Головна Історія Інтелігенція і влада ВИКЛАДАЧІ-УКРАЇНЦІ В АМЕРИКАНСЬКИХ УНІВЕРСИТЕТАХ. УКРАЇНСЬКА АМЕРИКАНСЬКА АСОЦІАЦІЯ УНІВЕРСИТЕТСЬКИХ ПРОФЕСОРІВ
joomla
ВИКЛАДАЧІ-УКРАЇНЦІ В АМЕРИКАНСЬКИХ УНІВЕРСИТЕТАХ. УКРАЇНСЬКА АМЕРИКАНСЬКА АСОЦІАЦІЯ УНІВЕРСИТЕТСЬКИХ ПРОФЕСОРІВ
Історія - Інтелігенція і влада

M. В. Цінова

Ключові слова: викладачі-українці, українська діаспора, амери­канська вища школа, школа українознавства, Гарвардський уні­верситет, Українська Американська Асоціація Університетських Професорів, Наукове Товариство ім. Т. Г. Шевченка.

Ключевые слова: преподаватели-украинцы, украинская диа­спора, американская высшая школа, Гарвардский университет, Украинская Американская Ассоциация Университетских Профес­соров, Научное Товарищество им. Т. Г. Шевченко.

Key words: Ukrainian teachers, Ukrainian diaspora, American High School, School of Ukrainian Studies, Harvard University, Ukrai­nian American Association of University Professors, Shevchenko Sci­entific Partnership.

Важливим внеском у розбудову української освіти й науки в американській діаспорі була праця викладачів — українців у різноманітних вищих навчальних закладах США. Вивчення життєвих та наукових біографій видатних представників укра­їнської діаспори розпочалося у Сполучених Штатах. Представ­лено воно, в основному, статтями до ювілейних збірок, які коротко подають головні віхи життя та наукового шляху того або іншого українського науковця на чужині. Це, зокрема, розвідки І. Розгона [1], Ю. Макара, В. Макара [2], Л. Косте - лина [3], О. Домбровського [4], А. Кіпи [5], А. Жуковського [6], Є. Федоренко [7]. Останнім часом почали з’являтись і пра­ці вітчизняних дослідників, присвячені окремим представни­кам української діаспори в США, зокрема, науковцям та ви­кладачам вищих навчальних закладів. Так, предметом уваги став М. Палій [8], згадка про Українську Американську Асо­ціацію Університетських Професорів містить праця А. Атама­ненко [9]. Проте слід зазначити, що велика кількість різних аспектів, зокрема, й біографічних, потребують подальших до­сліджень.

Метою даної роботи є розглянути плідну працю американ­ських університетських професорів українського походження, їх внесок як до діяльності американської вищої школи, так й до становлення українознавчих осередків в американських університетах.

З метою скласти найповніше уявлення про те, наскільки важкий шлях довелося пройти українцям у Північній Амери­ці, й наскільки великим досягненням для українця було здо­бути посаду університетського професора, наведемо декілька свідчень щодо сприйняття українців американським суспіль­ством. Як зауважував В. Ісаїв: «Ані в ЗСА, ані в Канаді місце­ве населення не вітало українських імігрантів хлібом і сіллю. Це в загальному доля кожного імігранта. Одначе, імігранти слов’янського походження вважалися в той час за найнижчий елемент. Знання не то про українців, але взагалі про народи Східньої Європи було мінімальне й часто помилкове. Навіть у високоосвічених колах рідко хто знав різниці поміж чехами, словаками, словінцями, мадярами, «русинами», «руснаками», українцями та москалями. Особливо в ЗСА всі ці народи зво­дились або під загальний знаменник слов’ян, а часто навіть за­мість назви слов’яни вживали фразу «Slavish peoples» з усіма негативними конотаціями, або під знаменник «Russian» [10].

Редактор впливового журналу Atlantic Monthly називав слов’янських імігрантів «меншовартісними отарами», «дики­ми, незорганізованими юрбами», які приїхали до Америки че­рез «несторожені брами». Інші часописи часто звинувачували українців у різних злочинах. Такі упередження, очевидно, ти­пові щодо національних меншин, особливо, коли ці групи всту­пають у конкуренцію з місцевим населенням [11].

