Головна Історія Інтелігенція і влада ДІЯЛЬНІСТЬ BІДOMИX MOHAPXICTIB УКРАЇНИ (1907-1913 PP.)
joomla
ДІЯЛЬНІСТЬ BІДOMИX MOHAPXICTIB УКРАЇНИ (1907-1913 PP.)
Історія - Інтелігенція і влада

А. О. Якуніна

Ключові слова: монархія, партія, влада, программа.

Ключевые слова: монархия, партия, власть, програма.

Key words: a monarchy, party, the power, the program.

На сьогоднішній день в Україні існує понад 300 політичних партій. Кожна із них бере свої давні корені з початку ХХ ст. Дещо змінилися програмні вимоги відповідно часу. Разом з тим поки що немає монархічних партій України. Але вони були до революцій 1917 р., і їх існування в Україні періодично нагадує про себе.

Дана стаття присвячена діяльності монархістів України 1907-1914 рр. та їх спробам захистити самодержавний устрій.

Розробивши програми, монархісти намагалися втілювати їх у життя як на державному, так і на побутовому рівні, проводя­чи роботу серед певної частини населення. Значний внесок у цю роботу зробили і монархісти України. Ми дослідили діяльність


60 членів монархічних партій на території України. Серед них українців було 27, росіян — 20, грузинів — 1, білорусів — 2, один охрещений єврей та ін. За професійною належністю: вій­ськових вищих рангів — 6, священнослужителів — 7, профе­сорів і доцентів — 11, а також археологи, інженери, купці, педагоги, письменники, землевласники, чиновники, журналіс­ти тощо. Вони проводили політичну і культурно-просвітницьку роботу серед різних груп населення, направлену на зміцнення позицій самодержавства. При цьому вони покладали особливо великі надії на підростаюче покоління і монархічно налашто­вану частину селян.

Теоретичне обґрунтування необхідності відновлення духо­вного життя російського суспільства було зафіксовано у всіх програмних документах правих партій і організацій.

В період між двома революціями праві активізували свою ді­яльність у навчальних закладах Російської імперії. Вони брали участь у перетвореннях початкової і середньої школи. Займа­лися питаннями розвитку академічного руху у вищій школі, запровадили науково-педагогічне товариство. Праві збиралися, за їх словами, створити «здорову руську національну школу» [1] під керівництвом і наглядом церкви і уряду. Для здійснен­ня цієї мети праві партії і союзи виступали з численними про­ектами і деклараціями, направленими на корегування урядо­вої політики з даного питання. Різке невдоволення школою, «влаштованою безвідповідальною бюрократією», висловлювали депутати III Думи. Питання освіти розглядалися IV Всеросій­ським з’їздом об’єднаного руського народу (1907 р.), Монар­хічним з’їздом руських людей у Москві (1909 р.), Нижнього­родською нарадою уповноважених правих організацій і правих діячів (1913 р.). їх постановами з народної освіти керувалися у своїй діяльності чорносотенці в губерніях. Місцеві відділи стежили за благонадійністю вчителів та учнів, втручалися в діяльність батьківських комітетів [1].

Своїм спільником у справі виховання підростаючого поколін­ня праві бачили духовенство і церкву. За законоучительським персоналом закріплялися великі права і привілеї. За допомогою церкви праві надіялися навести порядок у системі освіти.

Суворий контроль встановили монархісти за змістом на­вчальної літератури. Не лише у церковноприходських, але і у земських школах вони нав’язували релігійний світогляд через пізнання в галузі історії, природознавства, економіки, куль­тури.

Важливим був внесок і українських монархістів у розвиток освітянської галузі. Переважна більшість членів монархічних організацій України намагалася звернути увагу на шляхи і ме­тоди розвитку освіти, друкували свої праці з цього питання. Так, отець Федір (Васютинський) — протоієрей, письменник і історик, голова Чернігівського губернського відділу Союзу Руського Народу пропонував «внести школи, де навчали гра­моті, до загальної системи навчальних закладів міністерства народної освіти, встановити сувору цензуру над книжками, сінематографами і театральними виставами; при необхідності звернути увагу на шкільних вчителів, які проповідують кон­ституцію і соціалізм» [2].

