Головна Історія Інтелігенція і влада СПОЖИВАННЯ ЕЛЕКТРОЕНЕРГІЇ МІСТАМИ ПОДІЛЬСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ ЗА ДОБИ ГЕТЬМАНАТУ П. СКОРОПАДСЬКОГО
joomla
СПОЖИВАННЯ ЕЛЕКТРОЕНЕРГІЇ МІСТАМИ ПОДІЛЬСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ ЗА ДОБИ ГЕТЬМАНАТУ П. СКОРОПАДСЬКОГО
Історія - Інтелігенція і влада

Т. Ю. Герасимов

Ключові слова: електроенергія, електростанція, освітлення, нафта, Поділля, гетьманат.

Ключевые слова: электроэнергия, электростанция, освещение, нефть, Подолия, гетманат.

Key words: electrical energy, power plant, lighting, oil, Podillia, Hetmanate.

На сьогодні сучасному міщанину важко уявити своє життя без використання електроенергії, яка супроводжує його в по­буті, на роботі, під час відпочинку тощо. Припинення подачі струму в електричних мережах міста, особливо у темній порі доби, практично паралізує діяльність його комунального госпо­дарства, нормальне функціонування підприємств, різних уста­нов, транспорту і т. ін.

Велике значення наявність електроенергії мала і для меш­канців ряду подільських міст у 1918 р., які вже до неї звикли, незважаючи на те, що станції з її виробництва з’явилися в гу­бернії лише на початку XX ст. За гетьманування П. Скоропад­ського мати належне електричне освітлення у приміщеннях та на вулицях стало для міських поселень дуже проблематичним і було неабияким головним болем подільських муніципалітетів. Виною цьому були економічні і політичні наслідки Першої сві­тової війни та Української революції.

Фундаментальне дослідження у сфері питань міського бла­гоустрою, в тому числі споживання електроенергії в Україн­ській Державі 1918 р., як і періоду Визвольних змагань 1917­1921 років, вітчизняними науковцями не проводилося.

Джерельну базу нашої наукової праці становлять фонди Державного архіву Вінницької області та відомості з поділь­ських газет 1918 р.

Метою даної статті є висвітлення проблем, пов’язаних із за­безпеченням міст Подільської губернії електричною енергією, показавши одну із сторін побуту міщан періоду Української Держави П. Скоропадського та розвитку міської інфраструк­тури.

У 1918 р. електростанції були тепловими і потребували значної кількості основного сировинного матеріалу — нафти. Оскільки ціни на неї були високими, їх підвищення автома­тично відчували на власних кишенях абоненти. Наприклад, у серпні 1 пуд коштував 75 крб [1, арк. 52]. Проте найгіршим було те, що ще з перших днів існування Української Держави подільські міста постійно стикалися з проблемою її відсутності [2, с. 3] через розладнання транспортної мережі та втрату ко­лишніх зв’язків з бакинським нафтовим районом [3, с. 123].

Однак альтернатива нафті усе ж таки існувала і теоретич­но могла бути забезпечена навіть внутрішніми губернськими ресурсами [4, арк. 36]. Так, у Проскурові ще на початку літа міська дума підписала контракт із підприємством з розробки і видобування торфу «Торф-Енергія». Родовища розроблялися на околицях міста [5, с. 2], а в жовтні у Вінниці було засно­вано подібне підприємство, під назвою «Торф’яна справа», для діяльності у Волинській та Подільській губерніях [6, с. 2]. Але за гетьманату вони не мали часу запрацювати на повну потуж­ність і перспектива влаштування більш економічно вигідних електростанцій могла бути тільки у наступні роки.

Виробництво та розподіл електроенергії здійснювалися як засобами місцевого самоврядування, так і шляхом укладання угод з приватними компаніями чи особами. Поширеною фор­мою таких домовленостей була концесія.

У Проскурові за відсутність якісного освітлення місцева вла­да обвинувачувала саме концесіонерів, які постійно збільшували плату населенню за електроенергію, посилаючись на суцільну дорожнечу. Тільки протягом 1917-1918 рр. вони збільшили ціну з 31 коп. до 2 крб за кВт/год. і у вересні збиралися підвищити до 4 крб. Внаслідок цього місто буквально було розділено на дві частини, кожна з яких щоночі освітлювалася по черзі [7, с. 2].

Схожі проблеми мав Тульчин, який потрапив у справжню кабалу до власника електростанції Лукашівського, з яким ще у 1911 р. було підписано контракт на 36 років про виняткове право надавати послуги місту. У договорі наголошувалося, що «тариф використання електроенергії буде встановлений під­приємцем». Посилаючись на останню умову, ним ледве не що­місяця відправлялися циркуляри про необхідність збільшення плати. У серпні ціна досягла рекордного показника — 5 крб за 1 кВт/год. Поряд з цим абонентам наказувалося внести не­гайно великий аванс на рахунок «майбутніх благ» і заставу за встановлений лічильник [8, с. 2].

