Головна Історія Інтелігенція і влада ВНЕСОК В. Н. СТАНКО У РОЗВИТОК ЕТНОЛОГІЇ В ОДЕСІ
joomla
ВНЕСОК В. Н. СТАНКО У РОЗВИТОК ЕТНОЛОГІЇ В ОДЕСІ
Історія - Інтелігенція і влада

Л. М. Іваніченко

Ключові слова: С. І. Цветко, В. Н. Станко, В. О. Колесник, бол - гаристика, етнологічна школа, біціллієзнавство.

Ключевые слова: С. И. Цветко, В. Н. Станко, В. А. Колесник, болгаристика, этнологическая школа, бициллиеведение.

Key words: S. I. Tsvetko, V. N. Stanko, V. A. Kolesnik, bolgaristics, ethnological school.

Про Володимира Никифоровича Станко як видатного ар­хеолога та освітянського діяча вже було написано ряд ста­тей, тому автор вирішив по мірі можливості розкрити діяль­ність В. Н. Станко як етнолога за час його перебування в Одесі з 1993 по 2006 р. Саме в цей період В. Н. Станко відроджує етнологічну школу в Одесі, яка припинила свою діяльність ще в 30-ті рр. XIX ст. Тому метою даної статті є, передусім, макси­мальний показ внеску вченого у розвиток етнологічної школи. Разом з тим простеження стану розвитку етнології в Одесі є необхідним для створення загального уявлення про стан етно­логії в Україні і виокремлення ряду своєрідних питань, якими займаються вчені південного регіону.

Для розкриття поставлених завдань було використано праці як самого В. Н. Станко [12; 8; 9; 10; 13; 15], так і тих авторів, що на основі деяких відомостей коротко описали досягнення вченого у галузі етнології [3; 5; 6; 11; 14; 16].

Взагалі, вивчення етнографії болгар Південної України по­чалося ще з XIX ст. вченими Новоросійського університету, Одеським товариством історії та старожитностей, Головним статистичним комітетом Новоросійського краю, Історико - філологічним товариством при Новоросійському університеті [2, с. 13]. Така увага до проблем етнографії болгар Новоросій­ського краю вже в XIX ст. пояснюється тим фактом, що Одеса у відомому значенні стала центром болгарської колонізації у Росії, центром болгарської культури і, відповідно, центром нау­кової болгаристики на півдні країни. Не послаблюється інтерес до етнографії болгар краю і після Жовтневої революції. Важли­вим науковим центром по цій проблематиці у 20-ті рр. XX ст. стає Одеська комісія краєзнавства. У 20-ті — початку 30-х рр. вивчення етнографії болгар Південної України пов’язано пере­дусім з ім’ям професора Одеського сільськогосподарського ін­ституту С. I. Цвєтко (Квєтко). Цей дослідник своїми статтями відкривав цілі напрямки в етнографії болгар діаспори. Однак у 1933 р. С. I. Цвєтко був заарештований і відправлений у висил­ку [2, с. 16]. З цього часу на довгі роки традиція етнологічної болгаристики в Одесі переривається.

Справжнє відродження цього напрямку відбулося лише з початком 90-х рр. і пов’язано з діяльністю В. Н. Станко, коли він працював на кафедрі історії стародавнього світу та середніх віків.

Важливим чинником, який вплинув на тематику досліджен­ня вченого, було його походження. Володимир Никифорович з самого дитинства виховувався у традиційному болгарському етнічному середовищі, його рідною мовою була болгарська [1]. Тому не дивно, що В. Н. Станко постійно слідкував та опіку­вався розгортанням національного відродження серед болгар­ського народу. Професор був глибоко переконаний, що націо­нальна інтелектуальна еліта зобов’язана постійно турбуватися про культурно-просвітницький розвиток болгарської діаспори. Саме це може стати основою для збереження та продовження традицій.

У 1993 р. вчений створює та очолює кафедру археології та етнографії України. В тому ж році при кафедрі ним була ство­рена Лабораторія археології та етнографії Степової України.

