Головна Історія Інтелігенція і влада ПРОФСПІЛКИ УКРАЇНИ У СФЕРІ ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ (СЕРЕДИНА 50-Х — СЕРЕДИНА 60-Х РР. ХХ СТ.)
joomla
ПРОФСПІЛКИ УКРАЇНИ У СФЕРІ ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ (СЕРЕДИНА 50-Х — СЕРЕДИНА 60-Х РР. ХХ СТ.)
Історія - Інтелігенція і влада

А. О. Єпішева

Неупереджений аналіз попереднього історичного розвитку, можливість якого значно розширилася у період незалежності, дає змогу по-новому розглянути складний і суперечливий етап радянської моделі тоталітаризму, що в науковій літературі отримав назву “відлиги”. Вияв його витоків та підґрунтя, оці­нка досягнень, з’ясування причин прорахунків та визначення наслідків цілої епохи історичного розвою радянської України уможливлюється дослідженням історії наймасовішої громад­ської організації — професійних спілок.

Серед численних функціональних обов’язків цієї організації для аналізу нами обрано лише пенсійну систему, дослідження якої допоможе визначити місце й роль професійних спілок у цьому процесі, а через них — й особливість самої “відлиги” як одного з етапів радянської моделі тоталітаризму, що, за твер­дженням деяких істориків, був покликаний максимально при­стосувати його до умов повоєнного світу [1].

Все вище зазначене і є метою цього дослідження. Її ще мож­на доповнити завданням з’ясування реальної системи захисту громадян в старості, яка протиставлялась пасивній соціальній політиці И. В. Сталіна.

Хронологічні рамки даної статті охоплюють період “відли­ги”, ініціаторами якого на XX з’їзді КПРС досить голосно був задекларований відхід радянської держави та правлячої партії від класичного сталінізму. Крім того, саме тоді виявилася ди­вовижна здатність радянської системи до політичної метамор­фози, неперевершене уміння приховувати істинну сутність.

Джерельну базу дослідження склали постанови з’їздів КПРС та Компартії України, з’їздів профспілок СРСР та УРСР, пле­нумів ВЦРПС та Укрпрофради, інші архівні матеріали зазна­ченого періоду.

Сучасну історіографію проблеми навряд чи можна назвати ємною з цілого ряду обставин; як вона сама, так і її похідні не стали предметом всебічного аналізу сучасних дослідників. Можливо, що головною причиною зазначеного явища є зага­льна негативна політична оцінка всього радянського періоду, що переважала в українському політикумі в ході ставлення та зміцнення української державності. І все ж таки, навіть з ура­хуванням зазначеної обставини, цікавими виглядають “Нариси історії професійних спілок України”, підготовлені колективом авторів [2].

Крім цієї узагальнювальної праці з’явилось ряд досліджень, що висвітлюють деякі аспекти становлення радянської систе­ми пенсійного забезпечення і сприяють загальному розумінню питання. Зокрема, О. В. Гаряча в статті “Пенсійне забезпечен­ня громадян: дещо з історії та перспективи” розглядає вито­ки формування пенсійного забезпечення та шляхи удоскона­лення і створення нових форм соціального забезпечення [3]. І. В. Рибак, автор монографії “Соціально-побутова інфраструк­тура українського села 1921-1991 рр.”, досліджує діяльність селянських товариств взаємодопомоги, загалом не пояснюючи відсутність юніонізації в аграрному секторі [4].

Отже, навіть побіжний аналіз сучасної історіографії заявле­ної проблеми дає достатньо підстав для розуміння необхідності її подальшої розробки. Стосовно радянської історіографії, то вона цікава для нас підходами, фактажем і, врешті, джерель­ним аспектом, якого дедалі більше набувають праці радянсь­кого періоду.

