Головна Історія Інтелігенція і влада ДЕЯКІ ПИТАННЯ ЩОДО РОЗВИТКУ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ШКОЛИ В ДІЯЛЬНОСТІ РЕВОЛЮЦІЙНИХ КОМІТЕТІВ ПОДІЛЛЯ У 1918 — 1920 РР
joomla
ДЕЯКІ ПИТАННЯ ЩОДО РОЗВИТКУ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ШКОЛИ В ДІЯЛЬНОСТІ РЕВОЛЮЦІЙНИХ КОМІТЕТІВ ПОДІЛЛЯ У 1918 — 1920 РР
Історія - Інтелігенція і влада

О. О. Вітюк

Період 1918 — 1920 рр. — один із складних і суперечливих у розвитку державності, освіти і культури на Поділлі, як і в інших регіонах України. Це — доба боротьби за незалежність Украї­нської Народної Республіки, відродження української мови, з одного боку; жорстокого воєнного лихоліття — з іншого. Вод­ночас це був період руху за рідну школу й освіту, за створення нової за формою національної школи. В процесі становлення та розвитку національної освіти і школи “... було стільки ж перерв і напрямів, скільки змінювалося влад” [1, с. 14].

Сфера освіти в кожній країні завжди була ареною боротьби між політичними силами, що сповідують різні погляди. В Укра­їні розвиток освіти в 1918 — 1920 рр. відбувався в умовах, коли спроба відновлення національної державності наштовхну­лася на протидію певної частини населення та відверте збройне втручання сусідніх країн, що спричинило збройну боротьбу та зміни влади. Влада УНР і радянська влада вкладали свій зміст в поняття народної освіти, що відображало світоглядні заса­ди кожної з них. Кожна влада, “коли не вносила щось свого, нового, то. руйнувала старе в системі й організації народної освіти” [2, с. 73].

В період встановлення радянської влади в управлінні важ­ливу роль відігравали надзвичайні органи влади — революцій­ні комітети, які швидше та енергійніше, ніж Ради, сформовані з частини місцевого населення, задовольняли потреби Черво­ної армії, налагоджували управління, керували закладами на­родної освіти. Ревкоми утворювалися та контролювались біль­шовиками. Впродовж 1918—1920 рр. радянська влада тричі використовувала ревкоми як тимчасові надзвичайні органи державної влади на місцях. Керуючись вказівками керівниц­тва більшовицької партії, радянський уряд України видав ряд декретів, положень і постанов про ревкоми, які встановлюва­ли основні положення їх організації, структури і компетенції. Структуру ревкомів становили відділи, одним із головних був відділ народної освіти.

Мета роботи — висвітлення основних форм роботи ревкомів Поділля в сфері розвитку загальноосвітньої школи у 1918 — 1920 рр., їхньої компетенції, основних методів роботи та зна­чення у встановленні радянської влади і розвитку освіти на Поділлі.

Джерельну базу дослідження склали, в основному, неопуб- ліковані архівні матеріали та документи. У роботі використані справи фондів Державного архіву Вінницької області (ДАВО): Р — 254 “Подільський губернський відділ народної освіти”,

Р — 894 “Подільський губернський виконавчий комітет”, Р — 2625 “Подільський губернський ревком” та інші докумен­ти. Важливим джерелом для розуміння освітньої діяльності рев - комів є партійно-державні документи, які визначали і регулю­вали напрямки їхньої діяльності та функціонування. Кількість справ, що стосуються проблеми, становить понад 800 одиниць зберігання, які складають більше 50 фондів архіву.

