Головна Історія Інтелігенція і влада НАУКОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ НА КАФЕДРІ ІСТОРІЇ ТА ЕТНОГРАФІЇ УКРАЇНИ ОДЕСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ПОЛІТЕХНІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ (1964-2007 РР.)
joomla
НАУКОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ НА КАФЕДРІ ІСТОРІЇ ТА ЕТНОГРАФІЇ УКРАЇНИ ОДЕСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ПОЛІТЕХНІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ (1964-2007 РР.)
Історія - Інтелігенція і влада

Г. І. Гончарук

Зазначена тема підказана вченими історичного факульте­ту Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка. У своїх виданнях вони ретельно висвітлюють роботу своїх ка­федр як в історичній ретроспективі, так і у сьогоденні.

Актуальність проблеми визначається вражаючою різницею

Наукових досягнень різних структур. Нерідко зустрічаються невеличкі кафедральні колективи, котрі за результатами твор­чих пошуків значно перевищують набагато більші за кількістю вчених інші кафедри. Очевидно, вивчення власного досвіду і показників інших колег мають сприяти покращенню результа­тів наукової роботи.

Дослідження наукової діяльності колективу кафедри істо­рії та етнографії України Одеського національного політехні­чного університету раніше не здійснювалось. Виняток складає незначне висвітлення окремих напрямків наукової роботи. На­приклад, внесок колективу кафедри в дослідження історії На­родного Руху України [1]. Тим не менше, обсяг виконаних цією кафедрою робіт свідчить про те, що він гідний свого вивчення.

Дослідження наукової діяльності колективів, які існували за радянських часів і діють в сучасних умовах, має історич­но-політичне забарвлення. А саме порівняльні характеристики успіхів вчених дозволяють визначити кращі ґрунти для нау­кових результатів у різні періоди і віддати належне суті епох, визначити хронологічні оцінки і “заслуги” політичних устро­їв у створенні належних умов для розвитку історичних дослі­джень.

Кафедра історії та етнографії України виникла в результаті еволюції назви і науково-навчального профілю. На науковій і матеріальній основі кафедри історії КПРС у 1988 році створю­ється кафедра історії та політології, у 1991 році вона перетво­рюється в кафедру історії та соціології. Після відпочкування від неї кафедри політології та соціології у 1993 році кафед­ра отримала стійкішу назву і профіль — історії та етнографії України. Слід відмітити, що колектив кафедри при підтримці керівництва політехнічного інституту першим в Одесі відійшов від викладання історії КПРС.

Достатньо сказати, що на початок 80-х років з 23 осіб викла­дацького складу більше половини складали вищі офіцерські чини Радянської Армії, переважно політпрацівники у запасі чи відставці. Хоч, з одного боку, секретарі з ідеологічної роботи райкому, міському та обкому партії вимагали підвищення ре­зультатів наукових досліджень, з іншого, — робилось все, щоб не дозволити молодим науковцям публікувати монографії, за­хищати докторські дисертації. Існував негласний віковий ценз для докторів наук історії КПРС. З сумом жартували: доктором можна стати після того, як на людині кругом посивіє волосся. Довгий час на всю Одесу був один доктор наук в Одеському державному університеті ім. І. І. Мечникова. На початку 70-х років докторську дисертацію захистив завідуючий кафедрою іс­торії КПРС Одеського політехнічного інституту Є. І. Цимбал, але його одразу забрали очолювати лекторську групу обкому партії. Прожив він недовго. Його монографія “Комуністи вод­ного транспорту України у Великій Вітчизняній війні 1941­1945 рр.” [2] була першою в історії кафедри.

У 1979 році на базі кафедри були підготовлені міжвідомчий збірник “Научные труды по истории КПСС”, випуск 97 [3], а в 1980 році монографія Г. І. Гончарука “Партийное руководство идейно-политического воспитания молодёжи в период строите­льства социализма (на материалах Украинской ССР)” [4].

Після захисту докторської дисертації у 1984 році побачила світ монографія Г. І. Гончарука “Роль комсомольского полити­ческого просвещения в формировании марксистско-ленинского образования молодёжи” [5].

Викладачі кафедри здійснювали дослідження й публікували їх у формі статей у збірниках тез доповідей чи виступів у збір­никах матеріалів наукових чи науково-практичних конферен­цій, різні методичні рекомендації тощо.

