Головна Історія Інтелігенція і влада ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИЙ УСТРІЙ ПІВДЕННИХ ПОСЕЛЕНЬ: ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ
joomla
ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИЙ УСТРІЙ ПІВДЕННИХ ПОСЕЛЕНЬ: ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ
Історія - Інтелігенція і влада

В. Л. Цубенко

Ключові слова: Південні поселення, начальник, поселенці, округ, волость.

Ключевые слова: Южные поселения, начальник, поселенцы, округ, волость.

Key words: Southern settlements, the chief, settlers, district, volost.

Нові політичні реалії та зміни, що відбулися в житті народу України після відновлення незалежності, відкрили можливос­ті для значного розширення проблематики історичних дослі­джень. Це стосується й історії Південних поселень Російської імперії на території України. Актуальність теми очевидна із огляду на відсутність комплексного та системного дослідження політико-адміністративного устрою Південних поселень з 1S57 до 1S67 р. Політико-адміністративний устрій Південних посе­лень був чинником, що з’єднував у єдине ціле Новоросійське, Українське та Києво-Подільське військові поселення кавалерії. Комплексне дослідження політико-адміністративного устрою Південних поселень дозволяє глибше пізнати їх сутність як по­літичного організму.

Метою даної статті є створення цілісної моделі політико - адміністративного устрою Південних поселень як системи. Об’єктом дослідження є система Південних поселень у контекс­ті внутрішньої політики Російської імперії на території Укра­їні. Предметом дослідження є адміністративний поділ і струк­тура управління Південних поселень.

Вивчення проблем історії Південних поселень тільки зараз починає набирати обертів. На початку XXI ст. окремих ас­пектів проблеми торкалися К. Ячменіхін [1], В. Луговий [2], О. Колєватов [3]. Але поза межами досліджень залишилася проблема політико-адміністративного устрою Південних посе­лень. Для висвітлення даної проблеми важливу роль відіграють опубліковані джерела і архівні матеріали. Особливу цінність представляють групи документів, що знаходяться у Централь­ному державному історичному архіві у м. Києві та Державному архіві Одеської області.

З 1859 р. до 1 січня 1867 р. Південні поселення виключа­лися з відомства військового міністерства. Відбулися зміни в адміністративному устрої [4]. Головне і місцеве керівництво опікувалося покращанням благоустрою поселенців [5, с. 492]. Вищий розпорядницький комітет вирішував непорозуміння між поселенцями або виправляв робочі незручності [5, с. 493]. З 1859 р. південні поселенці вступали до міністерства держав­ного майна в управління загальних губернських, повітових управлінь, а також місцевих установ, що розглядали селянські справи [6, 7]. Вони звільнялися від громадських обов’язкових робіт, натомість обтяжувалися поземельним податком та інши­ми повинностями [8, арк. 12-13].

Новоутворене Південне поселення, згідно з географічним чинником, складалося з трьох частин (7 округів) і іменувалося: 1) Харківським, що утворилося з 8 округів Українського вій­ськового поселення; 2) Херсонським, до складу якого увійшли дванадцять округів і одна окрема волость Новоросійського вій­ськового поселення; 3) Києво-Подільським, що складалося з п’яти округів і однієї окремої волості військового поселення Київської та Подільської губерній (див. дод. Табл. 1). Кожне з цих поселень територіально поділялося на округи: Харків­ське і Києво-Подільське — на два, а Херсонське — на три. Кожному округу присвоювався свій номер. Так, до складу 1-го округу Харківського поселення увійшли: 1-4-й округи Укра­їнського військового поселення, а 2-го округу — 5-8-й окру­ги Українського військового поселення; 1-4-й округи Ново­російського військового поселення становили 1-й округ, 5-8-й округи — 2-й округ, 9-12-й округи з окремою волостю — 3-й округ Херсонського поселення; 1-2-й округи й окрема волость колишнього військового поселення у Київській губернії утво­рили 1-й округ, а 3-5-й округи колишнього військового посе­лення у Подільській губернії — 2-й округ Києво-Подільського поселення.

Штаби начальників чотирьох округів стали зразком для організації окружних управлінь у новому складі. Кожний округ поділявся на волості зі збереженням колишнього складу. У Південних поселеннях нараховувалося 77 волостей, з них: у

1- Му і 2-му округах Харківського поселення — по дванадцять; у 1-му і 2-му округах Херсонського поселення — по дванад­цять; у 3-му окрузі Херсонського поселення — тринадцять; у Києво-Подільському поселенні у 1-му окрузі — сім, а у 2-му окрузі — дев’ять. Кожна волость поділялася на сільські грома­ди, відповідно до кількості селищ, приписаних до неї. Місцеве керування Південними поселеннями розподілялося на: голов­не, губернське, окружне і волосне.