У період після Другої світової війни дані упередження по­чали зазнавати змін, до чого спричинилися в тому числі й ті українці, що здобули собі місце в американській університет­ській науці.

Так, професор доктор Олександер Архімович, фахівець з біологічної, агрономічної й генетичної галузей науки, який здобув освіту в Київському університеті св. Володимира (1917) та Київському Політехнічному Інституті (1922), у 1956 р. чи­тав у Колумбійському університеті спеціальні курси «Стан ге­нетики й селекції в СРСР» та «Стан сільського господарства в СРСР» [12].

Доктор Любомир Винар, редактор «Українського Історика» за часи трудової кар’єри працював у американських універ­ситетах — Колорадському, Денверському, Бовлінг-Грінському, Кентському. Крім цього, він брав участь у розбудові науково - дослідних осередків. У 1965 р. він був засновником і головою Бібліографічного наукового центру при Бовлінг-Грінському університеті. У 1972 р. створив при Кентському державному університеті Науковий центр дослідження етнічних публіка­цій та культурних установ США і до 1996 р. очолював його. У 1980 р. Л. Винар в межах діяльності Центру і Кентського державного університету розпочав міжнародний журнал «Ет­нічний форум», який редагував до 1996 р.

У 1978-1984 рр. Л. Винар був президентом Американської міжуніверситетської ради етнічних студій у штаті Огайо. Рада об’єднувала діяльність 27 університетів та коледжів і сприя­ла розвиткові програми етнічних досліджень та проектування наукових і довідкових видань у цій галузі. Одночасно Л. Ви­нар був також заступником голови Національної ради етнічних студій в Америці. При цьому він звертав увагу на вивчення історичного розвитку української спільноти в США. Л. Винара було також обрано заступником голови Асоціації для студій на­ціональностей в СРСР та Східній Європі (1978-1982), а також головою Славістичної Східно-Європейської секції Американ­ської Бібліотекарської Асоціації (1977-1978) [13].

Заслуженим професором Мічиганського та Гарвардського університетів є історик Роман Шпорлюк, дійсний член НТШ і УВАН. Народився в Гримайлові на Тернопільщині, з 1935 по 1958 жив у Польщі. Закінчив Люблінський університет ім. Кюрі-Склодовської (право, 1955), Оксфордський (суспіль­ні науки, 1961) і Станфордський (історія, 1965) університети. Впродовж 1965-1991 рр. був професором історії Східної Євро­пи в Мічиганському університеті. У 1972-1973 рр. співрацю - вав з Українським науковим інститутом і викладав у Гарварді (1972-1973).

Показовою є праця у США Михайла Палія, який вивчав історію Східної Європи і Росії в університеті Міннесота, де отримав ступінь бакалавра, а згодом — бібліотекознавство в університеті в Денвері, Колорадо, де здобув ступінь магістра. Завершив свої студії доктором з історії Східної Європи і Росії в Канзаському університеті (1971). Працював в університетах Оклахома (1957-1963), Колорадо (1964-1965), Канзас (1965­1984) [14].

У 1951 р. М. Палій відкрив у Міннеаполісі книгарню. Основ­ною метою його праці було розповсюдження української літе­ратури, зокрема, книг українських письменників у еміграції, в університетських, міських публічних бібліотеках і, звичайно, домашніх. Згодом він сформулював тезу: «..які книжки в біблі­отеках, такі й знання».

Доктор М. Палій дбав також про популяризацію книг укра­їнських майстрів слова в діаспорі. Про стан з розповсюдженням української книжки в США з допомогою бібліотекаря М. Палія подаються відомості в газеті «Свобода» від 25 вересня 1957 р. Корнель Крупський з Денвера повідомляє: «Знаю таке, що під впливом українського студентства одна бібліотека закупила якусь кількість книжок навіть в українській мові. Я мав на гадці п. М. Палія, який недавно закінчив студії в Денверсько­му університеті, одержавши ступінь магістра. Я ніяк не міг повірити в те, чи американські бібліотеки захочуть купувати книжки в українській мові. Та нарешті я мусив скапітулювати перед моїм співрозмовником. По-перше, тому, що він в той час якраз робив диплом з бібліотекознавства і його фахова обізна­ність зі справою таки переконувала мене. А, по-друге, тому, що він заявив, що під його впливом, чи радше за його посередниц­твом, вже закупили дещо українських книжок до бібліотеки в Міннеаполісі і Сент Пол. Публічна Бібліотека в Міннеаполісі закупила, як каже п. Палій, в тому році українських книжок на більшу суму, як німецьких. Це «Енциклопедія україноз­навства», «Історія українського війська», «Історія України - Руси» М. Грушевського, твори Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки та ін.» [15].

