не моментально варязьким чарівництвом») [26]. Досить короткою була рецензія В. Ястре­бова на промову Ф. Успенського, присвячену пам’яті дослідни­ка середньовічної історії В. Григоровича. Однак рецензент не лише навів найбільш важливі, на його думку, цитати з промо­ви, але й визначив її «фактичну новизну» та відзначив список праць В. Григоровича, зібраний О. Маркевичем та поданий до публікації промови [27]. Рецензія метра вітчизняної історіо­графії В. Антоновича на історію стародавньої та середньовічної Волині П. Іванова не містила жодних суттєвих зауважень (хіба в тому, що книга містить деякі «досить ризиковані гіпотези») [28]. Проте, як зазначають сучасні історіографи, далеко не всі рецензії на праці П. Іванова з історії середньовічної Волині були такими позитивними [29].

Кілька рецензій були присвячені виданим в Одесі дослі­дженням середньовічної літератури. Зокрема, О. Маркевич в рецензії на розвідку М. Попруженко про сербський рукопис із зібрання Новоросійського (Одеського) університету головну увагу приділив виявленню автором запозичень з тексту руко­пису в Острозькій Біблії, зазначаючи, що цей аспект потребує подальших досліджень [30]. О. Андрієвський оцінив як над­звичайно «ретельну» (це слово в рецензії було повторено кілька разів) працю Г. Браца, що вийшла в «Летописях» Історико - філологічного товариства при Новоросійському (Одеському) університеті 1894 р., де проводилися паралелі між творами, авторство яких приписувалося Св. Костянтину та Св. Кирилу, й давньоєврейською літературою [31].

Низка ґрунтовних рецензій журналу на одеські видання сто­сувалася праць з історії українського козацтва. Так Ц. Нейман подав докладну рецензію на опубліковану в Одесі 1884 р. лек­цію М. Андрієвського (прочитану в Катеринославі) присвячену думі «про Азовських братів». Неодноразово вказуючи на пози­тиви лекції, рецензент зробив і чимало зауважень: щодо визна­чення М. Андрієвським кількості редакцій пісні, тлумачення тексту, географічної локалізації подій, характеристики персо­нажів, перекладу окремих слів та ін. «Якими б не були недо­ліки статті п. Андрієвського, — закінчував Ц. Нейман, — ми все одно маємо сказати йому відверте спасибі за його численні цікаві коментарі, а головне — за щасливу думку й почин в но­вому ділі, яке дотепер в нас не практикувалося» [32].

Серед зразків рефлексії КС на одеські козакознавчі студії особливо місце займають рецензії І. Каманіна на томи третього видання «Истории Новой Сечи, или Последнего Коша Запорож­ского.» А. Скальковського. Тут слід згадати, що А. Скальков - ський сам був одним з активних авторів КС й іноді «рекла­мував» в статтях на сторінках журналу свої одеські видання, зокрема, вищезгадану «Историю Новой Сечи.» («Після доро­гоцінних творів Бантиша-Каменського та Маркевича, певним джерелом для вивчення історії цього краю. була наша книга «История Новой Сечи или последнего Коша Запорожского», видана в Одесі 1841 р., в одному, а 1846 р. в трьох томах» — писав він у статті «Пилип Орлик та запорожці» [33]). Не див­но, що у КС чекали на вихід нового видання зазначеної праці. Перший її том, за оцінками І. Каманіна, являв собою «майже точну копію» попереднього видання 1846 р. Притому рецензент відзначив усі навіть незначні зміни та доповнення, зроблені

А. Скальковським, не жалів на адресу останнього хвалебних слів, зауваживши лише, що видання виграло б, «якщо б автор у ті розділи, в яких говориться про виникнення козацтва, його поселення, володіння та ін., ввів кілька змін та доповнень, звернувши увагу на кілька нових точок зору щодо головного питання в історії козацтва, звідки воно пішло, що визначало саме такий уклад його життя та ін., які з’явилися протягом 1846-1886 років», й вважав за доцільне зменшити його ціну («адже ця поважна та єдина в своєму роді праця п. Скальков­ського має бути настільною книгою для усіх, хто займається південно-руською історією, а, між тим, не для всіх вона є до­ступною через свою високу ціну» [34]).

Яскравішою була рецензія І. Каманіна на другий том «Ис­тории Новой Сечи.», адже рецензент ще до його виходу ви­словлював сподівання й навіть впевненість, що такі питання, як історія гайдамаччини, будуть переглянуті згідно з резуль­татами «новіших досліджень» [35]. Як і стосовно переднього тому, І. Каманін детально вказав, що саме А. Скальковський вилучив, а що додав до нового видання своєї праці, відзначив­ши, зокрема, що до тому увійшли матеріали, які раніше були опубліковані А. Скальковським в статтях на сторінках КС.

«З усіх зроблених у цій частині змін та доповнень найбільш важливі, звичайно, ті, які стосуються історії гайдамацтва. На жаль, ми знаходимо тут більше доповнень, ніж змін; суть ро­боти — погляд на значення та роль гайдамацтва — залиши­лася незмінною. Поважний побутоописувач Запоріжжя, як і раніше дивиться на гайдамак як на простих розбійників. й не бажає бачити в їхніх наїздах, як це загальновизнано тепер у науці, прояву народної реакції проти гніту, який ще тяжів над правобережною Україною». Рецензент зауважив, що він не збирається докоряти «маститому історику», який в свою епоху зібрав та опрацював великий матеріал («Кожен працює по мірі сил та засобів свого часу, а п. Скальковський нале­жить до числа наукових діячів вельми віддаленого часу. Свою справу він зробив у свій час і його праця, що, можливо, не у всьому відповідає сучасним науковим поглядам, завжди збере­же значення документального сказання про долю Запоріжжя у зазначену епоху»). Однак нові покоління істориків, на дум­ку І. Каманіна, мали продовжити цю справу, створивши «по­вну історію Запоріжжя» від XV до першої половини ХІХ ст., з якою, на думку І. Каманіна, слід було поєднати і історію гайдамацтва. Рецензент навіть запропонував сою періодизацію цієї спільної запорізько-гайдамацької історії: «1) період сво­го утворення до 1576 р., 2) період боротьби проти Польщі за релігійно-національну незалежність південної Русі від 1576 до 1657 р., 3) період участі в боротьбі 1657-1711 рр. за таку ж саму незалежність Правобережної України, 4) період бороть­би за власне існування 1711-1775 р. .(рецензент подав досить докладну характеристику цьому періоду. — Т. Г.), 5) період остаточного занепаду та зникнення (1775-1861 р.) як запорож­ців, так і гайдамак, з яких перші поступово перетворюються на мирних поселенців, що живуть славними спогадами, а другі виявляють своє існування у грабіжництві розбійних шайок й селянських рухах у першій половині поточного століття, що зникли остаточно лише із визволенням селян, й створюють, як відлуння далекого минулого, такі типи розбійників, як Гарку­ша й пізніше Кармалюк» [36]. Рецензія І. Каманіна на третій том була досить краткою вона, фактично, обмежувалася лише ретельним переліком усіх змін в порівнянні з попереднім ви­данням (рецензент навіть вибачився, висловивши сподівання: «щоб не поремствували на нас поважний автор, або читачі за такий короткий відгук про працю такою значної важливості»), й завершив рецензію побажанням, щоб шлях А. Скальков - ським «розпочатий та продовжений не заростав, а його капі­тальна праця знайшла б гідних продовжувачів» [37] (показово, що після смерті А. Скальковського КС чекала на вихід друком матеріалів його архіву та щоденника) [38].

