Головна Історія Інтелігенція і влада ПРОВІДНІ ПЕРІОДИЧНІ ВИДАННЯ УКРАЇНИ ПРО ПРОБЛЕМИ ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ У ВИЩІЙ ШКОЛІ
joomla
ПРОВІДНІ ПЕРІОДИЧНІ ВИДАННЯ УКРАЇНИ ПРО ПРОБЛЕМИ ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ У ВИЩІЙ ШКОЛІ
Історія - Інтелігенція і влада

Ю. I. Сурай

Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова

Патріотизм у всіх народів — це одна із основних духовних і куль­турних складових особистості. Він є природним почуттям для кож­ної нормальної людини, а його відсутність свідчить про явні хиби індивідуальної свідомості. Патріотизм має бути основою громадсь­ко-політичного життя, фундаментом державної системи. Він тісно пов’язаний з професіоналізмом і тому його відсутність вказує на про­фесійну непригодність до виконання державної, педагогічної чи сус­пільної роботи.

Виховання патріотичних почуттів стояло у центрі уваги вчених упродовж усієї історії людства. Видатний китайський філософ Кон - фуцій завжди підкреслював, що серед загальнолюдських якостей головні — пошана до предків, до батьків, народу, традицій [1]. Його ідеали мали великий вплив на формування політичної культури в Азії. А філософ, спадщину якого вважають підвалинами західної по­літичної філософії, Платон у своїй праці “Держава” підкреслював, що мета закону “не благо задля однієї якоїсь верстви населення, але добро задля всієї держави” [2]. Про виховання громадянських чес­нот та патріотизму писали після античних філософів багато мисли­телів середньовіччя та нової і новітньої історії.

Саме тому актуальним завданням вчених-суспільствознавців є всебічне дослідження проблем патріотичного виховання молоді. Ці проблеми стали об’єктом постійної уваги українських вчених на по­чатку ХХІ століття, про що свідчать багаточисельні статті на сторін­ках провідних періодичних видань. Особливу увагу варто приділяти журналам, заснованим в 2001році Міністерством освіти і науки Укра­їни, “Вища школа” і “Вища освіта України”.

Вітаючи появу журналу “Вища школа”, тодішній міністр освіти і науки В. Г. Кремінь зазначав, що журнал має “внести достойний вклад у вирішення проблеми забезпечення необхідного спілкування фахівців вищої школи, обміну професійною інформацією між викла­дачами, науковцями, методистами” [3]. Вже в першому номері жур­налу є розділ “Формування національної свідомості”. В статті П. Му - зиченка “Вивчення історії держави і права України — важливий чин­ник формування національної свідомості студентської молоді” запо­чатковано розгляд цієї проблеми. Автор слушно підкреслює, що “ви­користання національної ідеї... має бути спрямоване перш за все на національне і патріотичне виховання молоді” [4].

Патріотизм не повинен мати націоналістичне забарвлення, яке полягає в зневазі до громадян України неукраїнської національності. Всі громадяни України — українці, росіяни, білоруси, євреї, болга­ри, молдовани та інші — повинні бути патріотами держави, в якій вони проживають. Науковці, викладачі вищої школи повинні завжди враховувати тенденцію до глобалізації суспільного розвитку, але, як справедливо стверджує в статті “Філософія освіти XXI ст.” В. Кре­мінь, “в умовах глобалізації на зменшується, не зникає, а навпаки — актуалізується зміцнення... патріотичного єднання нації” [5]. До цьо­го варто додати, що уряд сусідньої держави — Росії ще 16 лютого 2001 року затвердив Державну програму “Патриотическое воспитание граждан”.

Однією з важливих складових патріотичного виховання є пропа­ганда української народної творчості. Дослідники М. Лановик і 3. Лановик в статті “Вивчення української народної творчості у ви­щій школі” аналізують досвід університетів США, Канади, Австралії і роблять наголос на необхідності приділяти більше уваги вивченню традицій свого народу [6]. Всебічне вивчення і поширення традицій­ної української культури має бути важливою складовою у виховно­му процесі вузівського життя. При цьому значну увагу потрібно при­діляти історії освіти і педагогічної думки в Україні. Як справедливо стверджує ректор Київського університету туризму, економіки і пра­ва В. Федорченко, “освіта — історично перший і найвиразніший різ­новид культурної діяльності” [7]. Пізніше на сторінках цього ж жур­налу тодішній голова комітету Верховної Ради з питань освіти і нау­ки С. Ніколаєнко, розмірковуючи над проблемою формування ідео­логії освітньо-наукової галузі, писав, що в її основі обов’язково має бути “традиційна українська національна культура і народна педа­гогіка” [8]. Без сумніву, широке використання традицій української педагогіки покращить якість вищої освіти. А це буде сприяти поси­ленню міжнародної конкурентоспроможності нашої системи вищої освіти в контексті Болонського процесу. Про це, зокрема, йдеться в статті директора науково-методичного центру вищої освіти Міністер­ства освіти і науки К. Лемківського (в співавторстві з Ю. Сухарніко - вим) [9].

