Головна Історія Інтелігенція і влада ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В УКРАЇНІ
joomla
ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В УКРАЇНІ
Історія - Інтелігенція і влада

В. С. Лопаков

Ключеві слова: пенсія, пенсійне забезпечення, пенсійне страху­вання, реформування.

Ключевые слова: пенсия, пенсионное обеспечение, пенсионное страхование, реформирование.

Key words: pension, pension providing, pension insurance, reforma­tion.

Проблема правового регулювання пенсійного забезпечення є однією із найактуальніших. Суспільно-економічні перетворен­ня, які відбуваються в Україні, торкаються усіх сфер життє­діяльності людини, і пенсійне забезпечення громадян не є ви­нятком. Покращення рівня життя, добробуту, забезпечення у випадку інвалідності чи хвороби, а насамперед у старості були, є і будуть важливими для кожної людини. Створення нової, всеохоплюючої і справедливої системи пенсійного забезпечення населення, як вірно відзначає І. Оклей — процес тривалий, багатоступеневий, тісно пов’язаний з економічними, фінансо­вими, адміністративними реаліями [10].

Враховуючи суспільне значення пенсійного забезпечення, в даній статті зробимо спробу більш детальніше дослідити його становлення на території сучасної України, тому що вивчення історичного досвіду в період реформування чинної пенсійної системи є актуальним, а зазначене питання недостатньо висвіт­лено у вітчизняній історичній літературі.

Слід зазначити, що термін «пенсійне забезпечення» змі­нювався в процесі історичного розвитку під впливом багатьох факторів, серед яких можна назвати традиції, менталітет наро­ду, економічні та соціальні процеси та інші. Конкретний зміст і обґрунтування згаданих понять у багатьох країнах з’явилося не одразу [11].

В Україні перші згадки про відшкодування збитків, завда­них життю людини, датовано Х-ІХ ст. Такі дані збереглися у давньоруських літописах, а також у збірнику законів Ярослава Мудрого «Руська права» [1]. Такі виплати були прототипом ви­плат по втраті годувальника в Україні.

У феодальний період, коли панувало натуральне господарство, основною виробничою одиницею стає сім’я. Робота у сільсько­му господарстві або в ремісничій майстерні виконувалася усіма працездатними членами родини незалежно від віку і статі. Усі члени родини користувалися плодами цієї роботи, причому люди похилого віку та непрацездатні особи мали однакове право на ви­користання продуктів, виготовлених сімейним господарством.

При виникненні купецьких гільдій та ремісничих цехів ор­ганізовується відповідна взаємодопомога у зв’язку з нещасни­ми випадками, каліцтвом, хворобою [8].

Матеріальне забезпечення непрацездатних у сучасному ро­зумінні з’являється при зародженні машинного виробництва. Розвиток мануфактур і фабрик віддаляє робоче місце від ро­динного дому, а тим більше від сімейного виробництва. Такий розвиток економіки призводить до того, що праця у сімейному господарстві перестає бути основним засобом для матеріального забезпечення родини. Основним джерелом для матеріального забезпечення стає індивідуальна праця кожного з членів роди­ни у роботодавця.

Страхування в Україні розвивалося на теренах Галичини та Буковини. У 1861 р. розпочало свою діяльність «Краківське товариство взаємного страхування», назване «Флоріанкою». З 1869 р. товариство розпочало страхування життя.

Розвиток галузі страхування був полегшений з прийняттям австрійським парламентом у 1867 р. закону про товариства та закону про кооперативні спілки у 1873 р. Проте міністерство фінансів Австро-Угорської імперії не давало дозволу на створен­ня власної (української) страхової установи. І лише після зміни керівництва міністерства фінансів Австро-Угорської імперії у 1891 р. було отримано рішення про відкриття кооперативного товариства взаємного страхування «Дністер» [15]. Це поклало початок формуванню страхового ринку України.

На території України, що входила до складу Російської ім­перії, сфера соціального страхування набула розвитку у кінці ХІХ ст. У 90-х рр. ХІХ ст. одеські підприємці розпочали стра­хування робітників на випадок тимчасової непрацездатності, інвалідності та смерті. У 1894 р. були застраховані робітники

22 підприємств. Згодом таке страхування розповсюдилося по інших містах Херсонської губернії.