Як патріот України доктор Палій створив у США колекції українських книг в університетських бібліотеках Оклахома, Норман (біля 3 тисяч), в Лоренс, штат Канзас (понад 15 ти­сяч), Бодлер, штат Колорадо (частково). Особливо багато книг з української історії та літератури. У 50-60-х рр. україністика в найбільшому американському Канзаському університеті мала біля 100 книжок. Від часу прийняття Палія у 1956 році в бі­бліотеку на посаду слов’янського бібліотекаря україністика за його наполяганням почала зростати. Колекція збільшувалась через замовлення, а головне, завдяки науковим подорожам до Східної Європи у травні — червні 1968 р і 1972 рр. У ці часи було закуплено літературу у Фінляндії (Гельсінкі), Росії (Мо­сква), Україні (Харків, Київ, Львів), Польщі (Краків, Познань, Вроцлав, Варшава), Німеччині (Берлін). У бібліотеках та кни­гарнях цих держав було закуплено сотні цінних українських книжок та журналів. Особливу вартість мають журнали, які перестали видавати. Серед них «Київська старовина», «Літопис Революції», «Україна» та інші. Завдяки старанням М. Палія ще у 1983 р. фонд бібліотеки університету в Канзасі нарахо­вував понад 15 тисяч книжок українською мовою і про Украї­ну мовами інших народів світу. Багата колекція україністики була однією з основних підстав заснування українських студій у 1992 р., коли Канзаський університет запропонував студен­там магістерську спеціалізацію з української мови і літерату­ри, історії України, політики, управління, підприємництва й економіки, географії та культури [16].

Доктор Палій організовував щороку під час Великодніх свят багаті виставки українського мистецтва: писанок, вишиванок, кераміки і літератури про українське мистецтво в усіх універ­ситетах, де він працював, а особливо в університеті Канзас, Лоренс (з 1965 до 1984 р). Виставки мистецтва розміщували в кількох бібліотеках під склом і тривали три — чотири тижні. їх метою було ознайомлення студентів і професорів з україн­ським мистецтвом та з Україною. Завдяки центральному розта­шуванню бібліотеки та статтям у двох друкованих часописах, університетському і міському, виставки українського мистец­тва відвідувало багато людей.

Михайло Палій відзначився також тим, що вивчав історію української громади в штаті Канзас й повідомив про те, що в університетах штату Канзас працюють українці: Роман В. Ку - кар, професор мови і літератури у Форт Гейе стейт університе­ті; Юрій Мельникович, професор мікробіології в університеті

Канзас, Медична школа, в Канзас Сіті; Адріян Бриттан, про­фесор музики і диригент симфонічного оркестру в Канзаському університеті [17].

Доктор Мирон Куропась — один серед українців діаспори другого покоління. Його батько, відомий передвоєнний діяч в Америці, Степан Куропась, який до часу свого приїзду до Америки брав участь у Визвольних Змаганнях, в рядах УГА, в 1918 році. Його син, доктор Мирон Куропась, відомий укра­їнській спільноті як педагог, політичний та громадський діяч, автор, журналіст. Він здобув докторський ступінь в універси­теті Чікаґо. Працював довгі роки в американському шкільниц­тві як директор «гай скулу», університетським професором. У 1976-77 роках працював у Білому Домі помічником Форда з етнічних питань, а в 1977 році був законодавчим помічником сенатора Долла, і був одним із менеджерів в його кампанії за президентське крісло. Довгі роки був головним радним Україн­ського Народного Союзу і заступником його голови. На початку 60-х років був головою молодіжних націоналістів у Чикаґо та редактором журналів «Скоп» і «Тризуб». Він автор багатьох розвідок та книжок, а зокрема: «Історія української еміграції до США», «Українці в Америці», «Українські американці: ко­ріння і аспірації», «Історія Українського Народного Союзу» та інших. Він є постійним дописувачем до українського англомов­ного тижневика «Ukrainian Weekly», де веде постійну колонку: «Обличчя та місця». Врешті, він — професор-гість Острозької Академії в Україні та сприяє обмінові студентів між Україною та Північно-Іллінойським університетом [18].

