Головна Історія Інтелігенція і влада КОНЦЕПЦІЯ ПРЕДСТАВНИЦТВА ІНТЕРЕСІВ БУРЖУАЗІЇ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ — НА ПОЧАТКУ XX СТ
joomla
КОНЦЕПЦІЯ ПРЕДСТАВНИЦТВА ІНТЕРЕСІВ БУРЖУАЗІЇ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ — НА ПОЧАТКУ XX СТ
Історія - Інтелігенція і влада

І. О. Шандра

Ключові слова: комітети торгівлі та мануфактур, біржові комітети, галузеві з’їзди, з’їзди представників біржової торгівлі та сільського господарства, з'їзди представників промисловості та торгівлі.

Ключевые слова: комитеты торговли и мануфактур, бирже­вые комитеты, отраслевые съезды, съезды представителей бир­жевой торговли и сельского хозяйства, съезды представителей промышленности и торговли.

Key words: committees of trade and manufactures, stock commit­tees, industry conferences, congresses of exchange trade and farming representatives, congresses of industrial and trading representatives.

Представницькі союзи буржуазії пореформеного періоду були об’єктивним проявом бурхливого розвитку капіталістич­ного виробництва та формування основ громадянського сус­пільства в Російській імперії. Підприємницькі організації того часу, їх виникнення та розвиток — це, з одного боку, яскраве свідчення економічного підйому наших земель у другій поло­вині XIX — на початку XX ст., а з іншого — вагомий аргумент для сучасної політичної та економічної еліти на шляху впрова­дження більш ефективних механізмів господарювання.

Підприємницькі союзи буржуазії були предметом наукового розгляду в різні історичні епохи: дореволюційні видання від­давали їм належне місце у структурі економічного регулюван­ня, радянські дослідники вважали їх проявом монополізації капіталу та знаряддям експлуатації робітників, сучасні ж до­слідники намагаються подати неупереджений аналіз діяльнос­ті такого феномена, як представницькі організації буржуазії (В. Крутіков, I. Шапкін, О. Бессоліцин) [10; 19; 2]. Щодо осо­бливостей концепції представництва підприємницьких інте­ресів, її еволюції протягом пореформеного часу, то така про­блема ще не була предметом спеціального розгляду. Проте саме цей аспект з історії формування та діяльності представницьких корпорацій дозволить глибше зрозуміти механізми взаємодії влади та капіталу, показати вади системи представництва та напрями її реформування. Шляхом виділення умовних етапів у становленні представницького руху буржуазії можна просте­жити причини змін у цій складній системі, їх об’єктивність та зумовленість.

Концепція представництва інтересів торгово-промислового стану протягом пореформеного періоду поступово розвивалася й вдосконалювалася, набуваючи все більшого розмаїття форм свого прояву.

Перший період формування концепції представництва ін­тересів буржуазії охоплює 60-70-ті рр. XIX ст. Для цих деся­тиліть характерною є значна спадщина дореформених часів, коли ще продовжували діяти установи представництва інте­ресів торгово-промислових кіл, які були створені на початку століття. У 1828 р. при Міністерстві фінансів були організовані Мануфактурна та Комерційна ради з відділеннями у великих промислових центрах (мануфактурними та комерційними ко­мітетами). їх головні функції полягали в наданні урядові своє­часної інформації про стан розвитку промисловості. Законом від

7 червня 1872 р. ці установи було реорганізовано: відтепер вони могли утворюватися за ініціативою міських дум або купецьких товариств. У 1876 р. Комерційна та Мануфактурна ради були об’єднані в одну — Раду торгівлі та мануфактур, головне завдан­ня якої полягало у «вишукуванні заходів для користі торгової та мануфактурної промисловості» [7, с. 333]. Проте її діяльність мала дорадчий характер без права вирішального голосу і обмеж­увалася лише розглядом клопотань та наданням привілеїв [14, с. 12]. Взагалі Рада сприяла не розвитку торгівлі та промисло­вості, а діяльності уряду у справах торгівлі та промисловості й тільки в тій мірі, як це вважали за доцільне державні органи. Відповідно до цього свого головного завдання члени Ради не обиралися представниками від торгово-промислових кіл, а при­значалися Міністерством фінансів. У цілому стиль її засідань відповідав духу державного канцеляризму.

