Головна Історія Інтелігенція і влада УЧАСТЬ НАРОДНОГО РУХУ УКРАЇНИ В ОРГАНІЗАЦІЇ ПОЛІТИЧНИХ ЗАХОДІВ, ЯКІ СПРИЯЛИ ВСТАНОВЛЕННЮ СУВЕРЕННОЇ, ДЕМОКРАТИЧНОЇ УКРАЇНИ
joomla
УЧАСТЬ НАРОДНОГО РУХУ УКРАЇНИ В ОРГАНІЗАЦІЇ ПОЛІТИЧНИХ ЗАХОДІВ, ЯКІ СПРИЯЛИ ВСТАНОВЛЕННЮ СУВЕРЕННОЇ, ДЕМОКРАТИЧНОЇ УКРАЇНИ
Історія - Інтелігенція і влада

Н. М. Кіндрачук

Свідомість і воля кожного народу об’єднували борців за не­залежність, розбудову своєї держави та добробут власного на­роду в структурно-організаційні, громадсько-політичні партії

І організації. Однією з таких сил України, став Народний Рух України — перша у новітній українській історії масова громад­сько-політична організація національно-демократичного спря­мування, перша альтернатива комуністичній партії.

Рух постав як нова форма багатовікової боротьби україн­ського народу за національне визволення, об’єднавши в сво­їх лавах всі демократичні сили, тих хто не хотів миритися з ідеологією тоталітаризму, жити без права на власну мову, історію, культуру, задля єдиної мети — здобуття Україною спочатку державного суверенітету, а згодом повної державної незалежності.

Приймаючи до уваги той факт, що питання про визнача - льність тієї чи іншої політичної сили у досягненні державної незалежності України є дискусійним, дана тема є надзвичайно актуальною і вимагає особливого підходу у вивченні.

Питання про участь Народного Руху України в організа­ції політичних заходів, які сприяли встановленню суверенної


України частково висвітлено в дослідженнях з історії Руху. Це праці таких авторів, як: А. Каменський “На перехідному ета­пі: “гласність”, “перебудова” і “демократизація” на Україні” [1], О. Гарань “Убити Дракона. З історії Руху та нових партій України” [2], М. Прокоп “Напередодні незалежності України” [3], Г. Гончарук “Народний Рух України: Історія” [4], А. Ру - сначенко “Розумом і серцем: українська суспільно-політична думка 1940-1980-х років ” [5] та інші.

В центрі уваги даної статті — роль і значення Народного Руху України в організації і проведенні політичних заходів, які сприяли національному відродженню, демократизації су­спільства та здійснили сильний вплив на консервативну біль­шість у Верховній Раді.

У другій половині 80-х рр. на ґрунті демократизації та гла­сності в Україні виникла ціла низка неформальних об’єднань які відіграли значну роль в процесі утвердження ідей гумані­зму, ліквідації “білих плям історії”, відновлення прав україн­ської мови, надання їй державного статусу та національного відродження України. Серед них виділяються Товариство укра­їнської мови ім. Т. Г. Шевченка, історико-просвітницьке това­риство “Меморіал”, екологічне громадське об’єднання “Зелений світ”, Українська гельсінська спілка тощо.

Дані неформальні організації перейшли від обговорень бо­лючих питань у вузькому колі однодумців до широкої активної публічної діяльності. Вони створили масову соціальну базу та підґрунтя для виникнення потужного національно-демокра­тичного руху, який набрав більшого розмаху, особливо, після 1-23 жовтня 1988 р., коли відбулись установчі з’їзди Естонсь­кого народного Руху, а також Латиського та Литовського на­родних фронтів. Цей потужний політичний залп став справж­нім каталізатором розвитку суспільних подій в СРСР в цілому та в Україні зокрема.

13 листопада 1988 р. в місті Києві на екологічному мітингу, поет Дмитро Павличко та поетеса Людмила Тараненко вперше проголосили ідею створення Руху, який підняв прапор бороть­би за незалежність і суверенітет України та очолив національ­но-демократичний рух за відродження й розбудову української національної державності.