Добре відома в наукових колах української діаспори США професор Ася Гумецька (Кардиналовська), яка народилася в Харкові у 1925 р.; під час Другої світової війни були вивезена на примусові роботи на два роки; перебувала в біженських та­борах, а у 1948 р. емігрувала до США, де закінчила коледж, згодом отримала диплом магістра слов’янських літератур в уні­верситеті Радкліф-Гарвард. З 1953 р. почала викладати в Мі­чиганському університеті, де у 1955 р. отримала докторський ступінь.

Сорок п’ять років (1953-1998) викладала російську та укра­їнську мови та літератури в Мічиганському університеті (укра­їнську від 1969 р.), мала титул повного професора від 1967 року. Викладала також літні семестри у Гарварді (1972, 1973), Міддлбері (1970), Рейнському та Іллінойському університетах.

Професор Гумецька багато працювала в галузі українського літературознавства, є автором праць «Жіноча символіка у Шев­ченка» (березень 1977), «Поетика Лесі Українки» (1971-1980), «Поет Микола Рябчук» (1990) та інших [19].

Українець Олекса Біланюк отримав освіту за фахом елек­трична інженерія у Бельгії, з 1957 р. — доктор фізики. З 1964 р. був професором фізики у Пенсільванії, де отримав почесне членство в академічному об’єднанні Фі Бета Каппа. Як «вчений-гість» проводив дослідження та доповідав у чільних ядерних лабораторіях Аргентини, Німеччини, Франції, Італії. Певний час був членом Управи філадельфійського відділу Това­риства Українських Інженерів Америки. Крім того — довголіт­ній член Головних Управ УВАН у США, Східно-Європейського Інституту ім. В. Липинського у Філадельфії, НТШ-Америки та Світової Ради НТШ [20].

Першим деканом-українцем в американському університеті став Богдан Степан Винар, який в 1958 р. закінчив бібліоте­карські студії в Денверському університеті і там одержав ад­міністративну професійну працю керівника Технічного відді­лу університетської бібліотеки. Згодом став професором Вищої бібліотекарської школи в Денверському університеті, паралель­но викладав у школі українознавства. У 1960-х рр. був голо­вою Осередку Українського Історичного Товариства в Денвері та членом Редакційної колегії журналу Український Історик. Був одним із засновників «Денверського комітету оборони люд­ських прав в Україні».

В 1966 р. Богдан Винар переїхав з Денверу до штату Нью - Йорк, де одержав посаду професора і декана Вищої бібліотечної школи у Нью-Йоркському державному університеті в Дженсіо [21].

Одною з видатних постатей української діаспори США, до­бре відомою не тільки в Америці, але й у незалежній Україні, є Юрій Шевельов (Шерех). У Сполучених Штатах він пра­цював з 1952 р. як доктор слов’янської філології. Два роки він працював у Гарвардському університеті, викладаючи три слов’янські мови. Згодом він перейшов до Колумбійського університету, де викладав впродовж 24 років, займаючи по­саду професора слов’янської філології. Професора Шевельова запрошували з викладами до 15 університетів США, Канади та Європи. [22].