Ще один представник українських монархістів Б. М. Юзефо­вич на засіданні Київського відділу Руського Зібрання у 1910 р. прочитав доповідь «Політичні, економічні, соціальні та педаго­гічні засади для реформи шкільної організації в Росії». Допо­відь була надрукована окремим виданням. Це ґрунтовна праця з основ руської педагогіки. Автор піддав критиці ліберальні під­ходи в галузі освіти, а саме: він помилково вважав, що популя­ризація гуманітарної освіти замість користі нанесе непоправну шкоду юнацтву, розбещуючи незміцнілі уми, підштовхуючи молодь до нігілізму. Б. Юзефович рішуче відстоював найважли­віший принцип християнської педагогіки — про нерозривність освіти і виховання: «перше найблагородніше святе завдання школи це — виховання, з яким усі освітянські засоби школи повинні бути узгоджені і повністю йому підпорядковані». В усіх питаннях він пропонував консервативний, здоровий підхід до освіти. Однак з гіркотою відмічав, що ці раціональні принципи «недостатньо засвоєні руським культурним суспільством, дема­гогічні захоплення якого вступають у суперечність не тільки з державними завданнями школи, але й із найбільш життєвими інтересами людей усіх класів і станів» [3].

Д. О. Хомяков — педагог, церковний діяч, філософ слов’янофільского напряму, старший син засновника слов’яно­фільства А. С. Хомякова, член правих («дворянських») орга­нізацій був послідовним захисником класичної освіти. Він пи - сав: «Для того, щоб стати людині на вищий щабель розвитку, необхідно засвоїти все те, що надбало людство абсолютного у просвітницькому і освітянському відношенні за всю історію свою. Засвоювати необхідно лише загальнолюдське; і хоча таке ніколи на з’являється інакше ніж в оболонці народного, тим не менш засвоєнню підлягає лише загальнолюдське, народне ж — лише оскільки воно невід’ємне від першого» [4].

Ще один відомий діяч монархістського руху України — Ала - бовський, о. Михаїл Петрович, протоієрей, голова Київського відділу Союзу Руського Народу (СРН), член Ради Монархічних З’їздів, вважав, що «православна освіта недосяжна інакше, ніж при найбільш повному впливі і керівництві церкви — братство визнає необхідним, щоб усі школи (початкові) в імперії знахо­дилися у веденні приходів». Ця ініціатива виходила із принци­пової настанови про зміну ролі приходу: «У нас немає серйозної громадської думки не лише з церковних, але і з інших різних питань державного життя». Він доводив, що саме «приход є найбільш бажаною первісною одиницею громадського призрін - ня, перш за все з точки зору самої ідеї доброчинності» [5].

Ще одним прибічником прямої відкритої політики, засно­ваної на суворо законному ґрунті без будь-яких компромісів, був О. Веретенніков, генерал-майор, військовий інженер, пра­вий державний діяч, київський губернатор, покровитель черно - сотенних організацій. Він неодноразово виступав за виховання в дусі Православної церкви. Він та інші військові-монархісти виношували ідею національно-патріотичного виховання учнів, мілітаризації початкової і середньої школи шляхом створення «потєшних рот», введення занять зі стройової підготовки. Саме ці пункти вони хотіли покласти в основу середньої освіти [6].

Були і захисники національної народної освіти. Так, 28 лис­топада 1908 р. на засіданні Клубу руських націоналістів у Киє­ві Т. Д. Флоринський, вчений і публіцист, у ряді засобів надан­ня підтримки галичанам визнав вкрай необхідною матеріальну підтримку влаштування галицько-руських бурс для підвищен­ня освітнього рівня народу [7].

Не лише теоретично, але й на практиці українські монар­хісти намагалися щось змінити. Так Станіславський, о. Олек­сій Маркіанович, протоієрей, политичний і громадський діяч, член фракції правих в Державній Думі III та IV скликання, член комісії по введенню в Богодухівському повіті загальної освіти, блюститель за викладанням Закона Божія в середніх та нижчих начальних закладах. В Державній Думі активно ви­ступав з питань народної освіти. В IV Думі був доповідачем комісії з народної освіти. Ф. Н. Ясногурський, київський ку­пець, гласний міської думи, засновник Київського відділу Со­юзу Руського Народу (СРН), який відкрив притулок для дітей - сиріт. Синькевич, о. Феодор Миколайович, протоієрей, відомий київський монархіст, виконуючий обов’язки голови Київського губернського відділу Союзу Руського Народу, очолював патріо­тичне товариство молоді «Двуглавий Орел» [6;12]. С. В. Лева­шов (Левашев) у 1909 р. организував в Одесі Вищі жіночі ме­дичні курси [8].