Порівнюючи з Проскуровом і Тульчином, Вінниця, Кам’я - нець і Могилів-Подільський, на перший погляд, мали б бути у вигіднішому становищі, оскільки міськими електричними станціями розпоряджалися місцеві управи. Складність їх гос­подарської діяльності в «електричному питанні» полягала у необхідності балансування між встановленими тарифами для абонентів, які, звісно, мали бути прийнятними для широкого загалу, з одного боку, а з іншого — підтримувати електростан­ції у робочому стані. Влітку собівартість 1 кВт/год., врахову­ючи вартість нафти, становила 2 крб 45 коп. [1, арк. 52], що значно перевищувало абонентську плату — 1 крб у Вінниці і 39 коп. у Кам’янці [9, с. 2]. Різницю цін мало компенсовувати міське самоуправління, і це негативно позначалося на якості надання послуг. Так, в липні вінницька міська електростанція була настільки перевантаженою і зношеною, що існувала реаль­на небезпека залишення міста без світла. Тому від населення постійно вимагалося економіти енергію, тобто «по можливості користуватися 1 лампочкою там, де горіло кілька» [10, с. 1].

Для виправлення таких негативних явищ міста повинні були вживати відповідних заходів. У серпні у Вінниці, з одно­го боку, була збільшена такса для абонентів електростанції, а з другого — запроваджувалося ще більше обмеження понад­нормового користування. Міська управа підвищила тариф у се­редньому до 3 крб за кВт/год., щоб вийти на самоокупність [1, арк. 52 зв.].

У вересні, за її постановою, в одній квартирі дозволялося мати не більше трьох лампочок. Для цього службовці Упра­ви ходили по помешканнях абонентів з метою встановлення їх кількості [11, с. 2].

Однак надмірні прагнення Управи економити на електро­енергії сприяли масовій кількості скарг на незадовільне освіт­лення вінницьких вулиць. Деякі з них публікувалися у місце­вій пресі. Наприклад, у вересні через несправність лампочки на вул. Б. Хмельницького, яка освітлювала одразу кілька квар­талів, мешканцям цілого району, а також пішоходам доводи­лося ледве не напомацки по пробиратися вулицею, котра ще й мала крутий ухил [12, с. 1]. Подібні випадки впливали також на поширення злочинності на Замості [13, с. 2], а на вулицях Хлібній і Гоголівській (вересень) через це вже було зафіксовано декілька випадків крадіжок і замахів [14, с. 1].

Восени у всьому подільському регіоні робота електростанцій значно погіршилася, оскільки ще більше зменшилося поста­чання нафти. На початку жовтня, за розпорядженням Вінниць­кої міської управи, струм у місті подавався лише до квартир за умови користування 1 лампочкою. Заклади усіх типів взагалі не освітлювалися [15, с. 1].

Втім значно гірша ситуація з освітленням була в Проскуро­ві, Тульчині й Кам’янці-Подільському.

В кінці жовтня у Проскурові, за відсутності сировини, на тривалий час припинилося електричне освітлення [16, с. 2], а в Тульчині згаданий нами власник місцевої електростанції Лу - кашівський розпродав всю нафту за спекулятивними цінами, через що виробництво та подача електроенергії були повністю зупинені [17, с. 2].

Ще з кінця серпня справжня енергетична криза охопила Кам’янець. Відсутність стабільного постачання сировини на електростанцію в кінцевому підсумку призвела до того, що во­сени близько 50 днів (7 жовтня — 26 листопада) Кам’янець був знеструмленим [18, с. 2]. Це також спричинило майже ціл­ковите завмирання культурно-мистецького життя у місті: кі­нематограф не працював, а театральні вистави припинилися, оскільки гралися по вечорам.

В листопаді у Могилеві-Подільському майже повністю ви­черпалися запаси нафти та змащувальних мастил для освіт­лення міста. У зв’язку з цим міська управа звернулася до меш­канців з проханням скоротити споживання електроенергії до мінімуму. Щодоби опівночі електростанція припиняла свою роботу. 1 грудня на засіданні міської думи було запропонова­но скоротити освітлення у приватних квартирах до 22.00 [19, арк. 503 зв.].

Тим не менше, незважаючи на усі незручності, електро­енергія споживачам обходилася дешевше, ніж використання так званих освітлювальних матеріалів — гасу та свічок. Через перебої з постачанням ціни на гас могли суттєво різнитися між собою у межах губернії. Так, у першій половині вересня у Вінниці він відпускався для кооперативів по 1 фунту на книж­ку, незалежно від кількості осіб, вказаній на ній, по 3 крб 85 коп. за фунт [20, с. 1], а у другій половині у Могилеві - Подільському — по 5 ф. на 1 книжку, по 4 крб 75 коп. за фунт і по 5 крб за фунт (якщо гас доставлявся на квартири візни­ками) [21, с. 2].

Через великі витрати на освітлення приміщень гасом та свічками (1 фунт свічок коштував близько 14 крб, а 10 коро­бок сірників — 3 крб) [22, с. 1] багато закладів Вінниці для своєї діяльності домагалися проведення електрики. Приміром, в жовтні вінницька організація «Талмуд-тори» вже вдруге про­сила про це міську управу, оскільки 150 дітей, здобуваючи по­чаткову освіту по вечорам, не мали належного освітлення [23, арк. 9].