Під керівництвом В. Н. Станко було захищено кілька канди­датських дисертацій, присвячених етнографії болгар України, серед яких були — «Календарна обрядовість болгар та гагаузів Південної України», «Кримські болгари в XIX — на початку XX століття: історія та культура» [3].

Крім цього, на історичному факультеті в різні роки В. Н. Станко читав курси «Основи етнографії» та «Етнологія», широко використовував етнографічні матеріали при читанні курсів «Історія первісного суспільства», «Політогенез давнього населення України» та ін.

З 1995 р. В. Н. Станко ініціює та очолює разом з доктором фі­лософських наук В. О. Колесник Одеське науково-дослідницьке товариство болгаристів. Членами Дружності були також викла­дачі історичного факультету ОДУ А. А. Прігарін, А. В. Шаба - шов, А. І. Ганчев, В. Г. Кушнір, також студенти-болгаристи. Це об’єднання дослідників стає поважною складовою Асоціації болгар України і разом з тим користується авторитетом у колі болгаристів [4, с. 199]. А з 2003 р. виходить перший випуск збірника «Одеська болгаристика: науковий щорічник Одесько­го наукового товариства болгаристів» [5, с. 53], відповідальним редактором якого є В. Н. Станко.

Важливою віхою для розвитку болгаристики та відроджен­ня позицій слов’янської філології в Одеському університеті стало створення у тому ж 1995 р. болгарського відділення на філологічному факультеті (зав. відділення В. О. Колесник) [4, с. 200]. Студенти цього відділення багато разів проходили ста­жування у Болгарії. Особливого значення для міжнародного співробітництва мав приїзд в Україну у 1998 р. посла Респу­бліки Болгарія Олександра Димитрова. 14 жовтня відбулася зустріч ректора ОДУ В. А. Сминтини з послом. На зустрічі також були присутні В. Н. Станко та В. О. Колесник. Між ОДУ та університетами Болгарії було підписано чотири угоди про співробітництво, які стосувалися також і болгарського відді­лення [6, с. 1].

Викладачі спеціальності «Болгарська філологія» разом з болгарами-етнорафами історичного факультету почали працю­вати над спільною науковою темою — «Матеріальна та духовна культура болгарських переселенців Півдня України». Видано декілька монографічних робіт серії «Матеріальна та духовна культура болгар України» та «Българските говори в Украйна», присвячені дослідженню болгарських сіл [4, с. 200]. Це були комплексні етнографічні експедиції, які регулярно проводила кафедра археології та етнології ОНУ в рамках польової прак­тики студентів під наглядом В. Н. Станко. Результатом однієї з таких експедицій під керівництвом А. В. Шабашова став ви­хід у світ першого монографічного описання культури та по - буту окремо взятого болгарського села — Kиpнички [7]. Про­фесор В. H. Станко був головним редактором цієї книги, яка по суті є оригінальним виданням. Дана робота була задумана як перша книга в серії «Матеріали та дослідження по етногра­фії бессарабських болгар». У процесі дослідження с. Kиpнич - ки була виділена ойконімічна група як структурна одиниця болгарської етнічної групи. Встановлено, що населення даного поселення представляє одну з найбільш типових і численних етнографічних груп болгар Бессарабії — балканців, які пере­селилися з Болгарії на сучасні території проживання в період 1828-1830 рр. У дослідженні простежені ті особливості куль­тури та пробуту с. Kиpнички, які носять загальноболгарський, субетнічний характер, а також ті, що сформувалися вже у Бес - сарабії під впливом специфічних умов етнокультурного розви­тку та властиві тільки цій етнічній мікроспільноті ойконіміч- ної групи кирничан. Автори дійшли висновку, що, незважаючи на вплив іноетнічного оточення, традиційні форми культури стійко збереглися у побуті болгарського села [7, с. 262-263]. Поряд з с. Kиpнички були також досліджені села Євгенівка, Kубей, Огороднє та інші.

