Головна Історія Інтелігенція і влада ОСТАП ТЕРЛЕЦЬКИЙ (ШТРИХИ ДО ПОРТРЕТА ІНТЕЛІГЕНТА)
joomla
ОСТАП ТЕРЛЕЦЬКИЙ (ШТРИХИ ДО ПОРТРЕТА ІНТЕЛІГЕНТА)
Історія - Інтелігенція і влада

T. Б. Романів

Той чоловік... плекав у своїй душі полум’я високих змагань, жив усе для інших, для наро­ду і силкувався все життя ширити і розсвічува­ти те благородне полум’я в своїм окруженні.

І. Франко

Остап Степанович Терлецький (псевд. — Р. Мак, Н. Зане - вич, В. Кістка, О. Туземний) (5.02.1850-22.07.1902) — україн­ський громадський діяч, літературознавець, історик, філософ, правознавець.

Будучи однією з яскравих постатей в громадсько-політичному житті Галичини останньої третини XIX ст., Остап Терлецький, водночас залишається малодослідженою особистістю. Перші оцінки його громадсько-політичної діяльності були дані вже сучасниками, зокрема, Іваном Франком, Володимиром Гнатю - ком, Кирилом Студинським, Ярославом Окуневським, Михай­лом Павликом [1-5]. У радянській історіографії 20-30-х рр. XX ст. творчість О. Терлецького не була окремим напрямком дослідження. Зміни в соціокультурному житті 1950-60-х рр. зумовили появу низки праць про видатних представників ре­волюційної демократії, а саме А. Подолинського, М. Павлика,

І. Франка, М. Драгоманова, О. Терлецького та ін. [6-9]. За­цікавлення викликала громадська діяльність Терлецького і у

С. Кіраля, І. Білінкевича, Є. Яцкевича [10-12]. А у наукових розвідках С. Возняка, А. Пашука, С. Злупко, Н. Ассонової,

В. Калинович, В. Сокуренко [13-18] відбито його суспільно - політичні погляди. Проте дані дослідження несуть на собі від­биток марксистської ідеології і сьогодні вимагають переосмис­лення та нової оцінки. Сучасні ж дослідники О. Мироненко, Я. Грицак, О. Сухий, Рудницький, Paul R. Magocsi [19-23] розглядають Терлецького в контексті громадсько-політичної діяльності зазначеного періоду. Метою пропонованої статті є дослідження ролі і місця Остапа Степановича Терлецького у суспільному житті Галичини останньої третини XIX ст.

Народився Остап Терлецький у селі Назірна (тепер Коломий­ський район Івано-Франківської області) в сім’ї священика і походив з давнього великого роду Терлецьких, котрі належали до дрібної підкарпатської шляхти [24]. Початкову освіту здобув в Коломиї, а в 1859 р. вступив до гімназії в Станіславі (тепер Івано-Франківськ), яку закінчив у 1868 році. Вже в п’ятому класі гімназії Остап з притаманним йому запалом віддається громадській роботі. Він створює молодіжний гурток, в якому був писарем (1865) [25], а в 1865-1867 рр. організує і редагує учнівську рукописну газету “Зірка” [26], сам стає найплодо - витішим її дописувачем. В ній вміщує свої вірші, оповідан­ня, публіцистичні статті. В той же час цікавиться народною творчістю, збирає і записує народні пісні. У гуртку гімназисти обговорювали власні літературні твори, вивчали і популяризу­вали твори Т. Шевченка та Ю. Федьковича. Під впливом по­езії Шевченка Терлецький відходить від “романтичного коза - кофільства”, а дружба з Навроцьким позитивно вплинула на формування О. Терлецького як публіциста. Із навчанням у ^а - ніславській гімназії пов’зують початок громадсько-політичної діяльності О. Терлецького.

В 1S69 р., О. Терлецький вступає до Львівського університе­ту спочатку на юридичний, а згодом на філософський факуль­тет [27]. Пробиваючись крізь життя власними силами, під час університетських студій у Львові він працює у поміщика Воло - дислава Федоровича над упорядкуванням бібліотеки родинного архіву. По закінченні “абсулюториї” “слабовитий і скуплений в собі” Терлецький мав шанси вийти на “кабінетного науково­го робітника”, отримавши посаду “урядника” університетської бібліотеки у Відні [2S]. Цьому сприяли добрі знання іноземних мов (англійської, французької, польської та німецької), належ­на професійна підготовка. Тут він починає працювати над те­мою “Реформи Иосифа II та їх вплив на соціальні та національ­ні відносини в Галичині”.