У схожому ключі («під прапором» необхідності подальшо­го вивчення історії Січі) була написана рецензія І. Каманіна на збірку документів, видану в Одесі О. Андрієвським 1886 р. «.Говорячи про нове видання «Истории Новой Сечи» п. Скаль­ковського, ми вказали на назрілу у теперішній час потребу в повній та ґрунтовній історії південної Росії загалом та Запо­ріжжя зокрема, а насамперед у зібранні та виданні якомога більшої кількості матеріалів, що відносяться до цієї області російської історії» — писав на початку своєї рецензії І. Кама - нін, далі відзначивши, що масивна збірка документів, зібраних

О. Андрієвським, з’явилася «немовби у відповідь на наші спо­дівання». Рецензент відзначив, що зазначена збірка документів продовжила серію збірок, виданих за сприяння київського віце- губернатора, але «видання цього тому взяло на себе одеське то­вариство історії та старожитностей». І. Каманін надав коротку, але надзвичайно змістовну характеристику вміщених у збірці документам: відзначив їхні групи, вказав, які саме відомості з документів дозволяють суттєво доповнити інформацію, вміще­ну в історичних працях (в тому числі «Истории Новой Сечи»

А. Скальковського). Між іншим, і щодо історії гайдамаччини («найбільша кількість справ, а саме вісімнадцять, зображують подвиги запорожців і гайдамаків, які, за словами документів, нічим не відрізняються одні від інших»). І. Каманін зробив і чимало зауважень О. Андрієвському щодо «форми та засо­бу друкування актів», зокрема, вказав на відсутність переліку документів у змісті (спрямувавши це зауваження «видавцю»); публікацію деяких «абсолютно порожніх та беззмістовних» актів; вміщення у текст документів коментарів публікатора без їхнього належного виокремлення; відсутність покажчика імен та географічних назв та ін. Притому І. Каманін зауважив

О. Андрієвському, що той, маючи досвід чималої кількості пу­блікацій документів, аж ніяк не може вважатися «дилетантом в археографії». Однак рецензія закінчувалася словами: «Про­те вказані недоліки не зменшують праці п. Андрієвського та його безкорисливого служіння інтересам науки» [39]. В схваль­ній рецензії на статтю Л. Львова про відношення Запоріжжя з Кримом рецензент КС лише висловив сум з того приводу, що вона була «надрукована в такому малопоширеному й майже невідомому виданні», як «Записки» одеського Кримського гір­ничого клубу [40].

Питань історії козачини та гайдамаччини торкався Н. Мол - чановський в рецензії на одеське видання М. Літінського з істо­рії євреїв Поділля до 1793 р. Рецензія містила натяк на безпід­ставність тверджень автора про «звільнення» євреїв росіянами від гніту поляків після розподілів Речі Посполитої («Викликає інтерес вороже ставлення автора до історичної Польщі», — зау­важив рецензент, висловивши сумнів тому, що «якщо вірити, автору, населення Поділля, й особливо євреї, звільнившись від панування Польщі. відчули себе цілковито вільними» під вла­дою Росії). Рецензент піддав сумніву достовірність матеріаль­них та писемних джерел про час заселення євреями Поділля, поданих М. Літінським, вказував на однобокість оцінок Хмель­ниччини та Коліївщини, замалу увагу до «спорів та диспутів» в містечках краю, пов’язаних з появою хасидизму та інших течій в іудаїзмі та ін. Загалом Н. Молчановський вказав, що в рецензованій роботі замало уваги приділено власне Поділлю. Рецензія була досить докладною, щоб краще передати чита­чам журналу зміст рецензованої праці, «через мале поширення мови, якою вона написана» (ідишу) [41].

На сторінках КС знайшли відбиток чимало одеських публі­кацій з історико-краєзнавчої тематики. Серед них рецензії на ювілейні видання, присвячені офіційному «100-річчу» Одеси у 1894р. Автором більшості з цих рецензій був В. Ястребов. Першою з них була рецензія на працю декана історичного фа­культету Новоросійського (Одеського) університету В. Надлера «Одесса в первые эпохи ее существования». Рецензент відзна­чив досконалий стиль книги («Виклад матеріалу п. Надлером і в названій книжці, як в усіх взагалі його працях, відрізня­ється живістю та захопленням, й немає жодного сумніву, — вона знайде численних читачів»). Показово, що В. Ястребова переважно зацікавили сюжети, пов’язані з історією Одеси до офіційного часу її заснування: перші згадки про місто «Ка- цюбей», колонізації краю у XVIII ст. і роль у цьому процесі українського козацтва, штурм Хаджибея 14 вересня 1789 р. та ін. В. Ястребов звернув увагу на заперечення В. Надлером офіційної дати заснування Одеси запропонованої А. Скальков - ським. «Розповідь п. Скальковського про церемонію засну­вання Одеси, — писав В. Ястребов, — за участю митрополита Гавриїла (22 серпня 1794 р.), що визнається офіційно і тепер, п. Надлер досить ґрунтовно розвінчує, й, таким чином, вияв­ляється неможливим приурочити цю подію (тобто заснування Одеси. — Т. Г.) до певного дня року». Помітно, що В. Ястре­бову імпонувало висвітлення В. Надлером історії Одеси кінця XVIII — початку XIX ст. без приховування її суперечливих та неприємних сторін [42] (інші ж українські видання звинувати­ли працю В. Надлера у прихильності російським імперським стереотипам) [43].

В. Ястребова також явно зацікавила праця О. Маркеви­ча «Город Качибей или Хаджибей, предшественник города Одессы». Рецензент відзначив здобутки автора у порівнянні з попередниками (А. Скальковським, К Смольяніновим, П. Бру - ном та ін.), відмінності в поглядах О. Маркевича та В. Надлера щодо перейменування Хаджибея на Одесу й, особливо, висно­вки про важливе значення Хаджибеської затоки для торговель­ного мореплавства, через що «вона привертала поселенців ще в грецьку епоху». Змушений вказати і недоліки рецензованої праці, В. Ястребов завершив свій огляд словами: «Загалом ми прочитали книгу п. Маркевича з великим інтересом. Варто лише пошкодувати, що до неї не додано ані мап, ані планів, без чого топографічна її частина не може бути добре зрозумі­лою» [44]. У тому ж числі КС В. Ястребов підкреслено мало уваги приділив іншій праці О. Маркевича — «Южная Русь при Екатерине II» [45].

Водночас в іншій публікації В. Ястребов досить відверто оцінив складності написання фундаментальної історичної пра­ці до «ювілею» Одеси: «Чекаючи на сторічний ювілей міста, одеське міське управляння призначило премію у 500 крб. за рукописний твір з історії та археології новоросійського краю, беручи на свій рахунок й видання пропонованої праці, але, наскільки нам відомо, дотепер на здобуття цієї премії не за­пропоновано жодного твору. Окрім того, міське управління Одеси здійснило укладення й видання історично-географічного опису самого міста; з цією метою було організовано комісію з професорів під головуванням проф. Надлера, замовлені клі­ше для малюнків, й справа ніби вже зовсім зрушила з місця, коли проф. Надлер помер; слідом за тим один з енергійних членів комісії проф. Кірпічніков поїхав до Москви, а проф. Успенський, що замінив Надлера в якості голови, отримав призначення до Константинополя. Наслідком усіх цих змін стала затримка міського видання, яке досі не вийшло дру­ком». Однак В. Ястребов відзначив: «Ювілей Одеси все-таки був відзначений кількома науковими виданнями». Рецензент зазначив, що «за своєю внутрішньою цінністю перше місце між ними займає складена нащадком знаменитого будівничого Одеси Л. М. де-Рібасом збірка матеріалів та статей під назвою «Из прошлого Одессы». Розгляду змісту цієї збірки В. Ястре­бов приділив набагато більше місця, ніж іншим одеським юві­лейним виданням, зокрема «двом дешевим книжкам, виданим Кирило-Мефодіївським книжковим складом: 1) «Биография де-Рибаса, Ришелье и Воронцова», складена проф. В. О. Яков - лєвим й 2) «Прошлое и настоящее Одессы, сост. С. Ч.», а також й книжці I. Федорова «Столетие Одессы», в якій, так само як і в інших виданнях, рецензента КС зацікавив сюжет, що виходив за межі «сторіччя» міста — «цікава розповідь оче­видця про взяття Хаджибея» 14 вересня 1789 р. Звернув увагу В. Ястребов і на путівник по Одесі «Одесса за 100 лет.» В. Ко - ханського, відзначивши, що це видання зроблено «на амери­канський кшталт», «вишукано», однак вміщений в ньому «іс­торичний нарис складений поспіхом та невміло» [46]. Загалом, рецензії В. Ястребова свідчили про його неабияку обізнаність у питаннях історіографії історії Одеси.

Серію рецензій на ювілейні одеські видання завершила пу­блікація А. Степовича на видання одеського міського управлін­ня, про зволікання у виданні якого зазначалося вище. Рецензія була схвальна (серед недоліків вказано лише на погану якість деяких ілюстрацій), відзначалися окремі статті й висловлюва­лося здивування, що одна з установ, «які загалом не надто охо­чі до літературних проектів» (маються на увазі органи міського самоврядування), організувала написання та друк такого цін­ного фоліанту. Рецензент побажав й іншим міським управлін­ням слідувати у цьому плані прикладу Одеси [47].

