Головна Історія Інтелігенція і влада АНАСТАСІЙ — ЄПИСКОП ІЗМАЇЛЬСЬКОЇ СТАРООБРЯДНИЦЬКОЇ ЄПАРХІЇ
joomla
АНАСТАСІЙ — ЄПИСКОП ІЗМАЇЛЬСЬКОЇ СТАРООБРЯДНИЦЬКОЇ ЄПАРХІЇ
Історія - Інтелігенція і влада

А. I. Федорова

В наш час все частіше історики звертаються до розкриття історії релігії в Україні, оскільки ця тема в радянські часи зде­більшого ігнорувалася. Об’єктом дослідження стала й історія старообрядництва в Україні. Оскільки вивчення історії релігії дозволяє сформувати сучасну релігійну політику, запозичити минулий досвід або, навпаки, прийняти уроки минулого та не допускати подібних помилок в майбутньому.

Одним з компактних місць поселення старообрядців, не- красівців на території України є регіон Південної Бессарабії. В цій статті ми зупинимося на одному аспекті історії старо­обрядництва в Південній Бессарабії, а саме — на вивченні історії Ізмаїльської старообрядницької єпархії, оскільки ця проблема є малодослідженою, чим також пояснюється її ак­туальність.

Як відомо, історію чинять особистості. Однак про рядових людей будь-якої події, явища дуже мало відомостей, докуме­нтальних, достовірних даних, а про людей, що стояли на чолі якогось історичного процесу, матеріалів набагато більше, тому історик і звертається до характеристики видатної особистості. До того ж в особі лідера ніби персоніфіковані більш загальні процеси.

У відповідності до вищесказаного при характеристиці дія­льності Ізмаїльської єпархії, перш за все, звертаєш увагу на єпископів, які нею керували, тому предметом дослідження представленої статті став єпископ Анастасій (08. 03. 1881­14. 02. 1906), котрий керував єпархією найдовше — 25 років, всіляко намагався тримати старообрядництво в міцності. Ця особистість не була предметом спеціальної уваги, про Анастасія ми лише можемо знайти загальні відомості в енциклопедичних виданнях [1]. Основним джерелом для висвітлення даної особи стали статті, місіонерські звіти, що друкувалися в регіонально­му журналі “Кишиневские епархиальные ведомости”, хоч, слід зазначити, що до них слід досить критично ставитися, оскіль­ки вони написані з позицій синодальної церкви.

Отже, метою цієї статті є подання характеристики старооб­рядницького єпископа Анастасія та його діяльності в Ізмаїль­ській єпархії.

Анастасій (прізвище — Лебедев) народився 1839 р. в родині селян-старообрядців д. Іванщино Богородського повіту Москов­ської губернії. Займався мануфактурною торгівлею. В 17 років переїхав до Славського монастиря (Румунія), де отримував ви­ховання та навчання. Перебуваючи в монастирі, у вільний від занять час, він багато читав та вивчав гравірувальну та палітур­ну справу. В 1857 р. прийняв іноцький постриг.

В останній третині ХІХ ст. перед старообрядцями стояло чільне питання про влаштування власної друкарні, оскільки розташування видань лише в чужих типографіях не могло їх задовольнити. Намаганнями Андрія Ларіоновича Шутова (єп. Антоній) и Онисима Васильовича Швецова (єп. Арсеній Ураль­ський) така типографія була створена в 1875 р. в старообряд­ницькому Никольському монастирі в Мануйлівці. Історію ство­рення друкарні та участі в цьому процесі Анастасія описують таким чином: “Відразу ж після ухвалення постриження, інок Анастасій (майбутній єпископ Ізмаїльській) був призначений єпископом Антонієм (Шутов) в свою канцелярію в навчання до О. Швецова для того, щоб згодом зробити його коректором в типографії, яку Антоній мав намір заснувати за межами Ро­сії. Після навчання Анастасія відправили за кордон, купивши йому друкарський верстат і забезпечивши значною сумою гро­шей для започаткування типографії. Але справа у Анастасія не пішла і єпископ Антоній розпорядився передати друкарське устаткування в Мануйлівській монастир. Тут під керівництвом архімандрита Ісаї й була організована типографія” [2].

