Головна Історія Інтелігенція і влада АКЦІЇ СОЛІДАРНОСТІ СТУДЕНТСТВА М. ВІННИЦІ З ГОЛОДУЮЧИМИ У КИЄВІ В ЖОВТНІ 1990 Р. ЯК ВИЯВ ГРОМАДЯНСЬКО-ПАТРІОТИЧНОЇ ПОЗИЦІЇ
joomla
АКЦІЇ СОЛІДАРНОСТІ СТУДЕНТСТВА М. ВІННИЦІ З ГОЛОДУЮЧИМИ У КИЄВІ В ЖОВТНІ 1990 Р. ЯК ВИЯВ ГРОМАДЯНСЬКО-ПАТРІОТИЧНОЇ ПОЗИЦІЇ
Історія - Інтелігенція і влада

В. В. Барцьось

Вінницький державний педагогічний університет ім. М. М. Коцюбинського

Говорячи про еліту, важливою складовою якої завжди були ши­рокі кола інтелігенції, важко не замислитись над питанням, яку ж роль вона відігравала протягом того історичного шляху, який прой­шла українська нація? Відповідь можна отримати, переглянувши сторінки національної минувшини. Дана стаття розглядає українсь­ке студентство як частину інтелігенції, як одну із складових груп еліти в цілому. Конкретним об’єктом дослідження є вінницьке сту­дентство в акціях солідарності і підтримки з голодуючими студента­ми в Києві у жовтні 1990 р. В цьому контексті автор намагався пере­глянути тогочасні події з метою з’ясувати причини, мотиви, наслід­ки акцій студентської молоді, розглянути зміст їхньої позиції і чи можна її вважати громадянсько-патріотичною, проаналізувати зна­чення акцій в цілому на основі наявних джерел.

На даному безпосередньому прикладі показується історична тра­диція і закономірність української молодої інтелігенції у ініціативі і у скеруванні тих чи інших важливих суспільно-політичних подій і радикальних перетворень в житті держави. В даному випадку мова піде про 90-ті рр. XX ст., тобто про новітній час в українській історії.

Розглядуване питання не є випадковим, воно базується на багатому досвіді і традиціях попередників в боротьбі за державність, а це в свою чергу робить його ширшим в науковому значенні. Прикладів служін­ня українського студентства Вітчизні є достатньо, чого варто згада­ти участь бурсацтва і випускників Острозької і Києво-Могилянської академій в національно-визвольному русі ХУІ-ХУІІІ ст., студентсь­ких кіл Харківського, Київського, Одеського, Львівського та інших університетів і гімназій протягом ХІХ ст. в процесі національно-куль­турного відродження в Україні, подвиг курсантів під Крутами, геро­їчні сторінки визвольних змагань ОУН-УПА 30-50-х рр. і дисидент­ський рух 60-70-х рр. ХХ ст. Безпосередню участь в цих подіях бра­ла українська молодь, переважно студентська.

Якщо говорити про літературу з цієї теми в загальноукраїнсько­му плані, то вона є в доволі значній кількості, чого не можна сказати про місцеві джерела. Дана проблематика висвітлюється в працях О. Гараня, В. Ковтуна з досить об’єктивними оцінками, також в то­гочасних періодичних виданнях, таких як “Вісник Руху”, “Комсо­мольская правда”, “Известия” та інших. Стаття в основному базується на регіональних джерелах інформації, а саме використано періодичні видання “Вінницька правда”, “Комсомольське плем’я”, деякі момен­ти висвітлені у використаних архівних справах: Ф. 136, оп. 88, спр. 1, арк. 111, 121; спр. 14, арк. 21. Описаний вище матеріал є цінним сто­совно розглядуваних подій з точки зору очевидця, фактажу, в ньому описується ставлення місцевої влади до студентських акцій. Варто брати до уваги при аналізі джерел інформації цензурний вплив, в умовах якого працювала тогочасна преса. На регіональному рівні джерельна база на цю тему є бідною або ж ще чекає на своє опубліку­вання. Дана стаття є частковим висвітленням подій місцевого зна­чення з ціллю їх розгляду і аналізу в контексті державницьких про­цесів в Україні на початку 90-х рр. ХХ ст.