Серед рецензій КС на інші історико-краєзнавчі видання, присвячені урочистим подіям, можна відзначити виклад зміс­ту брошури В. Яковлева, присвяченій переведенню до нового приміщення одеської публічної бібліотеки. «В цій брошурі ди­ректор одеської публічної бібліотеки В. О. Яковлев повідомляє цікаві відомості про книгосховище, яким він завідує, а також про інші громадські бібліотеки Новоросійського краю. Одесь­ка бібліотека найбільша з провінційних публічних бібліотек й у Новоросії, звичайно, займає перше місце. У ній нарахову­ється тепер 40 тисяч томів», — писала КС. Передаючи зміст брошури В. Яковлева, журнал також подав коротку інфор­мацію про бібліотеки краю (Катеринославської, Херсонської, Таврійської та Бессарабської губерній), зазначаючи, що лише три з них (одеська, миколаївська та кишинівська) мають зна­чну кількість книжок: «З тридцяти громадських бібліотек, що припадають на чотири величезні губернії, лише три є досить значними», — зазначав рецензент [48]. В цілому схвальною була рецензія А. Степовича на працю О. Маркевича, присвяче­ну 25-річчу Новоросійського (Одеського) університету 1890 р. (зокрема, особливо відзначена була перша частина книги, «де йдеться про трьохлітню історію митарств питання про перетво­рення одеського ліцею на університет», подані в середині кни­ги списки студентів та ін.), однак рецензент на майбутнє по­бажав авторам подібних книжок «більше й глибше зупинятися на внутрішньому житті учнів», хоч і зазначив, що дослідити цей аспект нелегко [49]. Рецензію на перший випуск «Лето­писи историко-филологического общества при Новороссийском университете», що був також посвячений 25-річчю універси­тету Одеси, написав О. Маркевич. Він звернув увагу на те, що створене товариство «не залишило без уваги й історію Півден­ної Росії» (тобто України), що воно «на свої більш ніж скромні засоби (будь-якої субсидії воно не отримує), видало перший випуск своєї «Летописи», й те, що у цьому випуску «окрім ста­туту товариства й звіту за перший рік діяльності надруковані праці, присвячені знаменитому славісту В. І. Григоровичу. без сумніву найбільшому вченому історико-філологічного факуль­тету цього університету» [50].

Рецензії КС стосувалися одеських видань, присвячених істо­рії навчальних закладів не лише Одеси, але й інших населених пунктів України. Так в рецензії на опубліковану записку щодо створення 1820 р. духовних училищ в Єлісаветграді А. Степо - вич відзначав, що вона «в будь-якому разі являє корисний вне­сок в нашу навчально-історичну літературу» [51]. Детальною та схвальною була також рецензія Г. Заблюбовського на нарис історії катеринославської гімназії й «підлеглих їй закладів» виданий в Одесі 1856 р. Притому Г. Заблюбовський звернув увагу на цей нарис як на такий, «що являє собою тепер бібліо­графічну рідкість», побажавши, щоб унікальна у своїй темати­ці праця «якнайскоріше була видана вдруге» [52].

Кілька рецензій на сторінках КС стосувалася одеських статистичних та довідкових видань. У деяких з цих видань статистика поєднувалася з історичним краєзнавством. Це, зо­крема, стосується статистичного нарису про містечко Курисово - Покровське (тепер Петрівка Комінтернівського району Одесь­кої області), складеного та виданого в Одесі місцевим земством 1883 р., рецензію на який написав В. Антонович. Поважний автор відзначив надзвичайну важливість для наукової літера­тури «відкриття статистичних відділень при земських управах кількох губерній південного краю (чернігівської, полтавської та херсонської)». У рецензованому нарисі В. Антонович «окрім значного й ретельно згрупованого статистичного матеріалу» відзначив «вельми цікаві відомості про історію заснування по­селення, про засоби колонізації...й т. п.», а також «вельми точно зібрані відомості, що відносяться до етнографічної харак­теристики населення». В. Антонович, вбачаючи у появі поді­бних земських нарисів добру перспективу для українознавства, свою рецензію закінчив словами: «Загалом, проглянувши кни­гу, читач не лише отримає цілковите знайомство з місцевістю, яка описана, але й також переконання, що за умов точного вивчення навіть поодиноких місцевостей краю відкриваються такі численні й цінні наукові відомості, зведення яких може дати єдину можливу повну картину як минулого, так і сучас­ного нам стану краю» [53].

Рецензії на земські статистичні праці, видані в Одесі, часто містили лише виклад їхнього змісту. Так І. Каманін 1888 р. до­сить розлого (майже на 13 сторінках) передав зміст статистич­них матеріалів про Одеській повіт, опублікованих в Херсоні та Одесі [54]. Найкоротша серед рецензій на одеські видання була присвячена виданому 1889 р. путівнику по Одесі: «Доступна по ціні та добре видана книга, необхідна для приїжджих, й місцевих мешканців, за тією різноманітною масою відповідей, які можуть бути викликані питаннями приватного та громад­ського життя в м. Одесі» [55]. В. Ястребов своєю рецензією 1891 р. вітав відродження видання в Одесі (після 16 річної перерви) довідкового часопису «Новороссийский календарь», бажаючи йому «удосконалення та успіху» й надавши, зокре­ма, схвальний відгук на історичну статтю В. Яковлева (хоч і з зауваженням щодо стилю) й критичні на деякі інші вміщені в «календарі» статті [56]. Серед інших рецензій на неісторич - ні одеські видання був короткий позитивний відгук на статтю I. Палімпсестова в «Записках общества сельского хозяйства южной России» щодо минулого та перспектив лісівництва у причорноморських степах [57].

Рецензії на етнографічні та літературознавчі праці й літера­турні твори, видані в Одесі, на сторінках КС почали з’являтися відносно пізно (хоча згадки про такі публікації вміщувалися в бібліографічних оглядах журналу набагато раніше). Першою з них була досить схвальна рецензія А. Степовича на збірку українських прислів’їв та загадок М. Комарова 1890 р. Рецен­зент особливо відзначив бібліографічний покажчик книжки, значну кількість вперше опублікованого етнографічного мате­ріалу. Зауваження були зроблені лише щодо деяких невідпо­відностей рубрикації та змісту. «В цьому плані, — завершував рецензію А. Степович, — можна було б зробити ще чимало за­уважень, але, здається, достатньо і вищезгаданих, тим більш, що вони майже не зменшують значення книжки й вказані лише у сенсі поправок щодо розташування матеріалу» [58]. Згодом Х. Ящуржинський стисло передав зміст «Материалов по этнографии Новороссийского края.», зібраних В. Ястре - бовим, наголосивши на їхньому значенні для української фі­лології [59]. В цілому схвальною із зазначенням деяких кон­кретних огріхів була рецензія А. Степовича на «Опыт словаря неправильностей в русской разговорной речи (преимуществен­но с Южной Росси)» 1886 р., що також мав певне значення для розвитку етнографії [60].

Педагог та журналіст В. Дурдуківський розпочав свою ре­цензію на «Український співаник» Б. Арсеня, виданий в Одесі 1904 р., з розлого вступу про те, як низькопробні й непристой­ні російськомовні пісні витісняли серед народу «старовинні українські пісні, що наповнювали захоплюючою здоровою ве­селістю, або чіпляли глибокою тугою душу», й відбувалося це завдяки «модності» перших. Виходячи з цього, В. Дурдуків- ський наголосив на важливості роботи української інтеліген­ції, яка «енергійно зайнялася, поширенням в народі рідної пісні». Однак рецензент зауважив, що займатися зазначеною роботою «без належної. відповідальності та. знань» немож­на, інакше це лише «зашкодить справі». Саме до такого не­гативного досвіду відніс В. Дурдуківський збірку Б. Арсеня, в якій, за словами рецензента, було забагато пісень низького ґатунку («яким місце не в збірці для народу, а лише в п’яній, або дуже нерозбірливій й малоінтелігентній компанії») та за­гальновідомих пісень «семінарського та міщанського репер­туару», а по-справжньому цінні пісні, вміщені в збірці, були явно запозичені її автором з інших збірок без вказівки джере­ла. Показово, що зауваження В. Дурдуківського стосувалися лише самої збірки Б. Арсеня, а не роботи одеського видавни­цтва Єфима Івановича Фесенка (1850-1926 рр.), яке за підра­хунками сучасних істориків протягом 1887-1914 рр. опублі­кувало 60 книжок української мовою, серед яких чільне місце займали фольклорні збірки [61], адже у рецензії було згадано, що «п. Фесенко. перед тим випустив одну збірку [народних пісень] п. Федоровича й дві — по-справжньому прекрасних — п. Конощенка» [62].