Місцеві комітети торгівлі та мануфактур були зменшеною копією центральної установи. їх позитивна дія проявлялася лише в тому, що через віддаленість від столиці вони могли проявляти певну самостійність і зберігали у своїй діяльності місцеву прихильність.

Але багато провінційних міст імперії, незважаючи на їх вагоме промислове та торговельне значення, взагалі не мали таких комітетів, чим були позбавлені взаємодії та ділового спілкування з профільними міністерствами. На українських землях було утворено тільки два комітети торгівлі та ману­фактур — Київський та Одеський [5, с. 51]. На початку XX ст. вони були майже бездіяльними, оскільки підприємці вважали більш доцільною формою представництва своїх інтересів при­ватні союзи підприємців.

Майже такий офіційно-правовий статус мали і біржові ко­мітети. Відповідно до Статуту торгового, біржі — це установи виключно із торговими функціями, а створені при них біржові комітети мали піклуватися про господарську частину торгів, їх законність та пристойність [16, с. 6]. Але із часом вони отри­мали право подавати на розгляд уряду клопотання щодо захо­дів сприяння розвитку промисловості та торгівлі. У заяві голо­ви Харківського біржового комітету, відомого промисловця та банкіра О. К. Алчевського, значилося: «Її (Харківської біржі) цілі та завдання бути захисником торгівлі та промисловості ці­лого краю та об’єднувати розрізнене купецтво» [1, с. 98].

Збільшення на початку XX ст. кількості бірж у Російській імперії було пов’язано не стільки з розвитком оптової торгів­лі, скільки з потребою великого капіталу у представництві. Недарма в 1912 р. голова Ради міністрів та міністр фінансів

В. М. Коковцов зауважував, що біржові комітети в Росії іс­нують навіть там, «де відсутній товар, придатний для біржо­вої торгівлі» [20, с. 293]. Торговий капітал українських земель був представлений десятьма біржовими комітетами, серед яких найбільш активну діяльність розгорнули Київський, Одеський та Харківський [5, с. 50-51].

Представницькі повноваження біржових комітетів викли­кали неабияке занепокоєння суспільства, адже до загального складу біржового товариства могли входити і іноземці, і ви­падкові особи, і «біржові гравці». Це унеможливлювало пред­ставлення ними дійсно інтересів вітчизняної промисловості, а часто слугувало інтересам біржових спекулянтів.

Неефективність ініційованої владою структури представни­цтва інтересів капіталу спонукала самих підприємців розро­бляти проекти реформування існуючої системи. Зокрема, на торгово-промисловому з’їзді в Москві (червень 1882 р.) було заслухано та схвалено проект О. М. Краєвського «Про змі­ни улаштування торгово-промислових установ», у якому се­ред головних засад їх реформування висувалися такі вимоги: економічне районування всієї держави, створення в кожному районі товариства торговців та промисловців, їх об’єднання в територіальні установи та організація єдиного центрального органу координування розвитку торгівлі та промисловості [9, с. 11].

Отже, для більш ефективного управління й контролю дер­жавою були створені організації офіційного представництва (комітети торгівлі та мануфактур, біржові товариства), які мали відображати інтереси торгово-промислового стану. Для уряду підприємницькі організації відігравали роль допоміж­них органів, для торгово-промислових кіл — їх повноважних представників. Ці організації носили напівбюрократичний ха­рактер, буржуазія відігравала там роль «знаючих осіб». Увесь склад органів офіційного представництва промисловості та тор­гівлі призначався урядом, у своїй діяльності вони були обме­жені законодавчо закріпленими нормами й не мали права віль­ного внесення доповнень у програму засідань. За відсутності альтернативи офіційне представництво створило фундамент, на якому розбудовувалася система захисту інтересів підприємців. Із розвитком інших форм підприємницьких об’єднань органи офіційного представництва стають майже бездіяльними, біль­шу ефективність роботи демонстрували галузеві з’їзди.

