Головна Історія Інтелігенція і влада КУЛЬТУРНО-ОСВІТНЯ ДІЯЛЬНІСТЬ ДВОРЯНСЬКОЇ ГРОМАДСЬКОСТІ БЕССАРАБІЇ ХІХ — ПОЧАТКУ XX СТ
joomla
КУЛЬТУРНО-ОСВІТНЯ ДІЯЛЬНІСТЬ ДВОРЯНСЬКОЇ ГРОМАДСЬКОСТІ БЕССАРАБІЇ ХІХ — ПОЧАТКУ XX СТ
Історія - Інтелігенція і влада

Л. Ф. Циганенко

Зміни в соціальному та економічному житті Російської ім­перії XIX ст., потреба у грамотних і досвідчених спеціалістах і службовцях зумовили зростання ролі дворянської спільноти в культурно-освітній діяльності в краї.

Питання культурно-освітньої діяльності дворян Бессарабії до сьогодні практично не знайшли висвітлення в науковій лі­тературі. Дослідники, як правило, відводили питанню історії регіональної еліти другорядне місце і в більшості випадків до­сліджували питання ролі дворянської спільноти в культурно - освітній діяльності краю рівно настільки, наскільки це було потрібно для розв’язання інших проблем: колонізаційних, де­мографічних, економічних, військово-політичних тощо. Окре­мі аспекти діяльності бессарабських дворян на культурно - освітянській ниві висвітлені у роботах Батюшкова П. Н. [1], Крупенського Я. М. [2], Свін’їна П. [3], Борецкого Н. і Бергфе - льда С. [4], Жукова В И. [5], Бабілунгі Н. В. та Бомешко Б. Г. [6], Оганяна Л. Н. [7].

Після приєднання Бессарабії до Російської імперії питан­ня, пов’язані з культурно-освітнім розвитком краю, набувають особливої актуальності в діяльності місцевої еліти. Дбаючи про поширення освіти серед різних верств населення краю й зро­стання шкільної мережі, частина бессарабського дворянства зробила досить помітний внесок у розвиток педагогічної науки і освіти.

На цей час в імперії спостерігався виключно становий хара­ктер освіти, який закріплював як станову привілею право на освіту для дворянства і духівництва. Найбільш розповсюдже­ним шляхом отримання освіти дворянами було домашнє ви­ховання із запрошенням гувернанток, вчителів, як правило, з числа іноземців. Як свідчили сучасники, до 1812 р. молдавські бояри посилали своїх дітей навчатися за кордон або наймали вчителів-іноземців.

Враховуючи особливе становище Бессарабії у складі імперії та бажання царської влади — “.эта область, по желанию го­сударя, должна в глазах жителей соседних стран казаться ме­стом отдохновения и благополучия” [8], на перших порах уряд досить лояльно ставився до бажання місцевої еліти підтриму­вати тісні зв’язки між представниками інтелігенції Бессарабії і румунських князівств, її діяльності по збереженню місцевих традицій у системі освіти.

За ініціативою митрополита Гавриїла Бенулеску-Бодоні у 1813 р. в Кишиневі була відкрита духовна семінарія, де на­вчання велося одночасно російською та молдавською мовами. Крім того, в указі Синоду від ЗО травня 1813 р. митрополиту Гавриїлу повідомлялось, що Олександр I дав згоду на те, щоб в Кишинівській семінарії навчалась дворянська молодь [9]. Та­ким чином духовна семінарія Кишиневу стала фактично пер­шим державним освітнім закладом у Бессарабії [10].

За участі митрополита в 1814 р. була відкрита типографія Кишинівської єпархії. Першою книгою, яка була випущена цією типографією, була молдавська азбука з російським пере­кладом.

Протягом наступного часу церква відкрила декілька духов­них училищ і мережу церковно-приходських та монастирських шкіл. У 1822 р. в Кишиневі була відкрита початкова школа, а через два роки розпочала роботу друга, ланкастерська шко­ла, — одна з найкращих у Росії [11]. Поява названих навча­льних закладів сприяла розповсюдженню писемності у краї. Зрозуміло, що місцеве дворянство не стояло осторонь цього процесу, створюючи спеціальні органи — піклувальні ради або комітети, здійснюючи нагляд за навчальним процесом і надаю­чи матеріальну допомогу учням.