Проблема патріотичного виховання актуалізувалася в 2004­2005 роках. В першому номері журналу “Вища школа” за 2005 рік був опублікований виступ Президента України В. Ющенка на засі­данні підсумкової колегії Міністерства освіти і науки, де він, зокре­ма, сказав: “... Я переконаний: ви навчаєте у вищому навчальному закладі не людину якоїсь професії. Ви творите громадянина” [10]. На цьому засіданні виступив міністр освіти і науки С. Ніколаєнко, який теж підкреслив, що “головне для нас — це виховати справжню Людину, патріота своєї країни” [11].

Акценти, зроблені провідними державними діячами, були взяті до уваги вченими України. З’явилось ряд наукових публікацій із даної тематики, які повинні стати предметом уваги науковців і педа­гогів вищої школи. В першу чергу необхідно проаналізувати статті, опубліковані на сторінках журналу “Вища освіта України” в розділі “Національна свідомість”. У дослідженні С. Дорогань “Національне виховання як світоглядне завдання: філософський і педагогічний аспект” авторка аналізує праці І. Канта, О. Шпенглера, І. Фіхте, віт­чизняних педагогів К. Ушинського, Г. Ващенка і робить висновок, що “жодна новація і модернізація не можуть бути осмисленими" (ку­рсив С. Дорогань) без опертя на традицію” [12]. Велику увагу проце­су формування національної свідомості молоді приділяє О. Литвин в статті “Формування національної свідомості — пріоритетне виховне завдання”. Важливим є те, що автор торкається психологічної ком­поненти виховного процесу. Він наголошує, що “національно свідо­ма людина ідентифікує себе з певною нацією і оцінює цей факт пози­тивно. Це полегшує їй життя, робить його радіснішим, існування людини стає більш оптимістичним, виправданим, тобто природо до­цільним” [13]. До цього варто додати, що цим процесом повинен ке­рувати педагог вищої школи, гальванізувати його і наповнювати на­уково-пізнавальним змістом. Що стосується представників некорін - ного етносу, то їм важливо усвідомити думку М. С. Грушевського, який на питання “Хто Українці?” відповідав: “хто щиро хоче бути з українцями і почуває себе їх однодумцем і товаришем, членом укра­їнського народу, бажає працювати для його добра. Якого б не був він роду, віри чи звання — се не важно” [14].

Ґрунтовний аналіз проблеми виховання студентської молоді зроблено в статті професора Інституту вищої освіти Академії педа­гогічних наук П. Щербаня “Українська національна ідея і сучасні проблеми виховання учнів і студентської молоді”. Велике значен­ня автор надає ролі вищої школи у підготовці нової національної інтелігенції. Але першочергове завдання при цьому полягає в тому, справедливо вважає автор, “щоб до цього рівня насамперед підня­лася багатотисячна громада професорсько-викладацького складу, довівши, що вона є елітою нації, здатною підгодувати собі подіб­них, національно свідомих патріотів, а не просто спеціалістів з ви­щою освітою того чи іншого профілю” [15]. Поскільки саме вища школа готує нову національну інтелігенцію, яка повинна викону­вати своє призначення, бути мозком і совістю нації, потрібно про­пагувати необхідність філософського осмислення поняття “Інтелі­генція”. Цьому присвячена стаття М. Добрускіна “Про генезу тер­міна та філософського поняття інтелігенція”. Вказуючи на укорі­нення помилкової думки про російське походження поняття “інте­лігенція”, М. Добрускін в результаті всебічних досліджень дово­дить, що першість у цьому належить німецькій філософії кінця

XVIII — початку ХІХ століття. Це поняття одержало “вихідний розвиток у працях Фіхте, Шилінга та Гегеля” [16]. В контексті нашої проблеми необхідно підкреслити, що висвітлення життя і творчості найвидатніших представників української інтелігенції в навчально-виховному процесі та науково-дослідній роботі буде сприяти патріотичному вихованню студентської молоді.

До провідних періодичних видань України, одним із засновників яких є Міністерство освіти і науки, належить “Педагогічна газета” і газета “Освіта”. На шпальтах цих видань публікується багато ста­тей, присвячених патріотичному вихованню студентів. Маловідомим для широкого загалу був факт проведення 3-4 листопада 2005 року у Львові II Українського педагогічного конгресу (перший педагогічний конгрес відбувся у Львові в листопаді 1935 р.). Газета “Освіта” при­ділила увагу цій події, опублікувала прийняті рішення учасниками

II педагогічного конгресу, серед яких було і таке: “Просити Акаде­мію педагогічних наук України спрямувати психолого-педагогічні дослідження академічних інститутів... в тому числі для здійснення національного виховання учнів, студентів” [17].

