Головна Історія Інтелігенція і влада ДЖЕРЕЛА ПРО ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ, ГРОМАДСЬКУ ТА НАУКОВУ ДІЯЛЬНІСТЬ АКАДЕМІКА КИРИЛА СТУДИНСЬКОГО (1869-1941 рр.) У ФОНДАХ ЦЕНТРАЛЬНОГО ДЕРЖАВНОГО ІСТОРИЧНОГО АРХІВУ УКРАЇНИ У м. ЛЬВОВІ
joomla
ДЖЕРЕЛА ПРО ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ, ГРОМАДСЬКУ ТА НАУКОВУ ДІЯЛЬНІСТЬ АКАДЕМІКА КИРИЛА СТУДИНСЬКОГО (1869-1941 рр.) У ФОНДАХ ЦЕНТРАЛЬНОГО ДЕРЖАВНОГО ІСТОРИЧНОГО АРХІВУ УКРАЇНИ У м. ЛЬВОВІ
Історія - Інтелігенція і влада

Л. І. Шологон

Серед когорти відомих громадсько-політичних діячів та вче­них кінця XIX — першої половини XX ст. значне місце посідає постать літературознавця Кирила Студинського. Він як дійс­ний член Наукового товариства ім. Т. Шевченка (далі — НТШ) з 1899 р. та Всеукраїнської Академії наук (далі — ВУАН) з 1929 р., доцент Краківського та професор Львівського універ­ситетів, автор понад 500 праць з літературознавства, зробив неабиякий внесок в розвиток української науки. Окрім цього К. Студинський приймав активну участь в суспільно-політич­ному житті впродовж зазначеного часового проміжку.

Обрана тема не залишилася поза увагою дослідників. Пер­ші узагальнюючі праці, присвячені діяльності К. Студинсько­го, з’явилися з нагоди 60-річчя вченого — це зокрема праці

В. Дорошенко [1], Ф. Савченко [2]. Великої уваги заслуговує “Ювілейний збірник на пошану акад. Кирила Студинського”, виданий НТШ в 1930 р. [3]. В узагальнюючих працях радянсь­ких істориків діяльність вченого розглядається частково [4]. Серед сучасних українських істориків певні аспекти зазначеної теми знайшли своє відображення в наукових працях Г. Звар­ник, Я. Дашкевича [5]. Однак дана тема не отримала всебічного висвітлення в історичній літературі.

Таким чином, метою статті є дослідження, на основі аналі­зу неопублікованих джерел, що зберігаються у фондах Цент­рального державного історичного архіву України у м. Львові (далі — ЦДІА України у м. Львові), життєвого шляху, громад­ської та наукової діяльності академіка Кирила Студинського, його ролі у суспільно-політичному і культурному житті україн­ців Галичини кінця XIX — початку XX ст.

Чи не найбільше документів, що розкривають діяльність К. Студинського, зберігаються у фонді 362 ЦДІА України у м. Львові (майже 500 одиниць зберігання). Серед них авто­біографія вченого, спогади про дитячі та студентські роки, за­писні книжки, листи від громадських товариств, навчальних закладів, бібліотек, популярних часописів, де були пропозиції про співпрацю, обмін літературою, прохання посприяти щодо надання матеріальної допомоги тій чи іншій особі чи установі; наукові праці К. Студинського, виписки з різних періодичних видань, які служили як підготовчий матеріал до написання публіцистичних творів, окремі історичні документи, листуван­ня відомих українських діячів, матеріали з архіву свого тестя Анатоля Вахнянина, власна епістолярна спадщина.

