Головна Історія Інтелігенція і влада РОЗВИТОК ФОРМ ТА ЗАСОБІВ СОЦІАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ НАСЕЛЕННЯ ОДЕСИ ПІСЛЯ ПРОВЕДЕННЯ МІСЬКОЇ РЕФОРМИ 1870 р
joomla
РОЗВИТОК ФОРМ ТА ЗАСОБІВ СОЦІАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ НАСЕЛЕННЯ ОДЕСИ ПІСЛЯ ПРОВЕДЕННЯ МІСЬКОЇ РЕФОРМИ 1870 р
Історія - Інтелігенція і влада

Т. М. Моісеєва

Проблема розширення компетенції місцевих органів само­врядування останнім часом стала одним із гасел різних політич­них сил, особливо в зв’язку з реалізацією політичної реформи. Питання поділу владних повноважень, сфер впливу, формуван­ня місцевих бюджетів часто викликають певне протистояння органів влади верховного та місцевого рівнів. За якими крите­ріями визначатимуться межі самостійності та царин діяльнос­ті регіональних владних структур, яку частку у фінансуванні місцевих програм візьме на себе держава?

Для розуміння та вирішення цих питань корисним було б вивчити досвід діяльності органів громадського самоуправлін­ня (особливо в соціальній галузі), створених в ході проведення буржуазних реформ 60-х рр. XIX ст. в Російській імперії.

В науковій літературі проблема соціальної діяльності мі­ських дум та управ ще не дістала достатнього висвітлення. Певні аспекти цієї проблеми знайшли відображення в праці

О. М. Марченко (деякі відомості по діяльності органів міського самоврядування Півдня України в сфері освіти та охорони здо­ров’я) [1]. Інтерес представляють опубліковані в XIX ст. праці, де робиться спроба відтворити загальну картину зародження благодійного руху в Одесі [2]. Більша частина матеріалу, в яко­му в тій чи іншій мірі представлена згадана проблема, носить навчальний характер і видана російськими авторами [3].

Виходячи зі сказаного, метою даної статті є дослідження го­ловних напрямків та форм діяльності одеських органів самоуп­равління в соціальній області.

Міські органи самоврядування виникли на хвилі широкого суспільного руху другої половини XIX ст., націленого на лібе­ралізацію державного устрою. Згідно з “Міським положенням”, затвердженим царем влітку 1870 р., почалось проведення місь­кої реформи.

За міською реформою в містах України створювалися ви­борні міські думи як розпорядчі органи й міські управи як виконавчі.

Органи міського управління займалися питаннями благоус­трою, торгівлі, промисловості, охорони здоров’я, народної осві­ти та ін.

При розподілі коштів на фінансування окремих статей міс­цевого бюджету міста повинні були віддавати перевагу так зва­ним “обов’язковим витратам”: на утримання поліції, пожеж­них частин, військових, опалення і освітлення в’язниць та ін.

Тільки після покриття всіх обов’язкових витрат міське управління мало право спрямовувати кошти, що залишалися, на так звані “необов’язкові витрати”: на утримання лікарень, благодійних установ, народну освіту, благоустрій міст. Незва­жаючи на це, саме у цій сфері своєї діяльності міські думи домоглися найбільших успіхів [4].

В багатогранній соціальній діяльності міських дум поважне місце займали заходи по розвитку народної освіти. Для здійснен­ня керівництва цією сферою думи створювали спеціальні комі­сії, комітети або відділи по освіті. На засіданнях дум обиралися опікуни шкіл, училищ, виховних закладів, які відкривалися за ініціативою міського самоврядування. Видатки на освіту скла­дали значну частину бюджету міських дум: наприклад, витрати Одеси в 1874 р. дорівнювали 103 тис. крб., або 6,4 % усіх витрат міста, в 1893 р. — 288 тис. крб., або 9 % витрат [5].