У 1961 р. була створена професійна організація, діяльність якої була тісно пов’язана з науковим життям, в основному, з дисциплінами гуманітарного профілю — Українська Амери­канська Асоціація Університетських Професорів (УААУП) [23]. Асоціація була заснована з метою професійної взаємодопомо­ги та популяризації української справи серед академічних кіл. Об’єднувала в час заснування 45, а 1980 близько 300 україн­ців — професорів університетів і коледжів у США і Канаді. Головами цієї організації були М. Мельник, М. Пап, П. Стерчо, Ю. Фединський, М. Степаненко, І. Каменецький. У 1971 р. за­сновано при Асоціації Науковий фонд на чолі з М. Мельник, який сприяє виданню наукових праць своїх членів. З 1971 р. до 1981 р. вийшло друком 25 частин неперіодичного видання «Професорські вісті».

Судячи зі звіту цієї організації, її діяльність полягала в ін­формуванні про наявні вакансії в американських університе­тах, про посади, які здобули українці, про участь членів у на­укових конференціях, симпозіумах. Так, розділ «Професійна та наукова діяльність членів УААУП» повідомляє, що доктор Любомир Винар одержав наукову стипендію для опрацювання історії українців в Америці, а також про те, що доктор Винар очолює Центр Етнічних Дослідів в Кентському університеті. Повідомляється також, що доктор Теодор Мальків одержав но­мінацію на директора «Програми советських студій» в Акрон - ському університеті; університет призначив доктору Мацьківу наукову стипендію для дослідження східноєвропейської історії в Англійському Державному Архіві в Лондоні. Доктор Степан Горак, президент Асоціації дослідження національностей СРСР та Східної Європи, одержав із Східно-Іллінойського універси - тета наукову стипендію для відрядження до Європи з метою збирання матеріалів на тему «Слов’яни в згоді й незгоді про­тягом ХІХ ст.».

Професори-українці, які були членами Української Амери­канської Асоціації Університетських Професорів, приймали активну участь у літніх курсах. Так, доктор Марта Трофименко одержала наукову стипендію з Нью-Иоркського університету для участі в літніх курсах для професорів права. Також «Фірма Дженерал Електрик Фоундейшен призначила др. Трофимен - ко окрему стипендію для участі в Дослідчому Центрі в Лос - Анджелесі, де вона виступала в характері доповідача в двох ріжних сесіях. В травні доктор Трофименко мала доповідь на тему «Новий радянський Кодекс мореплавання» [24].

Члени Асоціації водночас або входили до українських на­укових установ, таких як УВАН, НТШ, УІТ, або брали участь у конференціях та інших заходах. Так, доктор Володимир Трембіцький виголосив доповідь на тему «Міжнародне правне визнання Української Держави в 1917-1924 рр.» на форумі НТШ; доктор Михайло Воскобійник мав доповідь в УВАН на тему «Розвиток націоналізму серед не-російських народів пе­ред революцією 1905 р.»; на науковій конференції НТШ, при­свяченій Тарасу Шевченку, 10 березня 1973 р. В Нью-Йорку з доповідями виступали доктор Василь Лев, доктор Олександер Андрушків, доктор Матвій Стахів.

Асоціація також приділяла увагу повідомленням про реда­гування різних наукових видань її членами. Так, доктор Дми­тро Штогрин «іменований редактором українських рецензій в «Букс Аброд»; доктора Юрія Фединського запрошено взяти участь у редакційної колегії журналу «American Journal of Couparative Law»; доктор Степан Горак редагував журнал «Не - шенелітіс Пейперс» [25].

У розділі «Хроніка нашого життя» за УААУП подавала ві­домості про нові книжки, які видавали члени Асоціації, про вільні місця на університетських кафедрах, про втрати. На­приклад, зазначається, що голова УААУП, професор М. Сте­паненко матиме відпустку до серпня 1978 р., і у зв язку з цим Департамент чужих мов Центрально-Мічіганського університе­ту шукає тимчасового заступника на його місце, який би ви­кладав російську мову й літературу у весняному семестрі 1978 р. «Хроніка» повідомляє також про вакансії: «нас повідомили наші члени, що в вересні 1976 р. будуть такі місця на високих школах: професор політичних наук в Виноні; голова департа­менту історії в Мавнт Плезент, Мічиган» [26].