На сьогодні, із утвердженням нових підходів до досліджен­ня історичних явищ, немає необхідності доводити факт того, що зазначені праці не могли вийти за рамки, окреслені ра­дянською ідеологією. У роботах І. С. Олександрова, Є. І. Аст - рахан, М. Л. Захарова, К. В. Проценка діяльність профспілок у галузі пенсійного забезпечення подана ланцюгом суцільних позитивних зрушень, результатом досвіду соціалістичного спо­собу життя [5]. Наприклад, Є. І. Астрахан у роботі “Розвиток законодавства про пенсії робітникам та службовцям” зазначає, що в 1936 році було завершено введення пенсійного забезпе­чення в Радянському Союзі. При цьому він не акцентує увагу на тому, що пенсійне забезпечення охоплювало робітників та службовців і не стосувалося колгоспників [6].

Отже, як засвідчує історіографія питання, на час періоду, який нами розглядається, вже мали певні зрушення у сфері пенсійного забезпечення. Однак, до середини 20-х р. старість не могла бути підставою для соціального страхування. Лише інвалідність, утрата працездатності та годувальника визнава­лися радянською державою сферою соціального забезпечення

[7] . Із середини 20-х р. пенсію по старості починають отри­мувати працівники окремих категорій промисловості, в першу чергу, зайняті в галузях важкої промисловості та транспорту

[8] . Поступово пенсійне забезпечення розповсюджується на ро­бітників усіх галузей народного господарства.

Із розвитком системи пенсійного забезпечення збільшується обсяг роботи в цій сфері. Після злиття у 1933 р. Народного Комісаріату Праці СРСР з Всесоюзною центральною радою про­фесійних спілок на ВЦРПС покладається загальне керівництво справою соціального страхування, в тому числі й пенсійним забезпеченням, контроль та інструктаж професійних спілок із цих питань [9].

У Конституції СРСР від 5 грудня 1936 р. проголошувало­ся право всіх громадян країни на матеріальне забезпечення в старості та у випадках хвороби, втрати працездатності (стаття 120) [10]. Проте, згідно з постановами ЦК ВКП(б), РНК СРСР та ВЦРПС, на таке матеріальне забезпечення могли розрахову­вати лише робітники та службовці. Зокрема, в постанові РНК СРСР від 23 березня 1937 р. “Про зняття деяких витрат з бюд­жету державного соціального страхування” зазначається, що пенсійне забезпечення по старості, незалежно від того, втра­чена працездатність чи ні, розповсюджується на робітників та службовців [11]. Питання про призначення пенсій колгоспни­кам не ставиться взагалі. Отже, пенсійне забезпечення на той час не мало всеохоплюючого характеру.

З приходом до влади уряду М. С. Хрущова посилюється ува­га до соціальної політики. Заходи, пов’язані з поліпшенням цієї сфери, набувають глибинності та системності після XX з’їзду КПРС. При цьому акцент робиться на пенсійне забез­печення, адже турботливе ставлення до людей похилого віку, захист непрацездатних є ознакою високорозвиненого, гуманно­го суспільства, яке, власне, активно виголошувалось творцями “відлиги”.

Важливе значення в становленні пенсійної системи мав За­кон про державні пенсії, прийнятий 14 липня 1956 р. Він за­кріпив призначення державних пенсій на таких підставах:

А) по старості;

Б) по інвалідності;

В) у випадку втрати годувальника [12].

Пенсійне забезпечення, як і раніше, повинно було здійсню­ватися органами соціального страхування при безпосередній участі професійних спілок. На останні покладався контроль за правильним використанням коштів, що призначалися для об­слуговування пенсіонерів [13].

Закон про державні пенсії від 1956 р. усунув роздрібленість та встановив єдині правила щодо пенсійного забезпечення (порядок нарахування стажу, розмір пенсій, організаційні та процесуальні питання тощо), порівняно добре виписав права й гарантії матеріального забезпечення по старості робітників та службовців міст, але члени колгоспів до січня 1965 р., як пра­вило, не мали права на отримання державної пенсії. Виняток складали ті колгоспники, які раніше працювали робітниками та службовцями, що не відповідало соціальній справедливості [14]. Профспілки, покликані захищати інтереси всіх працюю­чих, не охоплювали широкі верстви населення — селянство. Вони, будучи одержавленим гвинтиком у радянській тоталіта­рній системі державного управління, діяли в межах відведених їм повноважень.