В 1816 р. для дворян при семінарії було відкрито перший в Бессарабії цивільний навчальний державний заклад — дворян­ський “Благородний пансіон”. Вже у 1820 р. в ньому навчалось 18 вихованців [12]. Пансіон проіснував до 1831 р., і освіту в ньому могли отримати тільки діти дворян.

Питання про створення системи навчальних закладів в Бес - сарабії стає вочевидь актуальним наприкінці 20-х — на поча­тку 30-х рр. XIX ст. Саме в цей час практично у всіх містах Бессарабії з’являються трьохкласні повітові училища, в яких отримували освіту переважно діти дрібних дворян та чиновни­ків. У 1828 р. в Кишиневі було відкрито перше повітове учили­ще, згодом аналогічні заклади з’явились у Бендерах, Бєльцях, Хотині.

Для сприяння розвитку освіти в краї у 1831 році була від­крита публічна бібліотека у Кишиневі, хоча її офіційне від­криття відбулося лише 1832 р. Спочатку фонд книжок у бібліо­теці складав 2. 880 екземплярів [13], а до кінця XIX ст. фонди бібліотеки нараховували вже близько 15 000 книжок [14].

12 вересня 1833 р. в Кишиневі урочисто була відкрита I кла­сична чоловіча гімназія, а при ній з 1835 р. — благодійний пансіон з 30 стипендіями для дітей дворян та спеціальна шко­ла для дітей канцелярських службовців [15]. Навчальною про­грамою I гімназії, поряд з іншими предметами, передбачало­ся також вивчення румунської мови. Поступово цей предмет перейшов до категорії факультативних, а згодом зник зовсім. В якості почесних піклувальників I Кишинівської чоловічої гі­мназії, як правило, виступали губернатор і губернський пред­водитель дворянства. В обов’язки піклувальників гімназій, крім безпосереднього керівництва радою, входило надання ма­теріальної допомоги закладу, поповнення фондів його бібліо­теки тощо. Першим опікуном у гімназії був таємний радник Олександр Скарлатович Стурдза. Після нього цю почесну мі­сію виконували: статський радник Матвій Єгорович Крупен - ський (1834 — 1844 рр.), доктор медицини Олександр Сема­шко (1844 — 1847 рр.), штат-ротмістр Іван Захарович Раллі (1847 — 1853 рр.), надвірний радник Федір Іванович Казимир (1853 — 1860 рр.), дворянин Єгор Матвійович Крупенський (1860 — 1863 рр.) та ін.

Паралельно з гімназіями та училищами у Бессарабії існу­вали приватні навчальні заклади — пансіони, в яких одержу­вали освіту переважно діти дворян. Так, у пансіоні для “бла­городних дівиць” Майє до 1833 р. отримали освіту три дочки дійсного статського радника Манук-Бея — Марія, Катерина та Олена, дві дочки поміщика Кокано — Євфросинія та Олена, дочка боярина Балласакія Єлизавета, онучка боярина Палладі, дочка колезького асесора Діно Руссо Смарагда, його племінни­ця Ралу, дочка дворянина Бузики Катерина, дочка молдавсько­го боярина Негри Катерина. В 1833 р. в пансіоні виховувались Катерина Александрі, Смаранда Шейнович, Марія Бузни, Оле­на і Пульхерія Доніч, Пульхерія Зілоті, Софія Бантиш [16].

Приватні навчальні заклади в краї створювалися згідно із “Загальними положеннями та розпорядженнями про приватні училища” з метою сприяння у справі розвитку народної освіти. Як свідчать архівні документи, вони функціонували як у по­вітових містах, так і у сільських поселеннях. До 1836 року на всю Бессарабію нараховувалося від 5 до 6 приватних пансіонів і шкіл, в яких виховувалися і навчалися до 150 дітей.

