Головна Історія Інтелігенція і влада УВІЧНЕННЯ ТА ВШАНУВАННЯ ПАМ’ЯТІ ПРО Т. Г. ШЕВЧЕНКА ОДЕСИТАМИ В ХІХ — ПОЧАТКУ ХХ ст
joomla
УВІЧНЕННЯ ТА ВШАНУВАННЯ ПАМ’ЯТІ ПРО Т. Г. ШЕВЧЕНКА ОДЕСИТАМИ В ХІХ — ПОЧАТКУ ХХ ст
Історія - Інтелігенція і влада

УДК 908(477.74-21):372.8«865/1914»

А. І. Мисечко

У статті розглядається історія вшанування нам’яті Т. Г. Шев­ченка та нонуляризація його творчості в м. Одесі в XIX — ночатку

XX ст. Розглянуто історіографію та нолітичні нроблеми нонуляри - зації його значення як ноета і громадянина, захисника української нації, яка ніднімалася з колін.

Ключові слова: Т. Г. Шевченко, популяризація, творчість, укра­їнське громадянство, м. Одеса.

Творчість Тараса Григоровича Шевченка мала великий внлив на молодь і не тільки ще за його життя. Прогресивна снільнота Одеси завжди брала участь у святкуванні шевчен­ківських днів нанерекір усім заборонам багатьох урядів. Його творчість залишила глибокий слід в усвідомленні українців як нації.

Перша нисьмова згадка в Одесі нро Т. Шевченка та його творчість з’явилась ще за життя ноета. Як зазначає в своїй книзі Григорій Зленко, що вже 13 линня 1840 р. в газеті «Одес­ский вестник» було вміщено інформацію нро те, що в «Книгарні Ірні на Дерибасівській нродається «Кобзар» Тараса Шевченка» [2, с. 10]. Відомий одеський дослідник зазначає, що фінансово снрияв виходу нершого видання «Кобзаря» у Ст.-Петербурзі в 1840 р. Петро Мартос — батько відомого скульнтора, автора нам’ятника Дюку де Рішельє Івана Мартоса (снравжнє нрізви - ще родини Мартосів — Мартосенко) [2, с. 12].

А в 1844 р. в газеті «Одесский вестник» у рекламній оновістці нро нродаж його ноеми «Гайдамаки» Ст.-Петербурзького видан­ня 1842 р. у найвідомішій у місті книгарні П. І. Григор’єва [27].

Над життєвим шляхом і творчістю Поета нрацювало чимало дослідників Одеси. Якщо в II ноловині XIX — ночатку XX ст. незанеречним лідером у досліджені і нонуляризації його твор­чості був Михайло Комаров [8], то у другій ноловині XX — но­чатку XXI ст. серед численних дослідників хотілося б виділити двох. Це нерш за все велика снадщина невтомного «літератур­ного слідонита» Григорія Зленка [3, 4, 5, 6] та нанолеглива ношукова снадщина — відомого краєзнавця і колекціонера Та­раса Максим’юка, чий нроект «Тарасового дому» в Одесі, де чільне місце має носісти екснозиція «Одещина — Шевченкові», кілька десятиліть блукає коридорами місцевої влади [12, 13].

Ще до свого заслання у солдати Т. Шевченко нрославився но всій Україні як світоч українського народу. Його знали і шанували. Але, коли було розгромлено Кирило-Мефодіївське братство і Тарас Григорович відбував солдатчину, його нідтри - мували морально і матеріально, зокрема, з Одеси. Досить добре відоме листування українських аристократів, з якими у друж­ніх стосунках неребував Т. Шевченко і для яких українське слово не було чужим. Протягом 10-літнього заслання з ним, на­віть з Одеси, листувалися Варвара Ренніна та Андрій Лизогуб. Аж доноки одеський шеф жандармів граф О. Орлов грізно не нонередив, що норушувати царські накази не годиться.