Наукові інтереси членів кафедри були різні. їх з трудом мож­на було зібрати під загальною шапкою “Історія КПРС та гро­мадських організацій і трудових колективів”. За радянських часів під керівництвом Г. І. Гончарука підготовлено й захище­но чотири кандидатські дисертації Ю. О. Ватулі [6], Л. П. Єв - патової [7], Л. Б. Куликової [8] та Т. М. Моісеєвої [9], що були закріплені за опорною кафедрою історії КПРС Одеського дер­жавного університету ім. І. І. Мечникова.

У зв’язку з відмовою викладати історію КПРС змінюється дослідницький профіль колективу кафедри. Загальною темою з урахуванням дослідницького досвіду членів кафедри було ви­значено наступну: “Політичні та громадські організації: історія та сучасність”. Але при затвердженні індивідуальних планів наукової роботи враховувалися наукові інтереси дослідника.

За роки реорганізації кафедри кількісний склад її значно скоротився з 23 осіб у 1988 році до восьми ставок у 1999 році й була небезпека подальшого скорочення з наступною ліквідаці­єю кафедри. Колектив вів самовіддану боротьбу за збереження кафедри шляхом пошуків резервів збільшення навчального на­вантаження. Між гуманітарними кафедрами точилась “війна” за право викладати ті чи інші дисципліни. Нами була запро­понована низка нових навчальних дисциплін: історія інженер­ної діяльності, етнографія України, філософія історії та інші. Перші дві були затверджені ректоратом, третю “перетягнули” на кафедру філософії. Згодом навчальна дисципліна етнографія України з обов’язкової була зведена керівництвом до факульта­тивної. Натомість історія інженерної діяльності Міністерством освіти України була визначена як обов’якова для вищих техніч­них закладів.

З відкриттям гуманітарного факультету боротьба за навча­льні предмети загострилась. В результаті кафедрі поряд з іс­торією України, історією інженерної діяльності дістались на­вчальні дисципліни та курси: “Етнографія України”, “Історія соціальної роботи в Україні”, “Всесвітня історія”, “Архівознав­ство”, “Соціальна демографія та етнографія”, “Основи етнопси­хології”, “Історія культури України”. Кількість ставок зросла до 11. Кафедра та перспективні молоді викладачі збережені.

Новоявлені ставки кафедра вирішила використовувати та­ким чином: резервувати вакансії для перспективних аспіра­нтів шляхом тимчасового їх заміщення сумісниками. Але на сумісництво запрошувати з інших вузів авторитетних науков­ців та частину годин віддати у порядку заохочення своїм кра­щим кадрам чи тим, хто гостро потребував додаткових коштів на утримання сім’ї. В результаті основний колектив кафедри складається з випускників нашої аспірантури, які своєчасно захистили кандидатські дисертації.

В роки боротьби за незалежність України реально став зміню­ватися зміст як навчальної, так і наукової роботи. У 1990 році Г. І. Гончаруком була підготовлена антиімперська монографія “Афганистан, прости” [10], написана на документах, що були накопичені автором у 1987-1988 роках, коли він перебував на посаді радника ректора Кабульського університету й керівника радянських викладачів та науковців. Перші глави були опублі­ковані в незалежній газеті “Юг” у 1991 році, до відомих подій у Москві 19-21 серпня того ж року.

З відкриттям аспірантури на кафедрі історії та етнографії України у 1995 році значно активізувалась наукова робота ка­федри. Змістом пошуків науковців переважно стає діяльність національно-демократичних організацій чи партій. Декілька аспірантів обрали рухівську тематику: багатогранну роботу Народного Руху України (спочатку — громадсько-політичної організації, а з 1994 року — політичної партії). Керівникові аспірантів діяльність НРУ теж стала до вподоби. У 1997 році ним опублікована монографія “Народний Рух України. Істо­рія.” [11]. Про цю книгу Олександр Бойко писав: “На нашу думку, найбільш вдало... вдалося висвітлити місце і роль НРУ у політичному житті республіки Г. Гончаруку, який, викори­ставши архіви рухівських структур, зумів дати доволі об’єк­тивну картину історії формування НРУ та критично оцінити його лідерів. Ця робота відрізняється органічним поєднанням науковості та публіцистики” [12].