Важливе значення для дослідження теми мають моногра­фії і збірники статей, автори яких висвітлювали в основному лише окремі аспекти досліджуваного питання. Зокрема, А. Ли - холат у роботі “Здійснення ленінської національної політики на Україні у 1917 — 1920 рр.”[3] зазначав про нормативні документи, що стосувалися розвитку трудових шкіл та забо­рони викладання релігійних віровчень; культурно-освітньою діяльністю колегії Кам’янець-Подільського ревкому займав­ся Т. Осташко., його здобутки викладені у праці “Діяльність культурно — освітньої колегії Кам’янець-Подільського ревко­му у травні 1919 р.” [4]. У діаспорі даною проблемою займався

I. Крилов, у праці “Система освіти в Україні (1917 — 1930)” [5] найбільше уваги приділив товариствам шкільної освіти, рі­вноправності національної школи та влаштуванню при універ­ситетах та окружних курсах кафедр українознавства для під­готовки вчителів середньої школи. Серед сучасних дослідників даною проблемою займались: О. Зубалій у праці “Освітній рух в Україні у добу національно-державного відродження (1917 — 1920)”[1], який звертає увагу на становлення освіти в період визвольних змагань та на ставлення влади та її оцінку розвит­ку народної освіти; А. Невгодовський досліджував становлення української національної школи та діяльність Міністерства на­родної освіти, його результати були викладені у праці “Укра­їнська національна школа: становлення (1917 — 1920)”[6] та багато інших робіт.

Наукова новизна роботи полягає у постановці та розробці актуальної теми, яка до цього часу не набула всебічного висвіт­лення в історичній науці. На основі великої кількості джерел здійснено комплексне дослідження діяльності ревкомів Поділля в сфері розвитку загальноосвітньої школи у 1918 — 1920 рр.

Сьогодні, на початку третього тисячоліття, ми розуміємо не­обхідність оновлення всього нашого життя. В Україні і, зокре­ма на Поділлі, поступово відбувається внутрішня та зовнішня трансформація. Насамперед, необхідною для кожної особисто­сті та суспільства є трансформація в освіті, яка з ідеолого-дог - матичної має перетворитися на національну. При зміні розвит­ку суспільства змінюється значення освіти. Коли відбуваються якісні зміни в його формуванні, відповідно змінюється і сфера освіти. Слід проаналізувати її стан у часи УНР та Української Держави гетьмана П. Скоропадського.

Недостатньо відображеним в історії освіти Поділля вида­ється період 1918 — 1920 рр., коли відбувалася боротьба за відновлення української державності. Досить активна гро­мадська діяльність на ниві української культури освітян, їх професійні пошуки і знахідки, увага українських урядів до проблем освіти — все це давало змогу розробити теоретичні за­сади національної школи, почати впроваджувати ці розробки в українське шкільництво.

1917 р. став визначальним для подальшого розвитку освіти. У складних політичних, соціальних умовах у квітні та серп­ні 1917 р. відбулися два Всеукраїнських учительських з’їзди, три Всеукраїнських профспілкових учительських з’їзди (сер­пень 1917 р., січень 1919 р., початок 1920 р.), нарада у справі організації народної освіти в Україні 15 — 20 грудня 1917 р. [6, с. 65]. Важливими документами у справі стабілізації укра­їнської освіти та школи були постанови Першого Всеукраїн­ського учительського з’їзду (5 — 6 квітня 1917 р.), Другого Всеукраїнського учительського з’їзду (10 — 12 серпня 1917 р.), Першого Всеукраїнського Профспілкового учительського з’їз­ду (13 — 15 серпня 1917 р.), Другого Всеукраїнського Проф­спілкового з’їзду вчителів (15 — 18 січня 1919 р.), Третього Всеукраїнського Профспілкового учительського з’їзду (січень

1920 р.). Ці з’їзди відбувалися при різних владах — при УНР та при радянській владі. З’їзди прагнули досягти єдиної мети у питаннях освіти. Політичні позиції діячів різних урядів врахо­вували рішення з’їздів та втілювали їх у життя, оскільки вони вважали освіту одним із головних напрямів політики. Всеукра­їнський учительський з’їзд вважав за необхідне заснувати Все­українську Шкільну Раду для організації шкільної просвіти на Україні, у переважній більшості в губернських містах. У справі самоосвіти вчителів української мови З’їзд вважав необхідним поставити повітовим і губернським містам України вимогу впо­рядкування бібліотек українськими книжками з усіх галузей українознавства для вчителів, шкіл і народу; школа в Україні повинна бути національною, тобто українською, із забезпечен­ням прав меншостей [5, с. 21].

