Головна Історія Інтелігенція і влада ІДЕОЛОГІЧНА СПРЯМОВАНІСТЬ ДИПЛОМАТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЛЕВКА ЛУК’ЯНЕНКА (1992-1993 рр.)
joomla
ІДЕОЛОГІЧНА СПРЯМОВАНІСТЬ ДИПЛОМАТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЛЕВКА ЛУК’ЯНЕНКА (1992-1993 рр.)
Історія - Інтелігенція і влада

УДК 94(477):327:341

І. Б. Кривдіна

Стаття присвячена відомому українському правозахиснику і громадсько-політичному діячеві Л. Лук’яненко. Розглядається ідеологічна спрямованість його дипломатичної діяльності як посла України в Канаді.

Ключові слова: Л. Лук’яненко, українська нація, українські на­ціональні інтереси, дипломатична діяльність, радикалізм.

Роль Левка Григоровича Лук’яненка у розбудові незалежної української держави важко переоцінити. Відомий правозахис­ник та у минулому політв’язень Л. Лук’яненко спочатку став ідеологом та активним діячем політизованого руху за права людини, а згодом — Народного Руху України (НРУ) напри­кінці 1980-х років, керівником першої офіційно зареєстрова­ної у 1990 році Української республіканської партії (УРП) та народним депутатом. У травні 1992 року склав повноваження депутата і залишив посаду голови УРП у зв’язку з призначен­ням Надзвичайним і Повноважним послом України в Канаді. У листопаді 1993 року через незгоду з політикою уряду Украї­ни подав у відставку і повернувся на Батьківщину.

У зв’язку з цим вважається за доцільне визначити ідеоло­гічну спрямованість дипломатичної діяльності Л. Лук’яненка у зазначений період, а саме: яким було його особисте обґрун­тування достатньо радикальної як для дипломата позиції та поведінки.

Серед останніх публікацій та досліджень, на які спира­лася автор, слід назвати монографії вітчизняних науковців:

О. Гараня, Г. Гончарука та ін., в яких розглянуто, зокрема, й участь Л. Лук’яненка у суспільно-політичному житті кра­їни кінця 1980-х — початку 1990-х років [1]. Важливе зна­чення для розуміння проблематики мають також такі книги самого Левка Григоровича, як: «На землі кленового листка», «Національна ідея і національна воля», «Сповідь у камері смертників», «Незнищенність» та ін. [2]. Про відомого діяча національно-демократичного руху України вийшла велика кількість публікацій у періодичних виданнях, які були ви­користані дослідником.

Однак, у науковій та публіцистичній літературі окремої ува­ги дипломатичній діяльності Л. Лук’яненка приділено не було. Тому основним завданням статті є науковий аналіз ідеологічної складової діяльності відомого політика на вищій дипломатич­ній посаді, яка визначала загальний вектор його дій та вислов­лювань.

Перш за все необхідно зазначити, що Левко Григорович не був професійним дипломатом і без теоретичної підготовки фа­хівця у сфері міжнародних відносин та досвіду роботи у цій галузі взявся за заснування (без відповідної грошової та мо­ральної підтримки) дипломатичного представництва молодої незалежної України у високорозвиненій, політично структу - рованій та соціально стабільній Канаді. Як авторитетний та впливовий політик на батьківщині з чіткою радикальною по­зицією, що відігравав суттєву роль у державотворчому процесі та навіть балотувався у президенти, Л. Лук’яненко і на посаді посла намагався послідовно та неухильно проводити свою дер­жавницьку лінію.

Характеризуючи необхідність створення та організації ди­пломатичної служби незалежної України на початку 90-х років ХХ ст., Левко Григорович зазначав, що Українській державі це потрібно для узагальнення досвіду, для навчання студентів Інституту міжнародних відносин на своїх національних при­кладах, для історії. А українській нації це потрібно для кра­щого усвідомлення суті національної держави та її зовнішніх функцій, для подолання комплексу меншовартості, прищепле­ного народові у бездержавний період, для виховання гордості за свою націю та державу [3]. І як результат — для подальшого розвитку державності.