Позитивні оцінки в пресі знайшли монографії Г. І. Гонча­рука і О. А. Шановської “Національна ідея і Народний Рух України” [13], а також Ю. В. Діденка “Народний Рух у держа­вотворчих процесах України (1989 -2002 рр.)” [14].

Оленою Шановською захищена також дисертація на здобут­тя наукового ступеню кандидата історичних наук “Діяльність Народного Руху України з розробки національної програми та практичного втілення її в процесі державотворення (1989­1996 рр.)”[15].

Ще кілька аспірантів теж обрали рухівську тематику. Олена Мардаренко підготувала дисертацію “Українсько-російські від­носини в діяльності Народного Руху України (1989-1997 рр.). Дисертація прийнята до захисту. Представили до захисту кан­дидатські дисертації Ю. В. Діденко “Державотворча діяльність Народного Руху України (1989-2002)” та С. Л. Овсієнко “Дія­льність Народного Руху України в умовах внутрішньопартійної кризи (1998-2002 рр.)”. Працює над кандидатською дисертаці­єю аспірант Н. М. Кіндрачук “Внесок Народного Руху у здобут­тя Україною незалежності “(1989-1996 рр.).

Складовою вивчення багатогранної проблеми діяльності НРУ є суміжна наукова тематика, що стала предметом дослідження аспірантів. І. В. Місевра захистила кандидатську дисертацію на тему “Внесок ВУТ “Просвіта ім. Т. Г. Шевченка в піднесен­ня рівня національної самосвідомості громадян України (1988­1996) рр. [16]. А І. Б. Кривдіна захистила кандидатську дисер­тацію “Гельсінський рух і його вплив на національно-політичні процеси в Україні (1976 — початок 90-х років)” [17]. Висвіт­лення цих аспектів національно-демократичних рухів дозволяє глибже зрозуміти визвольні коріння ідеології НРУ та його най­ближчого союзника у боротьбі за незалежну Україну — ВУТ “Просвіта”.

У кандидатській дисертації аспірантки Е. В. Мамонтової “Фактор преси в Конституційному процесі в Україні”[18] по­казана відчайдушна боротьба НРУ за демократизацію проекта Конституції та її прийняття на сесії Верховної Ради України.

Всебічному та глибокому висвітленню ролі НРУ в політич­них демократичних процесах сприяли всеукраїнські наукові конференції “Народний Рух України: місце в історії та політи­ці” Таких конференцій відбулося вже шість. У вересні 1994, 1996, 1998, 2000. 2001 та 2005 роках. Матеріали всіх кон­ференцій опубліковані. В їх роботі взяли участь вчені з усіх науково-навчальних центрів України, а також такі політичні діячі, як Іван Драч, Вячеслав Чорновіл, Геннадій Удовенко, Борис Тарасюк, Ліля Григорович, Роман Зварич, Юрій Ключ­ковський.

Близькими до рухівської ідеології та діяльності є праці про­фесора кафедри С. А. Цвілюка “Українізація України. Тернис­тий шлях національно-культурного розвитку доби сталінізму” [19] та “Український ренесанс XX століття “[20], а також коле­ктивні монографії, що підготовлені на кафедрі “Українська на­ціональна ідея і сучасність”[21] та “Український патріотизм — фактор державності, стабільності, добробуту “[22]

Показово, що серед авторів двох останніх монографій є вчені з інших вищих навчальних закладів Одеси, а також письмен­ники й політичні діячі, що робить ці книги ще й емоційними та пов’язує наукову проблематику з політичним життям та по­бутом громадян.

Досліджуючи визвольну тематику, вчені кафедри не могли обійти стороною такі історичні фактори як створення та бо­йові дії Української повстанської армії. їй присвячено чотири книги професора Г. І. Гончарука та доцента Ю. О. Нагайцева: “Украинская повстанческая армия в литературе и докумен - тах” [23]”, Нацистские документы об УПА. Разночтение”[24], “Украинские повстанцы в советской литературе и документах 1944-1953 годов” [25], “Расправа. (Украинское повстанчество в советских документах 1954-1964 годов. Часть вторая” [26].

У періодичних виданнях названі книги знайшли здебільшо­го позитивні рецензії та відгуки. Але не обійшлося і без шові­ністичного цинізму.

