Головна Історія Інтелігенція і влада ПОЛІТИЧНА АРЕНА УКРАЇНИ 2002-2004 РОКІВ
joomla
ПОЛІТИЧНА АРЕНА УКРАЇНИ 2002-2004 РОКІВ
Історія - Інтелігенція і влада

Б. Г. Шевченко

Від початку 90-х Україна творить нову історію — самостій­ної, незалежної держави. Вагоме місце у цьому процесі відве­дено політичним партіям.

Вивчення проблеми існування і взаємодії політичних партій в суспільстві, а також вплив їх на суспільство не втрачає своєї актуальності. Тож проблема, яка буде розкрита у статті — кла­сифікація партій на основі їх діяльності, їх сутності і функцій в суспільстві. Актуальність вибраної мною теми дослідження визначається тим, що на українській політичній арені стали з’являтися велика кількість партій і об’єднань, які претенду­ють на участь в управлінні державою і прагнуть влади.

Метою статті є характеристика політичних партій, їх основ­них функцій і характерних рис. Для досягнення означеної мети необхідно проаналізувати спільні риси партій та їх розбіжності.

Для кращого з’ясування сутності інституту політичних пар­тій велике значення має ряд групових ознак, що дозволяють виділити загальні риси і розходження в діяльності тієї або ін­шої політичної партії. Для цих цілей використовується форма­льно-логічний метод пізнання, проводиться класифікація.

Деякі аспекти означеної проблеми висвітлювались у дисер­таційних роботах: Бабій С. І., Базів В. А., Балабан Р. В. [1] та ін.; монографіях Голобуцького О., Криворучко Т., Якушик В. [2], Гальчинського А. [3] Але класифікація, яка буде подана у цій статті, раніше не висвітлювалася окремою працею. Основ­ним джерелом дослідження є програми політичних партій.

Політична партія — це організація, що об’єднує на доброві­льній основі найактивніших представників тих чи інших кла­сів, соціальних верств та груп.

Основним призначенням партії є політична освіта мас та на­дання цілеспрямованого й організованого характеру діям цих мас для захисту власних інтересів. Політичні партії в Україні намагаються сприяти формуванню політичної свободи грома­дян, приймають участь у виборах. Крім Конституції, статус по­літичних партій в Україні закріплено в Законі України “Про об’єднання громадян”, а також у “Виборчому законодавстві”.

Згідно ст. 2 Закону України “Про об’єднання громадян” [4], політична партія — “об’єднання громадян і прибічників” для визначення загальнонаціональної програми загального розвит­ку, яка має за головну мету участь у розробці державної полі­тики, формування органів влади, місцевого самоврядування, представництво в їх складі.

Партії, як правило, не однорідні, мають усередині групи — фракції, які висувають програми, трохи відмінні від загально­партійної. Існування в партії різних фракцій робить політи­ку більш гнучкою, оскільки допомагає їй зберігати свій вплив серед різних груп населення. Політика партії розробляється в ході внутрішньопартійної політичної боротьби між різними фракціями, течіями. Керівні органи багатьох партій склада­ються на основі представництва від різних фракцій.

Становлення політичних партій, громадських рухів в Україні відбувається за надзвичайно складних умов. Тривала економічна криза, крах попередніх суспільних ідеалів, які поділяла значна частина населення держави, призводять до стрімкого зростання соціальної напруженості в суспільстві, дискредитують в очах певної категорії громадян політичні цінності.

Спробуємо провести класифікацію політичних партій в су­часній Україні за критерієм — “політична орієнтація.”

Національно-радикальні партії України. “Конгрес українсь­ких націоналістів “(КУН), “Українська консервативна респуб­ліканська партія” (УКРП), “Українська Національна консер­вативна партія “(УНКП), “Українська національна асамблея” (УНА), “Організація українських націоналістів. Ідеологічною основою цих партій є інтегральний націоналізм. Державний устрій — самостійна національна унітарна, централізована дер­жава. Економічна платформа — розроблена слабко, майже аб­солютний економічний ізоляціонізм. Зовнішня політика — ви­хід України з СНД, орієнтація на країни ЄС [5].

