Головна Історія Інтелігенція і влада ПРОГОЛОШЕННЯ БЕССАРАБСЬКОЇ РАДЯНСЬКОЇ СОЦІАЛІСТИЧНОЇ РЕСПУБЛІКИ У СКЛАДІ РРФСР 1919 p.: ПРИЧИНИ ТА НАСЛІДКИ
joomla
ПРОГОЛОШЕННЯ БЕССАРАБСЬКОЇ РАДЯНСЬКОЇ СОЦІАЛІСТИЧНОЇ РЕСПУБЛІКИ У СКЛАДІ РРФСР 1919 p.: ПРИЧИНИ ТА НАСЛІДКИ
Історія - Інтелігенція і влада

С. В. Білоус

Ключові слова: Бессарабська PCP, національна політика, радянсько-румунські взаємини, світова революція, УРСР.

Ключевые слова: Бессарабская CCP, национальная политика, советско-румынские взаимоотношения, мировая революция, УССР.

Key words: Bessarabian SSR, national policy, the Soviet-Romanian relations, world révolution, USSR.

Після захоплення y жовтні 1917 p. влади в Росії більшо­вицькою партією почалися експерименти в усіх сферах сус­пільного життя. Особливо активно вони проводилися в галузі національно-державного будівництва. Переважна більшість із них керувалися ідеєю світової революції. Цікаво та дра - матично ці події відбувалися у Придністров’ї. Саме тоді було закладено передумови не вирішеної і досі придністровської проблеми.

У травні 1919 р. більшовицьке керівництво РРФСР проголо­сило створення Бессарабської Радянської Соціалістичної Респу­бліки. Однак експеримент виявився невдалим, фактично дер­жавне утворення так і не було створене.

Проблеми, пов’язані із проголошенням Бессарабської РСР у 1919 р., мало привертали увагу дослідників. Нами знайде­но лише кілька невеликих за обсягом публікацій із вказаної проблеми. Із істориків самопроголошеної Придністровської Молдавської Республіки передумови проголошення Республі­ки досліджували М. В. Бабілунга та Б. Г. Бомешко [1]. У їх журнальній статті, що підготовлена із залученням різнома­нітних джерел, показано справжню суть проголошення БРСР, яка полягала у тому, щоб повернути Бессарабію до складу РРФСР. У публікації А. 3. Волкової [2] значна увага приді­ляється наслідкам проголошення Республіки. Автор схильна вважати, що БРСР є першою спробою утворення державності молдовського народу, а другою вже вдалою стало створення Молдавської Автономної Республіки у складі УРСР в 1924 р. Із українських істориків вказану проблему досліджував

В. Г. Лисенко [3].

Автор публікації ставить за мету дослідити історичні перед­умови, причини та наслідки проголошення Бессарабської Ра­дянської Соціалістичної Республіки у складі РРФСР 1919 р. у контексті більшовицької національної політики та ідеї світової революції.

Територія між Дністром та Прутом була приєднана до Ро­сійської імперії у 1812 р. Після перемоги Лютневої револю­ції 1917 р. в Бессарабії активізувався рух за проголошення її незалежності. У жовтні Військово-молдовський з’їзд проголо­сив автономію Бессарабії та створив вищий законодавчий ор­ган краю — «Сфатул Церій» (Крайова рада). Опинившись пе­ред більшовицькою загрозою, парламент Бессарабії 20 грудня 1917 р. звернувся за військовою допомогою до Румунії. На по­чатку січня 1918 р. румунський уряд після консультацій із керівництвом Антанти прийняв рішення про введення військ на територію Бессарабії [4, с. 175].

Протягом l9lS р. більшовицьке керівництво зробило кіль­ка дипломатитичних та військових спроб звільнити Бессарабію від румунської окупації, однак вони виявилися невдалими.