Праві проводили широку культурно-просвітницьку роботу. Вони очолили рух тверезості. У 1909 р. питання про боротьбу з пияцтвом було винесене на обговорення монархічного з’їзду руських людей. Була створена досить представницька спеці­альна комісія по боротьбі з пияцтвом і напрацьована програма, спрямована на скорочення вживання алкогольних напоїв насе­ленням. Розуміючи, що одних заборонних заходів для бороть­би з пияцтвом недостатньо, монархісти розгорнули активну просвітницьку діяльність. Щоб відволікти народ від кабаків і винних лавок, праві відкривали бібліотеки, чайні-читальні, на­родні будинки, організовували добродійні театральні вистави, літературні вечори і концерти [9].

Відомо, що монархісти відстоювали три догмати: «Самодер­жавство, Православ’я і Народність». Але це треба було поясни­ти народним масам Малоросії, оскільки у Європі вже відбули­ся буржуазні революції і були створені республіки, обмежені монархії, а в Росії все ще існувала абсолютистська монархія. Д. О. Хомяков, педагог, церковний філософ слов’янофільського напряму, пояснював це тим, що «все чуттєве підпорядкова­не закону недосконалості і, відповідно, нерівності, котрий і є найбільш, так би мовити, відчутним результатом втрати люд­ством його первісної блаженно-однорідної земної досконалості. Людям теперь дана надія на вищу, на небесну досконалість». Д. О. Хомяков вважав державу значним земним інститутом для недосконалого людства, особливо важливим в його зем­ному житті. Цим проблемам він присвятив свою ідеологічну трилогию «Православ’я як початок: просвітницько-побутове, особисте і громадське», «Самодержавство. Досвід схематичної побудови цього поняття» й «Народність» [4].

Живучи в епоху глибокої бюрократичної кризи державнос­ті, писав він, завдяки поширенню принципів французької ре­волюції, яка започаткувала справжній бюрократизм, який є не чим іншим, як хронічним тривалим революційним станом, що постійно прагне замінити органічний початок життя гонитвою, більш або менш насильницькою, за абстрактними, надуманими цілями «нереального блага». Але оскільки «благо» в широкому розумінні дуже важко конкретизувати, то бюрократизм обрав собі за мету одну із його ознак, найбільш наочну — «це зов­нішній порядок». І ось на ідеї створення цього порядку і його покращення бюрократія почала розвиватися не по днях, а по годинах» [4].

Більшість монархістів займалася роз’яснювальною роботою з програмних питань. К. І. Радзишевський, генерал-лейтенант, громадський діяч, голова Ради Харківського відділу Союзу Руського Народу, видав брошуру з актуальних питань громад­ського життя «Чому Росія може існувати лише під владою Са­модержавних Монархів?» [6].

Найбільш складним і гострим було національне питання. Як відомо, монархісти виступали за підтримку лише руської народності, переслідуючи і засуджуючи євреїв, негативно став­лячись до вимог інших національних меншин. Чимало укра­їнських монархістів присвятило свої роботи і виступи націо­нальному питанню. Ф. Н. Ясногурський, київський купець, у

1910 р. видав «Щоденник на правах рукопису для власного чтения», в якому закликав боротися с єврейським засиллям, малоросійським сепаратизмом, пороками громадської моралі і рознузданістю моди [2; 12].

Б. М. Юзефович був досить плідним публіцистом. Він ви­світлював різні теми, але особливо ґрунтовно з єврейського питання. Так широкого розголосу отримав відкритий лист ба­рону В. Б. Фредеріксу, який Б. М. Юзефович вмістив у своїх «Політичних листах», де він висловлював своє невдоволення з приводу потурання з боку уряду євреям: «Настрій Руського Народу, — писав він, — дійшов до крайнього ступеня роздрату­вання і терпінню народному приходить кінець: окрім постійної загрози життю, майну та вільній праці мирної частини насе­лення, яка ні про що інше не мріє, як про повернення Росії того спокою, яким кожен користувався при батьківському пі­клуванні влади необмежених самодержців — причиною напру­женого народного роздратування є ще й та безсердечність, яку проявляє теперішнє міністерство до щоденної мученицької за­гибелі вірних Царських слуг, при незвичайній турботі його про цілісність и недоторканність найзліших ворогів Царя і Росії — євреїв. Варварству і жорстокості євреїв немає меж: вони що­денно знищують руських людей десятками... єврейська печать деморалізує армію, вносить повальне політичне й статеве роз­бещення серед руського юнацтва; школи, що кишать євреями, бездіяльні, і більшість із них прислуговуються революційними арсеналами. А уряд?! — він стурбований лише одним — попе­редити єврейські погроми». Ще більш ґрунтовно з єврейського питання Б. М. Юзефович висловився у брошурі «Єврейське пи­тання в періодиці і житті». Він виступав категорично проти на­дання євреям усіх громадянських прав, що мають інші народ­ності, оскільки це «було б рівноцінним встановленню повного економічного і політичного їх панування, не в силу будь-яких переваг єврейського народу, а в силу надзвичайної еластичнос­ті єврейської совісті, що дає їм значну перевагу у боротьбі за життєві інтереси» [3].

