Головна Історія Інтелігенція і влада ЗАКОНОТВОРЧІ ІНІЦІАТИВИ РУХІВЦІВ У 1999 — НА ПОЧАТКУ 2002 РР
joomla
ЗАКОНОТВОРЧІ ІНІЦІАТИВИ РУХІВЦІВ У 1999 — НА ПОЧАТКУ 2002 РР
Історія - Інтелігенція і влада

С. Л. Овсієнко

“Розкол”, який відбувся напередодні президентської ви­борчої кампанії 1999 р. у Народному Русі України (НРУ), схвилював усю національно свідому частину української гро­мадськості. Адже роз’єдналася єдина серед суб’єктів правоцен - тристського та правого політикуму партія, котра самостійно потрапила до Верховної Ради України (ВР) третього скликання (1998-2002 рр.). Саме на діяльність цієї політичної організа­ції, яка спрямовувала свої зусилля для захисту національних інтересів у парламенті України, розраховували виборці-пат - ріоти. Тому перед дослідником постало завдання проаналізу­вати парламентську діяльність рухівських депутатів упродовж

1999 р. — початку 2002 р.: розкрити роботу фракції НРУ в умо­вах та після відкритого протистояння в Русі, з’ясувати вплив “розколу” на її активність, розглянути законодавчі ініціативи з питань державотворення. Порушена проблема є продовжен­ням дослідження, розпочатого автором у попередньому номері наукового збірника “Інтелігенція і влада”, в якому висвітлена історіографія та обґрунтована періодизація проблеми.

Негативним наслідком рухівського внутрішньопартійного конфлікту був “розкол” фракції НРУ у ВР. 2 березня 1999 р. на сесії ВР було оголошено про створення фракції “НРУ-1” (НРУ) у складі 16 депутатів (голова В. Чорновіл) [1]. До складу фракції НРУ(К) (УНР) увійшов 31 депутат (голова Ю. Костен­ко) [2].

У цей період фракція НРУ співпрацювала з союзниками по блоку фракцією “Реформи-Конгрес” (“Реформи-Центр”), а в 2001-2002 рр. — також і з фракцією УНР. У травні 1999 р., згідно з рішенням Центрального Проводу (ЦП) НРУ про під­тримку дружньої фракції, Ю. Криворучко перейшов із фрак­ції НРУ у фракцію “Реформи-Центр”. Такі дії пояснювалися тим, що фракція “Реформи-Центр” не нараховувала необхід­ної кількості депутатів (14) і відповідно до Регламенту ВР їй загрожував розпуск [3]. НРУ довів, що блок НРУ-ПРП, ут­ворений за В. Чорновола, діяв. Наприкінці грудня 2001 р. з фракції НРУ вийшов В. Шепа, чисельність фракції скоротила­ся до 13 депутатів, тому Президія ЦП УНР ухвалила рішення делегувати до фракції НРУ представника фракції УНР В. Чер - вонія [4].

Парламентська фракція НРУ після розподілу на дві фракції не втратила свій державотворчий потенціал. Рухівці-депутати продовжували активно розробляти законопроекти, основна час­тина яких була спрямована на вирішення нагальних соціаль­них проблем, крім того, Рух порушував питання захисту ук­раїнської мови, національної безпеки та зовнішньої політики. За період 1-ої — 7-ої сесій було підготовлено 160 законопро­ектів, 217 постанов та до 147 законопроектів були подані змі­ни та доповнення в ході їх опрацювання рухівцями в коміте­тах. Більше 200 законопроектів підготовили Г. Удовенко — 69 (19 законів — 50 постанов), О. Бондаренко — 56 (10 — 46), Ю. Ключковський — 38 (12 — 26), Л. Танюк — 27 (11 — 16), Р. Зварич — 27 (9 — 18), Л. Григорович — 25 (14 — 11), Б. Кос - тинюк — 25 (19 — 6), О. Лавринович — 23 (17 — 6) [5: 2]. Так, за період між 1-ю — 5-ю сесіями з 238 законопроектів, поданих членами фракції НРУ (відносяться всі рухівські депутати неза­лежно від їх представництва), було: 1) прийнято — 97; 2) при­йнято у першому читанні — 5; 3) не прийнято — 3; 4) направ­лено на розгляд КС — 1 [6: 23].

