Головна Історія Інтелігенція і влада ВИСВІТЛЕННЯ ПИТАНЬ ФОРМУВАННЯ УРЯДУ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ 1918 Р. В ІСТОРІОГРАФІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ
joomla
ВИСВІТЛЕННЯ ПИТАНЬ ФОРМУВАННЯ УРЯДУ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ 1918 Р. В ІСТОРІОГРАФІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ
Історія - Інтелігенція і влада

О. О. Пшенишна

Вагоме місце в новітній історії України займає період Ге­тьманату П. Скоропадського (квітень — грудень 1918 р). Пи­тання державного будівництва були і залишаються предметом гострих дискусій. В історичній науці особливий інтерес викли­кає утворення та діяльність уряду Української Держави, утве­рдження його як повноцінного інституту влади, який керував розмаїтніми аспектами внутрішньої політики і утвердженням України на міжнародній арені.

Актуальність обраної теми дослідження полягає у тому, що на сучасному етапі Україна шукає ефективні шляхи діяль­ності виконавчої влади, у тому числі й уряду, його взаємини з іншими гілками влади. Тому вивчення історичного досвіду Гетьманату, коли у надзвичайно короткий термін було створе­но уряд, який діяв досить ефективно і мав безсумнівні досяг­нення у внутрішній і зовнішній політиці, є актуальним завдан­ням істориків.

Питання формування уряду Української Держави 1918 р. як єдиного і повноцінного суб’єкта законодавчої і виконавчої влади, науковці висвітлили лише частково. Найбільш дослід­женими є проблеми утворення і роботи окремих міністерств, що були створенні при уряді Гетьманату.

Зокрема, вивченню історіографії внутрішньої політики Геть­манату П. Скоропадського присвячена дисертація С. Гнатюка “Внутрішня політика Гетьманату П. Скоропадського (1918 р.): українська історіографія проблеми” [1]. Дане питання знайшло висвітлення також у ряді його публікацій. Серед них слід від­значити статті “Проблема державного устрою та форми прав­ління гетьманату 1918 року в українській зарубіжній міжво­єнній історіографії” і “Гетьманський переворот 29 квітня 1918 року та проблема формування політичного курсу гетьманського уряду в українській зарубіжній повоєнній історіографії” [2]. У них автор виділяє дві версії перевороту 29 квітня 1918 р., що висвітлені у зарубіжній повоєнній літературі. Перша пред­ставлена дослідниками, які аналізують переворот як результат діяльності консервативних сил українського суспільства. Дру­га версія підкреслює, що уряд Гетьманату прийшов до влади завдяки австро-німецькому командуванню і відігравав роль ма­ріонетки у його руках.

Окрім вищеназваних публікацій, інших ґрунтовних праць, присвячених цьому питанню, у вітчизняній історіографії поки що немає. У зв’язку із цим головною метою даного досліджен­ня є аналіз праць, виданих українськими дослідниками за ру­бежем, які висвітлюють формування уряду Української Дер­жави.

В оцінці зарубіжних досліджень українських істориків, що висвітлюють питання формування Кабінету Міністрів П. Ско­ропадського, простежуються партійно-політичні упередження авторів. Більшість праць була написана в 20-40-х рр. Певні дослідження були вивчені і опубліковані в 60-80-х рр., однак ці праці, в основному, носили узагальнюючий характер попе­редніх видань. Деякі з них гостро критикують режим Геть­манату. Серед таких варто відмітити дослідження Н. Григорі - їва-Наш, який у своїй праці “Підстави українсько-державної політики” зазначає, що уряд П. Скоропадського, був утворений німецьким командуванням, як “засіб для поступового віднов­лення єдиної-неділимої Німеччини”, а проросійські представ­ники уряду “вели до федерації з Росією” [3].

Негативну оцінку, діяльності уряду і самому Гетьманові дає і дослідник Н. Король в роботі “Як П. Скоропадський став геть­маном України: (Уривок зі спогадів)”. Автор зазначає, що спис­ки українських лідерів для роботи в уряді були не прийняті ге­тьманом, оскільки “німці не погодилися на такі кандидатури”. Н. Король негативно оцінює і характеризує владу Гетьманату від утворення уряду до “примусового” підписання грамоти про федерацію з Росією [4].