Перші галузеві з’їзди виникають у середині 70-х рр. ХІХ ст., чим розпочинають принципово новий етап у представницькому русі підприємців — діяльність приватних союзів підприємців. Організації другого періоду (70-ті рр. ХІХ ст. — 1905 р.) мали зовсім інший характер, структуру та методи впливу на органи державної влади. Недоліки офіційного представництва щодо їхньої компетенції й кола учасників стали однією з причин по­яви приватних організацій підприємців. Як свідчив європей­ський досвід, приватні промислові союзи мали значно більший вплив на дії уряду в економічній сфері, ніж офіційні органи представництва [3, с. 211-212].

Підтримку ідей приватного представництва промислових інтересів висловлювали знакові фігури російської політики. Так, видатний державний діяч С. Ю. Вітте у зверненні до пред­ставників біржових комітетів зазначав: «Організуйтеся так, щоб ви могли періодично з’їжджатися на загальні та обласні з’їзди, щоб у вас були постійні бюро або інші установи, які б об’єднували вас. Майте свої органи друку для з’ясування всіх ваших інтересів у правильному їх світлі, для захисту їх перед громадською думкою, і для підготовки їх подання урядові.» [15, с. 13]. Такі висновки С. Ю. Вітте робив на підставі власно­го досвіду — на початку своєї кар’єри він був активним учасни­ком з’їздів представників російських залізних доріг, які вико­нували координуючу роль у питаннях узгодження експлуатації мережі залізних доріг [17, с. 21].

Започаткували історію масштабних всеросійських форумів підприємців епізодичні торгово-промислові з’їзди (1865, 1870, 1872 рр.) [11, с. 102]. Але така форма представництва не ви­правдала покладених на неї надій. Відсутність організаційного оформлення та постійно діючих виконавчих органів виключали можливість втілення виробленої на з’їздах політики, не забез­печували виконання прийнятих рішень, що робило їх фактич­но безрезультатними.

Загальні економічні зміни в країні, розвиток капіталістич­них відносин, інтенсивний процес формування промислової буржуазії, територіальна спеціалізація регіонів обумовили по­яву галузевих з’їздів підприємців. Проект заснування товари­ства підприємців у межах однієї галузі вперше був розробле­ний Міністерством фінансів ще на початку XIX ст. В урядовій концепції реформування Гірничого управління від 13 липня 1806 р. зазначалися переваги діяльності підприємницьких ор­ганізацій у західноєвропейських країнах та підкреслювалася необхідність отримання урядом відомостей не від окремих про­мисловців, а від їх асоціації. Передбачалося доручити кільком петербурзьким заводчикам організувати скликання представ­ників від регіонів [13, с. 48]. Але цей проект так і не був вті­лений у життя здебільшого через інертність самих гірничо­промисловців, їх невисокий на той час соціально-економічний статус [12, с. 33]. Лише через сімдесят років з’явиться перша представницька галузева організація.

Із відміною кріпацтва та якісною реструктуризацією еконо­міки країни в 70-х рр. XIX ст. виникли перші організації про­мисловців галузевого характеру, які мали чітку структуру, визначені завдання діяльності й тактично правильно розро­блені механізми впливу на органи державної влади. Найпоши­ренішою їх формою були «з’їзди». Досвід перших епізодичних всеросійських торгово-промислових з’їздів засвідчив схваль­не ставлення уряду до так званого «ділового спілкування» промисловців. З’їзди в межах однієї галузі промисловості та окремого регіону з погляду можновладців робили менш ві­рогідним обговорення загальнополітичних питань. Збиралися вони регулярно (майже щорічно), між загальними форумами діяли, зазвичай, їх виконавчі органи (Ради з’їздів, постійні Бюро та ін.).