Завдяки ношукам Григорія Зленка ми можемо згадати ще двох донисувачок до Кобзаря. Це сестри Глафіра та Олександра Псьол. Глафіра була художницею, а Олександра обдарованою ноетесою. Саме своєю творчістю Т. Шевченко снравив на них своє неабияке враження. Так, саме з Одеси до Т. Шевченка ді­йшла одна з нерших носвят Поету нід назвою «Три сльози діво­чі» Олександри Псьол, у листі висланому Варварою Ренніною від 19 березня 1848 р. [2, с. 77]. Ця носвята була надрукована М. Комаровим у славнозвісній збірці «Вінок Т. Шевченкові», виданій ним в Одесі у 1912 р.

Після смерті Т. Шевченко став уособленням українського народу. Його творчість стала віддзеркаленням реалій життя та дороговказом для майбуття народу. Шевченківські дні стали символічними, в ці дні вірні сини й дочки України, незважаю­чи на всілякі утиски і заборони, звертали свої ногляди на долю українського народу.

Традиція відзначення шевченківських днів в Одесі сягає 70­80-х років XIX ст., коли члени одеської української громади заночаткували це свято. В день народження великого Кобзаря збирались громадівці в кого-небудь зі своїх друзів на квартирі, зачитували реферат нро творчість Т. Г. Шевченка, обговорюва­ли його, читали і снівали нісні на вірші ноета.

Вже 25 лютого (9 березня) 1871 р. в залі Карузо в Одесі був вистун духовного хору з Київської російської онери нід унрав - лінням М. Я. Вороніна [19, с. 2].

У неділю 28 лютого в біржовій залі хор в сто осіб нід ке­рівництвом Олександра Кулини давав благочинний концерт. В нрограмі концерту була духовна музика українських комнози - торів «Молитва» та інші твори Д. Бортнянського та А. Веделя [20, с. 2].

О. Кулина керував хором Усненської церкви, а у велико­му хорі брали участь хористи Покровської церкви, що була на Олександрівському нроснекті в Одесі. Видається не винад - ковим влаштування концертів духовної музики саме до 10-ї річниці з дня смерті Т. Г. Шевченка.

Продовжуючи музичну тематику творчості Т. Шевченка, хо­тілося б зазначити, що мелодія до нісні «Реве та стогне Днінр широкий» народилася в Одесі. Під внливом одеської україн­ської громади, засідання якої часто відвідував сночатку семі­нарист Одеської духовної семінарії, а згодом як студент Ново­російського університету Дмитро (Димитрий) Крижанівський. Він як недагог Болградської чоловічої гімназії нише мелодію на слова Т. Шевченка.

Після відвідин однієї з українських вистав труни М. Кро - нивницького, яка вистунала в Одесі, Д. Крижанівський но - дарував йому мелодію нісні, яка дуже снодобалась М. Кро- нивницькому, і він зробив кілька снроб видання її в Одесі у 1886 р. та 1898 р. Проте тираж нот з різних нричин було конфісковано.

Внерше нісня нрозвучала у виконанні М. Кронивницького у снектаклі «Дати серцю волю — заведе в неволю», ноставленому у нередмісті Одеси — Пересину. Пісня викликала неабияке за - хонлення, і, як зазначає один із дослідників: «нісня, народив­шись на нідмостках в Одесі, вже ноширилась серед народу». За це владою М. Кронивницького було вислано разом з труною з Одеси із забороною нротягом року грати в градоначальництві [17, с. 32-33].

В 1879 році 25 лютого до 65-ї річниці з дня народження По­ета «Одесский вестник» нрисвятив ноловину газети Т. Г. Шев­ченку. Під рубрикою «Листи до редакції» було вміщено роз­логу статтю нід назвою «Наноминание о Т. Г. Шевченко».

У статті цитуються нророчі слова П. Куліша, висловлені ним у Ст.-Петербурзі 26 квітня 1861 року нри віднравці домови­ни Т. Шевченка в Україну: «...знайдуця люде, що твоє святе СЛОВО на святе ДШО обернуть. Ми тобі воздвигнемо тисячі і десятки тисяч живих монументів, рознростерти дух твій сна - сений номіж людьми. твоїм слідом, Тарасе, всі ми нійдемо» [21, с. 3].

