Головна Історія Інтелігенція і влада ФОРМУВАННЯ В. М. ЧОРНОВОЛА ЯК ГРОМАДСЬКОГО, ПОЛІТИЧНОГО ТА ДЕРЖАВНОГО ДІЯЧА
joomla
ФОРМУВАННЯ В. М. ЧОРНОВОЛА ЯК ГРОМАДСЬКОГО, ПОЛІТИЧНОГО ТА ДЕРЖАВНОГО ДІЯЧА
Історія - Інтелігенція і влада

Г. C. Побережець

Ключові слова: В. М. Чорновіл, Народний Рух України, рух шістдесятників, «Українська Гельсінська Спілка» (УГС).

Ключевые слова: В. М. Чорновол, Народный Рух Украины, дви­жение шестидесятников, «Украинский Хельсинский Союз» (УХС).

Key words: V. М. Chornovil, Narodniy Rukch of Ukraine, the move­ment of the sixties, ««Ukrainian Helsinki Union» (UHU).

Після здобуття Україною незалежності триває складний про­цес державотворення та розбудови громадянського суспільства. В часи активного державотворення, національно-культурного відродження, суспільно-політичних і соціально-економічних перетворень, активного пошуку Українською державою свого місця в геополітичному та історичному просторі виникає на­гальна потреба в реабілітації всіх форм суспільного життя, пе­реосмислення ролі особи в контексті певної історичної епохи. В’ячеслав Максимович Чорновіл є фундаментальною постаттю у час створення незалежної України. Авторка поставила собі за мету простежити становлення В. М. Чорновола як громадсько­го, політичного та державного діяча.

У Черкасах у міській бібліотеці імені Лесі Українки пройшла презентація книги молодого київського науковця Василя Дере - вінського «В’ячеслав Чорновіл. Нарис портрета політика» [1].

У монографії окреслено важливі моменти життєвого шляху В. Чорновола. Розкрито роль і значення В. Чорновола в суспільно-політичних процесах України другої половини XX ст.

Досліджено основні чинники формування його світогляду й ак­тивної громадської позиції, особливості діяльності як організа­тора громадсько-політичного життя, редакційно-видавничу ді­яльність, умови перебування в ув’язненні і на засланні [2].

В’ячеслав Максимович Чорновіл — відомий український по­літик, державний діяч, публіцист і журналіст. З його іменем нерозривно пов’язана історія боротьби нашого народу за неза­лежність України [3].

В. Чорновіл народився у родині вчителів 24 грудня 1937 р. в селі Єрки Звенигородського району на Черкащині. Був старан­ним і розумним учнем, що дало йому змогу закінчити школу з золотою медаллю. Після закінчення школи поступає до Київ­ського державного університету ім. Тараса Шевченка, а саме на філологічний факультет, хоча вже з другого курсу переводить­ся на факультет журналістики.

Перша перебудова у світогляді В. М. Чорновола трапляється тоді, коли ув’язнюють рідного дядька — Петра, під час сталін­ських репресій, саме так він говорить про цей випадок: «Коли мого дядька, одного з будівників нової радянської школи на Черкащині, катували, а потім таємно засудили уманські енка - ведисти, він не міг повірити, що це робиться іменем радянської влади й радянських законів» [4]. Це формує у В’ячеслава ба­жання у всьому отримувати справедливий вирок, але доля буде чинити по-своєму і В’ячеславу Чорноволу ще не раз необхідно буде доводити до справедливості.

Колосальний вплив на трансформацію поглядів не лише В. Чорновола, а й цілого суспільства мав виступ М. Хрущова про засудження культу особи И. Сталіна на ХХ з’їзді КПРС. Пе­ред суспільством постав кардинально інший образ Сталіна — «вождя», що створив людиноненависницьку систему [5]. Саме в цей час В’ячеслав Максимович відчув себе дисидентом, це був поштовхом для зміни його поглядів та перегляду дійсності.

У 1960-1964 рр. працював на телебаченні, радіо, в редакці­ях газет. У 1965 р. працював у редакції газети «Молода гвар­дія» [6]. 4 вересня 1965 р. в кінотеатрі «Україна» В. Чорновіл підтримав заклик І. Дзюби протестувати проти арештів і обшу­ків. «Мій учинок розглядався редактором та комсомольською організацією редакції газети «Молода гвардія». На мене накла­дено суворе дисциплінарне стягнення, мені було запропоновано негайно подати заяву про звільнення «за власним бажанням» [7], після того його не зараховують до аспірантури, куди він пройшов за конкурсом.

