Головна Історія Інтелігенція і влада ВІДНОВЛЕННЯ ВЛАДИ ДИРЕКТОРІЇ УНР В ОДЕСІ
joomla
ВІДНОВЛЕННЯ ВЛАДИ ДИРЕКТОРІЇ УНР В ОДЕСІ
Історія - Інтелігенція і влада

УДК 94(477.74):329.7(=161.2)“1918”

О. Г. Шишко

У статті розглядається процес заняття без бою Одеси республі­канськими військами в грудні 1918 р. після переговорів і підпи­сання мирної угоди між представниками Директорії УНР та уряду гетьмана П. Скоропадського. Наслідком чого стало відновлення ци­вільних і військових органів влади Директорії УНР в місті. Визна­чаються позиції органів влади УНР і французького командування з приводу заняття Одеси військами УНР.

Ключові слова: УНР, Директорія, Антанта, гетьман, по­встання, військо, переговори, влада, консул, відозва, правопорядок.

Протягом 1918 р. в Одесі п’ять разів змінювалася влада. За цей час утворювалися й зникали нові органи влади, продовжу­вали діяти органи влади, обрані чи сформовані ще у 1917 р., робилися спроби перепідпорядкувати ці органи влади відповід­ но до нових умов чи й взагалі їх ліквідувати. Четвертою спро­бою у цьому переліку, після захоплення влади більшовиками та їх сателітами у січні, відновлення влади УНР разом з австро- угорською окупацією у березні, переходу влади до адміністра­ції Української Держави гетьмана П. Скоропадського у травні, стало нетривале відновлення влади Директорії УНР у грудні 1918 р. Метою цієї статті є дослідження особливостей процесу відновлення влади Директорії УНР в Одесі, де вже були при­сутні передові загони французьких військ, які виступали фор­постом для подальшої окупації України.

В радянській історіографії ця сторінка історії Одеси по суті не досліджувалася через те, що спочатку боротьба точилася між військами Директорії та гетьманськими військами, а згодом вже між військами Директорії та загонами Добровольчої армії за підтримки французьких військ. У новітній українській історіо­графії, зокрема представленій одеськими істориками, події цьо­го періоду знайшли своє відображення у праці В. Файтельберг - Бланка та В. Савченка та монографії авторства Т. Вінцковського та О. Музичка. У першій праці акцент зроблено на загостренні кримінальної ситуації у місті під час зміни влади та збройній боротьбі республіканських військ з добровольчими загонами російських офіцерів [1, с. 107-111]. У монографії, присвяче­ній І. Луценку, наголос зроблено на ролі цього видатного пред­ставника українського національного руху у процесах, які були пов’язані з утвердженням та нетривалим функціонуванням вла­ди Директорії УНР в Одесі [2, с. 161-167].

Протягом літа — осені 1918 р. все більшого розмаху в Укра­їні набував селянський повстанський рух, який був спрямо­ваний проти німецької окупації та режиму гетьмана П. Ско­ропадського. Створена 14 листопада 1918 р. Директорія УНР надала цьому руху, а також страйковій боротьбі, спротиву ін­телігенції організованого характеру. Центром повстання стала Біла Церква, основною метою — захоплення Києва й повален­ня влади П. Скоропадського. В той же час на просторах Ліво­бережної та Правобережної України у всіх містах рішеннями філій Українського Національного Союзу (УНС) гетьманська влада ліквідовувалась, а замість неї іменем того ж УНС фор­мувались органи влади УНР. На військові посади призначення відбувались згідно з наказами Директорії.

З розростанням повстанського руху про його підтримку за­явили кілька військових частин в Одесі. Одна з таких частин знаходилась на вул. Жуковського, ставши свого роду «держа­вою у державі». На будинку, де був розквартирований цей вій­ськовий підрозділ, майорів український національний прапор, на навколишніх стовпах щоденно вивішувались бюлетені та донесення «штабу Директорії». Всі спроби влади ліквідувати це «антидержавне вогнище» не дали бажаного результату. На­впаки, з наближенням військ Директорії до міста бойовий дух цих частин все більше зростав і вже вони становили загрозу самій владі [3]. За ініціативи Т. Яніва, який ще у 1917 р. ке­рував діяльністю молодіжної військової організації «Одеська Січ», восени 1918 р. була сформована й суто одеська військова одиниця — Перша студентська сотня охорони Одеси [4, с. 508].