Та національною чи національно-демократичною тематикою не обмежувались дослідження колективу кафедри. Справа в тому, що аспіранти, які потім стали до основного складу кафед­ри, прийшли до аспірантури зі своїм хай невеличким науковим багажем і дослідницьким інтересом, що сформувались під час навчання на історичному факультеті чи в інституті соціології Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова. Так, наприклад, Т. В. Прігаріна (Тхоржевська) прийшла до аспіран­тури уже з певними напрацюваннями з питань традиційної календарної обрядовості слов’янського населення Південної Бессарабії. Кафедра зважила на її здобутки, що, сприяло дост­роковому написанню кандидатської дисертації [27].

Майже аналогічне можна сказати про А. І. Федорову, яка ще до аспірантури захоплювалась проблемами дослідження старо­обрядницьких общин Південної Бессарабії у ХІХ — першій по­ловині XX ст.: і теж достроково підготувала кандидатську ди­сертацію [28]. Представив до захисту кандидатську дисертацію “Реформування православної церкви на Півдні України другій половині ХІХ — на початку XX ст.” аспірант Д. А. Грозний.

Не тільки з обрядовою чи релігійно-церковною проблема­тикою до аспірантури приходили здібні майбутні науковці зі своїм приємним науковим вантажем. Ю. Ю. Богуславську ще зі студентської скам’ї цікавила динаміка національного складу населення. Вона достроково написала кандидатську дисертацію [29] і не її вина, як не вина А. І. Федорової та інших аспірантів, що вчена спеціалізована рада з захисту дисертацій виявилась не взмозі “переварити” своєчасно захист дисертацій.

Добрих слів заслуговує А. Г. Зінченко. Її дисертація, при­свячена дитячій безпритульності в Радянській Україні [30], ви­кликала жваву дискусію при захисті.

Що торкається наукових інтересів тих аспірантів, що пра­цюють над дисертаціями, то читач зможе в якійсь мірі визна­чити їх схильності з тих статей, що вони опублікували в дано­му збірнику.

Читач, очевидно, помітив, що Гончарук говорить про сво­їх аспірантів і мовчить про докторантів. Ні, не мовчу. Тому раніше розповів про аспірантів, що вони в науковій ієрархії посідають початкове місце. Слід зазначити, що загальний від­соток тих, хто захистив докторські дисертації чи знаходяться в докторантурі по відношенню до кількості захищених чи тих, чиї дисертації прийняті до захисту, складає таку пропорцію: 4:15, тобто майже третину.

Серед перших захистила докторську дисертацію моя перша аспірантка Л. Б. Кулікова з проблеми місця класичної греко - римської міфології у структурі школьної історичної освіти [31]. З даної проблеми нею опубліковано три монографії. Лілія Бо­рисівна завідує кафедрою в Херсонському педагогічному уні­верситеті.

На кафедрі історії та етнографії України ОНПУ підготовлена докторська дисертація Л. І. Сухотериної. Вона досліджує роз­виток технічних наук в Україні у 20-30-ті роки минулого сто­ліття [32]. Нею також опублікована монографія “Внесок вчених в розвиток технічних наук в Україні в 30-х роках ХХ ст.”[33]. Вона перша в Україні розробила навчальну дисципліну “Істо­рія інженерної діяльності” і викладала її. Зараз Любов Іванівна очолює кафедру політології і права в ОНПУ.

Ще дві колишні аспірантки сьогодні є докторантками. Це Е. В. Мамонтова, що досліджує історію державних символів, та О. А. Шановська, яка обрала тему дисертації “Інтелігенція в зма­ганнях за незалежну демократичну України (1989-1996 рр.)”.

Варто назвати тих колишніх аспірантів, що від природи мають потужній пошуковий, науковий потенціал, але з низки суттєвих причин (переважно малі діти) поки що не реалізову­ють його. Це передусім Ю. Ю. Богуславська, Т. В. Тхоржев - ська, А. І. Федорова. Сподіваюсь, що згодом і вони займуться докторськими дисертаціями.