Головний начальник Південних поселень з управлінням зна­ходився у м. Єлисаветграді. Губернські начальники поселень із управлінням розміщувалися: Харківський — у м. Чугуєві, Херсонський — у м. Єлисаветграді, а Києво-Подільський — у м. Умані. Начальники округів із управлінням перебували: 1-го округу Харківського поселення — у Новому Катеринославі;

2- Го округу Харківського поселення — у Новому Борисоглєб - ську; 1-го округу Херсонського поселення — у Новій Празі; 2-го округу Херсонського поселення — у Новому Миргороді; 3-го округу Херсонського поселення — у Новій Одесі; 1-го округу Києво-Подільського поселення — у м. Маньковка і 2-го окру­гу Києво-Подільського поселення — у м. Грановім (див. дод. Табл. 1). Волосні начальники і сільські управи розміщувалися згідно з розпорядженням головного начальника, переважно на колишніх місцях.

Для документування та організації роботи з документами з управління поселеннями при головному начальнику була ство­рена особлива канцелярія, якою управляв чиновник у штаб - офіцерському чині.

Склад канцелярії визначався штатом. При головному на­чальнику перебували: головний архітектор з помічником, зем­лемір, головний лікар. Головний архітектор завідував справа­ми по будівельній частині, складав і перевіряв технічні звіти, перевіряв будівельні роботи. Землемір виконував розпорядчі, виконавчі та наглядові функції щодо діяльності межового від­ділення та відповідав за зберігання межових документів. Вій­ськові поселенці звільнялися від сплати мита за плани і межові книги на землі в округах військового поселення [9, с. 193]. Командування кожним поселенням здійснював начальник по­селення, призначений згідно з клопотанням головного началь­ника, з найвищого дозволу.

При губернських начальниках поселень знаходилися по од­ному чиновнику у штаб-офіцерському званні для особливих доручень. Здійснення організації та удосконалення діловод­ства, обліку і реєстрації кореспонденції, збереження докумен­тальних матеріалів і створення архівного фонду забезпечувала власна канцелярія при начальнику поселення, підпорядкована секретарю, який підлягав і безпосередньо звітував перед на­чальником. Грамоти, що зберігалися в окружних управліннях про влаштування колишніх округів військових поселень, пере­дали на зберігання у Державний архів [10, арк. 2]. Головний начальник формував штатний розклад поселень. Відповідно до Положення він призначав начальників поселень, чиновників з особливих доручень і секретарів згідно з поданням місцевих на­чальників. Інші чиновники канцелярії призначалися власним розпорядженням начальників поселень. Начальники поселень призначали штаб-офіцерів на посади начальників округів. Та­ких начальників було 7, відповідно до кількості округів.

Начальник округу призначав одного з волосних началь­ників на території округу на посаду помічника начальника. У зазначеній волості перебувало окружне управління. Роботу з документаційного обслуговування при окружних начальни­ках виконувала канцелярія під керівництвом письмоводителя і землеміра. До складу канцелярії входили також: два топогра­фи, які займалися справами із межування землі та землевпо­рядкування і два кондуктори, які займалися будівельними ро­ботами. Начальники округів призначали одного лікаря і одного ветеринарного лікаря. Загальний склад окружного правління визначався штатом. Волостю завідував волосний начальник штаб - або обер-офіцер. Начальники округів призначали волос­них начальників. Вони затверджувалися на цих посадах найви­щими наказами з подання вищого начальства.

