Головна Історія Інтелігенція і влада ЗМАГАННЯ НАРОДНОГО РУХУ УКРАЇНИ ЗА ВТІЛЕННЯ ПРОГРАМНИХ ПОЛОЖЕНЬ В СОЦІАЛЬНО - ЕКОНОМІЧНІЙ СФЕРІ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ (КІНЕЦЬ 80-х — 90-ТІ Рр. ХХ Ст.)
joomla
ЗМАГАННЯ НАРОДНОГО РУХУ УКРАЇНИ ЗА ВТІЛЕННЯ ПРОГРАМНИХ ПОЛОЖЕНЬ В СОЦІАЛЬНО - ЕКОНОМІЧНІЙ СФЕРІ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ (КІНЕЦЬ 80-х — 90-ТІ Рр. ХХ Ст.)
Історія - Інтелігенція і влада

В. В. Барцьось

Період новітньої історії України наприкінці 80-х — в першій половині 90-х рр. XX ст. проходив під гаслами державності, суверенітету, економічної незалежності і добробуту, націо­нального відродження. Так склалось, що об’єднання українців навколо цих проблем випало саме на долю громадсько-полі­тичної організації, а згодом партії — Народного Руху України (далі НРУ). Однією із найважливіших сторін в діяльності Руху була соціально-економічна складова, яка на сьогоднішній день є предметом дослідження і зацікавленості все більшого кола науковців і громадськості. Зокрема теоретичний і практичний внесок Народного Руху України у постановку і вирішення на­гальних соціально-економічних проблем молодої української держави, змагання за втілення своїх програмних положень в соціально-економічній сфері.

В новітній українській історіографії дана тема частково ви­світлена в наукових дослідженнях Гончарука Г. І. — одного із перших дослідників історії Народного Руху України на всеук­раїнському рівні [1]. В його статтях є інформація про теоре­тичну і практичну сторону діяльності Руху, зокрема її соціаль­но-економічні аспекти, законодавчі ініціативи, державотворчі змагання, результати Всеукраїнських з’їздів, рішення керів­них органів. Опосередковано дана тема досліджена в роботах Цвілюка С. А., Куйбіди В. С., інших збірниках і брошурах [2], в яких розглядається питання ролі Руху в соціально-еко­номічних процесах, прийнятті законопроектів і ухваленні важливих партійних рішень, дається оцінка діяльності лідерів на­ціонально-демократичного спрямування. Важливим джерелом у вивченні рухівської проблематики залишаються матеріали Всеукраїнських конференцій “Народний Рух України: місце в історії та політиці” [3], що проходили в різний час в м. Одесі. В матеріалах конференцій є статті і теми доповідей, які безпо­середньо цікавлять нас в рамках досліджуваної проблематики, зокрема питання участі НРУ в роботі Верховної Ради, органах державної влади, підтримка населенням соціальних ініціатив, місце аграрного сектору в політиці Руху, використані і невико­ристані можливості. Важливе місце в джерельній і історіогра­фічній базі посідають публікації періодичних видань, таких як “Літературна Україна”, “Народна газета”, “Час-Тіше”, “Юг”, “Вінниччина”, повідомлення інформаційної агенції НРУ “РУХ - ПРЕС”, якими послуговується автор. В зазначених вище пе­ріодичних виданнях опубліковано цінні документи і матеріали керівних органів Руху, конференцій, з’їздів, програмні поло­ження НРУ, висвітлені акції, мітинги, демонстрації, виступи рухівських діячів і ряд інших заходів, спрямованих на вирі­шення соціально-економічного питання в Україні. В цілому іс­торіографія соціально-економічної проблеми і змагань Руху за втілення програмних положень в соціально-економічній сфері української держави (кінець 80-х — 90-ті рр. ХХ ст.) є достат­ньою для наукової розробки і подальшого дослідження в більш ширших і об’єктивних рамках.