Пріоритетним напрямком в освітній галузі був розвиток по­чаткової освіти. Вже невдовзі після проведення міської рефор­ми швидко зростає мережа народних училищ: якщо в 1879 р. місто утримувало 27 училищ з 50 класами (кількість учнів — 2787), то в 1887 р. — 42 училища в складі 81 класу, де на­вчалося 4728 дітей [6; 7]. Але навіть таке швидке збільшення кількості народних училищ не покривало існуючих потреб мі­ста в навчальних закладах цього рівня: в 1886 р. за відсутні­стю місць не було прийнято до училищ близько 300 дітей, в 1887 р. — 500 [8; 9].

При вирішенні питання про відкриття нових училищ або класів при існуючих училищах, міська дума віддавала перева­гу районам, де проживало найбільш соціально незахищене на­селення. Так, в 1884 р. нові класи були відкриті при училищі на Новій Слободці та Дальницькому училищі, в 1885 р. — ру­кодільний клас на Слободці-Романівці, в 1886 р. — на Молдо­ванці та Куяльницькому лимані [10; 11; 12].

Зі зростанням кількості народних училищ, збільшувалися і видатки міста на їх фінансування: в 1879 р. на утримання 27 училищ було асигновано 55. 022 крб., в 1877 р. 42 народних училища та міське училище “Ефруссі” обійшлися місту в 113. 361 крб. [13; 14].

Окрім народних училищ, на балансі міста знаходилися: Оде­ська Маріїнська Міська Громадська жіноча гімназія, Одеська Міська жіноча прогімназія, Одеське міське дівоче училище, Одеське міське училище “Ефруссі” та інші навчальні заклади.

Слід зазначити, що органи міського самоврядування не об­межувалися цільовим фінансуванням закладів освіти. Велика увага приділялася заохоченню та соціальній підтримці вчителів та бідних учнів. Наприклад, із загальних сум по Міській Упра­ві до свят Різдва Христова всім вчителям народних училищ ви­плачувалося від 12 до 15 крб.; певні грошові суми виділялися окремим викладачам у зв’язку з тяжкою хворобою, а у випадку смерті, — допомога надавалася членам сім’ї. Так, в 1885 р. по смерті вчителя Д. Цвеклінського та вчительки А. Наргінсь - кої міська дума взяла на себе видатки по похованню, а також призначила вдові Цвеклінського пенсію на виховання дітей по 180 крб. на рік та дочці Наргінської — стипендію до закінчен­ня курсу в Маріїнській гімназії — по 25 крб. в місяць [15]. Діти з незаможних родин звільнялися від плати за навчання: в 1880 р. із 483 вихованок Маріїнської гімназії 172 вчилося безкоштовно; в Міській жіночій прогімназії 41-а зі 150 учениць були звільнені опікунською радою від плати за навчання; не вносили плату з дозволу Міської Управи і незаможні учні учи­лища “Ефруссі” [16; 17]. Одна з поширених форм заохочення та підтримки кращих випускників середніх навчальних закла­дів із незаможних сімей — виплата їм стипендій (від 150 до 500 крб. на рік) під час навчання в вищих навчальних закладах Одеси, Москви, Санкт-Петербургу та ін. міст [18; 19].

В групу обов’язків міських органів громадського управління “Міське положення” відносило і участь їх в заходах по охороні здоров’я. До початку 80-х років робота в цій області проводила­ся досить мляво, оскільки майно і кошти, які раніше належали громадській опіці, після утворення земств були передані остан­нім. Це давало привід містам ухилятися від відкриття лікува­льних та благодійних установ, зазначаючи, що це відноситься до компетенції земств [20].