Першопроходцями у справі створення приватних союзів під­приємців та заснування постійно діючих організацій галузевого типу були з’їзди гірничопромисловців Півдня Росії. Утворені в 1874 р., вони активно розбудовують свої спеціальні установи, залучаючи до свого складу фактично всіх підприємців Півден­ного економічного району. Із часом з’їзди гірничопромислов­ців перетворюються у найвпливовішу корпорацію підприємців на українських землях та одного з головних гравців на ша­хівниці загальноімперського представництва. З нагоди XXV ювілейного з’їзду гірничопромисловців Півдня Росії (1900 р.) газета «Новое время» коментувала: «За минулу чверть століт­тя з цими з’їздами відбулася велика метаморфоза: із зібран­ня більш-менш скромного, малопомітного, яке несміливо ви­словлювало свою думку, з’їзд південних гірничопромисловців перетворився на велику установу, яка орудувала сотнями ти­сяч... Зріст з’їзду гірничопромисловців як суспільної одиниці не менш грандіозний, ніж зріст представленої ним південної гірничопромисловості» [8, с. 5].

Організаційна структура та основні виконавчі інститути, статут та інструкції, механізми впливу та методи роботи, які впродовж десятиліть ретельно розробляли з’їзди гірничопро­мисловців Півдня Росії, були запозичені промисловцями інших районів [18, с. 100]. Апарат державної влади схвально зустрі­чав нові об’єднання підприємців, що були представлені в уже апробованих формах. Так, повідомляючи про участь представ­ників міністерства шляхів сполучення в роботі І з’їзду вугле­промисловців Підмосковного басейну в січні 1880 р., міністр К. М. Посьєт зазначав, що «у зв’язку з першим досвідом, ува­жав би за доцільне рекомендувати майбутньому з’їзду праці та­ких же з’їздів Донецького басейну, з тим щоб програми наступ­них з’їздів Підмосковного басейну надавались, за прикладом донецьких з’їздів, на затвердження відповідних міністерств» [10, с. 58].

Принципи представництва, вироблені з’їздами Півдня, було покладено в основу більшості союзів промисловців Росії. За аналогією з об’єднанням гірничопромисловців Півдня Росії у 80-х рр. XIX ст. виникли з’їзди підприємців інших промислових районів країни (Уралу, Кавказу, Царства Польського, Підмос­ковного району). Буржуазія українських земель стає активним учасником загальноімперських галузевих з’їздів, як-от: з’їзди борошномелів, з’їзди винокурних заводчиків, Всеросійського товариства цукрозаводчиків. Українські фінансово-промислові кола створюють союзи регіонального типу, що об’єднують під­приємців переважно українських земель (з’їзди представників біржових комітетів та експортерів південних портів — м. Та­ганрог, з’їзди борошномелів південного краю — м. Одеса) [4, арк. 4; 6, арк. 12].

Незважаючи на все зростаючу діяльність приватних союзів підприємців (з’їздів, союзів, товариств), продовження роботи офіційних органів представництва (комітетів торгівлі та ману­фактур, біржових комітетів) в урядових колах вважали, що ор­ганізація підприємницького представництва відбувається «до певного ступеня навмання, шляхом, що недостатньо забезпечує найкращі результати» [20, с. 294].