Розробка статті змушує виділити чітку мету дослідження — проаналізувати і показати теоретичний і практичний бік зма­гань Народного Руху України за втілення програмних положень в соціально-економічній сфері української держави (кінець 80-х — 90-ті рр. ХХ ст.). Безпосередні наукові завдання, які стоять перед автором, полягають у розкритті змісту, характе­ру, суттєвих ознак, методів впровадження соціально-економіч­ної політики Руху, виокремленні закономірностей і тенденцій, стратегії і тактики діяльності, аналізі основоположних доку­ментів, практичних дій, законодавчої роботи на всеукраїнсько­му рівні. Однак автор не претендує на вичерпне висвітлення даного питання в рамках однієї статті, а лише робить спробу в загальному вигляді визначити внесок, роль і значення Народно­го Руху України в соціально-економічній сфері України.

Кінець 80-х — початок 90-х pp. XX ст. в Україні — це період радикальних змін в суспільно-політичному, соціально-еконо­мічному, національно-культурному житті. Почався рух за на­ціональне відродження, економічну самостійність, державний суверенітет, провідна роль в реалізації поставлених завдань на цей час належить національно-демократичним угрупуванням. Найбільш потужним серед них був спочатку Народний Фронт, який далі еволюціонував у Народний рух України за перебу­дову. Об’єктивні регресивні процеси в економіці Радянсько­го Союзу в кінці 80-х років минулого століття активізували суб’єктивний фактор в боротьбі за національну незалежність в республіках СРСР. В Україні прапор боротьби за незалежність вище інших громадських угруповань підняла громадсько-полі­тична організація Народний рух України за перебудову [4].

Як громадсько-політична організація Народний Рух України за перебудову офіційно оформився на своєму установчому з’їзді 8-10 вересня 1989 р. в м. Києві. Одним з пріоритетів в політиці і діяльності організації визначено соціально-економічну складову. Теоретична розробка положень соціально-економічної програми НРУ розпочалась ще 1988 р. під впливом кризових явищ в еко­номіці Української РСР. Саме в цей час почали створюватись ініціативні групи по створенню Народного Фронту України за прикладом країн Прибалтики, на засіданнях і зборах яких впер­ше ставились вимоги соціально-економічного характеру. Прово­дились різні акції на підтримку новостворених організацій і їх програм, зокрема мітинги і демонстрації, які комуністична вла­да часто забороняла. Врешті регіональний національно-демок­ратичний рух, який розвивався стихійно по областях України, отримав керівний центр у Києві, який очолили представники української інтелігенції, провідна роль в цьому належить Спіл­ці письменників України. На початку 1989 р. в м. Києві піс­ля об’єднання сил різних організацій заявлено про створення ініціативної групи по створенню Народного Руху України за пе­ребудову. Проект Програми НРУ за перебудову опублікований 16 лютого 1989 р. в газеті “Літературна Україна” [5], а дооп­рацьований і затверджений на установчому з’їзді 8-10 вересня 1989 р. [6]. Крім цього, на з’їзді було ухвалено Статут, резолю­цію “Про економічну самостійність”, звернення “До робітників і селян України” [7]. Не зупиняючись на деталях, в загальному варто зазначити, що основні принципи, які закладені в Про­грамі, а також інших прийнятих з’їздом документах, були ос­новоположними. Це, зокрема, демократизація, децентралізація, демонополізація, державний суверенітет, інтеграція, ринкові перетворення. Також принципи мають тактичний і диплома­тичний характер як на той час, а саме у відношенні до КПРС і СРСР в цілому, тому що державна незалежність в Програмі поки що не фігурувала як головна мета. Програма НРУ взагалі і виборча платформа зокрема мало чим відрізняються від програм центристських партій, що не називають себе національно-демок­ратичними. Розмита соціальна база Руху. НРУ перших років орієнтувався на середній клас, до якого себе відносить також інтелігенція, що завжди складала основу Руху [8].

В Програмі і інших документах Установчого з’їзду Народно­го руху України за перебудову положення містять радикальні і актуальні як на той час принципи практичної дії соціально - економічного характеру, покликані розв’язати існуючі в ук­раїнській економіці кризові явища і проблеми. Головні при­нципи соціально-економічної програми НРУ, які базуються на забезпеченні добробуту громадян, формуванні самодостатньої національної економіки, розвитку України як європейської демократичної держави, ще раз підкреслюють своєчасність і значимість розроблених програмних документів [9]. Програмні положення, що стосуються соціально-економічної сфери, в по­дальшому будуть доопрацьовані на інших рухівських з’їздах.