Щодо інформативної насиченості вищевказаних документів, то варто зазначити, що чи не найбільше даних про життєвий шлях відомого громадського діяча вміщено в його автобіографії [6]. Зокрема, автор повідомив, що народився 4 жовтня 1869 р. в селі Кипачці, що на Тернопільщині, в родині священика. Він також досить тепло згадує роки навчання в сільській школі, на­родній школі в Тернополі та гімназії, до якої вступив 1879 р.; про український народний хор, без якого не обходився жодний концерт в Тернопільській гімназії. Студенти-хористи піснями вітали викладачів з Днем народження, а ті в свою чергу приго­щали їх. В 1883 р. батько переводить майбутнього вченого на навчання до Львівської гімназії. Про національне виховання в ній він писав наступне: “Української мови вчилися ми поза школою. Про Шевченка, Федьковича чули ми тільки по тай - них, студентських зібраннях, чи на концертах, уладжуваних тайком для міщан” [7]. Після закінчення гімназії К. Студинсь - кий вступив до Львівського університету на богословський фа­культет, а 1889 р. — на філософський факультет Віденського університету, де навчався до 1894 р. В цьому ж році він од­ружився з донькою відомого громадсько-політичного діяча та композитора Анатоля Вахнянина — Леонтією.

Неабиякий вплив на формування світогляду майбутнього науковця мав відомий вчений-славіст Ватрослав Ягич. Також в автобіографічному творі згадано і вченого Берлінського універ­ситету професора Олександра Брікнера. Саме під їхнім керів­ництвом К. Студинський підготував дисертаційну працю. Ус­пішний захист наукової роботи дозволив йому отримати посаду доцента Ягелонського університету в Кракові. З 1900 р. він працював на посаді професора української мови у Львівському університеті [8]. У 1919 р. К. Студинський був усунений від роботи в університеті польською владою, яка здійснювала полі­тику тотального ополячення вищого навчального закладу та впровадила обмежений (11-відсотковий) прийом студентів не - польської національності, як правило, євреїв. Він читав лекції студентам Таємного університету. Після встановлення радянсь­кої влади в Західній Україні повернувся на роботу до універ­ситету, де працював на посаді професора, декана філологічного факультету, проректора по науковій роботі [9].

Щодо наукової діяльності, то найважливішими з своїх праць, К. Студинський вважав наступні: “32 роковини смер­ті Т. Шевченка” (1892 р.), “Причини до історії унії” (1895 р.), “Коли вперше появився вплив “Кобзаря” Т. Шевченка на руське письменство в Галичині” (1898 р.), “Кореспонденція Якова Го - ловацького” (1905 р.), “Незвісні твори Маркіяна Шашкевича” (1912 р.), “Львівська духовна семінарія в часах Маркіяна Шаш­кевича” (1916 р.), “Матеріали до історії культурного відроджен­ня в Галичині в 1795-1857 рр.” (1920 р.) [10] тощо.

В автобіографічному творі вчений не оминув увагою свою гро­мадську діяльність. Зокрема, він зазначив, що впродовж 1905­1914 рр. був обраний членом Крайової шкільної ради, де на­магався обстоювати інтереси українського шкільництва. Також К. Студинський у 1903-1905 рр. належав до виділу товариства “Просвіта” та редагував його видання. В 1906-1909 рр. був за­ступником голови НТШ, у 1909-1911 рр. — головою Львівсь­кого музичного товариства “Боян”, а в 1923-1932 рр. очолював Наукове товариство ім. Т. Шевченка [11]. Як голова НТШ, він встановив близькі зв’язки з ВУАН у Києві, однак захопившись розвитком науки в УРСР у 1920-х рр., некритично поставився до політики радянської влади. У 1939 р. К. Студинський очо­лив Народні Збори Західної України, а в 1940 р. став депута­том Верховної Ради УРСР. Працюючи на цих посадах, врятував багатьох українців від репресій. Під час евакуації радянського війська зі Львова у червні 1941 р. був примусово вивезений і помер за нез’ясованих обставин [12].

Слід зазначити, що в архіві К. Студинського зберігаються три варіанти автобіографічного твору відомого науковця та гро­мадського діяча, що датуються 1940 р. Вони дозволяють про­слідкувати, як тривав процес роботи над автобіографією. Най­більш повною є остання з них.