З тих же економічних причин про електрифікацію мріяв і Гайсин. 13 вересня міська дума вирішила делегувати члена управи і гласного думи до Вінниці до повіреного інженера кон­тори «Інтеко» з метою докладного вирішення питання про об­лаштування в Гайсині електричного освітлення [24, арк. 164]. Планувалося, що ціна 1 лампочки (в еквіваленті 25 свічок) буде становити 10 крб на місяць [25, арк. 170].

Нестача сировинного матеріалу для електричних станцій змушувала гетьманську владу відповідно реагувати. 26 жовтня було видано обов’язкову постанову від Міністерства торгу та промисловості «Про зменшення споживання електричної енер­гії» для кількох губерній, серед яких була і Подільська. Від­повідно до неї заборонялося зовнішнє освітлення театрів, кіне­матографів, ресторанів та ін. подібних закладів окрім під’їздів до них. Встановлювалася норма для освітлення — не більше

8 свічок на кв. сажень площі приміщень [26, с. 1].

Отже, в часи Української Держави 1918 р. перед подільськи­ми містами гостро постало «електричне питання», викликане цілим рядом економічних причин. І хоча у кожному з місь­ких поселень воно мало свої особливості, спільною проблемою залишалася нестача нафти для функціонування електростан­цій. Найбільші складності восени відчули Тульчин, Проскурів і Кам’янець-Подільський. Останній залишався знеструмленим 50 днів. Безперечно, це було лише однією з проблем благо­устрою міських населених пунктів Подільської губернії, тому висвітлення його інших складових — водопостачання, саніта­рії, транспорту і т. ін. — залишається актуальним.

Джерела та література

1. Державний архів Вінницької області (далі — ДАВО). — Ф. Д-230. — Оп. 3. — Спр. 73. — 321 арк.

2. Отсутствие в губернии нефти // Слово Подоліи. — 1918. —

15 мая. — С. 3.

3. Гай-Нижник П. П. Фінансова політика уряду Української Дер­жави гетьмана Павла Скоропадського (29 квітня — 14 грудня 1918 р.). — К., 2004. — 430 с.

4. Державний архів Хмельницької області (далі — ДАХмО). — Ф. Р-1162. — Оп. 1. — Спр. 4. — 48 арк.

5. Проскуров // Слово Подоліи. — 1918. — 30 июня. — С. 2.

6. Торфяное дело // Слово Подоліи. — 1918. — 22 окт. — С. 2.

7. Проскуров // Слово Подоліи. — 1918. — 27 сент. — С. 2.

8. Тульчин // Слово Подоліи. — 1918. — 9 авг. — С. 2.

9. К вопросу об устройстве водопровода, канализации и трамвая // Подольский край. — 1918. — 12 мая. — С. 2.

10. К вопросу об освещении // Слово Подоліи. — 1918. — 30 июля. — С. 1.

11. Об электрическом освещении // Слово Подоліи. — 1918. — 24 сент. — С. 2.

12. Тьма на улице Богдана Хмельницкого // Слово Подоліи. — 1918. — 8 сент. — С. 1.

13. Плохое освещение // Слово Подоліи. — 1918. — 5 июля. — С. 2.

14. Тьма на Хлебной и Гоголевской улицах // Слово Подоліи. — 1918. — 13 сент. — С. 1.

15. Сокращение работы электрической станции // Слово Подоліи. — 1918. — 9 окт. — С. 1.

16. Проскуров // Слово Подоліи. — 1918. — 8 нояб. — С. 2.

17. О нашем электричестве // Слово Подоліи. — 1918. — 30 окт. — С. 2.

18. Вчера управленим... // Подольский край. — 1918. — 27 нояб. — С. 2.

19. ДАВО. — Ф. Д-37. — Оп. 1. — Спр. 3. — 561 арк.

20. Керосин для населения // Слово Подоліи. — 1918. — 13 сент. — С. 1.

21. Выдача керосина // Жизнь Подоліи. — 1918. — 1 окт. — С. 2.

22. Базарные цены на предметы первой необходимости за 4 июля до 10 часов утра // Слово Подоліи. — 1918. — 19 июля. — С. 1.

23. ДАВО. — Ф. Д-230. — Оп. 1. — Спр. 1877. — 1403 арк.

24. Там само. — Ф. Д-286. — Оп. 1. — Спр. 94. — 943 арк.

25. Там само. — Спр. 93. — 192 арк.

26. Обов’язкова постанова // Державний вістник. — 1918. — 26 жовт­ня. — С. 3.

Анотацїі

Герасимов Т. Ю. Потребление электроэнергии в городах По­дольской губернии во время правления гетмана П. Скоропадского.

Анализируются проблемы подачи энергии с электростанций различных форм собственности в городские поселения Подолии. Указано на общие причины их осложнений с отдельной специфи­кой для каждого из указанных городов.

Gerasimov T. U. Electricity consumption in the cities of Podolsk province during the reign of Hetman Pavlo Skoropadskyi p.

The problem of energy supply to power plants of different own­ership forms to urban settlements skirts is analyzed. The common causes of complications with specifics for each city are pointed out.


Похожие статьи