Відчуваючи потребу в канцелярських чиновниках та пи­сарях з місцевого населення, дворянство краю запропонувало митрополиту Дмитру Сулимі відкрити училища, обіцяючи при цьому фінансову допомогу. Завдяки цьому були відкриті насту­пні ланкастерські школи: 2 в Кишиневі, 1 — в Бендерах, 1 — в Ізмаїлі та в інших містах. Пізніше ці школи отримали назви приходських та повітових училищ. У 1839 р. в Аккермані від­кривається приходське училище, а в Кишиневі — чоловіче єв­рейське училище. Через декілька років — з 1843 — ланкастер­ські школи і училища відкрилися в Оргеєві, Сороках, Кагулі [17], а 7 січня 1840 р. прийняв перших вихованців приватний жіночий пансіон сестер Різо [18].

Значною подією в освітньому житті краю стали організація і проведення у 1845 р. предводителем дворянства Георгієм Баль - шем благодійної акції, яка вже за життя створила йому добру славу і довго підтримувала престиж його роду після смерті: в Кишиневі було відкрито дитячий притулок для хлопців — пер­ший у Бессарабії приватний благодійний заклад [19].

На початку 40-х років XIX ст. бессарабська інтелігенція, ба­жаючи не допустити остаточної русифікації краю, намагаючись зберегти власні етнічні та регіональні особливості, порушує клопотання про введення в повітових училищах Бєльцького та Хотинського повітів викладання окремих предметів мол­давською мовою. Наступним кроком була спроба перетворити Хотинське повітове училище у вищий навчальний заклад, але ця спроба виявилася невдалою. Міністерство внутрішніх справ відмовилося дати на це згоду, натомість зобов’язало утримува­ти училище за рахунок місцевих дворян [20].

У 1857 р. всього в російській частині Бессарабської обла­сті навчалося 11 037 осіб, а в частині, яка відійшла до Мол­давії, продовжували працювати училища в Ізмаїлі, Томарово, Болграді. У 1858 і 1859 роках в російській частині Бессарабії налічувалося 230 навчальних закладів з 10 872 учнями та 159 приходських шкіл з 1 521 учнем [21].

Найбільш популярним вищим навчальним закладом для бессарабської дворянської молоді був Одеський Рішельєвський ліцей. У 1860 р. губернським дворянським зібранням було за­проваджено збір в j коп. з десятини на підтримку і утримання камерального відділення в Рішельєвському ліцеї, де навчались вихідці з Бессарабської губернії. Однак через незначний ко­нтингент бессарабських дітей у ліцеї кошти були розподілені наступним чином: частина йшла на підтримку пансіону при Кишинівській гімназії, частина — на допомогу бідним бесса­рабським студентам російських університетів. Рішельєвський ліцей був найближчим, але не єдиним вищим навчальним за­кладом у країні. Діти бессарабських дворян отримували освіту у Московському університеті, Київському університеті Св. Во­лодимира, у Петрово-Розумовській сільськогосподарській ака­демії. Незначна частина юнаків з Бессарабії отримувала вищу освіту в Петербурзі, а саме: в університеті, Лісовій академії, училищі правознавства, ліцеї імператора Олександра I.

Протягом 60-90-х років XIX ст. дворянство Бессарабії бере активну участь у створенні та утриманні благодійних това­риств, діяльність яких була спрямована на культурно-освітній розвиток місцевого населення. Альманах “Бессарабія” називає близько 40 благодійних товариств, серед яких: “Комісія по влаштуванню народних читань”, “Товариство допомоги потре­буючим освіти”, “Товариство допомоги учням І гімназії”, “То­вариство допомоги учням ІІ гімназії”, “Товариство допомоги учням реального училища”, “Товариство допомоги учням на­чальних училищ губернії”, “Губернське благодійне товарист­во”, “Губернське товариство опіки дитячих притулків” тощо [22]. Відомо, що у 1884 р. губернським предводителем дворян­ства, тайним радником І. Є. Катаржи було асигновано по 3 000 руб. щорічної допомоги дітям дворян для отримання належної освіти [23].