Серед особових документів, що знаходяться у 362-му фонді чи не найцікавішими є спогади К. Студинського про студентсь­кі роки життя. В одному з них під назвою “На філософському виділі у Відні” автор згадав про зустріч з професором В. Яги - чем у жовтні 1891 р. на семінарі з слов’янської філології. Про нього писав також наступне: “Це був чоловік залізної праці і нею давав він приклад своїм слухачам” [13]. Серед його студен­тів були представники всіх слов’янських націй. В один час із К. Студинським у Відні також навчалися Василь Щурат, Олек­сандр Колесса. Саме тут він познайомився з М. Драгомановим, що приїхав до Відня на консультації до лікарів та завітав на зус­тріч до професора В. Ягича. Не оминув увагою К. Студинський і постать Івана Яковича Франка, який також захищав дисер­тацію у цьому ж університеті під керівництвом вищевказаного вченого-славіста. “Поява Франка на віденському університеті була сенсацією дня... Уявляю собі, що ніхто інший, а Франко викликав зміну в поглядах проф. Ягича на нашу окремішність від Росіян. Раніше він клав нас в одну шухляду з російським народом... А Франко, вже тоді визнаний дослідник, давав Яги - чеві одну студію за другою, а враз із тим докази, що маємо право на самостійне життя серед слов’янщини” [14].

Також К. Студинський у спогадах написав про підготовку до захисту дисертації, над якою працював впродовж чотирьох семестрів, складання ризограмів (кандидатських іспитів — Л. Ш.) та захист наукової роботи (на п’ятому семестрі навчан­ня), в результаті якої отримав ступінь доктора філософії.

Навчаючись у Відні, майбутній вчений не ігнорував і громад­ського життя та приймав активну участь в роботі українських товариств “Січ” та “Громада” у австрійській столиці. Останнє, наприклад, організувало вечір пам’яті з нагоди перепохован - ня мощей Маркіяна Шашкевича. Автор загалом високо оцінив діяльність віденської “Громади”, адже, на його думку, саме вона дала поштовх до створення інших товариств, таких як “Поступ”, “Родина”, “Кружка земляків” [15] тощо.

Щодо діяльності організації “Січ”, то їй присвячено окре­му згадку під назвою “Віденська “Січ” від 1.ХІ.1890 по кінець

1893 р.”. К. Студинський написав про багатьох відомих лю­дей, які в різні роки були членами цього товариства і відіг­рали неабияку роль в українському національно-культурному житті, це зокрема Анатоля Вахнянина, Юліана Целевича, Ос­тапа Терлецького, Щасного Сельского, Мелітона Бучинського, Ярослава Окуневського, Євгена Озаркевича. Також автор спо­гадів зазначив: “Мала ще “Січ” одну велику заслугу, бо була осередком для всіх діячів з України та поступових елементів російських, що були в ній бажаними гістьми в нашому єднан­ні... багато прегарних одиниць заходило до “Січі”, оповідало про своє життя під царатом і серед січовиків відривалося ду­шею і росло серцем” [16]. Українське січове товариство у Відні відіграло важливу роль у єднанні українців навколо власних національних цінностей, сприяло поширенню ідеї соборності всіх українських земель.

Один з спогадів К. Студинського під назвою “Вона” присвя­чений дружині Леонтії і датується 1939 р. Тут вміщено роз­повідь про їхні заручини та весілля, щирі слова подяки дру­жині, що допомагала як в науковій роботі, так і підтримувала в непростих ситуаціях в житті, та чимало віршів, присвячених коханій жінці. Про них писав: “Моїм віршам не придаю літера­турної вартости. Вони є хіба висловом мого душевного настрою, спогади моїх молодечих літ. Хто не був молодим, нехай їх не читає. Хто не мріяв ніколи, не має права з чужих мрій насміха­тися. Любов — це найкращий дар, що сам Бог вкладає в груди людини. Щасливі ті, що з любов’ю ідуть в життя, з сонцем любові у серці ідуть разом шляхом теренів” [17].