В. Данілов прорецензував збірку «Українське весілля» І. Демченка в контексті цілої низки публікацій на подібну те­матику, зазначивши, що їм найбільше бракувало нот до пода­них текстів пісень: «... ані у Чубинського, ані у п. Грінченко мелодій нема. Це — загальний недолік російської етнографії, що вивчення поезії та обряду не йде паралельно із вивченням музики, що його супроводжує». «Що стосується збірки п. Дем - ченка, — писав В. Данілов наприкінці своєї рецензії, — то головний її інтерес полягає саме у мелодіях доданих до пісень. З боку зовнішньо-обрядового вона надає надто мало відомостей, але пісень у збірці вміщено багато — 277№ № . Окрім того до збірці додано чотири чудово виконаних малюнки п. Ждахи, що зображують різні моменти весілля: 1) «Сватання» (старости з хлібом); 2) «Ставлять гильце на толи»; 3) «Молоду покрива­ють»; 4) «Весілля» (ігри на весіллі)» [63].

Серед одеських літературознавчих творів дві рецензії в КС стосувалися біографічних нарисів Т. Шевченка — О. Конисько - го 1898 р. та О. Андрієвського 1903 р. Рецензія Н. Молчанов - ського на нарис, написаний О. Кониським, була короткою та схвальною. Відзначалося, що автор поставив перед собою такі завдання, які можливо було виконати в рамках одного нарису, й далі «суворо дотримувався визнаних таким чином рамок», ве­ликий зібраний та опрацьований матеріал («якщо деякі окремі висновки й можуть здаватися спірними, то в книзі читач зна­йде достатньо матеріалу, для самостійного судження.» — між іншим, зазначав рецензент), добру мову викладу, задовільну якість ілюстративного матеріалу та ін. [64]. В. Дурдуківський в рецензії на брошуру О. Андрієвського, коротко передавши її зміст, з одного боку, відзначив головний недолік — надто не­значний обсяг, через який «брошура ця. не дає нічого нового та оригінального», а з іншого, — позитиви: актуальність (за словами рецензента, «особливо, завдяки творам О. Я. Конись - кого» «зовнішня, так би мовити, біографія нашого геніально­го кобзаря розроблена більш-менш задовільно», на відміну від «історично-літературного та критичного розгляду творів Шев­ченка») й «любов та пошана до Шевченка, які ніби пронизують усю її, проглядаються у кожному її слові» [65].

В. Науменко в рецензії на брошуру В. Мочульського, при­свячену творчості М. Гоголя, зазначав: «Вступні рядки дають право чекати більшого, ніж в дійсності знаходить читач в цій статті». Рецензент навів кілька витягів з тексту брошури, що свідчили, на його думку, про наявність вигадок та припущень. «Також штучним, — писав В. Науменко, — здається нам ви­сновок, який зробив автор з повісті «Вій», — що ніби недарем­но Гоголь відьмою зробив доньку вельми багатого малоросій­ського сотника: цим він хотів висловити народну думку, що «якщо старшини й оплот малоруського народу зв’яжуться з нечистою, тоді жодна мудрість й ніякі хитрощі не можуть вря­тувати людину (на Україні) від загибелі». В. Науменко вказав на надмірну зарозумілість деяких місць брошури, оскільки її висновок не потребував «таких далеких алегоричних мірку­вань» [66].

Серед тогочасних одеських літературознавців та бібліогра­фів досить тісні зв’язки з КС мав Михайло Федорович Комаров (1844-1913 рр.) [67]. КС неодноразово посилалася на біогра­фічні та інші відомості, які «люб’язно повідомив М. Ф. Кома­ров» [68], друкувала його праці. Серед листів до М. Комарова, зібраних у фондах Одеської наукової бібліотеки ім. М. Горько­го, КС згадується чимало разів, зокрема, у листах С. Єфремо - ва, Ф. Лєбєдінцева, К. Михайльчука, В. Науменка, О. Погиб - ко, Б. Познанського, В. Скидана, І. Тобілевича, Є. Трегубова, Є. Чикаленка та ін. [69]. Деяка інформація з цих листів мо­гла б доповнити відомості про склад авторів КС (наприклад, М. Палієнко не вказує автора під псевдонімом «П. П.» пу­блікацій про «парубоцькі громади» в м. Маяках під Одесою

[70] , тоді як в листі вчителя міського училища з Нікополя, що колись працював в Маяках, Павла Павловича Приходько, між іншим, говориться: «Я ще послав одну замітку в «Киевск. Ст.» про отаманство в Маяках. Не знаю чи надрукують»; ця та інші згадки в листах до М. Комарова є достатніми для визнання П. Приходька автором вищезгаданих дописів у КС з м. Маяки)

[71] . В деяких листах помітна особлива зацікавленість киян, наближених до КС, в отриманні одеських видань (зокрема, в листах від 1899 р. Олександра Лаврентійовича Гавриша, ко­лишнього співробітника книгарні КС, який прагнув «швидко і дешево», без посередництва редакції КС, отримувати одеські українські видання для своєї нової книгарні) [72]. З листів Є. Чикаленка помітно, що М. Комаров брав активну участь в організації передплати на КС (наприклад, 4 січня 1901 р. Є. Чикаленко писав: «Запалюйте серця земляків, щоб підпису­валися на «К. Старину»; 29 листопада 1902 р. — «.звертаюсь до Вас с проханням взять усіх можливих засобів, аби пору­шить підписку на «К. Старину». Є надія, що в будучім році вона буде значно цікавіша, ніж за минувший.»; 4 листопада 1903 р. — «Редакція «К. Старини» просить Вас — чи не най­дете можливості зробити виписку журналу обов’язковою для свої родичів.» і т. п.) [73]. Однак така діяльність не врятува­ла публікацію М. Комарова від досить критичних рецензій на сторінках КС.

Рецензії ці стосувалися однієї з головних праць М. Комаро­ва як бібліографа «Шевченко в литературе и искусстве» 1904 р.

В. Доманицький спочатку вмістив досить коротку рецензію на цю працю, де було розібрано структуру покажчика й зробле­но до нього значну кількість доповнень (особливо відзначивши брак відомостей «у відношенні галицької літератури після 1883 року»), проте загальний висновок щодо праці був позитивний, а щодо зауважень зазначено: «Все це, звичайно, дрібниці, які жодною мірою не применшують цінної праці поважного авто­ра» [74]. Невдовзі на сторінках КС В. Доманицький вмістив пе­реклад досить критичної рецензії І. Франка зі «Записок» НТШ, в якій головними недоліками вважалися: 1) неправильне по­дання пунктів покажчика (вказувалися назви часописів замість того, щоб вказувати назви творів Т. Шевченка, які там друку­валися); 2) неповнота (не лише стосовно видань галицьких, але й «варшавських, празьких, німецьких французьких та ін.»); 3) «неточність у переданні назв статей» — цей недолік І. Фран­ко вважав найсуттєвішим та досить поширеним у покажчику М. Комарова [75]. Вже 1906 р. в замітці українською мовою

В. Доманицький подав додаткові зауваження й розлогі допо­внення до 14 пунктів покажчика М. Комарова. Тон замітки був набагато жорсткіший, ніж у його попередній рецензії. «Бібліо­графії матеріалів для розсліду про життя та твори Т. Шевчен­ка д. М. Комаров присвятив спеціальну книжку — покажчик «Т. Шевченко в литературе и искусстве» (Одесса 1903), але, на жаль, не тільки неповний (за що автора неможна винуватити), але і з чималими хибами, яких найбільше вказав д. І. Фран­ко в своїй великій рецензії. Ці останні (особливо неповнота і часом неправдивість змісту книжки) дуже утруднюють роботу кожному, хто заходиться досліджувати літератури про Шев­ченка, і коли він покладатиметься на покажчик д. Комарова, то зробить не одну чималу помилку», — стверджував В. До­маницький [76].