10 грудня українські підрозділи зайняли казарми загонів Добровольчої армії на Канатній та Базарній вулицях, а 11 грудня, дізнавшись про наближення до міста значних сил рес­публіканських військ, взяли під охорону Державний банк та інші державні установи, в тому числі й штаб військового окру­гу. Бойовий дух цих частин передавався й українській громаді міста, серед якої запанував піднесений настрій [3].

10 грудня до Одеси почали прибувати невеликі кінні загони селян, які розташувалися на постоялих дворах на околицях міста та на Арнаутській вулиці. Протягом 11 грудня на вокзал «Одеса-Головна» почали прибувати ешелони військ Директо­рії УНР. Всього прибуло 9 ешелонів, які висадились у повно­му порядку й зайняли всі станційні приміщення. Крім цього,

4 ешелони зупинилось на Тираспольській заставі. Одночасно було зайнято й ст. «Одеса-Товарна», де було поставлено кара­ули українських вояків біля всіх пакгаузів. Причому війська прибували з двох напрямків, зі ст. Роздільна приблизно у кіль­кості 20 тис. осіб та по лінії з Бахмача, звідки рухалася одна дивізія. Третя окрема група рухалась на Тирасполь до кордону з Бессарабією. Всі ці війська були добре озброєнні, відзначали­ся зразковою дисципліною.

Проте далеко не всі мешканці Одеси з радістю чекали на прибуття республіканських військ. У місті з кожним днем зростали напруга й тривога, недовіра й розгубленість. До всьо­го загострилися стосунки між німецьким й польським гарні­зоном, доходило аж до збройних сутичок. Щоб зняти цю на­пругу, Міська дума обрала делегацію для ведення переговорів з командуванням республіканських військ. Такі переговори від­булись на ст. Вигода, під час яких думська делегація заявила, що її місія полягає в тому, щоб запобігти кровопролиттю у місті. Разом з думською делегацією у переговорах брав участь представник 3-го корпусу полковник Ізоргін, який за підсумка­ми перемовин підписав з представниками командування військ Директорії угоду про здачу міста без бою.

Згідно з положеннями цієї угоди ті чини 3-го корпусу, які визнавали «владу Директорії Української Народної Республі­ки» зараховувалися до лав «Української республіканської ар­мії». Ті, хто не хотів визнавати владу Директорії, повинні були залишити територію України без зброї або залишитись у місті на правах приватних осіб, відмовившись від українсько­го підданства. Військові чиновники зобов’язувались передати свої посади особам, вони мали бути призначені республікан­ською владою. Також угодою запроваджувався контроль з ме­тою недопущення вивозу народного майна з Одеси. Підписан­ня угоди відбулося за присутності й згоди членів думської делегації й УНС. Після підписання цієї угоди бойові дії було припинено [3].

Ввечері 11 грудня думська делегація разом з представниками командування військ Директорії — полковником Д. Філатьєвим (генерал-лейтенант російської армії), начальником 6-ї пішої ди­візії військ Директорії на Півдні України [4, с. 454-455], й вій­ськовим лікарем І. Луценком — повернулась до Одеси.

Одразу після її повернення у приміщені штабу 3-го Херсон­ського корпусу відбулась нарада, на якій були присутні чини штабу на чолі з генералом В. Біскупським, представники Ди­ректорії та УНС, а також всі три представники думської деле­гації. Нарада розпочалася з того, що командир 3-го корпусу генерал В. Біскупський заявив, що полковник Ізоргін не мав повноважень підписувати угоду про здачу міста, тому що був направлений у якості військового експерта при веденні пере­говорів щодо недопущення кровопролиття.

Така заява генерала спричинила напругу в роботі наради. У відповідь на дії генерала представник командування військ Директорії пред’явив ультимативну вимогу про надання оста­точної відповіді відносно дотримання угоди до 11.00 години вечора. Щоб розрядити обстановку члени думської делегації запропонували оголосити перерву, де вони провели нараду у Думі, та переговори з французьким консулом Е. Енно.

Врешті-решт об 11.00 годині вечора на центральному вокза­лі, у вагоні головного залізничного комісара А. Стрижевського відбулась нарада, на ній було заявлено, що угода підписана полковником Ізоргіним з перевищенням даних йому повнова­жень все ж таки має бути дотримана повністю. Це означало, що генерал В. Біскупський здає Одесу без бою, при цьому він у відставку не подавав, а був звільнений владою Директорії, яка призначила командиром 3-го Херсонського корпусу полковни­ка Д. Філатьєва [3].

