Головна Історія Інтелігенція і влада ІСТОРИЧНІ ПРАЦІ ТАДЕУША ЧАЦЬКОГО В КОНТЕКСТІ ПОЛЬСЬКОЇ ІСТОРІОГРАФІЇ ВОЛИНІ ХІХ СТОЛІТТЯ
joomla
ІСТОРИЧНІ ПРАЦІ ТАДЕУША ЧАЦЬКОГО В КОНТЕКСТІ ПОЛЬСЬКОЇ ІСТОРІОГРАФІЇ ВОЛИНІ ХІХ СТОЛІТТЯ
Історія - Інтелігенція і влада

І. І. Ярмошик

У ряду громадсько-політичних та культурних діячів Волин­ського регіону початку XIX ст. особливе місце належить графу Тадеушу Чацькому. У першу чергу його ім’я відоме як засно­вника Кременецької (Волинської) гімназії, яка започаткувала процеси світської публічної освіти та виховання в регіоні, яке раніше цілком перебувало в руках монастирських закладів: єзуїтів, піярів, базиліан, тринітаріїв. Діяльність Т. Чацького на освітянській ниві висвітлювалася у працях польських авто­рів. Найбільш ґрунтовними серед них є дослідження М. Роллє, Т. Зємби, Л. Яновського [1]. Його діяльність отримала високу оцінку у спогадах сучасників: викладачів та випускників Кре­менецької гімназії А. Осіньського, С. Потоцького, К. Качковсь - кого, А. Анджейовського та інших [2].

Досягнення Т. Чацького на освітянській ниві в межах Во­линської губернії аналізувалися в працях істориків Київського університету М. Ф. Владимирського-Буданова, М. Я. Шульгіна

[3] , йому присвячено окрему статтю М. Кудринського в “Кие­вской старине” [4], в яких наголошувалося у першу чергу на полонізаторських наслідках діяльності графа Т. Чацького.

У дослідженнях сучасних українських науковців звертаєть­ся увага переважно на його педагогічну діяльність. Наголошу­ється уже відомий факт заснування ним Кременецької гімназії [5]. Однак граф Т. Чацький був багатосторонньо обдарованою особистістю, його діяльність мала помітні результати і в інших напрямках.

Польська історіографія як XIX, так і XX століття має зна­чну кількість наукових досліджень на українську тематику, що було зумовлено тісним переплетінням історичної долі Поль­щі та українських земель від часів середньовіччя. На розвит­ку польської історіографії на зламі XVПI-XIX ст. позначилася криза польської держави, зокрема поділи Польщі між Прусією, Австрією та Росією. Це загострило серед інтелігенції інтерес до минулого, спричинилося до пошуку глибинних причин націо­нальної трагедії. З одної сторони на замовлення урядових кіл Австрії (до якої відійшли землі Галичини) та Прусії публіцисти намагались оправдати поділи Польщі. Проти цих претензій ви­ступили польські автори, близькі до двору Станіслава Августа. Почалась літературна полеміка, яка отримала назву “війна іс­торичних пер”. Поряд з проблемами загальнопольської історії, в їх працях зачіпалися і питання української історії, зокрема волинського регіону. З огляду на логіку розвитку історичної науки в сучасній Україні та польсько-українських культурних, наукових, політичних взаємин, актуальним вбачається просте­жити відображення у цих працях, проблем минулого як Воли­ні, так і інших регіонів України; методику підходу до їх висві­тлення; розглянути вплив на дослідницький процес вивчення Волині польських істориків.

Проблеми матеріальної та духовної культури Правобереж­ної України зачіпались як в дослідницьких працях, так і в творах мемуарного характеру таких авторів як М. Балінський, Я. Гіжицький, Ю. Крашевський, В. Марчинський, О. Пшездзє - цький та інших. У них можна віднайти відомості про особли­вості побуту, одягу, обрядів, вірувань, народної творчості як українського, так і польського населення Київщини, Волині й Поділлі.

Завдання цієї статті полягає у тому, щоб звернути увагу на історичні праці Т. Чацького, проаналізувати його погляди на минуле України. Актуальність цього, на нашу думку, зумов­люється ще й необхідністю залучення до наукового обігу праць із творчої спадщини істориків минулих віків, у тому числі й досліджень науковців інших країн, які вивчали наше минуле.