Починаючи із Другого з’їзду 25-28 жовтня 1990 р. соціаль­но-економічна політика НРУ орієнтувалася тільки на незалеж­ну, самостійну, соборну українську державу. Актуальним щодо цього питання звучить “Звернення делегатів 10 з’їзду УДРП у м. Чикаго до керівних органів Народного Руху України”, де серед основних завдань Руху зазначається таке: “поки українс­тво само не вимурує матеріального і духовного самозахисту, ніхто в світі його не захистить і не врятує” [10]. Характерною в цьому контексті є доповідь голови НРУ І. Драча “Політич­на ситуація на Україні і завдання Руху” на ІІ Всеукраїнсь­ких Зборах: “Будь-який об’єктивний історичний, політичний, економічний, соціальний, культурологічний аналіз неминуче приведе нас до єдиного висновку: тільки повний суверенітет українського народу, цілковито незалежна українська держава відповідають сучасному розвиткові світової цивілізації” [11]. Зокрема він зазначив, що в Україні існує національний і со­ціально-визвольний рух.

Авторитет Руху і його Програми зростав серед широких верств населення України, прикладом чого можуть служити вибори до Верховної Ради УРСР 1990 р., вибори депутатів міс­цевих рівнів, потужні багатотисячні акції на підтримку Руху тощо. Розгорнуто активну законотворчу діяльність в органах державної влади України на всіх рівнях. Серед депутатів Вер­ховної Ради утворено опозицію до комуністичної більшості “На­родну Раду”, у складі 125 депутатів, де більшість були рухівці: голова академік Ігор Юхновський, заступники Л. Лук’яненко, Д. Павличко, О. Ємець, В. Філенко. їх активна і наступальна тактика із залученням позапарламентських сил, в першу чергу Руху та інших національно-демократичних організацій, віль­них профспілок, студентської молоді дала про себе знати при­йняттям важливих законодавчих актів, котрі проклали шлях Україні до незалежності [12]. 16 липня 1990 р. Верховною Радою УРСР прийнята Декларація про державний суверені­тет [13]. Власне Розділ VI Декларації під назвою “Економіч­на самостійність” обґрунтовує соціально-економічну складову державного суверенітету України. Ця подія стала загальнона­ціональним святом. Отже варто навести ключові економічні за­кони, які були прийняті Верховною Радою: 3 серпня 1990 р. прийнятий закон “Про економічну самостійність Української РСР”. Зокрема Народна Рада висловлювала своє ставлення до можливості укладення нового Союзного договору у своєму зверненні “До українського народу та всього українського гро­мадянства” так — “Народна Рада виступає за економічні та інші зв’язки з окремими республіками, але — проти Союзно­го договору, що має на меті увічнити наддержаву бюрократів, союзні міністерства і відомства — прогнилу колоніальну сис­тему” [14]. 24 жовтня 1990 р. прийнятий Закон “Про зміни і доповнення до Конституції УРСР”. Ним скасовувалась стаття 6 про керівну роль КПРС. Змінено статтю 71, де проголошено верховенство законів республіки на території України, стаття 120 — обов’язкове виконання постанов і розпоряджень Ради міністрів УРСР на території України. Стаття 149 — найви­щий судовий контроль міг здійснювати лише Верховний Суд

УРСР. Листопад 1990 р. Постанова Верховної Ради УРСР “Про проекти концепції та програми переходу Української РСР до ринкової економіки” та інші закони, що базувалися на поло­женнях Декларації про державний суверенітет України. Вони були спрямовані на демонтаж єдиного народногосподарського комплексу СРСР і забезпечення економічної незалежності Ук­раїни, розвитку її соціальної сфери [15]. Як зазначав народний депутат СРСР і УРСР Д. Павличко, “Часи змінилися. Коман­дно-адміністративний соціалізм програв змагання з приватно­власницькою економічною системою, та не змінилося велико­державне фарисейство панівного класу в нашій упослідженій країні” [16]. На початку червня 1991 р. Верховна Рада ухвали­ла постанову “Про перехід у юрисдикцію Української РСР дер­жавних підприємств і організацій союзного підпорядкування, розташованих на території республіки”. 24 липня 1991 р. Кабі­нет Міністрів України прийняв постанову про порядок вивозу товарів народного споживання за межі УРСР.