Національно-демократичні партії України. “Народний Рух України” (НРУ), “Українська республіканська партія” (УРП), “Українська соціал-демократична партія” (УСДП). Ідеологічна основа — консерватизм з національною специфікою. Демокра­тичний націоналізм, що в розумінні націонал-демократів розу­міється як баланс інтересів нації і особистості, єднання прав нації і прав людини. Державний устрій — унітарна децентра­лізована Україна (виступають за розширення прав місцевого самоврядування), підтримують ідею сильної виконавчої верти­калі; прибічники сильної армії. Економічна платформа — ви­ступають за радикальне реформування економіки, за форсова­ну, переважно безкоштовну приватизацію, визнання приватної власності на землю, розвиток фермерства, підприємництва. Зов­нішня політика — вихід України з СНД, орієнтація на двосто­ронні відносини з Росією, входження в європейські структури, в НАТО [6].

Центристські партії і об’єднання ліберально-демократичної направленості. “Ліберальна партія України” (ЛПУ), “Демокра­тична партія України” (ДПУ), “Народно-демократична партія” (НДП) та ін.

Риси: ідеологічною основою є лібералізм. Державний устрій — президентсько-парламентська республіка з ефек­тивною законодавчою, виконавчою та судовою владою. Еко­номічна платформа — прискорена ринкова трансформація економіки, роздержавлення, приватизація. Зовнішня політи­ка — входження України в європейські структури, зміцнення СНД [7].

Соціал-демократичні партії України. “Соціал-демократич - на партія України (об’єднана)” (СДПУ (о)), “Партія труда”, “Соціал-демократична партія України” (СДПУ) та ін. Ідеоло­гічна основа — соціальна демократія (пріоритет прав людини; розмежування влади; прибічники політичної, економічної, соціальної демократії, соціальна справедливість). Державний устрій — унітарна держава з широкими правами місцевого са­моврядування. Економічна платформа — виступають за соціа­льно орієнтовану економіку; за співвідношення ринку з держав­ним регулюванням. Зовнішня політика — входження України в європейські структури, зміцнення СНД [8].

Соціал-комуністичні партії України. “Комуністична партія України” (КПУ), “Соціалістична партія України” (СПУ), “Про­гресивна соціалістична партія України” (ПСПУ). Ідеологічна основа — марксизм-ленінизм, але різні партії надають перева­гу різним його сторонам. Державний устрій — унітарна дер­жава з широкими правами місцевого самоврядування; проти президентської форми правління, комуністи виступають за оно­влений союз народів. Економічна платформа — більшість лівих визнають ринкову економіку, але підкреслюють, що ринок має бути цивілізованим, приватна власність — сектор праці та дер­жавний сектор — пріоритетним; виступають проти приватної власності на землю. Зовнішня політика — зміцнення СНД, тіс­на співпраця зі слов’янськими народами [9,10].

Характеризуючи програмні настанови та практичну полі­тику націонал-радикалів та націонал-демократів, треба наго­лосити, що головним спрямуванням їхньої діяльності є ідея розбудови незалежної української держави і все, що з цим пов’язане. Як свідчить навіть невеликий досвід практичної політичної діяльності цих партій, саме державотворчий прин­цип є провідним, де вони схильні підпорядковувати інші сфери суспільного життя (економічні, духовні, соціальні, моральні тощо). Для цих партій, рухів домінуючою є ідеологія інтегра­льного націоналізму, для якої характерні крайні вияви етніч­ного патріотизму. Державотворчий принцип є головним, яко­му вони підпорядковують усю свою діяльність. Ці політичні сили виступають за створення та розбудову на етнічних укра­їнських землях сильної незалежної унітарної держави з гро­мадянським суспільством та розвинутою багатопартійністю, де права людини гарантувалися б державою. Вони — прихи­льники розвинутих ринкових відносин, проведення політики мінімуму одержавлення й максимум приватизації за справед­ливих стартових умов [11].

Політики, що над усе ставлять не власні амбіції, а інте­реси нації, зобов’язані керуватися іншими підходами; ідеть­ся про світовий досвід. Вказуючи на ущербність радикальної демократизації, И. Шумпетер дуже слушно акцентував увагу на важливості для тих, хто вірить у демократію, дотриман­ня демократичних принципів. “Той, хто готовий... погодитись або на відверто недемократичний процес, або на якийсь спосіб забезпечити формально демократичне розв’язання недемокра­тичними засобами, — зазначав іменитий вчений, — перекон­ливо доводить, що є речі, які він цінує вище за демократію”

[12] . У цьому контексті можна простежити, що значна частина тих, хто сьогодні зайняв крісла у новій владі й гучніше всіх трубить про радикальну демократизацію суспільства, мають на меті речі, які вони цінують вище за демократію.