Чому у Анастасія справа не вдалася, відомостей нема. Од­нак ми можемо констатувати той факт, що організаторськими здібностями він володів, оскільки з дитинства займався ману­фактурною справою.

Анастасій був досить освіченою людиною, про що говорить, зокрема, той факт, що в 1873 р. в Яссах (Румунія) він видав свою книгу “История благочестивого священства”.

В 1874 р. архієпископом Віссаріоном Анастасій був поста­влений в ієродиякони, а через рік був обраний та посвячений в ігумени Петропавлівського монастиря, що існував поблизу Вилкова (суч. Кілійський р-н Одеськой обл.). Після смерті ар­хієпископа Віссаріона, за проханням всіх некрасівських старо­обрядницьких общин, Анастасій був поставлений в єпископи на Ізмаїльску кафедру 8 березня 1881 р. єпископом Кавказь­ким Силуяном.

Анастасій був енергійною особою, брав активну участь майже у всіх найбільш великих подіях та соборних справах старообря­дницької церкви того часу. Наприклад, коли в 1897 р. постало питання про заняття вакантної Уральської та Оренбурзької ка­федри, Всенародним зібранням кандидатом на архієрейський сан був одноголосно обраний священоінок Арсеній. Але, згід­но церковним канонам, для поставлення архієрея недостатньо його обрання лише мирським народом, потрібно затвердження кандидатури нового архієрея на соборі єпископів, а при немож­ливості зібратися вони повинні грамотами підтвердити свою згоду на хіротонію. Всі російські ієрархи виявили одностайну згоду на хіротонію о. Арсенія Уральського (Швецова). Не за­лишився осторонь і Анастасій (котрий, як ми зазначали, мав справи з цією особою), він, зокрема, написав таку резолюцію: “Всепокорнейшє прошу і благаю Ваше Високопреосвященство невідкладно виконати поважне прохання уральських і оренбур­зьких жителів” [3].

Єпископ Анастасій досить впевнено почував себе на поса­ді, вільно відправляв службу в регіоні, що не дуже подобалось урядовим структурам, оскільки старообрядництво намагалися знищити.

Ситуація, коли старообрядці користувалися тими ж самими правами, що й православні, як то було в Ізмаїльському повіті, не могла задовольняти і синод. У 1893 р. постало питання про заборону публічного існування “австрійської поповщинської секти в Ізмаїльськом повіті, і послідовників оної зрівняти там в їх правах з розкольниками того ж толку в імперії” [4]. Однак пропозиція не знайшла підтримки, можливо, уряд не хотів йти на відкритий конфлікт зі старообрядцями прикордонної тери­торії. 10 квітня 1894 р. за старообрядцями окресленої території знову підтверджують даровані раніше привілеї [5].

Про єпископство Анастасія П. М. Батюшков писав: “лже - єпископ ізмаїльський Анастасій вільно відправляє функції сво­го служіння, іменуючись, на жаль, навіть в офіційних паперах неприсвоєним йому саном” [6]. Під “неприсвоєним саном” ма­ється на увазі сан єпископа, яким називався Анастасій, що на думку апологетів офіційної православної церкви є неприпусти­мим для розкольників, оскільки їх ієрархія незаконна.