Згодом медична допомога населенню, як і освіта, стає од­ним із пріоритетних напрямків діяльності міських дум і управ. Але, враховуючи обмеженість власних коштів, міські самовря­дні органи зосереджували увагу не стільки на відкритті но­вих медичних установ, скільки на розширенні та дообладнанні існуючих. Наприклад, в 1879 р. виконавча комісія в зв’язку з тим, що міська лікарня, не вміщаючи всіх хворих, користу­ється непристосованими найманими будинками, звертається в Думу з докладом про необхідність замінити наймані приміщен­ня будівлями при лікарні. Після прийняття Думою позитивно­го рішення було побудовано: барак для внутрішніх хворих; для нервових; для інфекційних з трьома відділеннями; хронічне відділення при богадільні на 70-80 ліжок та ін., що обійшлося місту в 44. 684 крб. [21].

Окрім названих, при лікарні існували відділення для боже­вільних, хронічних хворих, сифілітиків (лікувалися безкош­товно), лиманне (діяло тільки влітку), тимчасове для військо­вих (на 100 ліжок). Особлива турбота в лікарні виявлялася про злиденних пацієнтів, які звільнялися від плати за лікування: в 1879 р. з 7. 265 хворих безкоштовно отримали медичну допомо­гу 4. 807; в 1885 р. (відповідно) 6. 482 /1. 977 осіб [22; 23].

Для цієї ж категорії пацієнтів при лікарні діяло Маріїнське відділення на 20 ліжок (безоплатне лікування), яке утриму­валося на відсотки з капіталу, що був пожертвуваний вдовою таємного радника Маріні та на додаткові асигнування міста. За рік в цьому відділенні отримували допомогу більше 200 хворих [24; 25; 26].

Ще один засіб лікарняної допомоги міському населенню — влаштування при лікарнях амбулаторій для “приходящих” хворих, де городяни могли отримати консультацію лікаря та ліки. Заможні пацієнти платили за прийом від 15 до 20 коп., бідні користувалися допомогою безкоштовно. Слід відзначити, що ця форма медичної допомоги виявилася досить ефективною: тільки в міській лікарні за рік обслуговувалося амбулаторіями більше 10 тис. осіб [27; 28; 29].

Фінансування медичних установ було для Одеси досить скла­дним завданням, оскільки видатки на ці цілі поглинали значну частину міського бюджету: в 1897 р. 19,1% усіх витрат склали витрати на благодійні установи та лікарську справу (для по­рівняння: загалом по Херсонській губернії — 6,5% [30]). На прикладі Одеської міської лікарні ми бачимо, що виділення коштів для цього закладу з року в рік не було стабільним: в 1879 р. на утримання 950 осіб було асигновано 272 тис. крб.; 1884 р. (880 осіб) — 276 тис крб.; 1885 р. (880 осіб + 150 над­комплектних) — 280 тис. крб.; 1886 р. (те ж) — 292 тис. крб. [31; 32; 33; 34]. Тому міській думі необхідно було виявляти винахідливість у пошуку джерел грошових надходжень. Так, наприклад, враховуючи складність ситуації з фінансуванням міської лікарні та необхідність залучення додаткових коштів, міською Думою було ухвалено рішення: 1) збільшити плату за лікування хворих, що перебувають на простому та покращено­му утриманні; 2) ввести в Одесі особливий лікарняний збір по

1 крб. в рік з прислуги, ремісників та чорноробів; 3) ужити на користь міста всю суму губернського земського збору, що над­ходить від Одеси з торговельних документів [35].

В цілому ж, незважаючи на всі труднощі, міським органам самоврядування вдалося підняти рівень муніципальної меди­цини на значно вищий рівень.

Досліджуючи основні напрямки та форми соціальної підтри­мки окремих категорій населення в містах, не можна обійти увагою численні благодійні організації, які працювали в цій сфері в тісному контакті з місцевими та земськими самовряд­ними органами і значно розширили та збагатили арсенал засо­бів соціального захисту. Проілюструємо це на прикладі однієї з таких установ.

В 1877 р. в Одесі на базі Жіночого благодійного товариства було створено Товариство допомоги бідним.