З 1999 р. до кінця роботи сьомої сесії депутати обох фракцій Руху активно продовжували брати участь у створених пар­ламентських тимчасових слідчих та спеціальних комісіях: В. Асадчев, Р. Зварич у слідчій комісії щодо визначення ре­альної бази бюджетних надходжень та витрат з енергоринку і нафтогазового комплексу України та можливості повернення боргів Державного комітету України з матеріальних резервів [7: 24]; Я. Кендзьор, В. Коваль, Б. Костинюк у слідчій комісії для розслідування обставин загибелі В. Чорновола [8: 170]; В. Коваль у слідчій комісії з питань приватизації відкритого акціонерного товариства “Миколаївський глиноземний завод” [9: 227] тощо.

У січні 2000 р. за підтримки новостворених депутатських об’єднань було переобрано керівництво ВР. У парламенті впер­ше була сформована більшість у складі 237 депутатів, членів

11 фракцій та груп. До неї увійшли також депутати від НРУ та УНР. Парламентські фракції та групи, формально входячи під тиском Президента до більшості на основі індивідуальних зо­бов’язань депутатів, продовжували самостійно з прагматичних позицій приймати закони, які частіше були вигідні представ­никам бізнесових кіл, що здебільшого представляли інтереси центристських партій. За таких політичних умов держава не мала можливостей вийти з економічної кризи та вирішити на­гальні соціальні проблеми.

У такій ситуації Рух як державницька партія не змінював своїх політичних принципів, спрямованих на вирішення важ­ливих внутрішньо - та зовнішньополітичних проблем. Усупереч антирухівським заявам, депутати-рухівці активною участю у різних соціальних програмах спростовували громадське твер­дження щодо однобічності дій НРУ. Парламентарі від Руху зарекомендували себе послідовними захисниками соціально незахищених дітей та багатодітних сімей. Фракція НРУ на­полягала на необхідності прийняття Закону “Про дитинство” та формуванні у бюджеті частини, яка б фінансувала потре­би дітей та материнства. Було запропоновано конкретизувати цей механізм шляхом створення чітких фінансових потоків від реалізації лікеро-горілчаних і тютюнових (1%) виробів та від­соток коштів, отриманих від грального бізнесу [10], заснувати Державний дитячий фонд [11].

5 травня 2000 р. в Києві відбулася Всеукраїнська нарада жіночих організацій України. Під час цієї наради Головою НРУ Г. Удовенком було оприлюднено законопроект “Про державну допомогу сім’ям з дітьми”, в якому передбачався принципо­во новий підхід до призначень та виплат державної допомоги багатодітним сім’ям на засадах адресності. Унесені зміни і до­повнення до Закону України “Про державну допомогу сім’ям з дітьми” мали розв’язати проблеми заборгованості держави з виплати допомоги сім’ям з дітьми, що станом на 1 квітня

2000 р. становили 98,7 мільйона гривень [12].

Перебудова сільського господарства знаходилась під пла­номірною увагою фракції Руху. Значна частина положень редакції Програми НРУ була закладена в основу державної політики і поетапно реалізована в процесі аграрної реформи. Основною метою аграрної політики Руху на 2000 — 2004 рр. було забезпечення післяприватизаційної підтримки приват­них господарств аграрного сектора, формування ринкового середовища у сільському господарстві, поступове підвищення прибутковості сільськогосподарського виробництва та зростан­ня добробуту українських селян [13]. 15 листопада 2001 р. фракції НРУ, УНР, “Реформи-Конгрес” виступили із заявою щодо необхідності збільшення видатків з Державного бюджету в 2002 р. на забезпечення аграрної реформи [14].