У 1966 р. В’ячеслав Максимович проходив як свідок у про­цесі над діячами культури, який відбувався на Львівщині, саме там він зробив записи судової розправи на закритому судовому процесі. У своєму останньому слові на суді 8 липня 1966 р. В. Чорновіл так висловився щодо правосуддя: «Я прийшов до висновку, що закриті судові процеси над Горинями, Заливахою та ін. є порушенням букви й духу законності й що я як грома­дянин зобов’язаний заявити про своє ставлення до цього яви­ща» [8] і тому він вирішив не виступати свідком бо вважав, що: «Тільки найширший контроль громадськості, тільки дальша послідовна демократизація життя може бути гарантією проти повторення сваволі й беззаконня» [9].

Не хотів В’ячеслав Максимович миритися з таким тяжким становищем в країні і стає одним з зачинателем руху шістде­сятників, разом з І. Дзюбою, І. Світличним, В. Стусом та інши­ми правозахисниками. Вже в той час відбувається формування та розвиток суспільно-політичної думки України та розбудова й утвердження її державності.

У 1967 р. виходить друком збірка матеріалів В. Чорно - вола під назвою «Лихо з розуму», яка і стала приводом для ув’язнення Чорновола.

На початку 70-х років В’ячеслав видає журнал «Україн­ський вісник». «Вісник» можна назвати предтечею незалеж­ної преси, що становив альтернативу державній монополії на інформацію» [10], так В. Деревінський характеризує видання.

У 1974 р. В. М. Чорновола було засуджено за зберігання вірша Сеник під назвою «Земля щороку оновляється», магніто­фонної стрічки зі збіркою віршів Калинець І. О., статей Стуса В., Драча І. та інших текстів, що насправді не стосуються ст. 62 КК УРСР [11]. У тяжких умовах перебуває Чорновіл в Мор­довії, але нелюдські умови не стають перепоною у продовже­ні боротьби за ідею незалежності України, яку можна здобути лише наполегливістю та цілеспрямованістю.

У 1980 по 1985 рр. відбуває нове покарання за відкрит­тя громадської організації «Українська Гельсінська Спілка» (УГС), як і більшість учасників спілки.

В’ячеслав Максимович дає нове життя «Українському ві­снику» в кінці 80-х років, цей крок уперед дав можливість донести до людства прагнення політизації суспільства. В. Чор­новіл, відновивши в 1987 р. «Український вісник», з часом розширив його зміст, доповнюючи новими рубриками й роз­ділами. Постійними стали розділи «Література і мистецтво», «Публіцистика» (згодом «Наука і публіцистика»)... [12]. Тоді ж відновлює свою діяльність українська Гельсінська Спілка, яку очолює Чорновіл.

Перші вибори до Верховної Ради та перехід на постійну дію­чу основу, а згодом обрання головою Львівської обласної ради, все це стало першим кроком Чорновола до демократизації сус­пільства. Невдовзі він стає лідером радикального крила і вже 16 липня 1990 р. відбувається проголошення Декларації про державний суверенітет України, а в серпні 1991 р. довгоочіку­вана і, здавалося, не реальна державна незалежність України, до якої так довго й наполегливо йшов В’ячеслав Максимович. Тут чітко простежується вплив однієї людини на долю всієї країни, коли ця людина — вірний син своєї батьківщини, а не сторонній спостерігач [13].

Не простим виявився шлях В. М. Чорновола до Народного Руху України. У своїх задумах В. М. Чорновіл вважав УГС виконавицею головної ролі у час перетворення суспільства на демократичне. Утворюється Народний Рух України за пере­будову. «Проголошення в основному документі майбутньої ор­ганізації таких понять як гуманізація, демократизація, спра­ведливість, суверенітет, адміністративно-командна система та аналогічні категорії саме в цей історичний час сприяли підви­щенню політичної активності суспільства України» [14].