Враховуючи те, що у сучасній українській історіографії не­багато є праць про Т. Чацького, а дослідження авторів XIX ст. важкодоступні для сучасного читача, не зайвим буде нагадати основні віхи його життєвого і творчого шляху.

Тадеуш (Тадей або Фаддей) Чацький — таємний радник, історик, письменник, засновник Кременецької (Волинської) гімназії, візитатор (ревізор) шкіл Волинської, Подільської та Київської губерній. Він був сином Коронного підчашого Щенс - ного (Фелікса) Чацького і Катерини Малаховської, яка була се­строю маршалка Великого Сейму. Тадеуш народився 28 серпня 1765 року в родинному маєтку м. Порицьк, нині с. Павлівка недалеко від Володимира-Волинського. Батьківщиною Чаць - ких було Познаньське воєводство, на Волині ж помітною стала діяльність прапрадіда Тадеуша Войцеха, який був волинським хорунжим, Володимирським старостою, перебував на службі у гетьмана Яблоновського. Містечко Порицьк перейшло до гра­фів Чацьких від волинських землян Загоровських, очевидно, у XVII столітті, а раніше належало князям Порицьким [6].

Мати Тадеуша рано померла, батько був покараний як учас­ник Барської конфедерації, засланий у Брусилів, потім у Броди і Полонне. Тому Тадеуш разом із братом у ранньому дитинстві виховувався у Данцінгу, в родині свого дядька Великого Ко­ронного стражника Франциска Чацького. Відтоді як Щенсному Чацькому дозволили проживати у Порицьку, сини повернули­ся до нього і надалі виховувалися у батьківському домі під опікою єзуїта Фаустина Гродзинського, який до того був викла­дачем геометрії у Львівському колегіумі, де раніше навчався і Щенсни.

Із дев’ятнадцятирічного віку Тадеуш — на державній служ­бі, спочатку він був членом Коронних надвірних судів, потім — працівником Рудної (Кошшіввуа Kruszcowa), а пізніше Фінан­сової (Кошшіввуа Skarbowa) комісій. Одночасно він самостійно продовжував освіту, вивчаючи юриспруденцію та політичні науки під керівництвом відомих польських істориків Адама Нарушевича і Яна Альбертранді. Паралельно працював у Го­ловному Варшавському Архіві, впорядковуючи акти Коронної Метрики. Очевидно, ці наукові заняття пізніше знайшли відо­браження у його наукових дослідженнях.

У 1785 році його призначили Новогрудським старостою, окрім того він активно вивчав природні умови Польської дер­жави. Внаслідок чого склав гідрографічну карту Польщі та Литви, на якій вказав майже 5000 великих та малих річок із позначенням їх глибин та можливостей судоплавання. Вивчав також напрямки зовнішньої торгівлі Польщі, про що підготу­вав спеціальну доповідь “Uwagi о ЬапШи розкіш”, у якій подав історичний огляд торгівельних стосунків Польщі, переважно із Туреччиною, доказував необхідність тісніших торгових стосун­ків з цією державою.

Його енергійна діяльність у Рудній та Фінансовій комісіях не залишилася непоміченою: у 1786 році Т. Чацький був наго­роджений орденом св. Станіслава, а у 1791 — орденом Білого Орла. Хоч він і не належав до палких прихильників Конститу­ції 3 травня 1791 року, оскільки її положення не зовсім узго­джувалися з його правовими та політичними переконаннями, все ж 7 травня 1791 р разом з іншими членами Фінансової ко­місії склав присягу на вірність новому Основному Закону Речі Посполитої, як підкреслив М. Роллє, він не бажав належати до заколотників (“nie chc^c nalezec do wichrzycieli”) [7].