Б. М. Юзефович виступав проти формального підходу у ви­рішенні питання про єврейську рівноправність, вимагаючи роз­глядати його в історичному і соціальному контексті. Він писав: «Ніякі політичні, громадянські, станові й інші права предме­том куплі й продажу бути не можуть, бо в кожній країні вони складаються і виробляються історично, створюючи долю цілих народів, племен, каст, станів або навіть окремих сімей і осіб, відповідно тій ролі, яку даний народ, плем’я, стан, сім’я або особа відіграли в історичному житті даної країни або держави».

Він чітко протиставляв євреїв усім іншим народам Росії, що увійшли до складу Російської держави разом зі «своїми наці­ональними маєтками», у той час, коли євреї не принесли з со­бою нічого, «окрім своїх експлуататорських талантів і беззасте­режного паразитизму». Він обурено писав, що єврейські маси, «що присмокталися до польського організму у якості хворобо- утворюючого паразита, хочуть тепер бути рівноправними з ко­рінним Руським Народом, господарями руської землі! Який же внесок зробили вони у справу розбудови руської держави, — де та вікова праця і жертви, якими євреї ознаменували себе в цій великій справі?» [3].

В основі політичних поглядів Б. М. Юзефовича з єврейсько­го питання — глибока історіософічна концепція, що базувала­ся у своїх основних постулатах на християнському віроученні. При всьому тому він намагався знайти конструктивний вихід для єврейства і бачив його у прийнятті євреями православ’я: «З перших же днів християнства ці палачі Христа і захисни­ки Варавви стали відступниками суспільства і розсіялися по всьому світові без даху і батьківщини, євреї стали знедоленим народом серед народів усього світу, і єдиною силою, здатною примирити їх з усім людством, було б сприйняття ними хрис­тиянського вчення, яке на протилежність вченню єврейському проповідує захист і покровительство добру і гоніння на зло».

Поки ж єврейство, на його думку, являло собою абсолютно деструктивну силу, бо «ворог людського роду сильний, втілив­шись на землі в образі безхатченка, народу-скитальця, він по­волі, але настійливо вливає в християнське середовище руйнів­ну отруту соціалістичних учень».

Як російський патріот, Б. М. Юзефович покладав надію на Самодержавство, лише яке може захистити руський народ від посягань інородців: «Руська Самодержавна влада створена і піднесена сукупністю усіх політичних сил Руського Народу і жоден істинно руський патріот не підніме голосу за її обмежен­ня, але кожен із них усвідомлює в той же час, що у завдання Самодержавної влади, відповідальної лише перед Богом та Істо­рією, не може входити зведення останньої з природного її русла і направлення її, на шкоду руським інтересам, на користь іно­родців, що увійшли до складу Російської імперії, в більшості випадків вороже налаштованих до її корінного населення» [3].

Єврейське питання неодноразово обговорювалося монархіс­тами України на засіданнях місцевих організацій. Д. Г. Анаг - ності, діяч монархічного руху на Півдні Росії, голова Херсон­ського відділу Руського Собранія (РС), член Ради Одеського відділу Союзу Руських Людей (СРЛ), виступав із доповіддю «Євреї на півдні Россії»; О. Д. Эртель, археолог, інженер, активный учасник монархічного руху, очолював якийсь час За­лізничний відділ Союзу Руського Народу (СРН) у Києві. Неод­норазово О. Д. Зртель брав участь і у зібраннях Київського Клубу Руських Націоналистів. Так 23 и 30 січня 1909 р. він ви­ступив з доповіддю на актуальну тоді тему «Єврейство і Тора» [2; 12; 13].