З’їзди, засідання, збори, конференції 1917 — 1920 рр. від­бувалися в дуже неспокійній обстановці воєнного протиборства та все ж українські діячі освіти змогли ухвалити цілий ряд продуманих і виважених рішень. Захоплення викликають рі­шуча діяльність освітян у другому десятиріччі XX ст., їхні ці­леспрямовані дії на утвердження української школи на украї­нознавчій основі, української національної освіти, незважаючи на гальмування цих процесів з боку російського вчительства, управлінських структур на місцях, окрім ревкомів, що сприя­ли утвердженню національної школи. Другий Всеукраїнський з’їзд вчителів впровадив у життя свої постанови, що стосува­лися організації національної школи, українізацію всіх типів середніх і нижчих шкіл, заснування “Просвіт” у всіх повітах.

Ще на першому Всеукраїнському профспілковому учитель­ському з’їзді було вироблено план національної освіти. Було визначено наступні головні завдання:

> забезпечення вільного розвитку школи та освіти взагалі;

> створення певної єдності, яка забезпечувала б необхідність спільної боротьби проти ліквідації неписьменності;

> розширення децентралізації управління.

Незважаючи на великі труднощі тогочасного життя, Мініс­терством народної освіти УНР, що утворилось в січні 1918 р., було створено концепцію української національної школи, план широкої українізації. У 1917 р. державні інституції УНР вида­ють ряд дуже важливих для утвердження української школи та освіти документів, відповідно до яких здійснювали і свою діяльність ревкоми на місцях:

> Декларацію від 12 жовтня 1917 р., де зазначено першочер­гові заходи щодо реалізації проекту нової за змістом і фор­мою школи;

> звернення “До української людності” від 13 жовтня 1917 р.;

> звернення “До директорів середніх шкіл всіх відомств та ін­спекторів вищих, початкових, торгових та інших шкіл Укра­їни” від 2 листопада 1917 р., де підкреслювалася обов’язко­вість введення до навчальних програм української мови та українознавства.

В 1918 — 1920 рр. уряд Радянської України видав ряд дек­ретів про народну освіту у повній відповідності з такими сами­ми декретами уряду РРФСР:

> про утворення Наркомосу, губернських, повітових відділів на­родної освіти і положення про їхню роботу (січень 1918 р.);

> про передачу всіх навчальних закладів у відання Наркомосу (січень 1919 р.);

> про відокремлення школи від церкви (січень 1919 р.);

> про скасування плати за навчання (лютий 1919 р.).

На основі цих декретів Наркомос УСРР здійснював керівниц­тво революційним перетворенням шкільної справи в республі­ці, видавши в свою чергу ряд постанов та інструкцій:

> про керівництво школою і організацію в ній роботи (1 люто­го 1919 р.);

> про заборону викладання в школах “Закону Божого” і взага­лі релігійного виховання (12 лютого 1919 р.);

> про навчання дітей рідною мовою (14 березня 1919 р.);

> про проведення виборів шкільних працівників (10 травня 1919 р.);

> про викладання в школах окремих навчальних предметів (16 травня 1919 р.);

> про проведення курсів перепідготовки вчителів та інспекту­вання шкіл (липень 1920 р.).

