Головна Історія Інтелігенція і влада АРХІВНІ УСТАНОВИ В СИСТЕМІ КРАЄЗНАВЧОГО РУХУ НА ОДЕЩИНІ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХХ СТ
joomla
АРХІВНІ УСТАНОВИ В СИСТЕМІ КРАЄЗНАВЧОГО РУХУ НА ОДЕЩИНІ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХХ СТ
Історія - Інтелігенція і влада

Н. Ф. Щербина

Одеський державний економічний університет

Органічне поєднання архівістики і краєзнавства є досить важли­вим й актуальним, оскільки слугує меті відновлення історичної па­м’яті, формуванню національної самосвідомості, приверненню ува­ги світової громадськості до проблем історії і сьогодення України, витоків і розвитку її національного відродження. Адже широке ви­вчення минувшини рідного краю, наукове окреслення та розв’язан­ня кола нагальних питань історії регіонів — визначних подій, вида­тних постатей, міжнаціональних відносин, проблем релігії та між­конфесійних стосунків, розвитку промисловості і аграрного вироб­ництва, культурологічних та мовних проблем — неможливо без кон­солідації зусиль, взаємодії працівників архівів і краєзнавців.

У вивченні історії краю важлива роль належить державним архі­вам. Документи органів влади і управління, установ народного гос­подарства і підприємств, громадських організацій, які знаходяться у сховищах державних архівів, є найбільш цінними і достовірними джерелами для вивчення місцевої історії. В науково-довідкових біб­ліотеках архівів зберігаються краєзнавча література і комплекти місцевих газет, які становлять великий інтерес для вивчення місце­вої історії. Все це свідчить про те, що одним із центрів краєзнавчої роботи, зокрема центром організації методичної допомоги краєзнав- цям-аматорам, були державні архіви. Тому мета даної статті поля­гає у висвітленні історико-краєзнавчої діяльності архівних установ Одещини, які у другій половині ХХ ст. відігравали значну роль у краєзнавчому русі. Загалом у історіографії історія архівної справи на Одещині розглядається в загальноукраїнському контексті. Статті, монографії, публікації документів, присвячені історії архівної спра­ви в Україні, дають неповні й уривчасті відомості про історію архів­ного будівництва на Одещині. У дослідженнях деяких науковців — А. Батюка, О. Мітюкова, В. Грабовецького, С. Пількевича, М. Савчен- ка — стисло охарактеризована діяльність архівних установ Одещи­ни. Історії окремих архівів області та їх науково-дослідницькій дія­льності присвячена низка статей наукових співробітників цих архі­вів, а саме І. Хіоні, О. Осадчука, Л. Скуднової, О. Дьоміної, Є. Хаба - лашвілі, А. Белобородової та інших.

Архівна справа на Одещині має свої тривалі традиції. У дорево­люційній Одесі державних архівів не існувало, а велика кількість архівних матеріалів, що поступово нагромаджувалась, зберігалася в різноманітних установах або у приватних осіб. Лише в 1920 р., після встановлення радянської влади, в Одесі почали приділяти належну увагу архівній справі. Згідно з наказом губернського від­ділу народної освіти за № 51 від 9 травня 1920 р., були організовані Одеське обласне управління архівною справою та Одеський облас­ний архів, які були підпорядковані губернському відділу народної освіти [1; с. 4].

Архівне будівництво в Україні другої половини 1940-х — початку 1990-х рр. — один із складних і суперечливих періодів в історії архів­ної справи. У часи Другої світової війни німецько-фашистські загарб­ники завдали великої шкоди архівам Одещини, цінні документальні матеріали розкрадались та знищувались. Понад 100 тисяч одиниць зберігання було вивезено окупантами до Берліна, Бухареста, Ясс. Вна­слідок цього у державних архівах області загинуло близько 1 млн. од. зб. [2; с. 2]. Після визволення Одеси від німецько-румунських окупан­тів основні зусилля архівістів спрямовувалися на повернення вивезе­них у роки війни архівних документів. В повоєнні роки архівна систе­ма була безпосередньо підпорядкована силовим структурам і значною мірою потерпала від адміністративного свавілля.

20 червня 1944 р. почав працювати архівний відділ НКВС Одесь­кої області. Він приступив до відновлення мережі районних та міськ- держархівів, а також відомчих архівів, установ, організацій та під­приємств. На 1 січня 1946 р. в області відновили свою роботу 25 ра­йонних і 3 міськдержархіви [3; с. 5]. Слід зазначити, що основні на­прями і спеціальні форми та методи історико-краєзнавчої роботи мі­сцевих архівів склались вже в середині 1950-х рр. Надто важливе значення у цьому контексті мало вдосконалення науково-довідково­го апарату. В цей час, у зв’язку з загальною лібералізацією суспіль­ного життя в країні в умовах хрущовської “відлиги”, почалося част­кове зменшення рівня секретності документів, розширення науко­во-дослідної та науково-інформаційної роботи, спрощення доступу дослідників до архівних документів. Проте вже з початку 1960-х рр. почалося згортання лібералізаційного процесу, повторне засекречен­ня документів, встановлення жорсткої цензури, посилення контро­лю за діяльністю архівів з боку партійно-державного апарату [4; с. 466].