З цього приводу досить показовим є наступний факт: під час коронації імператора Миколи II (1894-1918), старообрядці Ізма­їльського повіту здійснили урочисту службу за государя-імпе - ратора та надіслали телеграму, яка була підписана: “Духовный Николаевской церкви Епископ Анастасий, старосты церкви: Бочаров, Григорьев и Белов” [7]. Міністру внутрішніх справ було доручено під час коронації надсилати відповіді на телегра - ми-поздоровлення. Однак ізмаїльські старообрядці не отримали від нього повідомлення. Замість цього обер-прокурор урядово­го синоду К. П. Победоносцев надіслав припис бессарабському губернатору — “зробити розпорядження до оголошення озна­ченому в телеграмі Анастасію, що він не має права іменувати себе єпископом, звертаючись до особи Государя Імператора, бо єпископство його не законне” [8], що і було зроблено. Цей факт підтверджує невизнання старообрядницької ієрархії з її єпис­копами, священиками не лише синодом, а й російським урядом та констатує неприпустимість ставлення в один ряд єпископів синодальної та старообрядницької церков.

Анастасій відігравав визначну роль серед старообрядців, мав на них могутній вплив, слідкував за положенням старо­обрядництва в єпархії, намагався владнати будь-які конфлік­ти. Саме йому належить ідея скликання собору окружників та протиокружників в Кишиневі 6-го травня 1887 р., на який був запрошений також єпископ Балтський Кирило [9]. На цьому соборі намагалися покласти край поділу австрійської ієрархії на окружників та протиокружників, укласти мир між ними, однак примирення не було досягнуто.

На початку 1899 р. 50 родин м. Кілія вийшли з окружниць - кого толку внаслідок протиріч між двома священиками — Фо­мою та Іларіоном. Як зазначає Ф. Воловей, не мирились вони між собою, головним чином, через прибутки [10]. Відносини між цими священиками загострились ще у 1897 р. На бік свя­щеника Фоми став єпископ Анастасій, який і дав пораду при­бічникам Фоми звернутися до митрополита Білокриницького Афанасія зі скаргою на Іларіона. Цю скаргу кілійських старо­обрядців митрополит в січні 1898 р. надіслав освяченому собо­ру старообрядницьких російських єпископів на розгляд через єпископа Арсенія Уральського. 20 березня 1S9S р. собор, роз­глянувши скаргу, постановив заборонити священство Іларіона [11]. Але рішенню цього Собору Іларіон не підкорився, а пе­рейшов разом зі своїми прибічниками до противоокружників, де був прийнятий противоокружницьким єпископом Петром Куреньовським. Внаслідок цього кількість окружників півден­ного регіону зменшилась на 200 душ порівняно з попередніми роками. З цього можна зробити висновок, що намагання Ана - стасія виявилися марними: процес розпаду прибічників Біло - криницької єпархії на окружників та противоокружників все більше поглиблювався. Остаточне перемир’я між ними було до­сягнуто лише після собору 1906 р.

Місіонер В. Праведний зазначав: “розкол старовірів у Бес­сарабії знаходився в незайманій міцності”, що усвідомлюва­ли, на його думку, і самі старообрядці, а єпископ Анастасій Ізмаїльський внаслідок цього знаходив можливість похваля­тися перед російськими “владиками”, своїми колегами, що поки ще “в его пастве древлеправославие состоит в девствен­ной старине, что в его стаде еще не появлялись волки-расхи­тители... ” [12].