На парламентських слуханнях НРУ наголошував на не­обхідності розробки енергетичної стратегії України [15]. Рух порушував питання грошової компенсації частині населення, яке постраждало від нацизму в роки світової війни, та гро­мадянам України, які були ошукані представниками трас­тових компаній. Г. Удовенко пропонував для прискорення виплати компенсацій жертвам нацизму прийняти закон, який мав визначити категорії громадян, що підлягали отриманню компенсації, тобто були жертвами нацизму [16]. Голова НРУ займався проблемою повернення грошей платникам трастів, пропонуючи формування фонду компенсації, який мав бути позабюджетним [17]. (Зауважимо, що ВР другого скликання за пропозицією фракції НРУ дала доручення уряду сформува­ти такий фонд).

Фракція Руху виступала проти безконтрольного зростання цін на товари широкого вжитку, ліки та комунальні послуги. В НРУ були переконані, що уряд недостатньо приділяв уваги економічному зростанню України і зазначені цінові зміни були спробою дестабілізації ситуації в Україні напередодні виборів 1999 р. Тому фракція Руху наполягала: 1) не допустити по­дальше безконтрольне зростання цін, передусім, на хліб і цу­кор; 2) терміново впорядкувати урядом норми споживання у сфері комунальних послуг та вжити заходів щодо встановлення приладів обліку [18].

Проблеми пенсійної та соціальної реформ залишаються акту­альними в українському суспільстві. У парламенті Рух приділяв значну увагу вирішенню цих проблем. Партія вважала, що на початковому етапі практика надання різноманітних пільг не виправдала себе й лише поставила перед економікою додаткові проблеми. Тому фракція НРУ, враховуючи важливість питання про компенсацію вкладів та заощаджень громадян, наполяга­ла на узгодженій роботі уряду й парламенту з питань зако­нодавчого врегулювання, проведенні компенсаційних коштів, що були вкладені у банки і знецінилися в українській державі [19]. Пропозиція Руху, який переймався, насамперед, станови­щем держави (економічна криза), не розв’язувала проблеми по­вернення втрачених заощаджень вкладників Ощадбанку СРСР [20; 21].

Одним із головних завдань, що постійно поставало перед фракцією НРУ, був захист конституційних прав української мови та україномовного населення [22]. Партія ставила зав­дання за допомогою законодавчих кроків змінити ситуацію на користь українського, україномовного виробника, відстоювати конституційний статус державної мови в Україні [23].

Після внутрішньопартійного “розколу” фракція Руху про­довжувала займатися питаннями розвитку освіти та науки України, оскільки економічне зростання держави залежало від кількості високоосвічених молодих фахівців. Депутати від НРУ неодноразово виступали на захист працівників соціаль­ної сфери. Рух вимагав внести у бюджет-2000 зміни з метою збільшення зарплати освітян. Фракція Руху пропонувала ввес­ти новий шкільний податок як новий місцевий податок для підтримки освітніх закладів. Рухівські парламентарі вимагали визнати існування заборгованостей держави перед освітянами і розробити заходи їх поетапного погашення [24].

Рух як захисник суверенітету України проводить відкриту антикомуністичну діяльність. Свідченням цього був ухвалений ВР 11 травня 2000 р. Закон про амністію, за яким під амністію не потрапили 11 членів гурту “Самостійна Україна”, які 9 бе­резня провели антикомуністичну акцію протесту. Причиною такого рішення була внесена фракцією КПУ поправка, згідно з якою під амністію не потрапляли звинувачувані у “захопленні державних та громадських будівель чи споруд”. За проект За­кону з ухваленою поправкою проголосувало більше половини фракції УНР. Рух заявляв, що члени фракції НРУ не голосува­ли ані за поправку, ані за проект у цілому [25].

НРУ завжди тримав на контролі і не залишався осторонь питань зовнішньої політики. На парламентських слуханнях, присвячених європейській інтеграції України, голова фракції НРУ Г. Удовенко заявив, що Україна однозначно визначилась з пріоритетами зовнішньої політики. Головним напрямком є інтеграція з європейськими структурами (Європейський Союз, НАТО [26]) [27]. У липні 1999 р. фракція НРУ висловила своє негативне відношення з приводу можливого вступу України до так званого “Союзу слов’янських народів” [28].

