Головна Історія Інтелігенція і влада ІСТОРИКО-ЕТНОГРАФІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ВОЛИНІ ТА СЛОВ’ЯНЩИНИ ЗОРІАНА ДОЛЕНГИ-ХОДАКІВСЬКОГО (1784-1825)
joomla
ІСТОРИКО-ЕТНОГРАФІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ВОЛИНІ ТА СЛОВ’ЯНЩИНИ ЗОРІАНА ДОЛЕНГИ-ХОДАКІВСЬКОГО (1784-1825)
Історія - Інтелігенція і влада

І. І. Ярмошик

Історико-краєзнавчі традиції вивчення минулого волинсько­го регіону нараховують уже більше двох століть. Започаткува­лися вони на зламі ХУІІІ-ХІХ століть. Це був досить складний час в історії Волині, коли сталися значні зміни в її суспільно­му, економічному, культурному житті. Після другого поділу Польщі (1792) Східна Волинь разом з Київщиною та Брацлав - щиною увійшли до складу Російської імперії. У травні 1793 року було утворено Ізяславське намісництво на чолі з генерал - губернатором М. Кречетніковим, яке включало Мінську, Брац - лавську та Ізяславську губернії. До складу останньої увійшла і Східна Волинь. Головним містом в планах російського уряду мав стати або Ізяслав, або Старокостянтинів.

Польське повстання під проводом Тадеуша Костюшка (1793) затримало формування адміністративно-територіальних струк­тур губернії. Незабаром, у 1795 році, відбувся третій поділ


Польщі і до Російської імперії було приєднано і західну части­ну Волині. Внаслідок цього Ізяславська губернія змінила свої межі, а пізніше і назву. У 1795 році губернським містом ви­значено Звягель, яке було викуплене з приватної власності і переіменоване у Новоград-Волинський, а губернія стала нази­ватися Волинською. До того часу, поки будуть збудовані адмі­ністративні приміщення у Новограді-Волинському, губернська влада перебувала в Житомирі, який у 1804 році остаточно був затверджений центром губернії.

У першій половині ХІХ ст. започатковується наукове ви­вчення минулого Волинського краю. До цього дослідницького процесу були причетні польські, російські та українські дослід­ники. Саме в цей період починають формуватися наукові заса­ди історико-краєзнавчого вивчення Волині як одного з регіонів України російськими, польськими та вітчизняними історика­ми. Науковий доробок українських істориків та краєзнавців був проаналізований автором цієї статі у кандидатській дисер­тації та в інших публікаціях [1].

З огляду на логіку розвитку історичної науки в сучасній Україні та польсько-українських культурних, наукових, по­літичних взаємин, актуальним вбачається простежити відо­браження в працях польських істориків проблем минулого як Волині, так й інших регіонів України; вивчити проблеми роз­ширення та зміни тематики, якою займалися польські дослід­ники, коло джерел, які при цьому ними використовувалися, методи підходу до них; розглянути вплив на дослідницький процес вивчення Волині провідних польських істориків, їх учнів, послідовників.

Наукові праці польських дослідників першої половини ХІХ ст., як і наступних часів, викликали зацікавленість істо­ріографів, частково вони вже були об’єктом історіографічного аналізу.

Так у другій половині ХІХ ст. ряд російських істориків роз­глянули розвиток історичних досліджень в Польщі наприкінці ХУІІІ — початку ХІХ ст. В основному вони приділили ува­гу проблемі занепаду польської держави у ХУІІІ ст. Зокрема, цьому присвячено монографію Н. Карєєва “Падение Польши в исторической литературе”, працю В. Францева “Польское сла­вяноведение конца ХУІІІ и первой четверти ХІХ ст.”; статті

В. Завитневича “Вопрос о падении Польши в польской исто­риографии” та В. Макушева “Станислав Трембецкий замеча­тельнейший сторонник России в польской поэзии конца XVIII века” [2].