Як аспіранти, так і керівник має своє наукове хобі, так би мовити, дослідницькі слабкості. Очевидно, як і кожного пат­ріота своєї рідної землі хвилює її минуле і сьогодення, так і мене кортило, тягнуло до одесики. В результаті пошуку шля­хів задоволення самовираження патріотичної суті народилися книги: “Одеське протистояння” [34], “Одеська стратегія” [35], “Президент і Одеса” [36], “Комінтернівське: історія і сучасність (1802-2002 рр.)” [37], “Атакованный за призвание” [38], “Исто­риография одесских фабрик и заводов “[39], “Выбор одесских политехников “[40].

Деякі з названих книг викликали шалену лють, навіть об­рази автора у місцевій пресі. Однак справжні фахівці, пере­важно професура, урівноваженні люди дали схвальні оцінки всім названим виданням. А редактор газети Одеської обласної ради “Одеські вісті” В. М. Василець вирішив надрукувати цілі глави для читачів газети. Це зробив, хоч і в меншому обсязі, редактор “Ветерана”, громадсько-політичної газети, О. Г. Бі­лоус.

Названі книги і дисертації не вичерпують результати нау­кової діяльності членів кафедри. Кожен з них має за душею солідний приємний вантаж публікацій у журналах, збірниках, матеріалах конференцій, колективних монографіях. У декого з них кількість публікацій вже сягнула більше ста.

Не можна не назвати ще один напрямок пошуків, який здійснювала кафедра за планом наукових досліджень Міні­стерства освіти і науки України, так звана держбюджетна тема. Кожні три роки, починаючи з 1995 року, вчені кафедри виявляються серед переможців конкурсів проектів на акту­альні теми в історії і філософії. Загальна тема наших дослі­джень “Інтелігенція і влада”, але кожного разу ми визначали інші аспекти, так би мовити, модифікуємо напрямки пошу­ків. Коли пишеться цей матеріал, колектив кафедри працює над темою за такою редакцією: “Інтелігенція в політичних де­мократичних процесах в Україні”. Офіційно, тобто за сумісни­цтвом з оплатою 0,5 ставки від основної зарплати, працюють Г. І. Гончарук, Т. М. Моісеєва, Т. В. Тхоржевська, А. І. Федо­рова, О. А. Шановська і студентка з гуманітарного факультету Г. І. Брагар. Саме на них, окрім власних досліджень, покладе­на організаційна робота з залучення до пошуків не тільки всіх членів кафедри, але і вчених з вищих навчальних закладів Києва, Львова, Дніпропетровська, Донецька, Одеси, Харкова та інших міст.

У результаті цієї роботи кафедра виступила ініціатором і організатором чотирьох всеукраїнських наукових конференцій “Інтелігенція і влада”. Про великий інтерес до проблеми свід­чать хоч би такі дані: у роботі четвертої конференції, що від­булася 20-21 березня 2006 року, взяли участь 175 осіб, серед них не тільки вчені, але і політичні діячі, народні депутати. Матеріали кожної конференції публікувались в збірниках, що складались з декількох частин.

Починаючи з 2003 року, колектив кафедри у співпраці з ка­федрами політології і права та кафедри соціології та психології здійснює випуск громадсько-політичного наукового збірника серії “Історія”, “Політологія” і “Соціологія”. У ваших руках, шановний читачу, такий збірник номер 10 серії “Історія”. Зве­рніть увагу на те, що у ньому є копія “Свідоцтва про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації”, а на зворо­ті титульного аркушу інформація про визнання ВАК України збірника “Інтелігенція і влада” серії “Історія” фаховим. Нам приємно усвідомлювати, що за цей короткий термін наше ви­дання здобуло авторитета у навчальних закладах багатьох міст України, у тому числі і столиці Києві.

Сказане може бути підставою для низки висновків. По-пер­ше, колектив кафедри історії та етнографії України Одеського національного політехнічного університету витримав випро­бування часом, зумів трансформуватися в нових історичних умовах, набути нового змісту навчальних дисциплін. Попри шквалу критики на адресу колишніх викладачів історії КПРС, треба відверто сказати, вони виявилися справжніми історика - ми-професіоналами в широкому розумінні цього слова і успіш­но не тільки оволоділи навчальним предметом історії України, але здійснюють результативні наукові дослідження минулого України, особливо національно-демократичної проблематики.