Кульмінацією змагань українців за державну незалеж­ність стали кілька подій. По-перше, 24 серпня 1991 р. Вер­ховна Рада УРСР прийняла постанову “Про проголошення не­залежності України”, і як наслідок, цього ж дня Верховною Радою України прийнято “Акт проголошення незалежності України”. А 1 грудня 1991 р. відбулись Всеукраїнський рефе­рендум на підтвердження Акту проголошення незалежності України і вибори першого Президента України, яким було об­рано Л. М. Кравчука. Ці події пройшли за широкої підтрим­ки крайових рухівських організацій і всієї української нації. Нагадаємо, що під час президентських виборів на пост Пре­зидента України балотувався загальновизнаний лідер націо­нально-демократичного руху, кандидат від Народного Руху України — В’ячеслав Максимович Чорновіл. Принципи його передвиборчої програми, особливо соціально-економічний ас­пект, збігаються із принципами Програми Руху. Це заходи в галузі економіки, аграрної політики, соціальної сфери. Наведе­мо кілька тез виборчої програми В. М. Чорновола він вважає: “в економічній сфері головним завданням Президента є форму­вання нової соціально орієнтованої ринкового типу економіки суверенної України, яка забезпечує максимальну підприємни­цьку свободу її громадянам, відкриває можливості для най - ширшої реалізації творчого потенціалу людини, гарантує гід­ний людини рівень життя та постійне його підвищення”. Перш за все, на думку В. Чорновола, “Президент повинен подбати про прискорення розробки нової Конституції України” [17]. Од­нак перемогти В. Чорноволу не судилося, але все ж результати діяльності Руху, і його зокрема, були не даремними. Нагадає­мо, що В. Чорновіл в 1990 р. був обраний головою Львівської обласної ради і відзначився досить непоганими результатами роботи. Офіційні результати референдуму та виборів Президен­та, за інформацією РУХ-ПРЕС, виявились такими: у виборах та референдумі взяли участь 31 891 742 млн (84,18 %) з 37 млн виборців. За незалежність проголосували 90,32 % виборців, за Леоніда Кравчука — 61 %, В’ячеслава Чорновола — 24 %. Не­має жодної області, де б більшість виборців проголосувала про­ти незалежності [18]. Характерним стосовно зазначених вище подій був виступ В’ячеслава Чорновола на сесії Верховної Ради України 6 грудня 1991 р. — “розмах передвиборчої агітації, в якій основний акцент робився на пропаганді ідеї незалежності і необхідності найважливіших соціально-економічних реформ, дає мені підстави заявити, що ці вибори ми не програли, неза­лежно від їх результатів. А масовість підтримки моєї кандида­тури різними верствами населення, у тому числі робітництвом, армією, національними групами, послужить доброю основою на майбутнє” [19].

Після здобуття Україною незалежності Народний Рух Украї­ни поставив своєю метою — утвердити незалежну українську державу і розбудувати її базові державні основи, зокрема сектор економіки. В зв’язку з цим розпочинається активна діяльність рухівців по реалізації своїх програмних положень в соціально - економічній сфері України. Позитивним кроком на шляху ре­формування стала Програма Кабінету міністрів, яку готувала велика група фахівців під керівництвом В. Ланового (віце - прем’єра, рухівця). Цей документ, затверджений Верховною Ра­дою України, має назву “Основи національної економічної полі­тики України”. Голова правління Навчально-дослідницького центру Руху, доктор економічних наук В. Черняк відгукнувся про програму так: “коли вже вживати слово програма — то це програма зміни курсу, не більше. Програма зміни курсу озна­чає, що ми не йтимемо слідом за Росією, а закладатимемо осно­ви власної економічної політики” [20]. Часто діяльність НРУ йшла в розріз із урядовою політикою держави, на що були свої підстави. Реакція Руху на зміни в країні була принциповою: “Економіка України невпинно котиться до занепаду. Це цілком логічний наслідок панування комуністичної диктатури. Колегії з економічної політики та з проблем профспілкового і робітничо­го руху Ради Колегій НРУ заявляють, що мають і пропонували уряду науково обґрунтовану програму впровадження власних національних грошей з використанням багаторазового купона. Одночасно стверджуємо, що ігнорування цієї можливості приз­веде до дальшого скорочення виробництва і зубожіння народу, посилення залежності України від російської імперської політи­ки, поставить під загрозу проголошену незалежність Українсь­кої держави”. Підписано заступником голови колегії з економіч­ної політики Ради Колегій НРУ Е. Добжанським і Головою колегії з проблем профспілкового та робітничого руху НРУ