Рецензії на одеські видання літературних творів були і чис­ленними, і досить різними за характером їхніх оцінок. Зро­зуміло, що КС подавала схвальні рецензії на твори метрів української літератури, які друкувалися в Одесі. Наприклад, рецензія Ф. Матушеського на І та ІІ томи одеського видання творів І. Тобілевича (Карпенко-Карого) 1897 р. [77] та рецен­зії П. Горянського на III [78] та VI томи [79] цього видання 1903 р. містили як захоплені відгуки, детальний й ґрунтов­ний аналіз драматичних творів, так і, в цілому, позитивні від­гуки щодо якості видання (наприклад, П. Горянський щодо III тому, відзначивши «добрий папір, чіткий шрифт» й те, що «при значному обсязі книжки ціна їй призначена досить не­дорога — 1 крб. 25 коп.», зробив зауваження лише стосовно «неохайної коректури») [80]. В. Доманицький в рецензії на оповідання Б. Грінченка, видані в Одесі 1903 р., оцінивши книжку як «загальнокорисне популярне видання», зазначив: «Видання з зовнішнього боку бездоганне» [81]. Щоправда, в короткій рецензії на завершальний том творів О. Кониського 1903 р. рецензент КС зосередився на одному з недоліків ви­дання. «Відсутність хронологічної системи в групуванні літера­турного матеріалу — недолік, помітний у всіх чотирьох томах творів О. Я. Кониського, які вже вийшли друком. Загалом, безсистемність й випадкове групування творів згаданого автора має стати докором для видавців», — зазначав рецензент, вва­жаючи цей недолік досить суттєвим, оскільки «хронологічна невпорядкованість щодо групування творів О. Я. Кониського позбавляє читача наочно бачити картину поступового розвитку літературного таланту цього автора.» [82].

Вкрай негативна рецензія В. Науменка на хвалебні укра­їнські вірші, присвячені пам’яті «царя-визволителя» Олексан­дра II, містила вказівку на те, що їхній автор «не лише не має натяку на талант, але й навіть на просте вміння висловлювати свої думки», й пораду, в разі якщо він насправді є «другом малоросійського слова», більше віршів не писати [83]. Б. Ла­заревський у короткій рецензії на книгу Е. Любича «Из Жиз­ни», надруковану в Одесі 1902 р., зазначив: «Вісім нарисів, вміщених у цій книжці, можна розподілити на дві частини. Перші чотири присвячені зображенню психології малоруського селянина після того як він стає солдатом. В інших. подається низку картин й моментів народного українського життя, яке автор малює з великою любов’ю та знанням, як людина, що сама з нього вийшла». Відзначивши художні переваги нарисів й зауваживши, що єдиним недоліком книжки є її невеликий обсяг, Б. Лазаревський завершив свою рецензію словами: «Від­чувається, що п. Любич чудово володіє малоросійською мовою й, будь останні нариси написані цією мовою, вони без сумні­ву були б ще сильніше, як сильніше музика зі словами, ніж без слів» [84]. Подібними дотепними зауваженнями рецензенти КС вчили талановитих авторів не цуратися рідної української мови.

Схвальні рецензії отримали дві благодійні літературні збір­ки, видані в Одесі «на користь голодуючим» 1892 р. В рецензії на одну з них О. Маркевич, враховуючи сферу інтересів КС, подав перелік тих літературних творів збірки, «які стосуються південної Русі» (тобто України), а також значну увагу приділив вміщеним у збірці спогадам М. Шимановського [85]. В рецензії на іншу В. Ястребов, серед літературних творів, першим від­значив нарис вищезгаданого одеського діяча П. Зеленого [86].

С. Єфремов у рецензії на три збірки виданих у Кременчуці, Києві та Одесі поезій цілком бездарних, на його думку, об­межився лише наведенням короткого уривку з далекого від досконалості твору Ф. Подоляка, вміщеного у книжці «Осінні квіти» (Одеса 1903 р.), зауваживши. «Більше про пана Федора Подоляка казати нічого» [87] (Однак, загалом, С. Єфремов до­сить поважно ставився і до одеських діячів, і до одеських ви­дань. Наприклад, лист до М. Комарова від 18 квітня 1905 р. він розпочав словами: «Вельмишановний та дорогий Михайло Федоровичу, дуже дякую Галину Михайлівну і вас за прислану писанку. Книжечка вийшла гарненька. Про неї певне писати­му в «К. Ст.», або і де інше») [88].

Літературні твори та збірки, видані в Одесі, займали чисель­не місце у загальному обсязі україномовних книжок. На що не забували вказувати автори оглядів українських літературних новинок на сторінках КС. Так огляд 1885 р. В. Горленка розпо­чинався словами: «Десять книжок та книжечок — таке скром­не число цих новинок. В свій час мі говорили про найважли­віші з них, збірник «Рада» та новини Мордовцева. Перед нами тепер пачка брошур й Альманах «Ныва», що вийшов в Одесі». Останньому огляду автор приділив найбільше уваги. Він не шкодував вишуканих компліментів для вміщеного в альмана­сі перекладу П. Ніщинського уривку з «Одисеї». Як «значний оригінальний твір одеської збірки» було оцінене оповідання

І. Левицького «Чортяча Спокуса»; набагато менш вдалою, хоч і досить «сценічною», рецензент вважав п’єсу «Утоплена» Ста - рицького й зовсім негативно були оцінені вміщені в альманасі вірші. «В «Ныве» є маленька збірка народних пісень Одесько­го повіту, що являє цікаву спробу зібрання пісенних мотивів, які є у вжитку у певному районі. На жаль, ця збірка замала. Сусідство народних пісень є дуже невигідним для цілої армії «поетів», що заполонили альманах своїми песнопениями» [89]. В огляді українських видань 1903 р. В. Страшкевич, згадавши кілька книг, виданих в Одесі, піддав критиці альманах «З над хмар і долин» за вміщення деяких віршів надто низького рів­ня. «Якщо б не було цих та їм подібних творів, які, вочевидь, просто через недогляд були надруковані, уся збірка, що містить багато цінного матеріалу, від того б значно виграла», — зазна­чав рецензент [90].

Загалом в КС часто лунала критика українських віршів з одеських публікацій. Це відбилося і в рецензії Л. Біднової на альманах «Багаття» 1905 р. Сучасні одеські історики звертають увагу на соборницький характер цього альманаху як за геогра­фією авторів («у «Багатті» була представлена поезія і белетрис­тика всієї України»), так і за його розповсюдженням (в тому числі в Буковині та Галичині) й те, що він «розкрив молоді таланти» [91]. Проте рецензентка КС була іншої думки, відзна­чивши, що хоч «Багаття» за датою свого виходу — 1905 р. — «є новинкою в українській літературі», однак цього разу «новизна за часом не є синонімом новизни за змістом», оскільки «навіть дивно, яким чином осіб з тридцять авторів .на 265 сторінках великого формату умудрилися не подати жодної нової думки, жодного яскравого красивого образу». У багатьох творах ре­цензентка побачила ознаки «авторського безсилля», віднісши до подібних творів навіть оповідання Г. Ходкевича. Загалом, Д. Біднова констатувала, що «усі твори, надруковані у збірці «Багаття», які претендують на високий зміст — найбільш не­вдалі», притому зауваживши, що з них «трохи краще впора­лася зі своїм завданням пані Кобилянська». Щодо поетичної частини збірки рецензентка зазначила, що «здебільшого, вірші не піднімаються над рівнем посередності», одразу зауваживши, що це «не відноситься до віршів М. Чернявського, І. Франка, Борися Грінченко» (а також і до творів белетристів П. Мирно­го, М. Левицького, Л. Яновської, Дніпрової Чайки, які «трохи примиряють читача з сірим, однотонним через свою посеред­ність змістом «Багаття»). «Загалом, на нашу думку, названа збірка жодною мірою не відповідає своїй назві, й «Багаття», опубліковане в Одесі, «нікого не зігріє і нікому не засяє.» — підводила підсумок своєї розлогої рецензії Л. Біднова [92]. Стаття Л. Біднової про «Багаття» була останньою з рецензій КС XIX — початку XX ст. на одеські видання.