Політичні потрясіння, пов’язані з Третім поділом Польщі, не оминули і графа Т. Чацького. Його маєтки за розпоряджен­ням російського уряду були конфісковані, і повернуті лише після вступу на престол Павла І. Після певного відходу від громадської та політичної діяльності, молодий граф знову пове­ртається до активного публічного життя. При коронації нового імператора він був у складі делегації від Київської губернії, у 1800 році — серед засновників Варшавського “Товариства Приятелів Наук” (“Towarzystwo Р^уіайуі Nauk”), у 1802 році заснував “Торгівельне товариство” ((“Towarzystwo handlowe”). У цей же час формував власну бібліотеку, проводив історичні та правові дослідження. Зі вступом на престол Олександра І відкрився новий період у його діяльності.

У 1803 році було реформовано Віленський навчальний округ, до якого увійшли Київська, Подільська і Волинська губернії. У цьому ж році за пропозицією куратора цього округу кня­зя Адама Чарториського, Т. Чацького призначено візитатором шкіл згаданих трьох губерній. Саме на цьому поприщі діяль­ність Т. Чацького отримала найбільшу відомість, у першу чер­гу у зв’язку із заснуванням у 1805 році Кременецької гімназії. Слід нагадати, що значну допомогу у виробленні навчально-пе­дагогічних засад нової гімназії йому надав відомий польський політичний та освітній діяч, історик Гуго Коллонтай, який пі­сля звільнення із австрійської в’язниці проживав на Волині, неподалеку від Кременця, у селі Стовпець. М. Роллє вважає Г. Коллонтая правомірним, поруч із Т. Чацьким, засновником Кременецької гімназії [8].

Погляди Т. Чацького на стан та перспективи розвитку осві­тньої справи на Волині, у тому числі і в історичному аспекті, відображені у його працях “О gimnazium w Wуtynskej gubernii i innych dla obojej plci ustanowieniach uczynione..” та “Mywa jasnie Wielmoznego Tadeusza Czackiego... dnia 1 Oktobra 1805 r. przy otwarciu Gimnazium Wolynskiego w Krzemiencu miana” [9].

Зібрання творів Т. Чацького було видано у трьох томах Е. Ра - чиньським у Познані протягом 1843-1845 років [10]. Основним та найбільшим його історико-правовими твором є досліджен­ня “O Litewskich i Polskich prawach, o ich duchu, zrydlach, i o rzeczach zawartych w pierwszym Statucie dla Litwy 1529 roku wydanym”. Це велика за обсягом праця написана патріотом своєї Батьківщини, яка втратила незалежність. У книзі відчу­вається гордість за її минулу історію, біль за сьогодення. Твір був вперше опублікований у Варшаві впродовж 1800-1801 рр, він досить великий за обсягом, займає два перших томи трьох - томника його творів. Обширний розділ у 1 томі цієї праці при­свячений литовським та польським монетам “O monecie polskiej i litewskiej. Z 13 tablicami”, де описано 215 стародавніх монет. Це є першим у польській історичній науці дослідженням з ну­мізматики. Через це Т. Чацького вважають засновником поль­ської нумізматики [11]

У третьому томі вміщено іще кілька його праць історичного характеру. Серед них “Statystyka Polski”, “Czy prawo Rzymskie bylo zasad^ prawa Polskiego”, а також ряд нарисів про народ­ності, які проживали на території Польщі — “O Tatarach”, “O Zydach”, “O Karaitach”, “O Cyganach” (до речі, Т. Чацького вважають і засновником польського циганознавства). До ми­нулого України найбільше відношення має невеликий нарис “O nazwisku Ukrainy i pocz^tku kozakyw” [12]. Цю працю зга­дує в переліку історичної літератури, яка стосується проблеми походження українського козацтва М. Грушевський у VII томі “Історії України-Руси” [13].

У згаданій статті Т. Чацького розглядається проблема похо­дження назви “Україна”, українського народу, відповідно до наявної у його розпорядженні джерельної бази. Це в основно­му середньовічні польські документи XV-XVI століть, твори М. Стрийковського, Я. Длугоша.

Т. Чацький був свідомий того, яку важку проблему він по­ставив перед собою, тому застерігає що то не проста річ воскре­сити давно забуту славу, одною рукою відкривати завісу часу, а другою — вести читача до темниці, у якій невеличке тьмя­не світло світить лише для того, аби показати вчену необізна­ність автора. Через це він наголошує, що осмілився написати лише про те, що йому видається близьким до правди. Гадаю, це свідчить про відповідальний підхід дослідника до постав­леного завдання, особливо якщо враховувати недослідженість цієї проблеми в тогочасній історіографії взагалі і в тому числі й українській.