У час “візії” у Відні Терлецький вступає до українського академічного товариства “^ч”, стає його почесним членом і головою з середини 1S7G^ років [29]. Терлецький і Драгома­нов надали новий напрям роботі в товаристві і виробили в сі­човиків новий світогляд “оснований на західноєвропейськім соціалізмі”. “Апостольські” слова Драгоманова викликали пе­реворот в “^чГ’ [30], а “промови, відчити і книжки” Терлець­кого оживили внутрішнє життя в “^чГ’. Завдяки їм “^ч” ста­ла літературно-науковим товариством і надавала напрямок не тільки всьому українському студенству, але й усій галицькій Україні [31].

У Відні Терлецький пориває з народовством і утворює новий напрям, який схилявся до соціальних ідеалів і критично ста­вився до принципів народовства [32]. Критикуючи народовську молодь, О. Терлецький на зборах “^чГ’ у 1S73 р. говорив: “Бу­дучи виплекана на твердих основах галицько-руської мораль­ности, вона не потребує ані європейського образовання, ані ро­зуміння питань теперішньої історії. Що їй до того, що якийсь Дарвін та Геккель зреформували всі галузі природничих наук, що якийсь Ceккi доторкався до критичної аналізи сонця, що якийсь Штравс знищив до крихти всі забобони побожних цер­ковних моралістів, що цілі армії соціалістів пруться на всіх кінцях Європи до радикальної переміни всіх відносин людсько­го життя і що все те не нині, то завтра мусить відізватись і в закутках нашої богобоязливої Галичини? ”. О. Терлецький дорікав галицькій молоді за те, що вона прикривається “пла­щиком патріотизму”, затикаючи ним дірки там, де не вистачає логіки.

Діяльність Остапа Терлецького у Відні повністю визна­чалася контактами з М. Драгомановим, який і його діяль­ність “спровадив” на іншу дорогу, дорогу “економічних та суспільних питань, політики” [33]. Від останнього Терлець­кий першим перейняв необхідність “правдивої і повної про­світи народу та двигненню его з нужди” та став для нього і його українських прихильників першою міцною опорою в Галичині. Слід зауважити, що було чимало галичан, котрі ще до Терлецького зналися з Драгомановим і його товаришами з України, але “тоті паничики” або “старші люди — народовці, задеревілі у своїх давних думках і привичках, постріпували все те з себе, як гуси воду” відразу ж, тільки-но побачивши, що Драгоманов і його товариші “прикладають свої думки й працю до нашого народу” [34].

У 1874 р. Михайло Драгоманов та група київських інтелі­гентів запросила О. Терлецького як представника галицького студенства на археологічний з’їзд у Києві, де він мав нагоду познайомитися з українськими і російськими вченими, на­уковцями зарубіжних країн, членами наддніпрянських гро­мад, налагодив пересилання літератури та періодичних видань для студентських бібліотек у Львові і Відні [35]. Захоплений археологічним з’їздом та його результатами, О. Терлецький з ентузіазмом приступає до організації громадської праці серед віденських січовиків. Замість “справозданя” з київської ар­хеологічної подорожі він помістив у журналі “Правда” (1874) статтю “Галицько-руський нарід і галицько-руські народовці”, основою якої була боротьба з галицько-рускою “рутиною” та “заскорузлістю” і в москвофільськім і:народовськім таборі, бо­ротьба в ім’я європейської науки та її найновіших напрямів [36]. В молодіжних товариствах стаття справляла велике вра­ження і була першим актом “оскарження” проти галицьких “генерацій”, зроблених Остапом Терлецьким.