В Україні уже в новітній час з’явилося ряд праць, у яких аналізувалися здобутки польської історіографії у вивченні ре­гіонів України. Зокрема, у монографії Л. Баженова “Поділля в працях дослідників і краєзнавців ХІХ-ХХ ст. Історіографія. Бібліографія. Матеріали” систематизовано доробок істориків, археологів, етнографів, фольклористів, філологів, географів, зо­ологів, ботаніків, які вивчали Поділля упродовж ХІХ — XX ст. В іншому дослідженні цього автора — “Історичне краєзнавство Правобережної України ХІХ — на початку ХХ ст.: Становлен­ня. Історіографія. Біобібліографія” — проаналізований доробок науковців у вивченні історії Правобережної України в ХІХ — на початку ХХ ст. З-поміж інших дослідників Л. Баженов звернув увагу і на праці польських істориків, які вивчали ми­нуле волинського регіону, підкреслив, що на сьогодні створено значний масив волинезнавчої літератури як вітчизняних, так і польських та російських авторів, і тому виникає нагальна потреба систематизації, аналізу та оцінки її науково-фахового рівня [3].

Дослідження історії Волині першої половини ХІХ ст. мало ту специфіку, що їх здійснювали переважно польські та російські автори. У новоутвореній Волинській губернії на найважливіші адміністративні посади були призначені російські чиновники. Зрозуміло, що для новоприбулих службовців Волинь була не­відомим краєм і вони не могли не зацікавитись її історією, культурою, звичаями. Окрім того на Волині залишались силь­ними позиції польської шляхти, цьому сприяв той факт, що царський уряд зберіг на Правобережній Україні за польською мовою її попередній статус. У регіоні продовжували функціону­вати польські освітні заклади, засновувались нові (наприклад, Кременецький ліцей), не було обмежень і в релігійному житті.

Матеріальну та духовну культуру Правобережної України досліджували польські етнографи. Зокрема, у працях М. Ба- лінського і Т. Ліпінського, Ф. Гіжицького, Б. Залєського, Ю. Крашевського, В. Марчинського, О. Пшездзєцького та ін­ших містяться важливі відомості про особливості побуту, одя­гу, обрядів, вірувань, народної творчості як українського, так і польського населення Київщини, Волині й Поділлі.

Серед піонерів польської етнографії, які присвятили своє життя вивченню українського фольклору слід назвати Зоріа - на Доленгу-Ходаківського (справжнє ім’я Адам Чарноцький) (1784-1825). Він був уродженцем Білорусі, а свою творчу ді­яльність пов’язав із Волинню та Україною.

Його постать привертала увагу польських та російських іс­торіографів уже в ХІХ ст. Біографічні нариси про нього опу­блікували Францішек Равіта-Гавронський [4] та А. Пипін [5]. Аналіз його наукової діяльності здійснив В. А. Францев [6], головну увагу приділивши його дослідженням на російських територіях, зокрема планам З. Доленги-Ходаківського по до­слідженню давньослов’янських пам’яток на території Росії, словнику стародавніх слов’янських топонімів, складати який розпочав учений. Проект цих досліджень так і не був до кінця підтриманий російськими властями.

З українських науковців на творчий доробок З. Доленги - Ходаківського звернув увагу Василь Доманицький [7].

Цілісного дослідження, у якому комплексно був би проана­лізований доробок цього ентузіаста — етнографа та археолога у вивченні історії Волині, іще немає. Завданням цієї статті буде звернути іще раз увагу на історико-етнографічні дослідження З. Доленги-Ходаківського, зокрема на вивчення ним минулого Волині як одного із важливих історичних регіонів України та слов’янщини взагалі.