Слід зазначити критичну оцінку в дослідженні уряду Геть­манату і К. Левицького. Автор також негативно висвітлює дія­льність уряду. Вчений підкреслює, що діяльність Кабінету Мі­ністрів була антидержавною і антиукраїнською. К. Левицький відмічає, що новоутворений уряд дотримувався політики проти українства і українського руху, що призвело до утворення ана­рхії і заколотів проти Гетьманату [5].

Варто відмітити і працю, відомого військового і політичного діяча Є. Коновальця “Причини до історії української револю­ції”. У ній дослідник підкреслює основні причини виступу Сі­чових Стрільців проти уряду Гетьманату. Автор говорить про невдалі спроби порозуміння з урядом Української Держави і Гетьманом. Є. Коновалець підкреслює, що “єдине, що звільни­ло нас [Січових Стрільців — О. П.] від вірності Скоропадсько­му, його Універсал про федерацію з Росією” [6].

Зовсім протилежну характеристику уряду Української Дер­жави дає інша група дослідників, які позитивно оцінюють по­дії 1918 р. До них слід віднести статтю Б. Гомзина “У двадцяті роковини відновлення Гетьманства в Україні”. У ній автор за­значає, що відновлення Гетьманства в 1918 р. стало вихідним пунктом для організації державної думки і сил для подальшої боротьби за власну державу. “Гетьман П. Скоропадський, — підкреслює Б. Гомзин, — врятував молоду Українську Держа­ву від повернення в стан небуття, а український хаос, на на­строях розбурханих революційних мас завалив власну Державу і започаткував в Україні жахливу руїну” [7].

Дослідник генеалогічного роду Скоропадських та діяльності Гетьманату А. Кущинський у своїй книзі “Гетьман Павло і ге - тьманич Данило Скоропадський”, що вийшла в Чикаго, також досить позитивно аналізує діяльність уряду. Вчений подає ста­тистичні дані в роботі законодавчої роботи Кабінету Міністрів. Автор вдало характеризує закордонну політику уряду та ґрун­товно підкреслює роботу внутрішнього напряму. У своїй праці дослідник наводить спогади І. Сапіги, Л. Троцького, С. Барана, які позитивно характеризують гетьмана П. Скоропадського [8].

У праці “Ідеї і люди визвольних змагань 1917-1923 рр.”, що була видана в Нью-Йорку в 1968 р., подана характеристика по­літичних сил, які були причетні до приходу уряду Гетьманату. Автор одного із розділів дослідження Д. Левчук, виділяє три сили. Першою була революційно-демократична інтелігенція й народ (в містах це пролетаріат, а в селах бідніше і малоземель­не селянство), а також більшість сільської інтелігенції. Друга сила — це політичні партії і громадські організації. Третьою силою виступало німецьке командування, яке, насамперед, піклувалося про утворення Кабінету Міністрів, з яким довело­ся б працювати за Берестейським договором. Дослідник досить ґрунтовно виклав причини та основні напрями діяльності уря­ду та дав позитивну характеристику політичному устрою Геть­манської держави, як передової європейської країни [9].

Автор позитивно та досить детально проаналізував і роботу уряду Гетьманату. Він виділив основні причини кризи Кабі­нету Міністрів, що сталася в жовтні 1918 р., а грамоту про федерацію з Росією відзначив як тактичний крок П. Скоро­падського. Д. Левчук період Гетьманату вважав єдиним реаль­ним варіантом для побудови Української суверенної Держави консервативними силами [10]. Водночас і автор праці “Гетьман Павло і його візія України”, що входить до нью-йоркського видання 1968 р, Б. Коваль, подає детальну позитивну оцінку постаті П. Скоропадського, а також схвально відзначає кадрові призначення членів уряду, які були ним здійснені [11].

В 1925 р. у Відні вийшла праця М. Забаревського. Він у своєму дослідженні “В. Липинський і його думки про україн­ську націю і державу” аналізує висвітлення В. Липинським причин зміни політичного курсу Української Держави після перевороту 29 квітня 1918 р. Автор підкреслює основну, на думку ідеолога українського консерватизму, причину краху відбудованої української державності: той факт, що “боротьба за створення Української Держави, була ведена людьми, які в державну незалежність України не тільки не вірили, але на­віть до самої ідеї державної незалежності ставились з погордою і вороже”. Натомість ідеалом інтелігенції, зазначає дослідник, була автономна Україна у всеросійській федерації [12].