Проблема стосунків України та Росії постійно піднімалась Рухом у різних аспектах. Рух не залишався осторонь таких питань, як правонаступництво щодо зовнішнього державного боргу та активів колишнього СРСР, суми зовнішнього боргу України перед Росією, розподілення алмазного фонду та зо­лотого запасу колишнього СРСР [29: 128]. У квітні 1999 р. член фракції НРУ Я. Кендзьор звернувся до Голови МПА СНД з питанням повернення Росією Україні 84,3 мільярди карбо­ванців заощаджень громадян України. Також фракція вима­гала розглянути питання про плату за транспортні магістралі і поділ не тільки Чорноморського флоту. У заяві, прийнятій на XI Зборах НРУ з приводу українсько-російських відносин, містилася вимога до ВР негайно розглянути внесений Рухом проект постанови про вихід України з МПА СНД у випадку неможливості безконфліктного вирішення питань [30: 129]. У прийнятті рішень щодо тодішнього стану міждержавних відно­син між Україною та Росією НРУ допомогали фракції-союзниці [31]. 7 березня 2001 р. фракції НРУ, “Реформи-Конгрес” та УНР оголосили Заяву, в якій засудили проведення тренувань російських військових та вимагали денонсувати Угоду “Про статус та умови перебування Чорноморського Флоту Російської Федерації на території України” [32].

Забезпечення прав депортованих українців є однією з важ­ливих державних проблем, вирішення якої було розпочато Народним Рухом [33]. Парламентарі від Руху вважали, що Україна мусить домагатися забезпечення національних прав української меншини в Росії. Рухівці пропонували вирішува­ти на міжнародному рівні проблему про надання депортованим українцям можливості повернутися в Україну з виділенням країною, що їх депортувала, необхідних сум для облаштування в Україні. Фракція НРУ наполягала, щоб Кабінет Міністрів (КМ) та відповідні комітети ВР вивчили це питання і надали законопроект, який би стосувався реабілітації депортованого українського населення [34].

Крім політичних заяв, звернень та пропозицій у парламенті щодо конкретних політичних подій та проблем рухівці брали беспосередню участь у налагодженні міждержавних стосунків. Так, на початку грудня 2000 р. Голова НРУ та посол Індонезії в Україні Где Арса Каджар обговорили соціально-економічну та політичну ситуацію в Україні й Індонезії. Індонезія була зацікавлена в розвиткові морської транспортної системи й мог­ла бути великим замовником українських суден [35].

Після призначення на початку 2000 р. Прем’єр-міністром В. Ющенка, кандидатуру якого пропонували та підтримували НРУ та УНР, фракція НРУ запропонувала йому програму з ре­формування системи соціального захисту. Серед законодавчих ініціатив фракції були: нова редакція Закону “Про громадянст­во України”, проект Закону “Про жертви більшовицьких та ко­муністичних переслідувань”, зміни до Закону “Про біженців”, постанови ВР “Про концепцію державної сімейної політики” та “Про концепцію державної правової політики захисту прав людини” тощо [36: 108].

За уряду В. Ющенка багато ініціатив депутатів від Руху знаходили підтримку. Віце-прем’єр М. Жулинський позитив­но оцінив діяльність фракції НРУ, одночасно вказавши, що ряд пропозицій враховано, частина врегульована існуючим за­конодавством, а частину уряд взяв до роботи. Рух схвалював діяльність КМ щодо виконання програми діяльності “Рефор­ми заради добробуту” і закликав усіх відповідальних депутатів підтримати уряд [37: 108].

Але на початку 2001 р. була розгорнута кампанія на дис­кредитацію Прем’єр-міністра В. Ющенка. Фракція Руху, яка послідовно підтримувала дії уряду, наполягала на тому, що В. Ющенко вперше в історії новітньої України зробив пози­тивні зрушення в економіці, розпочав процес відродження промисловості, скерував тіньові фінансові потоки олігархічних кланів у бюджет держави, чим викликав незадоволення з боку “тіньовиків та олігархів” [38]. Фракція НРУ глибоко засуди­ла відставку з посади Прем’єр-міністра В. Ющенка. Відстав­ка уряду вплинула на консолідацію націонал-демократичних сил, які, об’єднавшись в опозиційному блоці “Наша Україна” на чолі з В. Ющенком, перемогли на парламентських виборах

2002 р.

