Головна Історія Інтелігенція і влада ІСТОРІОГРАФІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ПАВЛА МИКОЛАЙОВИЧА МІЛЮКОВА У ВИСВІТЛЕННІ Р. О. КІРЄЄВОЇ
joomla
ІСТОРІОГРАФІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ПАВЛА МИКОЛАЙОВИЧА МІЛЮКОВА У ВИСВІТЛЕННІ Р. О. КІРЄЄВОЇ
Історія - Інтелігенція і влада

Ю. В. Лук’яненко

Ключові слова: історіографія; історія історичної науки; «скеп­тична школа».

Ключевые слова: историография, история исторической нау­ки, ««скептическая школа».

Key words: historiography, the history of historical science, ««skep­tical school».

Павло Миколайович Мілюков (1859-1943) — відомий росій­ський історик і політик кінця XIX — першої третини XX вв. Однією з важливих складових його творчості було вивчення історії російської історичної думки [1].

Серед науковців, які займалися цією проблематикою, слід відзначити Раїсу Олександрівну Кірєєву, видатного радянсько­го вченого-історіографа, ученицю академіка Нечкіної М. В., вся творчість якої була присвячена вивченню проблем істо­рії російської історичної науки. Концепція російської історіо­графії знайшла своє вираження в монографії Р. О. Кірєєвої «Изучение отечественной историографии в дореволюционной России с середины XIX в. до 1917 г.» [2]. В цій роботі, ана­лізуючи історіографічну діяльність П. М. Мілюкова, Р. О. Кі - рєєва виділяє наступні проблеми: 1) викладання курсів з історіографії П. М. Мілюкова; 2) термін «історіографія» та предмет історіографії в трактуванні П. М. Мілюкова; 3) про­блема періодизації історії історичної науки П. М. Мілюкова; 4) проблеми напрямків в російській історіографії в розумінні П. М. Мілюкова.

У роки навчання П. М. Мілюкова в Московському універ­ситеті (1877-1882) лекції з російської історіографії не читали­ся. Однак традиція читання історіографічних курсів пов’язана з ім’ям С. М. Соловйова, який в 1848/49 навчальному році прочитав курс «Огляд російської історичної літератури». Курс «Огляд російської історіографії в XVII столітті (до Карамзі­на)» В. О. Ключевського був прочитаний у першому півріччі 1888/89 року, тому роботи П. М. Мілюкова розглядалися рані­ше робіт В. О. Ключевського. Як вважає Р. О. Кірєєва, у погля­дах В. О. Ключевського і П. М. Мілюкова на історію російської історичної науки були серйозні розбіжності, тому говорити про вплив В. О. Ключевського на історіографічні погляди П. М. Мі­люкова не доводиться [2, с. 60].

Р. О. Кірєєва згадує про читання П. Н. Мілюковим курсу ро­сійської історіографії в Московському університеті. Починаючи з 1885 р. викладацьку діяльність в Московському університеті, П. М. Мілюков в якості пробної лекції обрав історіографічну тему про так звану юридичну школу. З наступного навчального року П. М. Мілюков читав вже повний історіографічний курс, який мав назву «Російська історіографія».

Курс П. М. Мілюкова був одним з перших систематичних курсів з російської історіографії в Московському університе­ті. Доводячи в лекціях виклад до 1880-х рр., П. М. Мілюков малював перед слухачами широку картину розвитку та зміни історіографії. Надії П. М. Мілюкова на велику аудиторію не виправдалися. Його курс збирав небагато слухачів. Так, у пер­шому півріччі 1886/87 академічного року заняття відвідували всього сім чоловік, а у другому півріччі число слухачів збіль­шилося до 21 студента [3, с. 129].

У курсі П. М. Мілюков давав вузьке визначення «історії історичної науки» та її предмету, склав періодизацію розви­тку історичної думки, виділяв окремі напрямки. Р. О. Кірєєва звертає увагу на те, що обрані принципи П. М. Мілюкова у ви­вченні історіографії залишилися незмінними при всіх наступ­них переробках початкового курсу [2, с. 120]. З цього спецкур­са виросла книга «Головні течії російської історичної думки».

Аналізуючи праці П. Н. Мілюкова, Р. О. Кірєєва називає його книгу «Головні течії російської історичної думки» іс­тотним внеском в історію історичної науки [2, с. 61]. У ній розглянуто процес розвитку історичної науки ХУІІІ-ХІХ ст., питання періодизації, взаємовпливу російської і зарубіжної на­уки, творчість окремих істориків, їх звернення до історичних джерел і т. д.