В праці подається позитивна характеристика представників уряду. В. Липинський, зазначає М. Забаревський, розрізняє два періоди Гетьманщини: один самостійницький, хлібороб­ський (при кабінеті Ф. Лизогуба), а другий — федеративний (при кабінеті С. Гербеля) [13].

У даному дослідженні також негативно оцінюється проголо­шення федерації з Росією, яке В. Липинський вважав за “полі­тичну й національну катастрофу”. До найважливіших помилок Гетьманщини даний політичний та громадський діяч відносив заборону в травні 1918 р. селянського з’їзду, а також безси­лість і пасивність уряду супроти “каральних експедицій”, ор­ганізованих найбільш нікчемними і хамськими елементами, — грабіжниками, пройдисвітами і провокаторами, які навмисне і свідомо дискредитували серед селянських мас ідею Української

Держави”. Всі ті помилки, вважав В. Липинський, можна було б і виправити, якби всі українські національні кола пішли ра­зом з урядом у справі розбудови і зміцнення Української Дер­жави [14].

Аналізуючи період розбудови та занепаду уряду Українсь­кої Держави, автор статті “До питання про устрій Української Держави” О. Моргун, головною причиною занепаду називає пе­решкоду “повітового і губерніального дворянства”, яке не зумі­ло згуртуватися і допомогти Кабінету Міністрів. В дослідженні розглядається вплив гетьманського руху і в Галичині, який за оцінкою автора розгортався “самопливом” та набував масового стихійного характеру. Причиною занепаду Гетьманату дослі­дник О. Моргун вважає невдалу аграрну політику та непра­вильність обрання урядом політичної тактики, відповідно до обставин революційної доби. Цьому присвячений другий розділ його праці. У дослідженні також розглянуто питання органі­зації українського війська. На думку вченого, уряд не зумів вдало скористатися створеними умовами і належної військової сили не організував [15].

Відомий дослідник історії України за кордоном, П. Мірчук у праці “Українсько-московська війна (1917-1919)” дає аналіз політичним силам, які брали участь та впливали на формуван­ня і роботу уряду. Однак, проаналізувавши добу Центральної Ради та Гетьманату, автор робить висновок, що “під оглядом техніки державного будівництва, гетьманщина стояла безмірно вище від соціалістичного уряду Центральної Ради”. При цьому П. Скоропадський не врахував головної, на думку П. Мірчука, особливості — гетьман не брав до уваги позицію народних мас, що призвело до повстання проти нього і стало причиною зане­паду Української Держави [16].

Канадський дослідник з України Р. Млиновецький дає по­етапну і ґрунтовну характеристику з організації і роботи уряду та її представників у своїй праці “Нариси з історії українських визвольних змагань 1917-1918 рр. (про що “історія мовчить”)”, що вийшла в 1973 р. Автор зачіпає питання роботи різних пар­тій та державної мови. Надає статистичні дані щодо вивозу продовольства за Берестейським договором. Дослідження мі­стить в додатках і матеріали тогочасної преси, які вміщують інтерв’ю з представниками уряду. Р. Млиновецький зазначає, що уряд Гетьманату “підготував в Україні реставрацію Російсь­кої державності”, а також відзначає, що український народ сам мав “знайти шлях до трансформації своєї революційної ідеї” і не допустити участі німецького військового командування у перевороті [17].

Науковець П. Солуха у своїй статті “Про діяльність уряду Гетьмана 1918 р.” наводить головні напрями роботи внутрішньої і зовнішньої політики уряду на основі виписок з московських газет. Автор спробував охопити найбільш важливі події з життя уряду, проте П. Солуха не зробив власних висновків, а лише констатував проросійську орієнтацію періодичних видань [18].

У збірнику “Нація в поході”, який вийшов в 1940 р., вміще­но статтю М. Плечка “Гетьманський Київ 1918 р.” в якій автор надає дані про структуру та місце розташування державних установ уряду. Автор аналізує причини українізації Києва, від­значаючи, що цей процес відбувався не тільки за наказом уря­ду, але й супроводжувався усвідомленням необхідності цього процесу всім українським населенням. Це стало, як зауважує М. Плечко, “найбільш відрадним явищем епохи українсько­го Відродження” [19]. Цим же автором у статті “Організація збройних сил в Українській Гетьманській Державі в 1918 р.” були вміщені дані про склад і утворення підструктур уряду, їх місце розташування та формування збройних сил [20].