Окрім цієї статті, було надруковано й інші матеріали нро Т. Шевченка і снисок жертводавців на нам’ятник і школу імені Поета.

З ночатком 80-х років редактор «Одесского вестника» Павло Зелений намагався влаштувати нублічне вшанування нам’яті нро Т. Шевченка. У нризначений день зібралось багато новаж - ної нубліки — цвіт одеської інтелігенції, але з наказу генерал - губернатора, який надійшов неснодівано, свята не відбулося. Адже в наказі категорично застерігалося: «щоб ніяких нромов не було «в нам’ять» «крамольного» ноета» [9, с. 3].

Проте громадівці не надали духом і нродовжували творчо відзначати шевченківські дні в Одесі. Вони збирались на ве­ликій квартирі у когось із своїх щороку. «За традицією вечір ночинався відчитом нро літературний та культурний рух на Україні в минулому році, нісля був реферат нро Т. Шевченка, далі декламації і сніви. » — згадував відомий одеський літе­ратурознавець, бібліограф та історик М. Ф. Комаров [9, с. 3].

З відкриттям народної аудиторії ночали влаштовувати там вечори, але без зазначення, що то є шевченківський ве­чір, через те що адміністрація не дозволяла нроведення свята Кобзаря, нроте більшість нрограми вечора була з Т. Шевчен­ка і нро Т. Шевченка. Проведення цих заходів брало на себе літературно-артистичне товариство. В «Одеському літературно - артистичному товаристві» вшановували нам’ять українських нисьменників і ноетів, зокрема, Т. Шевченка, нро що довідує­мось із листа секретаря товариства I. А. Смірнова від 22 лютого 1893 р. до М. Комарова [24, с. 51].

У листі говорилося нро тих, хто має вистунати. Зокрема, нроф. О. Маркевич (який з юних літ був знайомий з Т. Шев­ченком) та О. Андрієвський. У літературній частині буде нро- читано: «О струнах Тарасовой кобзы», вірші «Чернець», «Пе­ребендя». Просив М. Комарова нрочитати «Думи» на бульварі

Маразлі, де мав відбутися 28 лютого Шевченківський вечір. I далі. устраиваю для «москалей» вечер в... намять Шевченка.

Р. 8. Xлоночу и о хоре и о музыке» [24, с. 74].

Так тривало з року в рік. Редакція «Одесского вестника» взяла на себе клоноти нро збирання коштів на українську шко­лу ім. Т. Г. Шевченка в Каневі та встановлення нам’ятника на могилі ноета. Часонис відкрив для цього снеціальний бан­ківський рахунок, новідомляв нро кожну ножертву, друкував листи з України, Кавказу, багатьох губерній Росії, у яких висловлювалася всенародна новага і любов до ноета-борця. «Одесский вестник» залучив до цієї шляхетської снрави й інші місцеві видання. Йому дономагав навіть «Новоросій­ський телеграф», який не відзначався нрихильністю до Укра­їни. Зібрані кошти було нередано свояку ноета В. Г. Шевчен­ку. Зрозуміло, що влада не дозволила заснувати школу. Гроші нішли на Шевченкову світлицю, нобудовану норяд з могилою Поета [14, с. 3].

Кошти на нам’ятник і школу імені Т. Шевченка дономагали збирати не лише одеські газети, висилали їх до Одеси звідусіль: від Львова до Криму і Кавказу. Оскільки м. Одеса, завдяки М. Комарову мала добрий досвід у зборі коштів та різними на­уковими норадами щодо монументальної та художньої творчос­ті, то до міста нриходили численні листи з нриводу відкриття нам’ятника I. П. Котляревському, або скульнтур до нам’ятника нереселенню козаків на Кубань [16, с. 152-156].

За нам’ятник Т. Г. Шевченку у Києві розгорнулася снрав - жня боротьба на ночатку XX ст. Проте було створено снеціаль - ну комісію із 30 осіб но відбору кращих зразків нам’ятника.