Т. Чацький наводить один із переказів, який говорить, що Україну, чи землю, яка лежить по обидві сторони Дніпра, слід вважати батьківщиною укрів. Нібито це була варварська орда слов’ян, яка прийшла із Заволжя у перших століттях після Різдва Христового перейшла Дніпро і ці племена оселилися частково у давній Сарматії, частково по берегах Вісли, Одеру та Ельби та опанували пустуючі землі старих германців, які були відомі під різними назвами. Свідчення про цих укрів можна знайти у німецьких хроністів ІХ-Х століть (зокрема Відукінда Корбейського). Однак Т. Чацький рішуче відкидає таку версію про походження українців як і назви “Україна” від укрів і твердить, що немає жодних підстав вважати, що ці икєгапіє дали назву Україні, або самі взяли від неї собі наймення, оскільки нам невідоме жодне поселення (віейіівко) цього племені.

Деякі сучасні автори в тому числі і на сторінках глобальної мережі Іпіетеі приписують Т. Чацькому введення до науко­вого обігу терміну “укри”, які нібито, на його думку, поклали початок українській народності [14]. Уважне прочитання праці Т. Чацького засвідчує, що він не був першим, хто згадав про племена укрів, і до того ж він рішуче заперечив причетність цих племен невідомого походження до етногенезу українців.

Т. Чацький дотримується думки, що назва України є но­вою і не переходить за межі XV століття. За часів Олександра (з тексту статті важко встановити якого саме, можливо Коро­ля Польського та Великого князя Литовського Олександра І Ягелончика 1461-1506) ця територія називалася “ри^а кгаіпа, роіеш икгаіпа”. Король Стефан [Баторій] теж називав прикор­донні від татар землі Україною. З цього Т. Чацький робить ви­сновок, що назва Україна має походження від “окгаука гіеші, съуН овіаіесгпеі кгаіпу, віукаі^сеі зі$ ъ кгаіеш s^siedzkim” [15]. Т. Чацький порівнює у цьому відношенні Наддніпрянську Україну із частиною Велико-Польщі, яка належить до Бран - денбургії. На його думку, Україна за пізніших часів поділялася на дві частини — Rossyjsku і друга Польську.

Польська Україна, згідно адміністративного поділу 1580 року, об’єднувала Київське, Брацлавське воєводства та част­ково Волинь і Поділля, тобто ту частину землі, яка розпочина­ється від Києва та Дніпра і тягнеться до Кам’янця та Дністра, межуючи з пустинними ділянками де хазяйнують Очаківські, Кримські та Буджацькі татари, з турецькими осадами, і схід­ною частиною Волощини тобто Молдавськими землями. Нада­лі Т. Чацький подає короткий нарис залюднення цієї частини України, згадує найбільші міста: Черкаси, Білу Церкву, Кор­сунь, Трахтемирів (Techtami^w), Чигирин (Czechryn) та інші. Разом з тим дослідник не роз’яснює, що він розуміє під Укра­їною “Rossyjsk^”.

У цій же частині свого невеликого нарису, Т. Чацький згадує, що вище Дніпровських порогів (“wyzej Porohуw Dnieprowych”) були поселення низових козаків, “czyli lekkich pogranicznych zolnierzy”, обов’язком яких було стерегти, щоб татари не пе­реходили Дніпро. І цих козаків від розташування “nizszego miejsca” назвали козаками-низовцями і вважає, що таке пояс­нення їх назви є більш раціональним і правдивим, ніж шукати його серед слів грецької мови [16].