М. О. Знгельгардт, письменник, поет, літературознавець, публіцист, відомий діяч монархічного руху, був одним із самих активних учасників, робив доповіді: «Про поняття національне самовизначення, самоуправління та автономію», а також «До питання про захист монархічного принципу» [10].

Були і серйозні наукові дослідження. Так О. С. Шмаков, ві­домий правознавець, громадський діяч і публіцист, автор чис­ленних досліджень і статей з єврейського питання і масонства, співпрацював з Руським Зібранням і Союзом Руського Народу. Виступав одним із позивачів по ритуальному вбивству, скоє­ному Бейлісом у Києві. Основні його твори: «Єврейські про­мови», «Погром євреїв у Києві» (1908 р.), «Міжнародний таєм­ний уряд» (1912 р.). Він провів всебічну юридичну експертизу Сіонських протоколів і зробив висновок, що вони «є винятково вірною передачею характерних особливостей іудейського духу, чим усувається будь-який сумнів в їх оригінальності» [14].

Будучи юристом, О. С. Шмаков захищав руських людей, як він писав, від свавілля єврейських революціонерів, аферистів, купців. Консультував руських людей для організації відсічі єв­рейським революційним бандугрупуванням. У 1907 р. на нього навіть був здійснений замах на вбивство.

Він багато і плідно займався публіцистикою, головні його твори були присвячені національним проблемам в умовах то­дішньої Російської імперії. Популярністю користувалися його праці з єврейського питання. «Безумовно, покійний був одним із кращих знавців єврейства. Значення його праць у цій об­ласті надзвичайно велике, всебічне висвітлення їх вимагає спе­ціального дослідження» — писав автор одного із некрологів. Із великої кількості його праць про єврейство особливої уваги заслуговують дві: «Єврейське питання на сцені світової історії. Вступ» (1912 р.) та «Міжнародний таємний уряд» (1912 р.). Від багатьох авторів досліджень на єврейську тему О. С. Шмакова відрізняє перш за все те, що він розглядав єврейську проблему в контексті загальносвітових тенденцій епохи: «Сучасну епоху ознаменували два факти: варварство соціальних вчень і сата­нинське звеличення єврейства. Будучи пов’язані нерозривно, ці факти обумовлюються один одним». Взаємозв’язок цих двох фактів, на думку О. С. Шмакова, полягає в тому, що соціальна революція, як засіб руйнації самих джерел держав, «руйнуючи вікові засади, дає всесвітньому кагалу на шляху до перемоги незамінні переваги». За таких умов «теперішній час стає все больш єврейським — як із віроломства і жорстокості, так і за раболіпством перед нашим же ожидівленням». За поясненнями причин він пропонував йти в минулі віки у книзі «Єврейське питання на сцені світової історії. Вступ» розглядав стан єврей­ського питання в стародавньому світі, середніх віках, новому часі і в сучасний період. Завершуючи розгляд у розділі з харак­терною назвою «Талмудоносці обраного народу», він змалював портрети деяких діячів єврейства. Книга «Міжнародний таєм­ний уряд» була складена на основі доповіді О. С. Шмакова VII з’їзду Об’єднаних дворянських громад, яку він оголосив 12 и 13 лютого 1911 р. В основу своєї концепції О. С. Шмаков по­клав расовий підхід. Головний свій методологічний принцип він сформулював таким чином:

«Раси відрізняються одна від одної настільки корінними, безумовними і незмінними ознаками, що ігнорувати їхнє існу­вання неможливо. Стійкість расових типів, сильна і непоруш­на». Автор запропонував таку логіку мислення.

У вступі він дав короткий історичний огляд єврейського пи­тання в Россії. Потім у «Нарисі боротьби арійців із семітами» він перейшов до огляду єврейського питання у світовій історії. Наступний розділ «Загальні зауваження про євреїв» присвяче­ний аналізу змісту Талмуда, Шулхан-Аруха і Каббали, розгля­ду стосунків єврейства з масонством.

