Головна Історія Інтелігенція і влада УКРАЇНСЬКО-ЄВРЕЙСЬКІ ВІДНОСИНИ НА ПРИКАРПАТТІ В 1918-1939 рр. (ЗА МАТЕРІАЛАМИ УКРАЇНСЬКОЇ ПРЕСИ КРАЮ)
joomla
УКРАЇНСЬКО-ЄВРЕЙСЬКІ ВІДНОСИНИ НА ПРИКАРПАТТІ В 1918-1939 рр. (ЗА МАТЕРІАЛАМИ УКРАЇНСЬКОЇ ПРЕСИ КРАЮ)
Історія - Інтелігенція і влада

P. C. Лещишин

Українська періодична преса Прикарпаття міжвоєнного пе­ріоду є важливим джерелом з історії краю. Це пов’язано з тим, що в ній містяться унікальні історичні факти, які дають нам мо­жливість краще вивчити минулу епоху, суспільну атмосферу та світогляд українців за часів ЗУНР та під польською окупацією.

На сьогоднішній день питання висвітлення українсько-єврей­ських відносин на Прикарпатті в 1918-1939 рр. в українській періодичній пресі краю у міжвоєнний період є ще недостатньо вивченим. Це пов’язане з великим обсягом матеріалу. Загалом, наявні дослідження теми можна розділити на дві групи. Пер­шою — є бібліографічні довідники, які охоплюють всі часописи того чи іншого регіону Прикарпаття, у яких висвітлений сти­слий опис змісту і обставин виходу кожного часопису [1]. їх недоліком є те, що це скоріше пресознавчо-філологічні, довід­кові видання, в яких українська преса Прикарпаття висвітлює міжвоєнний період в цілому, а українсько-єврейські відносини на Прикарпатті в 1918-1939 рр. не розглядає окремо.

Другою групою є ті праці, які стосуються або окремих про­блем дослідження історії Прикарпаття міжвоєнного періоду, або конкретних часописів впродовж їх існування [2]. Але й вони не висвітлюють комплексно зазначену проблему українсь­ко-єврейських відносин на Прикарпатті в часи ЗУНР та поль­ської окупації.

Міжнаціональні стосунки на Прикарпатті у 1918-1939 рр. були до краю загострені, як і в Україні загалом, що пов’язане як з боротьбою за українську державність, так і зі значними економічними негараздами на території краю. Все це ще біль­ше загострили польсько-українська війна 1918-1919 рр., реп­ресії польської влади проти українців та бідність пересічного українця.

Варто відзначити, що в 1918-1939 рр. в українській пресі Прикарпаття, як і в усій українській пресі Галичини російсь­ке слово “єврей” не вживалось, натомість постійно вживалось польське слово “жид”, яке і зараз означає в польській мові “єврей” [3].

ЗУНР, в цілому, не виступала проти національних меншин, дуже швидко ухваливши рішення про надання їм персональної автономії, гарантувавши ряд прав, в тому числі квоти для їх представництва в органах судочинства та місцевого управлін­ня, користування власною мовою та навіть єврейську націо­нальну курію на 27 місць у сеймі ЗУНР [4]. Та й з преси, яка перебувала в основному під урядовим контролем [5], видно, що в ЗУНР не проводилось якоїсь антисемітської політики. Зреш­тою, уряд ЗУНР прагнув до співпраці з євреями, які складали 13 % населення держави [6].

Єврейське населення Прикарпаття нейтрально сприйняло перебрання українцями влади 1 листопада 1918 р., виступи­вши після цього з заявою лояльності до нової влади [7]. Воно жваво приймало участь у багатьох заходах, здійснюваних з іні­ціативи українців. Так, єврейські представники взяли участь в багатьох професійних та політичних акціях та з’їздах загаль­ноукраїнського та локального рівнів, яких багато проводилось в той час. Так, відкриття Селянсько-робітничого (Трудового) з’їзду у Станиславові 30 березня 1919 р. привітали доктор Ва - хман від партії Паолє-Сіон і пані Фаєрштайн від єврейської соціал-демократичної партії [8].