Волосні управи засновувалися, згідно з порядком, установ­леним для сільських управ удільного відомства. Волосні упра­ви, відповідно до чисельності поселенців, які знаходилися у їхньому веденні, поділялися на три розряди. Волостями 1-го розряду вважалися ті, які мали від 3 тис. 500 до 5 тис. і біль­ше осіб, 2-го розряду — від 2 тис. 500 до 3 тис. 500 осіб, 3-го розряду — від 1 тис. 500 до 2 тис. 500 осіб. Волосна управа перебувала під керівництвом волосного начальника і склада­лася з голови, 2 засідателів, 2 сумлінних (для безконфліктного вирішення між поселенцями непорозумінь і скарг) і писаря [5, с. 473]. Посадові особи волосних управ отримували жалування за рахунок громадського збору, відповідно до розрядів волостей, за особливим розкладом. У веденні волосної управи перебува­ли: сільські старости і десяцькі. Сільський староста обирався у кожному поселенні, а десяцький — при десятьох дворах. До складу сільського управління входили також збирачі податків і наглядачі сільських запасних магазинів. Посадові особи сіль­ських управ, за винятком волосного начальника, обиралися із поселенців сільськими громадами, на підставі ухвалених для цього правил. Волосні писарі призначалися після обрання на­чальника округу переважно із поселенців. У разі відсутності поселенця, здатного займати посаду писаря, призначали віль­нонайманих. Усіх молодших писарів, які займали керівні по­сади у військових поселеннях, прирівнювали до інших писарів військового відомства в унтер-офіцерському званні [11].

На керівні посади поселення призначали як військових, так і цивільних чиновників. Утримання посадовців, а також та­рифний пенсійний розряд визначалися штатами.

Розглянемо права і обов’язки керівників, службовців та по­селенців. Головний начальник Південних поселень відповід­но до покладених на нього завдань: 1) забезпечував добробут поселенців; 2) здійснював контроль за виконанням чинного законодавства з питань реорганізації поселення, у випадках, визначених законодавством, видавав нормативні акти з адмі­ністративних питань та роботи керівного складу; 3) організо­вував заступництво і заохочення землеробства та промислів у поселеннях; 4) забезпечував належний порядок і ремонтування усіх державних будинків на території округів; 5) здійснював контроль за збереженням у поселеннях лісів і правильне ве­дення лісового господарства; 6) узгоджував програми з охорони громадського порядку, здоров’я і моральності населення; 7) зві­тував перед вищим керівництвом про використання бюджетних асигнувань на ремонтні і будівельні роботи, про загальні ви­трати; 8) складав кошториси на кожні три роки для визна­чення поземельного податку і щорічний кошторис про витрати з відсотків господарського капіталу; 9) розробляв пропозиції щодо вдосконалення законодавства та у встановленому порядку вносив їх на розгляд до урядових чиновників [5, с. 474].

Компетенція і права головного начальника Південних по­селень щодо чиновників і службовців підвідомчого йому управ­ління, у відносинах з урядовими особами прирівнювалися до прав командира окремого корпусу у мирний час. Компетенція і права начальників поселень щодо чинів, їм підвідомчих, і у відносинах з урядовими особами прирівнювалися до прав вій­ськових губернаторів. Начальники поселень зобов’язані були здійснювати контроль за застосуванням законодавства і точним виконанням у поселеннях урядових розпоряджень; управлін­ня господарською і поліцейською частинами на території своїх округів. Права і обов’язки начальників округів прирівнювали­ся до прав і обов’язків керівників удільних контор.

Волосні начальники безпосередньо виконували розпоря­дження окружних начальників і здійснювали контроль за точ­ним і неодмінним виконанням поселенцями повинностей. Вони виконували свої обов’язки і доручення за допомогою особистих наполягань і дій, направляли навіть особисті повідомлення на­чальникові округу, переважно в усній формі, а іноді і в пись­мовій. їх компетенція і права визначалися місцевими наказами головного начальника. Волосні начальники очолювали волосні розправи. їхні обов’язки прирівнювалися до обов’язків голів сільських управ удільного відомства. Волосні начальники мали право на розгляд начальства призначати депутатів з підготовки слідчих справ.

Обов’язки і повноваження членів сільських управ прирівню­валися до обов’язків посадовців удільного відомства. До ком­петенції сільських начальників і управ не входили справи з регулювання та управління у сфері лісових відносин.

Положення про нове влаштування поселення визначало по­ліцейський і судовий устрій Південних поселень. Так, назви

Єлисаветградської та Уманської військових поліцій змінили. Напівроти, які входили до складу поліції, було перейменовано у поліцейські команди [12, с. 41].

Завданням судочинства був захист прав та інтересів посе­ленців у сфері правових відносин від порушень з боку органів влади, посадових і службових осіб, інших суб’єктів поселення. Спори та суперечки поселенців з господарських і адміністра­тивних питань вирішувалися в адміністративному (місцеві ор­гани влади) чи судовому порядку [5, с. 475]. Попереднє слідство здійснювали службові особи: старости та їхні заступники. Су­перечки і позови між поселенцями, які не в змозі був вирішити сільський староста, розглядав так званий сумлінний, зокрема, методом примирення. Якщо конфлікт не врегульовувався, сум­лінний доповідав про справу волосному начальнику. Він також прагнув переконати протилежні сторони примиритися, у про­тивному випадку поселенців викликали до волосної управи.