Сам В. H. Станко написав низку наукових праць, пов’язаних з етнографічним вивченням болгар. Важливі відомості по вивченню болгарської діаспори південної частини України були опубліковані під такими назвами: «Изучение системы кровного родства у болгар Южной Украины» (1QQ1) [8], «Этнографическое изучение болгар Южной Украины в Одес­ском университете: методика и направление исследований» (1QQ6) [Q], «Этнологическая болгаристика в Одесском универ­ситете» (1QQQ) [2], «Материалы по греко-болгарским переселе­ниям из Румелии в Северное Причерноморье 1801-1806 гг.» (2006) [10] та інші.

У своїх працях В. H. Станко показав ті напрямки дослі­дження, якими займається одеська етнологічна школа. Серед найактуальніших проблем вивчення етнографії болгар Украї­ни та Молдови були виділені: дослідження переселення болгар у Північно-Західне Причорномор’я з точки зору визначення місць виходу прабатьківщини конкретних груп переселенців, аналіз субетнічної структури болгарської діаспори, вивчення системи термінів спорідненості.

Одна з найважливіших проблем — вивчення систем термінів спорідненості болгар Південної України. В результаті проведе­них польових досліджень були оброблені матеріали всіх бол­гарських поселень Одеської, Кіровоградської та Миколаївської областей. Вивчення термінології та системи спорідненості не тільки дозволило пролити світло на цілу низку проблем етно­графії болгар України і болгар в цілому: типологію самої сис­теми спорідненості, суспільні та шлюбно-сімейні відносини, етнографічне районування та вивчення місць формування груп мігрантів у Північне Причорномор’я, етногенез, етнічну історію та етнічні зв’язки, але і поставити та подивитися по-новому на багато теоретичних проблем етнології [2, с. 19].

Наступною проблемою, на яку звернули увагу одеські етнографи-болгаристи є структура болгарської етнічної групи в Україні та Молдові. Вперше у вітчизняній науці вчені постави­ли питання про структуру етносу [2, с. 21].

Крім вище вказаних проблем, в рамках історичного факуль­тету ведуться і конкретні етнографічні дослідження, які тор­каються різних сторін життя етносу. Це передусім вивчення матеріальної культури болгар України, яке проводиться в рам­ках комплексного дослідження слов’янських народів Південної Бессарабії та Північно-Західного Причорномор’я, що дозволило виявити як загальнослов’янський компонент у культурі, так і конкретну специфіку останніх [2, с. 22].

З цього можна зробити висновок, що болгарська етнічна гру­па стала свого роду етнографічним полігоном, на якому емпі­рично вивчаються і в результаті такого дослідження постають важливі проблеми, на які раніше практично не звертали увагу спеціалісти.

Вивчаючи етнографічну специфіку болгар, В. Н. Станко ні­коли не забував про свою «малу» батьківщину — рідну Тернів­ку. «Де б не опинився В. Н. Станко, долею Тернівки він продо­вжував цікавитися не менше, ніж чиновниками та відкриттями в області кам’яного віку». У 1995 р. спільно з болгарськими, грецькими та українськими вченими він почав комплексне до­слідження Тернівки. «У пошуках коренів» ним були виявлені та введені у науковий обіг нові документальні джерела по мину­лому та культурі болгар Північного Причорномор’я [11, с. 11]. Крім того, В. Н. Станко вдалося відтворити сюжети виник­нення колонії Тернівка та ранніх етапів її розвитку. У 2004 р. спільно з Є. С. Самарітакі, Є. А. Уваровою та О. А. Прігаріним вчений видав в Одесі перший том документів та матеріалів з історії Тернівки (1792-1822) [12]. У 2006 р. ця книга була пе­ревидана у Миколаєві [13].

Вчений також був одним з основних організаторів великих міжнародних конференцій, присвячених проблемам болгарис - тки — «Україна і Болгарія: віхи історичної дружби», міжна­родної конференції, присвяченої 120-літтю визволення Болга­рії від османського іга та відродженню болгарської державності (1999) та ще двох — «Болгари у Північному Причорномор’ї» (2005, 2007).