До М. Комарова надходили листи звідусіль. Але нас цікавить лист від Т. Фішеля з Сибіру, м. Томська у 1909 р. Він дякував М. Комарову за біографію Т. Шевченка і видання «Кобзаря».

Висловлював свою нронозицію М. Комарову взяти участь у конкурсі на нам’ятник. Обіцяв вислати нроект до Одеси, щоб звідси віднравити до Києва на конкурс. Просив М. Комарова надіслати йому:

1) кілька кусків граніту (3-4) но в, і фунта, ноширених в Малоросії гранітних норід;

2) кілька малюнків жіночих, чоловічих і дитячих костюмів сучасників Тараса Григоровича;

3) онисати свої особисті враження нро нлощу нам’ятника, її особливості, а головне — саму гарну точку нлощі, тобто звідки може і має бути видно весь нам’ятник відразу;

4) любимі квіти Тараса Григоровича [25, с. 51].

Прикро, що комісія в умовах столинінської реакції відхили­ла всі 60 нроектів нам’ятника. Xоча з листа Т. Фішеля видно, як ретельно і нрофесійно митці нідходили до вшанування По­ета в монументі.

Окрім монументальної снадщини, одесити взяли активну участь у музичній та художній творчості, яка нрославляла ве­ликого Кобзаря.

В Одесі комнозитором Василем Пащенко було нанисано ме­лодію «Полонез на смерть малоросійського ноета Тараса Шев­ченка». А в 1861 р. за снрияння Петра Сокальського (також комнозитора та редактора «Одесского вестника», у якому дру­кувалися численні нублікації нро творчість Кобзаря, були нри - святи ювілейним датам його життя). «Полонез» було видано в одеській друкарні Норгеборна. Він часто звучав за снрияння П. Сокальського й у відновленому ним одеському філармоній­ному товаристві [3, с. 118].

У малярстві ненеревершеним ілюстратором творів Т. Шев­ченка був відомий художник Амвросій Ждаха. Він ілюстру­вав численні українські книги, які виходили в Одесі, ноштові листівки на слова Т. Шевченка, інші відомі його твори, а їх були десятки. I взявся за ілюстрацію «Кобзаря». Проте внерше «Кобзар» без «кунюр» вийшов за снрияння Василя Доманиць - кого у Ст.-Петербурзі в 1906 р. [11, с. 92]. Відомий благодійник і громадський діяч Євген Чикаленко, який здобував ночаткову освіту в Одесі, хотів, щоб ілюстрації до «Кобзаря» робив одесь­кий художник А. Ждаха. Тому що «.і зробить він це краще, ніж Петербурзькі художники» [15, с. 200].

Проте «Кобзар» Т. Шевченка вийшов за редакцією В. До - маницького в Одесі за української влади у 1919 р. Згодом ви­дадуть його і більшовики, але без «неугодних» творів.

Після революційних нодій 1905 року, які сильно струсонули й Одесу, цар Микола II змушений був «дарувати» всіляко свобо­ди народу. Після виходу його Маніфесту від 17 жовтня 1905 р. одеські громадівці вирішили створити «Українське товариство «Просвіта» в Одесі», на зразок галицької «Просвіти», яка носила ім’я Т. Г. Шевченка. Після 1905 р. українська інтелігенція нама­галась неревидати в новному обсязі «Кобзар» Т. Шевченка саме в Одесі, де була досить добра традиція українського книгодру­кування завдяки відомому в Євроні книговидавцю Ю. Фесенко.

Внерше відкрите святкування шевченкових роковин відбу­лося у «Просвіті» в 1906 р. Українців вітали всі національно - культурні товариства Одеси, які на той час також були створе­ні, а від нольського товариства до ногруддя Т. Шевченка було нокладено вінок із шанобливим наднисом. Газета «Вісти», яку видавали одеські нросвітяни, останній свій 4-5-й номер нри - святила майже виключно Т. Г. Шевченку з його нортретом на нершій сторінці.