Місіонерів Бессарабії дивував той факт, що місцеві старо­обрядці не тільки ні в чому не відстають від загальноросійсь - ких, але й перевершують їх. Ця перевага полягала, насамперед, в тому, що, якщо у глибині Росії старообрядницькі видання вважалися рідкістю та їх взагалі дуже важко придбати, то в Бессарабії завдяки знов-таки близькості кордону, такі видання легко і без перешкод поширювалися. Про це свідчить, наприк­лад, такий факт: твір О. Швецова “Истинность старообрядст- вующей иерархии”, своєрідна апологія старообрядництва, що слугувала посібником у боротьбі з місіонерами, став відомим липованам (регіональна назва старообрядців — A Ф.) в тому ж році, що й був виданий. Також розповсюджувалися статті М. Каптерева, проф. Московської духовної академії [13]. Старо­обрядці дуже часто захищалися від місіонерів непідцензурними закордонними виданнями. Так, в кінці 1S96 р. серед православ­них та старообрядців Ізмаїльського повіту була розповсюджена брошура “Нечто об единоверии и единоверцах”, що складала відбиток із окремих номерів старообрядницької газети “Слово правды” за 1896 р., яку видавав Ф. Мельников. В цій брошурі робилися напади на єдиновір’я [14]. Про кількість старообряд­ницької літератури в регіоні можуть розповісти наступні циф­ри: за 1898-1900 рр. Ф. Воловей у м. Ізмаїл конфіскував більше тисячі примірників “Церковних питань в Росії”, що були вида­ні у м. Браїлі в Румунії (скільки ще залишилося літератури в схованках, можемо лише здогадуватися!). Значну роль у розпо­всюдженні та поширенні старообрядництва відігравали газети та журнали, що видавалися старообрядцями. З кінця ХІХ ст. через румунський кордон почали переправляти газету “Слово правды”, яку видавав Ф. Мельников в Браїлі [15]. Отже, мо­жемо підсумувати, що старообрядці Південної Бессарабії були дуже добре озброєні необхідною літературою, що давало їм змо­гу бути підготовленими до бесід з місіонерами. Відомо, — чудо­ва бібліотека існувала при Кугурлуйському монастирі.

На противагу протирозкольницьким місіонерам у 1901 р. за дорученням єпископа Анастасія [16] був призначений на поса­ду “протиниконіанського” мандруючого місіонера священоінок Кугурлуйського монастиря Веніамін Резанов, який їздив по всьому Ізмаїльському повіту та проводив бесіди зі старообряд­цями до або після бесіди з ними православного місіонера.

Анастасій відомий також як підприємлива людина. Про це свідчать дані місіонерів про те, що він був виноградарем та ви - норобцем, тримав чудові виноградники, дбайливо доглядаючи за ними [17]. В місіонерському звіті за 1902 р. зазначається, що авторитет Анастасія трохи підупав внаслідок його занять комерцією, а саме — він на публічних торгах при Кишинівсь­кому окружному суді придбав паровий млин, який знаходив­ся на головній вулиці Ізмаїлу. Єпископ багато часу віддавав млину, тому влаштував при ньому окрему келію для себе [18]. Звісно, що місіонери ці заняття не схвалювали, звинувачували Анастасія в тому, що він не займається єпархією.

Освяченим Собором 24 серпня 1901 р. Анастасію тимчасово було доручено управляти Київською і Балтською єпархіями, що говорить про його безперечний авторитет серед старообряд­ців. Помер він у 1906 р.

Роблячи висновки, зазначимо, що єпископ Анастасій, пере­буваючи на Ізмаїльській кафедрі, намагався тримати старооб­рядництво в єпархії в належному стані, в міцності, вирішував усі негаразди, влаштував посаду протиниконіанського місіоне­ра для захисту старообрядництва. Можна відзначити, що за його правління єпархія розцвіла, старообрядці почували себе досить впевнено. Окрім того, що він брав участь у всіх визнач­них подіях регіону, він користувався авторитетом усього старо­обрядницького світу.

Щодо перспектив подальшого дослідження, то можна виді­лити проблему висвітлення діяльності інших старообрядниць­ких єпископів Ізмаїльскої єпархії.