Протягом 1947-1961 рр. основним у роботі архівів області було науково-технічне упорядкування документальних матеріалів. Незва­жаючи на складні умови роботи архіву (приміщення було в аварій­ному стані), провадилося використання документальних матеріалів з науковою, агітаційно-пропагандистською та довідковою метою. Працівники архівного відділу і облдержархіву за 1947-1951 рр. під­готували й видали тритомний збірник “Одеса у Великій Вітчизняній війні”. До 40-річчя Жовтневої революції науковці облдержархіву спі­льно з партархівом та науковою бібліотекою ім. Горького видали збі­рник “Борці за Жовтень”, а в 1962 р. — збірник “В полум’ї грома­дянської війни”. Крім того, багато документів, виявлених працівни­ками держархіву, увійшло до збірників, що видали АН УРСР, центральні та держархіви України.

Багато архівних джерел було використано для написання моно­графій, наукових статей, публікацій з історії краю. Наприклад, нау­кові працівники філіалу Одеського облдержархіву в м. Ізмаїлі вида­ли збірники документів “Боротьба трудящих українських придунай - ських земель за соціалістичне і національне визволення 1918­1940 рр.” (1967), “Радянський придунайський край — 1940­1945 рр.” (1968), “Радянському Дунайському пароплавству — 25 ро­ків” (1968); монографії І. А. Анцупова “Державне село Бессарабії в

ХІХ ст.” (1969); П. С. Смішка “Боротьба трудящих українських при - дунайських земель за возз’єднання з УРСР” (1969) та інші [5; с. 77].

Архівісти області використовували документальні матеріали для влаштування виставок документів, екскурсій, публікацій у місцевій пресі документів і статей, організації радіопередач, лекцій. Багато документів архіву надавали в постійні експозиції музеїв області. Слід зазначити, що тематика різних заходів, які проводили архівні уста­нови, до 80 % складалася з висвітлення різних аспектів історії ра­дянського суспільства і лише 20 % було присвячено історико-крає - знавчим проблемам.

Головним завданням місцевих історичних досліджень у повоєнні часи на Одещині, як і в країні в цілому, було вивчення історії обла­стей, районів, міст, сіл, колгоспів, промислових підприємств, а та­кож розробка різних галузевих тем (історія народного господарст­ва, історія революційного руху, історія культури, історія установ та інше). Саме цими дослідженнями займалися краєзнавчі товари­ства, які на той час поновили свою діяльність і виконували значну роль в об’єднанні зусиль наукових закладів і окремих любителів- краєзнавців. Архівісти області надавали методичну допомогу крає­знавцям в роботі над документальними матеріалами, а також кон­сультації з питань, пов’язаних з темою дослідження. Велике зна­чення для орієнтування дослідників в документальних матеріалах мали путівники і довідники по архівах, тематичні огляди й інший науково-довідковий апарат. З метою поліпшення використання до­кументів у наукових цілях у 1961 р. було видано путівник облдер - жархіву, а у 1966 р. путівник по фондах його філіалу у м. Ізмаїлі, які розкривали зміст і забезпечували ефективний пошук інформації на рівні архівних справ.

З 1961 р. наукові співробітники Одеського облдержархіву розпо­чали роботу з каталогізації щодо виявлення документів з історії міст і сіл Одещини. Ця робота була направлена на підготовку до видання тому “Історія міст і сіл Української РСР”, присвяченого Одеській об­ласті. При написанні тому була досліджена велика кількість архів­них документів і періодичних видань, історичних праць. Протягом 1963-1967 рр., займаючись польовим виявленням документальних матеріалів з історії міст і сіл, наукові співробітники Одеського архі­ву розробили 75 тис. справ і склали 16 855 тематичних карток, з яких був створений спеціальний географічний каталог. Тематичні карт­ки в ньому систематизувалися за районними центрами і населеними пунктами відповідно до сучасного адміністративно-територіального поділу області. У нарисах опублікованого тому “Історія міст і сіл УРСР. Одеська область” (1969) нараховується понад 600 посилань на документальні матеріали Одеського облдержархіву і його філіалу в м. Ізмаїлі. Після завершення роботи з підготовки до видання тому “Історія міст і сіл Української PCP. Одеська область” матеріали об­ласної редколегії надійшли на зберігання до Одеського облдержар­хіву. Ці матеріали пройшли повний комплекс науково-технічної об­робки і склали архівний фонд “Обласна редколегія “Історії міст і сіл Української PCP. Одеська область” (Ф. P-7386) кількістю 593 спра­ви. Матеріали цього фонду складають цінну джерельну базу для спе­ціалістів різних історичних дисциплін, краєзнавців, вони широко ви­користовуються й в сучасних умовах [6; с. 56].