У середині квітня l9l9 р. Червона Армія, отримавши кіль­ка важливих перемог на Півдні України, вийшла до Дністра. З’явилася реальна можливість звільнити Бессарабію від ру­мунських військ. Відповідно до вказівок ÖK PKП(б) 2S квітня l9l9 р. на засіданні Політбюро ÖK Kü(6) України було при­йнято рішення про формування Бессарабської Червоної Армії, перед якою було поставлене завдання визволення Бессарабії і встановлення там радянської влади. Тоді ж за клопотанням Бессарабських секцій і груп PKП(б) на чолі з Бессарабським бюро при ÖK PKП(б) був розглянутий і затверджений склад Тимчасового робітничо-селянського уряду Бессарабії на чолі з

I. Kpивopукoвим [б, с. 46-47].

L травня l9l9 р. уряди PPÔCP і УPCP надіслали Pумунії ультиматум, зажадавши негайної евакуації її військ з Бесса­рабії. Ультиматуму передував ряд важливих подій. На той час уряд Paдянськoї України очолював X. Paкoвський, який був добре обізнаний зі становищем в окупованій румунами Бесса­рабії і рішуче виступав за відновлення там Paдянськoї влади. Caме X. Paкoвський входив до складу радянської делегації, яка підписала з румунським урядом договір про звільнення Бес - сарабії до l5 травня l9lS р., однак Pумунія не виконала свої зобов’язання. Через рік становище змінилося корінним чином, і у квітні l9l9 р. X. Paкoвський дає вказівку Одеському обласно­му комітету ЫП^У створити PHK Бессарабської Pеспубліки.

Бессарабське бюро при Одеському обкомі KП(б)У спільно з головою більшовицького Pумчеpoду В. Юдовським виконали цю вказівку, і ЗО квітня l9l9 р. представник Одеського об­кому повідомив в PHK УPCP про те, що прийнято постанову: Створити Бессарабський Paднapкoм, який у момент заняття одного з пунктів Бессарабії оприлюднить маніфест і оголосить Paдянську владу». Далі вказувалися прізвища членів уряду: ^иворуков — голова та нарком внутрішніх справ, ^сперов - ський — освіти, Вухань — фінансів, Паламаренко — шляхів сполучення, Візгірд — керуючий справами, Аладжанов — юс­тиції, Борисов — продовольства, Воронцов — праці, Гумперт — землеробства [l, с. 2S].

Однак, активність PHK УРСР стосовно Бессарабії не зо­всім співпадала із планами більшовиків щодо східних райо­нів України і, зокрема, Донбасу. 5 травня 1919 р. голова PHK РРФСР В. Ленін направив до Києва телеграму X. Раковському,

В. Антонову-Овсієнку та М. Подвойському з вимогою негайно розпочати наступ на Донбас [6, с. 25-26]. Очевидно, вождь біль­шовиків вважав завдання переходу вугільного регіону в руки червоних завданням куди більш важливим, ніж авантюри його однодумців у спробах розпалити революцію на Балканах.

У 1919 р. боротьба за «єдину і неподільну Росію» Доброволь­чої армії А. Денікіна, підтриманого Антантою, з одного боку, і Червоною Армією на чолі з головою Реввійськради Л. Троць - ким — з іншого, по суті справи були суперечкою про те, яке історичне майбутнє уготовано народам Росії — соціалістична федерація народів або неминуча загибель радянської влади, пе­ремога монархістів і розчленування ослабленої країни. В цій історичній суперечці не Бессарабія, а Донбас мав вирішальне значення. Це розумів революційний стратег В. Ленін, і це було вище розуміння революційних ентузіастів місцевого значення, озброєних ілюзією світової революції. А між тим, фатальна не­безпека несподівано виникла у самих революційних авантюрис­тів. На початку травня 1919 р. на Півдні України спалахнуло повстання отамана Григор’єва. Отримавши наказ командуван­ня Червоної Армії про виведення підпорядкованих йому військ з Єлизаветграда і перекидання їх до Бессарабії, Григор’єв від­мовився його виконувати.

Військові сили Григор’єва становили близько 20 тис. чоло­вік, 100 кулеметів, більше 50 артилерійських гармат та 6 бро­непоїздів, що, ймовірно, вистачило б для повної перемоги над румунськими військами в Бессарабії. Однак цілі Григор’єва були іншими, він виступав за владу рад, але без комуністів.