> Інструкцію Народного Комісаріату Освіти УСРР про реорга­нізацію навчального процесу в учительських семінаріях та інститутах;

> Закон “Про державну українську мову в УНР”, прийнятий в січні 1919 р.;

> Наказ Народного Комісаріату Освіти УСРР про затверджен­ня інструкції “Про порядкування школами національних меншостей”, виданий у квітні 1919 р.;

> “Положення про єдину трудову школу УСРР”, прийняте На­родним Комісаріатом Освіти України в 1919 р.;

> “Декларацію Наркомосу УСРР про соціальне виховання ді­тей”, постанову “Про дитячі будинки”, видані у 1920 р. [7, с. 30].

Провівши відповідні паралелі між радянськими норматив­ними документами та документами УНР можна відзначити те, що навчання в школах та інших навчальних закладах велось українською мовою. Однак було обмеження у викладанні пев­них предметів, наприклад, більшовики заборонили викладання “Закону Божого”.

План втілювали в життя на місцях ревкоми під керівниц­твом Подільського Губернського відділу народної освіти та По­дільського Губернського ревкому. Це пояснюється чітким під­порядкуванням їх вищим органам, таким, як Державна комісія з освіти та Губернський відділ народної освіти. Згадане під­порядкування підтверджується архівними документами. Уряд УНР тримав шлях на українізацію, а радянська влада — на ліквідацію неписьменності.

Відділ народної освіти здійснював роботу по ліквідації не­письменності шляхом організації навчання в єдиних трудо­вих школах. Існував й інший поділ, оскільки не було єдино­го централізованого керівництва, що пояснювалося умовами війни. Наприклад, у 9-ти волосних ревкомах Бердичівського повіту у червні 1920 р. існував наступний поділ: “Відділ на­родної освіти складається з 4-х підвідділів: загальний, соціа­льного забезпечення, політичної освіти, професійно-технічної освіти. Підвідділ соціального забезпечення складається з 3-х секцій: шкільної, дошкільної, охорони дитинства. Дошкільна секція вживає заходи з організації дитячих садків. Підвідділ політичної освіти має наступні секції: агітаційно-лекційна, клубно-просвітницька, художньої пропаганди. Підвідділ про­фесійно-технічної освіти займається ремонтом та відкриттям нових закладів, на даний момент відновлено єврейську текс­тильну школу, почала функціонувати Соціально-економічна школа на українській мові, а також сільськогосподарський технікум і професійна школа” [8, арк. 24]. У Летичівському повітовому ревкомі в липні 1920 р. при відділі народної осві­ти було відкрито підвідділи: загальний, шкільного виховання, дошкільного виховання, позашкільного виховання, професій­ної освіти [9, арк. 5]. Відділ народної освіти Брацлавського повіту поділявся на підвідділи: загальний, шкільного вихо­вання, постачання, позашкільнийного, соціального вихован­ня, політичної освіти, дошкільного та позашкільного вихо­вання, провадив велику агітаційну й культурно-масову роботу [10, арк. 17].

“Положення про єдину трудову школу”, розроблене в 1918 р. Наркоматом РСФРР, було покладено в основу організації шкіль­ної справи і в радянській Україні, що відобразилось на Поділлі. Положення було запроваджене в регіоні в 1919 р. Згідно з цим Положенням, єдина трудова школа поділялася на два ступеня: перший — для дітей від 7 до 12 років і другий — від 12 до 16 років. До єдиної трудової школи належав і дитячий садок для дітей 5 — 7 років. Навчання в школі першого і другого ступеня та в дитячому садку було безкоштовним і спільним для обох статей. Викладання в школі релігійних віровчень та виконання церковних обрядів не допускалося [3, с. 206]. Запровадження в школі трудового навчання мало на меті пробудити в учнів інтерес до праці, до опанування новими знаннями з теорії і ви­робничої практики, залучення до школи якомога більше дітей з бідних сімей. Народний комісаріат освіти УСРР в 1919 р. ви­дав постанову, за якою населенню на місцях надавалося право самому вирішувати питання, якою мовою повинно проводитися викладання в школі. У школах з російською мовою навчання запроваджувалось обов’язкове вивчення української мови або однієї з мов, якою розмовляє місцеве населення (польської, єв­рейської, німецької) [12, арк. 23].