Жовтень 1990 р. відомий в Україні голодуванням студентів у Києві, що відбувалося паралельно з іншими бурхливими подіями цьо­го періоду, який проходив під знаком боротьби за українську держа­вність і суверенність в рамках тоталітарного комуністичного суспі­льства, розхитаного “перебудовчими” процесами. Голодування про­ходило 2-17 жовтня 1990 р. Ініціаторами голодування виступили Українська студентська спілка та львівське “Студентське братство”.

Наприкінці першої декади жовтня в голодуванні брали участь 158 учасників. У таборі були студенти з 24 міст України. До голоду­вання студентів приєдналися народні депутати С. Хмара, Л. Горохів- ський, В. Колінець, О. Гудима, М. Куземко, Ф. Свідерський, Б. Реб - рик, Я. Зайко, Я. Кендзьор, В. Бедь, М. Горинь. Щодня біля табору голодуючих студентів відбувалися багатотисячні мітинги [1]. Студе­нти вимагали відставки голови Ради Міністрів УРСР В. А. Масола, відмови уряду республіки від підписання Союзного договору, пере­дачі місцевим органам влади майна КПРС та ВЛКСМ на території України, відбування юнаками України військової служби за межа­ми республіки лише на добровільних засадах, перевиборів Верхов­ної Ради УРСР [2]. Ці події знайшли палкі відгуки серед студентів ряду регіонів України.

Характерним прикладом такого розвитку подій стали акції у м. Вінниці — обласному центрі Вінниччини, де активізуються сту­денти вінницьких вузів. Газета “Комсомольське плем’я” описує події, що відбувалися в політехнічному інституті: “Вінниця. 15 жовтня. Заклик голодуючих студентів провести всеукраїнський страйк-ма - ніфестацію знайшов підтримку у Вінницькому політехнічному інсти­туті. О 12 годині дня (до речі, все проводилось під час великої пере­рви й пари не були зірвані) пройшов мітинг в підтримку вимог голо­дуючих. Біля центрального входу в інститут зібралося близько 50 сту­дентів. Крім ініціаторів мітингу з Незалежної студентської спілки, на ньому виступив голова виконкому Вінницького крайового Руху Нижник О. К., який звернувся з закликом поставити свої підписи в знак солідарності з голодуючими. Після мітингу ініціативна група з НССВПІ збирала підписи у всіх, хто входив й виходив з інституту. Цікаво, що й деякі викладачі інституту теж поставили свої підписи. На другу годину дня було зібрано 258 підписів. Крім цього, представ­ник НССВПІ зібрав 55 підписів у Вінницькому філіалі Київської сіль - госпакадемії. Зібрані підписи будуть відвезені до наметів голодую­чих у Київ. Підтримали вимоги голодуючих також учні Вінницького кооперативного технікуму” [3].

Наступного дня, а саме 16 жовтня вінницькі студенти відгукну­лись на заклик по радіо своїх київських колег і не вийшли на занят­тя. Про ці події оповідає “Вінницька правда”, в даному випадку річ піде про Вінницький державний педагогічний інститут: “Тим часом відбувся мітинг. Один за одним виступали промовці, говорили про наболіле. Майорів синьо-жовтий прапор, впадало у вічі гасло: “Сту­дентська громадо! Кому не байдужа доля голодуючих студентів у місті Києві та нашої неньки-України, вливайтеся в ряди всеукраїнського студентського страйку”. Трохи оддалік стояла група узбеків, що на­вчаються в педагогічному інституті, опановують тут російську мову та літературу. Виявляється, вони теж солідарні з вимогами киян” [4].

Подаю з цього ж видання інтерв’ю з студентом історичного факу­льтету, головою страйккому Анатолієм Харкавим: “Ми вже провели один страйк, попереджувальний, 27 вересня, це — другий. Ми по­вністю підтримуємо вимоги київських студентів і будемо наполяга­ти, аби їх виконали, і наших два хлопці там голодують. Це — Юрко Слісарчук та Ігор Федоришин. Надіслали ми телеграму Верховній Раді УРСР. Чекаємо, яке буде реагування. Якщо в парламенті не при­слухаються до наших вимог, не виконають їх, будемо вживати інших заходів”.