А. Русначенком [21]. Схожий мотив проглядається і в “Заяві Народного Руху України стосовно дій уряду України в економіч­ній сфері” [22]. В. Чорновіл зазначав: “Маючи на момент розпа­ду Союзу чи не найкращі позиції з усіх республік, ми сьогодні відкинуті на одне з останніх місць”. Провину за кризу він пок­ладав на президентську команду Л. Кравчука, уряд і Верховну Раду України, а в узагальненому розумінні — на компартійну бюрократію, яка зуміла пересісти із партійних крісел у крісла виконавчої влади і займається своїми “шкурницькими” питан­нями, а не реформуванням економіки. Правильність цієї тези стає особливо виразною, якщо порівняти український шлях ре­формування з подальшою приватизацією країни тією ж постко­муністичною номенклатурою, приміром, із чеським, де їхню компартійну бюрократію на перехідний період було усунуто від керівництва країною [23]. Маємо цікаву думку канадського екс­перта з питань економіки щодо ситуації в Україні: “економічна криза в Україні — прямий наслідок політичної. Як економіст, оцінивши ситуацію, переконався, що на 65 % державою керу­ють вороги українського народу” [24]. Якщо проаналізувати сто­сунки НРУ з владою, то вони не завжди йшли шляхом конфрон­тації, але не йшли і шляхом конструктивного, взаємовигідного співробітництва, про що свідчать наступне. В зверненні Цент­рального проводу НРУ до членів й прихильників Руху (лютий, 1992 р.) говорилося: Нещодавно Кабінет міністрів України ухва­лив Декрет “Про приватизацію земельних ділянок”. Цей надзви­чайно важливий крок уряду України на шляху до земельної ре­форми й створення ринку капіталів. Звертаємося до всіх структур Народного руху України, активістів та прихильників організації з пропозицією всіляко сприяти на місцях впровадженню в дію цього необхідного в сучасних умовах державного заходу [25]. Рух підтримує державотворчу роботу органів влади всіх рівнів, разом з тим виступає і виступатиме проти тих виконавчих струк­тур влади, які в умовах загострення економічної кризи, росту цін і зубожіння народу діють старими методами, використовую­чи старі збанкрутілі номенклатурні кадри. Рух виступає як опо­зиція до виконавчої влади і Президента, якщо їхні дії супере­чать програмі НРУ [26]. Зокрема пріоритетними напрямками в діяльності крайових організацій Руху вважались: участь в про­веденні економічних реформ як через представників у спеціаль­них державних органах, так і через забезпечення контролю за ходом реформ власними силами; інформаційну діяльність для формування громадської думки на користь радикальних еконо­мічних реформ — роздержавлення, приватизації, аграрної ре­форми і задля створення інституцій демократичного суспільства [27]. У Києві 19 вересня 1992 р. відбулася чергова сесія Великої ради НРУ. Відкриваючи її, співголова Руху, народний депутат України В. Чорновіл заявив: .„І сьогодні, коли нас звинувачу­ють у дестабілізації, ми запропонуємо Україні програму держа­вотворення і реформ. Усі доповідачі (серед них О. Лавринович,