На Поділлі в 1918 р. завдяки діяльності ревкомів діяло чима­ло нижчих початкових та середніх шкіл. Наприклад, в Кам’яне - цькому повіті діяло 230 нижчих початкових шкіл та 14 середніх [13, арк. 4]. Функціонували також і спеціальні школи: Чоло­віча гімназія (російська), Міністерська дівоча гімназія, Дівоча гімназія Славутинської, Комерційна школа Підгірського, Коме­рційна школа Мазінга, Католицька дієцезіальна (єпархіальна) дівоча школа, Технічна школа, Реальна Польська школа, Діво­ча гімназія (приватна), Українська змішана гімназія, Чоловіча українська гімназія [13, акр. 6]. В місті Хмільник діяли Єврей­ська загальна гімназія, Українська державна гімназія, Приват­на змішана гімназія, Польська початкова школа, Єврейська на­родна школа [13, акр. 19]. У Вінниці діяла Пушкінська школа, школа в “Мурах”, Староміська школа, Мало-Хуторська школа, Плеханівська школа, Школа на Тюремній площі, Школа Міни Рубінштейн, Школа Гранової, Школа “Талмуд-Тора”, Єврей­ська школа, школа на Дубовецькій слобідці, польська міська початкова школа на вулиці Льва Толстого, польська школа на Замості, школа Старообрядницька [13, акр. 58]. Дані навчальні заклади діяли при всіх владах, що підтверджується відповідни­ми архівними документами.

Тогочасні більшовицькі керівники освіти, вважали, що го­ловне місце в підготовці дітей повинна займати трудова школа, в якій “.на першому місці повинне бути творче навчання, а не усне, знання повинні бути придбані активною діяльністю” [13, акр. 32]. Єдині трудові школи ставили за мету “гармонійну освіту і розвиток всіх сторін багатогранної природи людини”. Вона повинна була одночасно і готувати до тих завдань життя, які є на сьогодні, і в той же час організовувати життя дітей і підлітків в повній відповідності з їх фізичними потребами, щоб вони відчували себе не тільки такими, що готуються до жит­тя дорослої людини, але й жили своїм життям [12, акр. 197]. Тому при встановленні радянської влади трудові школи від­кривалися в кожному повіті та волості. Також існуючі школи перетворювались в трудові. Наприклад, в Ольгопільському по­віті “.здійснюється реформа всіх шкіл в єдині трудові школи. Перетворено 132 школи (з них 18 з повним 7-річним курсом навчання)” [14, арк. 24].

Навчання в трудовій школі відбувалось у два концентри. Перші три роки навчання складали перший концентр: занят­тя, незважаючи на вік учнів, зосереджується в руках учите­ля. В зв’язку з цим формуються наступні види занять: вступна мова, число і форма, географія, малювання і ліплення, ручна праця, ігри та співи. Останні чотири роки складає другий кон­центр. Вводяться заняття з наступних предметів: математика з фізикою, рідна мова з історією, література, хімія [12, арк. 196]. Кожна школа організовувала в себе ті види занять, що є для неї головнішими, які найбільш пов’язані з життєвими ін­тересами учнів. В сільських школах переважаючим елементом було спрямування навчання на сільське господарство.

Заслуговує на увагу Циркулярний лист Подільського губерн­ського виконавчого комітету № 858 до волосних ревкомів від 28 травня 1920р., відповідно до якого “.волосному відділу на­родної освіти може бути передано для безпосереднього втілення в життя всієї дошкільної та позашкільної освіти в волостях.