З цією метою Народний Рух України використовував різні форми і методи політичної боротьби. Найчастіше: організація багатотисячних маніфестацій, мітингів, пікетів, демонстрацій, що проходили, під національно-демократичними гаслами і здійснили сильний вплив на консервативну більшість у Верхов­ній Раді і на свідомість пересічних громадян, голодування, за­клики до страйків та участі в них, акти громадської непокори, а також допомога засобів масової інформації як впливової сили на суспільно-політичну думку.

2 липня 1989 р., в неділю, після установчої конференції Ки­ївської регіональної організації НРУ та обрання нового складу Координаційної Ради з ініціативи Руху в Києві відбулася ве­лична маніфестація в якій взяло участь близько 10. 000 осіб. Учасники мітингу з синьо-жовтими національними прапорами та тризубами здійснили похід до пам’ятника Т. Г. Шевченка перед Київським університетом, де студенти співали націона­льний гімн України та патріотичні пісні.

Повідомляючи про даний захід 2 липня “Літературна Укра­їна” обмежилася абзацом про “багатолюдний мітинг під гас­лом “Вся влада Радам”... Учасники мітингу висловили глибоку стурбованість з приводу процесів і явищ, які гальмують течію перебудови в республіці” [6].

Однією з важливих акцій Львівської крайової організації НРУ було проведення 3 травня 1989 року (разом з УГС, Товари­ством Лева) масового мітингу громадян міста Львова, на якому було ухвалено, що з 3 липня 1989 р. український національний синьо-жовтий прапор і український герб — тризуб — розціню­ються громадськістю Львова як святиня, яка повинна захища­тись органами влади.

Від партійних та державних органів міста та області учас­ники мітингу вимагали надати приміщення і створити сприят­ливі умови для нормальної діяльності Львівської регіональної організації НРУ, яка є новою формою суспільно-політичної са­моорганізації трудящих у досягненні цілей перебудови, повної ліквідації цензури і законодавчого забезпечення права нефор­мальних організацій користуватися державними засобами ма­сової інформації тощо.

Проведені Рухом заходи пробуджували національну самосві­домість населення центральних, східних та південних регіонів України, формували політичну культуру та об’єднували народ для побудови Української держави на національно-демократич­них засадах.

Значним внеском на шляху до державотворення та збере­ження соборності України були такі грандіозні заходи як ма­совий виїзд на Нікопольщину та Запоріжжя до 500-ліття запо­різького козацтва (7-12 вересня 1990 р.), “живий ланцюг” між Києвом та Львовом присвячений дню Злуки ЗУНР і УНР в єди­ну державу (22 січня 1990р.). Дана акція демонструвала силу і єдність Руху, єдність України та виявилась настільки вражаю­чою, що навіть щедра на чорні фарби комуністична преса була змушена визнати ії як значний успіх Руху.

Ідея проведення цього заходу була обнародувана 3 грудня 1989 р. на трьохтисячному мітингу у Києві. Секретаріат НРУ підготував значну кількість листівок, повідомлень в пресі та на радіо. 13 січня 1990 року відбулося засідання Великої Ради На­родного Руху України за участю українських учених, на якому розглядалося питання історичного з’єднання.

Питання про організацію й проведення свята були розгля­нуті на засіданнях керівництва Київської, Львівської, Жито­мирської, Хмельницької, Івано-Франківської крайових органі­зацій.

Розроблено детальний план, скопійовано карти, підготов­лено тисячі примірників газет, журналів та іншої літератури, забезпечено автобусами учасників акції з Києва та делегації крайових організацій Сходу України. За офіційними даними у проведенні цього свята взяло участь 450 тис. чоловік, а за твердженням члену Проводу Руху М. Поровського — майже 1 млн. осіб [7].

На протилежному кінці “живого ланцюга” — у Львові біля пам’ятника Іванові Франку зібрався двадцятитисячний мітинг. У руках його учасників було до 5 тис. жовто-блакитних пра­порів. О. Бойко підкреслює, що в повідомленнях про мітинги офіційні структури завжди зазначали кількість жовто-блакит­них знамен, що фактично перетворювало останні на своєрідну одиницю виміру опозиційності тієї чи іншої акції демократич­них сил [8].