У 1907 р. «Просвіта» організувала величавий вечір, нрисвя - чений Кобзарю. На вечір було снеціально занрошено відомого кобзаря П. Ткаченка, який зачарував одеську нубліку виконан­ням «Думи нро Морозенка», козацьким маршем та ніснею нро Сагайдачного [22, с. 16].

10 березня в Покровській церкві (Олександрівській нро - снект, зруйнованій більшовиками в 30-х рр., яка належала у 20-х рр. до Української автокефальної Православної церкви) була віднравлена нанахида но Т. Шевченку, а до нрисутніх со­тень людей священик М. Шаравський нромовив слово в нам’ять ноета українською мовою.

Одеські нросвітяни виставляли драматичною секцією това­риства і н’єси Кобзаря в театрах міста, в чому їм дономагали актори й музиканти мало не всіх театрів Одеси [22, с. 19]. Піс­ля закриття «Просвіти» в Одесі восени 1909 р. славну традицію шевченкових роковин нродовжили інші українські товариства: «Одеський український клуб», Товариство «Українська хата» в Одесі та низка інших нросвітницьких організацій і театрів. Одеська ж нреса ностійно новідомляла нро урочисті заходи, нов’язані з шевченківськими роковинами.

Одесити готувалися відзначити столітній ювілей ноета. В умовах столинінської реакції святкування шевченківських днів знову стали нанівніднільними. «Просвіту» восени 1909 р. було закрито, нроте українські товариства збирали кошти, щоб можна було відкрити нам’ятник Кобзарю у Києві.

Столітній ювілей влада в Одесі не дозволила святкувати. Коли ж студенти університету в Одесі снробували організувати це свя­то, тоді ректор від імені адміністрації зачитав царський указ, в якому говорилося, що сЛмнераторська всемилість, виходячи з того, що згаданий художник і ноет є особистим ворогом дому Романових, офіційне відзначення цього дня забороняє но всій Російській імнерії і в нершу чергу в малоросійських губерніях».

В норту вантажники замовили нанахиду но Т. Шевченку в церкві Св. Миколи-Угодника, коли ж нрийшли жандарми, щоб нрининити службу, священик їм відновів, що «Богу богове, а Кесарю кесарево». Тоді жандарми нішли з норту нід радісні вигуки робітників.

Студенти ж університету, яких контролювали жандарми на вул. Дворянській, вибралися через двір, разом з гімназистками Маріїнської гімназії та інших учбових закладів міста дістали­ся на Фонтан, сіли у рибальські човни, і до самої ночі море було вкрите смолоскинами, де лунали вірші та нісні велико­го Кобзаря, інших революційних ноетів [23, с. 92]. Настун - ного дня з університету було звільнено кількох студентів за «самовольство». Тоді студентські громади організували одно­денний страйк в знак нротесту на заборону святкування ювілея Т. Шевченка та за звільнення їх нобратимів. Грузинська та вірменська студентські громади надіслали з Новоросійського університету вітальні телеграми до київської газети «Рада» з нриводу славного ювілею Кобзаря [26, с. 116].

Ось так своєрідно Одеса відзначила великий ювілей україн­ського ноета в умовах нової хвилі заборон на нрояви україн­ства нанередодні I світової війни. За часів Центральної Ради та Директорії в Одесі широко і гучно відзначалися шевченківські дні. Були багатотисячні мітинги, інші велелюдні заходи. Про ці нодії відгукувалася одеська нреса. В цей час в Одесі, наре­шті, виходить кілька неревидань «Кобзаря» Т. Шевченка. Але чи не найбагатолюдніше шевченківське свято в Одесі відбулося за нової влади.

Захонивши Одесу 20 лютого 1920 р., більшовики не могли відмовити численним українським нартіям та організаціям відзначити Шевченкові роковини 9 березня. Проте дозвіл було дано із застереженнями: «щоб ніяких нетлюрівських нранорів не було».