У підрозділі «наші втрати» зазначається коротко життєвий шлях та досягнення померлого члена Асоціації. Наприклад: «Відомий український композитор, музиколог, диригент та учитель музики, доктор Антін Рудницький, член нашої Асоці­ації, помер несподівано 29 листопада 1975 р. на 73 році життя. Доктор А. Рудницький студіював музику у Львові й Берліні. У 1927 р. перебував в Україні, де диригував Харківською Опе­рою та вчив в Харківській, опісля в Київській консерваторії. У Києві одружився з прімадоною Київської Опери, Марією Со­кіл. Разом концертували вони в Галичині, опісля в Америці й Канаді. А. Рудницький, як композитор, належав до найбільш модерністичного напряму в музиці; опісля зійшов дещо з цих позицій і витворив свій власний музичний стиль. Він є авто­ром опер, симфоній та музики для хору, співу та інструментів, головно фортепіяну. Його оперу «Анна Ярославна» виставлено в ЗСА в 1969 р. Він є автором історії української музики, що появилася в 1963 р. Антін Рудницький, без сумніву, одна з найвизначніших музичних постатей історії української музики ХХ ст. Вічна йому пам ять!» [27].

Повідомлялося тут також і про участь у конференціях різ­них напрямків, про вихід нових друкованих праць. Напри­клад, повідомляється, що Слов’янський відділ Манітобського Університету видав в 1975 р. книжку Оксани Ашер про україн­ську літературу; що з’явилася рецензія М. Богатюка на книж­ку професора Генрі В. Мортона «СРСР і Східня Європа», в якій він «дуже критично аналізував кожний розділ тієї книжки та вказував помилкові твердження автора відносно СРСР та Ро­сії»; що професор Дмитро Штогрин взяв участь у конференції етнічних літератур, що відбулась від 22 до 31 січня 1976 р. в Техаському Технічному Університеті і прочитав на ній допо­відь на тему «Українська література в США» і т. д. [28].

Таким чином, соціальна мобільність українських інтелек­туалів виявилась достатньо потужною, незважаючи на те, що початкові умови існування в США українських емігрантів, зокрема, третьої хвилі були не дуже сприятливими. Необхід­но також зауважити, що створення кафедр українознавства в американських університетах було обумовлено, в тому числі й тим, що велика кількість професорів-українців вже мала пев­ний досвід праці в системі вищої школи США.


Джерела та література

1. Іван Розгін Професор, доктор Олександер Архімович // Вісті УВАН. — 4.1. — Нью-Йорк, 1970. — С. 30-38.

2. Юрій Макар, Віталій Макар. На службі Кліо: наукова діяльність Любомира Р. Винара (до 75-річчя народження) // Вісті УВАН у США /за ред. О. Домбровського. — Нью-Йорк, 2007. — Т. 4. — С. 43-54.

3. Лука Костелин. 4иказькі українці пригадали собі свою історію. // Помаранчева хвиля / Http://orange-wave. com/262

4. Олександер Домбровський. Ася Гумецька (Кардиналовська) // Ві­сті УВАН у США /за ред. О. Домбровського. — Нью-Йорк, 2007. — Т. 4. — С. 180-185.

5. Альберт Кіпа. Олексі Біланюку — 80 // Вісті УВАН у США /за ред.

О. Домбровського. — Нью-Йорк, 2007. — Т. 4. — С. 186-189.

6. Аркадій Жуковський Богдан Степан Винар // Вісті УВАН у США /за ред.. О. Домбровського. — Нью-Йорк, 2007. — Т. 4. — С. 190­193.

7. Євген Федоренко. З життьового шляху Юрія Шевельова // Вісті УВАН у США /за ред. О. Домбровського. — Нью-Йорк, 2000. — 4. 2. — С. 180-185.

8. Бандурка І. Праця на вівтар нації. Доля Михайла Палія. — Тер­нопіль: Астон. — 104 с.; Оксана Ятищук, Віта Лопух. Михайло Палій — представник української еміграції в Америці // Україн­ська історична біографістика: забуте й невідоме. Наукові записки. Серія: Історія. — С. 167-175.