Рух вважає, що соціальною базою політичної стабільності та економічних реформ в Україні має стати широкий середній клас власників. Основним портретом економічної реформи має стати підвищення добробуту народу та надання соціальних га­рантій усім громадянам України. А засобами для здійснення цих заходів мають бути лібералізація цін, запровадження кон­куренції та демонополізація. Проведення земельної реформи має відбуватися через приватизацію землі та майна на основі паювання. Потрібно створити ринок землі, який забезпечить вільний продаж. Соціальною базою Руху є ті громадяни Укра­їни, що поділяють ідеї національного відродження, розбудови демократичної незалежної України [13].

“Народно-демократична партія” у своїх програмних наста­новах проголошує розвиток соціально орієнтованої економіки ринкового типу, що забезпечує стійкі темпи зростання та еко­номічну рівновагу. НДП підтримує всі форми та види підприєм­ницької діяльності, виступає за сприяння держави у вільному розвитку виробничого, банкового, торгівельного посередни­цького бізнесу, усунення адміністративного диктату держав­но-бюрократичних структур, за приватну власність на землю, розвиток фермерських господарств за державної підтримки, на­дання переваги іноземним інвестиціям перед імпортом товарів. Завдання держави — забезпечення вільного розвитку ринку, заохочення конкуренції, запобігання монополізму, структурна перебудова народного господарства. НДП наполягає на струк­турній перебудові народного господарства з метою збільшення частки галузей та підприємств, що працюють для потреб лю­дей, приватизації державної власності в масштабах, необхідних для розвитку конкуренції, передачі засобів виробництва неза­лежним власникам, створення механізму соціальної орієнтації економіки, коли зростання виробництва товарів народного спо­живання стимулювалося б зростанням прибутків усіх верств населення [14].

Фактично в Україні лише три партії запропонували населен­ню чіткі, зрозумілі, більш-менш упорядковані, поетапно розпи­сані програми подальшого розвитку суспільства. З одного боку, “Комуністична партія України” (КПУ), якій власне кажучи, нема потреби шукати якихось незвіданих шляхів. КПУ під­тримує рівноправний розвиток різних форм власності, що ви­ключають експлуатацію чужої праці, з одночасним забезпечен­ням суспільної власності; виступає за збереження землі, надр, лісів, вод як спільного надбання всього народу. КПУ визнає необхідним припинення обвальної приватизації, відновлення порушених, як вважають комуністи, з політичних міркувань господарських, наукових, культурних зв’язків з Росією та ін­шими державами СНД, стимулювання інтеграційних процесів здійснення комплексу заходів для запобігання масовому безро­біттю [15].

З другого боку концепція державотворення, опрацьована “Народним Рухом України”. У ній, навпаки, наголос робиться на ліберально зорієнтовану економіку з відповідно вибудува - ними державними та управлінськими інститутами, системою права, соціальними гарантіями і т. д. [16]

В Україні є ще одна політична сила, яка не лише висунула програму реформ, а й має можливості для реалізації. Мова йде про так звану партію влади. Ця неофіційна назва кулуарно­го походження. Так назвали корпоративно об’єднану спільним інтересом групу, яка тримає у своїх руках важелі державного управління. Однак не зайвим було б уточнення щодо джерел виникнення цієї партії. Більшість розуміє партію влади як си­туаційне об’єднання випадкових людей. Однак у цій випадко­вості є певна закономірність, за невеликим винятком усі вони належали або до компартійної номенклатури, або до так зва­ного партійно-господарського чи ідеологічного активу. Партія влади не проти багатопартійності, але достатньою мірою конт­рольованої через які-небудь консультативно-дорадчі органи, здатні чинити вплив (а ще краще тиск) на ті організації, які дозволять собі надмірну опозиційність стосовно до генерально­го курсу.

Тим часом, реалізація групового інтересу потребує влади. З цього боку всі складові партії влади тотожні, всі вони на­магаються розширити коло своїх прихильників, не шкодуючи коштів на засоби масової інформації, не гребуючи будь-якими методами дискредитації конкурентів.

Багатопартійність в Україні почала запроваджуватися тоді, коли у країнах традиційної демократії місце, роль, функції, характери партій піддавалися суцільній ревізії. В розвинутих країнах партії вже давно перестали бути виразниками інтересів певних класів або соціальних груп. Взагалі постіндустріальні суспільства відзначаються послабленням соціальної конфлікт­ності, спадом інтересу до класових цінностей та зростанням до цінностей загальнолюдських.