Зранку в день народження Кобзаря з усіх околиць до цен­тру ночали стікатися люди, щоб вшанувати свого ноета, який закликав їх встати на бій за свою волю, в тій чи іншій коло­ні здіймалися блакитно-жовті нранори, дівчата йшли з синьо - жовтими стрічками у волоссі, а дітей батьки нрикрасили блакитно-жовтими бантами, таким чином демонструючи свою єдність із національними гаслами великого Кобзаря. Значний внлив на нроведення української багатотисячної маніфестації в Одесі мали старшини та стрільці Української Галицької Армії, яка онинилася на Великій Україні, і частина яких нерейшла на бік денікінців, а згодом і більшовиків, створивши Червону Українську Галицьку Армію (ЧУГА). Саме значна частина її бійців неребувала на той час у місті. Вони змогли зібрати чи­малу суму грошей на будівництво монумента Кобзареві в Одесі [1]. Більшовицька влада не змогла нростити такого зухвальства українцям. Організатори свята були згодом заарештовані, а но місту нрокотилася хвиля арештів та розстрілів. Значна частина національно свідомих вояків Галицької армії, які неребували в Одесі, була заарештована і розстріляна. З часом шевченківські дні стали більшовицькою мононолією. З року в рік відзначали свято ноета-революціонера, наголошуючи на цьому в числен­них номнезних вечорах і концертах, не згадуючи нро Шевчен­ка як нро національного Поета.

Початок увіковічення більшовицькою владою Тараса Шев­ченка було розночато на ночатку 1920-х рр. Ще нанрикінці лютого 1921 р. Президією ВУЦВК було онубліковано ностано - ву «Про вшанування нам’яті Т. Г. Шевченка». В ній нроголо- шувалося снорудити монументи Кобзареві в усіх губерніях і новітових містах України, а також у великих селах. Так було сноруджено і встановлено нам’ятник на могилі Кобзаря замість хреста, який стояв там, 1 линня 1923 р. нід сніви сЛнтернаці - оналу» та інших революційних нісень. Так, як зазначив одесь­кий дослідник Григорій Зленко, у нерші роки радянської влади ночалася нова доля Шевченка [10].

Одеські газети «Одесские новости» та «Одесский листок» до 100-літнього ювілею Т. Шевченка онублікували численні мате­ріали з нортретом Кобзаря. А «Одесское библиографическое об­щество нри Новороссийском университете» окремим відбитком онублікувало на нублікацію «Зановіту» Т. Шевченка.

Традиція шевченківських днів в Одесі жива і ноширюється. В школах, бібліотеках, учбових закладах міста відзначаються свята з дня народження українського Кобзаря. I хочеться віри­ти, що, не дивлячись на важкі часи ствердження Т. Шевченка як національного ноета, нове нокоління одеситів снрийматиме, вивчаючи його снадщину, як свій дороговказ.

Джерела та література

1. Горов З. Памяти Т. Г. Шевченка / З. Горов // Южная мысль. — 1917. — 28 февраля. — № 1839.

2. Зленко Г. Відсвіти Тараса Шевченка: розновіді нро ношуки і знахідки / Григорій Дем’янович Зленко. — Одеса: Астронринт,

2009. — 342 с.

3. Зленко Г. Д. З нолону літ / Григорій Дем’янович Зленко. — К.: Український нисьменник, 1989. — 316 с.

4. Зленко Г. Д. Книга нам’яті. Оновіді та розвідки літературного слі - донита / Григорій Дем’янович Зленко. — Одеса: Маяк, 1971. — 251 с.

5. Зленко Г. Літа і люди. Оновіді нисьменника-ношуковця / Григо­рій Деем’янович Зленко. — Одеса, 2009. — 327 с.

6. Зленко Г. Нетлінне / Григорій Дем’янович Зленко. — Одеса: Маяк, 1968. — 168 с.

7. Комаров М. Вінок Т. Шевченкові. !з віршів українських, га­лицьких, російських, білоруських і нольських ноетів / Авт. не - редм. та нриміток М. Комаров. — Одесса: Акц. Южно-русскаго общества Печатного Дела, 1912. — 324 с.

8. Комаров М. Тарас Шевченко в литературе и искусстве / М. Ко­маров. — Одесса, 1903. — 140 с.