Джерела та література:

1. Старообрядческие иерархи / Сост. Писаревский А. Ю. — М: Старо- обрядч. тип., 2002. — С. 19; Архиереи Русской Православной Ста­рообрядческой Церкви в 1846 — 2002 // Http://www. staroobrad. ru

2. Летопись событий происходящих в расколе // Братское слово. — 1886. — №5. — Цит. за: Книгопечатание второй половины XIX — начала XX вв. Книгопечатание старообрядцев белокриницкой ие­рархии // Http://heritage. eunnet. net

3. Російський державний архів давніх актів. — Ф. 1475. — Оп. 1. — Спр. 174. — Арк. 6 зв. — Цит. за: Дмитрий Урушев. Долг послу­шания. Дело о хиротонии епископа Арсения Уральского // http:// www. portal-credo. ru

4. Мероприятия к искоренению раскола и сектантсва (Извлечение из Всеподданейшего отчета Г. Обер-Прокурора Святейшаго Синода за 1892 и 1893 годы) // КЕВ. — № 7. — отд. неоф. — С. 228 — 229.

5.Отчет Миссионерского Комитета Кишиневской епархии за 1894 год // КЕВ. — 1895. — №14 — 15. — отд. оф. — С. 253.

6. Ав. Стадницкий. Библиография. Бессарабия. Историческое описа­ние. С высочайшего соизволения издано при министерстве внутрен­них дел. Посмертный выпуск исторического издания П. Н. Батюш­кова. — Петербург, 1892 // Кишиневские Епархиальные Ведомости (далі - КЕВ). — 1892. — №23. — С. 580.

7. Ф. Воловей. Разбор объяснения старообрядца по поводу ответа К. П. Победоносцева на поступившую на Высочайшее Имя телеграммы от измаильских старообрядцев // КЕВ. — 1897. — № 9. — Отд. неоф. — С. 237.

8. Там само. — С. 239.

9. Первый съезд миссионеров Кишиневской епархии в г. Кишиневе с 1-го по 7-е июня 1893 года //КЕВ. — 1893. — №14. — Отд. неоф. — С. 474.

10.Ф. Воловей. Отчет епархиального миссионера южного района Ки­шиневской епархии за 1900 год // КЕВ. — 1901. — №18. — Отд. оф. — С. 433.

11.Там само. — С. 433-434.

12. В. Праведный. Из жизни бессарабских раскольников// КЕВ. — 1892. — №11. — Отд. неоф. — С. 258

13. Там само. — С. 259-260.

14. Извлечение из отчета миссионерского комитета Кишиневской епа­рхии за 1897 год // КЕВ. — 1899. — №1-2. — отд. неоф. — С. 54.

15. И. Сахаров. Несколько слов по поводу министерского цирку­ляра относительно раскольников // КЕВ. — 1901. — №5. — Отд. неоф. — С. 93.

16. Отчет о деятельности миссионера южного района Кишиневской епа­рхии за 1901 год // КЕВ. — 1902. — № 5. — Отд. оф. — С. 150; Ра­скол и противораскольническая миссионерская деятельность в юж­ной части Бессарабии в 1902 году по отчету миссионера священника Феодосия Воловея // КЕВ. — 1903. — №5. — Отд. неоф. — С. 122.

17. Ав. Стадницкий. Состояние раскола и сектантства в Бессарабии по миссионерским отчетам за 1889 год // КЕВ. — 1890. — №14-15. — Отд. неоф. — С. 643.

18. Раскол и противораскольническая миссионерская деятельность в южной части Бессарабии в 1902 году по отчету миссионера священ­ника Феодосия Воловея // КЕВ. — 1903. — №5. — Отд. неоф. — С. 125.

АнотацИ

Федорова А. И. Анастасий — епископ Измаильской старооб­рядческой епархии.

В статье анализируется всесторонне деятельность епископа Из­маильской старообрядческой епархии Анастасия (1881 — 1906), акцентируется внимание на его усилиях по укреплению старооб­рядчества в регионе Южной Бессарабии.

Phedorova A. I. Anastasiy, the the bishop of Izmail old-believers diocese.

In the article the activity of Anastasiy (1881 — 1906), the bishop of Izmail olb-believers diocese, is analysed comprehensively, attention being paid to his efforts of strengthening of the old-belief in the re­gion of South Bessarabia.