Із 1813 року започатковуються творчі стосунки З. Доленги - Ходаківського із науковцями Кременецької гімназії. Слід відмі­тити, що цей навчально-виховний заклад, який був заснований за ініціативою графа Тадеуша Чацького, став важливим цен­тром культурно-освітньої та наукової роботи. Гімназія мала до­брі традиції підтримки поривів обдарованої молоді до самостій­ної творчості. Тут діяло Товариство юнаків Волинської гімназії (Towarzystwo Mlodzianуw Сішпагіиш Wolynskiego), головою якого певний час був Кароль Сєнкевич. Після смерті Т. Чаць - кого, його наступник на посаді візитатора граф Філіп Плятер організовував літературні зустрічі, так звані “п’ятничні зібран­ня”, під час яких відвідувачі читали власні твори та обговорю­вали їх. Помітною була і діяльність Письменницького клубу (Klub Pismienniczy) — літературної учнівської організації, яка виросла із вищезгаданого Товариства у 1815 році. Серед чле­нів цього клубу можна назвати відомих польських літераторів Тимона Заборовського, Юзефа Коженьовського, Теодозія Сєро - циньського, Кароля Сєнкевича, які тут працювали під твор­чою опікою ксьондза Алоїзія Осіньського, автора численних праць на релігійні теми, про події, пов’язані із Кременцем та його навчальним закладом, монографії про життя та діяльність Т. Чацького. Науково-літературне спрямування мало і “Товари­ство тих, що удосконалюються в порядному мовленні і писанні” (Towarzystwo ksztalc^cych siQ w porz^dnem тутепіи i pisaniu), до якого приймалися учні на підставі підготовлених ними на­укових або літературних рефератів. Детальніше про діяльність гуртків у гімназії можна дізнатися з монографії М. Роллє та в розвідках М. Данілевичової [8]. Безперечно, Кременецька гім­назія мала добрі умови для формування та розвитку творчих обдарувань її учнів та викладачів. Важливу підтримку у на­укових починаннях молодого етнографа надав князь Адам Єжи Чарториський, який опікувався Кременецькою гімназією, під­тримував її талановитих викладачів та учнів, у тому числі й З. Доленгу-Ходаківського. Ознайомившись із його науковими проектами, А. Чарториський повністю їх підтримав і схвалив, дозволив користуватись своєю багатою бібліотекою у Пулавах.

Упродовж 1814-1820 років З. Доленга-Ходаківський бага­то мандрував волинськими та іншими українськими землями з метою збирання етнографічного матеріалу, зокрема історич­них пісень, переказів. Зібрані матеріали послужили основою для написання ґрунтовного дослідження “Про олов’янщину до­християнську” (O slawianszczyzne przed chrescijanstwem), яка була видрукувана у 1818 році у науково-літературному часописі “Cwiczenia naukowe” [9], який виходив у Варшаві з 1818 року під редакцією Тимона Заборовського. Ініціаторами видання часопи­су були колишні вихованці Кременецької гімназії, серед яких були, окрім Т. Заборовського, К. Сєнкевич, Т. Сєроцинський, Ю. Коженьовський та інші відомі польські культурні діячі.

Пізніше згадана праця вийшла окремим виданням у Крако­ві в 1835 році із виправленнями та доповненнями автора. Вона була написана за порадою князя А. Чарториського та генерала Кропінського й мала служити рекомендацією молодому вчено - му перед науковцями Віденського університету, для того щоб вони матеріально підтримали дальші його наукові пошуки у цьому напрямку. Сам 3. Доленга-Ходаківський у листі до Єжи Бандтке від 13 липня 1818 р. відгукувався про цю розвідку як про “...загальний нарис до того ж грубим стилем викладений, оскільки не мав часу удосконалити стиль. Через те, що швид­ше йшлося не про стиль викладу, а про саму працю, яка могла

Б бути втраченою” [10]. Автор не вважав свою працю заверше­ною, він усвідомлював труднощі вирішення поставлених нау­кових завдань. 3. Доленга-Ходаківський вказував на недостат­ність наявних писемних даних про дохристиянський період в історії слов’ян. Для грунтовнішого вивчення того часу слід за­лучати фольклорні джерела, пісні, обряди. При цьому він дорі­кає католицькому духовенству, зокрема єзуїтам, за те, що вони не звертали уваги і нищили давній слов’янський фольклор. На противагу їм руське духовенство — грецьке та уніатське — більш уважно ставилося до цих пережитків. Особливо наголо­шує на поетичності малоросійських пісень (malorosyjskim, to jest poludniowym pieniom).