Серед документів К. Студинського, що збереглися у ЦДІА України у м. Львові, містяться листи, адресовані вченому відо­мими українськими письменниками, науковцями, композитора­ми тощо. З них 310 листів, написаних Михайлом Грушевським впродовж 1894-1932 рр. Знайомство двох учених розпочало­ся 1894 р., відразу ж після приїзду Михайла Сергійовича до Львова, про що свідчить його лист від 24 листопада цього ж року, в якому йшла мова про посаду завідувача кафедри історії Східної Європи. Можливо, що молоді вчені, майже ровесни­ки (Студинський був молодшим від Грушевського на 2 роки), познайомилися ще тієї осені в Києві, куди Кирило Осипович їхав працювати в бібліотеках. Єднала їх і спільність наукових інтересів, і праця в НТШ, “Просвіті”, Крайовій шкільній раді у Львові. В 1906-1909 рр. К. Студинський був заступником голови наукового товариства, яке очолював М. Грушевський [18]. Слід зазначити, що лише 17 листів датуються часом до 1914 р., і показують співпрацю двох вчених до Першої світової війни. В основному епістолярій цього періоду стосується ор­ганізаційної та видавничої діяльності НТШ. М. Грушевський повідомляв К. Студинського, коли не міг бути присутнім на засіданнях товариства, і просив взяти під контроль вирішення тієї чи іншої нагальної справи. Також за допомогою листуван­ня можна отримати інформацію про поїздку Кирила Осипови­ча до Полтави на відкриття пам’ятника Івану Котляревському в 1903 р.; погляди М. Грушевського щодо надання стипендії НТШ Михайлові Павликові [19].

Відповіді К. Студинського зберігаються у вивезеному 1946 р. зі Львова особистому архіві Михайла Грушевського, який сьогодні зберігається у ЦДІА України у м. Києві. Пер­ший збережений лист К. Студинського датований 11 липня

1894 р. До 1902 р. щорічно є різна, але незначна кількість поштових відправлень — від одного до п’яти, з 1903 року кількість листів значно зростає — до 16 і тримається при­близно на цьому рівні до кінця 1905 р. Потім спостерігається досить різке зменшення — до трьох листів за 1906-1909 рр. щороку. За 1910 і 1914 рр. збереглося лише по одному лис­тові, ще 25 листів припадає на 1927 р. Що сталося з рештою епістолярію — а К. Студинський був дуже сумлінний корес­пондент, — можна лише припускати: або листи загубилися при якихось невідомих обставинах, або були знищені самим М. Грушевським у 1930-ті роки, коли розпочалися репресії проти нього, або конфісковані при обшуках, — ці питання залишаються відкритими [20].

В листах Олександра Барвінського, Осипа Маковея, Корни - ла Устиновича, Андрія Чайковського, Василя Щурата, Васи­ля Пачовського, адресованих до К. Студинського, обговорю­валися проблеми видання часопису “Руслан” та публікації на його сторінках творів українських літераторів. З листування Кирила Осиповича з поетесою та народною вчителькою Уля - ною Кравченко дізнаємося, що саме за його сприяння, як чле­на Крайової шкільної ради, вона отримала посаду в школі, де були належні умови для праці. Композитор Станіслав Людке - вич і К. Студинський в листах обговорювали чимало музич­них справ, оскільки останній після смерті тестя А. Вахнянина належав до проводу музичного товариства “Львівський Боян” [21]. Також епістолярний матеріал засвідчив про плідну спів­працю між Кирилом Осиповичем та відомими українцями з Наддніпрянщини та Буковини, зокрема, Борисом Грінченком, Миколою Лисенком, Степаном Смаль-Стоцьким. В їхніх листах прохання підібрати в бібліотеці НТШ необхідні книги, запро­шення на святкування ювілеїв видатних українських письмен­ників [22].

У фонді родини Барвінських, що зберігається у Відділі ру­кописів Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника, зна­ходиться чимало листів К. Студинського, адресованих О. Бар- вінському [23]. В них міститься обговорення політичних подій, питань, пов’язаних з виданням часопису “Руслан” (оскільки останній був фактично його головним редактором, а Кирило Осипович входив до редакційного комітету), публікації нау­кових досліджень в інших україномовних газетах (“Правда”, “Зоря”, “Діло”), проблем українського шкільництва (бо обидва були членами Крайової шкільної ради у Львові) тощо. Епіс­толярний матеріал засвідчив про дружні стосунки між двома відомими в Галичині громадськими діячами. Вони належали до однієї партії — Католицького руського народного союзу, яка виступала за політику компромісів між українцями краю та польською владою. Саме через такі політичні переконання от­римали і чимало критики на свою адресу.