Крім “живого ланцюга”, святкування річниці акту злуки УНР та ЗУНР включало і проведення цілої низки мітингів та маніфестацій. На території Львівської, Івано-Франківської, Рів­ненської, Житомирської, Волинської областей та міста Києва у рамках цієї акції було проведено 30 мітингів, у яких взяло участь близько 95 тис. осіб. Найбільш багатолюдні мітинги від­булись у Львові (до 20 тис.), Тернополі (20 тис.) та Києві (до

16 тис. осіб) [9].

На багатотисячному мітингу, що відбувся на площі Богдана Хмельницького у місті Києві, були присутні народні депута­ти СРСР В. Яворівський, Д. Павличко, М. Куценко, С. Конєв. З палкими промовами виступили О. Гончар, Ю. Мушкетик, П. Мовчан, І. Драч, М. Горинь, представник білоруського “На­родного фронту” С. Мацькович та інші.

Основний зміст виступів, що звучали на цих зібраннях громадськості, зводився до уславлення акту з’єднання УНР і ЗУНР та закликів до активної боротьби за незалежну самостій­ну українську республіку, отже все це свідчить про значну ра - дикалізацію опозиційних до тодішньої влади сил.

Велика робота велась у цілому ряді районних ланок Руху в справі пропаганди української історії, символіки, переімену - вання вулиць. Червоноградська районна організація Руху, що на Львівщині, де головою НРУ був Василь Розлуцький, спів­працюючи з Товариством української мови ім. Тараса Шевчен­ка, “Просвіта”, “Меморіалом”, “Союзом українок”, “Комітетом солдатських матерів”, “Спілкою офіцерів” та “Братством воя­ків УПА”, успішно провела цілу низку політичних акцій, серед них: переіменування однієї із вулиць Червонограда на честь Степана Бандери, проведення 7 листопада 1991 року антибіль­шовицького походу та інші.

За півтора року червоноградські рухівці провели 72 виїз­ди за межі міста з метою організації українських волелюбних акцій таких як: похід шістдесяти восьми рухівців у козаць­ких строях при зброї, на конях до міста Канева, де відбулося вшанування пам’ятника Т. Г. Шевченка, походи до Луцька, Жмеринки, Вінниці та інших міст. Щоб сколихнути настрої людей Подільського краю, учасники акції поклонилися могилі Січових стрільців.

Під час поїздки до Києва рухівці взяли участь у піднят­ті синьо-жовтого стягу перед міською Радою та перепохованні

В. Стуса, М. Тихого та Ю. Литвина. 24 серпня 1991 року з 6 до 9 години ранку киянам були роздані понад сто тисяч лис­тівок із закликам йти до Верховної Ради і протестувати проти політики партократії. В цей день уперше над Верховною Радою замайорів український прапор.

З 28 жовтня 1991 року до 28 лютого 1992 року Коломий­ська територіальна організація НРУ “Покуття”, головою якої був В. Маштелер, а згодом Б. Волошинський, провела понад п’ятдесят різних політичних акцій. Серед них: віче на захист арештованого народного депутата Степана Хмари, мітинг про­тесту проти повторного руйнування пам’ятника Степану Банде - рі, збір підписів на підтримку кандидата у Президенти України Вячеслава Чорновола, агітаційна поїздка делегації Коломий - щини до Донецької області в міста Горловка, Донецьк, Харци - зьк, Першотравневе [10].

Як зазначає дослідник Народного Руху України Бондаре­нко С. В., характерними рисами та особливостями боротьби НРУ за незалежність України у цей час були: багатовектор - ність політичного протистояння та різноманітність його форм; стихійне переростання одних форм політичних акцій в інші; неоднаковий ступінь політичної активності у різних регіонах України, переважання національно-патріотичного акценту у його громадських акціях на вісі Київ — Львів та соціального у Донбасі й більшості східних областей; різка політизація гро­мадських заходів; зростання силового тиску на Рух з боку пра­воохоронних органів; наростаючий його авторитет і прогресу­юча втрата КПУ контролю за перебігом подій та розгортанням політичного процесу в Україні [11].