Наступного дня відбулось засідання Міської думи, на яко­му думська делегація звітувала про результати своєї місії. Її звіт закономірно викликав великий інтерес та зібрав чимало публіки. А. Ліберман повідомив, що згідно із заявою пред­ставника 3-го корпусу у розпорядженні штабу корпусу не було сил, які могли б чинити збройний опір. Цей факт спрощував завдання для думської делегації, але, з іншого боку, породжу­вав питання, наскільки організованими й дисциплінованими були війська Директорії. Іншими словами, мова йшла про те, чи не будуть вони чинити насильство у місті. З цього приво­ду звітував член Бунду Н. Солостянський. Він зазначив, що війська були досить організованими й дисциплінованими, що визнали й представники штабу 3-го корпусу. Єдиним недо­ліком, на який вказали думці, була різна форма одягу військ Директорії [5].

Крім думської делегації, для зустрічі республіканських військ 11 грудня зранку виїхала делегація у складі представни­ків від УНС: Г. Сидоренка, А. Рощахівського, А. Стрижевсько­го та від Добровольчої армії з метою проведення переговорів щодо вступу республіканських військ до Одеси без спротиву міста. Отже сподівання на силу уряду гетьмана П. Скоропад­ського в Одесі виявилися марними.

Під час проведення наради щодо умов здачі міста члени думської делегації повідомили представників Директорії про те, що частина міської території зайнята військовими силами Держав Згоди, all грудня над готелем «Лондонська» було ви­вішено трьохкольоровий французький прапор. Цей факт пред­ставниками Директорії було взято до уваги [3].

Антанта почала нарощували свої військово-морські сили в ра­йоні Одеси ще у листопаді. Так, 16 листопада 1918 р. військові кораблі Антанти пройшли Дарданелли та направилися в усі пор­ти від Одеси до Новоросійська. 27 листопада на одеському рейді з’явився французький панцерник «Мірабо», британський крей­сер «Скермішер» та італійський крейсер «Аккордит». 9 грудня до одеського порту зайшов французький дредноут «Жюстіс» на чолі з адміралом Леже та загоном французької піхоти.

9 грудня 1918 р. було визначено мету інтервенції Антанти: забезпечити захист своїх інтересів та убезпечити Україну від дій більшовицьких сил з півночі. Для цього ставилося завдан­ня захопити бази на Чорному морі та рухатися з Бессарабії до басейнів Дніпра та Дону [6, с. 64]. Відповідно Німеччина зобов’язувалась вивести свої війська з території України.

Того ж 9 грудня до французького консула Е. Енно прибу­ла делегація одеських українців, які заявили йому, що вони мають повноваження від С. Петлюри. У відповідь Е. Енно зви­нуватив петлюрівський рух у більшовизмі й висунув умови негайно припинити будь-які воєнні дії й очікувати прибуття союзників на зайнятих позиціях. В той же час консул надав можливість членам делегації виїхати до штабу С. Петлюри та пообіцяв безпеку при їх поверненні [7].

Така позиція французького консула випливала з деклара­ції, яка була опублікована після його прибуття до Одеси, де він заявив, що союзники будуть боротися зі всіма елементами, які виступають проти пана гетьмана П. Скоропадського та його уряду. Також в декларації наголошувалось, що для союзни­ків уряд гетьмана П. Скоропадського є єдиним організованим апаратом влади на території України, ліквідація якого призве­де до поширення більшовизму. Такий стан речей влаштовував представників гетьманського уряду в Одесі. Так, зокрема, коли головнокомандувач флотом на Чорному морі адмірал Кельторн відвідав представника Ради міністрів в Одесі генерала Г. Рауха з метою з’ясувати якою є ситуація в місті, то йому було нада­но офіційну оцінку петлюрівського руху як більшовицького. Хоча в цій оцінці було одне уточнення, що зводилось до того, що, можливо, власне С. Петлюра та його два-три соратники є людьми порядними, але весь рух живиться виключно більшо­вицькими настроями [8].