Важливим моментом, який підкреслює Р. О. Кірєєва, це прагнення Мілюкова визначити місце історіографії в загальній системі наук. Так, на її думку, П. М. Мілюков малював історіо­графію як частину російської культури.

Термін «історіографія» вживався П. Н. Мілюковим в двох значеннях. По-перше, він використовував його як синонім по­няття «історична наука». Саме в такому сенсі П. М. Мілюков писав про «історіографію» у своїй першій друкованій роботі «Юридична школа в російській історіографії» (1886). Надалі вживання терміна «історіографія» у вказаному сенсі стало у Мілюкова переважаючим. По-друге, вчений використав термін «історіографія» для позначення спеціальної дисципліни, що вивчає історію історичної науки [2, с. 111]. Вперше таке зна­чення «історіографії» зустрічається у П. М. Мілюкова в лекці­ях 1886/87 уч. р. у Московському університеті. Правда, вже в лекціях помітно те, що П. М. Мілюков надавав цьому поняттю інше трактування — «історія науки».

Р. О. Кірєєва констатує, що історіографія була для П. М. Мі - люкова засобом віддати собі свідомий звіт у вибраному напрям­ку історичного вивчення [2, с. 113].

Р. О. Кірєєва була однією з перших вчених, яка докладно розглянула періодизацію російської історіографії П. Н. Мілю - кова [2, с.120]. В основу періодизації П. М. Мілюков поклав не суспільно-політичний розвиток країни, а зміну і вплив осно­вних загальнотеоретичних і філософських поглядів на розробку історичних творів. Розвиток російської історіографії П. М. Мі­люков постійно пов’язував і пояснював «успіхами в розвитку науковості на Заході» [2, с. 161].

П. М. Мілюкова як автора історіографічних робіт більше ці­кавило XIX століття, ніж вся давньоруська історіографія. Для своєї періодизації П. М. Мілюков зосереджувався на XVIII і

XIX ст., роблячи виключення лише для твору XVII в. — «Си­нопсиса» Інокентія Гозеля. Літописи ж до XVI в. він кваліфі­кував тільки як джерела для вивчення російської історії, але не історіографії. П. М. Мілюков ділив історію історичної науки на два великі періоди: «До Карамзіна (включно)» і «з Карамзі­на до нашого часу». Названі два великі періоди П. М. Мілюков ділив на ряд більш дрібних. Вихідним моментом при визна­ченні рубежів було для П. М. Мілюкова розуміння істориками своїх завдань. У свою чергу «період до Карамзіна» П. М. Мі - люков поділяв на чотири розділи, які побудовані їм за різними принципами. Так, перший з них присвячений цілком одному історичному твору — «Синопсису». Другий і третій — істори - кам XVIII століття. Тут він розглядав загальні умови розвитку історіографії в XVIII в., а потім окремо аналізував праці та діяльність російських і німецьких істориків. Останній, четвер­тий розділ першого періоду був присвячений Карамзіну і його сучасникам.

Другий період російської історіографії («після Карамзіна») П. М. Мілюков виділяв на тій підставі, що до цього часу відбув­ся перехід від «практичного» до «наукового» розуміння завдань історичної науки, що історію почали розуміти як науку, яка стала «надбанням професійних вчених». На думку Р. О. Кірєє­вої, новий період у розвитку історичної думки в Росії П. М. Мі - люков починав тоді, коли вихідною точкою всіх історичних міркувань стає ідея історичної закономірності [2, с. 122].

На думку Р. О. Кірєєвої, у роботах П. Н. Мілюкова немає спроб визначити критерії періодизації, намітити віхи розвитку всієї історії історичної науки, але у цих роботах можна просте­жити межі поділу окремих історіографічних періодів.

В цілому періодизація П. Н. Мілюкова, на думку Р. О. Кі­рєєвої, незважаючи на властиві їй істотні недоліки, історіогра­фічна і ставить його роботу порівняно з більшістю його колег на більш високий теоретичний рівень [2, с. 124].

Наступне питання, яке розглядає Р. О. Кіреєєва, — пробле­ма направлень в історії історичної науки. Р. О. Кірєєва звертає увагу на те, що П. М. Мілюков виділяв напрямки в історіогра­фії [2, с. 136]. П. М. Мілюков виявив три ознаки, які дають можливість виявити напрямки в історіографії. Це — завдання дослідження, авторські приклади викладу і відношення автора до історичного джерела.