Волосна управа представляла першу сходинку місцевого суду поселенців. Тут розбиралися і остаточно вирішувалися непорозуміння. Рішення волосної управи виконувалося, якщо воно не було оскаржене у визначеному законом порядку.

Начальник округу повторно розглядав справи, які не на­брали законної сили, скарги на рішення волосної управи і скарги на посвідчення заповіту. Справи по скаргах на рішення окружного начальника розглядалися і остаточно вирішували­ся начальником поселення. Скарги на рішення начальника по­селення подавали головному начальнику Південних поселень. Рішення головного начальника було остаточним і оскарженню не підлягало.

Судочинство здійснювалося судами загальної юрисдикції, у випадках, коли карні справи поселенців були порушені на під­ставі кріпосних актів і інших документів, складених і посвід­чених у громадських місцях, або у нотаріусів і маклерів, у разі відмови поселенців розглядати справи у місцевих органах вла­ди, а також коли спірні справи і позови виникали у поселенців щодо осіб інших відомств.

У суперечках і позовах поселенців з особами інших відомств місцеве керівництво обмежувалося заходами щодо примирення сторін. У противному разі ці суперечки і позови надходили на загальних підставах до судового розгляду.

Рішення місцевих органів влади з карних справ виконував сільський староста, який діяв під безпосереднім наглядом во­лосного начальника або волосного голови; рішення суду — на підставі законів.

Сутність провин поселенців і міра покарання були визначені згідно з правилами для управління удільними селянами.

Кримінальні справи про злочини або провини поселенців за­лежно від обставин справи, кваліфікації злочину, місця його вчинення, суб’єкта злочину розглядалися: 1) місцевими орга­нами влади; 2) земською або міською поліціями, З) судами за­гальної юрисдикції.

За порушення громадського порядку, недбальство і лінощі у господарстві та сільськогосподарських роботах волосний на­чальник або управа призначали покарання у вигляді арешту на три дні, грошового штрафу, наряду на роботу для мирських потреб або тілесні покарання. Начальник округу і вищі органи місцевої влади за такі порушення посилювали покарання, зва­жаючи на ступінь провини: покарання різками при мирському сході або лише у присутності волосної управи [5, с. 475].

Для зручності у розгляді справ головний начальник посе­лень складав з начальниками губерній проект зміни розмежу­вання повітів. Так, у 1S5S р. київський військовий губернатор, подільський і волинський генерал-губернатор повідомили, що головний начальник Південних поселень клопотав щодо задо­волення вимоги поселеного керівництва Подільської губернії про переведення повітових управлінь із м. Летичева Поділь­ської губернії у м. Меджибож [13, арк. 20].

Отже, Південні поселення в Україні були необхідним ком­понентом політики царського уряду Російської імперії у дру­гій половині ХІХ ст. До того ж створення Південних поселень зіграли позитивну роль у господарському розвитку України. Військо-поселенська система вичерпала свої ресурси і можли­вості лише в ході підготовки буржуазних реформ другої по­ловини ХІХ ст. Зображена модель політико-адміністративного устрою Південних поселень свідчить про зв’язок між усіма його елементами територіальної та управлінської структур.

Джерела та література

1. Ячменихин К. М. Армия и реформы: военные поселения в поли­тике российского самодержавия / К. М. Ячменихин. — Чернигов : Сіверянська думка, 2006. — 444 с.

2. Луговий В. Б. Військові поселення на Правобережній Україні (1836-1866): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.01 «Історія України» / Б. В. Луговий. — Л., 2009. — 20 с.

3. Колєватов О. О. Слобідсько-Українські військові поселення росій­ської армії в 1817-1832 рр.: адміністративно-господарська струк­тура: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.02 «Всесвітня історія» / О. О. Колєватов. — Чернігів, 2007. — 20 с.

4. Об упразднении управления Южными поселениями // Полное собрание законов Российской империи. Собрание І. (далі — ПСЗ РИ. І.). — СПб., 1868. — Т. 41. 1866. — Отд. 1. — № 43677. — С. 56-57.