11 грудня 1918 р., коли до Одеси прибували все нові й нові республіканські війська, французьке командування видало наказ такого змісту: «Війська Згоди, французькі й польські, беручи на себе підтримку порядку й спокою в частині міста, обмеженій Платоновським молом включно, Митною площею включно, північною частиною Ланжеронівської вулиці, північ­ною частиною Театрального провулку, Миколаївським буль­варом до готелю «Петроградський», східцями від пам’ятника Рішельє, Новим молом включно. По периметру виставляються пости на чолі з офіцером» [3].

В іншому французьке командування зайняло вичікувальну позицію. На перший погляд здавалося, що воно визнало факт вступу військ Директорії до Одеси. Насправді десант союзних військ в Україну затримувався, в тому числі через брак вугілля у місцях дислокації союзної ескадри. Висадка десанту союзни­ків розглядалася як привід до нового вирішення питання про владу.

А поки що французьке командування вело дипломатичну гру з Директорією. 11 грудня разом з представником французь­кого консула Серкалем до Одеси прибув В. Поплавко, якого у листопаді 1918 р. було призначено представником Директорії на переговорах з Антантою [2, с. 148]. Вже 12 грудня В. По­плавко разом з французькою делегацією відбув до ставки Ди­ректорії.

В самій Одесі Директорія відповідним наказом уповноважи­ла вести переговори з представниками Держав Згоди Д. Антоно­вича, колишнього міністра морських справ УНР, який прибув до Одеси 11 грудня та зайняв канцелярію генерала Г. Рауха. В той же день Д. Антонович відвідав морський штаб й мав бесіду з морським міністром Української Держави адміралом

А. Покровським. Д. Антонович запропонував А. Покровському залишитися на своїй посаді та доручив адміралу запропонувати всім чинам штабу і всім морським чинам відомства також за­лишитися на своїх посадах.

У ході розмови Д. Антонович детально ознайомив А. По - кровського з поглядами Директорії УНР, про які, на його дум­ку, в масах склалося викривлене уявлення. Д. Антонович на­голосив на тому, що Директорія буде прагнути до федерації з Росією і надалі буде боротися з більшовицьким рухом, всебічно прагнучи до наведення в Україні порядку й забезпечення спо­кою. Також Директорія прагне встановити контакт з Держава­ми Згоди щоб діяти у згоді з союзним командуванням. А. По - кровський розпорядився довести цю позицію Д. Антоновича до всіх чинів військово-морського штабу [3]. Однак після падіння Гетьманату адмірал уряду УНР не визнав та перейшов на бік білого руху.

Урочистий вступ військ Директорії УНР до Одеси було намі­чено на 12 грудня. Як і передбачалося, того дня зранку почали прибувати до Одеси головно із Застави підрозділи 1-ї дивізії бірзульської групи військ полковника Кобелька, в тому чис­лі кавалерія і артилерія. Біля вокзалу ці війська зустрічала українська влада на чолі з губернським старостою І. Луценком, комісаром Одеської залізниці А. Стрижевським, комендантом станції «Одеса-Головна» П. Древінським та ін. Війська про­ходили церемоніальним маршем під супроводом військового оркестру, який виконував український гімн та «Марсельєзу». Після цього війська відправлялись до казарм 14 та 15 полків на 3-тю станцію Великого Фонтану та до Сергієвського артиле­рійського училища.

Разом з військами до Одеси поверталася й цивільна влада. У місцях, де встановлювалася влада Директорії, відновлювали своє існування посади губернських комендантів, які діяли за Центральної Ради, та інші органи влади [5]. Станом на 12 груд­ня в Одесі було завершено процес формування нових органів влади та призначено їх очільників. Так, зокрема, Д. Антоно­вича було призначено представником Директорії у відносинах з іноземними державами в Одесі; І. Луценка — губерніальним комендантом Херсонщини; полковника Зінкевича — помічни­ком І. Луценка; полковника Д. Філатьєва — командувачем 3-го Херсонського корпусу; підполковника В. Змієнка — начальни­ком штабу 3-го Херсонського корпусу; голову місцевого відділу УНС А. Рощахівського — комісаром міста; Гукевича — поміч­ником комісара міста; М. Марченка — помічником комісара міста; генерала Горбова — комендантом міста, займав цю по­саду й до цього; сотника Т. Яніва — помічником коменданта міста; інженера А. Стрижевського — комісаром одеської за­лізниці; Г. Нянчура — губернським комісаром Херсонщини; Антоненка — повітовим комісаром; П. Базилевича — коміса­ром демобілізаційної комісії; І. Бутенка — комісаром пошти й телеграфу [5].