Під час святкування 1 травня у Станиславові, яке в ЗУНР було офіційним святом, робітники-євреї соціал-демократи при­йняли у ньому участь разом з українськими робітниками [9]. Д-р Зайнфельд, який їх очолював, схвально говорив про боро­тьбу українців, “бо вони ведуть війну проти польської заборної шляхти” [10]. Єврейські інженери прийняли активну участь у З’їзді українських інженерів і техніків у Станиславові 4-5 тра­вня 1919 р., від імені яких з’їзд привітав представник єврей­ського технічного товариства Шрадер [11]. Також єврейський інженер д-р. Райх привітав від імені єврейських залізничників Конференцію залізничників у Станиславові, яка відбувалась 2­3 березня 1919 р. [12].

З української преси Прикарпаття ми дізнаємося, що єврей­ське населення краю не залишалось осторонь і від допомоги українським збройним силам. Так, десять євреїв з Вербіжа Нижнього Коломийського повіту пожертвували на українську армію 390 корун [13].

Ця активність зумовлювалась тим, що українська влада не протидіяла політизації єврейського населення. Так, у Коломиї одразу після перевороту 1 листопада 1918 р. виникла Єврейсь­ка Національна Рада з усіх єврейських партій, яка існувала до 13 січня 1919 р., поки з неї не вийшли партії “Паолєй-ціон” та “Єврейська соціалістична партія” [14]. Єврейські лідери вели активний діалог з владою. Свідченням цього є те, що 6 квітня 1919 р. представники Краєвої Єврейської Національної Ради вели переговори з керівництвом Української Національної Ради у Коломиї, заявивши про свою лояльність до української влади [15]. Також євреї активно готувались до виборів до Єврейської Національної Ради, що мали відбутися 17 травня 1919 р., за місця у якій збирались боротись усі єврейські партії, як право­го, так і лівого політичного напрямку [16], що викликало серед них велике пожвавлення.

Українська влада проводила сприятливу для єврейського населення і культурну політику. Так, повітова шкільна Рада у Товмачі вилучила всіх єврейських дітей з колишньої польської школи у Отинії, утворивши для них окрему школу з єврейсь­кою мовою навчання [17].

Разом з тим, як свідчить періодика, за часів ЗУНР в укра­їнсько-єврейських відносинах були й проблеми. Так, пред­ставники Краєвої Єврейської Національної Ради на зустрічі з керівництвом Української Національної Ради, що відбулась 6 квітня 1919 р. наголосили на своєму невдоволенні антиєврей - ською пропагандою, а українські представники зажадали від єврейських підприємців приймати при торгівельних операціях українці карбованці [18]. До того ж, за інформацією офіційних чинників, окремі євреї намагались вести більшовицьку агіта­цію в Городенківському повіті, за що їх арештовували [19].

Ще однією проблемою українсько-єврейських відносин, на які звертала увагу українська преса Прикарпаття доби ЗУНР, є та, що єврейські підприємці, здійснюючи незаконні торговель­ні операції, давали українським посадовцям хабарі [20]. Та ці конфлікти не набували якогось антисемітського характеру.

В цілому, як видно з української преси Прикарпаття доби ЗУНР, українсько-єврейські відносини на території краю, на­віть зважаючи на важкі політичні та соціально-економічні від­носини, не носили характеру якогось протистояння, а урядова політика була вільна від антисемітизму, що пов’язане з демо­кратичним характером української влади та прагненням обох сторін компромісу.

В період 1919-39 рр. українсько-єврейські відносини у Га­личині суттєво змінились, що пов’язане з різким погіршенням політичної та соціально-економічної ситуації за часів польської окупації краю, а також наростанням кризових явищ у всій Єв­ропі в цілому. Українська преса Прикарпаття того часу відо­бражає ці процеси.

Чисельність єврейського населення українських земель Польщі була, за даними перепису 1931 р. 775,1 тис. (10,14 %) [21]. У Станиславівському воєводстві євреї проживали в основ­ному у містах. Так, у 1939 р. у Станиславові, у якому мешкали від 64 до близько 70 тисяч мешканців, проживали 26,5 тис. (41 %) євреїв [22], а в Коломиї з 42 тисяч населення не менше 15000 були євреями [23] і тільки 8,7 тис. (20%) були україн­цями [24].