Завданням першої частини його розвідки, як він сам ви­разився, було дати “образ України у шістнадцятому столітті”. Друга частина трактату присвячена розгляду проблеми похо­дження назви і діянь козаків у межах XIV століття і наголо­шує, що в попередні часи про такого роду людей не чули. У іс­торіографічних працях XVII — XVIII траплялися думки про походження козаків від хазарів, касогів, черкесів, тощо. Т. Ча­цький рішуче відкидає такі версії. Вважає, що немає жодних підстав виводити козацтво від хазарів. Так же само не слід виводити цю назву від слова “коза”, маючи на увазі “легкість в бігу”. Т. Чацький схиляється до версії про походження назви козацтва від перекрученої назви “Kapczaky” (очевидно він має на увазі половців-кипчаків), частина яких після розгрому їх монголами, оселилася на Дніпровських островах, частина на Дону та Яїку. Дослідник говорить, що спочатку це був “lud bez obyczajуw i religii” і первісна назва “Kapczakуw” у монгольсь­ких устах переінакшилася на “kozaki” і звідти уже перейшла у польську мову [17]. Спочатку ця назва була символом всяко­го розбою, “lotrstwa”, так називали всіх волоцюг, злочинців, здирників. Однак із часом те, що означало ганьбу “гашіепііо зі$ w gatunek іоіпіегкі, а dalej і w пazwisko піеіако пarodowie... w 1п^по£С і paшi^tki рошпоіопу, оЬсусЬ пawet przybyszуw do jedпego nazwiska і wspуlпej korzysti poci^gп^l” [18].

Т. Чацький не задавався вирішенням проблеми етнічної основи походження та формування українського козацтва і не уточнює, кого він вважає тими прийшлими чужоземцями (оЬсусЬ nawet przybyszуw), яких козацтво об’єднало в одну лю­дність для спільної користі, під якою він, очевидно, розуміє боротьбу із татарами.

У цілому ми бачимо досить позитивний погляд польсько­го графа з ментальністю характерною для зламу ХУІІІ-ХІХ століть на українське козацтво. Особливо він підкреслює, що хоч початкова їх історія не заслуговує схвалення, то у ХУІ і на початку ХУІІ століття їм слід віддати належне, “oddawaC spгawiedliwosC”. Він наголошував на таких демократичних тра­диціях в середовищі козаків як самоврядування, вибори стар­шини, вміння поєднувати честь із відданістю. Очевидно такий демократизм імпонував Т. Чацькому, бо він і в своїй Кремене­цькій гімназії запровадив основи учнівського самоврядування, учнівські суди, заміну тілесних покарань на моральні, “присо­ромлюючі”, звертаючись до почуття честі учнів.

Наприкінці своєї статті Т. Чацький висловився про причини невдоволення козацтва і його виступів проти Речі Посполитої. На його думку, це були “gwalt гє^іі, osobiste пiespгawiedliwosci, poduszczenia оЬсусЬ і гуіпє pгzygody” (релігійні утиски, особис­ті образи, підбурювання чужих і різні випадковості).

Розвідка Т. Чацького “О nazwisku Ukгainy і pocz^tku kozakуw” на сьогодні становить для нас певний історіографіч­ний інтерес. При її оцінці слід враховувати час появи — поча­ток ХІХ століття, коли підняті ним проблеми були іще не дослі­дженні у тогочасній історичній науковій думці. Російською та польською історіографією після зруйнування Запорізької Січі пропагувався відверто ворожий погляд на українське козацтво. Згадана праця Т. Чацького є важливою для розуміння бачення польськими авторами ХІХ століття проблеми територіальних меж та поняття України, які багато в чому повторювали і роз­вивали думки, обґрунтовані Т. Чацьким у згаданій праці.

Джерела та література

L. Rolle M. Ateny Wolynskie. Szkic z dziejyw oswiaty w Polsce. — Lwyw, 1923. — 307 s.; Ziemba T. Tadeusz Czacki i jego zaslugi zwlaszcza w dziejach naszego szkolnictwa. — Krakyw, 1873.; Janowski L. W plomieniach Wilna i Krzemienca. — Wilno, 1923.

2.0sinski A. O zyciu i pismach Tadeusza Czackiego. Rzecz czytana na zebraniu Gimnazium Wolynskiego 30 lipca 1813 roku. — Krzemieniec, 1816; Potocki S. Pochwala Tadeusza Czackiego// Roczniki Towarzystwa Warszawskiego Przyjaciyl Nauk. — Warszawa, 1818. — T. XII. —

S. 12 — 39.; Kaczkowski K. Wspomnienia. — T. 1. — Lwyw, 1876.

3. Владимирский-Буданов М. Ф. История Императорского универси­тета Св. Владимира. — K., 1884. — Т. 1.; Шульгин В. Я. История yниверситета Св. Владимира. — Спб. 1860.