У листі від 3 вересня 1874 р. до М. Бучинського накреслив план докорінного поліпшення громадської роботи в Галичи­ні, прагнучи перевести громадське життя на “київську доро­гу” (співпраця з наддніпрянськими українцями. — Т. Р.), щоб “все в нас гаразд розвивалось і не кисло би так, як до тепер кисне”, “зводячи навіть найкращу працю до абсурду”. З цією метою Терлецький доручав М. Бучинському організувати сту­дентську громаду в Станіславі, В. Навроцькому і А. Січинсько - му — у Львові. У листі подавались конкретні заходи і щодо налагодження роботи в “Січі” [37].

Терлецький інтенсивно вивчав нові досягнення науки і сус­пільної думки. На зборах товариства виступав проти байдужого ставлення його членів до нових досягнень природничих і сус­пільних наук, до долі простого народу. Ним були виголошені до­повіді з питань дарвінізму і соціалізму, українсько-російських зв’язків, про секту Штундистів в Україні [38], у тому числі “Шевченко і Некрасов” [39], “Початки великоруської народ­ності”, “Січ еко товариство літературне” [40]. Його заходами і грошима повстала велика січова бібліотека. Не було тижня, щоб Остап не приносив якоїсь нової книжки і не розводив над нею дискусії. Терлецький був “книгоїдом” [41].

В одному з листів до М. Драгоманова Остап повідомляє: “Чи­тальню на рік від октября 1875 до октября 1876 року хочемо впорядкувати так, щоби були в ній найважливіші слов’янські газети і хоть трохи найважливіших книжок про етнографію, історію та літературу” [42]. Найбільше систематичності було в доборі літератури, надісланої з Росії. Іван Франко, який мав нагоду познайомитися з бібліотекою, писав, що в ній “добирали книжки тямущі люди... Добір такий, що може з найліпшого боку рекомендувати російську культурну роботу” [43]. В чер­говому листі до М. Драгоманова (16 листопада 1874 р.) О. Тер­лецький писав, що українська молодь охоче читає “великорусь­кі газети й журнали і починається виробляти річ у галицьких українофілів досі не бувала: “впроваджується прихильність для народних справ російських” [44].

У “Січі” всі горнулися до Терлецького, бо був він “найповаж - нійшою особою”, “ученим в європейськім дусі, щирого серця і горячого патріотизму”, “був ментором і щирим товаришем”. Найбільше сил і засобів Остап спрямував на просвіту молоді, щоб, навчившись “правдивої європейської культури і не зане­дбавши свій “спеціальний фах”, стала “щирими робітниками для народної справи” [45].

За домовленістю з київськими діячами і матеріальної під­тримки київської “Громади” у Відні (1875) видав під прізви­щем В. Кістка соціально орієнтовані брошури-“метелики” Сер­гія Подолинського “Парова машина”, “Про бідність”, “Правда”. У 1876 р. вийшла четверта брошура “Правдиве слово хлібороба до своїх земляків” Фелікса Волховського, де на підставі Свято­го Письма і віршів Т. Шевченка закликав селян до повстання проти панів. Критично відгукнулися про віденські “метелики” Іван Франко (...віденські брошурки, а особливо “Правдиве сло­во хлібороба” та ”Парова машина”, далеко більше мали в собі російського наївного народництва та бунтарства, ніж західно­європейського соціалізму) та Михайло Драгоманов (“.названі брошури написані були в духу, — по моїй думці, — не стільки новішого європейського соціалізму, — скільки великоросій­ського так званого “народництва” 70-х років. Я вважав корис­ним защепити в Галичині той російсько-український “народ­ницький рух”, — тільки з боку його гарячої любові до простого люду, а не з боку його ідей. ”.

Остання брошура Фелікса Волховського “Правдиве слово хлібороба до своїх земляків”, звернена проти царів та панів, призвела до першого соціалістичного процесу, який відбувся в Австрії. Під час проведених обшуків у друкарні Янка Коваче - ва забрано 2850 примірників брошури, а в “мешканні” Остапа Терлецького конфісковано переписку із Драгомановим та ін­шими діячами женевського гуртка, забрано книжки, а видавця і друкаря віддано до суду [46].