Шкільна освіта може бути передана у господарському відно­шенні. Волосним відділам може бути передана також випла­та платні вчителям та асигнування на ремонт шкіл. Волосний відділ може бути поділений на два підвідділи: адміністратив­но-розпорядчий та культурно-просвітницький. Перший відділ повинен вмістити в собі питання адміністративно-розпорядчого та фінансового характеру, а другий — шкільну, дошкільну і позашкільну освіту” [12, арк. 1]. Прямої участі ревкомів у ор­ганізації навчального процесу шкіл та позашкільних закладів не було. Таке явище можна пояснити, враховуючи склад та освітній рівень членів ревкомів, нерозумінням ними суті про­цесу навчання. Однак, ревкоми багато доклали зусиль до ре­монту та відкриття шкіл, відкриття бібліотек для населення. Так, у наказі № 8 від 9 липня 1920 р. Латинського повітового ревкому відзначалося: “3 огляду на те, що будинки шкіл та ін­ших просвітних організацій в місті Літині і повіті за останній час наполовину зруйновані, а тим часом повинен розпочатися новий навчальний рік, їх необхідно привести в належний стан. Літинський повітовий ревком доводить до відома всіх війсь­кових частин, що без дозволу керівника ревкому Продіуса та завідуючого відділом народної освіти Лошкарьова помешкання шкіл і просвітніх організацій в місті Літині і повіті ні в якому разі не можуть бути зайняті” [14, арк. 288]. Жмеринським по­вітовим ревкомом було взято на облік всі культурні сили повіту і розподілено по відповідних роботах. Вжито рішучих заходів по ремонту шкільних будівель і відкриттю навчальних закла­дів [15, арк. 1].

Ревкоми займались формуванням фондів шкільних біблі­отек та обладнання для шкіл. 3а наказом № 31 відділу на­родної освіти Проскурівського повітового ревкому всі книги наукового змісту, дитяча література російською, українською та єврейською мовами, підручники та музичні інструменти підлягали перереєстрації у відділі народної освіти. Реквізиція книг та інструментів без дозволу Відділу народної освіти не дозволялася ”[16, арк. 10]. Літературу вилучали частково за ідейним змістом, однак навчальну постачали у бібліотеки та заклади освіти. Ревкоми допомагали освітнім закладам у на­данні губернським відділом народної освіти кредиту для під­тримки шкіл.

В умовах збройної боротьби за владу, через відсутність еле­ментарних умов для навчання більшість шкіл в Подільській губернії були закриті. Заробітну плату вчителі не отримували по кілька місяців, тому багатоз них звільнялись з роботи. Біль­шовицькі діячі виступали проти намагань української інтелі­генції самій визначати свою освітню долю, розглядали систему народної освіти як важливий засіб боротьби за утвердження радянської влади і вимагали організації навчання та виховання на засадах більшовизму.

Протягом 1920 р. продовжувалася реорганізація старої шко­ли та відбувалися пошуки найбільш сприятливих форм шкіль­ної освіти, які б відповідали завданням нової влади. Більшови­ки закликали українських вчителів повернутися до своєї праці, щоб разом долати труднощі освітнього відродження України. В одному з таких закликів, говорилося: “Радянська влада ого­лошує відродження національної школи на трудовому принци­пі, звертається до вчительства зробити трудову школу центром виховання бідноти як дійсно революційної сім’ї”[17, с. 5].

Оцінюючи розвиток загальноосвітньої школи в діяльності ревкомів Поділля у 1918 — 1920 рр., слід відзначити, що це був період боротьби українців за свою народну освіту, за краще майбутнє. Революція започаткувала новий період історичного буття української нації — процес її освітнього формування як нації державної. Завдання шкільної освіти активно втілювали­ся в життя як при УНР, так і при радянській владі. Викладан­ня велось українською мовою. При радянській владі забороня­лося викладання окремих предметів, які заважали розвитку більшовицької диктатури.