Таким чином, після “розколу” НРУ та виборчої кампанії 1999 р. законотворча активність депутатів-рухівців була на до­сить високому рівні. Внесення законопроектів з ряду актуаль­них проблем на розгляд парламенту, послідовне наближення українського законодавства до європейських норм були одними із основних завдань діяльності депутатів від Руху. Рухівці про­аналізували причини виборчих невдач і за останні роки діяль­ності у ВР третього скликання розпочали створювати якісно новий імідж НРУ як соціальноспрямованої партії. Більшість законопректів, які стали результатом ефективної праці депу­татів від Руху у різних комісіях законодавчого органу, були прийняті на сесійних засіданнях за період діяльності уряду В. Ющенка. Разом з тим, фракція НРУ послідовно відстою­вала цінності національно-демократичної ідеології. “Розкол” Руху на дві частини, які значний відрізок часу протистояли одна одній, негативно вплинув на політичний статус обох пар­ламентських фракцій: рухівці не змогли консолідувати сили для протидії прийняттю ВР рішення про приєднання до МПА СНД; існували розбіжності у прийнятті ряду законопроектів. Фракція НРУ співпрацювала з союзниками по блоку фракцією “Реформи-Конгрес”, а в 2001 — 2002 рр. також і з фракцією УНР. НРУ та УНР, які об’єднали свої державотворчі зусилля для підтримки впроваджуваних урядом В. Ющенка реформ, після його відставки перейшли в опозицію до влади.

Джерела та література

1. Реструктуризація парламенту. Об’єктивний процес чи кон’юнктурні розрахунки? // Тижневий інформаційно-аналітичний огляд. — 1999. — № 8. — С. 3.

2. Галабурда-Чигрин М. 10-й з’їзд Руху обрав головою Юрія Костен­ка // Вільна думка. — 1999. — 8-21 березня.

3. Галушка О. На засадах державотворення // За вільну Україну. —

1999. — 14 травня.

4. Рух-прес. Червоній залишається в Українському Народному Русі // Волинь. — 2002. — 11 січня.

5. Законотворча діяльність за період 1 — 7 сесій III скликання Вер­ховної Ради України / Фракція Народного Руху України. — К.,

2001. — 28 квітня. — 16 с.

6. Законотворча діяльність за період 1 — 5 сесій III скликання Вер­ховної Ради України / Фракція Народного Руху України. — К.,

2000. — 1 вересня. — 26 с.

7. Відомості Верховної Ради України: щотижн. нормат. бюлет. / Вер­ховна Рада України. — Офіційне видання. — К.: Преса України, 1999. — № 2-3. — С. 36-38. — (Законодавчі та нормативні доку­менти).

8. Відомості Верховної Ради України: щотижн. нормат. бюлет. / Вер­ховна Рада України. — Офіційне видання. — К.: Преса України,

1999. — № 18. — С. 400. — (Законодавчі та нормативні докумен­ти).

9. Відомості Верховної Ради України: щотижн. нормат. бюлет. / Вер­ховна Рада України. — Офіційне видання. — К.: Преса України,

1999. — № 27. — С. 536-537, 542-543. — (Законодавчі та норма­тивні документи).

10. Бюлетень Верховної Ради України. — 2000. — 11 січня. — № 57.

11. Виступи голови фракції НРУ Г. Удовенка від фракції на засіданні Верховної Ради України // Канівський Вісник. — 2000. — 20 бе­резня.

12. Бюлетень Верховної Ради України. — 2000. — 15 лютого. — № 8.

13. Поточний архів Центрального Проводу НРУ. XI Всеукраїнські збори НРУ. — Програма Народного Руху України (редакція прий­нята на XI Всеукраїнських зборах НРУ 5-6 травня 2001 р.).

14. Заява фракцій НРУ, УНР, “Реформи-Конгрес” у Верховній Раді щодо необхідності збільшення видатків з Державного бюджету в 2002 році на забезпечення аграрної реформи // Світанок над Сівер - щиною. — 2001. — Грудень. — № 6.