Значна загальна кількість рецензій КС на одеські видання свідчила про важливе значення, яке відводив журнал Одесі, сприймаючи її як місто з переважаючим українським населен­ням («Не зважаючи на різноплемінність м. Одеси, як великого портового міста, корінним населенням в ній все одно залиша­ються малороси», — цитував журнал доповідь П. Зеленого про необхідність українських підручників в Одесі [93]), а також важливий центр української науки, культури та національного руху. Це відбилося у численних публікаціях КС, які можуть бути предметом спеціального дослідження [94].

Рецензії на одеські видання з’являлися на сторінках КС майже кожний рік (найбільше у 1886 та 1894 рр., коли ви­йшло по шість таких рецензій). Автори рецензій намагалися бути максимально об’єктивними та принциповими (про це свід­чать і негативні рецензії на окремі праці таких близьких до журналу осіб, як О. Маркевич, М. Комаров та ін.). Найбільше позитивних рецензій стосувалися одеських видань з археології, статистики та історії запорізького козацтва, найбільше нега­тивних — праць зі середньовічної історії, літературознавства та літературних творів. Таким чином, КС відігравала функції відбору найбільш якісної одеської українознавчої продукції. Розглянуті рецензії є лише однією зі складових зв’язків між Одесою та КС, які потребують подальшого вивчення.

Джерела та література

1. Палієнко М. «Киевская старина» у громадському та науковому житті України (кінець XIX — початок XX ст.) — К., 2005. — С. 118-119.

2. Xмарський В. М. З історії розвитку археографії на Півдні України: Аполлон Скальковський // Записки історичного факультету. — Вип. 6. — Одеса, 1998 — С. 140; Xмарський В. М. Археографічна діяльність Одеського товариства історії та старожитностей: Моно­графія. — Одеса, 2002. — С. 303; Музичко О. Історик Федір Івано­вич Леонтович (1833-1910). — Одеса, 2005. — С. 9, 153; Новікова Л. В. Внесок А. О. Скальковського (1808-1898) у дослідження іс­торії Південної України. 07.00.01 — історія України: Автореф. дис. на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук. — Одеса 2004. — С. 5; Синявська О. О. Історик Олексій Іванович Маркевич: життя та діяльність. — Одеса, 2003. — С. 64.

3. Зленко Г. Лицарі досвітніх вогнів: Тридцять три портрети діячів одеської «Просвіти» 1905-1909 рр. — Одеса, 2004. — С. 15-21, 156-157, 225-226.

4. Бачинська О. А. Щербина Федір Андрійович // Одеські істори­ки. Енциклопедичне видання. Том І. (початок ХІХ — середина XX ст.). — Одеса, 2009. — С. 457-460.

5. Указатель книг и статей, относящихся к истории и этнографии южной России за 1881 г. (Окончание) // Киевская старина (далі — КС). — 1882. — Т.1. — № 2. — С. 401.

6. Обозрение газет КС. — 1888. — Т. 21. — № 5. — С. 21-22 (Отд. 4.).

7. Зеленый П. А. «Одесский вестник» (пятьдесят восьмой год изда­ния) // КС. — 1884. — Т.8. — № 2. — С. ХІІ — ХІІІ.

8. КС. — 1903 — № 2. — С.22 (Объявления).

9. Украинские периодические издания // КС. — 1906. — Т. 92. — № 1. — С. 17-18; Українська преса // КС. — 1906. — Т. 92. № 3-4. — С. 93.

10. Н. П. Одесское общество истории и древностей // КС. — 1882. — Т. 1. — № 3. — С.616.

11. И. Л. Записки Императорского Одесского Общества истории и древностей. Т. ХІІІ. С VI литограф. листами. Одесса, 1883 г. 294 стр. Ц.3р. // КС. — 1884. — Т.9. — № 6. — С. 320-322.

12. Каманин И. Отчет Императорского Одесскаго Общества истории и древностей с 14 ноября 1884 года по 19 ноября 1885 года. Одесса. 1886 г. // КС. — 1886. — Т. 15. — № 6. — С.616.

13. Каманин И. Записки императорского Одесскаго общества истории и древностей. Т. XIV. С 6-ю литографированными листами. Одес­са. 1886 года // КС. — 1886. — Т. 16. — № 11. — С.555-558.

14. Щербина В. Записки Императорского Одесского Общества Исто­рии и Древностей. Т. ХХ. Одесса. 1897 // КС. — 1898. — Т. 61. — № . 6. — С. 105-108.

15. Отчет Императорского Одесского Общества Истории и Древностей с 14-го ноября 1886 г. по 14 ноября 1887 г. Одесса. 1888 // КС. — 1888. — Т. 21. — № 5. — С. 42 (Отд. 2).

16. В. Я. Отчет Импер. Одесского Общества Истории и Древностей за 1893 г. Одесса 1894. // КС. — 1894. — Т. 47. — № 10. — С. 161­162; В. Я. Отчет Импер. Одесского Общества Истории и Древнос­тей за 1894 г. Одесса 1895. Стр. 80 // КС. — 1895. — Т. 50. — № 7/8. — С. 55-58.

17. Ь. Записки Императорского Одесского Общества Истории и Древ­ностей. Том XXI. Одесса. 1898. 8 д. л. 292+56+32+28+66 стр. и 8 табл. рисунк. // КС. — 1899. — Т. 64. — С. 171 -172.

18. По поводу письма г. Ал. Марковича // КС. — 1899. — Т. 65. — № 4. — С. 28-30 (Отд. 2.).

19. П. Г. Исторический очерк пятидесятилетия Императорского Одес­ского Общества Истории и Древностей. 1839-1889. Составитель вице-президент общества В. Юргевич. К юбилею Общества 14 но­ября 1889 г. Одесса. 1889 // КС. — 1890. — Т. 29. — № 6. — С. 571-572.

20. Ученые общества. «Отчет Императорского Одесского Общества Ис­тории и Древностей за 1899г.» (Одесса, 1900 г.) // КС. — 1900. — Т. 71. — № 12. — С. 194-195 (Отд. 2).

21. VI археологический съезд в Одессе // КС. — 1884. — Т. 10. — № 10. — С. 339, 340, 343, 345-346.

22. Ястребов В. Труды VI археологического съезда в Одессе (1884 г.). Том I. Одесса. 1886 г. // КС. — 1887. — Т. 17. — № 4. — С. 747­753.

23. Каманин И. А. А. Матвеев. К вопросу об археологических изсле - дованиях в Южной России. Одесса 1884 года // КС. — 1884. — Т. 13. — № 10. — С. 324-325.

24. Голубовский П. О скальных пещерах на берегу Днестра в Подоль­ской губернии. Вл. Б. Антоновича. Одесса, 1886 г. Следы мегали­тических построек в Украине. Львов. 1886 г. // КС. — 1887. — Т. 19. — № 10. — С. 369-370.

25. Голубовский П. О летописях. Из лекций по русской историогра­фии. Вып. I. А. Маркевича. Одесса, 1883 г. // КС. — 1883. — Т. 6. — № 8. — С. 745, 748.

26. Голубовкий П. 1) Ив. Малышевский. Варяги в начальной истории христианства в Киеве. Киев. 1887 года. 2) Ф. Успенский Русь и Византия в X веке. Речь, произнесенная 11-го мая 1888 года в тор­жественном собрании Одесского Славянского Благотворительного Общества в память 900-летнего юбилея крещения Руси. Одесса.

1888 Года // КС. — 1888. — Т. 23. — № 12. — С. 64.

27. В. Я. Ф. И. Успенский. Воспоминания о В. И. Григоровиче. Одес­са. 1890. // КС. — 1890. — Т.30. — № 7. — С. 158-159.

28. В. А. П. А. Иванов. Исторические судьбы Волынской земли с древнейших времен до конца XIV века. Одесса 1895 г. // КС. —

1896. — Т.52. — № 2. — С. 69-71.

29. Музичко О. Э., Хмарський В. М. 1ванов Павло Андршович // Одеськ!.сторики. — С. 148.

30. А. М. Из истории литературной деятельности в Сербии XV века. «Книга царств» в собрании рукописей библиотеки Новороссийско­го университета. М. Г. Попруженко. Од. 1894 г. // КС. — 1894. — Т. 44. — № 3. — С. 579-581.

31. А. А. «Следы иудейских воззрений в древне русской письменнос­ти. Слово Кирилла Философа». Г. М. Браца. Одесса 1894 г. // КС. — 1894. — Т. 45. — № 6. — С. 561-562.