Радянська влада змушена була рахуватися в певній мірі з позицією урядів УНР та Української держави щодо впровад­ження українізації. Сфера освіти була єдиною сферою суспіль­ного життя, в якій більшовики були відносно лояльними та демократичними. Ревкоми як тимчасові надзвичайні місцеві органи відіграли важливу роль у зміцненні радянської влади. Без утворення цих органів влади вся справа більшовицького режиму була б приречена на загибель. Надзвичайність харак­теру роботи ревкомів, рішучість, оперативність їх діяльності дали змогу радянській владі закріпитись в країні, де більшість населення не підтримували більшовицької позиції. А в цьому

Їм допомагала активна діяльність у сфері освіти. Роботу рев­комів в освітній сфері можна охарактеризувати як позитивну: відкриття широкої мережі навчальних закладів для дітей шкі­льного та дошкільного віку, ремонт та фінансова допомога, по­стачання бібліотек підручниками, ліквідація неписьменності.

Джерела та література

І. Зубалій О. Д. Освітній рух в Україні у добу національно-держав­ного відродження (1917-1920) // Український історичний жур­нал. — 1998. — № 3. — С. 14.;

2. Майборода В. К. Історія становлення і розвитку національної шко­ли в Україні // Вісник Академії педагогічних наук України. — 1993. — № 1. — С. 73.

3. Лихолат А. Здійснення ленінської національної політики на Укра­їні у 1917 — 1920 рр.. — К., 1967.

4.Осташко Т. Діяльність культурно-освітньої колегії Кам’янець-По - дільського ревкому у травні 1919 р. // Тези доповідей VI Поділь­ської історико-краєзнавчої конференції. — Кам’янець-Подільсь - кий. — 1985.

5. Крилов І. Система освіти в Україні (1917 — 1930). — Мюнхен, 1956.

6. Невгодовський А. Українська національна школа: становлення (1917 — 1920) // Рідна школа. — 2001. — № 11;

7. Гриценко М. Нариси з історії народної школи в Українській РСР. 1917 — 1965 рр. — К., 1966. — С. 30.

8. Державний Архів Вінницької області (далі — ДАВО). — Ф. Р. — 2625. — Оп. 2. — Спр. 109. — Арк. 24.

9. ДАВО. — Ф. Р. — 2625. — Оп. 2. — Спр. 90. — Арк. 5.

10. ДАВО. — Ф. Р. — 2625. — Оп. 2. — Спр. 94. — Арк. 17.

11. ДАВО. — Ф. Р. — 894. — Оп. 1. — Спр. 29. — Арк. 23.

12. ДАВО. — Ф. Р. — 254. — Оп. 1. — Спр. 1. — Арк. 4.

13. ДАВО. — Ф. Р. — 2625. — Оп. 2. — Спр. 76. — Арк. 24.

14. ДАВО. — Ф. Р. — 254. — Оп. 1. — Спр. 722. — Арк. 288.

15. ДАВО. — Ф. Р. — 2625. — Оп. 2. — Спр. 91. — Арк. 1.

16. ДАВО. — Ф. Р. — 2625. — Оп. 2. — Спр. 52. — Арк. 10.

17. Відозва до українських вчителів // Просвітянин — кооператор. — 1920. — № 3 — 4. — С. 5.


Витюк А. О. Некоторые вопросы относительно развития обще­образовательной школы в деятельности революционных комите­тов Подолья в 1918 — 1920 гг.

В статье на основе анализа документов и литературных источ­ников прослеживается становление средней школы, формы и ме­тоды роботы ревкомов в этой области, их компетенция, указаны соответствующие документы, которые обосновывают их деятель­ность в условиях борьбы за независимость УНР. Изучены механиз­мы влияния ревкомов на сознание граждан и отношение последних к ним.

Vitiuk A. O. Some questions concerning the development of high school system in the activity of revolutionary committees in Podolje in 1918-1920.

The article deals with the development of high school system, forms and methods of revolutionary committees’ work, their responsibility. Documents which ground their activity under conditions of struggle for the independence of Ukrainian National Republic are analyzed. Ways of revolutionary committees’ influence on citizens’ conscious­ness as well as the attitude of the latter are investigated.

Похожие статьи