Терлецького, що був тоді “урядником” Віденської універси­тетської бібліотеки, “завішано в урядуванні, застановлено його платню”, через що довелося йому довгі місяці прожити в не­спокої, голоді і холоді. Процес відбувся 16 жовтня 1876 р. Три­мався О. Терлецький під час процесу гідно. У своїй “оборонній” промові став він на науковім ґрунті реальної історії скасування кріпацтва в Росії [47]. Присяжні судді виправдали обох “об- жалованих”, але Остапові Терлецькому довелося ще чекати до

8 грудня 1876 р. поновлення на службі. Ця обставина усклад­нила ще гірше його важкі матеріальні відносини.

Віденський процес 1876 р. започаткував ряд дальших “на - гінок” проти соціалістів — І. Франка, М. Павлика, О. Терлець­кого та їхніх однодумців, а конфіскація брошури Волховсько­го, яку не скасовано і після процесу, за словами Грушевського, “була вказівкою для адміністрації і для всяких денунціянтів - добровольців на будуще” [48].

У червні 1877 р. у Львові і Відні знялася чергова хвиля “ре­візій”, “ув’язнень”, що закінчилися судовим процесом 1878 р. над Терлецьким, Сельським і Бжезінським [49], Франком, Пав­ликом, Мендечевським, Белеем [50]. Заарештованих судили на підставі непрямих доказів. Терлецького та інших обвинувачу­вали у належності до таємної організації з соціалістичними цілями, зв’язками із закордоном, у соціалістичній пропаганді

[51] , проте ані суддя, ані галицька публіка не мали чіткого поняття, що таке соціалізм і в чому полягає його злочинний характер.

Судовий процес відбувався у січні (14-21) 1878 р. Справу слухала кримінальна колегія суду у складі чотирьох суддів

[52] . Це був відкритий судовий процес. З-поміж обвинуваче­них останнього слухали Терлецького (16.01.1878 р.). Остап зізнався, що був за “переконанням соціалістом”, приятелем і політичним однодумцем Драгоманова і вважає себе одним із “нечисленних речників” соціалістичної думки серед галицьких українців [53].

Одним із доказів соціалістичної пропаганди, що вів Остап, був лист В. Навроцького від 20.VI.1876 р., написаний у відпо­відь на запросини Терлецьким до участі Навроцького у часо­писі з соціалістичним напрямком, що мав виходити у Відні. На тісні зв’язки Остапа Терлецького з Драгомановим вказувала “картка” останнього з Женеви до Терлецького (26.10.1876 р.), у якій Драгоманов просив того відіслати 200 екземплярів своєї брошури “По вопросу о малорусской литературе” до Галичини, забрати з “друкарні” Ковачева у Відні болгарську історію Гіль - фердінга і кілька чисел “Пчелы” — ілюстрованої газети, що виходить у Петербурзі.

Оборонну промову на суді Терлецький закінчив словами: “Моя совість і мій обов’язок каже мені вірно вистояти при моїх політичних переконаннях і при святій народній справі, котру я полюбив усім серцем і котрій служити буду, поки мого життя стане. Я знаю дуже добре, що на моїй стороні правда і право, і для того я зовсім спокійно чекати буду на ваш засуд!” Остапа Терлецького визнано винним і засуджено за участь у таємних товариствах строком на І місяць. Звільнено його з ув’язнення 21 січня 1S7S р. [54].

Відбувши свою “кару”, Остап Терлецький повертається до “Січі”. “Худий, згорблений, лиш його сірі очі світилися”, “го­ворив мало, а більше слухав, що казали иньші”. У дискусіях рідко брав участь, тільки інколи відгукнувся з “відтінком до­бродушної іронії”. А по закінченні “відчиту” або “дебату” брав під руку будь-кого з січовиків і починав говорити і поясню­вати і “то не я а теп^г ех cаthеdга”, а як “щирий і добрий товариш”, і закінчував свою бесіду: “Ти прочитай собі ще се або те” [55].