О. С. Шмаков стверджував, що «іудейство незмінно прагне направити своє панування за трьома різновидами його застосу­вання: духовному, економічному і політичному». Його вислов­лювання були досить різкими, так він пише, що «вічний жид Агасфер подібний спруту, який обрав три улюблених способи «присмоктування до людства»: «жид газетний», «жид бірже - вий» і «жид політичний». Автор вважав, що ці три сучасні різновиди Агасфера нерозривно пов’язані і доповнюють один одного: «Іудейська преса підтасовує громадську думку і фаль­сифікує свободу, а єврейські банки прислуговують фортецями, під вогнем яких всесвітній кагал мобілізує свої батальйони у грі з усім людством». Проаналізувавши єврейську історію,

О. С. Шмаков дійшов висновку, що завжди існував «таємний уряд євреїв», що «загальноіудейська центральна влада ніколи не переставала функціонувати і лише невтомно розширювала свою міць, як це спостерігається і в наш час». Головний удар, писав автор, єврейство направляло проти монархій і монархів. Оскільки «монархи суть природні захисники народів проти умислів іудейських», основні зусилля жидівства направлені на руйнування монархій. Він вважав, що уся діяльність міжна­родного єврейського таємного уряду направлена не на що інше, як на світове панування єврейства. С тих пір теза про світове закулісся, міжнародний таємний уряд стала головним момен­том у патріотичній ідеології. Заслуга одного із головних першо­відкривачів тут належить саме О. С. Шмакову, українському монархісту [2; 14]

Монархісти України розглядали й інші проблеми, що стосу­ються національного питання.

Джерела та література

1. Никифорова С. М. Политическая борьба правых партий за сохра­нение самодержавия в России (1905-1917 гг.): Автореф. дис. ... канд. ист. наук: 07.00.02 / Светлана Михайловна Никифорова. — Орел, 1999. — 26, [1] с.

2. Большая энциклопедия русского народа [Электронный ресурс]. — Режим доступа: http: //Www. rusinst. ru — Название с экрана.

3. Юзефович Б. М Сборник статей и записок по вопросам народного образования. — К., 1901. — Режим доступа: Http://www. rusinst. ru — Название с экрана; Юзефович Б. М Печать, политика и шко­ла. Беседы на темы из текущей жизни. — К., 1903. — Режим до­ступа: Http://www. rusinst. ru — Загл. с экрана; Юзефович Б. М По­литические, экономические, социальные и педагогические основы для реформы русской государственной школы. Доклад, читанный в Русском собрании 11 и 12 февр. 1910. — СПб., 1910. — Ре­жим доступа: Http://www. rusinst. ru — Название с экрана; Юзефо­вич Б. М. Еврейский вопрос в печати и в жизни. — К., 1904. — Режим доступа: Http://www. rusinst. ru — Название. с экрана; Юзефович Б. М Ополячение вместо обрусения. — К., 1907. — Ре­жим доступа: Http://www. rusinst. ru — Название с экрана; Юзефо­вич Б. М. Политические письма. Материалы для истории русского политического умопомрачения на рубеже столетий. Ч. 1—4. — К.,

1907- 1910. — Режим доступа: Http://www. rusinst. ru — Название

С экрана; Юзефович Б. М Что нам делать в Юго-Западной Руси? — К., 1909. — Http://www. rusinst. ru — Название с экрана.

4. Хомяков Д. А. Самодержавие. Опыт схематического построения этого понятия / Д. А. Хомяков. — М., 1903; 4-е изд., доп. — Харь­ков: [б. в.], 1907. — 32 с.; Хомяков Д. А К истории отечественной бюрократии / Д. А Хомяков. — Тула: [б. в.], 1904. — 54 с.; Хомя­ков Д. А Православие как начало просветительно-бытовое, личное и общественное / Д. А Хомяков. — Харьков: [б. в.], 1908. — 67 с.; Хомяков Д. А Народность / Д. А Хомяков. — М.: [б. в.], 1908. — 41 с.

5. Алабовский о. Михаил Петрович. Церковно-приходская школа и всеобщее обучение / о. Михаил Петрович Алабовский. — Киев: [б. в.], 1909. — 56 с.

6. Черная сотня. Историческая энциклопедия 1900-1917 / отв. ред. О. А. Платонов. — М.: Крафт+, Институт русской цивилиза­ции, 2008. — 640 с.

