Головна Історія Інтелігенція і влада СОЦІАЛЬНЕ ЖИТТЯ СУСПІЛЬСТВА ПІВДЕННО-СХІДНОЇ УКРАЇНИ ТА РОСІЇ В 1918 p.: ІСТОРИЧНІ НАРИСИ
joomla
СОЦІАЛЬНЕ ЖИТТЯ СУСПІЛЬСТВА ПІВДЕННО-СХІДНОЇ УКРАЇНИ ТА РОСІЇ В 1918 p.: ІСТОРИЧНІ НАРИСИ
Історія - Інтелігенція і влада

О. С. Бабічева

Ключові слова: борошно, дефіцит, продовольство, деградація суспільства, корупція, спекуляція, хліб, нелегальний ринок, поста­чання, хабарництво.

Ключевые слова: дефицит, продовольствие, деградация об­щества, спекуляция, коррупция, взяточничество, нелегальный рынок, хлеб, снабжение.

Key words: deficit, food, degradation of society, speculation, cor­ruption, bribery, illegal market, bread, supply.

Останнім часом багато наукових робіт присвячено подіям визвольної революції 1917-1921 рр. В них автори досліджують різні політичні події, взаємовідносини між політичними парті­ями та рухами, діяльність відомих політичних діячів [2; 14]. Але, на жаль, життя «простих людей» майже не розглядається, а якщо й висвітлюється, то досить побіжно [7]. Тому в наданій роботі ми зробили спробу заповнити цю прогалину.

В історіографії сучасної України означена проблематика за­лишається майже не дослідженою. На цьому фоні певну заці­кавленість представляє докторське дослідження дніпропетров­ського історика О. Михайлюка «Селянство Наддніпрянської України в перші десятиліття XX ст. (1900-1922 рр.): Соціо - культурні трансформації», який розкрив характер, специфіку та менталітет українського селянства, а також участь та моти­вацію селян в політичному житті країни в окреслені часи [9].

В Росії проблематика соціального аспекту революційної доби 1917-1921 рр. розглянута істориком О. Давидовим, який дослідив проблематику нелегального постачання в Росії, визна­чив його періодизацію, проаналізував види мішечництва, дав оцінку взаємовідносин нелегальних постачальників з владни­ми структурами [і]. Тож, як бачимо, соціальна сторона рево­люційної доби є досить важливою складовою частиною історії українського та російського народів. Але поки що залишається малодослідженою в історії двох держав.

Метою даної роботи є аналіз соціального життя населення Південно-Східної України та Росії у 1918 р. Цей рік був ціка­вий та насичений на події. Звісно, політичні перипетії не могли не відбитися на соціальному житті народу. Стрімко зростали ціни на продукти харчування, промислові товари та сировину. Багато робітників промислових підприємств було викинуто на вулицю безробітними. Зростав рівень злочинності. Як наслі­док цього, суспільство почало деградувати. Росію та Південно - Східну Україну охопила хвиля пограбувань та розбоїв як окре­мих громадян, так і державних установ, а також приватних крамниць, готелів, майстерень, перукарень [12].

Для боротьби зі сплеском злочинності в великих містах України при революційних штабах почали організовуватися бойові дружини, які підтримували громадянський порядок та заважали противоправним діям. Наприклад, навесні 1918 р. в Харкові члени бойової студентської дружини змогли зупинити погром і навести порядок [12, 15 березня].

Вже на початку 1918 р. стало зрозумілим, що прийнята Тимчасовим урядом хлібна монополія не виправдала свого при­значення. Як зазначав в своїх споминах сучасник тих подій відомий російський письменник М. Пришвін: «Продукти всі як-то відразу зникли з ринка» [13, с. 88]. В першу чергу це ста­лося тому що державні заходи виявилися не організованими. В 1918 р. продовольчі організації були в скрутному становищі, у них була відсутня координованість дій, виникали певні су­перечки, процвітало хабарництво, хаос.

Самі робітники місцевих продовольчих установ почали за­мислюватися про нереальність здійснення продовольчої моно­полії. Знаючи реальний стан справ, вони усвідомлювали слаб­кість державних структур. Також слід зазначити, що старий кадровий апарат було зруйновано, а нових досвідчених спеці­алістів у справі постачання, зберігання, збиту продовольства у нової радянської влади не було. Посилювалися випадки від­мови від участі у проведенні хлібної монополії. Цікавий випа­док трапився в Катеринославі на початку березня. Проходило чергове засідання губернського продовольчого комітету. Члени комітету розглядали низку питань — про розподіл мануфак­тури, заготівлю посівного зерна та інші. Особливе місце було приділено хлібній проблемі, адже тут ситуація була критич­ною. Справа в тому, що хлібний відділ за часи його керівниц­тва А. П. Криновим був приведений в повний безлад. Старий заготовчий кадровий апарат було дискредитовано і звільнено, 17 закупівельних експедицій А. П. Криновим були ліквідовані [12, 16 березня].