Центром нової влади став штаб воєнного округу. Тут роз­містились всі воєнні власті українців-республіканців. Сюди протягом всього дня з’являлись представники різних установ, організацій, заслуховувались донесення різних органів влади.

Іншим центром влади залишався вокзал «Одеса-Головна», куди прибув великий особливий вагон, у якому розмістилась штабна канцелярія українських частин. У сусідньому вагоні було влаштовано комендантське управління. Відповідно го­ловний пасажирський вокзал було взято під охорону україн­ськими підрозділами. На вокзалі було розклеєно відозви укра­їнською мовою. В одній з них, звертаючись до українського народу, Директорія повідомляла про те, що українські війська повалили гетьманський уряд, що віднині відміняються всі за­кони і розпорядження гетьмана. У цій же відозві містилось звернення до українського народу не влаштовувати єврейських погромів, тому що євреї за Україну. У другій відозві містилось звернення до всіх народів світу, які мають демократичний спо­сіб правління, з тим щоб вони не чинили перепон українському народу у його прагненні до самостійного життя [5].

До жителів Одеси зверталась і місцева влада. Зокрема

12 грудня І. Луценко видав українською мовою наказ, у якому повідомляв про те, що 12 грудня до Одеси вступили республі­канські війська і влада в Одесі перейшла до рук Директорії Української Народної Республіки. Далі у наказі мова йшла про відновлення законів, які були видані Українською Централь­ною Радою, та про склад нових органів влади.

Особливий наголос у документі було зроблено на заходах влади, які мали на меті забезпечити правопорядок у місті й не допустити розгулу злочинності. «Для того, щоб зупинити всі анархістські виступи, заявляю, що мною прийнято найрі - шучіші заходи, згідно праву, яке мені дала Директорія, щодо запровадження воєнного та облогового стану. Для проведення зборів необхідно мати дозвіл комісара міста, інакше учасники цих зборів будуть арештовані і віддані до воєнного суду», — на­голошував І. Луценко [5].

Українською мовою 12 грудня видав два накази комісар міс­та А. Рощахівський, до відання якого було передано «Народну охорону», таку назву тепер отримала «Державна варта». В пер­шому наказі комісар міста покладав обов’язки інспектора вар­ти на пана Савицького, у другому мова йшла про те, що І. Лу - ценко не давав розпоряджень про роззброєння варти. Навпаки, комісар міста зібрав всіх вищих чинів варти і запропонував їм залишитись на своїх місцях і прийняти всі необхідні заходи за­для охорони порядку у місті. Більше того, він повідомив, що на допомогу варті будуть спрямовані військові підрозділи.

Того ж дня з’явився наказ підполковника В. Змієнка, де той зобов’язував комендантське управління направити патрулі на Преображенську та Троїцьку вулиці й не допускати ніяких маніфестацій, що в час перехідного періоду, можуть вилитись у анархістські виступи. Більше того, згідно наказу В. Змієнка у бойовій готовності трималися бронеавтомобілі. Навіть роз­глядалося питання про звернення до німецького командування про надання допомоги в охороні міста.

Ці заходи були пов’язані з тим, що в Одесі зміною влади за­вжди користувалися кримінальні елементи, які, відчувши по­слаблення влади, перетворили ніч на 12 грудня у ніч убивств, грабунків, набігів й стрілянини. Тому перші особи нової влади змушені були на перше місце поставити боротьбу з анархією й злочинністю [5]. Тим більше, що 12 грудня на загальних збо­рах представників трудових колективів було прийнято рішення про звільнення політичних арештантів. Але до маніфестації ро­бітників приєдналися непролетарські елементи, які спровоку­вали безлад, під час якого з Бульварної дільниці та тюрми було звільнено велику кількість кримінальних злодіїв [1, с. 109].

Відповідно до наказу Директорії на всій території України був оголошений воєнний стан, а вузлових, станціях та міс­тах було запроваджено облоговий стан. Цей наказ 12 грудня 1918 р. було продублювало командиром 3-го корпусу отаманом Д. Філатьєвим. Зокрема в наказі облоговий стан в одеському градоначальстві запроваджувався з 24 години 13 грудня й об­меження мали діяти з 9 вечора до 6 ранку «з метою дотриман­ня порядку та забезпечення безпеки громадян». Наказом за­боронялись будь-які збори, мітинги й маніфестації без дозволу комісара міста [9]. Єдине, що могла пообіцяти нова влада в особі І. Луценка, так це не застосувати його в повній мірі за умови дотримання спокою у місті [5].