Впродовж 20-30 рр. між українцями та євреями було гост­ре протистояння на економічному ґрунті, пов’язане з тим, що українці спрймали євреїв як носіїв нечесної конкуренції. Відо­браженням цієї боротьби були постійні публікації в українсь­кій крайовій пресі адрес українських крамниць та підприємств Коломиї і Станиславова [25], що було пов’язане з тогочасною популярністю гасла “свій до свого по своє”, яке особливо акти­вно впроваджувала українська кооперація.

Навіть у “Вістнику Станиславівської єпархії” порушувалось це питання. Так, 6 грудня 1927 р. у цьому часописі було вмі­щено звернення від Єпископського ординаріату до духовенст­ва щодо ливарницької фірми “Маґас” у Станиславові, у якому вказувалось, що купляючи церковні дзвони у якої треба “пере­віряти... чи підприємство тієї ляєрні є в руках християнських, чи жидівських” [26]. Це було пов’язане з тим, що керівницт­во єпархії вважало неприйнятним, щоб на греко-католицьких храмах використовувались дзвони, зроблені євреями.

Несприйняття було таким глибоким, що селяни Княждвору Коломийського повіту проігнорували 1 вересня 1927 р. закли­ки постерункового Корженьовського рятувати від повені фірму Екштайна, за що вісім з них були заарештовані і запроторені у коломийську в’язницю як “бунтівники” [27].

Та попри це, євреї і українці відчували однаково дискри­мінаційну економічну політику польських властей, що зна­ходило відображення в українській пресі Прикарпаття. Так, “Станиславівські Вісті” (1937-38) підкреслювали, що “Поштова Каса Ощадності” у 1937 р. не надала жодного кредиту кредиту українським та єврейським купцям, виділивши за той же час полякам мільйони [28], що однозначно розглядається нами, як дискримінація за національною ознакою [29].

Загалом, попри постійне нарікання на те, що “всюди жиди” [30], при потребі українські політики йшли на компроміси, вступаючи з євреями у політичні тактичні угоди, “які не оби - джують народньої чести” [31]. Одним з таких компромісів була спільна участь представників кандидатів від обох націй — від українців це було УНДО, у виборах до міської ради Коломиї у 1927 р. [32]. На докори радикалів [33], УНДОвська газета “Ко­ломийські вісти” наголосила, що без цього “вибір хочби одного радного українця був неможливий!”, а інакше довелось би йти на союз з поляками, як це зробили самі радикали у Станисла - вові [34].

Та найбільшим протиріччям між обома націями у Галичи­ні в цілому та на Прикарпатті зокрема було те, що на думку українців, євреї співчували більшовизму та СРСР [35], мовляв ворожих Україні.

Найактивніше євреїв звинувачували у комуністичних та прорадянських настроях націоналістичні часописи, зокрема коломийський “Авангард” (1937-38 рр.), вже у першому числі якого заявлялося, що він “буде безпощадно зривати маску об­луди й брехні, що її вбирають всі заприсяжені і незаприсяжені агенти Москви і жидівства” [36]. Як бачимо, “марксизм”,“Мо - сква” і “жидівство” для редакції синоніми [37], адже постій­но наголошувалось, що в СРСР керують євреї [38], що було, в цілому, стандартним звинуваченням. Так, при кожній акції лівих, українські часописи підкреслювали участь у них єврей­ства і те, що вони заносять у край комунізм [39].

В окремих нібито респектабельних виданнях достатньо схва­льно ставились до дій диктаторів Німеччини та Італії щодо вирішення “єврейського питання” і навіть наводився стислий виклад расової доктрини Третього Райху [40]. Всі ці публіка­ції свідчать про загострення єврейсько-українських стосунків у краї в другій половині 30-х рр.

Як це не парадоксально, але після радянської анексії Захід­ної України діячі всіх партій польського періоду, які не встиг­ли втекти, в тому числі єврейські ліві, й українські націона­лісти, і поляки, опинились разом на “будовах соціалізму” у азійській частині СРСР [41].

В цілому, попри суттєві протиріччя між українцями та єв­реями і заклики представників маргінальних українських націоналістичних політичних структур до масштабних “анти- єврейських акцій”, у Галичині в цілому та у Прикарпатті зо­крема, їх, а тим більше погромів, не сталось. Це свідчить про відсутність серед загалу українців Прикарпаття за польського панування радикального антисемітизму. Зрештою, навіть УВО - ОУН, попри їх радикальний характер, не вдалися у 20-30 рр. до якихось значних антиєврейських дій.