Під час засідання представників губернського продовольчо­го комітету повідомили, що в приміщенні управи з’явилися озброєні люди, які пограбували касу. Засідання прийшлось тимчасово перервати. Після вимушеної перерви голова засідан­ня Л. А. Коркіа повідомив, що бандитами була пограбована каса і вилучено всі налічені кошти управи в сумі приблизно 70 тисяч карбованців, а також приватні вклади. Всього пограбова­но 80 тисяч карбованців [12, 16 березня].

Тим часом виробники сільської продукції, посилаючись на блискавичну девальвацію грошових коштів, з великим неба­жанням погоджувались продавати свої товари державі за твер­дими цінами. Селяни, які мешкали у родючих регіонах Росії та Південно-Східної України, відкрито почали ігнорувати дер­жавні програми. За таких умов провідну економічну роль у взаємодії міста і села, промисловості і сільського господарства почали виконувати мішечники.

В 1918 р. нелегальне постачання набуває масового характе­ру, воно розповсюджується на всі соціальні, професійні, вікові та статеві групи, його значення підвищується, оскільки саме воно дозволяє вижити суспільству в складних умовах. Життєві труднощі стирали всі соціальні грані: за свідоцтвом сучасників тих подій, всіх рівною мірою долав голод та холод: «Погано з хлібом, однак добре з голодом», — жартували вони [11, с. 578]. В більшості випадків мішечництво стало єдиною можливістю «матеріального» виживання народу.

Наголосимо, що в цей час у населення почала змінювати­ся психологія. Багато простих людей, занятих мішечництвом, отримали можливість самовираження і самореалізації, у них підвищувалася самооцінка, вони почували себе творцями, ря­тівниками власних родин, а не сліпими виконавцями чужої волі. За таких обставин мішечництво набувало організаційних форм, поступово перетворювалось у форму самоорганізації на­селення від голоду.

Дослідник О. Давидов справедливо вважає, що мішечниць - кий рух в жодному разі не слід ідеалізувати, адже його пред­ставники діяли по тим самим законам, за якими розвивалося в ті часи суспільство. На початку 1918 р. в Вороніжі велика група озброєних мішечників-спекулянтів захопила цілий еше­лон, погрузила в нього 30 тисяч пудів хліба і вирушила в Мо­скву. Навесні цього ж року в Полтавській губернії мішечники, погрожуючи гранатами, відтісняли пасажирів, які мали право на проїзд в поїздах, захоплювали вагони, набивали їх своїми мішками. Потім зціпляли вагони з потягом, якій відходив, і вирушали в дорогу [1, с. 155-156].

Масштаби мішечницького руху в 1918 р. окреслювали ра­дянські харчовики-практики, котрі частіше за інших стика­лися з мішечниками і були одностайні в визнанні крупних розмірів цього руху і його найважливішої господарської ролі. Більшовицькі політичні лідери мали інформацію про нарос­таючу хвилю мішечництва, однак, вони всіляко відмовлялись визнати переважне місце нелегальних постачальників у продо­вольчому забезпеченні народу.

Варто звернути увагу, що в Росії продовольче питання стоя­ло набагато гостріше, ніж в Україні. Тим більш, що в Україн­ській державі навесні 1918 р. уряд П. Скоропадського скасував продовольчу монополію. Звісно, це не могло не відбитися і на соціальному житті нашої держави. У продовольчому відношен­ні Україна значно відрізнялась від Росії. У магазинах та на рин­ках Києва царювала величезна кількість продуктів: «.смажені поросята, гуси, качки, кури, сало, масло, цукор і різні солодо­щі... все це можна було придбати без карток і по порівняно тоді ще дешевим цінам». У Південно-Східній Україні «вражала не­ймовірна дешевизна цін на харчові припаси і безліч їх на рин­ках. Катеринослав був завалений білими булками, молочними продуктами, ковбасами, фруктами і вважався у продовольчому відношенні найсприятливішим містом України» [5, с. 186].