В наступні дні акцент у діяльності влади Директорії УНР змістився у бік відносин з французьким командуванням, яке з наближенням основних військових підрозділів все більше роз­ширювало територію своєї присутності у місті, та врешті-решт висунуло вимогу республіканським військам й усій україн­ській владі взагалі залишити місто. Отримавши від української влади рішучу відмову, французьке командування організувало загони Добровольчої армії, що вже знаходились на суднах й були готові вийти у море, для збройної боротьби з військами Директорії. Після двох днів запеклих боїв на вулицях міста війська Директорії отримали наказ залишити Одесу.

Таким чином, повстанський рух, що охопив майже всю Укра­їну, призвів до повалення влади гетьмана П. Скоропадського та відновлення влади Директорії УНР. Вже 10-11 грудня до Оде­си почали прибувати республіканські війська, а 12 грудня було сформовано нові органи української влади. Причому вступу військ Директорії до міста передували переговори представни­ків місцевого самоврядування та військового командування з командуванням республіканських військ щодо уникнення кро­вопролиття, за підсумками що було укладено угоду про здачу міста без бою. Проте на той час прибережна частина міста вже була зайнята військами Антанти, до планів якої входило зна­чне розширення зони окупації, що означало неминучий кон­флікт з владою Директорії. Після прибуття до Одеси основного контингенту французьких військ влада Директорії у місті та республіканські війська змушені були з боями залишити місто. Відповідно подальшого дослідження потребує питання націо­нального будівництва після відновлення влади Директорії УНР та україно-французьких відносин, в епіцентрі яких опинилася на той час Одеса.

Джерела та література

1. Файтельберг-Бланк В., Савченко В. Одесса в эпоху войн и револю­ций. 1914-1920: Очерки / В. Файтельберг-Бланк, В. Савченко. — Одесса: Optimum, 2008. — 336 с.

2. Вінцковський Т., Музичко О. Іван Митрофанович Луценко (1863- 1919): український націєтворець / Тарас Вінцковський, Олександр Музичко. — К.: Гамазин, 2013. — 352 с.


3. Одесский листок. — 1918. — 12 декабря (29 ноября).

4. Тинченко Ярослав. Офіцерський корпус армії Української Народ­ної Республіки (1917-1921). — К.: Темпора, 2007. — Кн. 1. — 535 с.

5. Одесские новости. — 1918. — 13 декабря (30 ноября).

6. Мельтюхов М. И. Бессарабский вопрос между мировыми войнами (1917-1940 гг.) — М.: Вече, 2010. — 464 с.

7. Одесский листок. — 1918. — 10 декабря (27 ноября).

8. Одесский листок. — 1918. — 11 декабря (28 ноября).

9. Одесские новости. — 1918. — 14 (1) декабря.

Анотації

Шишко А. Г. Восстановление власти Директории УНР в Одессе.

В статье рассматривается процесс занятия без боя Одессы ре­спубликанскими войсками в декабре 1918 г. после переговоров и подписания мирного соглашения между представителями Директо­рии УНР и правительства гетмана П. Скоропадского. Следствием чего стало восстановление гражданских и военных органов власти Директории УНР в городе. Определяются позиции органов власти УНР и французского командования по поводу занятия Одессы во­йсками УНР.

Ключевые слова: УНР, Директория, Антанта, гетман, восста­ние, армия, переговоры, власть, консул, воззвание, правопорядок.

Shyshko О. G. Restoration of power of Ukrainian People’s Repub­lic Directory in Odesa.

The article deals with the process of capturing Odesa without any fight by the republican forces in December 1918 after the negotia­tions and signing of peace agreement between the representatives of the UPR Directory and government of hetman Skoropadsky. Its con­sequence was the restoration of civilian and military bodies of gover­nance of the UPR Directory in the city. The attitude of UPR govern­mental bodies and French headquarters toward capture of Odesa are also defined.

Key words: Ukrainian People’s Republic, Directory, Entente, Het­man, rebellion, army, talks, power, consul, appeal, law and order.


Похожие статьи