Є також свідчення про описані події і в газеті “Комсомольське плем’я”, яка розповідала: “Наступного ранку, 16 жовтня, студенти Вінницького педагогічного інституту ім. Островського оголосили страйк в підтримку голодуючих та їхніх вимог. Завідуючий кафед­рою історії СРСР професор Шульга в ході імпровізованого мітингу заявив: він цілком поділяє вимоги студентів, що голодують у Києві, підтримує їхню боротьбу. Однак, сказав професор, селу потрібні вчи­телі. І найліпшим виходом буде, коли студенти розійдуться по ауди­торіях. Певний резон у цих словах, звісно, є, однак студенти пораху­вали за неможливе скористатись з такої пропозиції. Обрано страйко­вий комітет. До його складу увійшли по двоє представників від кож­ного факультету. Головою страйккому обрано студента четвертого курсу історичного факультету А. Гаркавого. За ініціативою страйк - кому студенти заблокували входи до навчальних корпусів. Одночас­но ведеться збір підписів в підтримку вимог голодуючих у Києві сту­дентів. За три з половиною години зібрано близько 560 підписів. Ряд викладачів педінституту підтримали своїх студентів. Зокрема, викла­дач кафедри філософії А. П. Сім’ячко сказав: “Я схиляю голову пе­ред громадянським подвигом цих молодих людей, вірю у їхні світлі помисли”. Страйкуючі прийняли звернення до Верховної Ради УРСР з підтримкою вимог голодуючих студентів. Після цього голова страйккому А. Гаркавий оголосив про завершення одноденного страй­ку. 17 жовтня заняття в інституті відновлено [5]. Аналізуючи все вище викладене можна зробити ряд висновків. Українська еліта в особі студентської молоді вже вкотре підтвердила своє історичне при­значення, взявши на себе відповідальність говорити відкрито і прин­ципово відстоювати власну позицію стосовно суспільно-політичних перетворень в державі, тодішньому СРСР. Треба брати до уваги ту обставину, що вплив компартійних органів був ще доволі широким, а будь-які прояви патріотизму і національно-свідомої позиції засу­джувалися і залишалася в силі можливість бути покараним за інако­думство принаймні виключенням з університету. Причини і мотиви активності студентства обґрунтовуються самими вимогами, які на той час мали доволі радикальне і прогресивне значення, втілення в жит­тя яких зі здобуттям Україною незалежності засвідчило їхню необ­хідність і право на об’єктивне існування. Акції солідарності і підтри­мки голодуючих у Києві вінницькими студентами були далеко не сплеском емоцій, які мали тенденцію до швидкого згасання. Прикла­дом в даному випадку є організаційна згуртованість і принциповість у збиранні підписів і прийнятті відповідних документів до органів державної влади УРСР. Вимоги подолання монополії на владу КПРС - КПУ, відмова підписання нового Союзного договору, перевибори до Верховної Ради УРСР та ряд інших вимог сприяють утвердженню в думці про свідому громадянсько-патріотичну позицію студентства. Свідомість вибору і послідовність у діях студентської молоді доводять подальші події у м. Вінниці, безпосередню участь в яких вона брала. Місцеве студентство активно включилося в рух національно-культу­рного відродження разом з іншими патріотично і демократично на­лаштованими групами і організаціями, такими як Рух, СНУМ, ТУМ, Меморіал, УГС та інші. Місцева ж комуністична пропаганда, глаша­таями якої виступала партійно-номенклатурна еліта, дає цим поді­ям свою оцінку: “Змінюються і зовнішні умови. Передусім ідеологі­чна обстановка. В районах базування військ діє більше 100 політизо - ваних організацій. По меншій мірі 20 із них крайнє реакційної спря­мованості. Своєю антирадянською, антиармійською активністю ви­діляються організації українських націоналістів (ОУН), Український Гельсінський союз (УГС), Союз незалежної української молоді (СНУМ). Все сильніше звучать лозунги “Геть окупантів”, “В російсь­ку армію не підем”, “Україні — національну армію”, заклики реабі­літувати Петлюру і Бандеру” [6]. Читайте далі мовою архівних доку­ментів. “З іншої сторони, обком, всі партійні комітети повинні спри­яти швидшому виходу профсоюзів із аморфного стану. Таке їх стано­вище робітників вже не влаштовує. Вони починають симпатизувати Руху, СНУМу і іншим аналогічним формуванням” [7]. “На жаль, ми сьогодні особливо гостро відчуваєм, що невизначеність ідеологічно­го відділу обкому, міськкомів, райкомів партії, первинних партор - ганізацій в роботі з професорськими, викладацькими, педагогічни­ми і студентськими колективами, помилки у виборі форм і методів призвели в ряді випадків до послаблення політичного впливу на мо­лодь. В вузах серед частини студентів, на жаль, знайшли відгук ідеї екстремістського крила Руху, Спілки незалежної української молоді” [8]. Ця інформація є цінним джерелом про зміст і сфери діяльності, вплив на хід подій місцевого значення студентства і інших організа­цій на Вінниччині в цілому, поширення їх громадсько-політичної і культурно-освітньої роботи.