Серед матеріалів “Педагогічної газети” нашої проблеми стосуєть­ся стаття Л. Мацько “Мова як засіб формування національної свідо­мості”. Формування національної свідомості визначено як одне із основних положень “Навчально-виховної концепції вивчення україн­ської як державної”, — нагадує читачам автор і формулює завдання, які потрібно вирішити для реалізації цього положення [18].

Заслуговує на увагу публікація в газеті роздумів академіка Ольги Сухомлинської, яка підкреслює велике значення “духовних тради­цій народу”. Разом з тим пропонує враховувати “сьогоднішню духов­ну реальність” [19]. З останнім твердженням варто погодитись, якщо розглядати проблему з філософських позицій. Якщо стати на пози­цію діючого суб’єкта навчально-педагогічного процесу, то потрібно не стільки враховувати сьогоднішню духовну реальність, скільки тво­рити її самому педагогу. Саме тому кращі традиції українського на­роду, героїчні сторінки його минулого, факти, які возвеличують кра­їну і її народ, потребують першочергового використання в педагогіці. Такої думки притримується і вже згадуваний раніше професор П. Щербань, який в своїй статті наголошує, що “у зміцненні патріо­тичних почуттів велику роль відіграє героїко-патріотичне вихован­ня” [20]. Дійсно, у виховному процесі, важливим компонентом яко­го є формування національної самосвідомості, важливу роль відіграє історична пам’ять народу про події та явища минулого. Відомо, що руйнація історичної пам’яті, тенденційне тлумачення історичних подій та діяльності діячів минулого є одним із основних методів утри­мування імперією колонізованих народів і маніпулювання їх свідо­містю. Тому дуже важливо формувати правильне ставлення студент­ської молоді до історичних постатей, які відігравали різну роль в історії України: Івана Мазепи, Петра I, Катерини II, Михайла Гру - шевського, Симона Петлюри, Володимира Леніна, Йосипа Сталіна, воїнів ОУН-УПА та інших. Бувають випадки, коли у вищих школах України дехто з викладачів виховує молодь ще на імперських сте­реотипних минулих часів. Завданням педагога українських ВНЗ має стати також визначення чинників національно-патріотичної орієн­тації студентів. Ця проблема, до речі, ретельно досліджувалась вче­ними м. Києва і може бути включена до низки проблем патріотично­го виховання студентської молоді [21]. Важливе значення для акти­візації роботи щодо патріотичного виховання має Указ Президента України “Про невідкладні заходи щодо забезпечення функціонуван­ня та розвитку освіти в Україні” від 4 липня 2005 року, де одним із завдань, поставлених перед педагогами, є “... вивчення історичної та культурної спадщини формування у підростаючого покоління ви­сокої патріотичної свідомості” [22].

Таким чином, патріотичне виховання студентської молоді є одним із найважливіших завдань викладачів вищих навчальних закладів. Оскільки саме вища школа готує не лише професіоналів, а і нову укра­їнську інтелігенцію, важливою складовою навчально-виховного про­цесу повинно стати формування національної самосвідомості. Це прискорить процес формування української політичної нації, спри­ятиме зміцненню держави та консолідації суспільства.

Література

1. Див.: “Древнекитайская философия”: В 2 т. — М., 1994. — Т. 1.

2. Платон. Сочинения: В 3-х т. — М., 1971. — Т. 3, ч. 1. — С. 327.

3. Вища школа. — 2001. — № 1. — С. 4

4. Вища школа. — 2001. — № 1. — С. 79

5. Трибуна. — 2002. — № 1. — С. 11

6. Вища школа. — 2001. — № 6. — С. 38,43

7. Вища школа. — 2002. — № 6. — С. 36

8. Вища школа. — 2003. — № 4-5. — С. 4

9. Вища школа. — 2004. — № 5-6. — С. 87

10. Вища школа. — 2005. — № 1. — С. 4

11. Вища школа. — 2005. — № 1. — С. 26

12. Вища освіта України. — 2004. — № 2. — С. 110.

13. Вища освіта України. — 2004. — № 3. — С. 93.

14. Грушевський М. Хто такі українці і чого вони хочуть. К., 1991. — С. 113

15. Вища освіта України. — 2004. — № 4. — С. 64.

16. Філософська думка. — 2005. — № 5. — С. 29-32

17. Освіта. — 2005. — №49-50. — С. 10.

18. Педагогічна газета. — 2005. — № 2. — С. 2.

19. Педагогічна газета. — 2005. — № 12. — С. 2.

20. Педагогічна газета. — 2005. — № 12. — С. 2.

21. Див.: Залізняк Г. М. Чинники національно-патріотичної орієнтації мо­лоді Києва. — К., 2003.

22. Див.: “Вища школа”. — 2005. — № 4. — С. 84.

Похожие статьи