У 1899 році розпочало свою діяльність перше в Україні То­вариство взаємного страхування робітників та ремісників від нещасних випадків із їхніми робітниками. Згодом в Одесі у 1905 р. було створено Чорноморське товариство взаємного стра­хування судновласників від нещасних випадків із їхніми робіт­никами і службовцями, котре діяло у приморських річкових портах та портах Чорного і Азовського морів [2].

На початку XX ст. в Україні було зроблено спробу створи­ти страхове товариство «Любов», яке основною спеціалізацією мало страхувати пенсії на випадок удівства та допомоги на ви­падок сирітства. Товариство так і не розпочало свою діяльність через недостатню кількість охочих застрахуватись.

З часом професор Чернівецького університету Стефан Смаль - Стоцький зробив спробу знову створити страхове товариство такого типу, як попереднє (товариство «Любов»). Його спро­ба виявилася вдалою, і 1911 р. в Чернівцях розпочало свою діяльність Товариство взаємного страхування життя і пенсій «Карпатія».

Характерною рисою діяльності Товариства взаємного стра­хування життя і пенсій «Карпатія» було всеохоплення страхо­вого ринку, щоб люди різного статку могли скористатися стра­ховими послугами. Так, з 1912 р. до 1924 р. прибуток зріс на 24 тис. крон і становив 26 тис. крон [9].

На початку XX ст. у Львові функціонувала низка пенсійних фондів. Одним з яскравих прикладів був Пенсійний фонд пра­цівників міських електричних закладів у Львові. Відповідно до статуту метою діяльності фонду було: забезпечення пенсією по віку працівників міських електричних закладів та виплата пенсій по втраті годувальника родичам у випадку смерті пра­цівника міських електричних закладів.

Розмір пенсії формувався від періоду членства у пенсійному фонді. Після 10 років членства пенсія становила 40 % від за­робітної плати і з кожним роком зростала на 2,4 %. Відповід­но після 35 років членства пенсійна виплата становила 100 % (максимум) службових виплат [14].

У Російській імперії на початку XX ст. було прийнято за­кон «Про пенсії робітникам державних гірничих заводів та рудників за рахунок роботодавців, винних у шкоді, завданій здоров’ю» (1901 р.) та закон «Про винагороду потерпілим ро­бітникам державних заводів унаслідок нещасних випадків» (1903 р.), що стосувалися соціального забезпечення [2].

До жовтневого перевороту 1917 р. на території Росії та України пенсійне забезпечення не враховувало вік, хоча вже з початку XX століття країни Європи враховували вік при ви­платах у соціальній сфері.

У Радянському Союзі, до якого Україна належала до 1991 р., пенсійного фонду, як окремої організації, не існувало. Начис­ленням і виплатою пенсій займалися установи соціального за­хисту населення.

В УРСР кошти для виплати пенсій формувались централізо­вано згідно з Законом СРСР «Про державні пенсії» від 1967 р. [6]. Тобто виплата пенсій забезпечувалася державою за рахунок коштів, які щорічно виділялися із державного бюджету СРСР, в тому числі і з бюджетних коштів фонду державного соціального страхування, які утворювалися із внесків підприємств, установ та організацій без будь-яких відрахувань із заробітної плати.

Для отримання пенсії за віком у Радянському Союзі грома­дянину необхідно було досягнути певної вікової межі. Насам­перед, щоб отримати пенсію за віком працівникам колгоспів потрібно було досягнути віку 65 років для чоловіків, а для жі­нок — 60 років. Водночас люди робітничих спеціальностей ви­ходили на пенсію значно раніше: чоловіки досягнувши віку 60 років, а жінки — 55 років. Згодом такі вікові обмеження було знято, адже така система встановлювала не рівні права виходу на пенсію різних верств населення. Постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про заходи по подальшому підвищенню благоустрою радянського народу» від 1967 р. було прийнято, що незалежно від соціального статусу громадянина на пенсію по віку чоловіки та жінки виходять при досягненні 60 та 55 років відповідно [12]. Законами СРСР «Про державні пенсії» та «Про пенсії і дотації членам колгоспів» передбачалося не лише єдиний вік виходу на пенсію, але й єдині вимоги до стажу. Для чоловіків стаж, який давав змогу отримувати пенсію по віку, становив 25 років. Для жінок цей стаж становив 20 років.

Таке поняття, як вислуга років, не поширюється на членів колгоспів, оскільки у колгоспному виробництві немає категорії працівників, в яких спад професійної працездатності характе­ризувався б не стажем роботи, а віком.