8 травня 1919 р. Тимчасовий робітничо-селянський уряд Бессарабії опублікував Маніфест, в якому заявив, що Бесса - рабія оголошується Радянською Соціалістичною Республікою у складі РРФСР. Маніфест закінчувався закликом: «Всі в бій, всі до зброї! Вперед до перемоги! Хай живе звільнена від румун­ського гніту Бессарабія!» [7, с. 18]. 16 травня 1919 р. в Одесі відбулася конференція румунських комуністичних груп Росії та України, делегати якої з хвилини на хвилину чекаючи ре­волюційного вибуху на Балканах, надіслали телеграму-вітання голові РНК УРСР X. Раковському з приводу вступу доблесних Червоних військ у Бессарабію. Цей «шапкозакидацький» ен­тузіазм місцевих більшовиків, що позбавляв їх елементарної обережності та розсудливості, штовхав на вчинення будь-яких авантюр [8, с. 94].

Джерела червоних повідомляли навіть про такі майже кур­йозні випадки, коли зібрані армією Директорії УНР бессарабці, що прагнули якнайшвидшого звільнення батьківщини від ру­мунських військ, відмовлялися коритися своєму командуванню і воювати проти Радянської влади. Після вступу радянських військ до Подільської губернії С. Петлюра сформував з біжен­ців Бессарабський полк для боротьби з румунами. Коли полк був посланий проти радянських військ, солдати відмовилися воювати [9, с. 123]. Ілюзія швидкого розгрому окупаційних румунських військ у Бессарабії і майбутнього революційного вибуху в Румунії, а потім і в країнах Європи гіпнотично впли­вала на більшовиків, змушуючи приймати бажане за дійсне. Єдине, в чому важко відмовити членам Тимчасового робітничо - селянського уряду Бессарабії, це у пристрасній надії на швидке визволення рідного краю від іноземних військ та блискавичне разгортання революційного руху в Румунії, і його переростан­ня у світову революцію.

На лівобережжі Дністра і в районі Одеси формувалися окре­мі бессарабські частини Червоної Армії. Було створено Особли­ву Бессарабську стрілецьку бригаду, Бессарабську радянську стрілецьку дивізію та інші військові формування. При слабкос­ті і неорганізованісті цих частин у них стихійно виникала пар­тизанщина. Під впливом закликів Тимчасового Бессарабського уряду, 11 травня 1919 р. деякі частини Бессарабської дивізії, неукомплектовані і зовсім не готові до бойових дій, почали на­ступ проти військ Антанти та Румунії. Однак вже наступного дня він зупинився. Війська отамана Григор’єва в районі Риб­ниці і Дубоссар не дали можливості частинами Червоної Армії надати їм підтримку, і «бессарабці» змушені були відступити на лівий берег. З їх відходом було завдано удару по революцій­ному руху у Бессарабії і, перш за все, по партійних організаці­ях і Ревкому. Адже коли радянські війська перейшли Дністер, вони вийшли з підпілля і приступили до організації бойових загонів. Непродумані дії Бессарабської дивізії призвели до ма­сових арештів і страт підпільників [lO, с. l20].

Вісті про наступ радянських військ дійшли і до Москви. l3 травня 1919 р. В. Ленін повідомив одному з керівників Угорської Радянської Республіки Бела Куну: «Вчора україн­ські радянські війська, перемігши румунів, перейшли Дністер» [ll, с. 44].

Ще далі у своєму повідомленні від 13 травня 1919 р. піш­ла газета «Більшовик»: «Вчора отримані відомості про те, що нашими доблесними військами прорваний Румунський фронт. В 16 верстах на південь від Тирасполя Червоні війська піді­йшли до річки Дністер, після бою переправилися через річку і зламали опір румунів. Останні не могли стримати натиску наших військ і біжать, кидаючи військове спорядження і зали­шаючи полонених. Населення Бессарабії зустрічає наступаючі Червоні війська як визволителів» [б, с. 61].