24 липня 1956 р. Президія ВЦРПС приймає постанову “Про задачі профспілок у зв’язку з прийняттям Закону про державні пенсії”, що підтверджувала провідну роль профспілок разом з органами соціального страхування у пенсійному забезпеченні. Зокрема, в цій постанові наголошувалося на тому, що найваж­ливішим завданням профспілок є надання органам соціального забезпечення всілякої допомоги для впровадження в життя За­кону про державні пенсії [15].

Конкретизацією зазначеної постанови стало прийняття у грудні 1957 р. Президією ВЦРПС Положення про комісію з со­ціального страхування при ФЗМК, основні функції якої у сфері пенсійного забезпечення залишилися незмінними порівняно з подібними постановами від 1938 р. та 1951 р. Так, ці комісії повинні були сприяти робітникам і службовцям, що переходи­ли на пенсію, в оформленні й здійсненні їхніх пенсійних прав; брати участь у роботі лікарняно-трудових експертних комісій і органів соціального забезпечення по призначенню пенсій; здій­снювати контроль за виплатою пенсій як працюючим, так і непрацюючим пенсіонерам [16; 17; 18].

За постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС від 2 січня 1962 р. “Про розширення участі профспілок в рішенні питань пенсійного забезпечення робітників і службовців” документи, що були необхідні для призначення пенсій, попередньо готува­лися комісіями ФЗМК профспілок з пенсійних питань разом з адміністрацією підприємств (установ) за останнім місцем робо­ти [19].

За дорученням Ради Міністрів СРСР Президія ВЦРПС 5 січня 1962 р. затвердила Положення про комісії з пенсійних питань, згідно з яким на всіх підприємствах (установах), де нараховува­лося не менше 100 робітників та службовців, утворювалися комі­сії з пенсійних питань (раніше не менше 200 працівників). Така необхідність пояснюється збільшенням кількості пенсіонерів, а відповідно й обсягу роботи після прийняття нового пенсійного закону від 1956 р. Там, де такі комісії не організовувалися, уся практична робота з питань пенсійного забезпечення виконува­лася безпосередньо ФЗМК. У положенні були детально виписані обов’язки комісій з пенсійних питань: пояснення працівникам пенсійного законодавства, облік різних категорій пенсіонерів і тих, хто готується до виходу на пенсію за віком, підготовка до­кументів для призначення пенсій (про трудовий стаж, заробітну плату тощо), контроль за правильністю записів у трудових кни­жках працівників, перевірка правильність пенсійних виплат, залучення пенсіонерів до громадської роботи тощо [20].

Серед названих аспектів діяльності в сучасних архівах най­більше збереглося документів, які свідчать про роботу проф­спілкових комітетів і комісій щодо правильності оформлення трудових книжок. Були виявлені грубі порушення Постанови Ради Народних Комісарів СРСР “Про ведення трудових кни­жок на підприємствах, установах, організаціях” та інструкції Державного Комітету Ради Міністрів СРСР з питань праці й заробітної платні від 9 липня 1958 р. № 620. Так, у Закарпат­ській області на перевірених підприємствах на 20,1% від зага­льної кількості робітників не були заведені трудові книжки, а серед заповнених трудових книжок виявлена велика кількість записів, що не відповідали інструкції й не мали особистого під­пису працівників.

У Луганській області профспілки разом з адміністрацією пе­ревірили 477825 трудових книжок. Перевіркою виявлено, що на 10293 робітників, які працювали більше 5-ти днів, трудові книжки не були заповнені через відсутність бланків, у багатьох трудових книжках записи були зроблені скорочено, не вказано, де працює робітник — на підземній роботі чи на поверхні, в шкідливих чи особливо шкідливих умовах (це впливало на вік виходу на пенсію).