4. Кудринский Ф. Фаддей Чацкий // Киевская старина. — 1893. — Т. 40. — С. 319-343.

Б. Коляденко С. Кременецький ліцей y системі освіти Волині (XIX — 30-ті рр. XX ст.). — Житомир, 2002. — 119 с.; Сейко Н. Польське шкільництво на Волині-Житомирщині y XIX — першій половині XIX ст. — Житомир: Житомирськй державний педагогічний уні­верситет ім. I. Франка, 2002. — 157 с.

6. Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся. (Краєзнав­чий словник від найдавніших часів до 1914 року). — Т. 2. — Він­ніпег, 1986. — С. 260-261.

7. Rolle M. Ateny Wolynskie... — S. 15.

8. Rolle M. Ateny Wolynskie. — S. 33 — 49.

9. Gimnazium w Wylynskej gubernii i innych dla obojej plci ustanowieniach uczynione przedstawienie przez Tadeusza Czackiego tey i innych Gubernii Wizytatora roku 1803 w grudniu. — [b. r i m.] — пагінація відсутня.; Mywa jasnie Wielmoznego Tadeusza Czackiego Taynego Jego Imperatorskiej Mosci Konsularza, Starosty Nowogrydzkiego, Imperatorskiego Wilenskiego Uniwersytetu i Towarzystwa Warszawskiego Przyjaciyl Nauk czlonka, Wizytatora Szkyl w guberniach Wolynskiej, Podolskiej i Kijowskiej, Orderyw Orla Bialego s s. Stanislawa Kawalera dnia 1 Oktobra 1805 r. przy otwarciu Gimnazium Wolynskiego w Krzemiencu miana. — [b. r. i m.] — пагінація відсутня.

10. Dziela Tadeusza Czackiego zebrane i wydane przez hr. Edwarda Raczynskiego. — T. 1. — Poznan, 1843. — 341 s.; T. 2. — Poznan, 1844. — 272, XV, XXIII s.; T. 3. — Poznan, 1845. — 567 s.

11. Какареко В. Нумизматическое движение в Беларуси // Http://www. nbrb. by/bv/narch/252/15. pdf.

12. O nazwisku Ukrainy i pocz^tku kozakyw// Dziela Tadeusza Czackiego... — T. 3. — S. 320-326.

13. Грушевський М. С. Історія України-Руси. — Т. VII. Козацькі часи — до року 1625. — K.: Наукова думка, 1995. — С. 565.

14. Httm:// forum. for — ua. com/read. php?1, 2514747.

15. Nazwisku Ukrainy i pocz^tku kozakyw... — S. 321.

16. Nazwisku Ukrainy i pocz^tku kozakyw... — S. 323.

17. Nazwisku Ukrainy i pocz^tku kozakyw... — S. 325.

18. Nazwisku Ukrainy i pocz^tku kozakyw... — S. 326.

АнотацИ

Ярмошик И. И. Исторические труды Тадеуша Чацкого в кон­тексте польской историографии Волыни XIX столетия.

В статье анализируются исторические и правовые исследования известного польского общественно-политического деятеля и про­светителя Волыни начала XIX века графа Тадеуша Чацкого.

Iarmoshik I. I. Historical works of Tadeush Tchiatsky in the con­text of Polish historiography of Volin of the XIX century.

This article deals with the analysys of the historical and legal researches of the wellknown Polish public-political and educational figure of the XIX century of count Tadeush Chatsky


* Тепер Ічнянський район Чернігівської області.

* Тепер Ічнянський район Чернігівської області.

* У дослідників є розбіжності у визначенні дати народження К. В. Хар - ламповича: Л. Матвеева, Е. Циганкова, О. Янковський та Л. Депенчук ви­


[1] В даному випадку “розкольники” це “старообрядці”, відносно яких іншу назву в офіційних документах було заборонено вживати.

Значають — 18 (30) липня 1870 р.; Д. Каран — 30 липня 1870 р.; О. Юркова та О. Морозов — 18 серпня 1870 р. На нашу думку, остання дата є найбільш точною.