Насправді 27 травня 1919 р. невеликий червоноармій - ський загін чисельністю близько 150 чоловік, що складався в основному з колишніх партизанів-бессарабців, без відома командування переправився через Дністер в Бендери. До чер - воноармійців приєдналися повсталі робітники, які заставши противника зненацька, домоглися на перших порах певних успіхів, але незабаром дії невеликої групи червоноармійців і робітників міста зазнали поразки. Того ж дня залишки за­гону переправилися на лівий берег Дністра [12, с. 31]. Після їхнього відступу румунські війська вчинили у місті жорстоку розправу над мирним населенням. В кінці червня — на по­чатку липня 1919 р. всі частини Бессарабської Червоної Армії злилися в загальні з’єднання збройних сил більшовиків Пів­дня України.

Тимчасовий робітничо-селянський уряд Бессарабії розпочав свою діяльність в Одесі. Із початково затвержденного списку народних комісарів уряду троє — А. Круссер, Г. Касперовський та І. Рідель так і не приступили до роботи і були замінені. До середини травня 1919 р. було укомплектовано комісаріати уря­ду. В кінці травня уряд переїхав до кордону Бессарабії, він розташовувався у вагоні на залізничній станції Тирасполь. При ускладненні військової ситуації на Дністрі уряд було перевезе­но далі від району бойових дій [б, с. S3].

Тимчасовий уряд розгорнув політичну і культурно - просвітницьку роботу серед бессарабських революційних час­тин: готував агітаторів, а також літературу і передавав її на територію Бессарабії, видавав щотижневу газету «Червона Бес­сарабія» та друкував листівки. Народні комісаріати займалися розробкою декретів Бессарабської РСР на основі законодавчих актів Української РСР. Комісаріат внутрішніх справ формував законодавчі матеріали і циркулярні розпорядження, що охо­плювали різні галузі управління. Комісаріат продовольства і фінансів готувався до введення хлібної монополії, розробкою аграрних законів займався Комісаріат землеробства. В інших наркоматах і відділах також створювалися проекти законів і різних нормативних документів.

Влітку 1919 р. обстановка на Півдні ще більше ускладни­лася. Друга Бессарабська конференція РКП(б), що відбулася в Одесі 7-11 липня 1919 р., головну увагу приділила оцінці небезпеки, яку складав наступ денікінських армій. «Питання Бессарабії, — зазначалося в постанові конференції, — вирішу­ються зараз не на Дністрі, а на Дону та на Волзі. Розбивши Денікіна і Колчака, ми тим самим готуємо умови, що необхідні для торжества Радянської влади в Бессарабії» [2, с. 60].

Під час обговорення доповідей Тимчасового Бессарабського комітету партії і Тимчасового уряду конференція констатувала: «Діяльність Тимбеспарткому була малоефективною, але знахо­дить оправдання в тих загальних і специфічних умовах, у яких відбувалася його діяльність за час нетривалого існування» [7, с. 98]. Що стосується Тимчасового уряду Бессарабії, то в по­станові зазначалося, що частина його членів недостатньо підго­товлена і не користується необхідним авторитетом, і більшістю голосів вирішила змінити склад уряду. Однак пропоновані змі­ни складу уряду так і не відбулися через подальше погіршення обстановки.

До кінця серпня 1919 р. війська А. Денікіна та Директорії УНР контролювали Придністров’я і більшу частину України. Частини Червоної Армії виявилися в кільці ворожих військ. З цих з’єднань була сформована Південна група військ 12-ї ар­мії під командуванням І. Якіра, яка з кінця серпня стала про­биватися з боями на Північ до основних сил Червоної Армії. Вона протягом трьох тижнів пройшла близько 400 кілометрів від Дністра до Житомира. У обозі Південної групи військ ева­куювався і Тимчасовий робітничо-селянський уряд Бессарабії, який припинив своє існування на початку вересня 1919 р. [2, с. 62].