Для кращої організації та координації роботи, накопичення коштів було сформовано Центральний комітет, головою якого було обрано графиню О. В. Левашову (в різні часи цей пост за­ймали: М. А. Дрентельн, М. А. Гурко, М. С. Рооп, Н. М. Зелена,

Н. Ф. Єранцева, А. І. Шувалова, В. А. Нейдгарт [36]. Окрім цього, місто було поділено на 10 дільниць, в кожній з яких сфо­рмовано місцевий комітет: Соборний, Покровський, Арханге - ло-Михайлівський, Миколаївський-Карантинний, Сретенський, Казанський, Петро-Павлівський, Михайлівський на Молдован­ці, Ново-Слобідський, Входо-Ієрусалимський. Для участі в спра­вах місцевих комітетів запрошені були також члени жіночого благодійного товариства та представники міського духовенства всіх віросповідань [37].

Аналіз діяльності Центрального та місцевих комітетів до­зволяє зробити висновок, що головний акцент в ній робився на відкриті форми опіки, серед яких домінували грошова до­помога та допомога натурою — продуктами, одежею, взуттям, паливом і т. ін., про що свідчить і Статут Товариства, Так, в § 3 зазначається: “Помощь оказывается по преимуществу продово­льственными предметами и вещами первой необходимости. То­лько в исключительных случаях — пособие деньгами. Общество содействует бедным приисканием работы, медицинским посо­бием, помещением в учреждениях дешевых квартир и других благотворительных учреждениях, определением детей в школы и мастерские, без производства во всех случаях каких бы то ни было постоянных платежей из средств общества” [38].

За період 1890-1891 рр. Товариство надало допомогу хлібом та паливом 5208 особам, в цей же період грошову допомогу отримали 360 осіб [39].

Слід відзначити, що форми відкритої опіки були дуже різно­манітними. Наприклад, Товариство видавало безкоштовні біле­ти для проїзду по південно-західним залізницям та на паропла­ви Російського Товариства Пароплавства і Торгівлі особам, які зверталися в ЦК з проханням про безкоштовне відправлення на Батьківщину (таких білетів з 1 вересня 1890 р. по 1 вересня 1891 р. було надано 70) [40]. Значні кошти виділялися устано­вою на відкриття дешевих їдалень для дорослих, де бідні люди могли пообідати за символічну плату, а в окремих випадках і безкоштовно. За 25 років (1878-1903 рр.) їх було відкрито п’ять (1882 р., 1885 р., 1894 р., 1900 р., 1901 р.) [41]. В цьому списку особливо виділялася відкрита на честь 100-ліття Одеси “Ювілейна їдальня”, яка на відміну від інших мала відділення для “застенчивой бедноты” з інтелігентного стану, зокрема для студентів. В їдальні відпускалося два розряди обідів: для про­стого народу — 8 коп. (борщ або суп з м’ясом, каша, чорний хліб) та для інтелігентної публіки і студентів — 15 коп. (суп з м’ясом, смажене м’ясо з соусом, кава або чай, два сорти хліба). Вже в перші роки своєї діяльності їдальня обслуговувала до 400 осіб на день [42].

Немаловажне місце в соціальній роботі місцевих комітетів займала опіка дітей, де було запроваджено таку цікаву форму, як відкриття дитячих їдалень, які були створені при Собор­ному, Сретенському та Молдаванському дільничних комітетах Товариства допомоги бідним. Головне завдання цих установ — допомога батькам, які не мали де залишити дітей під час ро­бочого дня. В їдальнях діти знаходилися з ранку до вечора. За цей час вони отримували триразове харчування (5 коп. в день), навчалися грамоті, рукоділлю. Найбіднішим дітям за успіхи та старанну поведінку нерідко видавалися одежа, взуття, іграшки та інші необхідні речі, які в більшості випадків були пожертву­вані приватними особами. Особлива увага приділялася духов­но-моральному розвитку: в святкові дні дітей водили в церкву, вели духовні бесіди, роздавали книжки релігійно-морального змісту. Всього в їдальнях за період з 1 вересня 1890 року по 1 вересня 1891 року опіку отримали 42 тис дітей (близько 140 осіб щоденно) [43].