3гаданий реферат 3. Доленги-Ходаківського був зачитаний на засіданні Варшавського товариства приятелів наук 22 люто­го 1819 року і отримав там загальне схвалення, у тому числі й таких відомих польських істориків того часу, як Т. Свєнць - кий, И. Лелевель, Ш. Маєвський та інші, які висловили свої пропозиції щодо подальших досліджень слов’янської давнини. 3. Доленгу-Ходаківського обрали членом цієї поважної науко­вої інституції, але матеріальних засобів для продовження своїх наукових досліджень він все ж не отримав (як і перед тим від Віленського університету).

У пошуках коштів для продовження своїх дослідницьких робіт він звернувся до царського уряду. Екземпляр своєї бро­шури із посвятним написом він подарував імператору Олексан­дру І, а іще один, із рекомендаційним листом князя А. Чар - ториського, направив тодішньому міністру освіти Росії князю Голіцину. Зрештою проект 3. Доленги-Ходаківського отримав певну підтримку графа Румянцева та деяких російських істо­риків, у тому числі й М. Карамзіна. Досліднику було виділе­но 3 тис. рублів, як перший внесок на проведення обстежен­ня слов’янських територій від Балтики до Чорного моря, при цьому російські вчені рекомендували звернути особливу увагу на вивчення давньослов’янських городищ. У міру отримуваних результатів йому було обіцяно дальше фінансування. У резуль­таті натурних обстежень російських губерній ним було складе­но карту “Слов’янські городища” та “Порівняльний словник” (Slownik porуwnawczy), який містив більше 7000 тис. урочищ, розташованих поблизу давньослов’янських городищ. Однак перші наукові звіти етнографа та археолога виявилися незрозу­мілими для академічних російських учених. Негативну оцінку роботам дали Калайдович та Н. Фус, не підтримав їх і М. Ка­рамзін та інші історики. Фінансування досліджень 3. Доленги - Ходаківського було припинено.

Основною історичною працею, опублікованою ним, залиши­лася згадана “O slawianszczyzne przed chrescijanstwem”, напи­сана на основі реальних археологічних обстежень, переважно на Україні, та відомих на той час письмових джерел із давньої слов’янської історії. Сучасні дослідники вважають, що працю “Про слов’янщину дохристиянську” етнограф значною мірою творив саме у Кременці, як зазначив український дослідник Роман Кирчів, “...на вершині Дівочої гори у Кременці”. Слід наголосити, що керівництво Кременецької гімназії з розумін­ням ставилося до наукових пошуків фольклориста. Зокрема у

1814 році її директор Міхал Сціборський звернувся до підпо­рядкованих гімназії шкіл Волинської губернії із закликом зби­рати серед місцевого населення казки, пісні, обряди та інший фольклорний матеріал й надсилати його до Кременця. Про це сам 3. Доленга-Ходаківський згадує у своїх працях.

У брошурі “O slawianszczyzne przed chrescijanstwem” він одним із перших у науковому світі проголосив тезу про праслов’янську єдність. Автор зазначив, що слов’янський люд цієї території не зібрався із вигнанців і залишків занепалих держав. Слов’яни завжди були тут корінним (pierwotnym) єди- номовним народом. Вони прийшли сюди із території Індії чи Індостану і зайняли половину Європи з боку Азії. Про таке переселення, на його думку, свідчать назви сільськогосподар­ських знарядь, звірів, птахів, дерев. Самі ж вони взяли собі на­зву від слова “слава”. 3. Доленга-Ходаківській першим в істо­ріографії звернув увагу на археологічні пам’ятки слов’янської давнини — на гради і городища (grodziska i horodyszcza), для яких наші предки обирали найзручніші місця на високих бере­гах рік, озер, посеред низин Полісся.