В. Черняк, Л. Танюк, І. Заєць, С. Головатий, В. Івасюк, В. Бой­ко та інші), відповідно до свого фаху, ґрунтовно й науково зва­жено розкрили розуміння тих напрямків, якими має йти процес розбудови України. Розробку програми доручено робочій групі, у складі якої народні депутати України, відомі економісти та фахівці з інших галузей. Саме від успіху економічних реформ залежить сьогодні доля молодої української держави.„Рух напо­лягатиме на прийнятті нової Конституції України новим скла­дом парламенту” [28]. Як політична сила, Рух зобов’язаний зап­ропонувати свою програму. Ми виходимо з того, що потрібен не просто план дій, не просто програма виходу із економічної кри­зи, а конструктивна, масштабна й перспективна програма де­ржавотворення в Україні, яка включає такі блоки, як політич­ний і геополітичний, державно-правовий, економічний, соціальний, медико-екологічний, а також блок системи безпеки [29]. Відомий економіст, директор Центру перспективних еконо­мічних досліджень, професор Олександр Савченко дав такий ко­ментар: “в Україні досить програм, що перевищують за рівнем офіційні. Зараз Рух, крім згаданої програми державотворення, розробляє також ширшу програму економічних реформ, а також програму реанімації розчавленого урядом підприємництва” [30]. На IV Всеукраїнських Зборах НРУ 4-6 грудня 1992 р. була оста­точно схвалена Концепція державотворення — програма, про яку вже було зазначено. Думку про важливість національної де­ржави і суверенітету в економічному процвітанні України під­тримав відомий економіст, рухівець М. Швайка [31]. Актуаль­ним питанням в соціально-економічній програмі НРУ були аграрна політика. В Програмі НРУ — приватна власність на землю та створення фермерства як основи сільського господарс­тва [32]. Цитую думку В. Чорновола: “вважаю, що ідея земель­ного самоуправління переможе, коли політична і економічна ситуація на Україні стабілізується” [33]. У 1994 р., коли стало зрозумілим, що більшість так званих реформ звелася до заміни портретів у кабінетах, Рух розробив програму невідкладних за­ходів щодо системних реформ, де серед головних напрямків були: земельна реформа, розвиток малого та середнього підпри­ємництва, нова податкова та бюджетна політика. Соціальний сектор діяльності партії знайшов своє відображення в розробці принципово нової концепції пенсійного забезпечення [34]. Як зазначив В. Чорновіл, “основною рисою діяльності Руху є послі­довне обстоювання інтересів українського народу. Тому нами розроблена й буде винесена на затвердження конференції конк­ретна програма боротьби з бідністю, реалізація якої дасть змогу реально покращити життя людей” [35]. 14-15 грудня 1996 р. відбулась Перша Всеукраїнська партійна конференція Народно­го Руху України, на якій було схвалено “Програму боротьби з бідністю”. Автором цієї програми був доктор економічних наук, професор, голова Економічної ради Руху, заступник Голови На­родного Руху України Володимир Черняк. Основою боротьби з бідністю є відновлення економічного зростання і проведення ре­форм у сфері соціального захисту. Проблеми зростання добробу­ту не можна вирішити лише шляхом підвищення заробітної пла­ти, хоча це і один з вирішальних заходів... [36]. Дослідження подальших рухівських соціально-економічних ініціатив є пред­метом вивчення наступних наукових розвідок.

Отже змагання Народного Руху України за втілення про­грамних положень в соціально-економічній сфері української держави наприкінці 80-х та 90-х рр. XX ст. проходили за плід­ної теоретичної і практичної роботи як в центрі, так і на міс­цях. Народний Рух України здобув авторитет серед українсь­кої нації, свідченням чого є підтримка населенням його різних ініціатив. Здобутки законодавчі, державотворчі, соціально-еко­номічні проекти і їх реалізація говорять самі за себе. Компак­тно в межах статті розглянуто роль і значення діяльності НРУ в соціально-економічній сфері української держави, її зміст, характер, переваги і перспективи. Тема статті є актуальною і перспективною в плані наукового вивчення і дослідження, оскільки ґрунтовні праці з цієї проблематики досі відсутні в новітній українській історичній науці.

Джерела та література

1. Гончарук Г. І. Резерви авторитету Народного Руху України. На­родний Рух України: місце в історії і політиці. Матеріали треть­ої Всеукраїнської наукової конференції (10-11 вересня 1998 р., Одеса). — Одеса, 1998. — С. 16-18; Гончарук Г. І. Незалежність України — найяскравіший здобуток НРУ. Народний Рух України: місце в історії і політиці. Матеріали п’ятої Всеукраїнської науко­вої конференції (14-15 вересня 2001 р., Одеса). — Одеса, 2001. — С. 48-51.