Наступні роки (1970 — 1980-ті) у розвитку архівної справи на Одещині, як і в країні в цілому, позначені домінуванням авторита­ризму, повного контролю над галуззю з боку партійно-бюрократич­ного апарату щодо практичної діяльності, тематики документальних публікацій і наукових досліджень. Деякі прояви демократизації в діяльності архівів почали спостерігатися лише наприкінці 1980-х рр. і були зумовлені кризою партійно-державної системи, яка зрештою призвела до розпаду CPCP та істотних змін в організації архівної спра­ви в Україні [4; с. 466].

Значну увагу архівісти Одещини в цей час приділяли й так зва­ним малим формам публікації джерел з історії краю у науковій та громадсько-політичній періодиці. Протягом 1960 — 1980-х рр. на сто­рінках “Науково-інформаційного бюлетеню Архівного управління при Pаді Міністрів yPCP”, а згодом журналу “Архіви України” було опубліковано близько 20 добірок документів, тематичних оглядів джерел та статей, що базувалися на архівних матеріалах. Аналіз пе­ріодики свідчить про те, що на сторінках республіканської, обласної та місцевої преси за цей період з’явилося близько 80 статей науко­вих співробітників, присвячених історії краю, а також діяльності архівних установ області.

Архіви області співпрацювали з краєзнавчими музеями, обласни­ми бібліотеками, а також з вищими навчальними закладами щодо вивчення історії краю. Наукові працівники архівів надавали допо­могу при створенні шкільних музеїв, при написанні курсових та ди­пломних робіт студентами історичних факультетів ВНЗ, при органі­зації виставок у бібліотеках та інше. Велике значення для розширен­ня краєзнавчої роботи мали методичні наради, наукові конференції, зустрічі з місцевими журналістами, письменниками, викладачами, які проводилися науковими співробітниками спільно з працівника­ми різних установ та організацій.

Таким чином, вивчення історії краю — одне з головних завдань науково-дослідної діяльності архівів Одещини. Адже уся діяльність архівістів області у другій половині XX ст. була насичена краєзнав­чим змістом — комплектація і упорядкування фондів, створення на­уково-довідкового апарату і тематичних каталогів, видання збірни­ків і добірок документів та матеріалів, публікація статей і оглядів, джерел у фаховій і громадсько-політичній періодиці, участь у підго­товці одеського тому “Історія міст і сіл УРСР”, організація виставок, проведення наукових конференцій тощо. Поряд з цим в пошуковій, краєзнавчій роботі архівістів цього періоду є ряд суттєвих недоліків. Зокрема, недостатньо координували свою роботу деякі районні та міські архіви області. Архівному будівництву того часу було прита­манне посилення нагляду за діяльністю архівних установ з боку пар­тійно-бюрократичного апарату, внаслідок чого архівна робота підпо­рядковувалася ідеологічно-пропагандистському апарату, а це, зви­чайно, уповільнювало роботу або робило її малоефективною. Водно­час вивчення досвіду, набутого архівними установами Одещини у цей суперечливий час, підтверджує те, що органічне поєднання архівіс - тики і краєзнавства сприяло підвищенню наукового рівня історико - краєзнавчих досліджень в регіоні.

Література

1. Державний архів Одеської області, ф. Р-100Є, оп. 1, спр. 7, 24 арк.

2. ДАОО, ф. Р-1403, оп. 1, спр. 14, 52 арк.

3. ДАОО, ф. Р-1403, оп. 1, спр. 7, 35 арк.

4. Нариси історії архівної справи в Україні. — К.: Видав. дім “КМ Акаде­мія”, 2002. — 612 с.

5. Білобородова А., Хабалашвілі Є. Філіалу Одеського облдержархіву в м. Ізмаїлі — 30 років // Архіви України. — 1971. — № 2. — С. 76-77.

6. Хіоні І. Участь Одеського облдержархіву в написанні “Історії міст і сіл УРСР” // Архіви України. — 1975. — № 3. — С. 54 — 57.

7. Савченко М. Обстеження архівних установ Одеської області // Науково - інформаційний бюлетень АУ МВС УРСР. — 1958. — № 4 (34). — С. 175

— 176.


Похожие статьи