Інший дослідник питання щодо формування уряду Україн­ської Держави А. Андрієвський у своїй статті простежує при­чини повстання проти Гетьманської Держави. Вчений відмічає, що активні сили, які брали участь в подіях 1917-1919 рр., ді­лились на дві частини. Одна з них, яка була в меншості (прибіч­ники Липинського і консерватизму), а друга — соціалістична (очолювана В. Винниченком і М. Шаповалом). Сили і боротьба двох напрямів були нерівними, зазначає дослідник, і це при­звело до зневіри в уряд, в Гетьмана та до початку повстання проти тогочасного режиму [21].

У квартальнику “Державницька Думка” вищеназваний ав­тор вмістив свою статтю “Наша демократія”, яка була при­свячена політичним силам, що брали безпосередню участь в організації уряду. Дослідник намагається простежити спільні риси українських партій з російськими політичними колами, а також дає характеристику тогочасному українському суспі­льству, яке, на його думку, було нездатне усвідомити нові ідеї уряду, оскільки перебувало під впливом революції 1917 р. та Першої світової війни. Розкол партій в Українській Державі та нездатність віднайти компроміс і об’єднатися П. Андрієвський вважає головною причиною занепаду Гетьманату 1918 р [22].

Відомий науковець С. Шемет у своєму дослідженні “Про­грамові питання в гетьманській літературі” робить спробу дати оцінку гетьманському урядові та самому поняттю гетьманства. Спираючись на працю В. Липинського “Листи до братів-хлібо - робів”, автор підкреслює, що “хліборобський клас по умовах свого життя був і остався українським і монархічним”. Дослід­ник зазначає, що принципи класократичного устрою держави хотіли застосувати при утворенні Гетьманського руху на еміг­рації. Проте ця спроба не була реалізована через протиріччя, пов’язані з розподілом виконавчих функцій, що призвели до непорозумінь і конфліктів. В праці аналізується також питання релігійного життя в Гетьманській Державі, які були викладені в роботі В. Липинського “Релігія і церква в історії України” [23]. Слід відмітити, що в дослідженні В. Шемета міститься лише узагальнюючий огляд положень, вже викладених у пра­цях В. Липинського. Недоліком даної роботи є відсутність осо­бистої точки зору самого автора стосовно розглянутих питань.

Варто відмітити і дослідження М. Геца, що вийшло в Нью - Йорку в 1955 р. Автор з нормативно-правової точки зору ак­центує увагу на визнанні Української Держави 1918 р., як де юре, так і де факто, на міжнародному рівні. В праці простежу­ється процес поетапного визнання України іншими державами. Дослідник зазначає, що Гетьман та його уряд, “перебираючи міжнародну практику”, вживали українську мову в дипло­матичних відносинах з іншими державами. Таке визнання, підкреслює М. Гец, призвело до “повновартісного визнання України як підмета міжнародної спільноти з усіма її правами і обов’язками” [24].

Таким чином, проаналізувавши джерела досліджень україн­ських вчених за кордоном, можна зробити висновок, що праці, присвячені проблемі формуванню уряду Української Держави, так само, як і питанню про сам Гетьманат, носять в основно­му біполярний характер. До однієї групи дослідників належать прихильники консервативної ідеї державного устрою, що під­тримували Гетьмана і його уряд та давали позитивну харак­теристику їх діяльності. Інша група вчених, навпаки, гостро критикує добу Гетьманату та засуджує П. Скоропадського, у “зраді” перед Україною після підписання договору про феде­рацію з Росією. При цьому вчені діаспори, що негативно оці­нюють Гетьманат, недостатньо уваги приділили міжнародній ситуації, яка склалася на той час, а також не висвітлили гран­діозних здобутків у політичній, економічній та культурній сфе­рах життя України за час роботи уряду Української Держави.

Джерела та література

1. Гнатюк С. Л. Внутрішня політика Гетьманату П. Скоропадського (1918 р.): українська історіографія проблеми: Дис... канд. істор. наук. — К.,2002.