Найбільш чіткий аналіз Р. О. Кірєєва дає оцінці «скеп­тичної школи», яка стала спеціальним об’єктом дослідження П. М. Мілюкова. У книзі П. М. Мілюкова «Головні течії ро­сійської історичної думки» в розділі «Перші спроби критичної розробки та філософської побудови російської історії» знахо­диться спеціальний параграф — «Скептична школа, як вираз переходу від критичних ідей до філософських». Сама назва є промовистою: скептицизм стає основним історіографічним фак­том нового періоду розвитку історичної науки і відокремлю­ється від «критичного» напряму. П. М. Мілюков підкреслив природність і закономірність появи «нової точки зору» на пе­ріод найдавнішої російської історії. P. О. Кірєєва вказує на те, що П. М. Мілюков звертає увагу на «перехідний характер», на «проміжне положення» «скептичної школи» в російській історіографії, і вважав, що «скептична конструкція російської історії не вдалася» [2, с. 173]. Але в той час П. М. Мілюков визнав, що нові ідеї «скептичної школи» дійсно були важли­вим етапом у вивченні історіографії того часу: це була перша самостійна спроба критичного вивчення історіографії. Саме тому загальні ідеї «скептичної школи» про закономірності іс­торичного процесу, про роль легенд в найдавнішій історії, як вважав П. М. Мілюков, представляли крок вперед у розвитку російської історичної думки.

Формування поглядів П. М. Мілюкова на історію історичної науки відноситься до другої половини 1870-х — першої поло­вини 1880-х років. Вплив робіт С. М. Соловьова позначився на трактуванні окремих явищ історіографії, тоді як вироблен­ня загальних уявлень про розвиток російської історичної дум­ки повинно бути віднесено до особистих заслуг П. М. Мілю - кова. На думку P. О. Кірєєвої, важливою особливістю схеми П. М. Мілюкова стало те, що її основні риси були присутні вже в його ранніх роботах, звідки перейшли в наступні праці лише з незначними змінами [2, с. 89].

Історіографія для П. М. Мілюкова була не сума біографій і не зведення окремих праць з російської історії, а процес розви­тку історичної думки. P. О. Кірєєва виходила з того розумін­ня, що в історичній науці можливі різні точки зору, а звідси й різні оцінки одного і того ж явища. Але далеко не всі вони повинні знаходити однакове відображення в науковому історіо­графічному доробку. Важливіше звести окремі приватні погля­ди до «цілісного світогляду» і вивчати слід тільки головні течії історичної думки, що сприяють її інтенсивному розвитку.

P. А. Кірєєва стала першим професійним історіографом в радянській науці, яка дала багатоаспектну оцінку діяльності П. Н. Мілюкова як історика історичної науки. Хоча у неї не­має спеціальних робіт, присвячених історіографічній спадщині П. Н. Мілюкова, в контексті вивчення становлення російської історіографії (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.) вона по­казала П. Н. Мілюкова як одного з представників формуючої спільноти перших російських істориків науки.

Джерела та література

1. Милюков П. Н. Главные течения русской исторической мысли. — М., 1897; М., 1898; СПб., 1913; Он же. Юридическая школа в русской историографии (Соловьев, Кавелин, Чичерин, Сергеевич) // Русская мысль. — 1886. — Кн. IV; Он же. Сергей Тимофеевич Аксаков // Там же. — 1891. — № 9; Скептическая школа в рус­ской историографии // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона. — СПб., 1900. — Т. 59 и др.

2. Киреева Р. А. Изучение отечественной историографии в дорево­люционной России с середины XIX в. до 1917 г. — М.: Наука, 1983. — 216 с.

3. Макушин А. В. Из истории университетской деятельности П. Н. Милюкова // Российские университеты в XIX — начале XX века: Сб. науч. ст. — Воронеж: Издательство ВГУ, 1996. — Вып. 2. — С. 123-138.

Анотації

Лукьяненко Ю. В. Историографическая деятельность Павла Николаевича Милюкова в освещении Р. А. Киреевой.

В данной статье на основании научной работы Р. А. Киреевой «Изучение отечественной историографии в дореволюционной Рос­сии с середины XIX в. до 1917 г.» исследуется историографическая деятельность П. Н. Милюкова.

Lukyanenko U. V. The Pavel Nikolayevich Milyukovs’ historoi - graphical activity in the scientific works by Kyreeva R. A.

In this paper the P. N. Miliukovs’ historiographical activity is studied on the basis of scientific work by R. A. Kireyev «Study of National Historiography in Pre-revolutionary Russia Since the Mid 19th century up to 1917».


Похожие статьи