По-друге, досвідом кафедри доведено, що навіть в технічно­му вищому навчальному закладі може успішно функціонувати аспірантура, яка здатна готовити кандидатів наук не тільки для колектива кафедри історії України й політології даного ВНЗ, але й для кафедр інших університетів.

По-третє, високий рівень наукової підготовки викладачів кафедри, їх згуртованість і постійна налаштованість на участь в наукових дослідженнях мають кінцевим результатом чисе­льні монографії, захисти дисертацій, наукові збірники, статті, участь в наукових конференціях тощо.

По-четверте, слід віддати словами щирої подяки належне керівництву ОНПУ, особливо ректору академіку В. П. Малахо­ву, за своєчасну й ефективну підтримку ініціатив кафедри, на­дання можливості публікувати монографії, збірники, проводи­ти конференції. Слід сказати, що особисто В. П. Малахов бере участь у пленарних засіданнях всеукраїнських наукових кон­ференцій з історії України, виступає з цікавими промовами.

По-п’яте, важливим фактором успішної наукової діяльності є забезпечення необхідних умов для плідної роботи кожного науковця, створення в колективі творчої атмосфери, взаємови - могливості й взаємодопомоги.

Джерела та література

1. Гончарук Г. Внесок кафедри історії та етнографії України Оде­ського національного політехнічного університету в дослідження історії НРУ, Народний Рух України: місце в історії та політиці. Матеріали УІ Всеукраїнської наукової конференції 16-17 вересня 2005 р. м. Одеса. — Одеса: Астропринт, 2005. — С. 44-49.

2. Цимбал Є. Комуністи Водного транспорта України у Великій Віт­чизняній війні 1941-1945 рр. Видавництво Київського університе­ту, 1971. — 171 с.

3. Научные труды по истории КПСС, вып. 97. — К.: Вища школа, 1979.

4. Гончарук Г. Партийное руководство идейно-политическим воспита­нием молодежи в период строительства социализма (на материалах Украинской ССР). — Киев-Одесса: Вища школа, 1980. — 192 с.

5. Гончарук Г. Роль комсомольского политического просвещения в формировании марксистско-ленинского образования молодежи. — Киев-Одесса: Вища школа, 1984. — 163 с

6. Ватуля Ю. Деятельность польских интернационалистов на Украи­не: Дисс. ... канд. истор. наук. — Одесса, 1989.

7. Евпатова Л. Деятельность КПСС по повышению роли трудовых коллективов в развитии общественной активности рабочих (1976­1980 гг.) (На материалах промышленных предприятий Украины): Дисс. ... канд. истор. наук. — Одесса, 1988.

8. Куликова Л. Роль партийной и советской печати в создании и ор­ганизационно-политическом укреплении ЛКСМ Украины (1917­1920 гг.): Дисс. ... канд. истор. наук. — Одеса, 1987.

9. Моисеева Т. Подготовка квалифицированных рабочих: опыт и уро­ки: Дисс. ... канд. истор. наук. Одесса, 1992.

10. Гончарук Г. Афганистан, прости. Исследование пережитого. — Мо - сква-Одесса: Реклама, 1992. — 280 с.

11. Гончарук Г. Народний рух України. Історія. Одеса: Астропринт, 1997. — 380 с.

12. Бойко О. Україна в 1985-1991 рр. Основні тенденції соціально-по­літичного розвитку. Національна академія наук України. Інститут політичних і етнонаціональних досліджень. К.: 2002. — С. 6.

13. Гончарук Г. і Шановська О. Національна ідея і Народний Рух України. — Одеса: Астропринт, 2004. — 170 с.

14. Діденко Ю. Народний Рух у державотворчих процесах України (1989-2002). — Одеса: Астропринт, 2006. — 176 с.

15. Шановська О. Діяльність Народного Руху України з розробки на­ціональної програми та практичного втілення її в процесі держа­вотворення (1989-1996 рр.): Автореф. дис. ... канд. істор. наук. — Одеса, 2003.

16. Місевра І. Внесок ВУТ ім.. Т. Г. Шевченка в піднесення рівня націо­нальної самосвідомості громадян України. 1988-1996 рр.: Дис. ... канд. істор. наук, Одеса...

17. Кривдіна І. Гельсінський рух і його вплив на національно-політичні процеси в Україні (1976 — початок 90-х років): Дис. ... канд. істо­ричних наук. — Одеса, 2001.