Таким чином, викладений у публікації матеріал дає мож - ливіть зробити деякі висновки щодо історичних подій 1919 р. у Придністровському краї. Як вже зазначалося вище, Тимча­совий уряд проголосив 8 травня 1919 р. створення Бессараб­ської Радянської Республіки у складі РРФСР. З самого початку члени уряду не мали уявлення про те, якою буде Республіка у складі Російської Федерації. І. Криворуков, виступаючи на засіданні Бессарабського комітету РКП(б) 10 травня 1919 р., зауважив: «Уряд вважає Бессарабію частиною Російської Фе­деративної Республіки на правах губвиконкому» [13, с. 59]. Це означало входження Бессарабської РСР до складу РРФСР на правах автономії. Однак існувала об’єктивна обставина, що пе­решкоджала цьому. Між Бессарабською РСР і РРФСР розташо­вувалася Українська РСР, і в силу цього республіка не могла на становищі автономії увійти до складу РРФСР. Мова могла йти лише про входження Бессарабської РСР разом з Україн­ською РСР та іншими радянськими Республіками до складу Російської Федерації.

Слід також підкреслити, що реальної Бессарабської Респу­бліки в історії не існувало. Тому у всіх наукових публікаціях БРСР згадується лише в контексті проголошення її Бессараб­ським Тимчасовим урядом і роботою уряду з підготовки різних документів для майбутньої Республіки.

У подальших дослідженнях вказаної проблеми перспектив­ним видається висвітлення головних напрямків боротьби біль­шовицької влади за повернення Бессарабії до складу СРСР у 1922-1940 рр.

Джерела та література

1. Бабилунга Н. В., Бомешко Б. Г. Бессарабская ССР: к истории не - состоявшегося проекта // Научные записки Приднестровского го­сударственного университета им. Т. Г. Шевченко. — Тирасполь, 2007. — Вып. 6. — С. 21-34.

2. Волкова А. З. Первый опыт молдавской советской государствен­ности на территории Приднестровья. БССР 1919 г. // Материалы Международной научной конференции «Приднестровская государ­ственность: история и современность». К 80-летию образования МАССР. — Тирасполь, 2004. — С. 54-63.

3. Лисенко В. Г. Утворення і розвиток Молдавської АРСР у складі УРСР (1924-1940 pp.) // Український історичний журнал. —

1989. — № 9. — С. 41-58.

4. История Приднестровской Молдавской Республики: В 2 т. — Ти­располь, 1996. — Т. 1.

5. Брысякин С., Сытник М. Торжество исторической справедливости. 1918 и 1940 годы в судьбах молдавского наро­да. — Кишинев, 1969.

6. Начало большого пути: Сборник документов и материалов к 40- летию образования Молдавской ССР и создания Компартии Мол­давии. — Кишинев, 1964.

7. Бессарабский вопрос и образование Приднестровской Молдавской Республики: Сборник официальных документов. — Тирасполь, 1993.

8. Иванов К. Историческая судьба // Красная Бессарабия. — 1931. — № 4(23). — С. 91-98.

9. Бабилунга Н. В. Приднестровская Молдавская Республика: непри­знанное государство и его историография // Ежегодный истори­ческий альманах Приднестровья. — Тирасполь, 2005. — № 7. — С. 119-130.

10. Бомешко Б. Образование Молдавской АССР // Ежегодный истори­ческий альманах Приднестровья. — Тирасполь, 1998. — № 2. — С. 113-125.

11. Государственность Приднестровья: история и современность / Под ред. Н. В. Бабилунги. — Бендеры, 2007.

12. Левензон Ф. Молдавская советская государственность и «Бессараб­ский вопрос». — Кишинев, 1974.

13. Репида А. Образование Молдавской АССР. — Кишинев, 1974.

Анотації

Белоус С. В. Провозглашение Бессарабской Советской Социа­листической республики в составе РСФСР в 1919 г.: причины и последствия

В статье исследуются исторические предпосылки причины и по­следствия провозглашения Бессарабской ССР в составе РСФСР в 1919 г. в контексте большевицкой национальной политики

Belous S. V. Proclamation of the Bessarabian Soviet Socialist republic within the RSFSR in 1919: causes and consequences

The article investigates the historical background of the causes and consequences of the proclamation of the Bessarabian Soviet So­cialist Republic within the RSFSR in 1919 in the context of the Bol­shevik national policy.


Похожие статьи