Численні акції національно-демократичних сил, авторитет яких стрімко зростав, сприяли тому, що наприкінці 1990-х — початку 1991 рр. серед консервативної більшості в парламен­ті почався процес диференціації, що проявився у формуванні впливової течії суверен-комуністів, які поступово у багатьох суттєвих питаннях почали підтримувати Народну Раду — де­мократичне депутатське об’єднання на чолі з І. Юхновським, що відіграла важливу роль у прийнятті всіх нових законів, Де­кларації про державний суверенітет України та Акту проголо­шення незалежності України.

За час першої сесії Верховної Ради УРСР дванадцятого скли­кання (15 травня — 3 серпня 1990 р.) було прийнято 150 за­конодавчих актів (постанови про невідкладні заходи з питань захисту громадян України від наслідків чорнобильської ката­строфи, про проходження строкової військової служби грома­дянами УРСР та використання працівників правоохоронних органів республіки за її межами; Закон про економічну само­стійність України тощо). Серед цих документів принципово важливим та доленосним була Декларація про державний су­веренітет України.

Першою аналогічний документ ще у листопаді 1988 р. при­йняла Верховна Рада Естонської РСР, але на той час парла­менти більшості радянських республік, включаючи Україну, засудили цей акт, вважаючи його шкідливим. Через рік ідея створення суверенної української держави була проголошена головною метою діяльності новоствореної опозиційної масової політичної організації — НРУ.

Дійсно, як вже було зазначено вище, найпершим завданням в діяльності Руху стало здобуття незалежності України. Саме робота Другого Всеукраїнського з’їзду Народного Руху Укра­їни, що відбувся 25-28 жовтня 1990 року в Києві, у палаці культури “Україна”, стала яскравим свідченням радикальності зміни вектора Руху, суть якого визначала стратегію: “від На­родного Руху за перебудову — до Народного Руху за відроджен­ня суверенітету України”. Рух перетворився на справжнього провідника демократизації суспільства, лідера і організатора боротьби за суверенізацію і незалежність України.

Але для цього необхідно було, насамперед, зруйнувати ко­муністичну імперію, звільнити український народ від впливу більшовицької ідеології, відродити почуття національної й гро­мадської гордості, патріотизму, поваги до своєї історії, мови, культури.

Антиімперська, антикомуністична, державницька позиція Руху знайшла широку підримку в українському суспільстві. Народний Рух України разом з Українською Гельсінською спі­лкою, Всеукраїнським товариством “Меморіал”, Товариством української мови ім. Т. Г. Шевченка, асоціацією “Зелений світ” очолили боротьбу українського народу за незалежність, демо­кратію, права і свободи людини та нації. Виступили за реаль­ний політичний суверенітет України; багатопартійну систему; створення економічної системи України на засадах різноманіт­ності, рівноправних форм власності: державної, кооперативної, індивідуальної, акціонерної, приватної, змішаної; національне відродження українського народу, вільний розвиток культури і мов національних меншостей України; реальну свободу віро­сповідання та прийняття нової Конституції України, створеної відповідно до міжнародних угод про права і свободи людини. Саме з нею Україна остаточно б визначила напрям свого пода­льшого розвитку як незалежна, демократична, правова держа­ва [12].

Отже, позиція була однозначна і чітка: не приховувати, що головна мета НРУ — вирвати Україну зі складу СРСР, та здо­бути незалежність.

15 липня у Києві відбувся багатолюдний мітинг, організо­ваний Спілкою демократичних сил України (“Зелений світ”, УРП, незалежні профспілки та інші.) Мітингуючі закликали киян надати підтримку Народній Раді при голосуванні за “Де­кларацію про суверенітет України”, а вразі спроби більшості блокувати прийняття цього документа, кинути роботу, і наслі­дуючи досвід “Празької революції”, багатотисячною колоною вийти до Верховної Ради.

За цих обставин, 16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла доленосний юридичний документ — Декларацію про державний суверенітет України, що стала юридичною базою для реформування та модернізації вітчизняного законодавства і державних структур, створила юридичні засади для розгор­тання державотворчого процесу та реалізації на практиці укра­їнською нацією свого невід’ємного права на самовизначення.

