Головна Історія Інтелігенція і влада ДО ПИТАННЯ ПРО ЧОЛОВІЧИЙ ТА ЖІНОЧИЙ ТИПИ ВОЛОДАРЮВАННЯ
joomla
ДО ПИТАННЯ ПРО ЧОЛОВІЧИЙ ТА ЖІНОЧИЙ ТИПИ ВОЛОДАРЮВАННЯ
Історія - Інтелігенція і влада

Ë. Ï. Дузь

Ключові слова: типи володорювання, правителі, правління.

Ключевые слова: типы господства, правители, правление.

Key words: modes of rule (power), rulers, governing.

Давно відомо, що жінки та чоловіки належать до різних видів розумних істот. І, напевно, ніде ця різниця не виявля­ється так яскраво, як у сфері державного управління. З сивої давнини жінки відігравали надзвичайно важливу роль у здій­сненні влади на різних рівнях. Іх діяльності присвячені чис­ленні романи, драми, фільми. Але є й наукові праці. Зокрема, пригадаємо твори А. Брікнера [1], Є. Тарле [2], Ж. Кастєль - нюї [3], К. Франзеро [4], Ж. Херітьє [5] та інших. Зауважимо, що, при всій різноманітності підходів до відображення діяль­ності владних жінок, не існує узагальнень, які б пояснювали причини успіху або краху їх діяльності. Так само і діяльність правителів-чоловіків, влада яких здійснювалася у тісному кон­такті з жінками (дружинами або фаворитками), може бути піддана аналізу. Виявити основні типи жіночого та чоловічого правління, з’ясувати закономірності їх успіхів або невдач — це є метою даної роботи.

Отже, які фактори впливали на успіх жіночого правлін­ня? Звернемося до фактів як давньої, так і недавньої історії. У Стародавньому Єгипті у період Нового царства (приблизно 3,5 тис. років тому) виділяється своєрідністю правління цари­ці Хатшепсут. Донька Тутмоса І, дружина і двоюрідна сестра Тутмоса ІІ, вона після смерті чоловіка 23 роки правила за свого пасинка Тутмоса ІІІ. За роки царювання вона зуміла відстояти завоювання свого батька, організувала успішну експедицію у країну Пунт — сучасне Сомалі, зміцнила владу жрецького ста­ну. Відомо, що її успіхам сприяла діяльність групи сподвиж­ників на чолі із Сіненмутом. Цей фаворит цариці був вихідцем із суспільних низів, що був піднесений виключно завдяки осо­бистим здібностям. Аж до посади головного жерця бога Амона. Він виявив себе і як здібний полководець, і як зодчий — автор блискучого поховального храму Хатшепсут у Дейр-ель Бахрі.

У більш близький до нас час вражає правління Катерини Великої. І тут ми спостерігаємо, що трон спирається на тала­новитих і діяльних чоловіків: брати Орлови, Григорій Потьом- кін, Платон Зубов. Над Г. Потьомкіним насміхалася Європа з приводу влаштованих ним у Новоросії і Таврії «поселень», а у цей саме час російська армія під командуванням Олександра Суворова і флот під командуванням Федора Ушакова перекро­ювали мапу Європи. Канцлер Безбородько на смертній постелі висловив крилату фразу: «Не відаю, як при вас, теперішніх, буде, але при нас жодна гармата у Європі без нашого дозволу не стріляла».

Більша частина ХІХ століття у Великій Британії відома під назвою «Вікторіанська доба». Королева Вікторія правила країною 63 роки. Під час її правління остаточно сформувалася Британська імперія, над якою «не заходило сонце» і яка була визнаною «майстернею світу». А у досягненні цих блискучих результатів вагомий внесок зробили діяльні чоловіки: політики лорд Пальмерстон і Дізраелі, дослідники Африки Левінгстон і Стенлі та багато інших.

Поки що мова йшла про успішне правління жінок. Пока­зовими є і провальні моделі. Вони, як правило, пов’язані із намаганням правити одноосібно і безпринципно маніпулюва­ти чоловіками. Яскравий приклад із старовини — єгипетська цариця Клеопатра, яка жила понад 2000 років тому. З по­чатку вона зі своїм чоловіком і двоюріднім братом Птоло - меєм ХІІ на догоду Цезарю організує вбивство Помпея, що знайшов притулок у Єгипті. Потім, усунувши чоловіка, керує Єгиптом під покровительством Цезаря. Вбивство Цезаря ки­дає її у обійми одного з претендентів на владу над Римом — Антонія, якого вона зраджує у битві із флотом іншого пре­тендента — Октавіана у миса Акцій 2 вересня 31 року до н. є. Закономірний фінал — самогубство — настає після вторгнен­ня Октавіана у Єгипет. Стародавня єгипетська цивілізація пе­рестає існувати.

У середньовічній Європі сумна слава належить Катерині Ме­дичи, яка послідовно управляла Францією у ролі регентши за Франциска ІІ, Карла ІХ та Генріха ІІІ. Відомо, що ця владна жінка всіляко відсторонювала від трону стару аристократію, не зуміла знайти компромісу у міжконфесійному конфлікті і ініціювала кривавий погром гугенотів у 1572 р., відомий як Варфоломіївська ніч.