Загалом, з української преси Прикарпаття у 1918-1939 рр. видно, що в порівнянні з короткотривалим періодом ЗУНР (1918-1919 рр.), коли відносини були нейтральними, а часом і союзницькими, за польської окупації, особливо у другій половині 30-х рр., ситуація різко погіршала, що було викликане перш за все переходом їх не лише у економічну, як це було раніше, але й і в політичну площину. Це було викликане радикальним погіршенням ситуації в 20-30 рр. не лише на Прикарпатті та Західній Україні, але й в усій Європі загалом.

Джерела та література:

1. Галушко М. Українські часописи Станіслава. 1879-1944. — Львів. — 2001; Дроздовська О. Українські часописи повітових міст Галичини (1865-1939). Історико- бібліографічне дослідження. — Львів. — 2001; Романюк М. М., Галушко М. В. Українські часо­писи Коломиї. 1865-1994 рр. Історико-бібліографічне досліджен­ня. — Львів. — 1996; та ін.

2. Гон М. “Комуністичний” фактор українсько-єврейських взаємин у Західній Україні (1935-1939 рр.) // Галичина. Науковий і культу­рно-просвітній краєзнавчий часопис. — 2003. — № 9; Лещишин Р. Польсько-українські відносини на Прикарпатті за матеріалами української преси краю (1918-1939) // Інтелігенція і влада. Гро­мадсько-політичний науковий збірник. Вип. 8. Серія: історія. За ред. Гончарука Г. І. — Одеса. — 2006; Глаголюк В. П. Роль і зна­чення коломийських і станіславських часописів у національному об’єднанні українського населення та культурному відродженні Покуття // Українська періодика: історія і сучасність. Доповіді і повідомлення п’ятої всеукраїнської науково-теоретичної конферен­ції. Львів, 27-28 листопада 1998 року / За ред. Романюка М. М. — Львів. — 1999; та ін.

3.Slownik роІзко-икгаіпгкі. Польсько-український словник. Упоряд­ники: Левінська С. Й. Старак Т. В. — Львів. — 1998. — С. 294.

4. Рафальський О. Неукраїнці в українській революції 1917-1920 ро­ків (історіографічний аспект) // Галичина. Науковий і культурно - просвітній краєзнавчий часопис. — 2000. — № 4. — С. 186.

5.І. К. Українська преса. — Република. — 1919. — 2 лютого.

6. Рафальський О. Неукраїнці в українській революції 1917-1920 ро­ків... — С. 186.

7. Рафальський О. Неукраїнці в українській революції 1917-1920 ро­ків... — С. 187.

8. Селянсько-робітничий (Трудовий) з’їзд. — Република. — 1 квітня.

9. Свято 1-го мая у Станиславові. Република. — 1919. — 3 травня.

10.Свято 1-го мая у Станиславові. Република. — 1919. — 3 травня.

11.Бородиєвич Є. З’їзд українських інижинірів і техніків. — Републи­ка. — 1919. — 8 травня.

12.Новинки. Конференція залізничників. — Новини. — 1919. — 7 ма­рта.

13.На українську армію. — Покутський вістник. — 1918. — 19 гру­дня.

14.Розв’язання жидівської Нац. Ради в Коломиї. — Покутський віст­ник. — 1919. — 16 січня.

15.Конференція з представниками Жидівської Національної Ради. — Покутський вістник. — 1919. — 10 квітня.

16.М. Зг. З жидівського життя. — Република. — 1919. — 30 квітня.

17.Повітова шкільна рада у Товмачі. — Покутський вістник. — 1919. — 19 січня.

18. Конференція з представниками Жидівської Національної Ради. — Покутський вістник. — 1919. — 10 квітня.

19. Агентура Городенка. — Покутський вістник. — 1919. — 9 березня.

20. М. 3. Смерть хабарництву // Покутський вістник. — 1919. — 9 бе­резня.

21. Васюта І. Політична історія Західної України (1918-19139). — Львів. — 2006. — С. 160.