Третій етап формування концепції представництва інтер­есів капіталу охоплює 90-ті рр. XIX — початок XX ст. На­прикінці XIX ст. розпочинається масштабна урядова робота з розробки більш довершеної, «правильної системи представ­ництва» підприємницьких інтересів за європейським взірцем торгових палат. Протягом 1893-1905 рр. було розроблено кіль­ка проектів реформування, створено спеціальні комісії, скли­кано безліч спеціальних нарад з цього питання. Проте жоден із запропонованих урядових проектів не отримав підтримки торгово-промислового класу, навпаки, підприємці примудри­лися пересваритися між собою та відмовитися на певний час від ідеї реформування системи представництва взагалі. їх не влаштовувала можлива втрата впливу вже існуючими органі­заціями, залежність корпоративних об’єднань від «напівбюро - кратичних» торгових палат та повний контроль держави за їх утворенням.

Каталізатором процесу самоорганізації буржуазії слугували події першої російської революції, але торговий та промисло­вий капітал створює свої центральні всеросійські структури окремо — з’їзди представників біржової торгівлі та сільського господарства (1905 р.) та з’їзди представників промисловості та торгівлі (1906 р.). Проект створення торгово-промислових палат так і залишається на порядку денному. Надалі рефор­мування системи представництва підприємницьких інтересів ініціюється не самими підприємцями, а владою. На всі її нові варіанти буржуазія споглядала досить критично, заявляючи: «Представництво, інтересів торгово-промислового населення самим життям зосередилося у біржових комітетах та різного роду промислових організаціях. Для уряду та частини тор­говців і промисловців з’ясовано, що існуючих організацій не­достатньо, і для поповнення цього недоліку і тільки там, де це буде доведено з безперечністю, можна допустити створення торгових або промислових палат» [20, с. 303].

Численні міжвідомчі наради та комісії так і не привели до досягнення консенсусу між владою та буржуазією. До початку бурхливих подій 1917 р. задум створення торгово-промислових палат так і не був реалізований. Відповідний проект надійшов на затвердження Тимчасового уряду і був схвалений 22 жов­тня 1917 р. [20, с. 309]. Втіленню цієї багатостраждальної кон­цепції представництва в життя завадив більшовицький пере­ворот, а з ним і всі епохальні зміни в народногосподарському комплексі на наших землях, відмова на довгі десятиліття від ринкових відносин в економіці та забуття підприємницьких традицій.

Таким чином, протягом пореформеного періоду суттєво роз­ширилися форми представництва інтересів капіталу: до орга­нізацій офіційного представництва додалися приватні союзи підприємців, які розвивалися та набували все більшої ваги. Це приводить до виникнення загальнодержавних координаційних центрів представництва. Уніфікація всіх підприємницьких гро­мадських структур за європейським взірцем торгових палат із законодавчо визначеною компетенцією, територією діяльнос­ті та чіткою підпорядкованістю так і не відбулася. Реалізація цього складного, але вельми необхідного проекту дозволила б сучасним українським підприємцям налагодити ефективну взаємодію з органами державної влади у проведенні результа­тивних економічних реформ.

Джерела та література

1. Бак И. С. Биржа на западе и в СССР / под ред. проф. В. В. Смуш­кова. — Харьков : Книгоспілка, 1926. — 143 с.

2. Бессолицын А. А. Предпринимательские организации в России в конце ХІХ — начале ХХ века: мифы и реальность / А. А. Бес­солицын // Вестник Воронежского гос. ун-та. Серия: Экономика и управление. — 2005. — № 1. — С. 5-12.

3. Германские предпринимательские союзы для защиты общих эко­номических интересов // Промышленность и торговля. — 1908. — Т. 1 (янв. — июнь). — С. 211-214.

4. Государственный архив Ростовской области. Фонд. 170. Ростов­ский на Дону биржевой комитет. Опись 1. Дело 72. Материалы I съезда представителей биржевых комитетов и экспортеров юж­ных портов. — 30 л.

5. Гушка А. О. Представительные организации торгово­промышленного класса в России / А. О. Гушка // Записки Импе­раторского русского технического общества. — 1912. — № 2. — С. 41-61.