В листопаді 1895 р. на Слободці-Романівці було відкрито ден­ний дитячий притулок, при якому сформовано відділення для немовлят “Ясла”. Відділення було влаштовано за ініціативою почесного члена Центрального Комітету Г. С. Супічіча, який спеціально ознайомився з улаштуванням таких притулків за ко­рдоном. Загалом п’ять дитячих денних притулків Товариства в період з 1884 до 1903 року відвідали 978. 650 дітей [44].

У зв’язку з оголошенням у листопаді 1876 р. мобілізації, під особливу опіку було взято сім’ї військових. Згідно з положен­ням, затвердженим імператором 25 червня 1876 р., опікування сімей чинів запасу та ратників відносилося до обов’язку земств та міст, які зобов’язані були підтримувати тих, хто не мав достатніх коштів для існування. Зокрема, місто або селище, в якому проживала сім’я повинне було надати їй безоплатне приміщення з опаленням в тому випадку, якщо сім’я не мала власного житла або безкоштовного притулку. На плечі земств, окрім грошової допомоги, лягало і забезпечення таких сімей певними нормами продуктів [45].

Значу роль в упорядкуванні цієї роботи відіграло Опікунс­тво для допомоги сім’ям військових, створене за пропозицією генерал-майора графа В. В. Левашова в 1877 р. при Центра­льному комітеті Товариства допомоги бідним в Одесі. Місцеві комітети Товариства збирали та направляли в Одеську Міську Управу довідки про становище сімей військових, на підставі яких їм видавалася грошова допомога.

Розмір грошової допомоги не був точно визначений і тому в різні місяці коливався від одного до восьми карбованців на душу. За списками Одеського Військового начальника, тільки в 1876 р. було призвано з запасу 4196 нижчих чинів. Комісією Міської управи 919 сімей військових були визначені як ті, що мають право на грошову допомогу [46]. Кількість опікуваних постійно зростала (з 901 особи в травні 1877 р. до 1892 осіб в листопаді). Всього в 1877 році було витрачено на грошову допо­могу 17. 896 карбованців [47].

Заслуговує на увагу діяльність створеного в листопаді 1909 р. в Одесі Товариства допомоги бідним Пересипу. Населення Пе­ресипу на той час складало близько 40 тис. жителів, більшість з яких — незаможні люди. Тому відкриття такого товариства було вкрай необхідним. Діяльність товариства поширювалася на Пересип, Куяльницький та Хаджибейський лимани. Район було поділено на 22 дільниці для того, щоб нужденні зверта­лися за допомогою безпосередньо до найближчої дільниці. Се­ред форм відкритої допомоги Товариства найбільший інтерес представляють: допомога хворим і дітям продуктами; виплата боргів за квартири; лікування хворих на дому; лікування та го­дування бідних породіль; надання грошової допомоги на похо­вання померлих; оплата за навчання в університеті або серед­ніх навчальних закладах тим, кому погрожувало відрахування за несплату; допомога калікам в протезуванні; відкриття деше­вих їдалень та харчувальних пунктів під час епідемії холери 1910 р., надання можливості безкоштовного користування лаз­нею; відкриття власної м’ясної крамниці, де м’ясо продавалося по нижчим цінам, ніж на базарах і т. ін. [48].

В опікунській діяльності дільничних комітетів певне поши­рення отримала така форма соціальної допомоги як працевла­штування громадян з обмеженою працездатністю, сімейних жінок, підлітків, що не мали спеціальності. Так, Товариством допомоги бідним Пересипу було відкрито Будинок праці, в яко­му бідні люди, особливо жінки, знаходили для себе працю під час безробіття [49]; при Одеському Товаристві допомоги бідним влаштовано жіночу рукодільню, де тільки за один рік (1/ІХ - 1890 — 1/ІХ 1891 р.) було надано роботу 135 швачкам [50].