22. Галушко М. Українські часописи Станіслава. 1879-1944. — Львів. — 2001. — С. 11.

23. Як то є направду? — Коломийські вісти. — 1927. — 3 вересня.

24. Опис українських склепів в Станиславові // Вістник Станиславів - ської Єпархії. — 1931. — № Х-ХІІ. — С. 23; Адресовий провідник м. Станиславова. — Фаховий вістник. — 1932. — 15 листопада; та ін.

25. Дзвони фірми “Маґас” у Станиславові // Вістник Станиславівської Єпархії. — 1928. — № І-ІІІ. — С. 22.

26. Арештування у Княждворі. — Коломийські вісти. — 1927. — 10 ве­ресня.

27. К. — р. Українським вкладчикам під розвагу. — Станиславівські Вісти. — 1937. — 29 серпня.

28. Лещишин Р. Польсько-українські відносини на Прикарпатті за матеріалами української преси краю (1918-1939) // Інтелігенція і влада. Громадсько-політичний науковий збірник. Вип. 8. Серія: історія. За ред. Гончарука Г. І. — Одеса. — 2006. — С. 179.

29. Кисілевська О. Вражіння з Підкарпаття // Жіноча доля. — 1938. — 1 жовтня.

30. Як то є направду? — Коломийські вісти. — 1927. — 3 вересня.

31. Слова і дійсність. — Вісти Покуття. — 1928. — 22 лютого.

32. Як то є направду? — Коломийські вісти...

33. Як то є направду? — Коломийські вісти...

34. Гон М. “Комуністичний” фактор українсько-єврейських взаємин у Західній Україні (1935-1939 рр.) // Галичина. Науковий і культу­рно-просвітній краєзнавчий часопис. — 2003. — № 9. — С. 95.

35. До читачів // Авангард. — 1937. — 23 травня.

37. Наші це злочинці і реакціонери. — Авангард. — 1938. — 30 січня.

36. Гон М. “Комуністичний” фактор українсько-єврейських взаємин у Західній Україні (1935-1939 рр.)... — С. 96.

37. З 19 зробилося 18. — Вісти Покуття. — 1928. — 2 березня; Про - тестаційне віче у Коломиї. — Селянські вісти. — 1938. — 4 груд­ня; Страйк у Перегінську. — Жіноча доля. — 1929. — 1 лютого; Не лишаймо праці по містах. Потреба організаційної праці по міс­тах. — Жіноча доля. — 1936. — 15 листопада; і т. ін.

38. З думок німецьких провідників. — Жіноча доля. — 1939. — 1-15 травня; Вільде І. Пересторога. — Жіноча доля. — 1936. — 15 лип­ня; Романюк М. М., Галушко М. В. Українські часописи Коломиї. 1865-1994 рр. Історико-бібліографічне дослідження. — Львів. — 1996. — С. 167.

39. Васюта І. Політична історія Західної України (1918-19139)... — С. 315.

40. Гон М. “Комуністичний” фактор українсько-єврейських взає­мин... — С. 98-99.

41.Заборовський Я. Історія вчителька життя. Та чи вчимося ми в неї? // На стежинах історії. — Івано-Франківськ. — 2003. — С. 65.

Анотації

Лещишин Р. С. Украинско-еврейские отношения в Прикарпа­тье в 1918 — 1939 гг. (по материалам украинской прессы края).

В статье проанализирован характер публикаций украинской прессы Прикарпатья в 1918-39 гг. об украинско-еврейских отно­шениях на территории края во времена ЗУНР и под польской ок­купацией. Материалы украинской прессы свидетельствуют, что если во времена ЗУНР (1918-1919 гг.) отношения были довольно спокойными, то при польской оккупации (1919-39 гг. ) они резко заострились.

Leshishin R. S. The Ukrainian-Jewish relations in Precarpathia in 1918 — 1939(on materials of the Ukrainian press of the region).

In the article the character of the Ukrainian press publications in Precarpathia in 1918-39 concerning the Ukrainian-Jewish relations on the territory under WUVR as well as during the Polish occupation is analysed. The materials of the Ukrainian press testify that if under WUVR (1918-1919) the relations were rather quiet, during the Polish occupation (1919-39) they grew worse.

Похожие статьи