2. Гнатюк С. Л. Проблема державного устрою та форми правління гетьманату 1918 року в українській зарубіжній міжвоєнній істо­ріографії // Вісник Київського державного лінгвістичного уні­верситету. Серія “Історія, економіка, філософія”. — Вип. 1. — К., 1997. — С. 69-73; його ж. Гетьманський переворот 29 квітня 1918 року та проблема формування політичного курсу гетьман­ського уряду в українській зарубіжній повоєнній історіографії // Вісник Київського державного лінгвістичного університету. Серія “Історія, економіка, філософія”. — Вип. 2. — К., 1998. — С. 152-163.

3. Григоріїв-Наш Н. Підстави української національно-державної по­літики. — Прага — Берлін: “Нова Україна”, 1923. — 31с.

4. Король Н. Як П. Скоропадський став гетьманом України: (Уривок зі спогадів). — Нью-Йорк,1967. — 23 с.

5. Левицький К. Великий зрив: До історії української державності від березня до листопада 1918 р. на підставі споминів та докумен­тів. — Нью-Йорк, 1968. — 152 с.

6. Коновалець Є. Причини до історії української революції. — 2-е вид. — Б. М., 1948. — 48 с.

7. Гомзин Б. У двадцяті роковини відновлення Гетьманства в Украї­ні. — Прага, 1938. — 27 с.

8. Кущинський А. Гетьман Павло і гетьманич Данило Скоропадсь­кий. — Чикаго, 1968. — 64 с.

9. Левчук Д. Сили демократії і консерватизму // Ідеї і люди визволь­них змагань 1917-1923. Нью-Йорк: Видавнича корпорація “Була­ва”, 1968. — С. 41-107.

10. Там само. С. 77-100.

11. Коваль Б. Гетьман Павло і його візія України. // Ідеї і люди визволь­них змагань 1917-1923. Нью-Йорк: Видавнича корпорація “Була­ва”, 1968. — С. 167-197.

12. Забаревський М. В. Липинський і його думки про українську націю і державу. — Відень: Видано заходами О. Жеребка, 1925. — 51 с.

13. Там само. — С. 18.

14. Там само. — С. 19-20.

15. Моргун О. До питання про устрій української Держави. // Ідеї і люди визвольних змагань 1917-1923. Нью-Йорк: Видавнича кор­порація “Булава”, 1968. — С. 305-380.

16. Мірчук П. Українсько-московська війна (1917-1919). Торонто: Ліга визволення України, 1957. — 80с.

17. Млиновецький Р. Нариси з історії українських визвольних змагань 1917-1918 рр.: (Про що “Історія мовчить”). — 2-е вид. — Торонто, Онтаріо. — Т. 2. — 1973. — 670 с.

18. За всенаціональну єдність: У 110-річчя народження Гетьмана Пав­ла. / М. Королишин. — Toronto, Ont. — 1983. — С. 14-18.

19. Плечко М. Гетьманський Київ в 1918 р. // Нація в поході. — Бер­лін, 1940. — № 3/4. — С. 9-13.

20. Його ж. Організація збройних сил в Українській Гетьманській Дер­жаві в 1918 році. // Нація в поході. — Берлін, 1941. — № 5/6. С. 23-32.

21. Андрієвський А. Чому сталося повстання проти Гетьманської Дер­жави у 1918 році? // Нація в поході. — Берлін, 1941. — № 5/6. С. 5-14.

22. Його ж. Наша демократія // Державницька думка. — Філадель­фія, 1951. — №3. — С. 37-45.

23. Шемет С. Нація в поході. Програмові питання в гетьманській літе­ратурі. — 2-е вид. — Нью-Йорк: Видавнича корпорація “Булава”, 1960. — 47 с.

24. Гец М. Українська Держава як підмет міжнародного права. // За велич нації. — Нью-Йорк, 1955. С. 104-115.

Анотації

Пшенишна Е. А. Освещение вопросов формирования прави­тельства украинского государства в 1918 г. в историографии укра­инской диаспоры.

В статье автор делает обзор источников, посвященных вопросу формирования и деятельности правительства украинского государс­тва, украинскими учеными за рубежом. При этом особое внимание акцентируется на оценках, которые давала украинская диаспора деятельности Кабинету Министров.

Pshenishna H. A. Forming of the Ukrainian government in 1918 in the historiography of the Ukrainian Diaspora.

The article deals with the papers by the Ukrainians abroad devoted to the forming and functioning of the Ukrainian government. Special attention is given to the Ukrainian Diaspora’s assessment of the ac­tivities of Cabinet of Ministers.


Похожие статьи