На думку 3. Доленги-Ходаківського, християнство допомогло входженню слов’ян до європейської культури. В аналізованій праці автор часто звертається до українського фольклорного ма­теріалу. 3. Доленга-Ходаківський наголосив на важливості для русинів-українців того факту, що після прийняття християнства “вони мали Святе письмо перекладене старослов’янською мо­вою... і що богослужебні книги теж були зрозумілою українцям старослов’янською мовою, на відміну від поляків-римокатоликів, які здебільшого не розуміли латиномовної Біблії і літургії”. На думку 3. Ходаківського, запровадження латини почало нівелю­вати характерні для етнічних поляків риси, а це перешкоджало розвиткові польської культури, тоді як рідна мова на Русі спри­яла взаємовпливам слов’янських мов і культур. Деякі записані ним історичні пісні видрукував Михайло Максимович у своїй відомій збірці “Песни малоросийского народа”. Свідченням ви­знання наукових заслуг 3. Доленги-Ходаківського може служи­ти і видання у Києві у 1974 році збірки “Українські народні пісні в записах Зоріана Доленги-Ходаківського (з Галичини, Волині, Поділля, Придніпрянщини і Полісся”).

Внесок 3. Доленги-Ходаківського у вивчення історії волин­ського регіону не можна назвати значним. Його головна заслуга у тому, що він одним із перших в історіографії переніс дослід­ницький інтерес до археологічної старовини із простого книж - ництва на реальний ґрунт вивчення конкретних археологічних пам’яток — городищ, могильників, курганів, топонімічного матеріалу. Його можна вважати зачинателем панславістичного напрямку в історіографії слов’янства. Його праці, зокрема “По­рівняльний словник”, високо цінував відомий чеський дослід­ник слов’янства Й. Шафарик. Високу оцінку його досліджен­ня отримали і на засіданні Московського товариства історії і старожитностей російських на засіданні 29 лютого 1824 року. На ньому знайомий 3. Доленги-Ходаківського І. С. Орлай ознайомив присутніх із “любопытными сведениями о наших однородцах карпатороссах, говорящих киевским русским на­речием ” [11].

Напрям конкретних археологічних досліджень слов’янської старовини знайшов відгук і серед польських учених — сучасни­ків етнографа, зокрема у праці іншого вихованця Кременецької гімназії Кароля Сєнкевича “Slowianszczyzna” [12]. У ній автор, перегукуючись із думками 3. Доленги-Ходаківського, зазначив, що слов’янщина є “przydomek wielu bratnich narodyw, milem jest dla nas imieniem, milem przypomnieniem spylnosci szczepu ryznorodnych plemion” і відповіді на проблеми її первісної іс­торії слід шукати не в бібліотечних кабінетах, а в українських степах із лопатою в руках.

Хоч погляди 3. Доленги-Ходаківського на етногенез слов’ян і “теорію городищ” сучасні дослідники не поділяють (варто пам’ятати, що ці думки були висловлені на початку ХІХ століт­тя, коли археології як науки іще не було), слід зазначити, що це було нове слово в методиці і способах вивчення цих проблем.

Дослідження 3. Доленги-Ходаківського спричинили про­будження зацікавленості народною культурою в літературі польського романтизму, вони мали вплив на формування лі­тературного світогляду одного із представників “української школи” в польській поезії Томаша Падурри, життя і творчість якого теж пов’язані із Волинню та Кременецькою гімназією. 3окрема, 3. Доленга-Ходаківський поділився із Т. Падуррою текстом української народної думи про відомого діяча україн­ської козаччини Остафія Дашкевича, яку він чув із уст ман­дрівного українського лірника на Волині і яка лягла в основу поетичного твору Т. Падурри про цього історичного діяча [13]. Його ідеї вплинули і на інших тогочасних польських поетів - романтиків А. Міцкевича, Ю. Словацького.

Джерела та література

1. Ярмошик І. Становлення історичного краєзнавства Волині в

XIX — на початку ХХ століть / І. Ярмошик. — Житомир: Волинь,

1998. — 22 с.

2. Кареев Н. Падение Польши в исторической литературе / Н. Ка - реев. — СПб., 1888. — Х, 407 с.; Францев В. Польское славяно­ведение конца ХУІІІ и первой четверти ХІХ ст. / В. Францев. — Прага Чешская, 1906 ; Завитневич В. Вопрос о падении Польши в польской литературе / В. 3авитневич. — [рік і місце видання не зазначені]; Макушев В. Станислав Трембецкий замечательнейший сторонник России в польской поэзии конца ХУІІІ века / В. Маку­шев // Древняя и Новая Россия. — 1878. — № 8. — С. 261-283.