Вже на початковому етапі своєї діяльності на посаді Надзви­чайного та Повноважного посла Л. Лук’яненко говорив про те, що в політиці він не був новачком і сам був спроможний визна­чити, що йде на користь Україні, а що ні: «Я і без Києва знаю, що має робити посольство в інтересах України. ...нічого такого, що суперечило б моїй совісті, робити не буду, хоч би хто мені це наказував» [3, с. 36-37]. Така позиція була дійсно ради­кальною та не вписувалася у рамки регламентованих загально­прийнятих дипломатичних норм. Однак, в той же час він роз­глядав посольство, яке започатковувалося в Канаді, як ланку в довгому ланцюзі зовнішньополітичних установ України, тобто вважав своїм обов’язком підпорядковуватися зовнішньополі­тичній стратегії уряду нашої держави. Левко Григорович споді­вався, що між його розумінням зовнішньополітичних інтересів України і політикою Міністерства закордонних справ не буде великих розбіжностей, але буде достатній простір для особис­тої ініціативи. И визнавав відсутність досвіду дипломатичної роботи як слабку свою сторону. Тим не менш цей факт не за­вадив Л. Лук’яненку розробити концепцію, як малим штатом посольства виконувати великий обсяг роботи. Суть її полягала в залученні на неформальних засадах української діаспори для вивчення канадських обставин у будь-якому питанні та на ста­дії підготовки пропозицій і проектів. На той час це була дійсно конструктивна ідея.

На перших зустрічах з представниками канадської громад­ськості, політик також говорив про потреби України в канад­ському досвіді в галузі сучасного сільськогосподарської куль­тури, технології, розв’язання житлової проблеми, будівництва, охорони здоров’я, захисту довкілля тощо. Левко Григорович зазначав: «Ми радше вітали активний розвиток українсько - канадського співробітництва в сучасній науці, медицині, вищій освіті, бо Україна скоріше потребує добре вишколених і освіче­них людей, аніж просто гуманітарної допомоги» [3, с. 45].

Пізніше у своїх публіцистичних працях він наголошував, що вперше за багато сторіч українська нація почала формувати свою інтелігенцію, й це, за словами Левка Григоровича, було великим досягненням. І змальовував шлях розвитку україн­ської держави у майбутньому, пов’язаний із тим, що із фор­муванням інтелігенції почали формуватися національні еліти: політична, творча, військова. Відомий громадсько-політичний діяч стверджував, що українці — здібна нація, і вони в іс­торично короткий час зуміють розв’язати два ряди проблем: проблему формування нацією своєї провідної верстви (інтелі­генції та різних загонів еліт) і проблему колективного вміння керувати нацією як дуже складною системою. Тому для захис­


Ту України потрібен не геніальний вождь, а національні еліти як концентрація націоналістичних інтелектуалів в усіх сферах діяльності, сумарний досвід яких був би на рівні сумарного досвіду націоналістичних еліт інших країн, що конкурують з Україною. Досвід цей набувають рівнобіжно з виробленням ки - ївоцентристського мислення і процесом зростання національної консолідації української нації. Процес набуття досвіду не може бути дуже швидкий, і власне завдання політичної еліти його прискорювати. Вона має відчувати, за щирими переконаннями Левка Григоровича, цю історичну місію на собі і з гордістю трудитися на виправдання народної довіри [4]. I у зовнішньо­політичній сфері в тому числі.

Торкаючись Росії, Л. Лук’яненко казав: «у Москві є багато впливових політиків, які не змирилися з розвалом Російської імперії і все роблять для того, щоб відродити її і знову підко­рити Україну своїй волі. Ці реакційні імперські сили — вороги демократії і національної свободи, і я сподіваюся на допомогу канадських волелюбних сил у боротьбі з проімперськими анти­українськими діями на канадській землі» [б].