Пенсії по інвалідності внаслідок загального захворювання призначалися, як правило, при рівних вимогах до стажу (за­лежно від віку та незалежно від соціального статусу).

Пенсійне забезпечення здійснювалося на основі рішень дер­жавних органів експертизи працездатності, які були для всіх категорій населення. У СРСР використовувався єдиний перелік показників, за наявності яких інвалідність встановлювалася безтерміново.

У СРСР встановлювався мінімальний розмір пенсії, який у 1981 р. становив 70 карбованців у місяць. Такий мінімальний розмір пенсії утримувався до 1990 року [13]. З 1990 р., піс­ля розпаду СРСР, Україна почала переходити від командно - адміністративної економіки до ринкової.

На сьогодні процеси реформування економіки України не за­вершилися, проте 1990-1999 рр. були кризовими для системи соціального забезпечення України. З розпадом СРСР у країні почалися скачки інфляції. У системі соціального забезпечення створився дефіцитний бюджет. Інфляційні процеси не давали змогу акумулювати необхідну кількість коштів для виплати пенсій та соціальних допомог. Для забезпечення виконання За­кону України «Про пенсійне забезпечення» від 1991 р. було створено Пенсійний фонд України як самостійну фінансову структуру. Кошти фонду не включаються до державного бю­джету і не можуть бути використані на інші виплати пенсій і допомог [5].

Основним законом, у діяльності Пенсійного фонду України, до 2004 р. був Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 1991 р. З 2004 р. його замінив Закон «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 2003 р. [4].

На даному етапі становлення пенсійної системи України є нагальною необхідністю її реформування. Впродовж 1991­

1999 рр. було ухвалено понад 20 законів та декілька указів президента, котрі регулюють пенсійну систему. Проте недо­свідченість у сфері соціальної політики призвела до неспра­ведливості у цій галузі, адже особи, що сплачували внески, отримували пенсію на рівні з тим, хто не сплачував внески. Проведення пенсійної реформи є невід’ємною частиною пенсій­ної політики.

Джерела та література

1. Артюх Т. М. Страхування життя і його розвиток в Україні// Фі­нанси України. — 2000. — № 9.

2. Губар О. Є. Соціальне страхування у забезпеченні суспільного до­бробуту// Фінанси України. — 2002. — № 8.

3. Економічний словник/ За ред. П. І. Багрія, С. І. Дорогунцова. — К., 1973.

4. Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне стра­хування» від 09.07.2003 р, № 1058-ІУ.

5. Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 р. за № 1788-ХІІ.

6. Закон СРСР «Про державні пенсії» від 14.09.1967 року.

7. Закон СРСР «Про пенсії і допомогу членам колгоспів» від 15.07.1964 року.

8. Іваськевич І. О. Організація соціального забезпечення: Навч. посібник. — Тернопіль: Економічна думка, 2003.

9. Клапків М. С. З історії зародження національного страхового рин­ку// Фінанси України — 1998, № 1.

10. Оклей. До питання становлення і розвитку законодавства про пен­сійне забезпечення: історико-правовий аспект // Вісник Академії правових наук України. — 2006. — 2. — С. 239.

11. Пенсійна система України: Навч. посіб. / За заг. ред. Груш­ка В. І. — К.: Кондор, 2006. — С. 28.

12. Постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про заходи по по­дальшому підвищенню благоустрою радянського народу» від 26 вересня 1967 року.

13. Розпутенко І. В. Державні видатки в перехідних економіках — К., 1998.

14. Трубич С. Ю., Швець В. Є. Формування системи соціального стра­хування// Фінанси України. — 2000, № 2.

15. Якимів А. І. Формування і розвиток системи пенсійного забезпе­чення в Україні. — Львів: Афіша, 2003.

Анотації

Лопаков В. С. Істория развития пенсионного обеспечения в Украине.

Работа посвящена освещению истории развития пенсионно­страхового дела в Украине начиная со времен Ярослава Мудрого и до сегодняшнего дня. Рассмотрены развитие пенсионной сферы во времена Советского Союза и в первые годы независимости Украи­ны.

Lopakov V. S. A pension problem is in Ukraine.

The histories of pension-insurance business in Ukraine starting from the times of Yaroslav Mudryy up to now were studied. The de­velopment of the sphere of pension assurance at the times of Soviet Union and in the first year of the independence of Ukraine.

Похожие статьи