Серед епістолярної спадщини К. Студинського збереглися листи від найближчих родичів — дружини та тестя, написані впродовж 1891-1903 рр. [24]. Чимало з них мають побутовий характер, інші дозволяють прослідкувати за процесом отри­мання Кирилом Осиповичем посади викладача Львівського університету. Але всі вони засвідчують про дуже хорошу атмо­сферу, що панувала в їхній родині, про те, що в усіх починан­нях К. Студинський завжди отримував підтримку дружини та її батьків. Окрім епістолярних матеріалів, адресованих вчено­му, в його архіві відклалися листи М. Лисенка до А. Вахняни - на, Пантелеймона Куліша і Юліана Романчука до Олександра і Осипа Барвінських [25] та інші, що були цінними для його наукової діяльності.

Джерельний матеріал 362-го фонду дає можливість дослід­нику також отримати інформацію про діяльність українських культурно-освітніх товариств та становище шкільництва. До Кирила Осиповича як професора Львівського університету, чле­на Крайової шкільної ради, активного діяча багатьох громад­ських організацій, писало чимало приватних осіб, представни­ки навчальних закладів та товариств з проханням посприяти у вирішенні тієї чи іншої справи. Зокрема, потрібно відмітити звернення до К. Студинського представників українських полі­тичних партій 1912 р. в справі боротьби за український уні­верситет у Львові. З цією метою, як засвідчує документ, було створено спеціальний Міжпартійний комітет [26]. Одним з най­важливіших завдань, на думку його членів, була підготовка на­укових кадрів для майбутнього вищого навчального закладу.

Чимало листів були надіслані до К. Студинського жителями сільських громад. В них повідомлялось про поганий стан шкіль­них приміщень та містилось прохання до К. Студинського, а саме посприяти, щоб Крайова шкільна рада виділила необхідні кошти на будівництво школи. Були і інші прохання: направи­ти до навчального закладу вчителя, що володіє українською мовою, бо в народній школі є вже два педагоги-поляки, але не було жодного учня польської національності; посприяти у створенні паралельних українських класів при народній школі у Косові та одержавленні українських приватних гімназій в Рогатині, Яворові та Чорткові у 1914/15 н. р. [27]. Листування з місцевими громадами та педагогами дозволяє зробити висно­вок, що далеко не всі проблеми, з якими зверталися до К. Сту - динського, були успішно вирішені.

Серед матеріалів, зібраних Кирилом Осиповичем, статути, листи, фінансові документи тощо про діяльність НТШ впро­довж 1903-1929 рр., що засвідчують плідну працю вченого в науковому товаристві. Тут знаходиться доручення, написане власноруч Борисом Грінченком, де той просить К. Студинсько­го голосувати замість нього на загальних зборах НТШ [28].

Заслуговують уваги також матеріали з архіву вченого, що розкривають різні аспекти видавничої діяльності. Це листуван­ня Кирила Осиповича з видавництвами, запрошення до спів­праці, обмін літературою та інші питання. Документи дозво­ляють прослідкувати за полемікою між НТШ та віденським товариством “Січ” у другій половині 70-х рр. XIX ст. Представ­ники останнього вважали, що з основним завданням наукового товариства — виданням якомога більшої кількості книжкової продукції — воно не справляється, бо молодь не мала належ­ної літератури для читання. К. Студинський щодо звинувачень на його адресу детально розповів про видавничі справи НТШ (роботу друкарні, вихід у світ періодичних видань тощо) і при­йшов до висновку, що за обставин, які склалися, досягти кра­щих результатів важко, але якщо товариство “Січ” має конк­ретні пропозиції, то нехай напише про них [29].

Вчений не залишався байдужим до діяльності українських національно-культурних організацій. Про це свідчать доку­менти, зібрані К. Студинським, про їхню роботу. Зокрема, ма­теріали про заснування товариства “Академічний кружок” в 1871 р.; книга обліку українських організацій “Січ” і “Сокіл” у населених пунктах Галичини із зазначенням року їх заснуван­ня (від 1904 до 1912 рр.) [30].