Що стосується першої конференції, її проведення мало важ­ливе значення. Проблематика охоплювала не тільки явища, пов’язані з визвольною боротьбою прогресивних сил того часу, але і багато інших аспектів історичних зв’язків болгарського і українського народів протягом багатьох століть від початку першого тисячоліття н. е. і до наших днів.

Робота конференції була організована у трьох секціях: «Україна і Болгарія: історія та сучасність», «Формування бол­гарської діаспори на Україні», «Етнокультурні зв’язки: станов­лення та розвиток у сучасних умовах». Остання секція в свою чергу розподілялася на дві підсекції: 1. Етнологія, 2. Мова та література [2, с. 7].

Величезним досягненням В. Н. Станко була організація та проведення дев’ятої та десятої міжнародних конференцій «Бол­гари у Північному Причорномор’ї». Справа в тому, що перші сім конференцій ініціювали та провели співробітники універси­тету Велико-Тирново «Св. Св. Кирила та Мефодія» за підримки Болгарської академії наук та Агенції болгар на чужині. Про­тягом 1991-2033 рр. вийшло 8 томів матеріалів «Бьлгарите в Северното Причерноморие: изследования и материали». З до­повідями на цих форумах виступили провідні фахівці з Болга­рії, Румунії, Молдови та України, котрі ознайомили науковців з основними напрямками і результатами досліджень історії й культури болгарської діаспори.

Тому наступну конференцію в Одесі, як традиційному цен­трі болгарського інтелектуального життя, потрібно було про­вести на належному рівні, що і вдалося зробити В. Н. Станко.

Перенесення зустрічей до цього міста ініціювало саме Одеське наукове товариство болгаристів.

X форум (14-15 вересня, 2007 р.), до якого прилучилися OHУ імені I. I. Мечникова, Тараклійський державний університет (Молдова) й Асоціація болгар України відбувся теж в Одесі у межах проведення V Всеукраїнського болгарського собору [14, с. 226]. Тоді зібралося понад 50 фахівців з України, Болгарії, Росії, Молдови, Шмеччини. Крім того, участь у зустрічі взяли представники освітянської та культурно-просвітницької еліти болгар України. Відкривав же конференцію віце-президент Рес­публіки Болгарія А. Марін. Тоді ж він нагородив В. H. Станко медаллю «Паїсія Хілендарського» за багаторічний активний внесок у розробку болгарської науки й культури і виховання нових поколінь фахівців. Проводилася конференція по трьох секціях: «!сторія», «Етнологія», «Літературо - та мовознав­ство». Також відбувся «круглий стіл» «Біціллієзнавство в між­народному інтелектуальному просторі: стан та перспективи», що стосується наукової спадщини П. М. Біціллі (1879-1953) — ученого найширшого творчого діапазону, діяльність якого була пов’язана з Hоворосійським та Софійським університетами. Потрібно сказати, що ще у 1999 р. на базі історичного факуль­тету OHУ були проведені III історіографічні читання, присвя­чені 120-річчю від дня народження П. М. Біціллі. Головою орг­комітету був професор В. H. Станко. Ці читання стали першою регіональною конференцією біціллієзнавців. Проведення ж «круглого столу» на конференції 2007 р. стало першим між­народним форумом біціллієзнавців [14, с. 229].

Таким чином, завдяки об’єктивним причинам та зусил­лям В. H. Станко в Одеському університеті сформувався етно - болгаристичний напрямок. Зародження етнологічної болгарис - тики відбувалося не під впливом географії чи фольклористики, а під впливом проблематики історії первісного суспільства. Тому є природним, що біля витоків одеської болгаритсики сто­яв відомий фахівець з археології та історії первісного суспіль­ства — В. H. Станко. Як зазначає А. В. Шабашов, невдовзі після зародження етноболгаристики на історичному факульте­ті простежується бурхливий розвиток даного напрямку, який він визначає як «сплеск». Більш того, цей напрямок сприяв становленню етнології в Одесі в цілому та подальшому вивчен­ню культури інших етнічних груп Південно-Східної Європи [5, с. 41].