6. Державний архів Одеської області. Фонд 16. Одеська міська упра­ва. Опис 66. Справа 238. О съезде мукомолов южного края, назна­ченном в г. Одессе с 9 по 14 сентября 1899 г. — 43 арк.

7. Ерманский А. Крупная буржуазия до 1905 года / А. Ерманский // Общественное движение в России в начале ХХ-го века / [под. ред. Л. Мартова, П. Маслова и А. Потресова]. — Ч. 2. — Кн. 2. — Т. 1. — СПб.: Тип. товарищества «Общественная польза», 1911. — С. 313-348.

8. Итоги горнопромышленного съезда // Новое время. — 1900. — № 8907 (12 дек.). — С. 5.

9. Краевский А. М. Об изменении устройства торгово-промышленных учреждений / А. М. Краевский. — СПб.: Типография А. С. Суво­рина, 1883. — 15 с.

10. Крутіков В. В. Буржуазія України та економічна політика цариз­му в пореформений період / В. В. Крутіков. — Дніпропетровськ: Вид-во ДДУ, 1992. — 172 с.

11. Лившин Я. И. «Представительные» организации крупной буржуа­зии в России в конце ХІХ — начале ХХ в. / Я. И. Лившин // История СССР. — 1959. — № 2. — С. 95-117.

12. Лурье Е. С. Организация и организации торгово-промышленных интересов в России / Е. С. Лурье. — СПб.: Изд. СПб. политехн. ин-та Императора Петра Великого, 1913. — 191 с.

13. Нисселович Л. Н. История заводско-фабричного законодатель­ства : В 2 ч. / Л. Н. Нисселович. — СПб. : Скоропечатня А. Муч­ника, 1884. — Ч. 2. — 160 с.

14. Нисселович Л. Н. О торгово-промышленных представительных учреждениях / Л. Н. Нисселович. — СПб. : Тип. Георга Дюнтца, 1882. - 13 с.

15. Пажитнов К. Очерк развития буржуазии в России / К. Пажитнов // Образование. — 1907. — № 2а. — С. 1-23.

16. Приложение к первому тому высочайше разрешенного торгово­промышленного съезда, созванного Обществом для содействия рус­ской промышленности и торговли в Москве в июле 1882 года. — СПб. : Типография А. С. Суворина, 1883. — [разд. паг.].

17. Слепнев И. Н. С. Ю. Витте и железнодорожная тарифная реформа 8 марта 1889 года (к вопросу о балансе предпринимательских ин­тересов и экономической политики) / И. Н. Слепнев // Отечествен­ная история. — 1998. — № 5. — С. 20-32.

18. Шандра I. О. 3’1зди г1рничопромисловщв Швдня Роси: створення та д1яльшсть (1874-1918 рр.) : монограф1я / I. О. Шандра. — Лу­ганськ : Вид-во Д3 «ЛНУ! меш Тараса Шевченка», 2011. — 300 с.

19. Шапкин И. Н. Из истории лоббизма в России. Представительские организации российского капитала во второй половине XIX — на­чале XX веков / И. Н. Шапкин. — М. : МАЭП, 1999. — 200 с.

20. Шумилов М. М. Проекты реформы представительных торгово­промышленных организаций России в конце XIX — начале XX в. / М. М. Шумилов // Исторические записки. Т. 118. — М. : Наука, 1990. — С. 292-312.

АнотацИ

Шандра И. А. Концепция представительства интересов буржуа­зии во второй половине XIX — начале XX в.

В статье прослеживается эволюция системы представительства интересов буржуазии в пореформенный период, от официально созданных организаций торгово-промышленного класса до обще­имперских корпораций предпринимателей.

Shandra I. A. The concept of bourgeoisie interests representation in the second part of the 19th — the first part of the 20th centuries.

In the article there could be seen the evolution of bourgeoisie in­terests representative system in the post-reform period, beginning with officially created trade-industrial class organizations ending with corporations general for all empire manufacturers.


Похожие статьи