Але, на наш погляд, необхідно підкреслити, що, незважа­ючи на порівняно низькі ціни, далеко не кожен мешканець

Катеринослава міг придбати ці продукти. Загальна ситуація в місті була неоднозначною. До того ж в травні в Катериносла­ві почали згортати свою діяльність промислові підприємства. Швидко зростала кількість безробітних, нараховуючи вже на травень 1918 р. 50 тисяч чоловік [4, с. 152].

Та загалом, сприятлива обстановка в Південно-Східному ре­гіоні України приваблювала мішечників з Росії. А оскільки во­єнна лінія фронту в 1918 р. ще не була серйозною перешкодою для нелегальних постачальників, то останні успішно долали всі труднощі, з якими їм доводилося стикатися у шляху. Лідер ка­детів П. Мілюков, який перебував восени 1918 р. в Україні, по­мічав, що із контрольованими німцями Катеринославської, Пол­тавської, Харківської, Таврійської губерній на північ тяглися мішечницькі обози, які супроводжувались озброєними людьми, а німецькі патрулі пропускали їх за деяку винагороду [3, с. 145].

Поступово економічне становище в Україні почало змінюва­тися: «нормальна торговельно-промислова діяльність все біль­ше уступала своє місце нездоровій спекуляції, яка зводилась до бажання якомога скоріше зірвати усе, що тільки може дати сьогодення, спекуляція захоплювала все нові ширші галузі, ціни на харчі швидко і безперервно зростали, і це породжувало велике невдоволення у широких масах міського населення» [9, с. 223]. Не дивлячись на зміни, багато мішечників Росії тікали від загрози голоду в Україну, «...і чимала частка таких утіка­чів простувала до Києва, де вони розраховували знайти і сите життя» [10, с. 223].

Тим часом в Росії озброєні селяни являли собою велику не­безпеку для працівників реквізиційних загонів, першочерго­вим завданням яких була заготівля хліба. Наприклад, із Там­бовської губернії реквізитори повідомляли, що їх зустрічали «залпами і бомбами», будуючи окопи, місцеві жителі перетво­рювали свої поселення на неприступні фортеці, а в Орловській губернії в разі наближення продовольчих загонів селяни де­кількох сіл склали спільний план протидії їм і вступили у бій, хліб вдалося забрати з великими втратами [14, 31 березня]. Врешті селяни почали вести активну боротьбу за право самим розпоряджатися продуктами своєї праці.

В періодичному друці описаний випадок, який стався на по­чатку липня 1918 р.: «Реквізиційний загін у 150 людей прибув до одного із сіл недалеко від станції Покровське Курської заліз­ниці. Загін був зустрінутий дуже радо селянами і розташувався на ночівлю по хатах. Вночі по сигналу смолоскипами селяни накинулись на сплячих червоноармійців, обеззброїли їх і виве­ли за село. Тут нашвидку організований суд постановив увесь загін розстріляти. Селяни викопали братську могилу, розстрі­ляли усіх червоноармійців і поховали [6, с. 3]. Подібних фактів з історії 1918 р. можна навести багато. Озброєні реквізиційні загони сприяли розкладу взаємозв’язків міста і села. Сільські жителі замикалися у собі, і подолати їх стремління до повної натуралізації удавалося тільки мішечникам.

Як показав життєвий досвід, реквізиторам на селі було до­сить важко відібрати хліб. Тоді на перше місце висунувся но­вий метод хлібозаготівель, завдяки хліб стало можливим без особливого ризику і людських жертв відібрати у ходаків.

У важких воєнних умовах 1918 р. більшість населення Південно-Східної України і Росії було втягнуте у виробництво і продаж самогону. Дослідник К. Літвак вказує, що в умовах кустарного виробництва спиртних напоїв збільшились витра­ти хліба, картоплі, цукру. Така витрата продуктів загострила продовольчу проблему і сприяла наростанню голоду [8, с. 76]. Проте виготовлення самогону виявилося досить вигідним і пер­спективним заняттям для мешканців села. Справа в тому, що лікеро-горілчані заводи не працювали, спиртні запаси були ви­питі, але попит людей на алкогольні вироби значно зріс. На перший план виходили наступні соціально-економічні чинни­ки: 1) народ переживав серйозні потрясіння і потребував по­стійного відновлення нервової системи; 2) раціон харчуван­ня в той час складали здебільшого рибні продукти, до яких «.жагуче хотілося горілки» [11, с. 579].