32. Нейман Ц. Андриевский М. А. Козацкая дума о трех азовских братьях в пересказах, с объяснениями, разбором и картой. Одес­са 1884 г. (8-о 82 стр.) // КС. — 1884. — Т.9. — № 5. — С. 130­138.

33. Скальковский А. Филипп Орлик и запорожцы // КС. — 1882. — Т. 2. — № 4. — С. 106.

34. Каманин И. История Новой Сечи или последнего Коша Запорож­ского, на основании подлинных документов запорожского сечево - го архива, удостоенная почетного отзыва императорской академии наук. А. Скальковского. Издание третье. Часть I. Одесса, 1885 г. // КС. — 1886. — Т. 14. — № 4. — С. 794-796.

35. Там само. — С. 795.

36. Каманин И. История Новой Сечи или последнего Коша Запорож­ского, А. Скальковского. Издание третье. Часть II. Одесса, 1885 года // КС. — 1886. — Т.15. — № 8. — С. 733-735.

37. Каманин И. История Новой Сечи или последнего Коша Запорож­ского, А. Скальковского. Издание третье. Часть III. Одесса, 1886 г. // КС. — 1886. — Т.16. — № 10. — С. 373, 374.

38. Материалы А. А. Скальковского // КС. — 1902. — Т. 79. — № 11. — С. 104.

39. Каманин И. Материалы для истории южно-русского края в XVIII столетии (1715-1774 г.), извлеченные из старых дел Киевского губернского архива А. А. Андриевским и изданные император­ским одесским обществом истории и древностей. Одесса, 1886 г. // КС. — 1886. — Т. 16. — № 9. — С. 155-157.

40. Отношения между Запорожьем и Крымом. Л. Львова (Записки Крымского Горн. Клуба 1895 г., № № 3 и 6-12) // КС. — 1896. — Т. 53. — № 6. — С. 105-107.

41. Н. М. «Койрос Подолия» (судьбы Подолии) и история тамошних евреев или материалы для истории евреев России. Составил по ис­торическим источникам в трех частях М. Н. Литинский. Часть I. Одесса, 1895. (Стр. 69. Цена 50 к. На еврейском языке) // КС. — 1897. — Т. 59. — № 12. — С. 84-86 (Отд. 2).

42. В. Я. Надлер В. К. Одесса в первые эпохи ее существования. Одес­са 1893 // КС. — 1894. — Т. 44. — № 1. — С. 159-211.

43. Див: Музичко О, Хмарський В. До історії київської історичної школи: Павло Андрійович! ванов // Український історичний жур­нал. — 2006. — № 5. — С. 149.

44. В. Я. Город Качибей или Гаджибей, предшественник города Одессы, А. Маркевича. Одесса, 1894 // КС. — 1894. — Т. 45. — № 4. — С. 190-192.

45. В. Я. Южная Русь при Екатерине II. Проф. А. Маркевича. Одесса,

1893. 31 с. // КС. — 1894. — Т. 45. — № 4. — С. 192.

46. В. Я. Одесские юбилейные издания // КС. — 1894. — Т. 47. — № 10. — С. 157, 158.

47. С-чъ, А. Одесса 1794-1894. Изд. Городского общественного управления. 1895 // КС. — 1894. — Т. 52. — № 2. — С. 71-73 (Отд. 2).

48. К новоселью городской публичной библиотеки в Одессе (1829­1883 г). Одесса. 1883 г. // КС. — 1884. — Т. VIII. — № 2 (фев­раль). — С. 491, 492.

49. А. С-ч. А. И. Маркевич. Двадцатипятилетние новороссийского университета. Историческая записка и академич. списки. 784 стр. + ХС. Одесса 1890 Ц. 1 р. 50 к. // КС. — 1891. — Т. 34. — № 9. — С. 506-507.

50. А. М. Летопись историко-филологического общества при Новорос­сийском университете. I. (Посвящается 25 летию Им. новороссий­ского университета). Одесса 1890 г. // КС. — 1891. — Т. 32. — № 1. — С. 200.

51. Степович А., Полницкий А. Историческая записка об открытии елисаветградских духовных училищ. 124 стр. Одесса. 1890 г. // КС. — 1891. — Т. 32. — № 2. — С, 360-361.

52. Г. 3. Краткий историко-статистический обзор екатеринослав - ской гимназии и подчиненных ей учебных заведений. Одесса. В тип. Францова и Нитче. 1856. Его превосходительству г. попе­чителю одесск. уч. окр., поч. поп. Демидовского лицея, д. с.с. и кавалеру Павлу Григорьевичу Демидову с глубоким уважением посвящает Я. Грахов. 20 апреля 1856. Екатеринослав // КС. — 1888. — Т.20. — № 3. — С. 39-45.

53. В. А. Местечко Курисово-Покровское (Балай тож). Статистическое описание поселения, составленное статистическим отделением при херсонской губернской земской управе. Одесса. 1883 г. // КС. — 1883. — Т.7. — № 11. — С. 495-496.

54. Каманин И. Новые статистическо-географические данные об Одесском уезде // КС. — 1888. — Т. 23. — № 10. — С. 1-13 (Отд. 2.).

55. Н. Т. Путеводитель по Одессе и ея окрестностям (Справочная кни­га для одесситов и приезжих). Адрес Календарь с приложением планов г. Одессы, ея окрестностей, городского и русского театров. Издание В. В. Скидана. Одесса, 1889 г. стр. I — XXIII, 1-395, цена 60 к. // КС. — 1888. — Т. 24. — № . 2. — С. 533.

56. Ястребов В. Новороссийский календарь на 1891 год. Одесса 1890 // КС. — 1891. — Т. 32. — № 2. — С. 365-367.

57. И. Палимпсестов. Степи юга России были-ли искони веков степя­ми или возможно-ли облесить их (Зап. Имп. Общ. Сел. Хоз. Ю. Р.

1889 Г. № № 3-12) // КС. — 1890. — Т. 29. — № 5. — С. 395.

58. Степович А. М. Комаров. Нова збирка народних малоруських прыказок, помовок, загадок и пр. Одесса 1890 г. // КС. — 1890. — Т. 31. — № 11. — С. 349.

59. Х. Я. Материалы по этнографии Новороссийского края, собранные в елисаветградском и александрийском уездах Херсонской губер­нии. В. Н. Ястребовым. Одесса, 1894 г. Цена 1 р. 50 к. // КС. —

1894. — Т.46. — № 7. — С. 127.

60. С-ч А. Доплочев В. Опыт словаря неправильностей в русской раз­говорной речи (преимущественно в Южной России). Одесса 1886 г. // КС. — 1888. — Т.22. — № 9. — С. 63-64 (Отд. 2).

61. Хмарський В. М. Єфим Фесенко: Як друкарський верстат в Одесі прислужився українській справі // Чорноморська хвиля Україн­ської революції: провідники національного руху в Одесі у 1917­1920 рр. — Одеса, 2011. — С. 426.

62. Мировець В. Б. Арсень. Украинский спиванык. 100 писень з но­тами. 1-132+1- III стр. Одесса. 1904 // КС. — 1904. — Т. 85. — № 6 — С. 132-136 (Отд. 2).

63. Данилов В. Украинське весилля. (3 голосами). Записав Ив. Дем­ченко. Издание типографии Е. И. Фесенко в Одессе. 1905 г. // КС. 1906. — Т. 93. — № 5-6. — С. 4-5 (Отд. 2).

64. Н. М. А. Я. Конисский. Жизнь украинского поэта Тараса Григо­рьевича Шевченка. Критико-биографическая хроника. С портре­тами Т. Г. и его друзей и видами хаты и могилы его. 1814-1861. Одесса, 1898 (Стр. 728. Ц. 1 р. 75 к.) // КС. — 1898. — Т.62. — № 9. — С. 90-92 (Отд. 2).

65. Мировец В. А. Андриевский. Об отношении Т. Г. Шевченка к жиз­ни. Одесса, 1903 г. 1-16 стр. // КС. — 1903. — Т. 81. — № 4. — С. 65-67 (Отд.2.).

66. В. Н. В. Н. Мочульский. Малороссийские и петербургские повес­ти Н. В. Гоголя (К истории художественного творчества). Одесса 1902 г. стр. 1-20 // КС. — 1902. — Т. 78. — № 9. — С. 153-154.