Так, у трудовій книжці т. Коноплі М. М. у раніше занесено­му записі “прийнятий на шахту 7. 7. біс. — електрослюсарем” було дописано “на підземній дільниці ВШТ”. Це доповнення було важливим, бо спеціальність електрослюсар належить до

Списку № 2, а це передбачало менший розмір пенсії та більший пенсійний вік [21].

Було встановлено, що на Львівському заводі “Автовантаж­ник” на 1061 робітника не були заведені трудові книжки [22]. Зовсім не заводились трудові книжки й на багатьох працівни­ків радгоспів. Наприклад, у радгоспі “Перемога” Василівського району Запорізької області з 602 робітників трудові книжки мали лише 70 чоловік [23]. Описані вище недоліки були хара­ктерні не тільки для України, а й для інших республік тодіш­нього Радянського Союзу.

Таким чином, участь профспілок у призначенні пенсій робі­тникам та службовцям, членам сімей, повинна була продемон­струвати розширення їхніх функцій та надання їм більшої са­мостійності. Практичне здійснення контролю за адміністрацією щодо правильності оформлення трудових книжок було новою, захисною роллю профспілок в умовах “відлиги”, але при цьому замовчувалося про їхнє подальше одержавлення шляхом пере­кладання на суспільні організації частини державних функцій, збільшення бюрократичної роботи в сфері пенсійного забезпе­чення. Отже, профспілки не стільки захищали працівників, скільки допомагали державним органам.

Джерела та література

1. Політична історія України XX століття: у 6 т. / Редкол.: І. Курас (голова) та ін. — К.: Ґенеза, 2003. — Т. 6. Від тоталітаризму до де­мократії (1945-2002). О. М. Майборода, О. І. Шаповал, О. В. Гарань та ін. — С. 150.

2. Нариси історії професійних спілок України /Федерація професій­них спілок України / Головний редактор О. М. Стоян., керівник авторського колективу О. П. Реєнт. — Київ, 2002. — С. 449-509.

3. Гаряча О. В. Пенсійне забезпечення громадян: дещо з історії та пер­спективи // Проблеми соціального захисту в Україні: Матеріали науково-практичної конференції (20-21 червня 1996 р.) / За заг. ре­дакцією канд. юрид. наук, доцента Я. І. Безуглої — ЧЮК: Юрист, 1996. — 137 с.

4. Рибак І. В. Соціально-побутова інфраструктура українського села (1921-1991 рр). — Кам’янець-Подільський: Абетка, 2000. — 304 с.

5. Александров І. С. Державне соціальне страхування робітників та службовців. — К., 1971. — 32 с.; Астрахан Е. И. Развитие законо­дательства о пенсиях рабочим и служащим. — М.: Юридическая литература, 1971. — 216 с.; Захаров М. Л., Проценко К. В. Проф­активу о пенсионном законодательстве. — М.: Профиздат, 1977. — 224 с.

Б. Астрахан Е. И. Развитие законодательства о пенсиях рабочим и служащим. — М.: Юридическая литература, 1971. — С. 116.

7.6 Обеспечении в порядке социального страхования по инвалид­ности и по случаю потери кормильца. Из правил, утвержденных Союзным советом социального страхования при НКТ СССР 4 июля 1928г. №397 // Справочник по соцстрахованию для фабзавместко - мов / Сост. Р. Кац, Н. Сорокин. — М.: Профиздат, 1940. — С. 214­215.

8.6 Обеспечении в порядке социального страхования по старости. Из правил, утвержденных СССР при НКТ СССР 23 мая 1929 г. // Справочник по соцстрахованию для фабзавместкомов/ Сост. Р. Кац, Н. Сорокин. — М.: Профиздат, 1940. — С. 222-223.

9.0 порядке слияния народного комиссариата труда СССР с ВЦСПС. 10.09.1933 г. // Собрание действующего законодательства СССР. Т. 11. Раздел III. Законодательство о труде, социальном страхова­нии и социальном обеспечении. — Кн. 6. — С. 10.