Саме завдяки Остапові віденські українці в університеті зрозуміли “духа нашої історії, тої невпинної боротьби демосу проти шляхетсько-польського утиску й визиску”. За політи­кою він стежив без зупину. “В газети й журнали всяких мов — він знав по-англійськи і по-француськи — так і загрібав ся”. Але не політика кабінетів (великодержавна) цікавила його, а класова, соціальна боротьба. Шлях українства до державнос­ті Остап Терлецький пов’язував з розвитком просвітництва в національно-політичному житті. “Замість гармат, — пише він, — ми будемо боротися наукою, замість гетьманів постави­мо людей науки і вольного слова”. Остап був переконаний, що “.доля України, так легко вернетця, якь легко утекла!.. Буде Україна мала долю-волю свою!” [57] (незалежність. — T. P.) Ідеал Терлецького — федеративна, демократична республіка, де суд і правду вершить громада, яка поєднує законодавчу і су­дову владу, тобто республіка, де панує безпосередня демократія і здійснюється принцип верховенства волі народу. Конститу­ційна доктрина Терлецького передбачала надання політичних і економічних прав трудящим, досягнення рівності всіх перед законом і рівності закону для всіх з метою втілення принципу повної соціальної справедливості.

Слабосилий і хворий, він записується на юридичний відділ і складає іспити [5S]. Велика сила волі була в Остапа, коли не лише склав три правничі іспити [5S] і три “ригорози” з ти­тулом доктора прав (1S99), а й адвокатський іспит і до кінця життя провадив адвокатську практику в містах Галичини, зо­крема у Львові.

Рукописна спадщина Остапа Терлецького невелика і скла­дається з літературно-публіцистичних та наукових праць на іс­торичну, економічну, літературну і суспільно-політичну теми (“Першопричини великоруського народу” (1873), “Галицько - руський нарід і галицько-руські народовці” (1874), “Лихва на Буковині” (1878), “Літературні стремління галицьких русинів від 1772 р. до 1848 р.” (1895), “Галицько-руське письменство у 1848-1875 рр.” (1903), “Історія української держави. Кня­жа доба” (1923), “Історія української держави. Козацька доба” (1924), “Робітницька плата і рух робітницький в Австрії в по - слідніх часах” (1881), “Українське село в драмах Карпенка Ка­рого” та інші. Кожна його праця була “цінна, інформувала, поучувала і будила гадки.” [59].

Ім’я Остапа Терлецького згадувалося завжди — не лише в оточенні його однодумців, але й загалом серед української спільноти — лише з щирою повагою. Бо був він високо осві­ченою людиною, з критичним розумом, з високою моральною культурою, пройнятий почуттям своєї людської гідності і пов­ної симпатії до слабосилих і пригноблених людей, який не по­ступився своїми ідеалами, не зійшов з важкої дороги, а поклав своє життя на вівтар боротьби за економічну, духовну, політич­ну, національну свободу народу.

Перспективним напрямком вивчення діяльності Остапа Тер - лецького залишається дослідження його суспільно-політичних поглядів.

Джерела та література

1. Франко І. Я. Др. Остап Терлецький. Спомини і матеріали // ЗНТШ. — Т. 50. — с. 31.

2. Гнатюк В. Національне відродження айстро-угорських україн­ців. — 1772-1880. — Відень: Накладом “Союзу визволення Укра­їни”. — 1916. — 65 с.

3. Студинський К. Іван Франко і товариші в соціалістичнім процесі 1878 р. — Україна, кн. 6. — С. 56-114.

4. Окуневський Я. Пам’яти Остапа Терлецького // Літературно - науковий вісник. — 1902. — Т. XX. — Кн. 12, річник V — С. 171­174.

5. Павлик М. Остап Терлецький // Громадський голос. — 1902. —

Ч. 16-17, 17 вересня. — С. 121-123.

6. Пашук А. І. Соціологічні та суспільно-політичні погляди А. С. По - долинського. — Львів: Вид-во Львів. ун-ту. — 219 с.

7. Брагінець А. С. Філософські та суспільно-політичні погляди Івана Франка. — 1956. — 412 с.

8. Манзенко П. Т. Суспільно-політичні і філософські погляди М. Пав­лика. — К., 1962. — 123 с.

9. Лисенко О. Я. Остап Терлецький // Жовтень — 1959. — № 5. — С. 107-117.

10. Кіраль С. Стежки Остапа Терлецького // Жовтень. — 1984. — № 12. — С. 93-95.

11. Білінкевич І. Він жив для народу: О. Терлецький // Червоний шлях. — 1971. — 5 лют.

12. Яцкевич Є. А. Становище робітничого класу Галичини в період капіталізму (1848-1900) — К.: Вид-во АН УРСР, 1958. — С. 79­105.