Окрім етнологічного вивчення болгар, В. Н. Станко був учасником дослідницької програми «Греки Півдня України», яка була розпочата 3-16 листопада 2001 р. Це був перший етап виконання п’ятирічного дослідницького проекту Одеської філії Грецького фонду культури (ОФГФК), спрямованого на всебіч­не вивчення історії, культурно-побутових традицій і сучасного стану представників даної етнічної групи в місцях їх компак­тного проживання (Крим, Приазов’я, Південно-Західна Укра­їна). Згідно з проектом ОФГФК, перша історико-етнографічна експедиція була проведена в АР Крим [15, с. 534]. У складі експедиції працювало 10 співробітників: Є. Самарітакі (керів­ник); В. Н. Станко, О. А. Прігарін (ОНУ імені І. І. Мечникова), М. А. Араджіоні (Кримське відділення Інституту сходознавства НАН України), С. А. Лазаріді і І. А. Андрющенко (Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського), О. А. Ла­заріді (Таврійський центр елліністики «Ельпіда»), Л. А. Лига - нова (Донецький обласний краєзнавчий музей), І. А. Наумова (мистецтвознавець, м. Донецьк), В. Г. Борисенко (музичний фольклорист, м. Миколаїв). Збір польового матеріалу здійсню­вався за допомогою методу вибіркового опитування населення; проведена етносоціальна паспортизація грецького населення за даними господарських книг (с. Садове); зібрана колекція фото­графій з більше ніж 200 одиниць, які датуються кінцем ХІХ ст. [15, с. 535]. Під час цієї історико-етнографічної експедиції був зібраний оригінальний матеріал, що дозволяє характеризувати виразність традиційно-побутової культури різних груп крим­ських греків, а також її трансформацію протягом ХХ ст. До результатів роботи також відноситься масив зафіксованих сі­мейних переказів, що дозволяють заповнити окремі прогалини в базі письмових джерел, а також виявити ставлення представ­ників цієї етнічної групи до глобальних колізій історичного процесу. Попереднє картографування явищ культури і окремих груп грецького населення Криму, розпочате під час експедицій­них робіт, показує складність внутрішньоетнічної структури в її історичній динаміці. Отриманий матеріал є важливим джере­лом для вивчення етногенезу та етнічної історії християнського населення Криму, проблеми формування територіальної групи нових кримських греків і дослідження їх традиційних культур [15, с. 536].

В різні роки В. Н. Станко здійснив редагування близько 15 наукових збірок та монографій, присвячених етнографічно­му вивченню болгар та проблемам етнографії Степової Украї­ни взагалі. За його активною підтримкою виходили друком : «Історичне краєзнавство Одещини» (1992-1995), «Етнографія Півдня України», «Археология и этнология Восточной Европы. Материалы и исследования» (1997-2002), «Одеська болгарис - тика» (2006), «Българите в Северното Причерноморие: изсле - дования и материали» (2006) [16, с. 329].

Отже, діяльність В. Н. Станко по відродженню етнологічної школи в Одесі простежувалася у таких напрямках: створення та керівництво науковими товариствами, підрозділів етноло­гічного спрямування; участь та контроль за етнографічними розвідками болгарських поселень південного регіону України; редагування наукових праць з етнології та написання власних; участь у дослідницьких програмах, проведення конференцій з проблем болгаристики.

Вище перелічене підтверджує, що В. Н. Станко зробив вели­кий внесок у вивчення болгарської діаспори Одеси, порівнюючи з іншими болгарськими поселеннями степового Причорномор’я. Найбільшою заслугою вченого є те, що він зумів відродити ет­нологічну школу в Одесі і зробити все для її піднесення на новий рівень. Зусилля вченого сприяли формуванню етнобол- гаристичного напрямку в Одесі. Тому діяльність В. Н. Станко у цьому руслі потрібно дослідити більш глибоко з перспективою створення монографії.

Джерела та література

1. Автобиография. Архів відділу кадрів ОАМ. В. Н. Станко. Личные дела уволенных сотрудников за 1960/61 год. На 221 листах.