2. Цвілюк С. А. Відродження держави: Україна 1991-2002 рр. Хронологічний науково-популярний нарис. — Одеса: Автограф,

2002. — 140 с; Куйбіда В. С. Народний Рух України і розбудова модерної української держави. — Львів: Літопис, 2005. — 62 с; В’ячеслав Чорновіл: Біографія. Статті. Цитати. — К.: МАУП,

2003. — 40 с.

3. Народний Рух України: місце в історії та політиці. Матеріали дру­гої Всеукраїнської наукової конференції (11-12 вересня 1996 р., Одеса). — Одеса, 1996. — 56 с; Народний Рух України: місце в іс­торії і політиці. Матеріали четвертої Всеукраїнської наукової кон­ференції (14-15 вересня 2000 р., Одеса). — Одеса, 2000. — 152 с; Народний Рух України: місце в історії і політиці. Матеріали п’ятої Всеукраїнської наукової конференції (14-15 вересня 2001 р., Оде­са). — Одеса, 2001. — 204 с.

4. Гончарук Г. І. Незалежність України — найяскравіший здобуток НРУ. Народний Рух України: місце в історії і політиці. Матеріали п’ятої Всеукраїнської наукової конференції (14-15 вересня 2001 р., Одеса). — Одеса, 2001. — С. 48.

5. Проект Програми Народного Руху України за перебудову // Літе­ратурна Україна. — 1989. — 16 лютого. — С. 2, 3.

6. Програма Народного руху України за перебудову, ухвалена ус­тановчим з’їздом Народного руху України за перебудову 9 вере­сня 1989 р. // Літературна Україна. — 1989. — 28 вересня. — С. 4, 5.

7. Статут Народного руху України за перебудову, ухвалений уста­новчим з’їздом Народного руху України за перебудову 10 вересня

1989 р. // Літературна Україна. — 1989. — 28 вересня. — С. 7; Резолюція “Про економічну самостійність”, ухвалена установчим з’їздом Народного руху України за перебудову 10 вересня 1989 р. // Літературна Україна. — 1989. — 12 жовтня. — С. 6; 12. Звер­нення “До робітників і селян України”, ухвалене установчим з’їздом Народного руху України за перебудову 10 вересня 1989 р. // Літературна Україна. — 1989. — 12 жовтня. — С. 7.

8. Гончарук Г. І. Резерви авторитету Народного Руху України. На­родний Рух України: місце в історії і політиці. Матеріали третьої Всеукраїнської наукової конференції (10-11 вересня 1998 р., Оде­са). — Одеса, 1998. — С. 17.

9. Барцьось В. В. Роль української інтелігенції в розробці і ухваленні соціально-економічної програми на Установчому з’їзді Народного Руху України 8-10 вересня 1989 року. Наукові записки Вінниць­кого державного педагогічного університету імені Михайла Коцю­бинського. Вип. XIV. Серія: Історія: Збірник наукових праць. За матеріалами Міжнародної наукової конференції “Національна ін­телігенція в історії та культурі України” 23-24 жовтня 2008 р. — Вінниця, 2008. — С. 278-282.

10. До керівних органів Народного Руху України. Звернення делегатів 10 з’їзду УДРП у м. Чикаго // Літературна Україна. — 1990. — 18 жовтня. — С. 3.

11. Доповідь І. Драча на II Всеукраїнських Зборах НРУ “Політична ситуація на Україні і завдання Руху”// Літературна Україна. —

1990. — 1 листопада. — С. 3.

12. Цвілюк С. А. Відродження держави: Україна 1991-2002 рр. Хронологічний науково-популярний нарис. — Одеса: Автограф,

2002. — С. 6.

13. УРСР. Декларація. Декларація про державний суверенітет Ук­раїни: Прийнята Верховною Радою УРС Республіки 16 липня

1990 р. — К.: Політвидав України, 1990. — С. 5, 6.

14. Звернення до українського народу та всього українського грома­дянства // Літературна Україна. — 1990. — 13 вересня. — С. 1.

15. Цвілюк С. А. Вказана праця. — С. 8.