18. Мамонтова Е. Фактор преси у конституційному процесі в Україні: Дис. ... канд. політ. наук. — Одеса, 2000.

19. Цвілюк С. Українізація України. Тернистий шлях національно - культурного розвитку доби сталінізму. — О. Маяк. — 2004. — 200 с.

20. Цвілюк С. Український ренесанс XX століття. Національно-куль­турні процеси в Україні доби революційно-демократичних змагань та комуністичної диктатури. Постімперський контекст. — Одеса: Астропринт, 2006. — С. 623.

21. Українська національна ідея і сучасність // За заг. ред. доктора історичних наук, професора Г. І. Гончарука. — Одеса: Астропринт, 1999. — 256 с.

22. Український патріотизм — фактор державності, стабільності, доб­робуту // За заг. ред. доктора історичних наук, професора Г. І. Гон­чарука. — Одеса: Астропринт, 2002. — 304 с.

23. Украинская повстанческая армія в литературе и документах. Оде­са: Астропринт, 2001. — 180 с.

24. Нацистские документш об УПА. Разночтение. Одесса: Астропринт, 2003. — 216 с.

25. Украинские повстанцш в советских литературе и документах 1944­1953 годов. — Одесса: Астропринт, 2004. — 341 с.

26. Расправа (Украинское повстанчество в советских документах 1954­1964 годов). Часть вторая. Одесса: Астропринт, 2006. — 391с.

27. Прігаріна Т. В. Традиційна календарна обрядовість слов’янського населення Південної Бессарабії та її трансформація протягом 20­70-х рр. XX ст.: Дис. ... канд. істор. наук. — Одеса, 1999.

28. Федорова А. І. Старообрядницькі общини Південної Бессарабії у XIX — першій половині XX ст..: історико-конфесійний аспект: Дис. ... канд. істор. наук. — Одеса, 2005.

29. Богуславська Ю. Ю. Динаміка національного складу населення

Одеської області (1959-1989рр.): Дис. ... канд. істор. наук. — Оде­са, 2005.

30. Зінченко А. Г. Дитяча безпритульність в Радянській Україні в 20-х першій половині 30-х років XX століття: Дис. ... канд. істор. наук. — Одеса, 2002.

31. Куликова Л. Б. Классическая греко-римская мифология и культу­ра в системе школьного исторического образования: Дисс. ... докт. истор. наук. — К., 2006.

32. Сухотерина Л. І. Становлення і розвиток технічних наук в Україні у 20-30-ті роки XX ст.. в загально історичному контексті: Дис. ... докт. істор. наук. — Київ, 2005.

33. Сухотеріна Л. І. Внесок вчених в розвиток технічних наук в Укра­їні в 30-х роках XX ст. — Одеса: Астропринт, 1999. — 268 с.

34. Гончарук Г. І. Одеське протистояння. — Одеса: Астропринт, 1999. — 272 с.

35. Гончарук Г. І. Одеська стратегія. 1999-2000 роки. — Одеса: Астро­принт, 2001. — 248 с.

36. Гончарук Г. І. Президент і Одеса (1994-2001). — Одеса: Астро­принт, 2001. — 236 с.

37. Гончарук Г. І. Комінтернівське: історія і сучасність (1802-2002 роки). — Одеса: Астропринт. 2002, — 224 с.

38. Гончарук Г. І. Атакованный за призвание. Одеса: Астропринт, 2003. — 240 с.

39. Гончарук Г. І. Историография одесских фабрик и заводов. — Одеса: Астропринт, 2004. — 213 с.

40. Гончарук Г. І. Выбор одесских политехников. — Одеса: Астро­принт, 2006. — 211 с.

Анотацїі

Гончарук Г. И. Научные исследования на кафедре истории и этнографии Украины Одесского национального политехнического университета (1964-2007гг).

В статье анализируются основные направления научных ис­следований коллектива кафедры истории и этнографии Украины Одесского национального политехнического университета во вто­рой половине XX — начала XXI века.

Goncharuk G. I. Scientific research work of the history and eth­nography department of Odessa National Polytechnic University.

The article analyzes the main trends of the scientific research work done by the staff of the history and ethnography department of Odessa National Polytechnic University in the second half of the 20 th — in the beginning of the 21st century.


Похожие статьи