У архіві К. Студинського збереглося чимало документів, що дозволяють прослідкувати за основними етапами його науко­вої діяльності. В першу чергу заслуговують уваги об’ємні за­писники вченого, де було зроблено виписки з сучасних йому періодичних видань (“Зоря Галицька”, “Слово”, “Діло” тощо) про політичну ситуацію в Галичині, церковне життя. Тут зібрано некрологи Григорія Яхимовича, Івана Вагилевича та інших [31].

Використовуючи часопис “Слово”, автор підготував працю про суспільно-політичне та національно-культурне становище українців у 1860-х рр. і зробив власну оцінку тому, як ви­щезгадана тематика висвітлювалася на сторінках журналу. Він зазначив: “Нема сумніву, що незважаючи на те, що ети­мологічний правопис викликав негодовання на Україні, хоча мова в ньому була дивовижна, не своя і не подоба на якусь варварську мішанину церковщини і російщини, з поза якоїсь десь-не-десь прозирало несміле українське слово, “Слово” в 1861-1865 рр. принесло для розвитку українства в Галичині великі користі,” [32].

В одній з своїх наукових праць К. Студинський зробив досить професійний огляд змісту часопису “Мета” за 1863-1865 рр., де розкрив причини виходу у світ журналу, не оминув фінан­сової сторони його видання і особливу увагу звернув на зміст публікацій. З цього приводу К. Студинський писав: “Усі статті, друковані в “Меті”, свідчать, в яких умовах жила українська молодь, з яким трудом мусила вона здобувати терен для своїх думок, при цьому зазнаючи перепони від всяких німецьких культуроносців, і Поляків, але головно від русофілів” [33].

Огляд газети “Правда” за 1867-1870 рр. зроблений Кири­лом Осиповичем, дозволяє стверджувати, що він цікавився ін­формацією про діяльність товариства “Просвіта”, публікаціями про Т. Шевченка, М. Драгоманова, П. Куліша [34].

Серед документів К. Студинського зберігаються три томи ви­писок з газет і журналів, листів, бібліографічних даних про ук­раїнських письменників та громадсько-політичних діячів. Тут зібрано чимало відомостей про Михайла та Анну Павликів, Іва­на Могильницького, Юрія Федьковича, М. Драгоманова [35].

Кирило Осипович неабияк цікавився революційними подія­ми в Галичині в 1848 р. Про це свідчать і окремі документи з його архіву. Зокрема, записник члена Головної руської ради Льва Трещаковського про свою громадську діяльність за пе­ріод від 1 травня 1848 р. до грудня 1850 р. [36]. Окрім нього, у 362-му фонді зберігаються підготовчі матеріали, що розкри­вають процес роботи К. Студинського над однією із його най­більш ґрунтовних праць “Кореспонденція Якова Головацького” (1835-1873 рр.), що була опублікована у виданнях філологіч­ної секції НТШ за 1905 і 1909 рр. [37].

Про широкий кругозір Кирила Осиповича свідчить те, що серед його робочих документів є виписки з різних джерел, при­свячених проблемі запровадження григоріанського календаря і відображення її в українській літературі ХУІ-ХУІІІ ст. [38].

К. Студинський не залишався осторонь вагомих політич­них подій в житті Галичини. Зокрема, в його архіві містяться протоколи допитів свідків на судовому процесі, де І. Франка, М. Павлика та інших звинувачували в причетності до таємно­го товариства, в поширенні соціалістичних ідей [39]. Вчений зібрав також чимало матеріалів преси, в яких висвітлювався суд над відомими громадсько-політичними діячами.

В 30-х рр. ХХ ст. серед рукописів вченого з’явилася розвід­ка про життєвий і творчий шлях І. Франка, де К. Студинський зробив детальний аналіз літературного доробку “Великого Ка­меняра” та високо оцінив його роль в українській історії [40]. Серед численних та різнопланових матеріалів в архіві К. Сту - динського досить цікавими, на наш погляд, є документи його тестя А. Вахнянина — спогади, листи М. Лисенка та інші. Не меншої уваги заслуговують іконографічні матеріали — фотогра­фії Кирила Осиповича і його сім’ї, учасників академічного хору “Бандурист” музичного товариства “Боян” на початку XX ст., учнів гімназій, шкіл, захоронок (дитячих садків. — Л. Ш.), копія прижиттєвого фото Т. Шевченка [41] тощо.