16. Виступ Д. Павличка на установчому з’їзді Демократичної партії України 15-16 грудня 1990 р. у м. Києві // Літературна Украї­на. — 1990. — 20 грудня. — С. 1, 8.

17. Україна: шлях до свободи. Основні принципи програми кандидата на пост Президента України В’ячеслава Чорновола // Вінниччи­на. — 1991. — 18 жовтня. — С. 2.

18. РУХ-ПРЕС. Офіційні результати референдуму та виборів Прези­дента // Народна газета. — 1991. — 1-8 грудня. — С. 1.

19. РУХ-ПРЕС повідомляє. В. М. Чорновіл. “Рух може стати масові­шою і впливовішою політичною силою”. Виступ на сесії Верховної Ради України 6 грудня 1991 р. // Народна газета. — 1991. — 9­16 грудня. — С. 1.

20. “Ця програма дає нам шанс” // Народна газета. — 1992. — Тра­вень. — С. 7.

21. Заява колегій з економічної політики та з проблем профспілко­вого і робітничого руху Ради Колегій НРУ // Народна газета. —

1991. — Січень. — С. 2.

22. Заява Народного Руху України стосовно дій уряду України в еко­номічній сфері від 13 січня 1992 р. // Народна газета. — 1992. — Січень. — С. 2.

23. Куйбіда В. С. Народний Рух України і розбудова модерної ук­раїнської держави. — Львів: Літопис, 2005. — С. 28.

24. Думка професіонала. Погляд канадського економіста на ситуацію в Україні // Народна газета. — 1993. — Жовтень. — С. 4.

25. Звернення Центрального Проводу НРУ до членів та прихильників Руху // Народна газета. — 1992. — Лютий. — С. 2.

26. Ухвала Ш Всеукраїнських Зборів Народного Руху України // На­родна газета. — 1992. — Березень. — С. 1.

27. Ухвала Малої ради Народного руху України “Про пріоритетні на­прямки діяльності крайових організацій Руху” // Народна газе­та. — 1992. — Квітень. — С. 7.

28. РУХ-ПРЕС. IV Збори Руху — в грудні 1992 року // Народна газе­та. — 1992. — Вересень. — С. 1, 2.

29. В. Черняк. “Який уряд нам потрібен”// Народна газета. — 1992. — Жовтень. — С. 7.

30. Інтерв’ю з О. Савченком // Народна газета. — 1992. — Жов­тень. — С. 1, 2.

31. “Тінь за Карпатами”. Інтерв’ю із заступником голови комісії ВР з питань економічної реформи Михайлом Швайкою // Народна газета. — 1993. — Листопад. — С. 6.

32. Кононенко О. О. До питання про аграрні відносини на Україні. Народний Рух України: місце в історії та політиці. Матеріали дру­гої Всеукраїнської наукової конференції (11-12 вересня 1996 р., Одеса). — Одеса, 1996. — С. 26.

33. Інтерв’ю з В. Чорноволом // Юг. — 1992. — 26 травня.

34. Антоненко Т. С., Борбачева Л. В. Критерії внеску НРУ, УНР в незалежність України. Народний Рух України: місце в історії і політиці. Матеріали п’ятої Всеукраїнської наукової конференції (14-15 вересня 2001 р., Одеса). — Одеса, 2001. — С. 11.

35. В’ячеслав Чорновіл: Біографія. Статті. Цитати. — К.: МАУП,

2003. — С. 16.

36. Бідності немає, то — вже щастя, або Діалог про створення програми боротьби з бідністю // Час-Тішв. — 1996. — 27 грудня. — С. 6.

Анотації

Барцёсь В. В. Борьба Народного Руха Украины за осуществле­ние програмных положений в социально-экономической сфере ук­раинского государства (конец 80-х — 90-е гг. XX века).

Автор статьи попытался в общем виде определить вклад, роль и значение Народного Руха Украины в социально-экономической сфере украинского государства в указанный период.

Bartsos V. V. Struggle of NRU for implementation of program regulations in the socio-economic sphere of the Ukrainian state (1980—90s).

The article deals with NRU’s contribution, role and meaning in the socio-economic sphere of the Ukrainian state during the mentioned period.

Похожие статьи