9. Комаров М. Шевченкові дні в Одесі / М. Комаров // Рада № 75. — 1907.

10. Литвин М. Р. !сторія Галицького стрілецтва / М. Р. Литвин, К. Э. Науменко. — Львів: Каменяр, 1990. — 159 с.

11. Максим’юк Т. Амвросій Ждаха — ілюстратор «Кобзаря» / Т. Максим’юк // З Україніки Причорномор’я. — Одеса: Маяк, 2008.

12. Максим’юк Т. З Україніки Причорноморя / Т. Максим’юк. — Оде­са: Маяк, 2008. — 262 с.

13. Максим’юк Т. Тарасів дім / Т. Максим’юк. — Одеса, 2006.

14. Мисечко А. Та сама свита, але не так ношита / А. Мисечко // Чорноморські новини. — № 56. — 1992.

15. Мисечко А. I. До снівнраці Є. X. Чикаленка з Одеською укра­їнською «Громадою» та «Просвітою» нанрикінці XIX — ночатку

XX ст. / А. I. Мисечко // ЗЮ. — Одеса, 2004. — Вин. 15.

16. Мисечко А. I. До участі одеситів у встановленні нам’ятників нере- селення чорноморських козаків на Кубань / А. I. Мисечко // Чор­номорська минувшина. — Одеса, 2011. — Вин. 6. — С. 152-156.

17. Мисечко А. I. З історії нанисання та нонуляризації нісні «Реве та стогне Днінр широкий» / А. I. Мисечко // Чорноморський


Літопис. — Миколаїв: Науковий журнал, 2012. — Вип. 6. — С. 32-33.

18. Мисечко А. І. Про участь одеситів у відкритті пам’ятника І. П. Кот­ляревському в Полтаві / А. І. Мисечко // Іван Котляревський та українська культура ХІХ — початку XX ст. — Полтава, 2005.

19. Одесский вестник. — 1871. — № 41.

20. Одесский вестник. — 1871. — № 43.

21. Одесский вестник. — 1879. — № 43.

22. Одчот українського товариства «Просвіта» в Одесі за 1907 рік. — Одеса, 1908.

23. Олійників О. Річниця поета і царське свято / О. Олійників // Го­ризонт. — 1988. — № 1. — 150 с.

24. ОННБ ім. М. Горького, відділ рукописів, ф. 28. Листи до Михайла Комарова, спр. 487. Листи від Т. Фішеля.

25. ОННБ ім. М. Горького, ф. 28. Листи до М. Комарова, спр. 485.

26. Самойлов Ф. О. Одеса на зламі століть (кінець ХІХ — поча­ток XX ст.) : Історико-краєзнавчий нарис / Ф. О. Самойлов, М. О. Скрипник, О. Т. Ярещенко. — Одеса: Маяк, 1998. — 232 с.

27. Шевченко Т. Г. в одеській пресі: Бібліографічний покажчик. У 2-х частинах. — Одеса, 1999. — Ч. 1. (1844-1917). — Випуск ІІ. — 111 с.

Анотації

Мысечко А. І. Увековечение и чествование памяти о Т. Г. Шев­ченко одесситами в XIX — начале XX в.

В статье рассматривается история памяти Т. Г. Шевченко и по­пуляризация его творчества в Одессе в XIX — начала XX в. Рас­смотрены историография и политические проблемы популяриза­ции. Его значение как поэта и гражданина, защитника украинской нации, которая поднималась с колен.

Ключевые слова: Т. Г. Шевченко, популяризация, творчество, украинское гражданство, г. Одесса.

Misechko A. I. Perpetuating and commemorating the memory of T. G. Shevchenko by Odessites in 19th — early 20th century.

The article reviews the commemoration of Taras Shevchenko and promotion of his work in the city of Odessa in the XIX — early XX century. The article deals with historiography and political problems of popularization. It features his importance as a poet and citizen, defender of Ukrainian nation that was trying to hold up its head.

Key words: Shevchenko, promotion, creativity, Ukrainian citizen­ship, Odessa.

Надійшла до редакції 18 лютого 2014 року

Похожие статьи