Істотним продовженням цих подій стала акція урочистого піднят­тя національного синьо-жовтого прапору у м. Вінниці. Вона припа­ла на 21 жовтня 1990 р. Прапор був освячений у Преображенському соборі, а після цього в урочистій ході віднесений на площу перед міськвиконкомом, або площу, як її тоді називали, “Свободи”, де і був самотужки встановлений активістами Руху, УРП, козацтва, студент­ства. Встановлення прапору, який згодом стане державним прапо­ром незалежної країни, стало символічною і великою подією місце­вого рівня. Ця подія стала виявом державницької позиції, зростання національної свідомості народу. 23 жовтня 1990 р. ВР УРСР ухвали­ла рішення про скасування 6-ї статті Конституції про керівну роль партії, а також відставку В. А. Масола у зв’язку з його заявою, щодо цього свій внесок зробив і студентський рух. Не можна не згадати про роль і значення Руху в перебігу перетворень у республіці, причо­му саме активісти-рухівці у Вінниці сприяли розгортанню націона­льно-демократичного руху, більша частина студентської молоді при­єдналася до гасел Руху, а частина стала його дієвими членами. Рух як широка коаліція національно-демократичних сил значною мірою ініціював процес створення Української держави: він був породже­ний вибухом громадської активності на хвилі національного відро­дження 1988-1991 років; акумулював ідею суверенності та незалеж­ності України, зробивши її першочерговою [9].

Акції солідарності з голодуючими в Києві розпочали у місті сту­дентський рух за підтримку курсу на демократизацію суспільства, засвідчили чітку громадянську позицію студентської молоді, бажан­ня приєднатися до опозиції в боротьбі за державність і незалежність України. Актуальність розглянутого в статті питання не викликає сумнівів в контексті розбудови молодої Української держави, яка од­нак має стародавні історичні корені на терені України, суть його по­лягає у історичній традиції і відповідальності української інтелі­генції за майбутнє нації. Недавні події Помаранчевої революції ста­ли підтвердженням цьому. Студентство вкотре засвідчило вірність державотворчим традиціям України, демократичним ідеалам, вияви­ло мужність у боротьбі за долю власного народу і держави. Тема в цілому є широкою для проведення наукових і іншого характеру до­сліджень, приклади доцільності її вивчення варто шукати в нашій історії, щоб остаточно позбутися сумнівів на цей рахунок. Тому за­вдання перед українськими істориками і іншими науковцями стоїть колосальне: повернути до сторінок літопису Вітчизни теми, які були заборонені в свій час, пролити світло на ряд питань, які ще чекають на своє фундаментальне вивчення, щоб зберегти пам’ять про справи попередників.

Література

1. Гарань О. В. Убити Дракона. З історії Руху та нових партій України. — К.: Либідь, 1993. — С. 129.

2. Верстюк В., Дзюба О., Репринцев В. Україна від найдавніших часів до сьо­годення. Хронологічний довідник. — К.: Наукова думка, 1995. — С. 22.

3. Підписи солідарності // Комсомольське плем’я. — 1990. — 18 жовтня.

— С. 1.

4. Що вимагають студенти? // Вінницька правда. — 1990. — 18 жовтня. — С. 1.

5. Страйкують майбутні педагоги // Комсомольське плем’я. — 1990. — 18 жовтня. — С. 1.

6. ДАВО, ф. 136, оп. 88, спр. 1, арк. 111.

7. ДАВО, ф. 136, оп. 88, спр. 1, арк. 121.

8. ДАВО, ф. 136, оп. 88, спр. 14, арк. 21.

9. Гончарук Г. І., Шановська О. А. Національна ідея і Народний Рух Укра­їни: Монографія. — Одеса: Астропринт, 2004. — С. 112-113.