Акцентуємо увагу, що хлібна монополія сприяла широко­му розповсюдженню хабарництва. Різниця між ринковими і фіксованими цінами на продуктові вироби була настільки ве­лика, що продавцям вигідно було віддавати частину свого зис­ку робітникам контролюючих організацій. Хабарництво мало різні форми — грошового подарунку, презентів в виді пляшок з самогоном. Нелегальні постачальники за хабарі отримували дозволи та мандати, які надавали право проїзду в хлібні губер­нії, а також поборювали будь-які труднощі. Цього не могли не помічати керівники радянської влади. Проте змінювати таку ситуацію вони не збиралися.

На закінчення можна зробити висновок, що в цей період суспільство продовжувало деградувати. Це відносилося, перш за все, до системи постачання населення продовольством та то­варами широкого вжитку. Держава та її економічні структу­ри перестали виконувати функції постачання. За таких умов головний організатор постачання — ринок перетворювався в виключно нелегальний. Активізувалося дрібне мішечництво, яке прийшло з Росії в Південно-Східну Україну роком раніше, і яке визначало стан ринку. Зрештою, відкидаючи нелегаль­не постачання як соціальне явище, більшовики сприяли роз­ростанню іншого соціального зла — алкоголізації населення, яке потягло за собою деградацію всього суспільства, але перш за все, торкнулося розбещенню армії. Таким чином, слабкість державних структур стала головною передумовою розповсю­дження і укорінення ще одної вади в суспільстві.

Джерела та література

1. Давыдов А. Ю. Мешочники и диктатура в России. 1917-1921 гг. — СПб.: Алетейя, 2007. — 396 с.

2. Ветров Р. I., Донченко С. П. Політичні партії України в першій чверті XX століття (1900-1925 рр.). — Дніпродзержинськ — Дні­пропетровськ: Поліграфіст, 2001. — 245 с.

3. Дневник П. Н. Милюкова. 1918-1921 / Сост. Н. И. Канище - ва; Институт общественной мысли; Фонд «Либеральная миссия»; Государственный архив Российской Федерации и др. — М.: РОС - СПЕН, 2004. — 848 с.

4. Дніпропетровськ: Віхи історії. — Дніпропетровськ: Грані,

2001. — 256 с.

5. Игренев Г. Екатеринославские воспоминания / Революция на Украине по мемуарам белых // Под ред. Н. Н. Попова. — М., Л.: Гос. изд-во, 1930. — С. 186-195.

6. Известия / Орган Брянского совета. 1918. 5 июля.

7. Історія міста Дніпропетровська / Под ред. А. Г. Болебруха. — Дніпропетровськ: Грані, 2006. — 596 с.

8. Литвак К. Б. Самогоноварение и потребление алкоголя в рос­сийской деревне в 1920-х гг. // Отечественная история. 1992. — № 4. — С. 75-82.

9. Михайлюк О. В. Селянство Наддніпрянської України в перші десятиліття XX ст. (1900-1922 рр.): Соціокультурні трансформа­ції. Дис. д-ра іст. наук. 07.00.01 / Дніпропетровський національ­ний університет ім. Олеся Гончара. — Д., 2009. — 633 с.

10. Мякотин В. Из недалекого прошлого / Революция на Украине по мемуарам белых // Под ред. Н. Н. Попова. — М., Л.: Гос. изд-во, 1930. — С. 222-238.

11. Осоргин М. А. Времена: Романы и автобиографическое повествова­ние. — Екатеринбург: Прогресс, 1992. — 568 с.

12. Приднепровский край. — Екатеринослав, 1918.

13. Пришвин М. М. Дневники / Сост., предисл. и комм. Ю. А. Коз­ловского. — М.: Правда, 1990. — 480 с.

14. Продовольственное дело / Изд. МГПК, 1918.

15. Солдатенко В. Ф. Україна в революційну добу: Іст. есе-хроніки. У 4-х т.: Т. ІІ. Рік 1918. — К.: Світогляд, 2009. — 411 с.

Анотації

Бабичева Е. С. Социальная жизнь общества юго-восточной Украины и России в 1918 г.: исторические очерки.

В статье рассматривается социальная жизнь Юго-Восточной Украины и России в 1918 г., а именно — проблемы распростране­ния нелегального снабжения и алкоголизма, повлекшие за собой деградацию общества.

Babicheva E. S. Social life in the South-Eastern Ukraine and Russia in 1918: historical sketches.

The article is devoted to the social life of South-Eastern Ukraine and Russia in 1918, namely to the problems of distribution of illegal supply and alcoholism, which entailed degradation of society.

Похожие статьи