У вітчизняній історії приклад невдалого жіночого правлін­ня дає царівна Софія. Після смерті царя Олексія Михайлови­ча вона стала регентшею при братах — хворобливому Івані та малолітньому Петрі. Вкрай честолюбна царівна своїм фавори­том зробила зовні привабливого, але слабкого політика і воє­начальника князя Василя Голіцина. Її спроба за допомогою стрілецького війська повністю відсторонити від влади Івана та Петра у 1689 р. закінчилася провалом. «Потішні» полки Петра Олексійовича подавили бунт, князя Голіцина було відправлено до Сибіру, а царівну посаджено у Новодівочий монастир. Але й тут царівна Софія не вгомонилася і через 9 років знов підбила стрільців на бунт. Його придушення Петром І супроводжувало­ся масовими стратами стрельців.

Для чоловіка-правителя найкращим варіантом можна вва­жати той, за якого дружина або фаворитка не лізе у держав­ні справи, а лише особистими позитивними якостями відтіняє його політичну активність. Приклад знов-таки зі стародавньо­го Єгипту. Про фараона Аменхетена IV, який жив 3400 ро­ків тому, прийняв ім’я Ехнатон і розпочав грандіозні реформи в країні, добре знають лише фахівці-єгиптологи. Але важко знайти людину, яка б не була у захваті від вроди його дру­жини — цариці Нефертіті. Не дивно, що до дружин перших осіб держави, які здійснюють, так би мовити, представниць­кі функції, у підданих встановлюється стійка симпатія, неза­лежно від достойності або недоліків їх чоловіків. Приклади з різних часів: імператриця Зізі — дружина імператора Австро - Угоршини Франца-Йосипа або Жаклін — дружина президента США Джона Кеннеді. Останній політичний лідер, який потур­бувався на цей рахунок, — це, здається, президент Франції Ніколя Саркозі.

Зовсім інша справа — діяльна дружина правителя. Її вплив на чоловіка частіше всього наносить непоправну шкоду дер­жаві. Найяскравіший приклад — Роксолана, спочатку налож­ниця, а потім улюблена дружина правителя Османської імпе­рії Сулеймана Пишного. Підкоривши завдяки своїй чарівності султана (а її турецьке ім’я Хуррем означає Радісна), Роксолана решуче і безпринципно утверджувалася у керівництві блиску­чої Порти. Апофеозом її руйнівної діяльності були інтриги по усуненню суперників власного безталанного сина на шляху до трону. І вже після смерті Сулеймана Пишного її син був під­несений на престол імперії і залишився у пам’яті підлеглих з ім’ям Мустафа П’яничка.

Список правителів-невдах можна поширити. Тут і Мико­ла ІІ, останній російський імператор, чия дружина Олександра Федорівна (у дівочості — Аліса Гесенська), маючи на чоловіка провідний вплив, у визначальній мірі сприяла дискредитації монархії у суспільній думці. Можна згадати і румунського ке­рівника Ніколає Чаушеску, чия дружина Олена, за свідоцтва­ми рідних, домінувала у їх взаєминах. Життя румунського лі­дера і його дружини обірвали кулі катів, як і життя Миколи ІІ і Олександри Федорівни. Більш милостива була доля до Михай­ла Горбачова. Його дружина померла природною смертю, він же живе по цей час як перший і єдиний екс-президент СРСР. У пам’яті народів Михайло Горбачов назавжди залишився як руйнівник СРСР, а його дружина Раїса Максимівна — як ак­тивний натхненник цього Герострата XX століття.

Отже, виходячи з цього неповного аналізу можемо вже зро­бити певні узагальнення. По-перше, для жінки-правительниці запорукою успіху є наявність у близькому оточенні групи ді­яльних і талановитих чоловіків. По-друге, правителя-чоловіка лише єдина близька діяльна жінка спроможна привести до краху.

А яке значення вищезазначене має для громадян незалеж­ної України? Напевно, йдучи на вибори, слід враховувати суб’єктивні причини негараздів, що трапились із країною.

Чому, наприклад, Віктор Ющенко отримав призвісько «аме­риканський зять»? І звернути увагу на стиль поведінки Юлії Тимошенко. Чи є у її оточенні талановиті чоловіки? Однознач­но — ні. А якщо згадати Павла Лазаренка, то можна впевнено казати про «синдром Клеопатри». І це означає, що, голосуючи за того чи іншого кандидата, виборці повинні враховувати сте­реотипи його поведінки залежно від шлюбних відносин.

Джерела та література

1. Брикнер А. Г. История Екатерины Второй. Ч. 1-5. — СПб., 1885.

2. Тарле Е. В. Екатерина Вторая и ее дипломатия. Ч. 1-2. — М., 1945.

3. Castelnau J. Catherine de Medicis (1519-1589). — P., 1954.

4. Franzero C. M. The life and the times of Cleopatra. — L., 1957.

5. Heritier J. Catherine de Medicis. — P., 1959.

АнотацИ

Дузь Л. П. К вопросу о мужском и женском типе властвования.

Издавна успех женского управления государством определялся наличием в ближайшем окружении правительницы деятельных и талантливых мужчин. Стремление манипулировать мужчинами в своих интересах приводило правительниц к краху. Для мужчин у власти наилучшим вариантом является то, когда его подруга вы­полняет представительские функции и не вмешивается в дела госу­дарственного управления.

Douz L. P. To the question about to the problem of men and women power mode.

Since the old times the success of the state governed by women had been significantly formed by the talented and active men the ruling women had in their circle. The urge towards manipulation of men by women led the latter to collapse. For a man with power the best vari­ant is when his female companion acts solely as a representative and does not interfere with the government matters.