Завершуючи розмову про форми та засоби соціальної підтри­мки міського населення, слід відмітити, що, окрім відкритих, великого поширення (в тому числі в Одесі) набули закриті фо­рми опіки, які включають допомогу через мережу інститутів опіки: богаділень, лікарень, притулків, сирітських будинків, училищ і т. ін. Особливий акцент при цьому робився на най­більш знедолену частину нужденних — немічних, хворих, без­домних, старих, безпритульних та безпорадних дітей.

В Одесі в др. половині XIX ст. існувала низка закладів за­ критої опіки, причому велику роль в їх заснуванні, діяльнос­ті відігравали і національні громади міста і окремі релігійні конфесії. Назвемо деякі з цих закладів (в дужках зазначена дата заснування): Міський сирітський будинок (1821), Богаді­льня при Євангелістсько-лютеранській церкві (1826), Міська богадільня з відділеннями (1832), Училище глухонімих (1845), Єврейський сирітський будинок (1868), Сирітський будинок при Євангелістсько-лютеранській церкві (1874), Єврейська бо­гадільня (1884), Інвалідний будинок (1886), Дитяча їдальня та притулок для ночівлі (1888), Міський притулок для опіки не­мовлят (1890) та багато інших [51].

Таким чином, підсумовуючи сказане, ми можемо зробити висновок, що основними напрямками соціальної діяльності міських органів самоврядування в Одесі (як і в інших вели­ких містах) були: розвиток народної освіти, заходи по охороні здоров’я, підтримка соціально незахищених верств населення, в якій широко використовувалися форми як відкритої, так і закритої опіки. В реалізації своєї соціальної політики Міські Думи та Управи працювали в тісному взаємозв’язку з числен­ними благодійними організаціями.

Джерела та література:

1. Марченко О. М. Діяльність органів міського самоврядування Півдня України в пореформений період ХІХ ст. // Записки исторического факультета. — Вип. 2: Історія України. — Одеса, 1996. — 122 с.

2.Одеса 1794-1894: Издания Городского Общественного Управлення. К столетию города. — Одесса: Типография А. Шульце, 1895; Стурдза А. Взгляд на богоугодные заведения Одессы. — Одеса, 1843. — 20 с.

3. Кузьмин К. В., Сутырин Б. А. История социальной работы за рубе­жом и в Росси (с древности до начала ХХ в.). — М., 2002. — 480 с.; Фирсов М. В. История социальной работы в России: Учеб. Посо­бие. — М., 1998. — 246 с.; Холостова Е. И. Социальная работа: Учебное пособие. — М.:Издательско-торговая корпорация “Дашков и К°”, 2004. — 692 с. та ін.

4. Марченко О. М. Названа праця. — С. 63.

5. Там само. — С. 64-65.

6.Отчет о деятельности Одесской Городской Управы и о состоянии подведомственных ей частей за 1879 г. — Одеса: Франко-Русская типография Л. Даникана, 1880. — 79 с. — С. 53.

7.Объяснительная записка к отчету Одесской городской управы за 1887 г. по народному образованию и содержанию городских са­дов и Александровского парка. — Одеса: Типография А. Шульце, 1888. — 47 с. — С. 4.

8.Объяснительная записка к отчету Одесской городской управы за 1886 г. — Одеса: Типография А. Шульце, 1887. — 56 с. — С. 21.

9.Объяснительная записка к отчету... за 1887 г. — С. 7.

10. Отчет Одесской Городской Управы о ея деятельности и о состоя­нии подведомственных ей частей за 1884 г. — Одеса: Типография А. Шульце, 1885. — 57 с. — С. 21-22.

11. Отчет о деятельности Одесской Городской Управы и подведомст­венных ей частей за 1885 г. — Одеса: Типография А. Шульце, 1886. — 92 с. — С. 21.

12. Объяснительная записка к отчету... за 1886 г. — С. 21.