Саме така лінія поведінки Левка Григоровича, спрямована на нейтралізацію московського впливу, а також ігнорування тих чи інших настанов та розпоряджень свого безпосереднього керівництва із Міністерства закордонних справ, а то й дії усу­переч цим настановам (якщо вважав їх невигідними для Укра­їни) викликали невдоволення останніх. Щось подібне часом простежувалося і в стосунках з діячами української діаспори, зокрема, стосовно питання ревізії використання зібраних для посольства громадських коштів. До того ж, як людина праце­любна та дисциплінована, Л. Лук’яненко вимагав не тільки сумлінної праці від своїх підлеглих, але дотримання належної субординації, безумовної виконавської та трудової дисципліни й суворої підзвітності. Це не могло подобатись його співробіт­никам. Таким чином, любов до України, а також прямоліній­ність Левка Григоровича та радикалізм у поглядах є життєвим кредо відомого громадсько-політичного діяча. Та сама любов до України й бажання допомогти їй вийти з кризи шляхом форму­вання демократичного уряду змусила його подати у відставку з посади посла та виїхати на Батьківщину задля участі у ви­борчому процесі. В одній із своїх останніх книг «Національна ідея і національна воля», підсумовуючи, Л. Лук’яненко пише: «Ми домоглися того, що в l99l році Україна стала незалеж­ною, однак, вона не стала українською. Тепер треба боротися за українську Україну» [б].

Підсумовуючи вищезазначене, необхідно звернути увагу на той факт, що, не маючи досвіду дипломатичної діяльності, Л. Лук’яненко у доволі складних умовах спромігся налагодити роботу дипломатичного представництва та плідно співпрацю­вав з представниками української діаспори в Канаді. Ідеоло­гічна спрямованість його діянь в ранзі посла тісно пов’язана з радикальною громадсько-політичною позицією, якої Левко Григорович притримувався на Україні: відданість українській національній ідеї, захист національних інтересів молодої неза­лежної держави, а також активні дії в зазначеному напряму.

У майбутньому існує зацікавленість провести розвідку, пов’язану із формуванням та еволюцією світоглядних позицій Левка Григоровича Лук’яненка на всіх етапах його життя.

Література та джерела

1. Гарань О. В. Убити дракона I Олексій Васильович Гарань. — К.: Либідь, 199З. — 2GG с.; Гончарук Г. І. Народний рух України. Іс­торія I Григорій Іванович Гончарук та ін. — Одеса: Астропринт, 1997. — 378 с.

2. Лук’яненко Л. На землі кленового листка: спогади і роздуми по­сла I Левко Лук’яненко. — Вид. друге, поновл. і доповн. — К.: Гарт, 2GG2. — 56g с.; Лук’яненко Л. Національна ідея і націо­нальна воля I Левко Лук’яненко. — К., 2006. — 2SS с.; Сповідь у камері смертників II Вітчизна. — 1991. — № З; Лук’яненко Л. Незнищеність I Левко Лук’яненко. — К.: МАУП, 2004. — SS с.

3. Лук’яненко Л. На землі кленового листка: спогади і роздуми по­сла I Левко Лук’яненко. — Вид. друге, поновл. і доповн. — К.: Гарт, 2GG2. — С. 14.

4. Лук’яненко Л. Незнищенність I Левко Лук’яненко. — К.: МАУП, 2004. — С. S3-Sб.

5. Лук’яненко Л. На землі кленового листка: спогади і роздуми по­сла I Левко Лук’яненко. — Вид. друге, поновл. і доповн. — К.: Гарт, 2GG2. — С. 4б.

6. Лук’яненко Л. Національна ідея і національна воля I Левко Лук’яненко. — К.: МАУП, 200З. — С. 290.

Анотації

Кривдина И. Б. Идеологическая направленность дипломатиче­ской деятельности Левка Лукьяненка (1992—1993 гг.).

Статья посвящена известному украинскому правозащитнику и общественно-политическому деятелю Л. Лукьяненко. Рассматрива­ется идеологическая направленность его дипломатической деятель­ности как посла Украины в Канаде.

Ключевые слова: Л. Лукьяненко, украинская нация, украин­ские национальные интересы, дипломатическая деятельность, радикализм.

Krivdina I. Ideological directions of the L. Lukyanenko’s diplo­matic activity (1992—1993).

The article is devoted by L. Lukyanenko — the famous Ukrainian law-defender and social-politic worker. His ideological directions of the diplomatic activity as ambassador in Canada is studed.

Key words: L. Lukyanenko, Ukrainian nation, Ukrainian national interests, diplomatic activity, radicalism.

Надійшла до редакції 16 квітня 2014 року

Похожие статьи