Дворянська громада Бессарабії щорічно витрачала більш ніж 8 000 крб. на стипендії і допомогу дітям збіднілих дворян, що навчались у вищих та середніх навчальних закладах. Це питання було надзвичайно актуальним для дрібного та серед­нього дворянства, доходи якого наприкінці ХІХ — на початку

XX ст. стрімко падають. У фондах Ізмаїльського архіву зберіга­ється багато документів, які підтверджують благодійну діяль­ність місцевого дворянства у справах освіти. Так, наприклад, у 1900 р. земська управа звернулась до предводителя дворянства Аккерманського повіту В. Г. Навроцького з проханням при­значити дві губернські стипендії синам титулярного радника

А. Г. Чевдаря та відставного штабс-ротмістра А. Ф. Кузнецо­ва, які “вкрай потребують зазначених стипендій” [24]. В іншо­му листі студент Київського університету ім. Св. Володимира Є. І. Іванченко, (уродженець с. Волонтирівка, Аккерманського повіту та вихованець ІІ Кишинівської гімназії), звертається до аккерманського предводителя дворянства з проханням виділи­ти йому стипендію на тій підставі, що після смерті батька у нього не залишилося грошей для закінчення навчання і отри­мання вищої освіти [25].

На початку ХХ ст. загальна кількість учнів (юнаків і дівчат) в навчальних закладах Бессарабської губернії досягала 90 000, при наявній кількості дітей віком від 9 до 12 років в 143 000 осіб. “А это показывает, что число школ в губернии, для до­стижения цели всеобщего обучения, должно быть почти удвое­но”, — робить висновок альманах “Бессарабця” [26]. До 1914 р. в Бессарабії нараховувалось не менше 50 освітніх закладів, в тому числі 26 чоловічих та жіночих гімназій, 4 реальних та 2 комерційних училища.

Дворянство Бессарабії займало провідні позиції в культур­ному, літературному та мистецькому житті краю. Дворянська культура в Бессарабії, розвиваючись в руслі загальноросійсь- ких тенденцій, намагалася зберегти власні національні та ре­гіональні особливості. Література, образотворче мистецтво, те­атр були під постійною опікою місцевих дворян. Бессарабська культура XIX ст. представлена плеядою відомих молдавських письменників-аристократів. Зокрема, це Костянтин Стаматі, Василь Лашков, Ольга Накко, Олександр Донич, Іоан Сирбу, Паволакій Крушеван, О. Стурдза, четверо представників роди­ни Хаджеу посіли місце у суспільній свідомості як класики молдавської літератури.

Народившись в Молдавському князівстві, Костянтин Ста­маті згодом, в 1812 р., переходить до Бессарабії, де обіймає різні адміністративні посади і розвиває активну культурну ді­яльність. К. Стаматі був членом Одеського товариства історії та старожитностей, був знайомий з поетом О. Пушкіним. Його балади “Дочка Децебала та співець Армін”, “Язичник та його дочки”, поема “Герой Чубер-Воде” являються вагомим інтелек­туальним надбанням країни.

У далекій провінції дворянство було чи не єдиним провід­ником культури, беручи на себе ініціативу щодо організації мистецького, літературного і театрального життя. Наприклад, документи зберегли свідчення з проханням дворянина-актора Федора Федоровича Савельева до Ізмаїльської міської управи (1879 р.) організувати в місті тимчасовий драматичний театр і передусім допомогти в будівництві відповідного приміщення в центрі міста [27].

Певний внесок у розвиток історичної науки зробив предста­вник відомого дворянського роду Я. М. Крупенський. У 1912 році побачила світ його книжка “Краткий очерк о Бессараб­ском дворянстве 1812-1912”, яка була видана до сторічного ювілею приєднання Бессарабії до Російської імперії. Будучи віце-губернатором краю, він на основі документів архіву Бес­сарабських дворянських зборів подав перелік боярських родин, приділивши увагу питанням освіти, кредитних відносин, ста­влення до реформ 60-70-х рр. ХІХ ст. На сьогодні це фактич - но єдина робота, яка безпосередньо присвячена бессарабському дворянству.

Діяльність представників бессарабського дворянства на куль­турно-освітянській ниві початку ХІХ-ХХ ст. знайшла своє ві­дображення на сторінках періодичних видань, архівних справ і збірників документів. Відкриваючи навчальні заклади і здійс­нюючи за ними попечительський нагляд, дворяни сприяли по­ширенню знань серед різних соціальних станів тогочасного су­спільства. Виявляючи активну життєву позицію, представники бессарабського дворянства забезпечили собі одне з провідних місць серед інших верств українського суспільства та стали ос­новою для формування національної інтелігенції.