Об’єктивно оцінюючи значення та роль Декларації, І. Драч зазначав: “...До цього документа ми повинні ставитися із на­лежною поштивістю і пошаною, але разом з тим ставитися і з розумінням того, що це є практично лише початок, лише заспів до тої величезної і грандіозної роботи, яка називається творенням Української суверенної держави”[13].

З плином часу, депутати від Народного Руху у Верховній Раді у 1991р. активно виступали проти заколоту в СРСР і пе­рейшли в наступ. Цю самовіддану боротьбу увінчало здобуття Україною державної незалежності — 24 серпня 1991 р. Верхов­на Рада прийняла Акт проголошення незалежності України.

Безперечно, ці та інші факти свідчать про своєчасність та природність виникнення ідеї створення альтернативної КПРС-

КПУ наймасовішої громадсько-політичної організації Народ­ного Руху України, яка зробила вагомий внесок в організації політичних заходів, спрямованих на здобуття незалежності і суверенітету України й цим самим відродила в серцях укра­їнців національну свідомість, гідність, любов до рідної мови, культури та історії.

Отже, масові політичні заходи: маніфестації, мітинги, піке­ти, велику участь в організації яких взяв Народний Рух Укра­їни, сприяли політизації суспільства, розповсюджували пропа­ганду національно-демократичних ідей та ідеалів, здійснили сильний вплив на консервативну більшість у Верховній Раді, розширили вплив опозиційних структур та продемонстрували реальну силу Руху.

Джерела та література

1. Камінський А. На перехідному етапі: “гласність”, “перебудова” і “демократизація” на Україні. — Мюнхен, 1990. — 624 с.

2. Гарань О. В. Убити дракона. З історії Руху та нових партій Украї­ни. — К: Либідь, 1993. — 200 с.

3. Прокоп. М. Напередодні незалежної України. Нью-Йорк — Львів, 1993. — 646 с.

4. Гончарук Г. І. Народний Рух України: Історія. — Одеса: Астро­принт, 1997. — 380 с.

Б. Русначенко А. Розумом і серцем: українська суспільно-політична думка 1940-1980-х років. — К., 1999. — 323 с.

6. Літературна Україна. — 1989 р. — 6 липня.

7. Поровський М. Співдоповідь на другому з’їзді НРУ,,Організаційна діяльність Руху: стан, проблеми, перспективи” // Забутий заповіт борцям за Україну. — Коломия, 1996 — С. 104-105.

8. Бойко О. Політичне протистояння офіційної влади та опозиції в Україні: основні напрямки, характерні риси та особливості (літо 1980 р. — лютий 1990 р.) // Людина і політика. — № 2. — 2003.

9. Бойко О. Там само. — С 127.

10. Коломийська територіальна організація НРУ “Покуття”, 1989­1992 рр. — С. 12-17.

11. Бондаренко С. В. Народний Рух України та його роль у національно - політичному житті наприкінці 80-х — на початку 90-х років XX сто­ліття: Автореф. дис. ... канд. іст. наук. — Чернівці, 2006. — С. 13.

12. Бойко О. Історичні обставини прийняття Декларації про державний суверенітет України // Людина і політика. — № 4. — 2002. — С. 63.

13. Про незалежність, якої ще немає. Розмова кореспондента “Літе­ратурної України” з одним із лідерів демократичних сил в Украї­ні Головою Народного Руху, народним депутатом України Іваном Драчем // Літературна Україна. — 1990. — 30 серпня. — С. 6.


Киндрачук Н. М. Участие Народного Руха Украины в орга­низации политических акций, которые способствовали установле­нию суверенной, демократической Украины.

В этой статье показано участие Народного Руха Украины в ор­ганизации политических мероприятий: манифестаций, митингов, пикетов, которые способствовали установлению суверенной, демок­ратической Украины, распространяли пропаганду национальных идей и идеалов.

Kindrachuk N. M. The participation of Narodnyj Rukh Ukrainy in the organization of political activities that promoted the estab­lishment of sovereign and democratic Ukraine.

This article displays participation of Narodnyj Rukh Ukrainy in the organization of such political activities as manifestations, mass - meetings, pickets, which promoted the establishment of sovereign and democratic Ukraine and disseminated national ideas and ideals.