15. Енергетична галузь — одна з найважливіших у державі (Виступ Голови НРУ Г. Удовенка на парламентських слуханнях “Енерге­тична стратегія України до 2030 року”) // Славне Запоріжжя. —

2001. — Травень. — № 5.

16. Бюлетень Верховної Ради України. — 1999. — 13 травня. — № 55.

17. Бюлетень Верховної Ради України. — 1999. — 21 квітня. — № 41.

18. Бюлетень Верховної Ради України. — 1999. — 2 червня. — № 65.

19. Виступи голови фракції НРУ Г. Удовенка від фракції на засіданні Верховної Ради України // Канівський Вісник. — 2000. — 20 бе­резня.

20. Бюлетень Верховної Ради України. — 2000. — 1 березня. — № 17.

21. Бюлетень Верховної Ради України. — 2000. — 10 травня. — № 44.

22. Бюлетень Верховної Ради України. — 2000. — 15 лютого. — № 8.

23. Бюлетень Верховної Ради України. — 2000. — 29 лютого. — № 15.

24. Бюлетень Верховної Ради України. — 2000. — 28 листопада. — № 37.

25. Поточний архів Миколаївської крайової організації НРУ. — Спр. 12. Прес-центр Руху “Головам і прес-службам крайових ор­ганізацій НРУ” (26 травня 2000 р.).

26. Поточний архів Центрального Проводу НРУ. XI Всеукраїнські збори НРУ. — Програма Народного Руху України (редакція прий­нята на XI Всеукраїнських зборах НРУ 5-6 травня 2001 р.).

27. Рух-прес. Рух за активізацію співпраці України з ЄС // Карпатсь­кий голос. — 2002. — 12-18 січня.

28. Бюлетень Верховної Ради України. — 1999. — 7 липня. — № 85.

29. Діденко Ю. В. Народний Рух у державотворчих процесах України (1989-2002): [монографія] / Діденко Ю. В. — Одеса: Астропринт, 2006. — 176 с.

30. Там само.

31. Поточний архів Канівської міської організації НРУ. — Спр. 12. Заява фракцій партій “Реформи і порядок”, “Реформи-Конгрес” та Народного Руху України щодо сучасного стану українсько- російських відносин (22 березня 2000 р.).

32. Поточний архів Центрального Проводу НРУ. Ухвали Центрально­го Проводу, Політради НРУ. — 2000-2001 рр. — Заява фракцій НРУ, “Реформи-Конгрес” та УНР “З приводу проведення війсь­кових тренувань Збройних сил Російської Федерації на території Автономної Республіки Крим” (7 березня 2001 р.).

33. Pyx-прес. Геннадій Удовенко звертається до Анатолія Кінаха з приводу вирішення питання депортованих українців // Карпатсь­кий голос. — 2001-2002. — 29 грудня-11 січня.

34. Бюлетень Верховної Ради України. — 2000. — 20 червня. — № 69.

35. Pyx-прес. Індонезія зацікавлена в українських суднах // Час. —

2000. — 8 грудня.

36. Діденко Ю. В. Народний Рух у державотворчих процесах України (1989-2002): [монографія] / Діденко Ю. В. — Одеса: Астропринт, 2006. — 176 с.

37. Там само.

38. Бюлетень Верховної Ради України. — 2001. — 20 березня. — № 18.

Анотації

Овсиенко С. Л. Законодательные инициативы руховцев в 1999 — начале 2002 годов.

Раскрывается работа фракции Руха в условиях и после откры­того противостояния в НРУ, определено влияние “раскола” на ее активность, рассматриваются законодательные инициативы фрак­ции НРУ на протяжении 1999 г. — начала 2002 г.

Ovsienko S. L. Legislative initiatives of NRU members in 1999 — at the beginning of 2002.

Activity of NRU group under conditions of open opposition in NRU is considered. Influence of the “split” on NRU group activity is determined. Legislative initiatives of NRU members in 1999 — at the beginning of 2002 are analyzed.