Джерела та література

1. Батюшков П. Н. Бессарабия: Историческое описание. — СПб.,1892. — 272 с.

2. Крупенский Я. М. Краткий очерк о Бессарабском дворянстве 1812 — 1912. К столетнему юбилею Бессарабии. — СПб., 1912. — 64 с.

3. Свиньин П. Статистика. Описание Бессарабской области. Соста­влено ведомства государственной коллегии иностранных дел на­дворным советником Павлом Свиньиным, 1816 г. // Записки Одес­ского общества истории и древностей. — Т. VI. — 1867.

4. Борецкий Н, Бергфельд. История Румынии. Изд. под ред. Н. И. Ка - ртева и И. В. Лучицкого. — СПб., Издание Акц. Общ. “Брокга - узъ — Ефронъ “1907. — 418 с.

Б. Жуков В. И. Формирование и развитие буржуазии и пролетариата Бессарабии (1812-1900) / Отв. ред. М. П. Мунтян. — Кишинев: Штиинца, 1982.

Б. Бабилунга Н. В., Бомешко Б. Г. Курс лекций по истории Мол­давии. Лекция. 6: Бессарабия в составе России. — Тирасполь, 1993. — 136 с.

7.Оганян Л. Н. Общественное движение в Бессарабии в первой четве­рти ХІХ века. — Часть І. — Кишинев: Штиинца, 1974. — 215 с.

8. История Молдавской ССР: В 2-х т. — Том 1. С древнейших времен до Великой Октябрськой социалистической революции / Л. В Че - репнин (отв. ред.). — Кишинев, 1965. — С. 216.

9.Оганян Л. Н. Вказ. праця. — С. 66.

10. История Молдавской ССР: В 2-х т. — Том 1. — С. 254.

11. История Бессарабии (от истоков до 1998 года). Координатор: Иоан Скурту. Перевод с румынского языка: Енчу Н. И., — Кишинэу, 2001. — С. 42.

12. Оганян Л. Н. Вказ. праця. — С. 67.

13. Батюшков П. Н. Вказ. праця. — С. 159.

14. История Бессарабии (от истоков до 1998 года). — С. 43.

ІБ. Крупенский Я. М. Вказ. праця. — С. 54.

16. Там само.

17. Батюшков П. Н. Вказ. праця. — С. 159.

18. История Молдавской ССР: В 2-х т. — Том 1. — С. 438.

19. Батюшков П. Н. Вказ. праця. — С. 160.

20. Крупенский Я. М. Вказ. праця. — С. 54-55.

21. Батюшков П. Н. Вказ. праця. — С. 161.

22. Бессарабия // Альманах / Под ред. П. А. Крушевана. — М., 1903. — С. 69.

23. Крупенский Я. М. Вказ. праця. — С. 55.

24.1змаїльський архів (Аккерманський повітовий предводитель дво­рянства). — Ф. 770. — Оп. 1. — Спр. 11. — Арк. 7.

25.1змаїльський архів (Аккерманський повітовий предводитель дво­рянства). — Ф. 770. — Оп. 1. — Спр. 7. — Арк. 9.

26. Бессарабия // Альманах. — С. 67.

27.1змаїльський архів (Ізмаїльська міська управа). — Ф. 2. — Оп. 1. — Спр. 13. — Арк. 1.

Анотації

Циганенко Л. Ф. Культурно-просветительская деятельность дворянства Бессарабии XIX — начала XX в.

Автор исследует роль представителей дворянства Бессарабской губернии в культурно-просветительской жизни края в ХІХ — на­чале XX века и делает вывод о том, что своей активной деятельнос­тью бессарабское дворянство обеспечило себе одно из ведущих мест среди других сословий украинского общества и стало основой для формирования национальной интеллигенции.

Tsiganenko L. F. Nobility’s cultural and educational activities in the province of Bessarabia in the 19th — early 20th cc.

The author researches the role of the representatives of Bessarabia nobility in cultural and educational life of the region from the 19th till the beginning of 20th centuries, coming to the conclusion that due to its active performance Bessarabian aristocracy earned itself one of the leading positions among other classes of Ukrainian society having become the foundation for national intelligentsia.


Похожие статьи