Підсумовуючи огляд, слід зазначити, що у фондах ЦДІА України у м. Львові зберігається чимало різноманітних доку­ментів, що розкривають життєвий шлях, громадську та нау­кову діяльність К. Студинського. Вони дозволяють зробити висновок про неабияку працездатність вченого, небайдужість до національних проблем українців Галичини, високі мораль­ні якості. Матеріали з архіву К. Студинського є цінними дже­релами до вивчення національно-культурного життя краю кінця XIX — початку XX ст., бо розкривають діяльність ук­раїнських товариств, зміст, тематику та перипетії, пов’язані з виданням окремих періодичних видань; багатий епістоляр­ний матеріал дозволяє отримати інформацію про непересічних письменників, вчених, політиків, з якими листувався К. Сту - динський.

Джерела та література

1. Дорошенко В. Академік Кирило Студинський // Світ. — 1928. — Ч. 19 — 20 с.

2. Савченко Ф. Юбілей акад. К. О. Студинського // Україна. — 1929. — Січень — Лютий.

3. Ювілейний збірник на пошану акад. Кирила Студинського // За­писки НТШ. — 1930. — Т. 99. — Ч. 1.

4. Історія української літератури: у 2-х томах / За ред. І. О. Дзе- веріна. — Київ: Наукова думка, 1987. — Т. 1. — 632 с.; Історія української літературної критики: дожовтневий період / Від. ре­дактор П. М. Федченко. — Київ: Наукова думка, 1988. — 451 с.

5. Сварник Г. Археографічна передмова // Листи Михайла Гру­шевського до Кирила Студинського (1894-1932 рр.). — Львів — Нью-Йорк, 1998. — С. XII-XIX; Дашкевич Я. Передмова // Там само. — С. І^ІІ.

6. ЦДІА України у м. Львові, Ф. 362. — Оп. 1. — Спр. 3. Автобіогра­фія та список наукових праць за 1886-1940 рр. 1902-1940 рр. — 96 арк.

7. Там само. — Арк. 4.

8. Там само. — Арк. 7.

9. Там само. — Арк. 45.

10. Там само. — Арк. 80.

11. Там само. — Арк. 9.

12. Студинський Кирило Осипович // Енциклопедія Українознавства / За редакцією проф. В. Кубійовича. [Перевидана в Україні]. — Львів, 2000. — 3085 с.

13. ЦДІА України у м. Львові, Ф. 362. — Оп. 1. — Спр. 11. Спогади Студинського К. про студентські роки життя (від 1890-1893 рр.). 1930 р. — Арк. 10.

14. Там само. — Арк. 12.

15. Там само. — Арк. 19.

16. Там само. — Арк. 75.

17. Там само. — Арк. 8.

18. Сварник Г. Археографічна передмова // Листи Михайла Грушевсь­кого до Кирила Студинського (1894-1932 рр.). — Львів — Нью - Йорк, 1998. — С. ХІІ.

19. ЦДІА України у м. Львові, Ф. 362. — Оп. 1. — Спр. 280. Лис­ти професора Грушевського Михайла. Том І. 1894-1928 рр. — Арк. 1-17.

20. Сварник Г. Археографічна передмова // Листи Михайла Грушевсь­кого до Кирила Студинського (1894-1932 рр.). — Львів — Нью - Йорк, 1998. — С. ХІІІ-ХУІ.

21. ЦДІА України у м. Львові, Ф. 362. — Оп. 1. — Спр. 345. Листи Людкевича Станіслава. 1906-1926 рр. — Арк. 6.

22. Там само. — Спр. 278. Листи Бориса Грінченка. 1903-1906 рр. — Арк. 6.

23. Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника, Ф. Барвінські, Спр. 5331. Студинський Кирило. Листи до Барвінського Олексан­дра Григоровича. 1889-1905 рр. — Арк. 25.

24. ЦДІА України у м. Львові, Ф. 362. — Оп. 1. — Спр. 467. Листи Вахнянина Анатоля до Кирила Студинського. 1891-1903 рр. — Арк. 28.