13. Возняк С. М. У боротьбі за дружбу народів (Пробл. нації і націон. відносини в ідеології української революційної демократії остан­ньої чверті XIX ст.). — Львів.: Вища школа. Вид-во при Львів. ун-ті, 1981. — 191 с.

14. Пашук А. І. Проблеми суспільно-політичного розвитку в ідеології революційного демократизму України (Друга половина XIX ст. — початок XX ст.). — Львів: Вища школа. Вид-во при Львів. ун-ті, 1982. — 183 с.

15. Злупко С. Важливий документ про соціалістичні погляди Оста­па Терлецького // Наук.-інформ. бюлетень архівного управління УРСР, — 1964. — № 3 — С. 56-63.

16. Ассонова Н. Т. Соціалістичні погляди українських революціонерів - демократів (кін. ХІХ — поч. XX ст.) — К.: Вища школа, 1977. — 128 с.

17. Калинович В. І. Революційний демократ Остап Терлецький — пропагандист соціалістичних ідей в Галичині: З історії прогре­сивної суспільної-політичної думки в Галичині в другій половині ХІХ ст. // Вісник Львівського університету Сер. Юридична. — 1966 р. — Ст. 25-31.

18. Сокуренко В. Демократичиские учения о государстве и праве на Украине во второй половине ХІХ века: (Драгоманов, С. Подо - линский, О. Терлецкий). — Львов: Изд-во Львов. ун-та, 1966. — 265 с.

19. Мироненко О. М. Від “праведного автомомізму” до виникнення ідеї конституційного суду (межа ХІХ — ХХ ст. // Вісник Консти­туційного суду України. — 2001. — № 4-6.

20. Грицак Я. Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота. 1856-1886 рр. — Київ: Критика. — 2006 р.

21. Сухий О. Від русофільства до москвофільства (Російський чинник у громадській думці та суспільно-політичному житті галицьких українців у ХІХ ст.). — Львів: Львів. нац. ун-т ім. І. Франка, 2003. — 498 с.

22. Paul R.,Magocsi The Roots of Ukrainian Nationalism Galcia as Ukraine’s Piedmont. Toronto. — 2002. — S. 100-118.

23. Galizien als ukrainisches Piemont // Studien zu nationalitä­tenfragen. — 1993. — № 9 — S. 126-129.

24. Der Udel von Galizien, Lodomerien und der Bukowina J. Siebmacher’s grobes Wappenbuch Band 32-1985. — S. 113-254.

25. ЛНБ HAH України ім. В. Стефаника. — В. Р. — Ф. 17.

26. ЛНБ HAH України ім. В. Стефаника. — В. Р. — Ф. 205.

27. Archiv der Universitat Wien, Nationalien, philosophische Fakultat, SS 1872, WS 1872/ 73.

28. Archiv der Universitat Wien, Z 85, Übersicht der akademischen Behörden, der den einzelnen Facultfltet zugehörenden Decane, Pro-Decane, Professoren, Privatdoccenten, Lehrer, Adjuncten und Assistenten, dann der Kirche, Bibliotek, Kanzlei, Guastur, Pedellen - amt etc an der Kaiserl. Konigl. Universitat zu Wien, fur das Studi­en — Jahr 1872/1873. — Wien. — 1873.

29. ЦДІА України у Львові. — Ф. 834. — Оп. 1. — Спр. 10. — Арк. 49­

50.

30. ЦДІА України у Львові. — Ф. 834. — Оп. 1. — Спр. 115 — Арк. 3.

31. Мишуга Л. Спогад декадента // Над синім Дунаєм. Ювілейний збірник українського академічного товариства “Січ” у Відні / За ред. О. Гри0ая, Т. Марітчака. — Відень, 1932. — С. 11.

32. Терле0ький О. Гали0ько-руський нарід і гали0ько-руські народов - 0і //Правда. — 1874. — Ч. 17.

33. ЦДІА України у Львові — Ф. 663. — Оп. 2. — Од. зб. 83. — Арк. 3.

34. Павлик М. Остап Терле0ький // Громадський голос. — 1902. — Вересень. — Ч. 16, 17. — С. 121.