5. Положение о новом устройстве военного поселения кавалерии // ПСЗ РИ. ІІ. — СПб., 1857. — Т. 32. 1857. — Отд. 1. — № 31920. — С. 471-493.

6. Державний архів Одеської області (далі — ДАОО). — Ф. 7. — Оп.

1. — Спр. 801.

7. ДАОО. — Ф. 7. — Оп. 1. — Спр. 790.

8. Центральний державний історичний архів України у м. Киє­ві (далі — ЦДІА України у м. Києві). — Ф. 1316. — Оп. 1. — Спр. 4.

9. О невзыскании пошлин с планов и межевых книг на земли, за­межеванные в округи военного поселения // ПСЗ РИ. ІІ. — СПб., 1833. — Т. 7. — 1832. — Отд. 1. — № 5283. — С. 192-193.

10. ЦДІА України у м. Києві. — Ф. 445. — Оп. 1. — Спр. 128.

11. О считании писарей, состоящих в управлении округами военного поселения и пахотных солдат, в унтер-офицерском звании // ПСЗ РИ. ІІ. — СПб., 1843. — Т. 17. — 1842. — Отд. 2. — № 15211. — С. 42.

12. Об оставлении управления городами южных поселений на преж­нем основании, и о некоторых переменах по Елисаветградской и Уманской полициям // ПСЗ РИ. ІІ. — СПб., 1861. — Т. 34. 1859. — Отд. 1. — № 34073. — С. 41-42.

13. ДАОО. — Ф. 7. — Оп. 1. — Спр. 114.


Цубенко В. Л. Политико-административное устройство Южных поселений: организационно-правовой аспект.

В статье на базе широкого круга архивных и опубликованных ис­точников впервые создана целостная структурно-функциональная модель органов политико-административного управления Южных поселений на территории Украины. Выяснена связь между всеми элементами территориальной и управленческой структур Южных поселений.

Tsubenko V. L. Political and administrative structure of the Southern settlements: оrganizational and legal aspect.

In the given paper there is offered the first complete structur­ally functional model of bodies of politico-administration managerial control of Southern settlements in the territory of Ukraine recon­structed from a wide range of the archival and published sources for. Communication between all elements of territorial and administrative structures of Southern settlements is found out.


Додаток

подпись: таблиця 1Управління Південним поселенням (1858—1867)

Головний начальник Південного поселення з управлінням знаходився у м. Єлисаветграді

Канцелярія: керівник канцелярії у штаб-офіцерському чині; головний архітектор з помічником; землемір; головний лікар

Поселення (всього - 3):



подпись: харківське поселенняподпись: херсонське поселенняКиєво-Подільське поселення



Начальники поселень з 1 чиновником для особливих доручень, у штаб-офіцерському званні; канцелярія: секретар



подпись: -ум. чугуєвіподпись: -ум. умані-ум. Єлисаветграді



Округ (всього - 7):

Начальники округів (штаб-офіцер)

1-го

2-го

1-го

2-го

3-го

1-го

2-го

Округу - у

Округу -

Округу -

Округу -

Округу - у

У Новій

Округу -

Округу - у

Новому

У Новому

Новій Празі

У Новому

У м. Маньковка

М. Грановому

Катеринославі

Борисоглєбську

Миргороді

Одесі


Окружне правління: канцелярія: письмоводитель; землемір; 2 топографи; 2 кондуктори; 1 лікар; 1 ветеринарний лікар



Волость(всього - 77)

12

12

13

12 волостей

12 волостей

Волостей

Волостей

Волостей

7 волостей

9 волостей

Волосні начальники (штаб - або обер-офіцер)


1-го розряду (від З тис. 500 до 5 тис. і більше осіб)


2-го розряду (від 2 тис. 500 до З тис. 500 осіб)


3-го розряду (від 1 тис. 500 до 2 тис. 500 осіб)


Волосні управи: голова; 2 засідателя; 2 сумлінних; 1 писар

Населені пункти (поселення)

Сільські управи:

Сільські старости і десяцькі (при десяти дворах); збирачі податків; наглядачі сільських запасних магазинів

Таблицю складено за даними: Положение о новом устройстве воєнного поселения кавалерии // ПСЗ РИ. II. — СПб., 1857. — Т. 32. — 1857. — Отд. 1. — № 31920. — C. 473-475; ЦДІА України у м. Києві. — Ф. КМФ 12. — Он. 1. — Спр. 112. — Арк. 1, 2.


Похожие статьи