Наслідком цього є поступова трансформація партій з так званих кадрових, ядро яких становлять партійні представники в органах влади та низові функціонери, у партії масові, уні­версальні, у так звану партію виборців. Своїм завданням вони вбачають об’єднання людей незалежно від їхніх класових, со­ціальних, професійних, релігійних та інших інтересів, тобто об’єднання на ґрунті спільних цілей.

Україні, судячи з усього, не вдається поєднати вступ у ба­гатопартійність з формуванням масових партій. По-перше, самі партії спочатку створювалися переважно як партії опо­зиційні. По-друге, Україна розколота ідеологічно, релігійно (при одночасному релігійному ренесансі зростання політичної ролі церков). Притому обидва ці розколи мають регіональний вимір.

Якщо взяти партії, найбільш помітні на політичній арені, то впадає в око, що їх найпотужніші обласні організації зосе­реджені у певних регіонах. Захід України став заповідником націонал-демократів, на Сході ж отаборилися проросійсько на­строєні, а центральний регіон став ареною боротьби всіх проти всіх. Характерна деталь — жодна з відомих партій не спро­моглася створити бодай один з найпотужніших своїх осеред­ків у Києві. Безумовно, голоси виборців треба збирати по всій Україні, але варто пам’ятати, що столиці завжди були центром політичного життя, місцем зіткнення, взаємоузгодження всіх наявних усередині національних інтересів.

Таким чином, можна зробити висновки, що аналіз програ­мних положень партій, організацій, рухів свідчить, що біль­шість з партій ще не мають серйозної концепції, спрямованої на стабілізацію суспільства, вихід його з кризи, не кажучи вже про перспективи просування по шляху прогресу.

Важливим елементом розвитку політичних процесів в Укра­їні має стати завершення правового оформлення багатопартій­ності. Прийнятий Верховною Радою Закон України “Про об’єд­нання громадян” [4] є лише першим кроком на цьому шляху. Треба ще прийняти відповідні нормативні акти, які б чітко визначили характер державного фінансування політичних пар­тій за результатами парламентських виборів, вжити необхід­них заходів для державної підтримки виборчих кампаній. Ви­значною подією у розвитку демократичних процесів в Україні стало прийняття нової Конституції, що сприятиме розвиткові громадянського суспільства, формуванню професійного парла­менту та ефективній реалізації принципу поділу влади. А щоб політичні процеси рухалися саме в такому напрямку, державні інститути повинні цілеспрямовано, активно впливати на розви­ток багатопартійності, допомагати становленню партій та сус­пільно-політичних організацій України.

Джерела та література

1. Бабій С. І. Формування багатопартійної системи в Україні: порів­няльний аналіз зарубіжного і вітчизняного досвіду /Одеська держ. юридична академія. — О., 1999, Базів В. А. Партії в політичній системі перехідного періоду: українська практика і світовий до­свід /Львівський держ. ун-т ім. Івана Франка. — Л., 1999, Ба­лабан Р. В. Розвиток виборчої системи України: політологічний аналіз / Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. — К.,1999.

2. Голобуцький О., Криворучко Т., Якушик В. Політичні партії Укра­їни. — К., 1996.

3. Гальчинський А. Помаранчева революція і нова влада. — К.,

2005.

4.3акон України “Про об’єднання громадян” — від 16.08.1992. — Ст. 2

5. Http://www. cun. org. ua.

6. Www. urp. org. ua.

7. Http://www. ndp. org.

8. Http://www. sdpuo. com. ua.

9. Http://www. kpu. net. ua/program.

10. Политология в схемах и таблицах, ТЕУ м. Сімферополь 1998.

11. Http://www. cun. org. ua.

12. Шумпетер И. Капіталізм, соціалізм і демократія. — С. 294.

13. Http://www. nru. org. ua.

14. “Хто є хто, політичні організації м. Одеси”. — ОНЮА, 2005. Http://www. ndp. org. ua.

15. Там само.

16. Http://www. nru. org. ua.


Шевченко Б. Г. Политическая арена Украины 2002 — 2004 го­дов.

В статье исследуется партийная система современной Украины. В центре внимания автора — становление современных политичес­ких партий, взаимоотношения между партиями; определяются на­правления их деятельности, а также влияние политических партий на общество.

Shevchenko B. G. Politic arena of Ukraine of 2002 — 2004 years.

The party system of modern Ukraine is explored in the article. In a spotlight author is becoming of modern political parties, mutual rela­tions between parties; sending their activity, and also influencing of political parties is determined to society.


Похожие статьи