35. Археологічний з’їзд у Києві // Правда. — 1874. — Ч. 19. — 18(30) падолиста. — С. 807.

36. Передмова І. Франка до пра0і О. Терле0ького // Москвофіли і на - родов0і. — Львів, 1902. — С. 1.

37. ЦДІА України у Львові. — Ф. 152. — Оп. 2. — Спр. 14417. — Арк. 74-78.

38. Допись З. Відня // Правда. — 1874. — 3(5) листоп. — Ч. 18. — С. 771. — ЛНБ ім. Стефаника НАН України, відділ україніки.

39. Новинки. Шевченкові вечорншД у Відні // Правда. — 1875, 18(30) мар0я. — С. 245-246. — ЛНБ ім. Стефаника НАН України, відділ україніки.

40. ЦДІА України у Львові. — Ф. 834. — Оп. 1. — Спр. 10. — Арк. 69.

41. ЦДІА України у Львові. — Ф. 834. — Оп. 1. — Спр. 8. — Арк. 5.

42. ЦДІА України у Львові. — Ф. 663. — Оп. 1. — Спр. 173. — Арк. 42.

43. Франко І. Остап Терле0ький. Спомини і матеріали / ЗНТШ. — Т. 50. — С. 27.

44. Галичина й Україна в листуванні (1862-1884 рр.) — Харків; Київ, 1931. — Т. 1 — С. 221.

45. ЦДІА України у Львові. — Ф. 834. — Оп. 1. — Спр. 8. — Арк. 8-9.

46. Студинський К. Іван Франко і товариші в соціалістичнім процесі 1878 р. — С. 56.

47. Франко І. Остап Терлецький. Спомини і матеріали/ ЗНТШ. — Т. 50. — С. 31.

48. Грушевський М. М. Драгоманов і Женевський соціалістичний гур­ток. — 1922. — С. 59.

49. Limanowski B. Pamieetniki (1870-1907). — Warszawa: Ksiazka i Wizda. — 1958. — s.174.

50. ЦДІА України у Львові. — Ф. 152. — Оп. 2. — Спр. 14391. — Арк. 29.

51. ЦДІА України у Львові. — Ф. 152. — Оп. 2. — Од. зб. 14416. — Арк. 16-25.

52. ЦДІА України у Львові. — Ф. 152. — Оп. 2. — Од. зб. 14417. — Арк. 130.

53. Студинський К. Іван Франко і товариші в соціалістичнім процесі 1878 р. — с. 96.

54. ЦДІА України у Львові. — Ф. 152. — Оп. 2. — Од. зб. 14418. — Арк. 5.

55. Пам’яті Остапа Терлецького// Літературно-науковий вісник. — 1902. — Т. XX. — Кн.12. — річник V. — С. 171-174.

56. Лист Терлецького Остапа до Мелітона Осиповича Бучинського. 10 січня 1867, Станіслав; 19 лютого 1867, Станіслав.// ЛНБ НАН України ім. В. Стефаника. — В. Р. — Ф. 17. — Арк. 1-7.

57. Archiv der Universitat Wien, Nationaliten, Juridische Fakultat, US, 1879/80.

58. Терлецький Остап. Лист до Окуневського Ярослава 5.12.1886 р.// ІЛШ, Вдділ рукописів і текстології. — Ф. 119. — Од. зб. 129.

59. Д-р Остап Терлецький: [некролог]. — Діло, 1902. — Ч. 151. — 9 (22 листоп.).

Анотації

Романив Т. Б. Остап Терлецкий (черты к портрету интелли­гента).

Статья посвещена украинскому философу, историку, юристу, общественно-политическому деятелю Остапу Степановичу Терлец - кому. На основании архивных и опубликованных материалов ав­тор исследует роль и место Остапа Терлецкого, как представителя интеллигенции, в общественно-политической жизни Галиции по­следней трети XIX века.

Romaniv T. M. Ostap Terletskyi (features of intellectual por­trait).

The article is devoted to Ukrainian philosopher, historian, lawyer, social and political public figure Ostap Stepanovych Terletskyi. On the basis of archive and published materials the author studies the role and place of Ostap Terletskyi, as the representative of intellectu­als, in social and political life of Halitsia at the last third of XIX th century.