9. Атаманенко Алла Євгенівна. Українська зарубіжна історіогра­фія: до проблеми образу // Науковий блог НАУ «Острозька Акаде­мія» Http://naub. org. ua/?p=471#_ftnref66

10. Всеволод Ісаїв. Суспільний стаж, процес асиміляції й етнічна ідентичність українців у Північній Америці// Українці в аме­риканському та канадському суспільствах. Соціологічний збір­ник. Український науковий інститут Гарвардського університету. Кембридж, Масс; Український соціологічний інститут Інк. Нью - Йорк. Праці — Т. 1 /За ред. Всеволода В. Ісаїва. — Видавни­цтво М. П. Коць. — Джерзі Ситі, Н. Дж, 1976. — 360 с. — С. 212­227. — С. 214.

11. Там само. — С. 215.

12. Іван Розгін. Професор, доктор Олександер Архімович // Вісті УВАН. — 4. 1. — Нью-Йорк, 1970. — С. 30-38. — С. 31.

13. Юрій Макар, Віталій Макар. На службі Кліо: наукова діяльність Любомира Р. Винара (до 75-річчя народження) // Вісті УВАН у США /за ред.. О. Домбровського. — Нью-Йорк, 2007. — Т. 4. — С. 43-54. — С. 51.

14. Бандурка І. Праця на вівтар нації. Доля Михайла Палія. — Тер­нопіль: Астон. — 104 с. — С. 41.

15. Оксана Ятищук, Віта Лопух Михайло Палій — представник укра­їнської еміграції в Америці // Українська історична біографістика: забуте й невідоме. Наукові записки. Серія: Історія. — С. 167-175.

16. Там само — С. 170.

17. Там само — С. 172.

18. Лука Костелин Чиказькі українці пригадали собі свою історію // Помаранчева хвиля. / Http://orange-wave. com/262

19. Олександер Домбровський. Ася Гумецька (Кардиналовська) // Ві­сті УВАН у США /за ред. О. Домбровського. — Нью-Йорк, 2007. — Т. 4. — С. 180-185.

20. Альберт Кіпа. Олексі Біланюку — 80 // Вісті УВАН у США /за ред.

О. Домбровського. — Нью-Йорк, 2007. — Т. 4. — С. 186-189.

21. Аркадій Жуковський. Богдан Степан Винар // Вісті УВАН у США /за ред. О. Домбровського. — Нью-Йорк, 2007. — Т. 4. — С. 190-193.

22. Євген Федоренко. З життьового шляху Юрія Шевельова // Вісті УВАН у США /за ред. О. Домбровського. — Нью-Йорк, 2000. —

Ч. 2. — С. 180-185.

23. Атаманенко Алла Євгенівна. Українська зарубіжна історіографія: до проблеми образу // Науковий блог НАУ «Острозька Академія» Http://naub. org. ua/?p=471#_ftnref66

24. Звіт УААУП. Професійна та наукова діяльність членів УААУП у 1972-1973 рр. // З архіву УВАН в США.

25. Там само.

26. Звіт УААУП. Професійна та наукова діяльність членів УААУП у 1977-1978 рр. // З архіву УВАН в США.

27. Там само.

28. Там само.

Анотації

Циновая М. В. Преподаватели-украинцы в американских уни­верситетах. Украинская Американская Ассоциация Университет­ских Профессоров.

В статье рассмотрены профессиональные и личные биографиче­ские данные представителей украинской диаспоры США, которые стали преподавателями в американских высших учебных заведе­ниях. На примерах отдельных представителей украинской науч­ной интеллигенции изучен опыт социальной адаптации в чужой, иноязычной среде. Отмечена деятельность Украинской Американ­ской Ассоциации Университетских Профессоров, которая всячески старалась поддерживать своих представителей посредством предо­ставления информации о вакансиях, печатных изданиях и т. д.

Tsinova M. V. Teachers Ukrainians in American universities. Ukrainian American Association of University Professors.

The article deals with professional and personal biographical data of representatives of Ukrainian diaspora in the USA who became pro­fessors in colleges and universities of the USA. On the example of particular representatives of Ukrainian scientific intelligentsia, the experience of social adaptation in a foreign language environment is analyzed. Work of the Ukrainian American Association of University Professors which tried to support its representatives by means of in­formation about vacancies, press materials etc., is considered.

Похожие статьи