3. Баженов Л. Поділля в працях дослідників і краєзнавців ХІХ —

XX Ст. Історіографія. Бібліографія. Матеріали / Л. Баженов. — Кам’янець-Подільський, 1993. — 479 с.; Його ж. Історичне краєзнавство Правобережної України ХІХ — на початку XX ст.: Становлення. Історіографія. Біобібліографія. — Хмельницький, 1995.

4. Rawita-Gawroñski Fr. Zoryan Doiqga Chodakowski, jego zycie i praca./ Fr. Rawita-Gawroñski. — Lwyw, 1898. — 57 s.

5. Пыпин A. H. История русской этнографии. — Т. 3. — СПб., 1891. — С. 38-87.

6. Францев В. A. Польское славяноведение конца XVIII — первой четверти ХІХ ст./ B. A. Францев. — Прага Чешская, 1906. — С. 332-375.

7. Доманицький В. Піонер української етнографії / B. Доманиць - кий // Записки наукового товариства імені Тараса Шевченка. — Т. LXV. — Кн. 3. — Львів, 1905.

8. Rolle M. Ateny Woiyñskie. Szkic z dziejyw oswiaty w Polsce. /M. Rolle — Lwyw, 1923. — 307 s; Danilewiczowa M. Zycie literackie Kremieñca w latach 1813-1816. (Przyczynek do dziejyw Gimnazium Woiyñskiego w Krzemieñcu) / M. Danilewiczowa // Rocznik Woiyñski. — Rywne, 1931. — T. 2. — S. 128-148; Danilewiczowa M. Towarzystwo Uczniyw Liceum Woiyñskiego, cwicz^ncych siq w porz^dnem mywieniu i pisaniu (Kremieñiec 1818-1823). (Zarys dziejyw organizacji) / M. Danilewiczowa // Rocznik Wolyñski. — Rywne, 1934. — T. 3. — S. 297-333; Danilewiczowa M. Zycie naukowe dawnego Liceum Krzemienieckiego / M. Danilewiczowa. — Warszawa, 1937. — 101 s.

9. Doiqnga Chodakowski Z. O slawiañszczyzne przed chrescijañstwem / Z. Doiqnga Chodakowski // Cwiczenia naukowe. — 1818. — N. 5. — S. 3-33.

10. Цит за: Францев В. A. Польское славяноведение конца XVIII — первой четверти ХІХ ст. — С. 335.

11. Там само. — С. 368.

12. Sieñkiewicz K. Slowiañszczyzna / K. Sieñkiewicz. // Sieñkiewicz K. Skarbiec historii Polskiej. — Paryz, 1840. — T. 2. — S. 469­558.

13. [Padurra T.] Ukrainky. Z nutoju Tymka Padurry / T. Padurra. — Warszawa: u Hustawa Hliksberga, 1844. — S. 163.

Анотації

Ярмошик И. И. Историко-этнографичечские исследования Во­лыни и славянщины Зориана Доленги-Ходаковского (1784—1825).

В статье анализирyются работы по историко-этнографическомy изучєнию Волыни и древней истории славянства польского иссле­дователя З. Доленги-Ходаковского (A. Чарноцкого) в первой чет­верти ХІХ ст., деятельность которого была связана с Кременецкой гимназией. Обращено внимание на его работу “O slawiañszczyzne przed chrescijañstwem”.

Iarmoshyk I. I. Historical and ethnographic investigations of Volhyn and slavism by Zorian Dolenga-Khodakivskyi (1784—1825).

The article analyzes historical and ethnological investigations of Volyn’ and slavism ancient history by Z. Dolenga-Khodakivski (A. Charnotskyi) in the 1-st quarter of the 19 century involved Kremenets gymnasium. Particular emphasis is placed upon his work titled “O slawianszczyzne przed chrescijanstwem”.


Похожие статьи