7. Флоринский Т. Д. Лекции по славянскому языкознанию / Т. Д. Флоринский. — К: [б. в.], Ч. 2.: 1895—98. — 289 с.; Фло­ринский Т. Д. Несколько слов о малорусском языке (наречии) и новейших попытках усвоить ему роль органа науки и высшей об­разованности / Т. Д. Флоринский. — К.: [б. в.], 1899. — 34 с.; Флоринский Т. Д. Малорусский язык и украинско-русский ли­тературный сепаратизм / Т. Д. Флоринский. — СПб.: [б. в.], 1900. — 39 с.; Флоринский Т. Д. Славянское племя. Статистико­этнографический обзор современного славянства / Т. Д. Флорин - ский. — К.: [б. в.], 1907. — 65 с.; Флоринский Т. Д. Славяноведе­ние. — К.: [б. в.], 1911. — 108 с.

8. Современная Россия в портретах и биографиях выдающихся дея­телей. — СПб.: [б. в.], 1909. — 283 с.; Из Московской епархии. Редкий юбилей (60-летие пастырского служения прот. А. М. Ста­ниславского) // Журнал Московской патриархии. — 1946. — № 12. — С. 89-94; Иванов А. А. Последние защитники монархии. Фракция правых IV Государственной думы в годы Первой мировой войны (1914 — февраль 1917) / А. А. Иванов. — СПб.: «Дмитрий Буланин», 2006. — 208 с.; Кривошеева Н. А. Биографический ука­затель имен // Рожков В., прот. Церковные вопросы в Государ­ственной думе / Н. А. Кривошеева. — М.: Текст, 2004. — 372 с.

9. Российский государственный исторический архив в г. Санкт- Петербурге. — Ф. 1278. — оп. 9. — Од. зб. 431.

10. Энгельгардт Н. А. К современному моменту борьбы с пьянством на Руси / Н. А. Энгельгардт — СПб.: [б. в.], 1909. — 82 с.; Эн- гельгардт Н. А. Государство и революция // Русский вестник. —

1906. — № 10. — С. 21-40.

11. Аносов И. Деятельность Харьковского Союза Русского Народа // Мирный труд. — 1907. — № 3. — С. 8-17.

12. Ясногурский Ф. Н. Дневник на правах рукописи для собственного чтения / Ф. Н. Ясногурский. — К.: [б. в.], 1910. — 78 с.; Ясногур- ский Ф. Н. О чем в Киеве говорят лошади и собаки / Ф. Н. Ясно­гурский. — К.: [б. в.], 1912. — 26 с.

13. Сборник клуба русских националистов. — Выпуск 1. — К.: [б. в.], 1909. — 95 с.; Сборник клуба русских националистов. — Вы­пуск 2. — К.: [б. в.], 1910. — 115 с.; Сборник клуба русских на­ционалистов. — Выпуск 3. — Обзор деятельности. — К.: [б. в.],

1911. — 108 с.; Сборник клуба русских националистов. — К.: [б. в.], 1913. — 92 с.

14. Шмаков А. С. Евреи в истории / А. С. Шмаков. — Харьков: [б. в.].

1907. — 175 с.; Шмаков А. С. Погром евреев в Киеве. Очерк / А. С. Шмаков. — М.: [б. в.], 1908. — 46 с.; Шмаков А. С. Дело «Соединенного» банка / А. С. Шмаков. — М.: [б. в.], 1909. — 35 с.; Шмаков А. С. Съезд Объединенных Дворянских Обществ. СПб. Речь по еврейскому вопросу, произнесенная 12 и 13 февр. 1911 А. С. Шмаковым, уполномоченным Московского дворянства / А. С. Шмаков. — М.: [б. в.], 1911. — 41 с.; Шмаков А. С. Меж­дународное тайное правительство. Дополненное и переработанное исследование по схеме речи, произнесенной на Седьмом Съезде Объединенных Дворянских Обществ / А. С. Шмаков. — М.: [б. в.],

1912. — 37 с.; Шмаков А. С. Еврейский вопрос на сцене всемир­ной истории. Введение / А. С. Шмаков. — М.: [б. в.], 1912. — 29 с.

АнотацИ

Якунина А. А. Деятельность изестных монархистов Украины (1907-1913 гг.).

В статье освещается деятельность представителей монархиче­ских организаций Украины. Рассматривается просветительская работа в массах, а также национальный вопрос.

Yakunina A. A. The activities of eminent monarchists Ukraine (1907-1913).

The article highlights the work of the representatives of the mo­narchical institutions of Ukraine. Considered prosvetitelskaya work among the masses, as well as a national issue.


Похожие статьи