2. Станко В. Н., Шабашов А. В. Этнологическая болгаристика в Одес­ском университете // Україна і Болгарія: віхи історичної дружби (матеріали міжнародної конференції, присвяченої 120-річчю визво­лення Болгарії від османського іга). — Одеса, 1999. — С. 13-27.

3. Диханов В. Я. Календарна обрядовість болгар та гагаузів Південної України: Автореф. дис. ...канд. іст. наук. — К, 2001; Носкова І. А. Кримські болгари в ХІХ — на початку XX століття: історія та культура: Автореф. дис. .канд. іст. наук. — Одеса, 2003.

4. Всеукраинской болгарской ассоциации — 10 лет. — Одесса: Маяк, 2003. — 212 с.

5. Шабашов А. В. Етнологічна болгаристика в Одеському (Новоро­сійському) університеті: уроки і перспективи // [електронний ре­сурс]. — Режим доступу до тексту: _ЬІЇ8'Ьгеат_123456789_829_1_ 7ар_ІБІ;_16_35-54 %2Ь. — 2005, С. 35-54.

6. Вперше в історії ОДУ // Одеський університет. — 1998. — № 9. — С. 1.

7. Дыханов В. Я., Шабашов А. В. Очерки истории и этнографии села Кирнички в Бессарабии (Отв. ред.: Станко В. Н.). — Одесса: Гер­мес, 1998. — 263 с.

8. Станко В. Н. Изучение системы кровного родства у болгар Южной Украины // Болгаристика в системе общественных наук: опыт, уроки, перспективы. 2-е Дриновские чтения. — Харьков, 1991. — С. 150-151.

9. Станко В. Н., Шабашов А. В. Этнографическое изучение болгар Южной Украины в Одесском университете: методика и направле­ние исследований // ЗІФ. — 1996. — Вип. 3 — С. 79-86.

10. Станко В. Н., Самаритаки Е. С., Пригарин А. А. Материалы по греко-болгарским переселениям из Румелии в Северное Причерно­морье 1802-1806 гг. // БСП. — 2006. — Т. 9. — С. 209-224.

11. Ганчев А., Пригарин А. А. Письма С. И. Цветко Н. С. Державину 1927-1929 гг. // Одеска българистика. — Вип. У-УІ. История. — С. 11-17.

12. Станко В. Н., Самаритаки Е. С., Уварова Е. А., Пригарин А. А. Терновка: документы и материалы по истории (1792-1822). — Т. 1. — Одесса, 2004.

13. Станко В. Н., Самаритаки Е. С., Уварова Е. А., Пригарин А. А. Терновка: документы и материалы по истории. (1792-1822). — Николаев, 2006. (Переиздание).

14. Т. М. Попова, О. А. Прігарін. Х міжнародна наукова конферен­ція «Болгари у Північному Причорномор’ї» // Хроніка наукового життя. — С. 226-229.

15. Станко В. Н., Араджіоні М. А., Самарітакі Є. С., Прігарін О. А. «Греки Півдня України»: інформація про початок дослідницької програми // ЗІФ. — 2002. — Вип. 12. — С. 534-536.

16. Агбунов М. В., Дзиговський О. М., Шабашов А. В. Володимир Никифорович Станко // Лукомор’я: археологія, етнологія, історія Північно-Західного Причорномор’я. — Вип. 3. — Одеса, 2009. — С. 327-343.


Иваниченко Л. М. Вклад В. Н. Станко в развитие этнологии в Одессе.

В данной статье описывается вклад В. Н. Станко как этнолога. Именно этот выдающийся ученый смог возродить этнологическую школу в Одесском университете имени И. И. Мечникова, в част­ности, направление этнологической болгаристики.

Ivanichenko L. M. Contribution of V. N. Stanco to the develop­ment of ethnology in Odessa.

This article describes the contribution of V. N. Stanko as an eth­nologist. It was this distinguished scientist that was able to revive the ethnological school in the name of the University of Odessa I. I. Mech - nikov, but partially, the direction of ethnological bolgaristiks.