13. Отчет о деятельности... за 1879 г. — С. 54.

14. Объяснительная записка к отчету... за 1887 г. — С. 8.

15. Отчет о деятельности... за 1885 г. — С. 23.

16. Отчет о деятельности... за 1879 г. — С. 48, 50.

17. Отчет о деятельности... за 1885 г. — С. 32.

18. Отчет Одесской Городской Управы... за 1884 г. — С. 22.

19. Отчет о деятельности... за 1885 г. — С. 23.

20. Марченко О. М. Названа праця. — С. 63.

21. Отчет о деятельности... за 1879 г. — С. 36.

22. Там само. — С. 38.

23. Отчет о деятельности... за 1885 г. — С. 38.

24. Отчет о деятельности... за 1879 г. — С. 36.

25. Отчет о деятельности Одесской Городской Управы и о состоянии по­дведомственных ей частей по военному отделению и отделения горо­дской управы по заведыванию благотворительными учреждениями за 1881 г. — Одеса: Типография П. Франкова, 1882. — 24 с. — С. 12.

26. Отчет Одесской Городской Управы... за 1884 г. — С. 56.

27. Отчет о деятельности... за 1879 г. — С. 38.

28. Отчет Одесской Городской Управы... за 1884 г. — С. 35.

29. Отчет о деятельности... за 1885 г. — С. 37.

30. Марченко О. М. Названа праця. — С. 65.

31. Отчет о деятельности... за 1879 г. — С. 39.

32. Отчет Одесской Городской Управы... за 1884 г. — С. 37.

33. Отчет о деятельности... за 1885 г. — С. 39.

34. Объяснительная записка к отчету... за 1886 г. — С. 41.

35. Отчет о деятельности... за 1881 г. — С. 21.

36. Егоров А. Е. Очерк благотворительной деятельности состоящего под Высочайшим Ея Императорского Величества Государыни Импера­трицы Марии Федоровны покровительством Общества для помощи бедным гор. Одессы за XXV лет (1878-1903). — Одеса: Типография Е. И. Фесенко, 1905. — 56 с. — С. 8, 16, 21, 25, 26, 39, 55.

37.0тчет ЦК попечения о бедных в Одессе за 1877/1878 г. — Одеса: Типография Франкова, 1878. — 26 с. — С. 4, 5.

38.Егоров А. Е. Названа праця. — С. 12.

39.0тчет Центрального Комитета состоящего под высочайшим покровительством ея императорского величества Общества для помо­щи бедным г. Одессы с 1-го сентября 1890 по I сентября 1891г. — Одеса: Типография “Одесскаго Листка”, 1892. — С. 4.

40. Там само. — С. 4.

41. Егоров А. Е. Названа праця. — С. 17, 23, 27, 43.

42. Там само. — С. 27-29.

43.Отчет Центрального Комитета... с 1-го сентября 1890 по I сентября 1891 г. — С. 5, 6.

44.Егоров А. Е. Названа праця. — С. 31, 51.

45.Объяснительная записка к отчету Одесской городской управы по распорядительному отделению за 1877 г. — Одеса: Франко-Русская типография Л. Даникана, 1878. — 76 с. — С. 26.

46.Отчет ЦК... за 1877/1878 г. — С. 24, 25.

47.Объяснительная записка к отчету Одесской городской управы по распорядительному отделению за 1877 г. — С. 27.

48.Отчет общества пособия бедным на Пересыпи за время с 22 нояб­ря 1909 г. по 1-е января 1911 г. — Одесса: Типография “Русской речи”, 1911. — С. 3-9.

49.Там само. — С. 9.

50.Отчет Центрального Комитета... с 1-го сентября 1890 по I сентября 1891 г. — С. 7, 8.

51.Одеса 1794-1894: Издания Городского Общественного Управлення. К столетию города. — Одесса: Типография А. Шульце, 1895. — С. 798-803.

Похожие статьи