У 1991 р. від Народного Руху України В. М. Чорновола ви­сувають кандидатом на посаду президенти України — він посів друге місце і набрав 23,27 % голосів виборців. Тяжка переломна ситуація, яка склалася в Русі, обрала шлях В. Чорновола — за самостійну Україну. І вже в грудні 1992 р. Чорновіл стає головою Народного Руху України. В 1994 р. В. Чорновіл відмовляється брати участь в наступних президентських виборах і підтримує чинного президента Л. Кравчука, але коли перемогу отримує новий кандидат Л. Кучма, то Чорновіл доводить позицію Руху щодо «конструктивної позиції» до влади [15].

За літературну та громадську діяльність В’ячеслава Мак­симовича удостоєно звання лауреата Міжнародної журналіст­ської премії ім. Ніколаса Томаліна, а також лауреатом Держав­ної премії України ім. Т. Г. Шевченка у 1996 р. за діяльність в галузі журналістики й публіцистики, а в 1998 р. В. Чорновіл нагороджений орденом Ярослава Мудрого V ступеня.

Трагічно загинув В. М. Чорновіл 25 березня 1999 р. в авто­катастрофі у нез’ясованих на сьогоднішній день обставинах. В’ячеслав Максимович був посмертно удостоєний звання «Ге­рой України». Своєю діяльністю він зміг довести, що проста людина з сильним почуттям любові до Батьківщини зможе ви­тримати усі випробування, які припадають на її долю, задля того щоб сформувати суспільно-політичну думку України та утвердити її державність.

Джерела та література

1. Титаренко Л. На підступах до життєпису Чорновола / Л. Титарен - ко // Голос України. — 2011. — № 224. — С. 9.

2. Деревінський В. В’ячеслав Чорновіл. Нарис портрета політика / В. Деревінський. — Тернопіль: Джура, 2011. — 224 с. — (Моно­графія).

3. Гусаков І. В’ячеслав Чорновіл: постать на тлі доби / І. Гусаков // Історія України. — 2011. — № 33/34. — С. 17.

4. Чорновіл В. Твори: у 10 т. — Т. 2 / Правосуддя чи рецидиви те­рору? Лихо з розуму. Матеріали та документи 1966-1967 рр. / В. Чорновіл. — К.: Смолоскип, 2003. — 906 с.

5. Деревінський В. В’ячеслав Чорновіл. Нарис портрета політика /

В. Деревінський. — Тернопіль: Джура, 2011. — 224 с. — (Моно­графія).

6. Щокін Г. В. Видатні постаті України / Г. В. Щокін, М. Ф. Голо­ватий, В. А. Гайченко. — 2-ге вид., допов. — К.: Книжкова палата України, 2007. — 1480 с.

7. Чорновіл В. Твори: у 10 т. — Т. 2: Правосуддя чи рецидиви те­рору? Лихо з розуму. Матеріали та документи 1966-1967 рр.» /

В. Чорновіл. — К.: Смолоскип, 2003. — 906 с.

8. Там само.

9. Там само.

10. Деревінський В. В’ячеслав Чорновіл. Нарис портрета політика /

В. Деревінський. — Тернопіль: Джура, 2011. — 224 с. — (Моно­графія).

11. Чорновіл В. Хроніка таборових буднів / В. Чорновіл, Б. Пен - сон. — К.: Такі справи, 1991.

12. Деревінський В. Журнал «Український вісник» (1987-1989 роки) /

В. Деревінський // Українознавство. — 2009. — № 3. — С. 204- 207.

13. Щокін Г. В. Видатні постаті України / Г. В. Щокін, М. Ф. Голо­ватий, В. А. Гайченко. — 2-ге вид., допов. — К.: Книжкова палата України, 2007. — 1480 с.

14. Діденко Ю. В. Народний Рух у державотворчих процесах Украї­ни (1989-2002) / Ю. В. Діденко. — Одеса: Астропринт, 2006. — 176 с. — (Монографія).

15. Чорновіл В. Пульс української незалежності: Колонка редактора /

В. Чорновіл. — К., 2000.

Анотації

Побережец А. С. Формирование В. М. Чорновила как обще­ственного, политического и государственного деятеля.

В статье автор раскрывает особенности и предпосылки формиро­вания В. М. Чорновила как общественного, политического и госу­дарственного деятеля. Анализирует сегодняшнеий интерес ученых к талантливой личности В. Чорновола.

Poberezhets А. S. Formation of V. M. Chornovil as a public, po­litical and government man.

The article reveals the features and formation of V. М. Chornovil as a social, political and government activist. Interest of present-day talented scientists to the figure of V. Chornovil is analysed.


Похожие статьи