67. Зленко Г. Літа і люди: оповіді письменника-пошуковця. — Одеса, 2009. — С. 109-113.

68. Сьогобочній Гр. Василий Онисимович Корниенко (Некролог) // КС. — 1905. — Т. 88. — № 1. — С. 17 (Отд. 2).

69. Одеська національна наукова бібліотека ім. М. Горького (далі — ОННБ). Відділ рукописів — № 28/3. — Арк. 12, 26, 28; 28/5. — Арк. 2, 127, 143; 28/6. — Арк. 14, 20, 39-40, 63; 28/8. — Арк.

27, 37.

70. П. П. «Парубоцьки громады» в г. Маяках, Херсонской губ. // КС. — 1901. — Т. 74. — № 7-8. — С. 19-20 (Отд.2); П. П. П. Еще несколько слов о «парубоцьких громадах» (атаманствах) г. Маяк Херсонской губ. // КС. — 1901. — Т. 75. — № 12. — С. 156-158 (Отд.2); П. П. Некоторые детские игры в Маяках, Херсонской губ. (Материалы к изучению игр) // КС. — 1902. — Т. 78. — № 9. — С. 401-407; Палієнко М. Г. «Киевская старина» (1882­1906): Систематичний покажчик змісту журналу. — К., 2005. — С. 191-198.

71. ОННБ. — № 28/6. — Арк. 30-31 (545-546).

72. ОННБ. — № 28/2. — Арк. 36-35.

73. ОННБ. — № 28/9. — Арк. 49, 53, 56, 58.

74. Доманицкий В. Т. Шевченко в литературе и искусстве. Библиогра­фический указатель материалов для изучения жизни и произведе­ний Т. Шевченка. Составил М. Комаров. Одесса, 1903. 1-143, іп

8о. Ц. 75 коп.// КС. — 1904. — Т. 84. — № 2 — С. 77-80 (Отд. 2).

75. Доманицкий В. Т. Шевченко в литературе и искусстве. Библио­графический указатель материалов для изучения жизни и про­изведений Т. Шевченка. Одесса, 1903. ст. 140 + 4 ненум.// КС. — 1904. — Т. 85. — № 5 — С. 79-90 (Отд. 2).


76. Доманицький В. До бібліографії літератури про Т. Шевченка. — 1906. — Т.94. — № 9. — С.5-10 (Отд. 2).

77. Иван Тобилевич (Карпенко-Карый). Драмы и комедии. Т. I—II. Одесса. 1897 // КС. — 1898. — Т. 62. — № 7—8. — С. 45—50 (Отд.2).

78. П. Г. Иван Тобилевич (Карпенко-Карый). Драмы и комедии. Том

III. Змист: 1) По-над Днипром. — 2) Хазяин. — 3) Лиха искра по­сле спалить и сама счезне. Одесса, 1903, стр. 434. цина 1 р. 25 к. // КС. — 1903. — Т.81. — № 6. — С. 198—202 (Отд.2.).

79. Гор-ский П. Иван Тобилевич (Карпенко-Карый). Драмы и коме­дии. Том IV. Змист: 1) Чумакы, 2) Савва Чалый, 3) Пидпанкы. Одесса, 1903, стор. 384. цина 1 р. 25 к. // КС. — 1903. — Т.82. — № 9. — С. 139—146 (Отд.2.).

80. П. Г. Иван Тобилевич (Карпенко-Карый). Драмы и комедии. Том III. — С. 202 (Отд.2.).

81. В. Д. 1) Хлопець на море. — Листоноша. — Розумный коваль. Оповидання. Одесса, 1903. 1—32. іп 16о. Цина 3 коп. (Выдання

О. Л. С.). 2) И. Пухальский. Катерына, драма в 3-х диях и 5 картынах. Перероблено с «Катерыны» Т. Г. Шевченко. Полта­ва, 1903, 1—50+4 стр. нот, іп 16о. (Цена не обозначена) // КС. —

1903. — Т.83. — № 11. — С. 111—112 (Отд. 2.).

82. В. С. Творы О. Я. Конисскаго-Перебедни, т. Одесса 1903, ц. 80 к. // КС. — 1903. — Т. 81. — № 4. — С. 64—65 (Отд. 2).

83. В. Н-ко. ИЗ Малороссии. Задушевное слово дорогой памяти Лю­бому Царю Освободителю Александру II. На 1-е марта 1897 года. Сочинение П. В. Карнаушенка. Одесса 1897 г., стр. 1—20 // —

1897. — Т. 58. — № 7/8. — С. 50—51.

84. Б. Л. Е. Н. Любич «Из Жизни». Книгоиздательство Коранта. Одес­са. 1902 г., 163 стр. // КС. — 1902. — Т. 79. — № 10. — С. 51—52 (Отд. 2).

85. Маркевич А. Отклик в пользу голодающих. Одесса 1892 г. С эпиграфом: С миру по нитке. Цена 2 р. с пересылкой 2 р. 20 к. Склад издания в Одессе, в редакции «Одесскаго Литска» // КС. — 1892. — Т.36. — № 2. — С. 357—359.

86. Ястребов В. Южный Сборник в пользу пострадавших от неуро­жая, изданный одесским обществом вспомоществования литера­торам и ученым. Одесса. 1892. Стр. Х +2 ненум. + 256 + 2 нен. + 222. — Цена 2 р. 50 к. // КС. — 1892. — Т.38. — № 7. — С. 133—135.

87. Е-мов С. Д. Кулида. — Збирник творив, 1 книга. Стор. IV + 123. Кременчик, 1903. Цина 40 коп. А. З. — Молоди порывання. Стор. 32. Кыив, 1904. Фед Подоляк. — Осинни квиткы. Стор 32. Одесса, 1903. Цинна 20 коп. // КС. — 1904. — Т. 85. — № 5. — С. 93—94 (Отд. 2.).

88. ОННБ. — № 28/3. — Арк. 26.

89. '. Малорусские литературные новинки 1885 года // КС. — 1885. — Т.13. — № 12. — С. 699—702.

90. Поточный В. Обзор украинских изданий 1903-го года // КС. —

1904. — Т.84. — № 3. — С. 130-131.

91. Мисечко А. «Багаття» і українське відродження // Чорноморська комуна. — 1991. — 12 червня.

92. Жигмайло Л. «Багаття». Украинский альманах. 1905 рик. Одес­са. Упорядкував Ив. Лыпа // КС. — 1906. — Т. 92. — № 2. — С. 34-43 (Отд.2.).

93. Доклад П. А. Зеленого по вопросу о нуждах народного образова­ния // КС. — 1905. — Т. 88. — № 1. — С. 24 (Отд. 2).

94. Н. Б. Памятники козацкой старины в музее Императорского Одес­ского общества истории и древностей // КС. — 1891. — Т. 35. — № 11. — С. 292-295; Кладоискательство в Одессе // КС. —

1895. — Т. 50. — № 9. — С. 70 (Отд. 2.); Малорусские народные спектакли в Одессе // КС. — 1900. — Т.71. — № 11. — С. 78 (Отд. 2); Народные спектакли в Одессе // КС. — 1902. — Т.79. — № 12. — С. 181-182 (Отд. 2); Школа имени И. П. Котляревского в Одессе // КС. — 1904. — Т.87. — № 12. — С. 163(Отд. 2); Обще­ство «Просвіта» в Одессе // // КС. — 1905. — Т.91. — № 11-12. — С. 109-110 (Отд. 2); Самітний Г. У «просвітян» в Одесі // КС. — 1906. — № 3-4. — С. 85-87 (Отд. 2); Перша українська гімназія в Одесі // КС. — 1906. — Т. 93. — № 5-6. — С. 49-50 (Отд. 2).

Анотації

Гончарук Т. Г. Рецензии «Киевской старины» (1882—1906 гг.) на одесские издания: рефлексии и оценки.

В статье рассматриваются рецензии на одесские издания, по­мещенные на страницах журнала «Киевская старина». Анализи­руется содержание рецензий на труды по археологии и истории, периодические издания, этнографические сборники, литературные произведения и др.

Goncharuk T. G. Reviews of «Kievskaya starina» on Odessa pub­lications: reflections and assessments.

The article deals with reviews on Odessa publications in the maga­zine «Kievskaya starina». The content of the reviews on publications about archeology and history, as well as of periodicals, ethnographic collections and literary works is analyzed.

Похожие статьи