10. Конституция (Основной Закон) Союза Советских Социалистических Республик. Утвержден чрезвычайным VIII съездом Советов Союза СССР 5 декабря 1956 г. — С. 17. http: // www. hrono. ru / dokum / 193 dok / cnst 1936. html.

11. Снятии некоторых расходов с бюджета государственного социаль­ного страхования. Извлеч. Из пост. СНК СССР от 23 марта 1937г. // Справочник по вопросам труда и социального страхования / Сост. М. Фурман; В. Данилевич. — М., 1939. — С. 117.

12. Закон Союза Советских Социалистических Республик о государ­ственных пенсиях. Принят Верховным Советом СССР 14 июля 1956г. — М.: Верховный Совет СССР (Известия), 1975. — С. 26-27.

13. Там само. — С. 4.

14.0б утверждении Положения о порядке назначения и выплаты пе­нсий членам колхозов // Собрание постановлений СССР 1964 №20 Ст. 128. — С. 451-452.

15.0 Задачах профсоюзов в связи с принятием Закона о государст­венных пенсиях. Постановление Президиума ВЦСПС от 24 июля 1956 г. //Социальное обеспечение и страхование в СССР. Сборник официальных документов / Сост. М. Л. Захаров, В. М. Писков. — М.: Юридическая литература, 1972. — С. 248.

16. Положение о комиссиях по социальному страхованию. Утверждено Президиумом ВЦСПС от 20 декабря 1957 г. // Социальное обеспе­чение и страхование в СССР. Сборник официальных документов / Сост. М. Л. Захаров, В. М. Писков. — М.: Юридическая литерату­ра, 1972. — С. 423-425.

17. Положение о советах социального страхования Утверждено Прези­диумом ВЦСПС от 22 августа 1938 г. // Справочник по вопросам труда и социального страхования / Сост. М. Фурман, В. Даниле - вич. — М; 1939. — С. 69-70.

18. Положение о советах и цеховых комиссиях по социальному страхо­ванию. Утверждено Президиумом ВЦСПС от 8 февраля 1951 г. // Краткий справочник по государственному социальному страхова­нию. — М.: Профиздат, 1957. — С. 9-10.

19. О расширении участия профсоюзов в решении вопросов пенси­онного обеспечения рабочих и служащих. Постановление Совета Министров СССР и ВЦСПС от 2 января 1962 г. // Собрание дей­ствующего законодательства СССР Т. 11. Раздел III. Законодатель­ство о труде, социальном страховании и социальном обеспечении. Кн. 6. — С. 23-24.

20. Положение о комиссии по пенсионным вопросам. Утверждено по­становлением Президиума ВЦСПС от 5 января 1962г. // Социаль­ное обеспечение и страхование в СССР. Сборник официальных до­кументов/ Сост. М. Л. Захаров, В. М. Писков. — М.: Юридическая литература, 1972. — С. 27-29.

21. Центральний державний архів вищих органів влади і управлін­ня України (далі ЦДАВО України),Ф. 2605, оп. 8, спр. 2649, с. 19-20.

22. Там само, Ф. 2605, оп. 8, спр. 2656, с. 36.

23. Там само, Ф. 2605, оп. 8, спр. 2657, с. 7.

Анотації

Епишева А. А. Профсоюзы Украины в сфере пенсионного обес­печения (середина 50-х — середина 60-х рр. XX ст.).

В данной статье рассматривается деятельность профсоюзов Ук­раины в сфере пенсионного обеспечения в период “оттепели”. Автор приходит к выводу о дальнейшем огосударствлении профсоюзов че­рез расширение их функций, что свидетельствует о модернизации тоталитарной системы в новых условиях.

Yepisheva A. O. Trade-unions of Ukraine in the sphere of pension maintenance (50th — 60th XX c.).

The article is devoted to Ukrainian trade-unions' activity in the sphere of pension maintenance during the period known as “the Thaw”. The author comes to the conclusion that the broadening of trade-unions' functions caused their further subordination to the state. She proves that the totalitarian system was modernized in new conditions.


Похожие статьи