25. Там само. — Спр. 182. Листи Куліша П. і Романчука Ю. до Бар - вінського Олександра і Осипа, зібрані Студинським К. для опра­цювання. 1870-1880 рр. — Арк. 45.

26. Там само. — Спр. 47. Листи дирекцій університетів у Львові і Кракові, гімназій та інших навчальних закладів про організацію наукової і педагогічної роботи. 1892-1939 рр. — Арк. 73-77.

27. Там само. — Спр. 48. Листи шкільної ради, товариства “Учитель­ська громада” та інших освітніх установ про матеріальну допомогу вчителям, надання посад тощо. 1899-1922 рр. — Арк. 2-33.

28. Там само. — Спр. 54. Статути, листи, касові звіти та інші доку­менти про діяльність Наукового товариства ім. Шевченка у Львові. 1903-1929 рр. — Арк. 9-35.

29. Там само. — Спр. 58. Листи редакцій “Діло”, “Дністер”, “На сме­ну”, “Художественная литература” та ін. про публікацію статей, видання творів та інші питання. 1902-1914 рр. — Арк. 1-5.


30. Там само. — Спр. 201. Книга обліку українських товариств “Січ” і “Сокіл” у місцевостях Галичини із зазначенням їхнього заснуван­ня. 1912 р. — Арк. 60.

31. Там само. — Спр. 14. Записні книжки. Т. 2. 1887 р. — Арк. 200.

32. Там само. — Спр. 115. Огляд газети “Мета” за 1863-1865 рр. — Арк. 1.

33. Там само. — Арк. 85.

34. Там само. — Спр. 123. Огляд часопису “Правда” за 1867­1870 рр. — Арк. 1-36.

35. Там само. — Спр. 138. Конспект літературно-газетних матеріалів, листів, бібліографічних відомостей про українських письменників і громадсько-політичних діячів, зібраних Студинським К. для на­укових досліджень. Т. 2. 1883-1923 рр. — Арк. 1-42.

36. Там само. — Спр. 206. Записник члена Головної руської ради Трещаковського Льва про свою громадську діяльність. Оригінал. 1848-1850 рр. — Арк. 20.

37. Там само. — Спр. 150. Стаття, листи, бібліографія, виписки до праці “Кореспонденція Якова Головацького”(1885-1873 рр.). — Арк. 55.

38. Там само. — Спр. 131. Виписки з літератури на тему: проблема запровадження григоріанського календаря і відображення її в ук­раїнській літературі XVI-XVIII ст. 1892 р. — Арк. 109.

39. Там само. — Спр. 197. Протоколи допитів свідків на судовому про­цесі по обвинуваченню I. Франка, М. Павлика та інших в прина­лежності до таємного товариства і поширенні соціалістичних ідей. Копії. Т. 2. 1877-1878 рр. — Арк. 137.

40. Там само. — Спр. 103. Розвідка “!ван Франко” (про життєвий і творчий шлях письменника). Спогади про зустрічі з Франком і похорон Каменяра. Б/д. — Арк. 78.

41. Там само. — Спр. 494. Фотографії учнів шкіл, гімназій, захоро - нок. 1910-1916 рр. — Арк. 10.

Анотації

Шологон Л. И. Источники о жизненном пути, общественной и научной деятельности академика Кирилла Студинского (1869— 1941 гг.) в фондах Центрального государственного исторического архива Украины в г. Львове.

В статье анализируются документы Центрального государствен­ного исторического архива Украины в г. Львове, которые раскры­вают жизнь и деятельность Кирилла Студинского. Автор обращает внимание на автобиографические работы ученого, его воспомина­ния, эпистолярное наследие, научные труды и т. д.

Shologon L. I. The sources about life, public and scientific activ­ity of academician Kyrylo Studynsky (1869—1941) in the funds of the Central State Historical Archives in Lvov city.

The article analyses the files of the Central State Historical Ar­chives in Lvov city that disclose life and activity of Kyrylo Studyn - sky. The author pays attention to his the autobiography and memoirs, correspondence, scientific works and the like.


Похожие статьи